Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №742/3902/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/3902/26

Головуючий у першій інстанції – ФЕТІСОВА Н.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1862/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,

з участю секретаря Шапко В.М.,

сторони: позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Наталії Миколаївни на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просила визнати за нею право власності на 1/2 частину добудови, у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була побудована в період її перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , стягнути з останнього грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів та будівельних робіт, проведених у вказаному житловому будинку.

13 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулась із заявою, в якій просила забезпечити вищенаведену позовну заяву шляхом накладення арешту та оголошення заборони на відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_2 , до завершення розгляду в суді.

Заява обґрунтована тим, що під час шлюбу відповідач відповідно до договору дарування квартири від 18.10.2013, зареєстрованого в реєстрі за №3166, став власником квартири в АДРЕСА_2 , яка складає 8/25 частини будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею – 38,3 кв.м. та житловою – 21,4 кв.м. Шлюбні стосунки між сторонами припинено, відповідач проживає в спірному будинку з спільними дітьми, позивачку на територію не впускає. Позивач вважає, що з боку відповідача ОСОБА_2 є загроза створення перешкод при розподілі майна подружжя, таких як зняття її з місця реєстрації проживання позивача, що в свою чергу залишить її без житла, оскільки альтернативного нерухомого майна для проживання остання не має. Вважає, що в даному випадку необхідно забезпечити позовну заяву про розподіл майна подружжя шляхом накладення заборони ОСОБА_2 на відчуження житлового будинку, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, яке можливо буде прийнято на її користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала обґрунтована тим, що позивачем не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову у виді арешту та оголошення заборони на відчуження житлового будинку.

Не надано позивачем й відповідних доказів наявної реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко Н.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою забезпечити позовну заяву про розподіл майна подружжя шляхом накладення арешту та оголошення заборони на відчуження житлового будинку, належного ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , до завершення розгляду в суді.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що оскаржувана ухвала є незаконною.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що спірне майно, на яке просить накласти арешт позивачка, належить відповідачу за договором дарування, а отже у останнього немає жодних перешкод для відчуження такого майна, що в подальшому унеможливить виконання рішення суду.

Крім того, вказує, що предмет позову у справі щодо поділу майна є взаємопов`язаний зі способом забезпечення позову, вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач у вигляді накладення арешту, є співмірним з позовними вимогами, які заявлені ОСОБА_1 , а невжиття такого заходу забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, зауважено, що заявлений вид забезпечення позову спрямований на запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів заявника, збереження існуючого стану речей.

Зазначає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки нерухоме майно, на яке накладено арешт, залишається у його володінні та користуванні.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не надходив.

Сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Ткаченко Н.М. у поясненні від 24.08.2026 просила апеляційну скаргу розглядати без її участі. Апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити.

Фактичні обставини справи та позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що в провадженні Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, з якого вбачається, що між сторонами виник майновий спір щодо права власності на добудову, яка на думку позивача була здійснена у період перебування у шлюбі сторін, у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-4).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.10.2013 на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано право власності за ОСОБА_2 . Підстава для державної реєстрації: договір дарування квартири, серія та номер: 3166, виданий 18.10.2013, видавник: приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. (а.с.12 зворот-13).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2019 року у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про поділ будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ будинку, затверджено мирову угоду. Виділено у власність ОСОБА_2 в рахунок 8/25 частин в житловому будинку А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наступні приміщення: під №1-4 кімната 22,3 кв.м., 1-5 кладова 2,9 кв.м., частина прибудови під літерою а-1 від №1-1коридор 2,1 кв.м., 1-2 санвузол 2,6 кв.м., 1-3 кухня 9,8 кв.м., загальною площею 39,7 кв.м. та житловою площею 22,3 кв.м. та господарсько-побутові будівлі та споруди, а саме: ганок під літерою кр, погріб під літерою Пг?-1 знаходиться під а-1, хвіртка під №1, огорожа під №2, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок та господарсько-побутові будівлі, який підлягає державній реєстрації. Припинено право спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 січня 2026 року у справі №742/6914/25 розірвано шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції 27 липня 2012 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ), актовий запис № 198. Після розірвання шлюбу прізвище позивачу залишено « ОСОБА_7 » (а.с.15-16).

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходи з того, що доводи, наведені заявником в обґрунтування заяви про забезпечення позову, мають оціночний характер та підлягають з`ясуванню, оцінці та доведенню під час вирішення спору по суті, та не свідчать, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або призведуть до порушень прав заявника.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що вимоги позивача належним чином не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, з якими пов`язується застосування ініційованого заходу забезпечення позову у виді арешту та оголошення заборони на відчуження житлового будинку, тому суд, керуючись принципом розумності та обґрунтованості, не вбачав достатніх підстав для застосування крайнього заходу забезпечення позову.

Разом з тим, суд роз`яснив, що відмова в забезпеченні позову не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Колегія апеляційного суду погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Цією нормою встановлені такі види забезпечення позову, зокрема як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.

Арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном.

При цьому, заборона на відчуження майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року в справі № 643/12369/19).

Разом з тим, арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в справі № 908/2382/21, Верховного Суд від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, обєктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого

у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити

або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 вказано, що:

«співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору, зокрема, не може бути встановлено, чи порушуються права та обов`язки особи, яка звернулася з такою заявою.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2020 року в справі № 755/15345/17-ц, від 21 квітня 2022 року в справі №592/7729/18 та від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася на те, що існує загроза створення перешкод при розподілі майна подружжя, таких як зняття з місця реєстрації проживання позивача, що в свою чергу залишить її без житла, оскільки воно у неї відсутнє. Накладення заборони на відчуження будинку унеможливить виникнення вказаних ризиків.

Водночас, відповідач за ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.09.2019 не є власником спірного будинку в цілому, а йому належить 8/25 його частини. Також, ОСОБА_3 належить 2/5 частини, ОСОБА_4 – 7/25 частини будинку. Право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими побутовими будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_1 припинено вказаною ухвалою суду.

Отже, накладення арешту та заборона на відчуження всього спірного будинку безумовно порушить права інших співвласників будинку на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Апеляційний суд повторюється, що вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову, але в заяві вони відсутні, як і будь-які докази необхідності забезпечення позову.

Звернувшись до суду із заявою, ОСОБА_1 не надала суду достатніх доказів того, що заява про забезпечення позову є співмірною з заявленими позовними вимогами, оскільки матеріали позову не містять даних про вартість спірного житлового будинку, на який просить накласти арешт, вартість добудови або будівельних матеріалів, право власності на 1/2 якої вона просить визнати за нею та стягнути компенсацію її вартості з відповідача.

Більше того, як на підставу вжиття заходів забезпечення позову, заявник вказує ризик зняття відповідачем її з реєстрації місця проживання, водночас не наводить обґрунтування яким чином накладення арешту на будинок унеможливить вказаний ризик, з огляду на предмет позову – поділ добудови.

В апеляційній скарзі заявник додатково зазначає про підставу забезпечення позову існування загрози відчуження будинку відповідачем, водночас вказані обставини не досліджувались судом першої інстанції і заява про забезпечення позову про існування такого ризику не містить.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими та відповідають нормам права, якими врегульовано спірні правовідносини.

При вирішенні питання про забезпечення позову судом першої інстанції здійснено оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 липня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий: Судді: