Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №146/1712/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 146/1712/25

Провадження № 22-ц/801/1681/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокуСправа № 146/1712/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Канахівської М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Вапнярської селищної ради, як органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області, ухвалене 17 квітня 2026 року суддею цього суду Пилипчуком О. В. у селищі Томашпіль, повний текст рішення виготовлено 27 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 серпня 2023 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області шлюб між сторонами було розірвано. У шлюбі в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу діти проживають разом із позивачем та відвідують заклади освіти.

Натомість відповідачка участі у вихованні та утриманні дітей не бере, навчальні заклади не відвідує, а також не має постійного місця проживання та стабільного джерела доходу. Після початку повномасштабної війни вона залишила дітей і виїхала за кордон, де перебуває й досі. За цей час відповідачка декілька разів поверталася в Україну, проте до дітей навідалася лише один раз у школі. Тоді діти зачинилися в приміщенні та відмовилися з нею спілкуватися.

Крім того, 19 грудня 2023 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області місце проживання дітей уже було офіційно визначено з позивачем.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд позбавити відповідачку батьківських прав щодо їхніх спільних дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

17 квітня 2026 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що матеріалами справи доведено факт самоусунення відповідачки від виховання та розвитку дітей, оскільки остання виїхала за кордон задля влаштування особистого життя, залишивши дітей із батьком. Позивач вважає, що ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків досягло такого рівня, який є безумовною підставою для застосування крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав.

Разом з тим, до апеляційного суду від представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Кугутюка О. В. надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві адвокат просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Адвокат посилається на те, що сам по собі факт проживання матері за межами України, складність спілкування з дітьми, конфлікт між батьками та небажання дитини спілкуватися з матір`ю не замінюють передбачений п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України юридичний критерій - ухилення від виконання батьківських обов`язків за умови винної поведінки та свідомого нехтування ними.

Представник вважає, що дочка сторін не підтвердила винної поведінки матері, а лише вказала на дитячу образу через ситуацію в першому класі, коли під час телефонного дзвінка на День матері остання повідомила, що перебуває на роботі. Дитина також зазначила, що коли мати приїжджала до школи, вона зачинилася в туалетній кімнаті. При цьому дівчинка згадала, що матір дарувала їй телефон і подарунки.

Крім того, адвокат звертає увагу на те, що орган опіки та піклування не підтримав позицію позивача про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Представник відповідачки наголошує, що позивач не приховував мети звернення до суду, яка пов`язана виключно з проходженням ним військової служби, а саме для переведення ближче до місця проживання дітей, а згодом він зазначив, що «рішення дасть змогу звільнитися з військової служби».

Отже, на думку представника відповідачки, сам позивач підтвердив, що реальна практична мета позову полягає не у винятковому захисті дітей від небезпеки з боку матері, а у створенні для себе особистих військово-правових наслідків.

Вапнярська селищна рада, як орган опіки та піклування, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що під час шлюбу у сторін народилися діти, а саме:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Актовий запис про народження №1 від 15.02.2016 (а.с.19);

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Томашпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Актовий запис про народження №23 від 23.03.2018 (а.с.20).

11 серпня 2023 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у справі № 146/1718/22 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 22-26).

19 грудня 2023 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у справі № 146/1184/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог : служба у справах дітей Вапнярської селищної ради про визначення місця проживання дітей – задоволено, визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає по АДРЕСА_1 (а.с. 32-36).

Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , виданої Вапнярським ліцеєм №1 Вапнярської селищної ради № 377 від 15.07.2025, ОСОБА_3 навчається в ліцеї №1. Питаннями виховання й розвитку дитини займається батько, допомагають дідусь та бабуся. Батько постійно відвідує батьківські збори, бере активну участь у життя класу та школи (а.с.27).

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , виданої Вапнярським ліцеєм №1 Вапнярської селищної ради № 378 від 15.07.2025, ОСОБА_4 навчається в ліцеї №1. Батько сумлінно підтримує постійний зв`язок з класним керівником, цікавиться навчанням дитини, забезпечуючи всім необхідним, щоб син міг гарно навчатися та відпочивати (а.с. 28).

Згідно довідки КЗ Вапнярська дитяча музична школа, вих № 10 від 16.07.2025, донька ОСОБА_1 , ОСОБА_3 навчається в КЗ Вапнярська дитяча музична школа з 01.09.2021 року по даний час. Батько ОСОБА_1 постійно відвідує музичну школу, батьківські збори. Мати не приймає участі в вихованні дитини (а.с. 29).

Із довідки - характеристики № 100 від 16.07.2025 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 . Компрометуючими матеріалами відносно ОСОБА_1 виконавчий комітет Вапнярської селищної ради не володіє (а.с. 31).

09 жовтня 2025 року рішенням виконавчого комітету Вапнярської селищної ради №227 затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради «Про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 » (а.с.39).

Із цього висновку вбачається, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради Тульчинського району вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

У висновку зазначено, що мати ОСОБА_1 поїхала за кордон та з її слів проживає у Польщі. За період 2,5 років вона приїжджала до України у лютому 2025 року та навідувалась до дітей у навчальний заклад, однак діти не захотіли її бачити, сховались у вбиральні. Наступний приїзд до України відбувся в серпні 2025 року, ОСОБА_1 приходила до служби у справах дітей Вапнярської селищної ради та повідомила, що хоче забрати дітей на своє виховання, однак вони налаштовані сім`єю батька проти неї та не хочуть спілкуватися. Матері було рекомендовано налагодити контакт з дітьми. 15.08.2025 в телефонному режимі ОСОБА_1 запрошено на засідання в комісії з питань захисту прав дитини, однак остання в телефонному режимі повідомила, що поїхала до Польщі. За інформацією, наданою Тульчинським відділом ДВС заборгованості зі сплати аліментів за ОСОБА_1 не рахується (а.с. 40-41).

У судовому засіданні малолітня ОСОБА_3 у присутності психолога ОСОБА_5 висловила свою думку щодо заявленого позову. Дитина повідомила, що навчається в четвертому класі та наразі проживає з дідусем і бабусею за адресою: АДРЕСА_2 . Бабуся та дідусь допомагають їй збиратися до школи й виконувати домашні завдання. Мати ніколи в цьому не допомагала, натомість батько надавав підтримку. З матір`ю дівчинка наразі не спілкується, востаннє бачила її у 2025 році, коли та приїжджала до школи. Мати телефонує рідко, її здоров`ям та навчанням не цікавиться. Водночас із батьком вони разом ходили до кафе, з ним дитина почувається в безпеці. ОСОБА_3 також зазначила, що образилася на матір в першому класі, коли зателефонувала їй на День матері, а та відповіла, що перебуває на роботі. Через цю образу дівчинка не має бажання з нею розмовляти. Зокрема, коли мати приїжджала до школи, вона зачинилася в туалетній кімнаті. Дитина вказала, що батьків матері вже немає серед живих, а де наразі перебуває сама мати, вона не знає. Також згадала, що в першому класі мати подарувала їй телефон, а минулого року передавала подарунок. Проте на сьогодні її доглядом повністю займаються дідусь та бабуся, а спілкуватися з матір`ю вона категорично не бажає через образу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивач всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду достатніх доказів того, що відповідачка втратила інтерес до дітей та її поведінку щодо дітей неможливо змінити на краще.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , посилався на те, що остання ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, не цікавиться життям доньки та сина, виїхала за кордон, не проявляє інтересу до дітей, не бере будь-якої участі у їх вихованні, не турбується про їх фізичний і духовний розвиток.

Тобто правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначив саме п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 300/908/17, від 12.09.2023 у справі № 213/2822/21.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19).

Пленуму Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надаючи їм відповідну правову оцінку, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав достатні, належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, відтак обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів застосування до відповідачки будь-яких засобів попередження та впливу.

Так, немає жодних документально підтверджених відомостей, що з відповідачкою уповноважені служби або представник навчального закладу проводили роз`яснювальні бесіди про необхідність змінити свою поведінку, або їй направлялися відповідні листи, як і відсутні докази притягнення її до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, внесення відповідачці попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків тощо.

Натомість матеріалами справи підтверджується наявність тривалого сімейного конфлікту між сторонами.

При цьому відповідачка ОСОБА_1 категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо доньки та сина, виявляє бажання спілкуватися з дітьми.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01.04.2007 року) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)».

Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1).

Також зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції).

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін.

Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Про це свідчить стала судова практика, зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2024 у справі № 947/7448/22, від 31.07.2024 у справі № 752/13450/22.

Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18 зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, виконав позитивний обов`язок держави, визначений ст. 171 СК України, заслухав думку дитини та надав їй ретельну оцінку.

Зрештою, доводи апеляційної скарги, на переконання апеляційного суду, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться лише до незгоди позивача із правильними висновками суду першої інстанції та до переоцінки доказів, яким була надана належна правова оцінка.

Відтак, ураховуючи, що посилання позивача у апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК України, ч. 13ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції належить віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк