Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 27 серпня 2026 р.
Справа: №465/7517/25
Суддя: Савуляк Р. В.
Справа № 465/7517/25 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/580/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
Провадження № 22-ц/811/95/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Ніткевича А.В., Цяцяка Р.П.
секретаря: Іванової О.О.
з участю: Злобаря М.П., ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року та Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 рокуу справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги, –
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2025 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги.
Позов мотивували тим, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є постачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Проживаючи в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 користується послугами з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, для здійснення оплати за надання яких йому відкрито особовий рахунок.
Оскільки послуги в сфері теплопостачання фактично надані відповідачу, у нього виник обов`язок з їх оплати.
Внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 56240.60 грн за період з 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2024 року.
З наведених підстав просили стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 56240.60 грн.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги.
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з самостійними позовними вимогами щодо предмета спору, що виник між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 .
Позов мотивував тим, що він перебуває з учасниками справи у майнових правовідносинах щодо об`єктів комунальної власності, співвласником яких він є у складі територіальної громади міста Львова, а саме, нерухомого майна цілісного майнового комплексу теплового господарства міста та фінансових коштів, в тому числі несплаченої заборгованості, які є матеріальною та фінансовою основою існування місцевого самоврядування територіальної громади жителів міста Львова.
Вважав, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є фіктивною юридичною особою публічного права, у якої відсутній правовий зв`язок з первинним суб`єктом місцевого самоврядування – територіальною громадою жителів міста Львова оскільки на час створення підприємства Львівська міська рада (код 04055896) втратила свій статус органу місцевого самоврядування, а відтак не могла бути засновником юридичної особи публічного права, яким є комунальне підприємство.
Чинним законодавством передбачена обов`язковість ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії на когенераційних установках, однак така ліцензія у Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відсутня, тому воно не несе витрати на експлуатацію ізольованих теплових пунктів, що свідчить про подвійне нарахування платежів за послуги, які не надавалися.
Кошти з несплаченої заборгованості за комунальні послуги після її погашення є об`єктом комунальної власності жителів територіальної громади міста Львова, до складу якої він входить, тому зарахування таких коштів на рахунки комерційного банку «Укргазбанк» призводить до їх ненадходження до місцевого бюджету, що створює потенційну небезпеку для існування місцевого самоврядування, чим порушуються його права як члена територіальної громади міста Львова.
Вказував, що споживач комунальних послуг зобов`язаний оплачувати їх надання обґрунтованими тарифами, встановленими уповноваженими чинними органами місцевого самоврядування з врахуванням державних пільг, а кошти повинні зараховуватися на банківські рахунки, власниками та розпорядниками яких є жителі територіальних громад.
З наведених підстав просив:
-відмовити Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» у стягненні на його користь заборгованості з ОСОБА_1 за надані послуги та визнати таку вимогу неправомірною;
-зобов`язати ОСОБА_1 виконати обов`язок щодо оплати отриманих комунальних послуг та погасити заборгованість з відтермінуванням такого обов`язку за відкладеними обставинами, якими є відкриття рахунків в Казначействі, власником та розпорядником яких є територіальна громада жителів міста Львова за належними економічно обґрунтованими тарифами без ПДВ з урахуванням наданих пільг;
-зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» виконати рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування – Львівської міської ради територіальної громади жителів міста Львова № 11 від 24 вересня 2025 року, прийнятого відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форму перехідний період та об`єднань юридичних осіб» про припинення підприємства, єдиним учасником (засновником) якого є територіальна громада жителів міста Львова та вчинення дії з реформування юридичної особи ЛМКП «Львівтеплоенерго» відповідно до цього рішення в повному обсязі, в порядку, встановленому законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим законом.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, – відмовлено.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року у задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго`до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги – відмовлено.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року оскаржив ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що він заявляв самостійні вимоги щодо предмета спору, однак йому протиправно відмовлено у прийнятті заяви з підстав порушення порядку залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Вважає, що кошти, сплачені споживачами за надані їм комунальні послуги є публічною комунальною власністю територіальної громади жителів міста Львова, в тому числі і його, тому вимога Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» щодо стягнення заборгованості на рахунки комерційного банку «Укргазбанк», а не державного Казначейства, порушує його права.
В матеріалах справи відсутні документи про легальність створення Львівського міського коммунального підприємства «Львівтеплоенерго», що ставить під сумнів законність вимоги про стягнення заборгованості.
Просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду або ухвалити інше рішення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго».
В апеляційній скарзі покликається на те, що ОСОБА_1 , проживаючи в квартирі АДРЕСА_1 , користувався послугами з централізованого опалення, однак не сплачував за надані йому послуги в повному обсязі.
Часткова оплата відповідачем послуг з теплопостачання в розмірі 10 040.74 грн та послуг з гарячого водопостачання в розмірі 4582.68 грн свідчить про визнання ним факту отримання комунальних послуг та обов`язку їх оплачувати.
Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження неналежного надання послуги з централізованого опалення, а матеріали справи не містять актів, які б свідчили про ненадання послуг чи надання послуг неналежної якості.
Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання не з`явився представник Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку в електронному вигляді судової повістки-повідомлення в його електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 200 зворот), колегія суддів вважає за можливим розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання його апеляційної скарги та на заперечення апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги ОСОБА_2 та на заперечення апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ та участь у справі як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що рішення суду може вплинути на його права та обов`язки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 52 ЦПК України передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.
Відповідно до ст. 195 ЦПК України положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (ч. 3 ст. 194 ЦПК України).
Отже, право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним, тому порядок його реалізації має відповідати вимогам процесуального законодавства.
Під час розгляду судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.
Предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
За таких умов позовна вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, повинна стосуватися в цілому саме предмета спору у справі.
Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що саме вона перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і має на меті вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 910/12744/22.
Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 52 ЦПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 916/3245/17, від 12 червня 2019 року в справі № 916/542/18 та в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року в справі № 910/12463/18.
Отже, участь третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризується такими ознаками: 1) вступають у процес, що розпочався; 2) вступають у процес до закінчення судового розгляду; 3) є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин; 4) вступають у процес добровільно та з власної ініціативи; 5) втручаються у спір між сторонами, що вже виник; 6) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін; 7) заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть претендувати на весь предмет чи на його частину); 8) відстоюють у процесі свої інтереси, а тому, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер. Матеріально-правовий інтерес полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом у конкретній справі, може порушити права та інтереси третьої особи. Процесуально-правовий інтерес третьої особи полягає в недопущенні ухвалення судом невигідного для себе рішення; 9) вступають у справу, пред`явивши позов до однієї або до обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 є стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2024 року.
Водночас, ОСОБА_2 , звертаючись з самостійними позовними вимогами до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 просив визнати вимогу про стягнення заборгованості неправомірною та зобов`язати учасників вчинити дії, що не є предметом даного спору.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_2 та його участь у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Відмовляючи у задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема факту надання відповідачу комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а також правильності нарахування заборгованості за надані послуги.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з наступних мотивів.
Судом встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований і проживає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації № 1 від 26 серпня 2025 року.
Для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії мешканцю квартири АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
З матеріалів справи вбачається, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення суми боргу за послуги з централізованого опалення та послуги централізованого постачання гарячої води ОСОБА_1
17 серпня 2023 року Франківським районним судом м. Львова видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» за послуги з централізованого опалення та послуги централізованого постачання гарячої води суми заборгованості в розмірі 20 674.07 грн та 268.40 грн.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17 січня 2024 року у справі № 465/4131/23 заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу – задоволено.
Скасовано судовий наказ № № 2-н/465/1803/23, виданий Франківським районним судом м. Львова 17 серпня 2023 року за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 20 674.07 грн та 268.40 грн.
Роз`яснено заявнику право на звернення з тією самою вимогою до суду в порядку позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» покликається на те, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за надані йому послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією – суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно із п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги)регулюються Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ від 21серпня 2019 року №830 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022 (далі – Правила…).
Пунктом 13 Правил… передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
01 грудня 2021 року на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua. оприлюднено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08 вересня 2021 року.
За умовами індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», будучи наділеним повноваженнями виконавця послуг за договором приєднання про надання послуг, надавало послуги з постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_2 .
Зазначені обставини відповідачем не спростовано.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зазначив, що він не зобов`язаний сплачувати за теплову енергію, оскільки надра є власністю народу України, тому він вважає, що має право на безоплатне користування послугами з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Однак, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/10719/16-ц.
Згідно з розрахунком заборгованості відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2024 така становить 56240.60 грн.
При цьому, з розрахунку заборгованості вбачається, що у період з серпня 2021 року по січень 2023 року ОСОБА_1 сплачував кошти за надані йому послуги в загальному розмірі 14623.42 грн., зокрема, 10040.74 грн – за централізоване опалення та 4582.68 грн – за централізоване постачання гарячої води, що враховано позивачем при нарахуванні розміру заборгованості.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і свого розрахунку на підтвердження відсутності у нього заборгованості чи її наявність у іншому розмірі.
Враховуючи те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надавало Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 56240.60 грн за період з 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2024 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року – залишити без змін.
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»– задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за надані послуги – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 56240 (п`ятдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 60 копійок за період з 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2024 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Ніткевич А.В.
Цяцяк Р.П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua