Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №751/10829/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/10829/25

Головуючий у першій інстанції – Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1705/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Яременко І.В. від 19.05.2026 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

У С Т А Н О В И В :

18.12.2025 ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» звернулася до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути на її користь аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , яка навчається в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову та до закінчення дитиною навчання або до досягнення нею 23-річного віку, залежно від того, яка з цих обставин настане раніше.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка, ОСОБА_3 , яка проживає разом із позивачкою. Після досягнення повноліття дочка продовжує навчання за денною формою в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка та не має можливості самостійно забезпечувати себе.

Новозаводський районний суд м. Чернігова своїм рішенням від 19.05.2026 відмовив у позові ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Рішення мотивовано тим, що повнолітня дочка сторін, ОСОБА_3 , фактично проживає окремо від позивача, а тому відповідно до частини третьої статті 199 Сімейного кодексу України (далі – СК України) ОСОБА_2 не має права на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на її утримання. При цьому суд послався, зокрема, на відомості про перетин дочкою державного кордону України та договір оренди кімнати у місті Вроцлаві, укладений між ОСОБА_3 та опікуном.

23.06.2026 до Чернігівського апеляційного суду засобами поштового зв`язку надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , у якій апелянт просить змінити рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2026, виключивши з його мотивувальної частини посилання на «Договір оренди кімнати у місті Вроцлав», «(оренда квартири у Вроцлаві, Польща, де дитина тимчасово перебуває з питань безпеки)», докази оренди кімнати у місті Вроцлав Республіки Польща, укладений 20.08.2025 опікуном ОСОБА_4 та повнолітньою ОСОБА_5 ».

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на договір оренди кімнати у місті Вроцлаві як на доказ постійного проживання ОСОБА_3 за межами України, оскільки цей документ складений польською мовою та не має офіційного перекладу українською мовою. На думку апелянта, за таких обставин суд був позбавлений можливості належним чином оцінити його зміст та покладати його в основу своїх висновків.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, де зазначає, що апелянт не оскаржує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а лише не погоджується з окремими мотивами рішення, зокрема щодо оцінки судом обставин проживання повнолітньої дочки за межами України та посилання на договір оренди, складений польською мовою. На її думку, зазначені обставини не впливають на правильність рішення суду по суті, оскільки факт проживання позивача та її повнолітньої дочки окремо підтверджується іншими доказами, зокрема інформацією Державної прикордонної служби України. Із огляду на це ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що повнолітня дочка сторін фактично проживає окремо від позивача, а тому остання відповідно до частини третьої статті 199 СК України не має права на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на її утримання.

Суд установив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08.07.2014 (а.с. 5). Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

01.03.2016 ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , у зв`язку з чим після державної реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 6 зворот).

Згідно з довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради № 15190 від 12.12.2025, станом на зазначену дату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 (а.с. 11 зворот).

Із матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_3 після досягнення повноліття продовжила навчання в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Вона є студенткою першого курсу факультету фізичного виховання, денної форми навчання, за державним замовленням. На навчання її зараховано наказом від 11.08.2025 № 234, строк навчання визначено з 01.09.2025 по 30.06.2029, що підтверджується копією довідки декана факультету фізичного виховання від 03.04.2026 № 146 та відомостями з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи (а.с. 38, 45).

Згідно з відомостями, наданими Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, 07.04.2026 ОСОБА_3 перетнула державний кордон України в напрямку виїзду через пункт пропуску «Шегині» (а.с. 100).

У матеріалах справи наявний документ, який судом першої інстанції визначений як «Договір оренди кімнати у місті Вроцлаві», який складений іноземною мовою та не містить перекладу українською мовою.

Із огляду на зміст апеляційної скарги та визначені нею межі апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не оскаржує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та не ставить питання про ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до обґрунтованості окремих висновків, викладених у мотивувальній частині рішення, а саме посилання суду на «Договір оренди кімнати у місті Вроцлав», «(оренда квартири у Вроцлаві, Польща, де дитина тимчасово перебуває з питань безпеки)», докази оренди кімнати у місті Вроцлав Республіки Польща, укладений 20.08.2025 опікуном ОСОБА_4 та повнолітньою ОСОБА_5 ».

Відтак, із урахуванням вимог статті 367 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме в межах наведених апелянтом доводів і заявлених ним вимог, не надаючи оцінки тій частині рішення, яка сторонами не оскаржується.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частинами першою, п`ятою, сьомою та восьмою статті 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відтак документи, складені іноземною мовою та подані до суду на підтвердження обставин, що мають значення для вирішення справи, мають супроводжуватися належним чином засвідченим перекладом на державну мову, що дає суду та іншим учасникам судового процесу можливість належним чином ознайомитися з їхнім змістом, перевірити наведені в них відомості та надати їм відповідну правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 78 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, для використання письмового документа як доказу суд повинен мати можливість безпосередньо встановити його зміст, з`ясувати характер відомостей, які він містить, та визначити, які саме обставини предмета доказування ним підтверджуються. У разі якщо документ викладений іноземною мовою, така можливість має забезпечуватися з урахуванням установленого статтею 9 ЦПК України принципу здійснення цивільного судочинства державною мовою.

Зазначений підхід відповідає практиці Верховного Суду щодо оцінки письмових документів, складених іноземною мовою.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 751/1620/23 звернута увага на те, що використання в судовому провадженні документів, зміст яких викладений не державною мовою, без засвідченого в установленому порядку перекладу українською мовою суперечить вимогам частини першої статті 9 ЦПК України та законодавству про державну мову. Верховний Суд указав на неприпустимість формального підходу до використання таких матеріалів у судовому провадженні.

Аналогічний підхід застосовується Верховним Судом і при оцінці письмових доказів, безпосередньо викладених іноземною мовою. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 904/3505/23 зазначено, що відсутність засвідченого в установленому законодавством порядку перекладу документа на державну мову унеможливлює його належну оцінку як доказу, оскільки суд не може достовірно встановити зміст такого документа та дії, вчинені особами на його підставі.

Отже, сам по собі факт долучення до матеріалів справи документа, складеного іноземною мовою, не дає суду можливості покладати його зміст в основу встановлення юридично значущих обставин без забезпечення можливості належно встановити та перевірити зміст такого документа.

У цій справі належного перекладу договору оренди кімнати у місті Вроцлаві, Республіка Польща, на який послався суд першої інстанції, українською мовою матеріали справи не містять.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про фактичне проживання ОСОБА_3 за межами України не може бути обґрунтований посиланням на зміст зазначеного договору, оскільки цей документ не відповідає встановленим процесуальним вимогам щодо його використання як письмового доказу, зміст якого викладено іноземною мовою.

Разом із тим виключення зазначеного документа з низки доказів, на які може посилатися суд, не зумовлює автоматичного скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до статей 76, 80, 89 ЦПК України кожний доказ підлягає оцінці окремо, а висновки щодо наявності або відсутності певної обставини суд робить з урахуванням достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив факт перебування ОСОБА_3 за межами України на підставі не лише договору оренди кімнати у місті Вроцлаві, а й відомостей, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, відповідно до яких 07.04.2026 ОСОБА_3 перетнула державний кордон України у напрямку виїзду через пункт пропуску «Шегині» (а.с. 100).

Крім того, у матеріалах справи міститься банківська виписка з карткового рахунку ОСОБА_2 , надана на підтвердження здійснення операцій у Республіці Польща. Із пояснень позивача вбачається, що відповідною банківською карткою користувалася її дочка. Зазначені обставини в сукупності з відомостями про перетин державного кордону України можуть свідчити про перебування ОСОБА_3 за межами України.

При цьому станом на 12.12.2025 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою проживання разом із матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради № 15190 від 12.12.2025. Однак реєстрація місця проживання сама по собі не свідчить безумовно про фактичне проживання особи за відповідною адресою та відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що договір оренди кімнати у місті Вроцлаві, складений польською мовою без належного перекладу українською мовою, не може бути покладений в основу судового рішення як доказ фактичного проживання ОСОБА_3 за межами України.

Разом із тим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції, оскільки апелянт правильність висновку про відмову в задоволенні позову по суті не оскаржує, а ставить питання виключно щодо окремих мотивів цього рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Застосовуючи зазначене положення процесуального закону, суд апеляційної інстанції виходить із того, що у випадку, коли резолютивна частина рішення суду першої інстанції є такою, із якою апелянт погоджується, однак окремі мотиви рішення є необґрунтованими або помилковими, належним способом апеляційного реагування є зміна рішення в його мотивувальній частині без зміни остаточного результату вирішення спору.

Аналогічний за своїм процесуальним наслідком підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 11.12.2023 у справі № 925/200/22, якою судові рішення змінені шляхом виключення з їх мотивувальних частин окремих висновків, а в решті судові рішення залишені без змін.

При цьому ОСОБА_1 просить виключити частину речення «(оренда квартири у Вроцлаві, Польща, де дитина тимчасово перебуває з питань безпеки)», яку суд першої інстанції не використовував у мотивувальній частині свого рішення, а тому, з урахуванням установлених обставин та меж апеляційного перегляду, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2026 – зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на договір оренди кімнати у місті Вроцлаві, Республіка Польща, із залишенням рішення в іншій частині без змін.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 за перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції сплатив судовий збір у сумі 1 816,820 грн, який належить компенсувати йому за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Змінити рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2026, виключивши з його мотивувальної частини посилання на договір оренди кімнати в місті Вроцлав, Республіка Польща.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 816,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.В. Любчик

О.В. Разгуляєва