Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №127/28211/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/28211/23

Провадження № 22-ц/801/50/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокуСправа № 127/28211/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

суддів Оніщук В.В., Сало Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/28211/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025, ухвалене у складі судді Бойко В.М. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 22.09.2025, -

в с т а н о в и в :

13.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, в якому просив: (1) поновити строк позовної давності; (2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 12.08.2016, яка складається з : основної суми заборгованості в розмірі 80000 доларів США; відсотками за правомірне користування грошовими коштами за період з 12.08.2016 по 31.12.2017 в розмірі 934 долари США та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 31.12.2017 по 31.08.2023 в розмірі 13597 доларів США, всього 94531 долари США.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.08.2016 до позивача звернувся відповідач з проханням позичити 80000,00 дол. США. Оскільки позивач добре знав відповідача він вирішив дати в борг йому 80000,00 дол. США з умовою повернення до 31.12.2016. На підтвердження передачі грошей відповідачем була написана розписка у присутності свідків. При цьому, відповідач свої зобов`язання не виконав та кошти не повернув у повному обсязі. Позивач звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, однак, ОСОБА_2 постійно переносив дату повернення боргу під різними приводами. Це змусило позивача звернутися до суду із вказаним позовом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 12.08.2016, яка складається з: основної суми заборгованості у розмірі 80000 доларів США; відсотки за правомірне користування грошовими коштами за період з 12.08.2016 по 31.12.2017 у розмірі 934 долари США та 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 31.12.2017 по 31.08.2023 у розмірі 13597 доларів США, а всього 94531 долари США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 13420 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не надано оцінку аргументам відповідача, що позивачем до розписки власноручно внесено відомості про дату повернення боргу та їх суму задля переривання строків позовної давності, а тому застосування строків позовної давності не є можливим; суд першої інстанції не навів обґрунтованого розрахунку нарахування заборгованості по відсоткам, 3 % річних. Відповідач заперечує повернення суми коштів за розпискою від 12.08.2016 (100 доларів США (4.03.2017); 100 доларів США (4.12.2017); 100 доларів США (26.09.2018); 100 доларів США (3.06.2019); 100 доларів США (24.12.2021), при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості по 3 % річних (за період з 31.12.2017 по 31.08.2023), суд першої інстанції не врахував положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно якої позичальник звільняється від відповідальності, визначеною ст. 625 ЦК України, за період з 24.02.2022.

27.11.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17.11.2025 поновлено ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025. Відкрито апеляційне провадження у справі № 127/28211/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 8.01.2026 клопотання ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про призначення судової технічної експертизи документа по справі № 127/28211/23 задоволено. Призначено у справі № 127/28211/23 судову технічну експертизу документа. Проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до отримання висновку експертизи.

29.06.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшли матеріали справи з висновком експертів від 10.06.2026 № 470/471/26-34.1. Відповідно до висновків експертів за результатами проведення комплексної судової-технічної експертизи документів від 10.06.2026 3 470/471/26-34.3 відповісти на питання ухвали Вінницького апеляційного суду від 8.01.2026 не видається можливим у зв`язку з відсутністю порівняльних зразків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11.08.2026 поновлено провадження у справі. Закінчено підготовчі дії за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025 у справі. Призначено справу до розгляду на 26.08.2026 на 10:50 год в приміщенні Вінницького апеляційного суду, зала № 2, за адресою: м. Вінниця вул. Соборна, 6.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11.08.2026 продовжено строк розгляду справи на п`ятнадцять днів.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

25.08.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшли клопотання Чернілевської Р.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про

- призначення судової технічної експертизи з тих підстав, що у висновку від 10.06.2026 № 470/471/26-34.1 вказано на те, що не є можливими відповісти на поставлені в ухвалі суду питання з підстав відсутності порівняльних зразків. Разом з тим, відсутність порівняльних зразків у матеріалах справи на момент проведення експертизи не була зумовлена відмовою сторони від їх надання чи небажанням сприяти проведенню експертного дослідження. Після призначення судової експертизи провадження у справі було зупинено. У зв`язку із зупиненням провадження у сторони не було належної процесуальної можливості своєчасно порушити перед судом питання про долучення додаткових документів як порівняльних зразків та забезпечити їх направлення до експертної установи для проведення відповідного дослідження. Питання про надання додаткових порівняльних матеріалів не могло бути належним чином реалізоване в межах зупиненого судового провадження до направлення матеріалів справи до експертної установи. На даний час відповідачем усунуто обставину, яка унеможливила надання відповідей на поставлені судом питання. На вирішення експертів представник позивача просить поставити ті самі питання, що і в першому клопотанні про призначення судової технічної експертизи, яке було задоволено ухвалою апеляційного суду від 8.01.2026.

- долучення доказів з метою проведення судової технічної експертизи як порівняльні зразки.

Ознайомившись із поданими клопотаннями, заслухавши думку позивача ОСОБА_1 , який заперечив проти задоволення клопотань, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволені з тих підстав, що в суді апеляційної інстанції було забезпечено право відповідача на призначення судової технічної експертизи. Розгляд справи триває в судах більше двох років та 11 місяців, представник відповідача та відповідач не були позбавленні можливості заявляти клопотання про поновлення провадження у справі та долучення наявних у них доказів для проведення експертизи, дії відповідача та його представника щодо неодноразового заявлення клопотань про призначення експертизи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, не здійснення оплати вартості експертизи в суді першої інстанції та ненадання необхідних матеріалів за клопотанням експерта в суді апеляційної інстанції, необхідних для її проведення, свідчить про користування відповідачем своїми процесуальними прав на власний розсуд.

На аркуші справи 15-19 тома другого міститься клопотання експерта про надання додаткових матеріалів від 27.01.2026 № 470/471/26-34.3, копію якого отримано відповідачем ОСОБА_2 9.02.2026 /т. 2 а. с. 22/.

Крім того, 18.02.2026 ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , зверталась до апеляційного суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи /т. 2 а. с. 25/, зі справою представник була ознайомлена 23.02.2026. В подальшому зверталась до суду із клопотанням про долучення доказів оплати вартості експертизи /т. 2 а. с. 26-28/. Інших доказів, які просив надати експерт представником відповідача надано не було.

Відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для призначення у справі судової технічної експертизи, враховуючи фактичні обставини справи, поведінку представника відповідача та відповідача, а також строки розгляду справи, а також те, що затягування розгляду справи порушуватиме права позивача.

У задоволенні клопотання про долучення доказів апеляційний суд відмовляє та повертає зазначені документи особі, яка їх подала.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша, четверта статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до розписки від 12.08.2016 ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_1 80000 дол. США та зобов`язувався повернути до 31.12.2016.

14.03.2017 повернув 100 дол. США, 4.12.2017 повернув 100 дол. США, 26.09.2018 повернув 100 дол. США, 13.06.2019 повернув 100 дол. США, 24.12.2021 повернув 100 дол. США.

/а. с. 5, оригінал розписки міститься на аркуші справи 3 тома другого/.

В суді першої інстанції була допитана у якості свідка ОСОБА_5 , яка суду пояснила, що 12.08.2016 року вона була присутня під час написання розписки ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_1 коштів у розмірі 80 000,00 дол. США.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 вказала, що їй відомо, що ОСОБА_6 брав у борг у ОСОБА_1 кошти у розмірі 80 000,00 дол. США.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.04.2024 у справі № 758/7498/20 вказано, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем доведено, що відповідно до розписки від 12.08.2016 ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_1 80000 дол. США та зобов`язувався повернути до 31.12.2016.

Також не спростовано ту обставину, що в рахунок погашення боргу відповідачем було повернуто кошти в розмірі 500 доларів США, а саме 14.03.2017 повернув 100 дол. США, 4.12.2017 повернув 100 дол. США, 26.09.2018 повернув 100 дол. США, 13.06.2019 повернув 100 дол. США, 24.12.2021 повернув 100 дол. США. Записи у розписці про отримання коштів у загальній сумі 500 доларів США, як пояснив позивач суду написані особисто ним.

Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач заперечує дійсний час повернення суми коштів за розпискою від 12.08.2016 в розмірі 500 доларів США (100 доларів США (4.03.2017); 100 доларів США (4.12.2017); 100 доларів США (26.09.2018); 100 доларів США (3.06.2019); 100 доларів США (24.12.2021), колегія суддів не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки сам факт написання розписки відповідач не заперечує, а самі заперечення без підтвердження цієї обставини належними та допустимими доказами не можуть бути підставою для відмови в стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Обставина повернення коштів у сумі 500 доларів США відповідачем не заперечувалася.

У свою чергу, у ході розгляду справи та в апеляційній скарзі представником відповідача зазначалося, що необхідність призначення судово-технічної експертизи та доведення факту дійсного часу внесення до розписок записів про отримання коштів у сумі по 100 доларів США (п`ять платежів), необхідні для застосування строків позовної давності, однак матеріали справи не містять інформації, що відповідачем чи його представником у відповідності до положень ч. 3 ст. 267 ЦК України подавалась заява про застосування строків позовної давності до винесення рішення судом першої інстанції.

У постанові КЦС ВС від 19.04.2023 № 755/7216/21 зазначено про те, що встановивши, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), свідчить про те, що грошове зобов`язання не виконане, суди дійшли висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики.

Отже, взявши, як доказ до уваги весь зміст розписки, суд першої інстанції помилково не виключив із суми заборгованості отримані позивачем у рахунок погашення боргу 500 доларів США, розмір та факт повернення яких сторонами не заперечувався.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості – 79 500доларів США.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.11.2024 у справі № 551/2272/22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 у справі № 498/1105/15-ц зазначено, що «право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У спірних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.01.2019 у справі № 14-465цс18. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування коштами, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули та стягнули з відповідача на користь позивача проценти, нараховані після закінчення строку дії договорів позики відповідно до статті 1048 ЦК України, а не в його межах, що суперечить змісту зазначених норм права».

Із змісту розписки вбачається, що між сторонами не був погоджений розмір та порядок одержання процентів.

У судовому засіданні позивач не міг пояснити, яким чином ним здійснено розрахунок відсотків за правомірне користування грошовими коштами та яка величина була врахована при цьому, враховуючи, що облікова ставка НБУ застосовується виключно до зобов`язань у національній валюті (гривні), а іншого розміру сторони не погодили.

Перевіряючи відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками на підставі статті 1048 ЦК України за правомірне користування грошовими коштами за період з 12.08.2016 по 31.12.2017 в розмірі 934 долари США колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення цих вимог, не врахувавши, що під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31.10.2018 у справі № 14-318цс18».

Така ж правова позиція, викладена в постанові ВС від 30.04.2025 по справі №522/18664/16-ц.

Отже, суд першої інстанції не врахував, що предметом договору позики є іноземна валюта (долари США), крім того позивач просив стягнути відсотки на підставі статті 1048 ЦК України за правомірне користування грошовими коштами за період з 12.08.2016 по 31.12.2017, тоді як правомірне користування коштами згідно договору позики від 12.08.2016 було в період з 12.08.2016 по 31.12.2016.

З огляду на зазначене, позовні вимоги простягнення заборгованості за договором позики від 12.08.2016за відсотками за правомірне користування грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України за період з 12.08.2016 по 31.12.2017 в розмірі 934 долари США є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц зроблено такі правові висновки: «у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США.

Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 31.12.2017 по 31.08.2023 в розмірі 13597 доларів США, всього 94531 долари США колегія суддів вважає, що судом першої інстанції також не враховану, що доведеними позивачем є вимоги про стягнення заборгованості за розпискою в сумі 79500 доларів (борг за розпискою), а відтак зроблений позивачем розрахунок та взятий судом першої інстанції до уваги є неправильним, крім того судом першої інстанції не враховано вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно якої у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 31.12.2017 по 24.02.2022, у зв`язку з чим апеляційним судом наводиться власний розрахунок заборгованості :

Розрахунок 3 % відповідно до статті 625 ЦК за період з 31.12.2017 по 22.02.2022.

Розрахунок складається із періоду, кількості днів прострочення, суми боргу, 3 % річних, та суми заборгованості за період)

Період (розмір боргу 79800) (період з 31.12.2017 по 25.09.2018)

/31.12.2017 - 31.12.2017 1 79 800,00 3,000% 6,56

01.01.2018 - 25.09.2018 268 79 800,00 3,000% 1 757,79

Разом 269 1 764,35/

Період (розмір боргу 79700) (період з 26.09.2018 по 12.06.2019)

/26.09.2018 - 31.12.2018 97 79 700,00 3,000% 635,42

01.01.2019 - 12.06.2019 163 79 700,00 3,000% 1 067,76

Разом 260 1 703,18/

Період (розмір боргу 79600) (період з 13.06.2019 по 23.12.2021)

/13.06.2019 - 31.12.2019 202 79 600,00 3,000% 1 321,58

01.01.2020 - 31.12.2020 366 79 600,00 3,000% 2 388,00

01.01.2021 - 23.12.2021 357 79 600,00 3,000% 2 335,66

Разом 925 6 045,24/

Період (розмір боргу 79500) з 24.12.2021 по 23.02.2022

/24.12.2021 - 31.12.2021 8 79 500,00 3,000% 52,27

01.01.2022 - 23.02.2022 54 79 500,00 3,000% 352,85

Разом 62 405,12/

Всього розмір заборгованості 3 % річних 9917,89.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 12.08.2016 -3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 31.12.2017 по 24.02.2022 в розмірі 9917,89 доларів США.

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 12.08.2016 -3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 24.02.2022 по 31.08.2023 слід відмовити за необґрунтованістю.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики грошових коштів від 12.08.2016, яка складається з: основної суми заборгованості у розмірі 79500 доларів США; 3 % річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 31.12.2017 по 24.02.2022 у розмірі 9917,89 доларів США, всього 89417,89 долари США (вісімдесят дев`ять тисяч чотириста сімнадцять доларів США вісімдесят дев`ять центів США).

В іншій частині (в частині стягнення заборгованості на підставі статті 1048 ЦК України по відсоткам за період з 12.08.2016 по 30.12.2017 в розмірі 934 долари США та 3 % річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 24.02.2022 по 31.08.2023) позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивач надав копію пенсійного посвідчення, відповідно до якого він отримує пенсію по інвалідності 2 грп. загальне захворювання. Довічно. / т.1 а.с. 6/.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні, відтак апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

При поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Розрахунок судових витрат, які слід стягнути з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог (89417,89 (задоволена частина вимог) х 100 : 94531 (ціна позову) = 94,59 %).

Отже, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави за подання позовної заяви становить 12693,98 грн (13420 х 94,59 %.= 12693,98).

При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 16104 грн, відтак відповідачу слід компенсувати за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним частинам вимог судовий збір в розмірі 871,23 грн (16104 х 5,41 % = 871,23).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

З огляду на зазначене, з відповідача слід стягнути на користь держави різницю суми судового збору відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України в розмірі 11822,75 грн (12693,98 - 871,23 = 11822,75).

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025 змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 12.08.2016, яка складається з: основної суми заборгованості у розмірі 79500 доларів США; 3 % річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 31.12.2017 по 24.02.2022 у розмірі 9917,89 доларів США, всього 89417,89 долари США.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 11822,75 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27.08.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

Т. Б. Сало