Вирок від 27 серпня 2026 р. у справі №716/1152/26 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1152/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2026 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1

з участю

секретаря – ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Заставна обвинувальний акт в кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 62025140150000649 від 01.09.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, військовослужбовця, на час інкримінованого кримінального правопорушення перебував на посаді «начальника радіостанції взводу зв`язку 4 батальйону охорони В/Ч НОМЕР_1 » у військовому званні «сержант», раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, проходячи військову службу на посаді начальника радіостанції взводу зв`язку НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», п. 3 ч. 9 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, маючи намір тимчасово ухилитись від несення обов`язків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, без поважних причин та дозволу командира військової частини НОМЕР_1 , 28.06.2025 не з`явився для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а вибув до місця свого постійного проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив службовий час на власний розсуд, не пов`язаний з проходженням військової служби до 07.05.2026, чим вчинив нез`явлення вчасно на службу військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та пояснив, що у 2022 році він був мобілізований до лав ЗСУ. В червні 2025 він перебував у відпустці за місцем свого проживання та 28.06.2025 мав повернутися на службу до військової частини НОМЕР_1 , що розташована у АДРЕСА_2 . Однак, після закінчення відпустки він не з`явився на службу, а продовжував перебувати за місцем свого проживання в с. Онут до 07.05.2026. На даний час він не має бажання подальшого проходження військової служби в ЗСУ.

Враховуючи те, що обвинувачений у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, що ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.

Заперечень з приводу оголошених фактичних обставин, встановлених в ході досудового розслідування в кримінальному проваджені, від сторін не надійшло, учасники погодилися із кваліфікацією вчиненого діяння, будь-які заперечення відсутні.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується доказами, які були зібрані органами досудового розслідування, які останній визнав недоцільним досліджувати в судовому засіданні, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Зазначене узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації N 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, покази якого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України за кваліфікуючими ознаками: нез`явлення вчасно на службу військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

За змістом статей 50, 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» N 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 судом встановлено, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, згідно з службовою характеристикою - не має достатніх моральних якостей, характеризується посередньо, під спостереженням лікаря психіатра не перебуває, під спостереженням лікаря нарколога перебуває з 2017 року з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю.

Як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта № 230 від 09.06.2026 на період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_4 хронічними психічними розладами, недоумством чи тимчасовим психічним розладом не страждав, він перебував в стані, при якому здатний в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_4 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, за яким обвинувачується ОСОБА_4 є триваючим, вчинений в період з 28.06.2025 до 07.05.2026.

У Постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 220/1260/20, Касаційний кримінальний суд виклав правовий висновок, за яким, у разі вчинення особою триваючого злочину, застосуванню підлягає закон про кримінальну відповідальність, який був чинним на момент завершення такого злочину.

У зв`язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2839-IX від 13.12.2022 року посилено кримінальну відповідальних за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що відповідно до ч.5 ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який визнав вину у вчиненні інкримінованого злочину, відсутність обставин, пом`якшуючих чи обтяжуючих покарання обвинуваченому, доходить висновку про призначення останньому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст.407 КК України.

При цьому суд вважає, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, не передбачено в даному випадку приписами законодавства та не сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту застосування відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою - 07.05.2026.

Запобіжний захід ОСОБА_4 тримання під вартою в ДУ "Чернівецький слідчий ізолятор" - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення з дня застосування відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою 07.05.2026 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя ОСОБА_7