Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №642/1932/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/1932/26

Провадження № 2/642/1173/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Балабая С.С.,

за участю секретаря судового засідання – Ажиппо О.О.,

позивача – ОСОБА_1

представника позивача - Олексюка Н.М.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Сокиркіної М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Олексюк Н.М. звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, в якому просив розірвати договір про надання правової допомоги від 26 серпня 2024 року, стягнути з відповідачки 140 000 грн авансового внеску та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 26 серпня 2024 року між позивачкою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 підписано договір про надання правової допомоги, відповідно до якого відповідачка повинна була надати їй правову допомогу з питань, пов`язаних зі зникненням безвісти чоловіка ОСОБА_3 15 серпня 2024 року під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Відповідно до пункту 1.2 договору правова допомога полягала у зборі та правовому аналізі інформації, документів і матеріалів, що стосуються справи, наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, складанні необхідних для справи запитів, процесуальних документів, представництві інтересів у суді першої інстанції.

Представник позивача зазначав, що під час укладення договору, зокрема, позивачка вимагала підготовки та направлення запитів до військово-лікарської комісії щодо обставин проведення 28 червня 2024 року медичного огляду її чоловіка, а також до військової частини НОМЕР_1 щодо дій командування та обставин направлення ОСОБА_3 для виконання бойового завдання, після якого він зник безвісти.

На думку представника позивача, відповідачка всупереч взятим на себе договірним зобов`язанням відповідних дій належним чином не здійснила, внаслідок чого було втрачено час для отримання необхідної інформації та реагування на обставини справи, а позивачка була змушена самостійно звертатися до відповідних органів. Посилався на те, що згідно з пунктом 4.1.1 договору за надання правової допомоги вона повинна була сплатити авансовий внесок у розмірі 140 000 грн, який, за її твердженням, передала відповідачці у готівковій формі.

На підтвердження факту здійснення оплати представник позивача посилався на те, що факт оплати та отримання відповідачем авансового внесу не заперечувався відповідачем та підтверджувався її подальшими діями.

13 червня 2025 року позивачка направила відповідачці заяву про розірвання договору та повернення невикористаних коштів у зв`язку з невиконанням договору у повному обсязі.

У відповідь на зазначену заяву відповідачкою був направлений проєкт акта виконаних робіт як додаток до договору, в якому наведено перелік послуг, які, за твердженням відповідачки, були надані, зокрема шляхом направлення адвокатських запитів та інших звернень.

Представник позивача зазначає, що такий акт не містив підпису відповідачки, а наведений у ньому перелік послуг не містив визначення вартості кожної з фактично виконаних дій.

27 вересня 2025 року позивачка повторно направила відповідачці заяву про розірвання договору та повернення невикористаних коштів, яку відповідачка отримала 02 жовтня 2025 року.

У подальшому представником позивачки направлялися відповідачці письмові вимоги про надання документів на підтвердження виконаних робіт, у тому числі адвокатських запитів, документів про їх направлення та відомостей щодо вартості наданих послуг.

Представник позивача вважав, що неналежним виконанням договору порушено права позивачки, як споживача послуг.

Крім того, зазначав, що внаслідок тривалого невиконання договору, відсутності належної комунікації та необхідності самостійно звертатися до державних органів за обставин, пов`язаних зі зникненням безвісти її чоловіка, позивачка зазнала додаткових душевних страждань та погіршення психоемоційного стану.

Ухвалою судді Холодногірського районного суду м. Харкова Балабая С.С. від 19.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні повністю.

Факт підписання сторонами 26 серпня 2024 року договору відповідачка не заперечувала.

Разом із тим зазначила, що твердження позивачки про неналежне виконання його умов не відповідають фактичним обставинам справи.

За твердженням відповідачки, пункт 1.2 договору визначав загальний зміст правової допомоги, однак позивачкою не надано доказів того, що на відповідачку було покладено обов`язок направити саме ті конкретні запити до ВЛК та військової частини, про ненаправлення яких зазначено у позові.

Відповідачка вказувала, що в межах роботи з питань, пов`язаних зі зникненням безвісти ОСОБА_3 , готувалися та направлялися відповідні заяви і запити до компетентних органів, спрямовані на отримання документів та інформації про обставини зникнення та вжиті заходи з його розшуку.

При цьому відповідачка категорично заперечувала отримання від позивачки авансового внеску в сумі 140 000 грн.

Посилалася на пункт 4.1.1 договору, відповідно до якого авансовий внесок у розмірі 140 000 грн мав бути сплачений замовником шляхом внесення грошових коштів у готівковій формі в касу виконавця або перерахування у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця протягом трьох днів із моменту підписання договору.

На підтвердження своїх заперечень відповідачка надала лист від 02 вересня 2024 року, адресований адвокату Дворницькому В.В., в якому зазначала, що авансовий внесок за договором з ОСОБА_1 не сплачений, та просила адвоката не припиняти роботу, здійснити необхідні дії без попередньої оплати, гарантуючи оплату у подальшому. На листі міститься підпис адвоката про його отримання.

Відповідачка пояснила, що сама статусу адвоката не має, у зв`язку з чим для здійснення дій, які відповідно до закону можуть вчинятися адвокатом, залучала адвоката Дворницького В.В.

Тому, на її думку, направлення останнім адвокатських запитів не є доказом отримання нею від позивачки 140 000 грн.

Також відповідачка заперечувала наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, посилаючись на недоведеність порушення прав позивачки, самої моральної шкоди та причинного зв`язку між поведінкою відповідачки і такою шкодою.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та заперечила проти доводів відповідачки.

Зазначив, що предмет договору не обмежувався виключно питаннями розшуку її чоловіка, що підтверджується як змістом пункту 1.2 договору, так і фактичними діями залученого відповідачкою адвоката, який направляв запити, зокрема, щодо проходження ОСОБА_3 військово-лікарської комісії, процедури медичного огляду, проходження підготовки, особистих речей та інших обставин військової служби.

Зазначав про про непогодження з позивачкою всіх документів, які подавалися від її імені, відсутність у позивачки договірних відносин з іншими адвокатами, вказував відсутність належного підтвердження фактично виконаних робіт.

Також представник позивача зазначав, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою спірного договору позивачка була змушена самостійно звертатися до ТЦК та СП, ВЛК, військової частини.

Щодо оплати договору представник позивача зазначав, що заперечення відповідачки є внутрішньо суперечливими, оскільки, якщо авансовий внесок не був сплачений, незрозуміло, чому відповідачка організовувала виконання договору протягом тривалого часу, не пред`являла вимог про оплату. Натомість сама поведінка відповідачки після укладення договору свідчить про фактичне прийняття оплати, оскільки договір виконувався, запити направлялися, а проект акту виконанних робіт було надано відповідачкою лише після виникнення спору.

Заперечення відповідачки не спростовують позовних вимог, внаслідок погіршення психо-емоційного стану позивачки, що обумовлено неналежним виконанням відповідачкою спірного договору.

До відповіді на відзив представником позивача додано випіску за рахунком позивачки за період з 19.08.2024 по 22.09.2024, які підтверджують списання за цей період з її рахунку 4600 долларів США.

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Сокиркіною М.С. надано заперечення на відповідь на відзив в який зазначала про заперечення проти позовних вимог, оскільки позов подано безпідставно, а факти і обставини викладені в позовній заяві викревлені, не відповідають дійсності та фактичним обставинам, твердження позивачки про її самостійні звернення до ТЦК та СП, ВЛК та військової частини жодним чином не підтверджують належного виконання умов договору та не підтверджуються жодними доказами зі сторони позивачки. Щодо моральної шкоди, представник позивачки, представник відповідача посилається на відсутність доказів завдання такої шкоди. Заперечує проти врахування наданої представником позивача виписки за рахунком за період з 19.08.2024 по 22.09.2024 як доказу сплати ОСОБА_1 авансового внеску за спірним договором, так як зазначена виписка підтверджує лише факт зняття позивачкою з її рахунку грошових коштів в іноземній валюті після укладення договору.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Посилалися на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, зокрема зазначали, що авансовий внесок у розмірі 140 000 грн був фактично переданий відповідачці у готівковій формі, а сукупність наданих доказів — зняття позивачкою грошових коштів із банківського рахунку, а також подальше фактичне вчинення дій, пов`язаних із предметом договору, — на їх думку, підтверджує здійснення такого платежу. Також наголошували, що відповідачка протягом тривалого часу не заявляла вимог про сплату авансового внеску, організовувала виконання окремих дій за договором та після виникнення спору надала проєкт акта виконаних робіт, що, на переконання сторони позивача, узгоджується саме з фактом отримання оплати.

Позивачка та її представник також зазначали, що відповідачка неналежно виконувала взяті на себе зобов`язання, не забезпечила надання правової допомоги в обсязі, на який розраховувала позивачка при підписанні договору, не здійснила належним чином необхідні звернення та запити до відповідних органів, а позивачка в подальшому була змушена самостійно вчиняти частину необхідних дій. Вважали, що така поведінка відповідачки є підставою для розірвання договору, повернення сплаченого авансового внеску та відшкодування моральної шкоди.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили відмовити у ньому повністю, підтримавши доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Наполягали на тому, що авансовий внесок у розмірі 140 000 грн від позивачки відповідачка не отримувала, а надані стороною позивача докази підтверджують лише наявність у позивачки наміру здійснити оплату та можливість розпорядитися відповідною сумою коштів, але не факт їх фактичної передачі відповідачці.

Сторона відповідача також посилалася на те, що окремі дії після підписання договору дійсно здійснювалися залученим адвокатом, однак це не було наслідком отримання від позивачки авансового платежу. На підтвердження цього відповідачка посилалася на лист від 02 вересня 2024 року, адресований адвокату Дворницькому В.В., відповідно до якого вона повідомляла про несплату авансового внеску та просила адвоката не припиняти роботу й виконати необхідні дії без попередньої оплати, гарантуючи її в подальшому. Крім того, відповідачка та її представник заперечували факт неналежного виконання договору та вважали недоведеними як підстави для його розірвання, так і вимоги про повернення 140 000 грн та відшкодування моральної шкоди.

Дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними у визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, а замовник зобов`язується оплатити її, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 26 серпня 2024 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 підписали договір про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.2 договору предмет правової допомоги охоплював збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів, надання консультацій і роз`яснень, складання необхідних для справи запитів та процесуальних документів, представництво інтересів у суді першої інстанції.

Пунктом 4.1.1 договору передбачено сплату замовником авансового внеску у розмірі 140 000 грн протягом трьох днів із моменту підписання договору сторонами.

При цьому пункт 10.1 договору містить спеціальну умову щодо моменту його укладення та набрання чинності, а саме: договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, але не раніше внесення замовником грошових коштів у готівковій формі в касу або після отримання виконавцем підтвердження про переведення грошових коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця у розмірі, визначеному пунктом 4.1.1 договору.

Зі змісту цієї умови вбачається, що сторони надали факту внесення авансового платежу не лише значення способу виконання грошового обов`язку замовника, а прямо пов`язали з ним момент, не раніше якого договір мав набути чинності.

Тому встановлення факту сплати авансового внеску має визначальне значення для вирішення заявленого спору. Суд виходить із того, що пункт 10.1 договору є погодженою сторонами договірною умовою про момент укладення та набрання договором чинності. При цьому предметом цього спору не є самостійна вимога про встановлення факту укладення чи неукладення договору; для вирішення заявлених вимог визначальним є встановлення того, чи доведено виконання передбаченої пунктом 10.1 умови щодо внесення авансового платежу.

Отже, для вирішення заявлених позовних вимог суд має встановити, чи доведено позивачкою виконання передбаченої пунктом 10.1 договору умови, з якою самі сторони пов`язали момент його укладення та набрання чинності.

Позивачка укладала договір як фізична особа для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, тоді як відповідачкою за договором зазначена фізична особа-підприємець.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення цивільного законодавства про надання послуг та положення законодавства про захист прав споживачів у тій частині, в якій відповідні правовідносини ним регулюються.

Разом із тим статус позивачки як споживача не звільняє її від обов`язку доведення фактичних обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв`язок доказів — у їх сукупності.

У цивільному судочинстві при встановленні фактичних обставин застосовується стандарт доказування «баланс імовірностей», який також позначається як «перевага доказів». Його зміст полягає у співставленні доказів на підтвердження та спростування певної обставини і вирішенні питання, чи дозволяє їх сукупність дійти висновку, що відповідна подія або обставина скоріше мала місце, аніж не мала.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише тому, що про неї стверджує одна зі сторін. Для визнання обставини доведеною докази на її підтвердження повинні переважати докази та доводи на її спростування. Такий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц застосувала аналогічний підхід, виходячи з того, що принцип змагальності не означає обов`язку суду вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона, а суд має оцінити, чи переважають докази на підтвердження відповідного факту докази, які його спростовують.

Верховний Суд також роз`яснював зміст такого підходу через формулу, за якою суд, оцінюючи докази, повинен визначити, чи дозволяє їх вірогідність дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Такий висновок, зокрема, наведений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 та відтворений у подальшій практиці Верховного Суду.

Суд виходить із того, що факт передачі грошових коштів у готівковій формі не повинен в усіх випадках підтверджуватися виключно одним визначеним засобом доказування. Факт отримання коштів може підтверджуватися, зокрема, розпискою, випискою з баківського рахунку, квитанцією, касовим або іншим документом, що безпосередньо засвідчує отримання конкретної суми конкретною особою, а також сукупністю інших належних, допустимих та достовірних доказів.

Значення розписки або касового ордеру (квитанції), як можливих доказів полягає саме в тому, що вони безпосередньо засвідчують факт отримання певної грошової суми в готівковій формі іншою особою.

Сам договір від 26 серпня 2024 року факту отримання відповідачкою 140 000 грн не посвідчує.

Його пункт 4.1.1 передбачає майбутню сплату авансового внеску протягом трьох днів після підписання договору, а пункт 10.1 пов`язує з такою сплатою набрання договором чинності.

Отже, текст договору підтверджує домовленість сторін про необхідність здійснення платежу, його розмір та спосіб, але не підтверджує фактичного виконання цієї умови.

Матеріали справи не містять розписки відповідачки, квитанції про внесення коштів до її каси, банківського документа про їх перерахування чи іншого документа, що безпосередньо посвідчував би отримання відповідачкою 140 000 грн.

Водночас суд не робить висновок про недоведеність платежу лише з підстав відсутності такого документа та оцінює всі непрямі докази, на які посилається позивачка.

Надані стороною позивача банківські документи - виписки за рахунком, належним позивачці, за період з 19.08.2024 по 22.09.2024 підтверджують, що у відповідний період вона отримала зі свого рахунку готівкові кошти в іноземній валіюті.

Ця обставина узгоджується з її поясненнями та підтверджує наявність у неї фінансової можливості здійснити передбачений договором платіж.

Однак зняття особою готівкових коштів зі свого рахунку та передача цих коштів конкретній іншій особі є різними фактичними обставинами.

Банківські документи підтверджують першу з них, однак не містять інформації про подальше розпорядження отриманою готівкою.

Тому самі по собі такі документи не підтверджують отримання коштів відповідачкою.

Істотне значення суд надає доводу позивачки про те, що після підписання договору фактично вчинялися дії, які відповідали його предмету.

Матеріалами справи підтверджується, що адвокатом, залученим відповідачкою, направлялися адвокатські запити та отримувалися відповіді на них.

З огляду на зміст пункту 10.1 договору, за яким укладення та набрання договором чинності пов`язано з попереднім внесенням авансового платежу, фактичне здійснення таких дій є вагомим непрямим доказом на користь позиції позивачки та потребує оцінки судом.

Разом із тим цей доказ не може оцінюватися ізольовано від інших матеріалів справи.

Відповідачкою надано лист від 02 вересня 2024 року, адресований адвокату Дворницькому В.В., у якому вона повідомляла про відсутність оплати авансового внеску за договором із ОСОБА_1 та просила адвоката не припиняти роботу, а здійснити необхідні дії без попередньої оплати, гарантуючи її у майбутньому.

На зазначеному листі міститься підпис адвоката про його отримання.

Суд ураховує, що цей лист складений самою відповідачкою, яка є заінтересованою у результаті розгляду справи, а тому не надає йому наперед установленої доказової сили і не розглядає його як самодостатній доказ факту несплати коштів.

Разом із тим документ має доказове значення у взаємному зв`язку з фактом здійснення адвокатом відповідних дій, оскільки містить конкретне пояснення того, чому такі дії могли бути вчинені за відсутності попередньої оплати.

Наявність підпису адвоката про отримання листа підтверджує, що відповідне прохання було доведене до особи, яка фактично виконувала адвокатські дії.

Таким чином, із самого факту направлення адвокатських запитів не можна без додаткового припущення зробити висновок, що перед цим відповідачка неодмінно отримала від позивачки 140 000 грн в якості авансового внеску за спірним договором.

Суд ураховує також аргумент позивачки, що протягом тривалого часу відповідачка не пред`являла письмових вимог про сплату авансового внеску, не ставила питання про припинення взаємовідносин через несплату та після отримання заяви про розірвання договору направила проєкт акта виконаних робіт. Однак відсутність вимог про оплату не є безпосереднім визнанням її отримання. За наявності листа від 02 вересня 2024 року, яким відповідачка просила залученого адвоката продовжити окремі дії без попередньої оплати, ця поведінка допускає інше розумне пояснення та не дає можливості встановити факт платежу лише на підставі подальшого виконання певних дій.

Так само проєкт акта виконаних робіт підтверджує позицію відповідачки щодо вчинення певного обсягу робіт, однак не містить відомостей про отримання нею 140 000 грн.

Отже, на користь версії позивачки свідчать наявність у неї коштів та їх зняття з банківського рахунку; фактичне вчинення після підписання договору дій, пов`язаних із його предметом; відсутність протягом тривалого часу вимог відповідачки про сплату авансу; направлення відповідачкою після виникнення спору проєкту акта виконаних робіт.

Разом із тим жодна з цих обставин безпосередньо не підтверджує отримання відповідачкою готівкових коштів.

Їм протистоїть заперечення відповідачки щодо отримання коштів, відсутність документа, який безпосередньо посвідчував би готівковий розрахунок, зміст самого договору, який передбачав внесення готівки до каси виконавця, а також лист від 02 вересня 2024 року, який містить зафіксоване у часі пояснення виконання адвокатських дій без попередньої оплати.

Застосовуючи стандарт «балансу імовірностей» (переваги доказів), суд співставляє не лише кількість поданих доказів, а їх зміст, взаємний зв`язок, походження та здатність безпосередньо чи опосередковано підтвердити спірний факт.

За результатами такого співставлення суд не може дійти висновку, що передача позивачкою відповідачці 140 000 грн за наданими у цій справі доказами є подією, яка скоріше мала місце, аніж не мала.

Отже, докази позивачки не набули такої переваги над доказами та запереченнями відповідачки, яка дозволила б визнати факт передачі 140 000 грн доведеним за стандартом балансу імовірностей.

При цьому суд наголошує, що такий висновок означає саме недоведеність позивачкою факту передачі коштів у межах цієї цивільної справи, а не встановлення судом позитивного факту того, що передача коштів не відбувалася.

За наведених обставин суд визнає недоведеним у цій справі факт внесення позивачкою авансового платежу у розмірі 140 000 грн у спосіб, передбачений пунктами 4.1.1 та 10.1 договору.

Позивачка просить розірвати договір у зв`язку з його неналежним виконанням відповідачкою.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 907 ЦК України передбачено можливість розірвання договору про надання послуг у порядку та на підставах, установлених цим Кодексом, іншим законом або домовленістю сторін.

Позивачка також посилається на статтю 10 Закону України «Про захист прав споживачів», пов`язуючи право на розірвання договору з неналежним наданням послуг відповідачкою.

Однак для встановлення порушення договору необхідним є встановлення існування відповідного зобов`язання та настання моменту, з якого воно підлягало виконанню.

Пунктом 10.1 спірного договору сторони погодили спеціальну умову про момент його укладення та набрання чинності: договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання, але не раніше внесення замовником передбаченого пунктом 4.1.1 авансового внеску.

Отже, підписання сторонами тексту договору саме по собі, виходячи зі змісту пункту 10.1, не було достатнім для набрання ним чинності, оскільки сторони додатково пов`язали це з внесенням авансового платежу.

Оскільки факт внесення такого авансового внеску за результатами оцінки доказів у цій справі не доведений, позивачкою не доведено виконання погодженої сторонами умови пункту 10.1, необхідної відповідно до умов спірного договору для набрання ним чинності.

За таких обставин відсутні підстави констатувати порушення відповідачкою договірного зобов`язання, які сторона позивача покладає в основу вимоги про розірвання договору.

У зв`язку з цим вимога про розірвання договору задоволенню не підлягає.

Позивачка просить стягнути з відповідачки 140 000 грн саме як кошти, раніше передані їй у формі авансового внеску за договором.

Отже, необхідною фактичною передумовою виникнення обов`язку відповідачки повернути відповідну суму є встановлення факту її попереднього отримання.

Як установлено вище, факт отримання відповідачкою від позивачки 140 000 грн на підставі наданих у цій справі доказів не доведений.

Саме по собі передбачення договором авансового внеску в такому розмірі засвідчує домовленість про майбутню оплату, однак не підтверджує її фактичного здійснення.

Тому відсутня необхідна фактична підстава для покладення на відповідачку у цьому цивільному провадженні обов`язку повернути позивачці 140 000 грн.

Вимога у цій частині також задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право споживача на відшкодування моральної шкоди може виникати внаслідок порушення його прав виконавцем послуг і не залежить виключно від того, чи передбачена можливість такого відшкодування безпосередньо договором.

Разом із тим необхідною передумовою відповідальності є встановлення порушення права позивачки, протиправної поведінки відповідачки та причинного зв`язку між такою поведінкою і заявленою шкодою.

Позивачка пов`язує моральну шкоду з тривалим неналежним виконанням відповідачкою договору, відсутністю належної комунікації, необхідністю самостійно звертатися до державних органів та додатковими переживаннями за надзвичайно складних для неї життєвих обставин, пов`язаних зі зникненням безвісти чоловіка.

Суд не ставить під сумнів тяжкість життєвих обставин, у яких перебувала позивачка, та можливість переживання нею значних душевних страждань.

Разом із тим предметом доказування за заявленою вимогою є не лише наявність таких страждань, а й встановлення їх юридично значущого причинного зв`язку з протиправним порушенням відповідачкою прав позивачки.

Оскільки в межах цієї справи не доведено виконання передбаченої пунктом 4.1 спірного договору умови щодо внесення авансового платежу з якою п. 10.1 цього договору пов`язує виникнення прав та обов`язків його сторін та, відповідно, не встановлено заявленого позивачкою порушення відповідачкою договірного зобов`язання, відсутня необхідна правова передумова для покладення на відповідачку обов`язку відшкодувати моральну шкоду саме як наслідок такого порушення.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 20 000 грн моральної шкоди також задоволенню не підлягає.

Суд вважає необхідним окремо зазначити, що предметом цього цивільного спору є наявність передбачених цивільним законодавством підстав для розірвання договору та стягнення з відповідачки грошових коштів і моральної шкоди на підставі тих доказів, які подані учасниками цієї справи.

Суд не встановлює, як факт ту обставину, що передача грошових коштів не відбувалася, а зазначає про недоведеність позивачкою факту передачі відповідачці 140 000 грн, що означає виключно те, що сукупність доказів, досліджених у цьому цивільному провадженні, є недостатньою для того, щоб за стандартом балансу імовірностей (переваги доказів) дійти висновку, що передача коштів скоріше мала місце, аніж не мала.

Щодо інших доводів сторін наданих ними як на підтримання так і на заперечення позовних вимог, суд враховує усталений підхід Європейського суду з прав людини, відповідно до якого вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтованості судового рішення не означає обов`язку національного суду надавати детальну відповідь на кожен довід сторони. Межі цього обов`язку можуть відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; водночас суд має належним чином розглянути ті доводи, які є істотними та можуть мати вирішальне значення для результату спору. Такий підхід, зокрема, сформульований ЄСПЛ у рішеннях Ruiz Torija v. Spain, заява № 18390/91, § 29, Hiro Balani v. Spain, заява № 18064/91, § 27, а також Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23. Тому суд надає оцінку тим аргументам і доказам сторін, які є релевантними для вирішення заявлених позовних вимог та здатні вплинути на висновок у справі, і не вважає необхідним окремо відповідати на кожне другорядне чи таке, що не має самостійного значення для вирішення спору, твердження учасників справи.

Щодо заявленого представником позивачки у відповіді на відзив клопотання про витребування у відповідачки всіх наявних документів, складених, поданих або отриманих на виконання спірного договору, суд зазначає, що підстав для його задоволення не вбачає. Зазначене клопотання було заявлено з метою перевірки доводів відповідачки щодо обсягу фактично виконаних за договором робіт. Водночас, з огляду на встановлену судом недоведеність у цій справі факту внесення позивачкою авансового платежу у розмірі 140 000 грн та, відповідно, недоведеність настання передбаченої пунктом 10.1 договору умови, не раніше якої договір мав набути чинності, додаткове встановлення повного обсягу фактично вчинених відповідачкою або залученим нею адвокатом дій не має визначального значення для вирішення заявлених позовних вимог. При цьому сторона позивача у підготовчому провадженні на розгляді зазначеного клопотання не наполягала та не обґрунтовувала неможливості вирішення спору на підставі наявних у справі доказів. За таких обставин витребування додаткових документів не є необхідним для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, позивачкою у межах цього цивільного провадження не доведено факт внесення відповідачці передбаченого пунктом 4.1.1 договору авансового внеску у розмірі 140 000 грн.

У зв`язку з цим не доведено виконання передбаченої пунктом 10.1 договору умови щодо внесення авансового платежу, з якою сторони пов`язали момент укладення та набрання договором чинності.

За таких обставин не встановлено фактичних та правових підстав для розірвання договору у зв`язку з порушенням його відповідачкою, повернення 140 000 грн як отриманого нею авансового внеску та відшкодування моральної шкоди як наслідку порушення договірних прав позивачки.

Тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Позивачка звернулася до суду з позовом про захист прав споживача та відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.

Керуючись статтями 11, 23, 509, 525, 526, 610, 626–629, 651, 901, 907 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору про надання правової допомоги, стягнення 140 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках та порядку, передбачених ЦПК України.

Учасники справи

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя С.С. Балабай