Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №161/4160/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/4160/26 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.

Провадження № 22-ц/802/997/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2026 року та на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що вона з 14 жовтня 2007 року перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2024 року. У них з відповідачем народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що рішенням суду від 16 вересня 2024 року було вирішено стягувати з ОСОБА_2 в її користь аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Зазначала, що на підставі вказаного рішення суду відповідач до 01 лютого 2026 року щомісяця сплачував аліменти в розмірі по 3000 грн на обох дітей, а з 01 лютого 2026 року - по 3500 грн на обох дітей.

На даний час вона самостійно виховує та утримує дітей, у свою чергу відповідач лише сплачує мінімальний розмір аліментів, який не покриває усіх витрат на дітей.

Вказала, що діти мають проблеми із зубами, а тому потребують їх лікування та корекції, а саме: в період з 21 травня 2024 року по 12 лютого 2026 року на лікування та видалення зубів сину ОСОБА_6 позивач витратила 1600 грн, а також було виготовлено апарат ортодонтичний на верхню щелепу вартістю 3000 грн. Всього на суму 4600 грн.

Також у період з 23 травня 2024 року по 30 січня 2025 року на лікування та видалення зубів мудрості доньці ОСОБА_7 вона витратила 14400 грн. 09 грудня 2025 року доньці було встановлено брекет систему на верхню та нижню щелепи загальною вартістю 40000 грн.

Окрім того, з 01 вересня 2025 року донька ОСОБА_4 є студенткою медичного факультету денної форми навчання за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб першого (бакалаврського) рівня Волинського національного університету імені Лесі Українки (IV рівень акредитації). Термін навчання: з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 року. Вартість навчання за 2025/2026 навчальні роки становить 39800 грн.

Зазначила, що 18 серпня 2025 року нею були перераховані кошти в сумі 18000 грн згідно з квитанцією № 52CT-2TM7-145K-7XE2 та 18 серпня 2025 року кошти в сумі 17900 грн були сплачені на рахунок Волинського національного технічного університету імені Лесі Українки, згідно з платіжною інструкцією № 65HH-0808-87K6-7364. 08 січня 2026 року нею були перераховані двічі кошти в сумі по 17900 грн на рахунок Волинського національного технічного університету.

Відповідач добровільно не хоче нести додаткові витрати на утримання дітей, відтак вона змушена звернутись до суду з метою стягнення половини понесених витрат на навчання доньки та на лікування зубів дітей, окрім обов`язкових витрат на дітей, що становить 49400 грн.

Покликаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача в її користь додаткові витрати на дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 47100 грн та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 2300 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2026 року у даній справі в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2026 року у даній справі ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Не погодившись із даним рішеннями суду, позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 в її користь додаткові витрати на дітей: на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 47100 грн та на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 2300 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при ухваленні рішення суд першої інстанції фактично звів зміст статті 185 СК України виключно до випадків тяжких захворювань або каліцтва, чим безпідставно звузив зміст і обсяг прав дітей на належне матеріальне забезпечення. Також суд неправильно оцінив докази щодо ортодонтичного лікування дітей та дійшов передчасного висновку про відсутність необхідності лікування. Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що витрати на навчання доньки були понесені в період неповноліття дитини та безпосередньо пов`язані із забезпеченням її розвитку та реалізацією конституційного права на освіту. Оскаржуваним рішенням фактично весь тягар додаткових витрат на лікування та розвиток дітей покладено виключно на матір, тоді як відповідач повністю звільнений від участі в таких витратах.

У своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення суду позивач ОСОБА_1 зазначала, що це судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому просила додаткове рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні заяви про стягнення з неї витрат на правничу допомогу.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував частину 8 статті 141 ЦПК України, не надав оцінку письмовим запереченням позивача, безпідставно визнав належними доказами документи, які підтверджують реальність понесених витрат та не навів мотивів визначення витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник відповідача ОСОБА_9 , діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2 , зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказала, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати позивача на оплату навчання дочки, батьком якої є відповідач, не можуть вважатися додатковими витратами, передбаченими частиною 1 статті 185 СК України, оскільки навчання у вищих навчальних закладах не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Також представник відповідача зазначила, що позивачкою не підтверджено відповідними документами факт реальної оплати за стоматологічні послуги та розмір понесених додаткових витрат на лікування дітей, а надані письмові документи не можуть вважатись належними доказами здійснення оплати наданих послуг саме позивачкою. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, стягнути з позивачки в користь відповідача 5000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду представник відповідача Силка Т. Ю. зазначила, що подана апеляційна скарга є необґрунтованою, вказала, що при ухваленні додаткового рішення судом першої інстанції враховано принцип співмірності витрат на правничу допомогу адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, заперечення зі сторони позивача та стягнуто з позивачки в користь відповідача понесені витрати за надану професійну допомогу в розмірі 2500 грн. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, стягнути з позивачки в користь відповідача 3000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частини 13 статті 7, частини 1 статті 368, частини 1 статті 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи з огляду на ціну позову – 49400 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду і додаткове рішення суду - без змін з таких підстав.

У відповідності до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає, оскільки навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Окрім того, суд зазначив, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які свідчили би про те, що нею самостійно було здійснено оплату наданих стоматологічних послуг для дітей.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону й обставинам справи з огляду на таке.

За матеріалами справи судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 14 жовтня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2024 року (а. с. 10-12).

У сторін у даній справі народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 і серії НОМЕР_2 (а. с. 8, 9).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_10 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття (а. с. 13, 14).

Також судом установлено, що ОСОБА_4 є студенткою медичного факультету денної форми навчання за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб першого (бакалаврського) рівня Волинського національного університету імені Лесі Українки (ІV рівень акредитації). Термін навчання: з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 року, що підтверджується довідкою Волинського національного університету імені Лесі Українки від 06 лютого 2026 року за вихідним № 02/608 (а. с. 31).

Згідно з договором № 88 (мед) 2025с про навчання у закладі вищої освіти (на умовах платної освітньої послуги) від 08 серпня 2025 року, укладеного між Волинським національним університетом імені Лесі Українки та ОСОБА_4 і її законним представником ОСОБА_1 , вартість навчання за 2025/2026 навчальний рік становить 39800 грн (а. с. 32).

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 1-3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно із частиною 1 статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Відповідно до частини 2 статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Отже, в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Приблизний перелік особливих обставин надається зазначеною статтею. До них законом віднесено випадки, коли дитина потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи якщо страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 статті 81 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що навчання дитини з метою здобуття вищої освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, в розумінні статті 185 СК України.

Судом правильно враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 569/6838/15-ц та від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19.

Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які свідчили би про те, що саме нею було здійснено оплату наданих стоматологічних послуг для дітей, з огляду на наступне.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що у справах про участь у додаткових витратах на утримання дитини йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В позовній заяві ОСОБА_1 в якості підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат зазначила, що в період з 21 травня 2024 року по 12 лютого 2026 року на лікування та видалення зубів сину ОСОБА_6 вона витратила 1600 грн, а також було виготовлено апарат ортодонтичний на верхню щелепу вартістю 3000 грн. Всього витрати на сина склали 4600 грн.

На підтвердження зазначених обставин позивачкою надано суду рахунки: № 00006450 від 21 травня 2024 року на суму 400 грн, № 00006479 від 24 травня 2024 року на суму 400 грн, № 00007322 від 18 вересня 2024 року на суму 400 грн, № 00009389 від 27 червня 2025 року на суму 400 грн. Відповідно до зазначених рахунків стоматологічною клінікою «Оріс» передбачено пацієнту ОСОБА_5 надання стоматологічних послуг з лікування зубів, а саме: анестезія караульним шприцом та видалення рухомих постійних і молочних зубів на загальну суму 1600 грн. В акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12 лютого 2026 року зазначено, що ФОП ОСОБА_11 надав замовнику - ОСОБА_5 послуги з виготовлення апарату ортодонтичного на верхню щелепу на суму 3000 грн (а. с. 15-19).

Місцевим судом правильно звернуто увагу на те, що у вказаних документах позивач ОСОБА_1 не зазначена як платник даних послуг, на них відсутній як підпис позивача, так і підпис дитини ОСОБА_5 як пацієнта, у зв`язку з чим ці документи суд не визнав доказом оплати позивачем таких послуг, оскільки вони містять лише інформаційний характер, а не свідчать про фактичну оплату позивачкою вартості даних послуг.

Також позивач в якості підстав для стягнення додаткових витрат зазначила, що в період з 23 травня 2024 року по 30 січня 2025 року на лікування та видалення зубів мудрості доньці ОСОБА_7 вона витратила 14400 грн, а 09 грудня 2025 року дочці було встановлено брекет систему на верхню та нижню щелепи загальною вартістю 40000 гривень.

На підтвердження зазначених обставин позивачкою надано суду рахунки: № 00006470 від 23 травня 2024 року на суму 800 грн, № 00006537 від 04 червня 2024 року на суму 1400 грн, № 00006560 від 06 червня 2024 року на суму 1100 грн, № 00007321 від 18 вересня 2024 року на суму 1200 грн, № 00007543 від 16 жовтня 2024 року на суму 1300 грн, № 00007630 від 29 жовтня 2024 року на суму 1200 грн, № 00007697 від 06 листопада 2024 року на суму 1200 грн, № 00007856 від 27 листопада 2024 року на суму 1200 грн, рахунок № 00008256 від 22 січня 2025 року на суму 2500 грн, рахунок № 00008315 від 30 січня 2025 року на суму 2500 грн. Як видно зі змісту зазначених рахунків, стоматологічною клінікою «Оріс» описано стоматологічні послуги з лікування зубів та видалення зубів ОСОБА_4 . В акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09 грудня 2025 року зазначено, що ФОП ОСОБА_11 надав замовнику ОСОБА_4 послуги зі встановлення брекет системи на верхню на нижню щелепи на суму 40000 грн (а. с. 20-30).

Проте, у зазначених рахунках також не вказано платником даних послуг позивачку, на них відсутній як підпис ОСОБА_1 , так і підпис дочки ОСОБА_4 як пацієнта, у зв`язку з чим такі рахунки не є доказом оплати вказаних послуг позивачкою.

Окрім того, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09 грудня 2025 року не є доказом оплати таких послуг, а містить лише інформацію про вид наданих послуг і їх вартість, акт не підписаний замовником ОСОБА_4 та в ньому не зазначено жодних відомостей про платника.

Отже, місцевим судом правильно встановлено, що дані письмові документи не можуть вважатись належним доказом здійснення оплати наданих стоматологічних послуг, зокрема, саме позивачем, так як не свідчать про факт проведення оплати та особу, яка має оплатити ці послуги у визначеному законом порядку.

Будь-яких інших доказів (фіскальних чеків, банківських платіжок, квитанцій), які підтверджують оплату стоматологічних послуг на сина ОСОБА_6 в розмірі 4600 грн та на доньку ОСОБА_7 в розмірі 54400 грн позивачкою ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не було надано.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які свідчили би про те, що нею самостійно було здійснено оплату наданих стоматологічних послуг для дітей.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду не знайшли свого підтвердження, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та повністю спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених вимог позовної заяви.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 137 ЦПК України).

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У своїй заяві про ухвалення додаткового рішення представник відповідача Силка Т. Ю. просила суд в інтересах відповідача ОСОБА_2 стягнути з позивача в користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу подано суду договір № 29/04-26 про надання професійної правничої допомоги від 15 квітня 2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 29 від 15 квітня 2026 року на суму 8000 грн, акт прийняття-передачі наданих послуг/професійної правничої допомоги від 25 травня 2026 року (а. с. 93-96).

Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу до 2500 грн, суд першої інстанції правильно врахував критерії реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і не впливають на правильність основного та додаткового рішень суду в даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, крім іншого, представник ОСОБА_2 адвокат Силка Т. Ю. просила понесені судові витати в суді апеляційної інстанції за надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн покласти на апелянта.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявником надано ордер на надання правничої допомоги серії АС № 1192846 від 06 липня 2026 року, договір № 66/07-26 про надання професійної правничої допомоги від 03 липня 2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 66 від 03 липня 2026 року на суму 5000 грн, акт прийняття-передачі наданих послуг/професійної правничої допомоги від 17 серпня 2026 року.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, крім іншого, представник ОСОБА_2 адвокат Силка Т. Ю. просила понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 грн покласти на апелянта.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявником надано ордер на надання правничої допомоги серії АС № 1192836 від 13 липня 2026 року, договір № 69/07-26 про надання професійної правничої допомоги від 10 липня 2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 69 від 10 липня 2026 року на суму 3000 грн, акт прийняття-передачі наданих послуг/професійної правничої допомоги від 17 серпня 2026 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Такого ж принципу додержується і Верховний Суд (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи наведені вище норми процесуального закону щодо вирішення питання про розподіл судових витрат між сторонами, колегія суддів, вивчивши надані докази на підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, бере до уваги складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, а також виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в загальній сумі 8000 (5000+3000) грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи та бере до уваги розгляд справи апеляційним судом у порядку письмового провадження, незмінність правової позиції сторони відповідача у даній справі в судах обох інстанцій, відсутність необхідності додаткового вивчення матеріалів справи та застосування законодавства в цьому спорі, наведення інших аргументів, ніж у своїх відзивах, складених для суду першої інстанції, що практично продубльовані в апеляційній інстанції, а тому вважає, що витрати, які підлягають стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 слід зменшити до 1500 грн.

За змістом частин 4 та 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 28 серпня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2026 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 в користь відповідача ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді