Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №522/6595/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6595/26-Е

Провадження 2/522/7341/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

13 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 18 листопада 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та відповідачем було укладено в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора кредитний договір № 4190282, за умовами якого позичальник отримав кошти у розмірі 5000 грн. Позивач зазначає, що електронний правочин є належним чином підписаним та прирівнюється до письмового договору відповідно до норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яку згодом на підставі договорів факторингу від 29 жовтня 2025 року та 31 жовтня 2025 року було відступлено на користь нового кредитора — ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 33 530 грн, із яких 5000 грн — тіло кредиту, а 28 530 грн — заборгованість за відсотками.

Ухвалою суду від 18.05.2026 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.08.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно вказаного відзиву відповідач зазначає, що він не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню через те, що позивачем не надано належних і достатніх доказів існування заборгованості, її точного розміру та належного переходу права вимоги до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». Відповідач також вказує на те, що копію позовної заяви з додатками йому фактично не було надано, що позбавило його можливості належним чином ознайомитися з підставами та розрахунком заявлених вимог. Окремо відповідач заявляє про застосування положень статей 256–267 Цивільного кодексу України про позовну давність, зазначаючи про сплив її загального строку з моменту виникнення спірних правовідносин та здійснення останніх платежво-кредитних дій без будь-яких підстав для переривання такого перебігу. Крім того, відповідач просить суд врахувати його складне матеріальне становище, зумовлене наслідками пандемії COVID-19, відсутністю стабільної роботи у відповідний період та дією воєнного стану в Україні, і просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з можливістю розгляду справи без його особистої участі.

28.05.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до наданої відповіді на відзив, позивач зазначає, що заперечення відповідача є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, позовна давність за кредитним договором не сплинула, оскільки її перебіг зупинявся на період дії карантину та воєнного стану, а з 4 вересня 2025 року відповідно до Закону України № 4434-ІХ її перебіг відновився, тому трирічний строк триватиме до 4 вересня 2028 року. Твердження відповідача про неотримання позовної заяви спростовуються матеріалами справи, оскільки документи надсилалися на коректну адресу його реєстрації, а детальний зміст відзиву свідчить про повну обізнаність відповідача з усіма матеріалами справи та реалізацію ним права на захист. Позивач кваліфікує такі суперечливі доводи як недобросовісну процесуальну поведінку, спрямовану на створення штучних перешкод і уникнення виконання зобов`язань, а також додатково зазначає про наявність у сторін зареєстрованих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд».

01.06.2026 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач зазначає, що він не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, вважаючи їх необґрунтованими. Стосовно позовної давності відповідач зауважує, що посилання позивача на продовження строків через карантин та воєнний стан підлягають оцінці судом, а сам факт таких посилань не звільняє позивача від обов`язку довести дату виникнення права вимоги. Відповідач також висловлює незгоду з розрахунком заборгованості, вказуючи на те, що сума нарахованих процентів (28530 грн) у декілька разів перевищує суму фактично отриманого кредиту (5000 грн), у зв`язку з чим просить суд ретельно перевірити правові підстави, період нарахування та відповідність таких нарахувань умовам договору й вимогам законодавства. Крім того, відповідач наголошує на обов`язку позивача надати належні й допустимі докази фактичного перерахування коштів, законності процентів, розміру боргу та безперервності переходу права вимоги від кожного наступного кредитора. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю, а в разі визнання наявності заборгованості критично оцінити розмір процентів і відмовити у стягненні необґрунтованих сум.

В судове засідання призначене на 13.08.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомленні належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач у наданому відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на недоведеність позивачем факту фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, відсутність банківської виписки з рахунку, яка б підтверджувала зарахування коштів, а також відсутність доказів належності зазначеної у позові картки саме відповідачу. Крім того, відповідач зазначив про непідтвердження позивачем належним чином переходу права вимоги за кредитним договором у зв`язку з ненаданням повного тексту додатку до договору факторингу та відсутністю належної індивідуалізації заборгованості відповідача у реєстрі боржників, а також вказав на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не підтверджений первинними документами та містить, на його думку, надмірний розмір нарахованих процентів.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується з наведеними у відзиві доводами відповідача.

Судом встановлено, що надані позивачем докази не містять безумовного підтвердження факту зарахування кредитних коштів саме на рахунок (картку), що належить відповідачу, оскільки банківська виписка з відповідного рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та їх отримання відповідачем, до матеріалів справи не долучена. Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем коштів за кредитним договором, а наданий позивачем документ від надавача платіжних послуг сам по собі, без підтвердження з боку банківської установи, яка обслуговує рахунок відповідача, не є достатнім доказом такого отримання.

Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає, що він не підтверджений жодними первинними документами, які б давали суду змогу перевірити правильність нарахування процентів та їх відповідність умовам кредитного договору.

При цьому суд звертає увагу, що відповідних клопотань про витребування доказів, зокрема банківської виписки з рахунку відповідача позивач під час розгляду справи не заявляв, а тому не скористався наданим йому процесуальним законом правом на отримання додаткових доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, оскільки в силу вимог статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено ні факту фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, ні обґрунтованості переходу до нього права вимоги, ні правильності здійсненого розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 27.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

13.08.26