Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №930/1650/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 930/1650/25

Провадження № 22-ц/801/1857/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Богоніс Н. Я.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокуСправа № 930/1650/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області

на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

Судове рішення ухвалила суддя Богоніс Н. Я.

Рішення ухвалено о 14:01 год у м. Немирів Вінницької області

Повний текст рішення складено 15 травня 2026 року,

Встановив:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням 24 сесії 6 скликання Немирівської районної ради Вінницької області «Про призначення головного лікарня комунального некомерційного закладу районної ради «Немирівська центральна лікарня» від 12 грудня 2014 року його було призначено головним лікарем комунального закладу «Немирівська центральна районна лікарня» Немирівської районної ради Вінницької області.

Рішенням 28 сесії 6 скликання Немирівської районної ради Вінницької області від 25 жовтня 2018 року Комунальний заклад «Немирівська центральна районна лікарня» реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Немирівська центральна районна лікарня» та призначено його головним лікарем КНП «Немирівська центральна районна лікарня» і 26 грудня 2018 року з ним укладено контракт терміном на 5 років до 25 грудня 2023 року.

Рішенням 56 сесії 1 скликання Немирівської міської ради Вінницької області № 1465 від 07 липня 2020 року прийнято рішення про зміну засновника з Немирівської районної ради на Немирівську міську раду та змінено назву Комунального некомерційного підприємства «Немирівська центральна районна лікарня Немирівської районної ради» на «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради. У зв`язку із цим 23 липня 2020 року між Немирівською міською радою і ним укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 26 грудня 2018 року.

26 грудня 2023 року Немирівською міською радою Вінницької області прийнято розпорядження № 366-рк-о «Про звільнення з посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» ОСОБА_1 » і його звільнено 26 грудня 2023 року із займаної посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області на підставі п. 2 ч. І ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Вважав, що КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області не в повній мірі виконала вимоги розпорядження № 366-рк-о від 26 грудня 2023 року та вимоги закону щодо повного розрахунку з ним при звільненні.

05 березня 2025 року він звернувся до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із скаргою щодо не виплати йому надбавки за стаж за 2019 рік та за січень, лютий і березень 2020 року при звільненні з посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області.

31 березня 2025 року Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за наслідками розгляду його скарги винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЦЗ/ВН/5023/023951/П, відповідно до якого зобов`язано генерального директора КНП «Немирівська міська лікарня» нарахувати та виплатити йому надбавку за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря, передбачену укладеним з ним контрактом та надано строк на усунення даного порушення до 30 квітня 2025 року.

Вважає, що під час звільнення 26 грудня 2023 року відповідачем не було здійснено йому виплату всіх сум, в тому числі надбавки за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря, у зв`язку з цим просить стягнути з КНП «Немирівська міська лікарня» його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 519 577,08 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати через несвоєчасну виплату в сумі 88 508,96 грн.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 80 754,60 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати через несвоєчасну виплату в сумі 88 508,96 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1692,91 грн.

Позивач і відповідач оскаржили рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, пославшись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального права при ухваленні рішення в частині часткового задоволення позову щодо стягнення 80 754,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просить в цій частині рішення суду змінити та прийняти нове рішення в цій частині, стягнувши з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 460 140,12 грн. та судові витрати.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що відповідач при звільненні не повідомив його про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право.

Судом першої інстанції вірно визначено розмір його середньої заробітної плати на посаді головного лікаря за один робочий день, який становить 3485,91 грн. і середній заробіток за весь час затримки по дату розрахунку, відповідно який склав 3485,91 грн. х 132 робочих дні = 460 140,12 грн.

Разом з тим, суд дійшовши висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині обрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по дату розрахунку в сумі 460 140,12 грн., в порушення вимог ст. 117 КЗпП України з власної ініціативи вирішив зменшити цей розмір до 80 754,60 грн., що на його думку, є неправомірним.

Вважає, що суд першої інстанції при цьому невірно застосував норму закону, зокрема ст. 117 КЗпП України, не врахував правові позиції Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, що у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в частині, що ним оскаржується.

В апеляційній скарзі відповідач КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області, посилаючись на незаконність рішення суду, просить його скасувати і постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не вірно врахував довідку про доходи позивача для декларації від 16 червня 2025 року, оскільки вона не містить деталізації нарахованої заробітної плати за жовтень і листопад 2023 року. Для розрахунку середньої заробітної плати не повинні братися до уваги отримані позивачем доходи за сумісництвом, а також премія за квартал до розрахунку включається не у повному розмірі, а частинами – помісячно, та не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (щорічна додаткова відпустка, відрядження). Тому за листопад 2023 року слід було виключити ці виплати і корегувати кількість робочих днів, з урахуванням того, що відпустка і відрядження – це не робочі дні.

Крім цього, суд не врахував, що з 01 січня 2022 року щомісячно позивачу розраховувався новий посадових оклад, тому його дохід за період 2022-2023 років не індексувався.

При звільненні позивача у грудні 2023 року з посади головного лікаря, саме він погоджував всі виплати, маючи право першого підпису на фінансових, банківських документах. Його було письмово повідомлено про нарахування та виплачені йому суми при звільненні, які йому перераховано.

Також суд першої інстанції не правильно застосував положення статті 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду з позовом про вирішення даного трудового спору. Позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є підставою для відмови у позові.

Учасники справи не подали відзиви на апеляційні скарги.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Шиманський В. М. підтримав свою апеляційну скаргу і просить її задовольнити; апеляційну скаргу відповідача просить залишити без задоволення, вважаючи її безпідставною.

Представник відповідача КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. 25 серпня 2026 року до суду надійшла заява генерального директора КНП «Немирівська міська лікарня» Олени Верлан-Кульшенко О. О., у якій вона просить відкласти розгляд справи у зв`язку із перебуванням юриста лікарні Куйдана О. І. в основній щорічній відпустці з 03 серпня 2026 року по 02 вересня 2026 року і просить продовжити строки розгляду справи.

Така заява до задоволення не підлягає. Як свідчать матеріали справи судову повістку про призначений розгляд справи на 26 серпня 2026 року відповідач – юридична особа, отримав завчасно – 10 липня 2026 року, що надало йому можливість забезпечити явку свого представника із відповідними повноваженнями, згідно вимог частини 2 статті 60 та пункту 1 частини 1 і частини 3 статті 62 ЦПК України.

Неявка у судове засідання представника відповідача КНП «Немирівська міська лікарня» - юриста лікарні Куйдана О. І. не перешкоджає розгляду справи, оскільки повідомлені відповідачем КНП «Немирівська міська лікарня» причини неявки його представника – юриста ОСОБА_2 не можуть бути визнані судом поважними.

За правилами статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Щодо продовження строку розгляду справи. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і КНП «Немирівська міська лікарня». Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року строк розгляду справи продовжено на 15 днів, з урахуванням чого строк розгляду справи закінчується 01 вересня 2026 року.

За правилами частини 2 статті 371 ЦПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу. Продовження вдруге строку розгляду справи Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів обох апеляційних скарг, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що відповідно до рішення 24 сесії 6 скликання Немирівської районної ради Вінницької області «Про призначення головного лікаря комунального некомерційного закладу районної ради «Немирівська центральна лікарня» від 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря комунального закладу «Немирівська центральна районна лікарня» Немирівської районної ради Вінницької області (а. с. 4).

Відповідно до рішення 28 сесії 6 скликання Немирівської районної ради Вінницької області від 25 жовтня 2018 року Комунальний заклад «Немирівська центральна районна лікарня» реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Немирівська центральна районна лікарня» та призначено головним лікарем КНП «Немирівська центральна районна лікарня» ОСОБА_1 (а. с. 5).

Відповідно до розпорядження Немирівської районної ради Вінницької області № 65 від 26 грудня 2018 року «Про заключення контракту з головним лікарем комунального некомерційного підприємства «Немирівська центральна районна лікарня» Немирівської районної ради Вінницької області ОСОБА_1 » заключено контракт з головним лікарем КНП «Немирівська центральна районна лікарня» Немирівської районної ради Вінницької області терміном на 5 років до 26 грудня 2023 року та 26 грудня 2018 року між Немирівською районною радою і ОСОБА_1 укладено контракт терміном на 5 років до 25 грудня 2023 року (а. с. 6; 7-9).

Згідно рішення 56 сесії 1 скликання Немирівської міської ради Вінницької області № 1465 від 07 липня 2020 року «Про зміну засновника, назви та затвердження статуту комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області» змінено засновника з Немирівської районної ради на Немирівську міську раду та змінено назву КНП «Немирівська центральна районна лікарня Немирівської районної ради» на «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради. У зв`язку із цим 23 липня 2020 року між Немирівською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 26 грудня 2018 року (а. с. 10-11; 12).

Відповідно до укладеної 31 грудня 2021 року додаткової угоди № 2 про внесення змін до контракту від 26 грудня 2018 року між Немирівською міською радою та ОСОБА_1 внесено зміни в частині визначення посадового окладу та зазначено, що посадовий оклад керівника закладу охорони здоров`я забезпечує співвідношення між середньою заробітною платою медичних працівників та становить більше на 60 % від середньої заробітної плати медичних працівників підприємства (а. с. 13).

Відповідно до розпорядження Немирівської міської ради Вінницької області № 366-рк-о від 26 грудня 2023 року «Про звільнення з посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено 26 грудня 2023 року із займаної посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту (п. 1), головного бухгалтера «КНП Немирівська міська лікарня» у відповідності до ч. 1 ст. 47 КЗпП України зобов`язано провести із ОСОБА_1 розрахунки по заробітній платі, здійснити підрахунок та виплатити компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткових відпусток згідно з вимогами чинного законодавства (п. 2), письмово повідомити ОСОБА_1 про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (а. с. 14).

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав на ім`я головного бухгалтера КНП «Немирівська міська лікарня» Букштейн О. О. заяву про перевірку правильності нарахування йому заробітної плати, відповідно до укладеного контракту, за період роботи з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2021 року (а. с. 98).

Згідно наказу № 2229 про припинення трудового договору від 26 грудня 2023 року, за підписом керівника підприємства ОСОБА_1 , його звільнено з 26 грудня 2023 року з посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» у зв`язку із закінченням дії контракту. Визначено періоди компенсації за невикористану щорічну основну, щорічну додаткову відпустки (а. с. 99).

05 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із скаргою щодо не виплати йому надбавки за стаж за 2019 рік та за січень, лютий і березень 2020 року при звільненні з посади головного лікаря КНП «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області (а. с. 15-16).

Відповідно до винесеного Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за наслідками розгляду скарги ОСОБА_3 припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЦЗ/ВН/5023/023951/П від 31 березня 2025 року, зобов`язано генерального директора КНП «Немирівська міська лікарня» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря, передбачену укладеним з ним контрактом та надано строк на усунення даного порушення до 30 квітня 2025 року (а. с. 17).

Відповідно до довідки про рух коштів, наданої АТ «Приватбанк» 02 липня 2025 року, надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від КНП «Немирівська міська лікарня» склали 113 138,26 грн., а саме: 09 травня 2025 року в сумі 86 909,68 грн. і 12 травня 2025 року в сумі 26 228,58 грн. (а. с. 18).

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2023 року, нарахована ОСОБА_1 заробітна плата склала 531 404,35 грн., в тому числі: оклад 21942,86 грн., доплата за категорію 1113,39 грн., інші підвищення 3458,44 грн., вислуга 7954,41 грн., квартальна премія 74 914,00 грн., компенсація відпустки 422 021,25 грн. Всього нараховано 531 404,35 грн.; виплачено заробітну плату за 1 половину в сумі 16 265,61 грн., за другу половину 406 200,84 грн., податок з доходу 95 652,79 грн., військовий збір 7971,06 грн., профвнески 5314,04 грн. (а. с. 122).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, що дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема принцип пропорційності, і обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. В період із 26 грудня 2023 року до 12 травня 2025 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за надбавку за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря розміром у 113 138,26 грн., що становить 17,55 % від загального розміру належних при звільненні виплат в сумі 644 542,61 грн. Обґрунтованою компенсацією за затримку розрахунку при звільненні суд визначив суму у 460 140,12 грн., здійснивши її розрахунок у відповідності до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, на підставі довідки про доходи для декларації від 16 червня 2025 року, яка містить інформацію про нараховану заробітну плату головному лікарю ОСОБА_1 за жовтень 2023 року – 113 842,51 грн. і за листопад 2023 року – 39 537,68 грн. Середня заробітна плата головного лікаря ОСОБА_1 за один день склала 3485,91 грн. ((113 842,51 + 39 537,68) : 44 робочих днів (жовтень, листопад 2023 року). 3485,91 грн. х 132 робочих дні (з 27 грудня 2023 року по 27 червня 2024 року) = 460 140,12 грн.

З урахуванням принципів розумності, справедливості і пропорційності та з урахуванням обставин справи, суд зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України», до співмірної з порушенням суми в розмірі 80 754,60 грн., що становить 17,55 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 460 140,12 грн. та забезпечить справедливий баланс інтересів сторін, захистивши право позивача на належну компенсацію, не допустить понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Суд першої інстанції, застосувавши положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, встановивши, що за період із січня 2019 року по квітень 2020 року позивачу не виплачувалася вчасно надбавка за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря на загальну суму 113 038,26 грн., яка була виплачена йому у травні 2025 року (09 травня 2025 року – 86 909,68 грн., 12 травня 2025 року – 26 228,58 грн.), прийшов до висновку про стягнення суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з квітня 2020 року по квітень 2025 року в сумі 88 508,96 грн.

При застосуванні положень статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду за вирішенням трудового спору (у редакції, чинній на момент подання позову), суд застосував статтю 8 Конституції України, відповідно до якої Конституція має найвищу юридичну силу та є актом прямої дії, статті 43 і 55 Конституції України, які гарантують кожному право на своєчасне одержання винагороди за працю та право на судовий захист, а також Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат, і яке набуло законної сили на день ухвалення оскаржуваного рішення суду 15 травня 2026 року, тому підлягає застосуванню на момент вирішення даного спору по суті. За таких підстав суд не застосував наслідків пропуску строку звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, розглянувши даний спір по суті.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільненого працівника щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25): обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи і, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Так судом встановлено, що роботодавець – КНП «Немирівська міська лікарня» у день звільнення позивача не провів із працівником – головним лікарем ОСОБА_1 фактичного повного розрахунку при звільненні 26 грудня 2023 року та не повідомив письмово працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні, у зв`язку з чим 05 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся письмово із заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із проханням перевірити повноту виплати належних йому сум заробітної плати.

За наслідками розгляду заяви Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 31 березня 2025 року винесено припис, яким зобов`язано генерального директора КНП «Немирівська міська лікарня» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря, передбачену укладеним з ним контрактом та надано строк на усунення даного порушення до 30 квітня 2025 року.

Роботодавець згідно довідки про рух коштів, наданої АТ «Приватбанк», нарахував та виплатив ОСОБА_1 належні йому кошти: 09 травня 2025 року виплатив 86 909,68 грн. і 12 травня 2025 року – 26 228,58 грн.

15 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Визначений частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк, починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже із моменту останньої виплати роботодавцем позивачу належних йому сум при звільненні, проведених не повністю, позивач дізнався про порушення свого права і з цього часу розпочався відлік визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячного строку, в період якого позивач звернувся до суду із позовом про вирішення даного трудового спору, що свідчить про те, що позивачем дотримано строків звернення до суду із даним позовом, тому доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції визначив, що середня заробітна плата позивача на посаді головного лікаря за один день склала 3485,91 грн. (113 842,51 грн. (за жовтень 2023 року) + 39 537,68 грн. (за листопада 2023 року) : 44 дні); розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (згідно частини 1 статті 117 КЗпП України – підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) за період з 27 грудня 2023 року по 27 червня 2024 року склав 460 140,12 грн. (3485,91 грн. х 132 дні). В період із 26 грудня 2023 року до 12 травня 2025 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за надбавку за стаж у розмірі 30% за посадою головного лікаря в сумі 113 138,26 грн. Ця сума становить 17,55 % від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат 644 542,61 грн. З урахуванням принципу пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми 80 754,60 грн., визначивши співмірність із порушенням. Сума 80 754,60 грн. є грошовим вираженням 17,55 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні розміром 460140,12 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції, оскільки розрахунки середньоденного заробітку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку проведені у відповідності до вимог закону, яким, у тому числі є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, та фактичних обставин справи, встановлених судом із наданих сторонами доказів.

Викладені в апеляційній скарзі відповідача заперечення щодо такого нарахування, є безпідставними, оскільки відповідач не погоджуючись із такими розрахунками, при розгляді справи не зазначив доказів та не надав їх до суду у спростування наданих позивачем доказів щодо розміру отриманої ним заробітної плати.

Відповідач заперечуючи такі розрахунку, на виконання вимог статтей 12, 13, 81 ЦПК України не зазначив та не подав до суду доказів, які би відповідали вимогам статтей 76-80 ЦПК України щодо інших розмірів отриманої позивачем заробітної плати, у тому числі і за останні два календарні місяці роботи позивача, що передували місяцю, у якому його було звільнено з роботи; його окремого заробітку на посаді головного лікаря і заробітку за сумісництвом; розмірів його посадового окладу (щомісячного) на посаді головного лікаря, починаючи із 01 січня 2022 року.

В апеляційній скарзі відповідач не навів доводів незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати через несвоєчасну виплату в сумі 88 508,96 грн.

Оскільки таких доводів апеляційна скарга відповідача не містить, тому за правилами статті 367 ЦПК України, згідно частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

При цьому враховані положення частини четвертої статті 367 ЦПК України, яка не обмежує суд апеляційної інстанції доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, оскільки таких порушень судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не встановлено.

Також неспроможними є доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції вимог ст. 117 КЗпП України, в тому, що суд неправомірно з власної ініціативи зменшив розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із суми в 460 140,12 грн. до 80 754,60 грн., та не врахував правові позиції Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, що зокрема викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, яка містить посилання на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ.

Так статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина 1). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2).

Обмеження максимального періоду нарахування компенсації шістьма місяцями даним законом, не позбавляє суд права й обов`язку оцінювати конкретні обставини справи, забезпечуючи справедливий баланс інтересів сторін.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не змінює правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому такі принципи, як: розумність, справедливість та пропорційність, слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, що вірно враховано і застосовано судом першої інстанції при вирішенні даного спору.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на неврахування судом першої інстанції правових позицій щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, вказаних в його апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки за результатами розгляду даного спору по суті суд першої інстанції зробив висновки, які узгоджуються із нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у постановах, зазначених позивачем в його апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального права для вирішення справи по суті, навів в оскаржуваному рішенні вірні розрахунки суми середньої заробітної плати за один день позивача на посаді головного лікаря, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, перевірив правильність проведеного позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через несвоєчасну виплату за період з квітня 2020 року по квітень 2025 року і не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1) .

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційні скарги не підлягають до задоволення, оскільки наведені в них доводи правильність висновків суду не спростовують.

Розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг не проводиться.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Комунального некомерційного підприємства «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складений 27 серпня 2026 року