Вирок від 27 серпня 2026 р. у справі №511/2395/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2395/25

Номер провадження: 1-кп/511/113/26

28 серпня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , (дистанційно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області в режимі відеоконференцзв`язку кримінальне провадження №12025162390000257, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18.03.2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кишинів Республіки Молдова, громадянина України, освіта середня, офіційно не працюючого, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, (надалі - КК України),

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачення , визнане судом доведеним.

Обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним пройшов, 07.05.2024 року військово-лікарську комісію, за якою визнаний придатним до військової служби.

В подальшому ОСОБА_4 , 18.03.2025 року був повідомлений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановленому законом порядку про загальну мобілізацію, необхідність такої мобілізації та його призову на військову службу під час мобілізації, обов`язкового прибуття до ТЦК та СП та отримання повістки.

Крім цього, ОСОБА_4 було роз`яснено. що у разі ухилення від мобілізації він буде притягнений до кримінальної відповідальностії за ст.336 КК України.

Однак, ОСОБА_4 , умисно, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, не маючи підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційнуц підготовку та мобілізацію», які б надавали йому право на відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації, з надуманих мотивів, а саме що він являється членом Свідків Єгови України і не може проходити службу через недобросовісну поведінку і посилаючись на заміну військової служби на невійськову (альтернативну) службу, перебуваючи в денний час 18.03.2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , відмовився від отримання повістки для проходження військової служби за мобілізацією та мобілізаційного розпорядження і таким чином ухилився від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни, тобто відмовився від проходження військової служби та відправки у військову частину, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням, чим ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної 24 лютого 2022 року, згідно з Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», на особливий період, а саме в період воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», тим самим, порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».

Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковано за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Позиція обвинуваченого у суді.

Обвинувачений ОСОБА_4 , вину у вчинені кримінального правопорушення не визнав та в суді пояснив, що він з травня 2008 року є охрещеним Свідком Єгови. Також 28.07.2023 року його було призначено священнослужителем збору (дьяконом). На військовий облік він став у 2024 року, пройшов ВЛК. Його було визнано придатним для проходження військової служби.. 18.03.2025 року його запросили до ТЦК та дали повістку на відправку до військової частини, він відмовився, тому що не може проходити військову службу через релігійні переконання. Згоден лише на проходження альтернативної невійськової служби.

Між тим суд, незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини до вчиненні інкримінованого йому злочину, вважає, що його винуватість підтверджена та доведена наданими по справі доказами.

Докази винуватості .

До висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України суд дійшов, провівши судовий розгляд в межах пред`явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи з наступного.

Так положеннями п.1 ч.1 ст.91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Диспозиція ст. 336 КК України передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до положень ст. 17 Закону «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно з положеннями ст. 22 Закону України № 3543-XIIвід 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон) мобілізації підлягають громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 цього Закону.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки вказані особи зобов`язані з`явитися у зазначені у ній місце та строк для взяття на військовий облік як військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період та направлення для проходження медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії.

Особи, які згідно з висновком військово-лікарської комісії за станом здоров`я визнані непридатними до військової служби в особливий період, мобілізації не підлягають.

З урахуванням цих вимог закону суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, може бути лише громадянин України віком від 18 до 60 років визнаний придатним до військової служби за станом здоров`я, який не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених ст. 23 Закону. Відсутність будь-якої з цих ознак виключає наявність суб`єктивної сторони складу цього злочину через відсутність його суб`єкта. (Постанова ВС у справі № 537/2092/24 від 26.05.2026 року).

Так на користь обвинувачення свідчив допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 , головний спеціаліст ІНФОРМАЦІЯ_3 , який підтвердив факт відмови обвинуваченого від отримання повістки на військову службу та пояснив, що з квітня 2024 року він служить на вказаній посаді та був присутнім 18.03.2025 року в приміщенні РТЦК при врученні ОСОБА_4 повістки та мобілізаційного розпорядження для прибуття його на військову службу під час мобілізації до військової частини. Під час даної дії останній в його присутності та в присутності співробітника ТЦК ОСОБА_7 під відеозапис відмовився від її отримання через релігійні переконання. Просив дати йому можливість проходити альтернативну невійськову службу. Між тим будь-яких звернень від ОСОБА_4 , щодо проходження альтернативної військової служби на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходило. За законодавством України не передбачено альтернативної військової служби під час запровадженого в Україні воєнного стану.

Також допитаний у суді свідок ОСОБА_7 , інспектор мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 пояснив, що 18.03.2026 року перебував на службі і, виконуючи свої посадові обов`язки, під відеозапис за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в приміщенні РТЦК 18.03.2025 року вручав ОСОБА_4 , повістку та мобілізаційне розпорядження щодо прибуття його на військову службу у військову частину за призовом під час мобілізації. Однак ОСОБА_4 , відмовився від її отримання через релігійні переконання. При проведення даної дії був присутній також співробітник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , який фіксував дану дію під відеозапис.

В свою чергу свідок захисту ОСОБА_8 , допитаний у судовому засіданні пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_4 , відмовився отримувати повістку для проходження військової служби під час мобілізації, так як в нього є глибокі релігійні переконання. Він тривалий час є свідком ОСОБА_9 , з 2023 року ОСОБА_4 є священослужителем іншої громади. Він служить у селищі Фрунзівка, а ОСОБА_4 у м.Роздільна. Стосовно ОСОБА_10 він знає, що той має глибокі релігійні переконання не брати в руки зброю, не бути військовозобов`язаним .

Також вина обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю підтверджується дослідженими та оголошеними в судовому засіданні письмовими доказами:

- витягом з ЄРДР за кримінальним провадженням №12025162390000257 від 18.03.2025 року, з якого вбачається, що 18.03.2025 до чергової частини Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від оперативного чергового ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , який відповідно до довідки ВЛК визначений придатним для проходження військової служби, але не маючи законних підстав відмовляється від виконання своїх Конституційних обов`язків по захисту Батьківщини та військової служби за мобілізацією. Правова кваліфікація ст.336 КК України (а.к.п.47);

- електронною реєстрацією в ЄО Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області повідомлення з даною інформацією, що в подальшому стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР від 18.03.2025 року за №3130 (а.к.п.48);

- протоколом огляду місця події від 18.03.2025 року, відповідно до якого слідчим,у присутності двох понятих проведено огляд приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_2 ,(а.к.п. 49-53);

- витягом з електронного реєстру військовозобов`язаних "Оберіг" з даними на громадянина ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) звання солдат , ВОС795664 , придатний до військової служби, пройшов військово-лікарську комісію 07.05.2024 року. Дані оновлено у встановлені строки 18.05.2024 року. (а.к.п.54-57);

- заявою ОСОБА_4 від 18.03.2025 року, відповідно до якої останній відмовився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Батьківщини та військової служби за мобілізацією та просив замінити військову службу в умовах воєнного стану альтернативною(невійськовою) службою (а.к.п.58-59);

- повідомленням ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 від 19.03.2025 року за вих.№1/1954 про кримінальне правопорушення за статтею 336 КК України, вчинене громадянином ОСОБА_4 (а.к.п.61);

- мобілізаційним розпорядженням та контрольним талоном мобілізаційного розпорядження, відповідно до яких: солдат ОСОБА_4 , 1982 року народження зарахований до ВОС №795664, йому необхідно з`явитися до місця служби протягом чотирьох годин, мобілізаційне розпорядження не одержав 18.03.2025 р., від підпису відмовився (а.к.п.62-62);

- витягом з журналу вручення мобілізаційних розпоряджень військовозобов`язаним, призначеним у команди ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якого встановлено, що за з/п № 982 є запис про видачу ОСОБА_4 такого розпорядження від 18.03.2025 року про відправку до ВОС №795664, проте відсутній підпис останнього (а.к.п.64-65);

- витягом з журналу реєстрації повісток на відправку до навчальних центрів та військових частин, з якого встановлено, що за з/п№ 470 є запис про вручення ОСОБА_4 повістки від 18.03.2025 року про відправку до військової частини, проте відсутній підпис останнього, оскільки від отримання повістки останній відмовився (а.к.п.66);

- протоколом огляду предмету та зафіксованого на ньому відеозапису від 24.03.2025 року відповідно до якого слідчим СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_12 проведено огляд предмету, а саме цифровий CD-R диск марки "ACENT" об`ємом пам`яті 700, з відеозаписом відмови гр. ОСОБА_4 від отримання повістки та проходження військової служби за мобілізацією (а.к.п.70-73);

- дослідженим судом відеозаписом від 18.03.2025 року, проведеним працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 під час фіксації вручення повістки для проходження військової служби під час мобілізації в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 обвинуваченому ОСОБА_4 , під час даної дії останній відмовився отримувати повістку , мотивував відмову релігійними переконаннями та просив дати можливість проходити альтернативну (невійськову) службу:

- листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 від 19.05.2026 року за №1/3402 відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 стосовно заміни виконання військового обов`язку у разі мобілізації в умовах воєнного стану невійськовою цивільною (альтернативною) службою, оскільки законом не передбачено надання ІНФОРМАЦІЯ_5 можливості замінити виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.(а.к.п.87-88)

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд визнає належними та допустимими докази, які були досліджені в судових засіданнях, оскільки вони відповідають вимогам КПК України, порушень вимог ст.ст. 104, 106, 223 КПК України чи вимог ст.ст. 87, 99 КПК України не виявлено та стороною захисту не доведено.

Щодо доводів захисту про недопустимість доказу.

Між тим захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив визнати недопустимим доказ у справі – відеозапис, виконаний працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 під час вручення повістки обвинуваченому 18.03.2025 року, так як суду було недано копію відеозапису, а не його оригінал.

Даючи оцінку законності доводів захисту суд встановив наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій його було надано. Таким чином, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ може бути надано стороні кримінального провадження добровільно або на підставі судового рішення.

Так під час судового слідства прокурором в якості доказу надано суду протокол огляду предмету та зафіксованого на нього відеозапису від 24.03.2025 року, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_5 добровільно було надано, а слідчим долучено до справи на носієві - цифровому диску СД--R «АСЕNT» запис відмови ОСОБА_4 від отримання повістки та проходження військової служби.

Даний відеозапис на вказаному цифровому носієві не вдалося відтворити в судовому засіданні, що відображено у протоколі судового засідання, а тому цей же відеозапис прокурор надав повторно у суді на іншому носієві DVD-R диску, який був переглянутий в судовому засіданні.

Долучений прокурором в суді до матеріалів провадження в якості речового доказу DVD-R диск з відеозаписом обставин події був виготовлений у зв`язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається в електронному вигляді у виді файлів.

Жодним учасником кримінального провадження походження вказаного відеозапису не оспорювалось. При цьому, учасники події не заперечували, що на відеозаписі зображений ОСОБА_4 та працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В свою чергу Верховний Суд в постанові від 10.09.2020 року по справі 751/6069/19 по даному питанню визначив, що матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Тому суд приходить до висновку, що підстав для визнання заявленого доказу недопустим судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких й узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Суд вважає, що наведені докази в своїй сукупності поза всяким розумним сумнівом доводять факти того, що військовозобов`язаний ОСОБА_4 всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», з метою ухилення від призову за мобілізацією в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попереджений щодо вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» без вагомих причин відмовився від проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Щодо посилання ОСОБА_4 на неможливість призову на військову службу через наявність релігійних переконань, суд зазначає таке.

Так висновок щодо застосування норм права до обставин, подібних до встановлених у цьому провадженні, сформульовано об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603 кмо25) і він зводиться до того, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Як зазначила об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним.

Частина 2 статті 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Пакту і ч. 2 ст. 9 Конвенції допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднаною палатою було враховано, що положення ст. 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції, допускається відповідно до її ст. 15, однак з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Також у постанові від 27.10.2025 зазначено, що неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03), об`єднана палата, однак вважала, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішується по кримінальному провадженню.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.

Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент, при цьому відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас, об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Також зазначеної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, яка, відмовляючи своєю ухвалою від 29.04.2026 у справі № 689/2280/23 у прийнятті справи до розгляду, звернула увагу на те, що за подібних правовідносин об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24) дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України. Таке рішення об`єднана палата ухвалила системно проаналізувавши зміст законодавства України щодо можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

З урахуванням викладеного вище висновку об`єднаної палати, Великої палати Верховного суду суд приходить до висновку , що призов на військову службу ОСОБА_4 під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні ст. 336 КК України.

Висновок суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого.

Дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення, а його дії правильно кваліфіковані за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Щодо призначення покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення , особливості конкретного кримінального злочину й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкта посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого та враховує ті обставини, що він характеризується задовільно за місцем проживання (а.к.п.106, том.1), на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.к.п.93-94) раніше не судимий і до кримніальної відповідальності не притягався. (а.к.п.96)

Обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено. Обставини, передбачених ст.67 КК України, що обтяжують покарання ОСОБА_4 судом також не встановлено.

За приписами ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого

Згідно наданої суду досудової доповіді відносно ОСОБА_4 Роздільнянським районним відділом ДУ «Центр пробації», вбачається, що існує середня ймовірність вчинення повторного правопорушення, при середньому рівні ризику небезпеки для суспільства та орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства(а.к.п.38-41).

Так у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

За правилами ст. 75 ККУкраїни в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, вмотивувавши належним чином своє рішення.

За встановлених вище обставин, враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), висновки досудової доповіді органу пробації, зміст довідки релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 16.01.2025 №911 про те, що з 03.08.2008 року ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, а з 28.07.2023 року призначений на посаду священнослужителя – служителм (дияконом) збору, колегія суддів вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ст.336 КК України та суд вважає за можливе звільнити його від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України.

Позиція суду при призначенні покарання із застосуванням ст.75 КК України відповідає судовій практиці про призначення покарань за ст.336 КК України Верховного суду, наведеній в постанові ОП ВС від 27.10.2025 року у справі №573/838/24, постанові ВС від 06.05.2026 року у справі №679/1595/24.

Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні. Цивільний позов по справі не заявлявся.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 368, 369, 371,373,374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 Кримінального кодексу України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три)роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 3 (три ) роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме: цифровий DVD-R дискуз відеозаписом відмови гр. ОСОБА_4 , від отримання повістки та проходження військової служби за мобілізацією, - зберігати при матеріалах кримінального провадження після набрання вироком суду законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня отримання копії вироку учасниками судового провадження.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1