Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №296/1211/23 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/1211/23 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П.

Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/1211/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 8 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П.,-

встановив:

У лютому 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», звернулося до суду із вказаним позовом, в якому зазначило, що 12.05.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання фінансових послуг №2113252182426 «Стандартний» в електронній формі, шляхом підписання ЕЦП. Згідно з п. 1.1. договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4 700,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов договору, його додатків та правил.

На виконання умов договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у сумі 4700,00грн.

Проте відповідачка не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування кредитом не сплачує.

Загальний розмір заборгованості становить 56363,34 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 4700 грн, заборгованість за процентами 27871 грн, заборгованість за простроченими процентами 23792,34 грн.

Таким чином, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2113252182426 від 12.05.2021 року у розмірі 56363,34 грн. та судові витрати.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13 вересня 2023 року залучено до участі Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» як правонаступника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 8 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладення договору позики, шляхом заповнення заяви-анкети про надання кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та з зазначенням інформації реквізитів своєї банківської карти, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти.

Це підтверджується підписами відповідачки на договорі про надання фінансових послуг та на Заяві-анкеті для отримання кредиту в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності — W9. З боку кредитора ці документи також підписані цифровим підписом- 2113252182426Z. У разі, якщо б відповідачка не зареєструвалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції - ТОВ «Служба миттєвого кредитування», не ідентифікувалася в такій, не подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та не підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, позивач не отримав би її персональні дані, які містяться в договорі та заяві-анкеті, а тим більше не отримав би дані її кредитної картки.

Без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладання договору, шляхом заповнення заяви-анкети про надання (отримання) грошових коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та з зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем були перераховані грошові кошти, що підтверджується листом ТОВ Фінансова компанія «Вей фор пей» від 11.01.2022, згідно з яким, на підставі укладеного між товариством і ТОВ ФК «Вей фор пей» договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ ФК «Вей фор пей» 12.05.2021( в день укладання договору) здійснено 1 переказ грошових коштів у сумі 4 700,00 грн. на карту НОМЕР_1 , яка емітована МОНОБАНКОМ і належить позичальниці. Звертає увагу суду на те, що маска кредитної картки, зазначеної в заяві-анкеті, повністю співпадає з маскою карти, на яку були перераховані кошти, і вона є унікальною.

Після отримання коштів, відповідачкою жодного платежу за даним договором здійснено не було.

При виникненні сумнівів щодо перерахування коштів відповідачці, суд мав змогу зробити запит до ТОВ Фінансова компанія «Вей фор пей» та отримати всю необхідну інформацію про перерахування коштів, а також, щодо первинних документів на підтвердження цього перерахування.

Таким чином, з огляду на викладене, договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки у вигляді алфавітно-цифрової послідовності - W9 у повній відповідності до положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. З, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України та згідно з його умовами, відповідачці перераховані кошти.

Вказує, що за даним договором відбулася лише одна трансакція щодо перерахування коштів відповідачці на її картку, емітовану МОНОБАНКОМ. Нею ж жодного платежу здійснено не було, а отже, інші первинні бухгалтерські документи (виписки) щодо руху коштів за картковим рахунком тощо, не формувалися навіть в електронному вигляді.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання фінансових послуг від 12.05.2021 року № 2113252182426 «Стандартний». Вказаний договір підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

За умовами договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті - заяві, та складає 4700,00грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до умов договору, додатків та його правил.

Згідно з договором факторингу №1-12 від 01.12.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило право грошової вимоги за договором від 12.05.2021р. № 2113252182426 «Стандартний» новому кредитору - ТОВ «Вердикт Капітал».

В подальшому, відповідно до договору № 09-03/23 від 09.03.2023р. ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги ТОВ «Кампсіс Фінанс», а останнє, в свою чергу, відповідно до договору № 11-05/23 від 11.05.2023р., відступило право вимоги ТОВ «Дебт Форс», яке стало новим кредитором у зобов`язаннях за договором від 12.05.2021р. № 2113252182426 «Стандартний».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів підписання відповідачкою договору одноразовим ідентифікатором та належних доказів надання їй кредитних коштів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис є одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання, порядок погашення заборгованості, та інші умови.

За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали свідчать, що відповідачкою здійснено відповідний алгоритм дій, спрямованих на укладення Договору про надання фінансових послуг № 2113252182426 від 12.05.2021 року.

Отже, заповненням Анкети-заяви на кредит №2113252182426 (дата створення 12.05.2021 року) та підписанням Договору про надання фінансових послуг №2113252182426 від 12.05.2021 року ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню Анкети-заяви та надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

При цьому, як сам договір, так й анкета-заява підписані ОСОБА_1 електронним підписом, що підтверджується долученими до матеріалів справи примірниками цих документів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Дебт Форс» як набувача права вимоги до цього боржника на підставі Договору факторингу №11-05/23 від 11.05.2023 року заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4700,00 грн.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, як і договорів про відступлення права вимоги. Зазначені договори недійсними не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Однак колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення заборгованості за відсотками підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даними вимогами, позивач просив стягнути заборгованість за відсотками у розмірі 27871 грн., а також заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 23792 грн. 34 коп.

Однак, вказаний розмір процентів не є співмірним із тілом кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що заборгованість за процентами не є співрозмірною сумі кредиту за вказаним договором про надання фінансових послуг, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до 15000 грн.

Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернула в повному обсязі кредитні кошти, отримані нею на підставі вказаного договору, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2113252182426 від 12.05.2021 року в розмірі 19700 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4700,00 грн, заборгованість за відсотками – 15000 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково ( на 34,95 %) на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2345,14 грн..

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення,- про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» задовольнити частково.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 8 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2113252182426 від 12.05.2021 року в розмірі 19700 грн та 2345,14 грн судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Талько О.Б.

Судді Коломієць О.С.

Шевчук А.М.