Вирок від 26 серпня 2026 р. у справі №301/1651/26 — Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 301/1651/26

1-кп/301/252/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" серпня 2026 р. Іршавський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Іршавського районного суду Закарпатської області в м. Іршава кримінальне провадження №62025050010026179 від 19.07.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження с. Луково, Іршавського району Закарпатської області, місце проживання АДРЕСА_1 ,військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», не одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

за участю сторін та інших учасників судового провадження:

прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні, введено правовий режим воєнного стану строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Згідно зі Законом України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

29 грудня 2023 року ОСОБА_3 призвано на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №49 від 17 лютого 2024 року, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця - санітара 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . Відтак, з моменту призову ОСОБА_3 на військову службу за мобілізацією, на особливий період та його відправлення до військової частини НОМЕР_1 , тобто з 29 грудня 2023 рокуОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Стаття 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Так, згідно з ст.ст. 5, 6 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_3 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов`язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов`язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Натомість, солдат ОСОБА_3 , діючивсупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, за наступних обставин, так, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період та перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, в умовах воєнного часу, без поважних причин, 02 травня 2024 року, у невстановлений досудовим розслідування час, але не пізніше 08 години 00 хвилин, самовільно залишив розташування тимчасового базового табору 2 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , що розташований поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 та був відсутній без поважних причин на військовій службі, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби по 05 червня 2026 року, коли відмовився від подальшого проходження військової служби.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнав повністю. Пояснив, що дійсно ухилився від військової служби і самовільно покинув військову частину. У вчиненому розкаявся, вину визнав.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні просив суд урахувати, що обвинувачений визнавав себе винуватим. У зв`язку з чим просив призначити його підзахисному мінімальне покарання.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, а тому просить суд визнати ОСОБА_3 винуватим та призначити йому покарання за ч.5 ст.407 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованому кримінальному правопорушенні за ч.5 ст.407 КК України доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним.

На підставі ч.3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, а саме доказів на підтвердження події кримінального правопорушення, часу, місця, способу, мети та мотивів його вчинення, винуватості обвинуваченого. При цьому суд з`ясував, чи вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції відсутні, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, та обмежився таким обсягом дослідження доказів: дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, допит обвинуваченого.

Суд, прийнявши до уваги добровільні пояснення обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, враховуючи обставини кримінального провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 повністю доведена та кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 КК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) за ознаками умисних дій, як: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому каявся, у зв`язку з чим, на думку суду, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України – визнання вини, щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, що покарання є необхідним у тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, його характер та ступінь суспільної небезпечності. Крім цього, суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який визнав свою винуватість у вчиненні злочину, неодружений, відповідно до наданої копії витягу з наказу від 17.02.2024 № 49, призначений на посаду до в/ч НОМЕР_1 , відповідно до наданої копії наказу № 124 від 02.05.2024 ОСОБА_6 виключений зі складу сил та засобів оперативно –тактичного угрупування, знятий з усіх видів забезпечення та з 03.05.2024 виключений з продовольчого забезпечення в/ч НОМЕР_4 , за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

При цьому в судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку, передбаченому статями 69, 69-1 КК України, судом не встановлено.

Суд також ураховує, що згідно із Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 № 2839-ХІ були внесені зміни до ст. 75 КК України, згідно із яким звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише за умови засудження особи за кримінальне правопорушення не пов`язане із статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Отже, ОСОБА_7 не може бути звільненим від відбуття призначення покарання з іспитовим строком, а саме в порядку передбаченому ст. 75 КК України.

Ураховуючи наведені особистісні відомості щодо обвинуваченого суд вважає, що ОСОБА_3 слід призначити покарання в межах санкції ч.5 ст.407 КК України. Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08.06.2026 ОСОБА_3 був затриманий о 15:10 годин 08.06.2026. Відповідно до ухвал Іршавського районного суду Закарпатської області від 09.06.2026 та 27.08.2026 ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід тримання під вартою та продовжено до 23.10.2026. У зв`язку з чим слід зарахувати в якості відбутого ОСОБА_3 за цим вироком покарання строк попереднього ув`язнення, починаючи з моменту затримання, а саме: з 08.06.2026, виходячи з положень ст. 72 КК України, що 1 (одному) дню попереднього ув`язнення відповідає 1 (один) день позбавлення волі.

Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_3 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Процесуальні витрати та речові докази у провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 373, 374, 376, 615 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з 08.06.2026, тобто, з моменту затримання.

Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_3 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Іршавський районний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення, особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення копії вироку.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Іршавського

районного суду: ОСОБА_1