Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №636/6878/23 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/6878/23 Провадження№ 2/636/663/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., за участі представника позивача - Рябухи Б.Ю., відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуєві цивільну справу за позовом Чугуївської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

встановив:

Чугуївська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі: Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням заступника голови Вовчанської районної державної адміністрації № 309 від 30.10.2020 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва на території Вовчанського району Харківської області, за межами населених пунктів» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення державної власності, орієнтовною площею 0,1000 га, яка розташована за кадастровим номером 6321688400:02:001:0087 на території Вовчанського району Харківської області за межами населеного пункту, з подальшою передачею її у власність для індивідуального дачного будівництва (КВЦПЗ — 07.03), вид угідь-землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення (код КВЗУО 14.00) в межах норм безоплатної приватизації. В подальшому 19.03.2021 на підставі зави ВКПФ «Істок» та доданого до неї проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321688400:01:000:0075. Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано 23.03.2021, про що державним реєстратором Вовчанської міської ради Харківської області Терещенко О.М. внесено запис до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 2321070463216. Підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку стало розпорядження заступника голови Вовчанської районної державної адміністрації № 24 від 11.01.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області». Зазначив, що вказаним розпорядженням 11.01.2021 передано в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка була сформована лише 19.03.2021. Вищенаведені факти свідчать про те, що розпорядження № 24 від 11.01.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» було виготовлено після 19.03.2021, тобто після формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321688400:01:000:0075. В подальшому, 08.06.2021 за договором купівлі-продажу земельної ділянки №3206 ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0740 га (у тому числі за земельними угіддями, гектарів: 014.00 землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення - 0.0740 га), цільове призначення: 07.03. Для індивідуального дачного будівництва, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 6321688400:01:000:0075, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селишної ради Вовчанського району Харківської області (п. 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування зазначив, що відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3206 від 08 червня 2021 р., укладеного між відповідачем та третьою особою. ОСОБА_2 був повноправним власником та добросовісним набувачем земельної ділянки, він дбав про земельну ділянку, здійснював охорону. А отже, відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу № 3206 від 08 червня 2021 р., укладеного з ОСОБА_2 . Отже, відповідач став добросовісним набувачем земельної ділянки, придбавши нерухоме майно і земельну ділянку за відплатним правочином, та вже тривалий час сплачує податок на землю. При цьому зазначив, що ані прокурор, ані Старосалтівська селищна військова адміністрація не є сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3206 від 08 червня 2021 р., за яким право власності на спірне майно перейшло від ОСОБА_2 до відповідача. Отже на момент реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, останнім було дотримано всі вимоги закону, державою визнавалося право власності на земельну ділянку за третьою особою, жодних обтяжень на ділянку зареєстровано не було. Все це свідчить про те, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки №6321688400:01:000:0072. У спірному випадку, право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на недоведення незаконності та безпідставності вибуття цієї земельної ділянки з власності держави не відповідає критерію пропорційного втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави та інтересам особи, яка зазнала такого втручання, адже відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, яку придбав за відплатним договором, та у разі витребування у нього майна він понесе надмірний індивідуальний тягар, та втручання у його право власності буде непропорційним. Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав: договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріусом, і на момент укладення вказаного правочину всі правомочності були дотримані, а обмеження щодо продажу цього нерухомого майна були відсутні; на момент відчуження на користь відповідача вказаної земельної ділянки право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за їх відчужувачем, а будь-які записи про обтяження означеного майна - відсутні; наведені обставини свідчать про те, що відповідач не знав і не міг знати про відсутність у відчужувана цих земельних ділянок відповідних прав; майно вибуло з володіння за волею власника, що не заперечується позивачем; відсутні визначені ст. 388 ЦК України підстави для витребування майна у відповідача; позовні вимоги суперечать критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, виробленими ЄСПЛ.

Керівник Чугуївської окружної прокуратури надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи, викладені у відзиві на позов є необґрунтованими та не можуть бути прийняті до уваги судом з огляду на те, шо земельна ділянка вибула з земель комунальної власності на підставі розпорядження, яке відповідає вимогам закону без додержання передбаченої процедури. Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Розпорядження, на підставі якого за ОСОБА_2 , який в подальшому відчужив земельну ділянку ОСОБА_1 , зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку, прийнято з порушенням законодавства. Крім того з 12.01.2021 повноваження щодо затвердження проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність, перейшли до Чугуївської РДА, тобто на дату формування спірної земельної ділянки повноваження щодо її передачі відносилися до компетенції Чугуївської РДА. Також зазначив, що землі рекреаційного призначення є комунальною власністю та призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності територіальної громади, правовідносин, пов`язані з незаконним використанням земель комунальної власності однозначно становлять суспільний та публічний інтерес, а тому втручання держави у право фізичної особи щодо володіння і користування майном є виправданим. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Від Старосалтівської селищної ради надійшла заява, в якій вони просили провести розгляд справи без їх представника.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги заперечив в повному обсязі, свої заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, підтримав та просив відмовити у задоволенні позову Чугуївської окружної прокуратури Харківської області.

Третя особа у судові засідання не з`явилася, пояснення на позов не надала, про відкриття провадження в справі та про проведення судових засідань повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяв про розгляд справи в її відсутності до суду не надходило.

За результатами судового розгляду на підставі повідомлених сторонами обставин справи, наданих ними доказів, встановлені такі фактичні обставини та спірні правовідносини.

30.10.2020 розпорядженням заступника голови Вовчанської районної державної адміністрації № 309 від «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва на території Вовчанського району Харківської області, за межами населених пунктів» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення державної власності, орієнтовною площею 0,1000 га, яка розташована за кадастровим номером 6321688400:02:001:0087 на території Вовчанського району Харківської області за межами населеного пункту, з подальшою передачею її у власність для індивідуального дачного будівництва (КВЦПЗ — 07.03), вид угідь-землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення (код КВЗУО 14.00) в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеного розпорядження на замовлення ОСОБА_2 . ВКП фірма «ІСТОК» розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області. Даний проєкт землеустрою містить висновок ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.01.2021 про розгляд документації із землеустрою. Із вказаного висновку вбачається, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області погоджується та відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» підлягає обов`язковій державній експертизі.

12.03.2021 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру надано висновок державної експертизи землевпорядної документації № 504-21, відповідно до якого проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. В п. 10 даного висновку викладено вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни та доповнення до об`єкта державної експертизи з метою його приведення у відповідність з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами.

19.03.2021 на підставі зави ВКПФ «Істок» та доданого до неї проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321688400:01:000:0075.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6321688400:01:000:0075 внесено до Державного земельного кадастру 19.03.2021.

23.03.2021 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, про що державним реєстратором Вовчанської міської ради Харківської області Терещенко О.М. внесено запис до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 2321070463216.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку стало розпорядження заступника голови Вовчанської районної державної адміністрації № 24 від 11.01.2021.

08.06.2021 за договором купівлі-продажу земельної ділянки №3206 ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0740 га (у тому числі за земельними угіддями, гектарів: 014.00 землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення - 0.0740 га), цільове призначення: 07.03. Для індивідуального дачного будівництва, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 6321688400:01:000:0075, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селишної ради Вовчанського району Харківської області (п. 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Згідно з п. 2 договору державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на відчужувану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 23.03.2021 ОСОБА_3 , державним реєстратором Вовчанської міської ради Харківської області, на підставі розпорядження Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 11 січня 2021 року № 24, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим 25.03.2021 ОСОБА_3 , державним реєстратором Вовчанської міської ради Харківської області, індексний номер витягу: 249814701, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2321070463216, номер запису про право власності: 41164932.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2021 посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3206.

Згідно копії розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №5 від 12.01.2021 про утворення комісій з реорганізації районних державних адміністрацій Харківської області та затвердження їх персональних складів відповідно до розпорядження КМУ від 16.12.2020 №1625-р, постанови КМУ від 16.12.2020 №1321, утворено комісії з реорганізації районних державних адміністрацій Харківської області, в т.ч. Чугуївської РДА.

Згідно копії указу президента України №875/2022 від 23.12.2022 утворено в т.ч. Старосалтівську СВА Чугуївського району Харківської області, яка згідно постанови ВРУ № 2897-ІХ від 06.02.2023 підпорядковується Чугуївській РДА.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина 1 статті 19 ЗК України).

Згідно із частинами першою-четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною 1 пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина 7 статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 2 статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно до ч.ч. 1,9,10 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї, а державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до положень п.107 Порядку ведення Державного земельного кадастру № 1051 від 17.10.2021, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно п. 4 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Вовчанська районна державна адміністрація перебуває в стані припинення з 18.01.2021.

Згідно копії розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №5 від 12.01.2021 про утворення комісій з реорганізації районних державних адміністрацій Харківської області та затвердження їх персональних складів відповідно до розпорядження КМУ від 16.12.2020 №1625-р, постанови КМУ від 16.12.2020 №1321, утворено комісії з реорганізації районних державних адміністрацій Харківської області, в т.ч. Чугуївської РДА.

Згідно копії указу президента України №875/2022 від 23.12.2022 утворено в т.ч. Старосалтівську СВА Чугуївського району Харківської області, яка згідно постанови ВРУ № 2897-ІХ від 06.02.2023 підпорядковується Чугуївській РДА.

За наведених обставин, суд вважає, що Вовчанська районна державна адміністрація не мала повноважень на вилучення і розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності, яка перебуває у постійному користуванні відповідної ради за межами населеного пункту.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

За висновком Верховного Суду України, викладеним у постановівід 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власникау володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (підпункти 9.4, 9.5 постанови Великої палата Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Стосовно ситуації, у якій власник домагається у суді повернення йому майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, стало предметом правочинів з відчуження, стороною яких він не був, Верховний Суд послідовно висновував, що належним способом захисту є лише витребування цього майна.

Аналогічній висновок викладений в постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 (12-34гс25).

9 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача” (далі - Закон № 4292-ІХ).

Зокрема, Законом № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою наступного змісту: “Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви”.

У розділі “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 4292-ІХ, окрім іншого зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року в справі № 523/14914/24 висловив наступну правову позицію: “Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини 5 статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини 5 статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини 5 статті 390 ЦК України не застосовуються.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини 5 статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 5 статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду”.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 1 грудня 2025 року в справі № 354/419/25.

У даній справі, що розглядається, при зверненні до суду з позовом прокурор посилався на недобросовісність відповідачів.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність – це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21)).

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень»(пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 рокуу справі № 922/3537/17).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Згідно договору купівлі-продажу № 3206 від 08 червня 2021 р. укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Суд вважає законним та пропорційним втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном з огляду на таке.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» – це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

З огляду на встановлену недобросовісність дій відповідача, дослідивши підстави та послідовність набуття ним права власності на спірне майно, а також обставини вибуття такого майна з державної власності, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для витребування цього майна у ОСОБА_1 .

Додатково суд зауважує, що відповідно до частини першоїстатті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Відтак, ОСОБА_1 як покупець за договором купівлі-продажу земельної ділянки не позбавлений права звернутись з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця (постанова Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 381/375/19 (провадження № 61-6706св20)).

Отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 79 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів (ч.2 цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З відповідача, який є інвалідом II групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові №703/686/15-ц від 01 березня 2017 року.

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 543/245/23.

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 03.01.2024 р., та відповідно до Закону України "Про судовий збір" належить до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору.

З урахуванням наведеного суд робить висновки про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Чугуївської окружної прокуратури Харківської області судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.1-18, 141, 209, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов Чугуївської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Старосалтівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку рекреаційного призначення, площею 0,0740 га, з кадастровим № 6321688400:01:000:0075, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, на користь Старосалтівської територіальної громади.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.М. Гніздилов