Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №954/971/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 954/971/25

Провадження № 2/522/5323/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 24.06.2025 року було відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 05.11.2025 року матеріали вказаної позовної заяви передано за підсудністю до Хаджибейського районного суду м. Одеси.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05.01.2026 року, відповідно до ст. 27 ЦПК України, матеріали вказаної позовної заяви передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, оскільки згідно до матеріалів справи зареєстрованим місцем проживання як внутрішньо переміщеної особи, відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , що за територіально - адміністративним поділом м. Одеси відноситься до підсудності Приморського районного суду м. Одеси.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

Позивач обґрунтовує позов тим, що відповідач неналежно виконав зобов`язання за договором підряду, порушивши строки проведення ремонтних робіт та в односторонньому порядку відмовившись від виконання умов правочину, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути суму сплаченого авансу, сплатити визначені договором пеню та штраф, а також компенсацію інфляційних втрат і трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання. Крім того, позовні вимоги мотивовані завданням відповідачем моральної шкоди, яка полягає у тривалих душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, психологічному стресі та вимушеній зміні звичайного способу життя через неможливість проживання у належному житлі.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року справу прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання призначене на 06.08.2026 року з`явився представник позивача ОСОБА_3 . Відповідач про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, а стадії прийняття рішення відклав оголошення рішення на 14.08.2026 року.

Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, відповідно до положень ч. 8 ст. 178, ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача та його представника на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статей 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01.12.2021 року між Позивачкою ОСОБА_4 (Замовник) та Відповідачем ОСОБА_5 (Підрядник) укладено Договір підряду №4503, за умовами якого Підрядник прийняв на себе зобов`язання виконати ремонтно-будівельні роботи, а Замовник – прийняти та оплатити виконані роботи, у приміщенні квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , орієнтовною загальною площею 44,95 кв.м. Судом встановлено, що зміст, види та обсяги робіт, а також їх вартість погоджені сторонами в Технічній документації, яка є Додатком №2 до Договору та невід`ємною його частиною, а обсяг робіт, визначений в п.2.1 Договору, включає в себе повний перелік будівельних та опоряджувальних робіт, необхідних для доведення об`єкта до стану, придатного до експлуатації.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 3 ст. 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України установлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.

При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.

Відтак, договір підряду складається із двох пов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має виконати певну роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати. Така правова позиція узгоджується з висновком постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 523/6003/14-ц.

Відповідно до ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Судом встановлено, що на виконання своїх зобов`язань за Договором Позивачкою здійснено оплату вартості робіт трьома платежами, а саме: 08.12.2021 року сплачено завдаток у сумі 33 171,00 грн, що еквівалентно 1 213,72 доларів США за курсом Національного банку України на дату платежу; 20.01.2022 року сплачено 160 376,42 грн, що еквівалентно 5 647,05 доларів США; 31.01.2022 року сплачено 23 487,00 грн, що еквівалентно 816,08 доларів США, а всього Позивачкою сплачено на виконання умов Договору грошові кошти в загальній сумі 217 034,42 грн, що складає 7 676,85 доларів США за курсом Національного банку України, чинним на дати здійснення відповідних платежів, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Відповідно до пункту 3.2 Договору строк виконання робіт становив 70 робочих днів з моменту здійснення другого платіжу, тобто роботи мали бути завершені у повному обсязі до 10 травня 2022 року. Разом з тим судом встановлено, що взяті на себе зобов`язання Відповідачем не виконані, будівельні роботи не завершені, передбачений Договором та Умовами Договору строк виконаний не був, акт приймання-передачі виконаних робіт між сторонами не складався та не підписувався, а прийняті грошові кошти Відповідачем не повернуто.

Судом встановлено, що з весни 2022 року зв`язок із Відповідачем був втрачений, телефонний номер, вказаний у Договорі, вибув з обслуговування, у зв`язку з чим досудове врегулювання спору шляхом безпосередніх переговорів між сторонами виявилося неможливим.

Позивачкою на адресу Відповідача, зазначену в Договорі, а також засобами електронного зв`язку скеровано письмову вимогу-претензію про повернення сплачених коштів, яку, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, отримано Відповідачем 16.11.2022 року, однак грошові кошти в добровільному порядку не повернуто ні у грошовій, ні в натуральній формі шляхом виконання робіт до цього часу.

Судом встановлено, що згідно наданого Позивачкою розрахунку заборгованості, здійсненого відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, за період прострочення грошового зобов`язання з 10.05.2022 року по 01.05.2025 року, що становить 1088 днів, основна сума боргу з урахуванням інфляційного збільшення складає 224 547,86 грн, розмір інфляційних втрат становить 87 815,27 грн, розмір трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання складає 20 080,12 грн, штраф за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 10% від суми Договору становить 35 499,26 грн, а розмір пені, передбаченої пунктом 8.5 Договору у розмірі 0,5% від суми прострочення за кожен день прострочення, обмежений законодавчо встановленим розміром, становить 193 115,97 грн, а загальна сума становить 561 058,48 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а за змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника, спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання саме грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що передумовою для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України є наявність між сторонами саме грошового зобов`язання, тобто зобов`язання, за яким одна сторона зобов`язана сплатити на користь іншої сторони певну грошову суму. Судом встановлено, що предметом Договору підряду №4503 від 01.12.2021 року, укладеного між сторонами, є виконання Відповідачем ремонтно-будівельних робіт, а не грошове зобов`язання, у зв`язку з чим до моменту розірвання Договору чи набрання законної сили рішенням суду про стягнення з Відповідача грошових коштів, сплачених Позивачкою на виконання умов Договору, зобов`язання Відповідача не є грошовим у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а обов`язок повернути одержані кошти як наслідок невиконання договірних зобов`язань з виконання робіт виникає та трансформується у грошове зобов`язання лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з Відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період, що передував ухваленню судового рішення, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовляє.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як зазначено у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Судом встановлено, що на обґрунтування позовних вимог у цій частині Позивачкою наведено посилання на завдані їй душевні страждання, пов`язані з тривалим психоемоційним стресом та погіршенням побутових умов проживання внаслідок невиконання Відповідачем договірних зобов`язань, однак на підтвердження зазначених обставин, характеру та ступеня завданих страждань, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та погіршенням стану здоров`я чи інших особистих немайнових прав Позивачки, до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів, зокрема, медичної документації, висновків спеціалістів чи інших об`єктивних підтверджень.

Суд зазначає, що сам собою факт невиконання стороною договірного зобов`язання майнового характеру не породжує безумовного права на відшкодування моральної шкоди, а покладення на боржника відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди можливе лише за умови доведення позивачем у встановленому законом порядку факту заподіяння такої шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди та причинного зв`язку між ними, чого у цій справі позивачем зроблено не було.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим у задоволенні позову у цій частині суд відмовляє.

бору стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 208, 536, 611, 615, 625, 638, 641, 837, 839, 846, 849, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 13, 16, 81, 89, 141, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в загальному розмірі: 453163,09 грн, яка складається з суми боргу у розмірі 224547,86 грн, штраф у розмірі 35499,26 грн, та пеня у розмірі 193115,97 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 24.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко