Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №344/1347/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1347/26

Провадження № 2/344/3067/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Петришин Р.Р.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , Відповідача ОСОБА_3 , представника Відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 (надалі «Відповідач»), в якому просила визнати дії ОСОБА_3 такими, що завдали їй моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_3 на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що протягом тривалого часу, починаючи з 2013 року, і по даний час Відповідач постійно влаштовує сварки, знущається з Позивачки, спричиняючи моральні страждання, негативні переживання, які виникають внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 .

Позивач у позові зазначає, що сторони проживають в одному будинку, який в судовому порядку поділено між ними в натурі. ОСОБА_3 створив їй неможливі умови проживання. Він самовільно від`єднав належну їй частину будинку від електромереж, газу, води, що унеможливлює експлуатацію житла за його цільовим призначенням; не допускає Позивачку до її частини будинку і вона вимушена залазити до своєї кімнати через вікно.

Неправомірні дії Відповідача, як зазначено у позовній заяві, призвели до погіршення стану здоров`я Позивачки, вона неодноразово зверталася за медичною допомогою і перебувала на стаціонарному лікуванні. З приводу неправомірних дій ОСОБА_3 . Позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів.

Прояви моральної шкоди ОСОБА_1 вбачає у погіршенні стану її здоров`я, душевних стражданнях, порушенні нормальних відносин з оточуючими людьми, і вказану шкоду вона оцінює у 200 000,00 грн., які просить стягнути з Відповідача.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив.

Відповідачем ОСОБА_3 в особі уповноваженого представника на адресу суду подано відзив на позов, у якому він проти позовних вимог заперечив, та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Зокрема, в судовому засіданні Відповідач та його представник покликалися на відсутність протиправності поведінки та вини ОСОБА_3 у завданні моральної шкоди Позивачу, оскільки, на думку представника Відповідача, Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які підлягають доказуванню в рамках даної справи, а подані суду документи щодо стану здоров`я самі по собі не свідчать про наявність в діях Відповідача ознак протиправності, вини. Посилалися також на недоведеність причинного зв`язку між діями саме Відповідача та станом здоров`я Позивачки

В судовому засіданні Відповідач та його представник просили в задоволенні позову відмовити.

Проаналізувавши пояснення Позивача та її представника, пояснення Відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Як визначено в ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є дружиною рідного брата Відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 , якого за життя було визнано недієздатним та який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Протягом тривалого періоду часу між ОСОБА_1 , яка, як опікун, діяла в інтересах недієздатного ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 існував спір щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Попередньо сторони були власниками ідеальних часток у праві власності на вказаний будинок, та у 2019 році ініціювали спір про реальний розподіл будинку.

Так, зі змісту постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11.11.2025 року у справі №344/11310/19 (остаточне станом на сьогодні рішення суду про реальний поділ будинку) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131783115) Судом встановлено наступне.

рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.12.2013 року у справі №344/8432/13-ц частково задоволено позов ОСОБА_5 , в інтересах якого діяла ОСОБА_1 , та визнано за ОСОБА_5 право власності на 59/400 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного рішення спадкодавцю ОСОБА_6 належало 59/100 частин житлового будинку, а не цілий будинок. Відповідно на дану частину будинку після смерті спадкодавця і відкрилась спадщина. Друга частина будинку (41/100) належить відповідачу ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 25.02.1986 року. Згідно вказаного договору ОСОБА_7 (мати сторін) подарувала відповідачу ОСОБА_3 41/100 частину будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 . Позивач має право на частину у спадковому майні, а не на частку житлового будинку, тому його частка у житловому будинку становить 59/400.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 . Правонаступником ОСОБА_5 є ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.02.2021 року спадкоємцем майна ОСОБА_5 є ОСОБА_1 .

Спадщина на яку видано свідоцтво складається з 59/400 часток житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідною часткою господарських будівель та споруд.

За ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 59/400 частки житлового будинку та господарських будівель.

Згідно договору дарування від 25.02.1986 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 41/100частину будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного договору 41/100 частин будинку належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданий Івано-Франківським житлово-експлуатаційним об`єднанням 02.12.1985 року.

Отже, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11.11.2025 року у справі №344/11310/19:

Проведено реальний поділ житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , згідно варіанту поділу №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи №05/04-2018 від 16 квітня 2018 року.

Виділено ОСОБА_1 співвласнику 59/400 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 по першому поверху житлову кімнату 1-5, площею 16,1 кв.м.

Виділено ОСОБА_3 співвласнику 341/400 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 наступні житлові приміщення: підвал: І кладова площею 4,8 кв.м, ІІ кладова площею 5,9 кв.м.,

по першому поверху: №1-1 коридор площею 9,8 кв.м., 1-2 ванну площею 4,8 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 15,3 кв.м., житлова кімната 1-4 площею 16,3 кв.м., 1-6 кухня площею 14,9 кв.м., 1-7 кладова площею 3,3 кв.м.;

по мезоніну 1-8 коридор 16,0 кв.м., житлова кімната 1-9 площею 9,8 кв.м., житлова кімната 1-10 площею 10,0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі перевищення частки над ідеальною у сумі 21 182, 00 грн.

Зобов`язано сторони закласти дверний проріз між приміщеннями «1 - 4» та «1-5».

ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз в приміщення «1-5», влаштувати добудову до будинку з приміщеннями: тамбуру пл.3,0 кв.м. під літ.ІІІ, кухнею пл.7,1 кв.м. під літ IV.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , який проживає за адресо АДРЕСА_1 , судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 7203, 75 грн.

Посилаючись на те, що протягом тривалого часу, починаючи з 2013 року, і по даний час Відповідач постійно влаштовує сварки, знущається з Позивачки, спричиняючи моральні страждання, негативні переживання, які виникають внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулася до суду з даним цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», №68490/01, від 12 липня 2007 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» від 28.05.1985 зазначено, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації судом факту порушення.

Крім того, в даному рішенні Європейський Суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

В постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд , зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2022 у справі №487/6970/20, а саме: зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Отже,

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини

(постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20);

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Із матеріалів справи Судом встановлено, що твердження Позивача в позовній заяві та в судових засіданнях, зазначені в обґрунтування завданої їй моральної шкоди Відповідачем, мають виключно оціночний та суб`єктивний характер, які не підтверджені жодними фактичними обставинами та ґрунтуються виключно на її припущеннях.

Сам лише факт ухваленого судового рішення про реальний поділ будинку за позовом ОСОБА_1 , факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, не може розцінюватися як заподіяння моральної шкоди.

Так, наявні в матеріалах справи відповіді з правоохоронних органів за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 (а.с.26-30) свідчать про те, що правоохоронцями не було встановлено фактів домашнього насильства з боку ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 чи протиправності його дій, а констатовано між сторонами наявність цивільно-правових відносин.

Належні докази, які б підтверджували вчинення ОСОБА_3 протиправних дій щодо ОСОБА_1 – в матеріалах справи відсутні.

Надані ОСОБА_1 медичні документи на підтвердження стану її здоров`я фіксують лише відповідні діагнози, поставлені Позивачці, однак не підтверджують того, що акі діагнози виникли внаслідок неправомірних дій саме ОСОБА_3 .

Отже, Позивачем в позовній заяві не наведені будь-які докази щодо заподіяння їй моральної шкоди конкретними протиправними діями Відповідача, а фактично доводи Позивача зводяться лише до перелічення ознак її психологічного стану та душевних страждань.

Суд звертає увагу, що саме на Позивача покладено обов`язок доведення факту заподіяння Відповідачем моральної шкоди та її розміру, а також причинного зв`язку між протиправними діями Відповідача та завданою моральною шкодою.

Отже, з огляду на відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення Відповідачем ОСОБА_8 будь-яких протиправних дій щодо Позивачки ОСОБА_1 , вини відповідача та причинного зв`язку між його діями й завданою моральною шкодою Позивачу, Суд приходить до висновку про відсутність підтвердження завдання Позивачу моральної шкоди Відповідачем та понесення нею моральних страждань. Крім того, твердження Позивача про завдану їй моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку Відповідача.

Сам по собі факт поділу будинку в судовому порядку за позовом ОСОБА_1 не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди Відповідачем.

За таких обставин суд вважає, що обставини, викладені Позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є недостовірними та необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом недоведеними, у зв`язку з чим вказана позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Зокрема, в рамках розгляду даної цивільної справи Позивачем не доведено того факту, що особою, яка є завдавачем їй моральної шкоди є саме відповідач ОСОБА_3 , протиправності його поведінки, причинного зв`язку між протиправними діями та завданою шкодою, у зв`язку з чим вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю підстав для такого відшкодування.

Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обов`язку доказування і подання доказів в цивільній справі.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст..ст. , 23, 386, 1166, 1192 Цивільного Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.08.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.