Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №357/1086/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1086/26

Провадження № 2/357/3085/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Вдовика А. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кабули І.Ю.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, незавершеним будівництвом житлового будинку та вселення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 у якому просила суд:

- зобов`язати відповідача, ОСОБА_2 , не чинити їй, ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер3220489500:02:021:0127 та незавершеним будівництвом – житловим будинком із прибудинковою територією за адресою АДРЕСА_1 , шляхом надання їй ключів від хвіртки воріт та дверей будинку, а також паролів від сигналізації в будинку.

- вселити ОСОБА_1 в незавершене будівництво житлового будинку із прибудинковою територією, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

І. Позиція сторін у справі

Позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.07.2000 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Під час перебування в шлюбі, а саме 16.10.2013 року за спільні кошти сім`ї подружжям було придбано земельну ділянку площею 0,2239 га, кадастровий номер 3220489500:02:021:0127, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . В цьому ж 2013 році на вище вказаній земельній ділянці було розпочато будівництво індивідуального житлового будинку на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_1 виданого відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської райдержадміністрації Київської області від 29.11.2013 року. Будинок хоч і не введений в експлуатацію, проте повністю придатний для проживання, зокрема до нього проведено всі необхідні комунікації (газ, електроенергію, водопостачання, каналізацію, тощо), виконано всі внутрішні роботи щодо оздоблення приміщень, виготовлено всю технічну документацію. 01.06.2022 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду по справі ЄУН 357/15602/21 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу позивач змінила прізвище із ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо. Відповідач залишився проживати в житловому будинку АДРЕСА_1 , а позивачу створив нестерпні умови, через які остання вимушена була покинути житло. 18.05.2025 року позивач приїхала до свого будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 для того щоб вселитися в нього і проживати, оскільки іншого житла у позивача немає. Однак відповідач вчинив сварку та затіяв конфлікт. До будинку позивача не допускає, ключів не дає. З приводу даної ситуації позивач звернулася до Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області. Окрім неї в поліцію зверталась і її дочка - ОСОБА_5 , оскільки її мати отримала тілесні ушкодження. З приводу даного факту Білоцерківським РУП ГУНП було здійснено перевірку та рекомендовано позивачу вирішувати спір у цивільному порядку. Оскільки вирішити питання мирним шляхом з відповідачем не представляється можливим, тому позивачка звернулася з даним позовом до суду.

28.04.2026 від відповідача ОСОБА_2 через ЕКЕС надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає позовні вимоги позивача незаконними, необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке. Відповідач визнає, що 01.06.2022 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між ним та позивачкою було розірвано. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2022 (справа ЄУН 357/5539/22), саме за його позовом про поділ майна подружжя, було здійснено поділ (окрім іншого майна) земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0127 площею 0,2239 га, зокрема, за ним судом визнано право власності на 1/2 вказаної земельної ділянки. У визначеному законом порядку, згідно судового рішення, відповідно до Витягу 406449691 від 03.12.2024 з Державного реєстру речових прав, на підставі поданої заяви № 64227838 від 27.11.2024, ним була зареєстрована 1/2 частки у спільній частковій власності земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0127, яку він по суті займає. Відповідач вказує, що йому достеменно не відомо, чи проводилась реєстрація прав власності у Державному реєстрі речових прав своєї 1/2 частини земельної ділянки позивачем ОСОБА_1 , на підставі вищенаведеного судового рішення. Разом з тим, до позовної заяви ОСОБА_1 не додано достатніх та належних доказів володіння нею 1/2 земельної ділянки, зважаючи на рішення від 22.11.2022 № 357/5539/22 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, яке набрало законної сили після спливу строку його апеляційного оскарження (тобто по факту 23.12.2022). Тобто, у разі поділу земельної ділянки, обов`язково потребується винесення в натурі (на місцевості) меж такої земельної ділянки та розподіл належних кожній із сторін такого поділу (заінтересованих осіб - власників) чітко визначених часток. Проте, вимога позивача ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні нею земельною ділянкою не узгоджується із відсутністю належних доказів, зокрема реєстрації за нею прав на 1/2 земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав, а головне – винесення в натурі (на місцевості) меж, після поділу земельної ділянки судом, її особистої частини. У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що суд не може задовольнити вимогу позивача щодо усунення перешкод у користуванні нею її особистою земельною ділянкою, межі якої не винесені (не визначені на місцевості) в натурі, оскільки як суду так і відповідачу не може бути відоме розташування саме 1/2 частини земельної ділянки належній саме позивачу ОСОБА_1 . Відповідач вказує, що позивач ніколи не зверталася до нього офіційно із пропозицією спільно виділити в натурі (на місцевості) їхні частки та роз`єднати їх (хоча б) умовною межею, а первинні документи щодо купівлі-продажу земельної ділянки та інша супутня (технічна) документація, оформлена під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , після розподілу судом спільного майна, у т.ч. земельної ділянки, вже не мають доказового значення, оскільки станом на момент подання позову є неналежними доказами, які втратили свою актуальність, у порядку ст. 77 ЦПК України. Відтак відповідач вважає, що позов у цій частині не підлягає до задоволення, оскільки направлені виключно на порушення його прав на приватну частку.

Щодо позовної вимоги не чинити опір у користуванні незавершеним будівництвом житлового будинку із прибудинковою територією, відповідач вказував на те, що відповідно до норм Цивільного законодавства України, зміст права власності особи щодо певного майна (рухомого чи нерухомого) полягає у можливості володіння, користування та розпорядження (ст. 317 ЦК України). Відповідач зазначає, що позивач достовірно знаючи про те, що він мешкає у об`єкті незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 , де власними силами, матеріалами та грошовими ресурсами вживає заходів до його добудови, охорони, у т.ч. зберігання та недопущення руйнування (через погодні умови та зовнішні фактори), має майнові права власності на 1/2 частини незавершеного будівництва, виходячи із власних зловмисних намірів направлених виключно для завдання йому шкоди, а також самому об`єкту незавершеного будівництва, використовуючи ту обставину, що абонентський рахунок за постачання електричної енергії первісно був зареєстрований за позивачем, 30.10.2024 звернулася до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні мережі» із заявою про відключення електропостачання, в результаті чого, 02.11.2024 об`єкт незавершеного будівництва залишився без електроживлення станом по день подання відзиву, що завдає йому безпосередньої руйнації і неможливості нормального використання. Аналогічна ситуація склалася і з газопостачальною компанією, оскільки за заявою позивача у жовтні 2025 року прибула газова служба і хотіла виконати її заявку, щодо відключення газопостачання. Проте, він вчасно звернувся до виконавців робіт та пред`явив документи, щодо володіння 1/2 частини земельної ділянки та об`єкту незавершеного будівництва у зв`язку із чим газопостачання не було припинено. Відповідач вказує, що оплату за газопостачання, чималі витрати на живлення електроенергією від бензино/газогенераторів, засобів сонячної енергетики, а також всі інші поточні витрати за утримання земельної ділянки та об`єкту незавершеного будівництва він несе самостійно. Відповідач зауважив, що такі дії позивача були умисно нею вчинені у передзимовий період (у листопаді 2024 року), які мали б негативні наслідки для всього будівництва та завдали б шкоди її майновим правам та/або будівельним матеріалам, використаним для зведення об`єкту. Відповідач також вказує, що на його запити щодо відновлення електропостачання за його заявою, як співвласника частини об`єкту, електропостачальна організація, листом від 09.12.2024 надала відповідь, що відновлення можливе лише за заявою саме власника особового рахунку – ОСОБА_1 , яка надала ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» неактуальний Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відтак позивач приховала факт розподілу майна по 1/2 між ними рішенням суду ще у 2022 році, тобто умисно ввела в оману електропостачальну організацію, щодо фактичних прав власності на землю та ОНБ, з метою завдання останньому неприємностей. Відповідач вказував, що неодноразово звертався до позивача із пропозиціями щодо вжиття спільних дій по фактичному розподілу об`єкту незавершеного будівництва (ОНБ) або його спільного продажу, чи спільного звернення до компетентних осіб для його введення в експлуатацію, реєстрацію як нерухомого майна, відновлення електрофікації та виділення частки кожного співвласника в натурі, для того щоб остаточно вирішити питання поділу майна. Проте, позивач поводить себе неадекватно та має на меті лише створення йому нестерпних умов життя, водночас, зі своєї сторони позивач не вживає жодних заходів у встановленому законом порядку щодо оформлення та виділення в натурі своєї частки об`єкту. При цьому позивачем неодноразово вчинялися спроби пошкодження ОНБ (кидання каміння), пошкодження паркану, хвіртки та воріт (які не працюють без електрики, про що остання достовірно знає). Тричі нею був здійснений безпідставний виклик нарядів поліції, проте за жодним із них судовим рішенням (постановою) він не був притягнутий до відповідальності за адміністративне правопорушення. Враховуючи неадекватну поведінку позивача, небезпідставними є побоювання відповідача, що у випадку вселення (надання їй ключів від хвіртки / воріт, паролю від сигналізації) остання завдасть невиправної шкоди, як своїй частині ОНБ, так і його, оскільки вони не розділені, шляхом саботажу і відвертого шкідництва (пошкодження комунікацій, дротів, підпал), на межі загрози йому життю у т.ч. його цивільній дружині та брату, які спільно з ним мешкають. З урахуванням наведених вище фактів, після розлучення, розподілу майна, наявності безлічі конфліктів, спільне проживання в одному, не розподіленому ОНБ (відповідно не електрифікованому, не введеному в експлуатацію як житловий будинок та не виділеному в натурі з чітко визначеними межами) між ним та позивачем не можливе. Відповідач вказує, що позивач має у власності інше нерухоме майно, а саме частину квартири АДРЕСА_2 , де також офіційно зареєстрована. Відповідач вказує, що йому відомо, про те, що позивач на даний час мешкає за місцем проживання своєї матері по АДРЕСА_3 , де у її власності також перебуває 1/3 вказаної квартири. До того ж, у її власності перебуває повністю обладнане та придатне для проживання зі всіма зручностями приміщення (приватного офісу) за адресою АДРЕСА_4 , площею близько 105 м 2, де вона періодично проживає, а отже, у власності позивача є декілька придатних для проживання об`єктів нерухомого майна у місті Біла Церква. Розглядаючи вимоги про вселення (виселення), суд повинен враховувати наявність у особи іншого житлового приміщення, оскільки це є ключовим фактором при оцінці пропорційності втручання у право власності іншої особи та наявності реальної потреби у користуванні житлом. Згідно принципу пропорційності, суд проводить оцінку на предмет того, чи є втручання у право власності (вселення) необхідним у демократичному суспільстві. Якщо особа має інше житло, де вона може проживати, суд може визнати вимогу про вселення необґрунтованою або такою, що не відповідає принципу пропорційності. Така правова позиція висвітлена у висновках Верховного Суду, зокрема у Постанові від 01.03.2023 по справі №296/1389/21, оскільки закон захищає право на житло, а не право на додаткові житлові площі. Відповідач вказує, що факт чинення ним перешкод позивачу у користуванні майном не доведений, оскільки остання має вдосталь житлових приміщень (саме нерухомості), які повністю придатні для її особистого проживання, об`єктивної необхідності у вселенні її до ОНБ по факту не має.

Щодо неможливості вселення позивача до об`єкту незавершеного будівництва, відповідач послався на те, що позивач, як забудовник, зобов`язалася виконати норми діючого законодавства, шляхом введення в експлуатацію об`єкту незавершеного будівництва та зареєструвати відповідне право власності на такий об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також отримати відповідний витяг, який і є безперечним підтвердженням володіння таким майном, зокрема, засвідчує сам факт його виникнення з моменту державної реєстрації. Відтак, лише наявність, належним чином оформленого майна, дає підстави особі звертатись до суду для захисту своїх майнових прав, зокрема із вимогами щодо усунення перешкод у користуванні майном або витребування такого майна із чужого незаконного володіння. Тобто, позивачем особисто не вжито жодних заходів для реалізації власних майнових інтересів, оформлення у визначеному законом порядку нерухомості, відновлення її електрифікації, введення у експлуатацію та її державної реєстрації, натомість остання хоче вселитися до ОНБ та отримати доступ, виключно для втручання в особисте життя відповідача. Окремо ввести в експлуатацію та зареєструвати частину будинку, без спільного погодження з позивачем (яка його не дає свідомо), чи спільно відступити майнові права на ОНБ третій особі, позивач не погоджується також. Як зазначає відповідач, без виконання вищевказаних процедур ОНБ також не може бути розподілений між ними в натурі, оскільки не має окремого входу, комунікацій, окремої адреси, що є необхідною передумовою до його поділу. Отже, лише після набуття права власності на нерухоме майно, особа здобуває похідні права та підстави звертатись до суду щодо витребування такого майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні, а також примусовому вселенні (виселенні) у таку нерухомість. За таких обставин відповідач вважає, що вимога позивача про вселення не відповідає положенням чинного законодавства, не узгоджується із судовою практикою та висновками Верховного Суду та не може бути задоволена судом.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кабула І.Ю., позов підтримали та просили його задовольнити повністю. Надали пояснення, аналогічні наведеним у позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі

04.02.2026 суд постановив ухвалу, якою прийняв позов до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05.03.2026 (а.с.34).

05.03.2026 суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання представника позивача та витребував від відповідача будівельний паспорт на будинок АДРЕСА_1 № 242 від 29.11.2023, виданий відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, а також поетажний (технічний) план указаного будинку, у зв`язку з чим відклав підготовче засідання на 21.04.2026 (а.с.41).

21.04.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою задовольнив подане 20.04.2026 клопотання відповідача про надання матеріалів позову та відкладення розгляду справи у зв`язку з чим відклав проведення підготовчого засідання на 05.05.2026 (а.с.52, 53).

28.04.2026 02.04.2026 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с.57-103).

05.05.2026 сторони заявили про понесені судові витрати у справі та суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання якою закрив підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті на 23.06.2026 (а.с.104, 105).

23.06.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання якою задовольнив клопотання відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку з поганим самопочуттям та призначив справу до розгляду на 18.08.2026 (а.с.110-113).

18.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення відповідно до ч.1 ст.244 ЦПК України та повідомив про дату та час проголошення повного тексту рішення (а.с.117-119).

Суд, заслухавши вступне слово сторін та представника позивача, перевіривши викладені в заявах по суті обставини, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини та визначив зміст спірних правовідносин.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони з 28.07.2000 по 01.06.2022 перебували в зареєстрованому шлюбі. Наведене підтверджено матеріалами справи та поясненнями сторін.

Встановлено, що в період шлюбу сторін, 16 жовтня 2013 року позивачем була придбана земельна ділянка площею 0,2239 га, кадастровий номер 3220489500:02:021:0127, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А., зареєстрованим в реєстрі за №1190 (а.с.4-13).

Встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 22.11.2022 у справі №357/5539/22 про поділ майна подружжя, було визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2239 га з кадастровим номером 3220489500:02:021:0127, за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрував своє право власності на вказану частину земельної ділянки.

Встановлено, що в листопаді 2013 по АДРЕСА_1 було розпочато будівництво нового будинку на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_1 , виданого відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської райдержадміністрації Київської областті від 29.11.2013. Забудовником зазначена позивач. Наведене також підтверджено Повідомленням про початок виконання будівельних робіт (а.с.15).

Встановлено, що позивач уклала договори про постачання електричної енергії та газопостачання за вказаною адресою. Особові рахунки відкриті на ім`я позивача (а.с.16,17).

Матеріалами справи підтверджено неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з приводу конфліктів з відповідачем. Мали місце неодноразові спори, що розглядалися в судовому порядку.

Судом встановлено, що місце проживання сторін зареєстроване в АДРЕСА_5 , але по факту, станом на липень 2022 року сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку який ще не зданий в експлуатацію, має статус незавершеного будівництва.

ІV. Норми права, оцінка аргументів сторін та висновки суду

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Частиною першою статті 383 ЦК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Суд встановив, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном – земельною ділянкою та будинком, який ще не введено в експлуатацію, але фактично використовувався сторонами для проживання і на даний час відповідач проживає в спірному будинку з іншою дружиною. Відповідач не заперечив факт наявних перешкод у позивача повернутися в будинок, користуватися своїм майном.

Суд критично оцінює позицію відповідача з приводу відсутності у позивача права користуватися земельною ділянкою і будинком через відсутність в неї документів на право власності на будинок і відсутність виділення в натурі її частки в незавершеному будівництвом будинку та на земельну ділянку, оскільки ці ж самі обставини не є перешкодою відповідачу одноособово користуватися будинком і земельною ділянкою. Відповідач визнає, що позивач на даний час не має доступу до будинку і земельної ділянки, і при цьому відповідач ставить умови за яких позивач матиме право доступу (продаж своєї частки чи викуп у відповідача його частки).

Отже, заперечення відповідача, як співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо надання повного доступу до цього майна позивачу, як співвласнику та відсутність можливості у позивача самостійно без звернення до відповідача реалізувати свої права (відсутність ключів від хвіртки, воріт, дверей будинку, паролів сигналізації, тощо), за відсутності вільного доступу до належного їй майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 (провадження № 61-12938св23).

Щодо позовної вимоги про вселення позивача до будинку, який не введений в експлуатацію, суд зазначає наступне.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).

В даному випадку, позивач просить її вселити в будинок, що одночасно може слугувати підставою і для реєстрації місця проживання, однак цей будинок ще не зданий в експлуатацію та відсутній висновок про відповідність цього житла вимогам, встановленим законом, тобто саме трактування вимоги про доступ до домоволодіння, як «вселення» є недоцільним за наведених обставин.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва зведений настільки, що в ньому вже мешкали сторони і наразі мешкає один із колишнього подружжя та одноосібно користується всім майном і обмежує доступ іншого співвласника, а тому належним і ефективним способом захисту інтересів позивача в даному спорі є : зобов`язати відповідача, ОСОБА_2 , не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер3220489500:02:021:0127 та незавершеним будівництвом – житловим будинком із прибудинковою територією за адресою АДРЕСА_1 , шляхом надання позивачу ключів від хвіртки воріт та дверей будинку, а також паролів від сигналізації в будинку; надання повного доступу позивачу до земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0127 та до незавершеного будівництвом житлового будинку, на який вона має майнові права.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

V. Щодо розподілу судових витрат

За положеннями ст.133ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч. 2, 8 ст.141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позов підлягає задоволенню, то з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати (судовий збір) в сумі 2662,40 грн., що підтверджено відповідною квитанцією (а.с.5)

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 89, 95, 133, 141, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273,354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, незавершеним будівництвом житлового будинку та вселення- задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 3220489500:02:021:0127 та незавершеним будівництвом – житловим будинком із прибудинковою територією за адресою АДРЕСА_1 , шляхом надання ОСОБА_1 ключів від хвіртки воріт та дверей будинку, паролів від сигналізації в будинку.

Надати ОСОБА_1 повний доступ до земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0127 та до незавершеного будівництвом житлового будинку, на який вона має майнові права, за адресою : АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 2662 грн. 40 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

Рішення може бути оскаржене шляхом подання на нього апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення складено та підписано 28.08.2026 року.

Суддя О. Я. Ярмола