Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №127/13207/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13207/25

Провадження № 22-ц/801/1980/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокуСправа № 127/13207/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2026 року в частині відмови у стягненні з Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судових витрат у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 19 травня 2025 року по цивільній справі №127/13207/25 за заявою Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 боргу за спожиті послуги з постачання теплової енергії, гарячої води та абонентське обслуговуваня,

Ухвалу постановила суддя Шаміна Ю. А.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у м. Вінниця

Дата складення повного тексту – 18 червня 2026 року,

Встановив:

19 травня 2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області по справі № 127/13207/25 видано судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП ВМР «Вінницяоблтеплоенерго» заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії гарячої води та абонентське обслуговування за період з листопада 2023 року по лютий 2025 року у розмірі 13 651,00 грн., а також втрат від інфляції у розмірі 1149,22 грн. і 3 % річних у розмірі 261,92 грн. та судового збору у розмірі 302,80 грн. в рівних частках.

10 червня 2026 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Якименком О. О., про скасування судового наказу, мотивована тим, що заявниця не має жодного відношення до квартири АДРЕСА_1 , оскільки не є власник чи співвласником та не є учасником будь-яких договорів з заявником. Крім того, у квартирі АДРЕСА_1 , відсутнє централізоване постачання теплової енергії та гарячої води – ще 2006 року у встановленому законом порядку квартира від`єднана від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП. До того ж, заявником надано недостовірну інформацію щодо боржника, так як судовим наказом стягнуто борг з ОСОБА_3 , у той час як заявник має по батькові - ОСОБА_4 .

У поданій заяві, окрім вимоги про скасування судового наказу, ОСОБА_1 просила поновити строк на подання заяви про його скасування, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, зокрема стягнути з КП ВМР «Вінницяоблтеплоенерго» на свою користь 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 133,12 грн. - судового збору, сплаченого за подання заяви про скасування судового наказу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про скасування судового наказу.

Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу задоволено частково.

Скасовано судовий наказ, виданий 19 травня 2025 року Вінницьким міським судом Вінницької області по справі № 127/13207/25 за заявою КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про солідарне стягнення в порядку наказного провадження з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії гарячої води та абонентське обслуговування за період з листопада 2023 року по лютий 2025 року у розмірі 13651,00 грн., а також втрат від інфляції у розмірі 1149,22 грн. і 2% річних у розмірі 261,92 грн. та судового збору у розмірі 302,80 грн. в рівних частках.

Роз`яснено КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» його право на звернення до суду в порядку спрощеного позовного провадження.

У стягненні з КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судових витрат відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду в частині відмови у стягненні судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у загальному розмірі 10 133,12 грн, з яких: 10 000,00 грн. – витрати на професійну правничу допомогу адвоката; 133,12 грн. – судовий збір, сплачений за подання заяви про скасування судового наказу.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що глава 8 ЦПК України, яка регулює питання судових витрат, розміщена у Розділі І «Загальні положення» ЦПК України. Норми цього розділу мають універсальний характер та поширюються на всі види судових проваджень (наказне, позовне, окреме), якщо інше прямо не застережено законом.

Жодна норма ЦПК України не містить прямої чи завуальованої заборони на розподіл судових витрат у наказному провадженні у разі скасування судового наказу. Відтак посилання суду на те, що у наказному провадженні учасники називаються «стягувач» та «боржник», а не «позивач» та «відповідач», є виключно термінологічною особливістю та не може обмежувати матеріальне право сторони на відшкодування збитків (витрат), понесених внаслідок неправомірних дій стягувача. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Скаржник зазначає, що судовий наказ скасовано через наявність спору про право, отже, ОСОБА_1 повністю довела правомірність своєї позиції на цьому етапі. Таким чином, рішення суду ухвалено на користь ОСОБА_1 , що є безумовною підставою для повного відшкодування витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України.

У встановлений судом строк надійшов відзив на апеляційну скаргу у котрому КП «Вінницяоблтеплоенерго» заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх неспроможними, а тому просить її залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, п. 1 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з урахуванням наступного.

Відмовляючи у стягненні з КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Цивільного процесуального кодексу України визначена можливість відшкодування витрат на правничу допомогу лише у справах позовного провадження, а у справах наказного провадження такі судові витрати не відшкодовуються, і судовий збір, сплачений у наказному провадженні, підлягає відшкодуванню лише на користь заявника, який подав заяву про видачу судового наказу, при задоволенні такої заяви.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам процесуального закону та узгоджуються зі сталою судовою практикою.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 165 ЦПК України у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог.

За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин 1-3 статті 137 ЦПК України вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи в справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).

При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є: заявник та боржник (ч. 2 ст. 42 ЦПК України).

Крім того, зі змісту ч. 5 ст. 137 ЦПК України вбачається, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Отже, на переконання колегії суддів, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21.

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17 зроблено висновок по застосуванню статті 270 ЦПК України та вказано, що: «додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав».

З аналізу наведених норм процесуального права та позиції Верховного Суду слідує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України.

Тобто, статтею 141 ЦПК України передбачений поряд розподілу судових витрат під час розгляду справ позовного провадження.

Розгляд справи в наказному провадженні є безспірне вирішення справи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Крім того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі, а за правилами наказного провадження стягувач в справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат.

При цьому, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що «відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише в справах позовного провадження».

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова ВП ВС від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22, постанова КГС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 916/192/22, постанова ВП ВС від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21, постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 та ін.).

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства в наказному провадженні, виходячи з приписів, у тому числі ст. 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам ч. 1 ст. 12 ЦПК України.

Відтак при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 5019/1274/11.

Крім того, у відповідності до ст. 167 ЦПК України, боржник не матиме змоги заперечити щодо нарахування витрат на правову допомогу.

З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу допомогу суперечить самій суті наказного провадження.

Поряд з цим, частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання заяви про скасування судового наказу становить 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, чинним законодавством передбачено, що за подання заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір.

Згідно частини другої статті 164 ЦПК України, в разі скасування судового наказу, внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Аналіз розділу II ЦПК України "Наказне провадження" свідчить, що повернення боржнику судового збору, внесеного ним за подання заяви про скасування судового наказу, нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено, а відтак відсутні правові підстави для відшкодування цих витрат за рахунок заявника (стягувача).

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, а також того, що ухвала про скасування судового наказу не є судовим рішенням, яким вирішується спір між сторонами по суті; стягувачу роз`яснюється право звернутися до суду з відповідними вимогами в порядку позовного провадження, за результатами розгляду якого суд вирішує питання про розподіл понесених сторонами судових витрат; а ЦПК України не передбачає правових підстав для стягнення на користь боржника судових витрат у наказному провадженні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог процесуального закону, із правильним застосуванням норм цивільного процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 379, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин