Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №569/19787/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/19787/25

Провадження № 22-ц/4815/864/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.,

секретар судового засідання – Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач за первісним позовом,

відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом,

за зустрічним позовом – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року у складі судді Гордійчук І. О., ухвалене в м. Рівне о 14 годині 14 хвилин, повний текст якого складено 13 лютого 2026 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , шлюб розірваний рішенням суду від 10.04.2023 року. За час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Домовитись про поділ спільної квартири вони не можуть, тому звернулась до суду із вказаним позовом. Просила суд поділити спільне майно подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ з відступом від засади рівності часток подружжя. В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказував, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням суду від 10.04.2023 року. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти залишено проживати з батьком. Судовим наказом від 23.10.2023 року у справі №569/20383/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей. Діти з лютого 2021 року постійно проживають з батьком, мати не бере участі у вихованні дітей, не з`являється у їхньому місці проживання, дітьми не цікавиться, лише здійснює поодинокі телефонні дзвінки. Під час перебування у шлюбі, сторонами, було придбано квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрована на нього. ОСОБА_1 не несе витрат на утримання спірної квартири. Всі витрати по утриманню майна та дітей протягом усіх цих років він несе самостійно. Крім того, ОСОБА_1 продала спільне майно автомобіль без його згоди, а тому ним було стягнуто компенсацію за вказане майно. Просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити частку ОСОБА_2 у праві власності шляхом визнання за ним права власності на 3/4 (75%) частини квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 (25%) частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ з відступом від засади рівності часток подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, по 1/2 частці за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В решті зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченою законом презумпцією рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, а також відсутністю доказів наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, передбачених ч. 2, 3 ст. 70 СК України, у зв`язку з чим суд визнав за позивачем і відповідачем право власності за кожним на 1/2 частину спірного житла.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині визначення часток подружжя у праві власності на квартиру, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не надав жодної правової оцінки факту продажу ОСОБА_1 автомобіля «Wolksvagen Passat» без згоди ОСОБА_2 в контексті ст. 70 СК України. Єдина згадка в рішенні – констатація факту стягнення з ОСОБА_1 компенсації 65067,50 грн. (справа №569/26482/21). При цьому суд не зробив жодного висновку: чи є ця обставина істотною за ч. 2 ст. 70 СК України, чому ця обставина, встановлена преюдиційними рішеннями, не є підставою для відступу від рівності часток. Рішенням Рівненського міського суду від 14.09.2022 року (справа №569/26482/21), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08.12.2022 року, було встановлено: ОСОБА_1 передала та продала автомобіль «Wolksvagen Passat» третім особам без відома апелянта, на автомобіль був накладений арешт через несплату ОСОБА_1 власних податкових зобов`язань, апеляційний суд встановив, що відповідач будь-яких доказів перебування її у скрутному матеріальному становищі суду не надала, тобто продаж не був вимушеним. Суд в оскаржуваному рішенні відтворив версію позивачки про те, що автомобіль був проданий після ДТП зі згоди ОСОБА_2 , гроші забрав він і витратив на користь сім`ї. Однак ця версія повністю спростована набраними законної сили судовими рішеннями у справі №569/26482/21. Сприйняття судом першої інстанції версії, яка суперечить преюдиційним фактам, без зазначення підстав для відступу від них, є порушенням ст.ст. 82, 263 ЦПК України. Рішення у справі №569/15908/21 від 10.04.2023 року встановлює, що відповідачка не допомагала матеріально та не брала участі у вихованні дітей. Згідно довідки Рівненського ліцею № 28 від 03.09.2025 року мати не була присутня на жодних зборах, успішністю дітей не цікавилась. Суд не дослідив медичні витрати на дітей. Також судом не враховано, що квартира АДРЕСА_1 є однокімнатною і неподільною в натурі, що підтверджено висновком експерта №201025-1_ЮШ від 22.10.2025р. У квартирі зареєстровані та фактично проживають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено актом обстеження від 01.10.2025 року та довідками №19593, 19594. Вказує, що визначивши за ОСОБА_1 1/2 частку в однокімнатній квартирі, суд надав їй право в будь-який момент ініціювати реальний поділ (технічно неможливий для однокімнатної квартири) або продаж квартири через суд з публічних торгів, що загрожує праву двох неповнолітніх дітей на єдине місце проживання. Оскаржуване рішення не містить жодного обґрунтування справедливого балансу між правами ОСОБА_1 та інтересами дітей. Вважає, що доведена сукупність обставин (продаж спільного майна без згоди, ухилення від утримання дітей понад 32 місяці, приховані борги понад 106000 грн., одноосібне несення ОСОБА_2 витрат на утримання квартири (71207,52 грн.), сумоусунення ОСОБА_1 від виховання дітей) є системною, тривалою недобросовісною поведінкою ОСОБА_1 , яка заподіяла безпосередню майнову шкоду сім`ї та дітям, і є більш ніж достатньою підставою для визначення часток у розмірі 3/4 та 1/4. Судом не враховано практику ЄСПЛ. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині визначення часток подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та в частині розподілу судових витрат, ухвалити нове рішення , яким відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 , задовольнити повністю зустрічний позов ОСОБА_2 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, з відступом від засади рівності часток на підставі ч. 2, 3 ст. 70 СК України визначити: за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання зустрічного позову в розмірі 7281,29 грн., судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30.09.2011 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.04.2023 року у справі 569/15908/21.

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.04.2023 року у справі 569/15908/21 діти залишено проживати з батьком.

Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2023 у справі №569/20383/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19.10.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Під час перебування у шлюбі сторони 07.10.2013 року на підставі договору купівлі-продажу, придбали квартиру АДРЕСА_1 , і яка зареєстрована на ОСОБА_2 ..

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.09.2022 року у справі 569/26482/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини автомобіля марки Volkswagen Passat 2004 року виготовлення, у розмірі 65 067 грн. 50 коп., та, відповідно, припинено право власності ОСОБА_2 на неї з дня отримання вказаної грошової суми.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу поділу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбана сторонами в період шлюбу. Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 полягають визнанні за нею права власності на 1/2 частину квартири, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 зводяться до поділу вказаної квартири з відступленням від принципу рівності часток із визначенням для нього частини у праві власності з огляду на те, що саме він несе витрати на утримання цього житла і з ним проживають діти сторін.

Згідно з ч. 1,2 ст. 60 Сімейного кодексу України далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Крім того, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності, подружжя (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19)

Відповідно ч. 1, 2, 3 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст. 68 СК України, зазначається, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ч. 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Приписами ч.2,3 ст.71 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2,3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на ОСОБА_2 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти.

При цьому, суд зауважує, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

В зустрічній позовній заяві відповідач просить суд відступити від засад рівності часток у спільному сумісному майні подружжя на підставі ст. 70 СК України, оскільки позивачка не бере участі у вихованні дітей, не з"являється у їхньому місці проживання, дітьми не цікавиться, лише здійснює поодинокі телефонні дзвінки, діти з лютого 2021 року постійно проживають з батьком. ОСОБА_1 витрат на оплату житлово-комунальних послуг не несе. Всі витрати по утриманню майна та дітей протягом усіх цих років він несе самостійно. Крім того, ОСОБА_1 продала спільне майно автомобіль без його згоди, а тому ним було стягнуто компенсацію за вказане майно.

В свою чергу позивач просить суд поділити спільне майно подружжя на рівні частки, у відповідності до загального правила, визначеного в ч. 1 ст. 70 СК України, та визнати за ними право власності на 1/2 частку об`єкта спільної сумісної власності.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Аналізуючи наведені норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Покликання апелянта на наявність підстав для збільшення його частки у спільному майні подружжя апеляційним судом оцінюються критично.

Так, за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодних доказів того, що позивачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилялася від участі в утриманні дітей, пошкодила спільне майно відповідачем не подано.

Оплата особисто відповідачем комунальних послуг не свідчить про те, що позивачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, в той час як нею подані докази переказів коштів дітям.

Також, як встановлено судом, за судовим наказом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19.10.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів, що розмір аліментів, які він одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей. Також суд зауважує, що відповідач не звертався до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, в разі їх недостатності для утримання дітей, чи стягнення додаткових витрат, пов`язаних з утриманням дітей, їх розвитком чи лікуванням.

Сам факт проживання дітей з відповідачем, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, відповідачем не доведено.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність підстав для відступлення принципу рівності часток в майні подружжя при його поділі, адже спірне майно набуте сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частці за кожним.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.