Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №566/826/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 566/826/25

Провадження № 22-ц/4815/718/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Федорчук Іванни Юріївни на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у складі судді Лободзінського А. С., ухвалене в селищі Млинів Рівненської області о 10 годині 52 хвилини, повний текст рішення складено 12 січня 2026 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 17.09.2009 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Млинівського районного суду від 12 лютого 2021 року у справі №566/1005/20 розірвано. Від шлюбу у них є неповнолітні діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із нею. На підставі судового наказу, виданого Млинівським районним судом 28.08.2020р. у справі №566/992/20, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно. На даний час, розмір аліментів, що становить 3196 грн. на двох дітей, не дає змоги навіть мінімально, забезпечити потреби обох дітей, оскільки вони підростають та потребують значних коштів для їх забезпечення продуктами харчування, одягом та взуттям, шкільним приладдям, тощо. Вважає, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частки від свого доходу. Просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Млинівським районним судом Рівненської області від 28.08.2020р., та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення із дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 06 січня 2026 року вказаний позов задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_2 визначений судовим наказом, виданим Млинівським районним судом 28.08.2020 року у справі №566/992/20, яким ОСОБА_2 зобов`язано сплачувати на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 14.08.2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст.ст. 181, 192 СК України, які визначають способи аліментів – у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі, та наділяють правом обрати будь-який із цих способів стягувача аліментів, а також визначають можливість зміни в бік зменшення або збільшення розміру аліментів, визначеного раніше рішенням суду або за домовленістю між батьками, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, за умови доведення таких обставин належними і достовірними доказами, та обґрунтоване наявністю доказів на підтвердження зміни матеріального стану одержувача і платника аліментів, а також збільшення витрат позивачки на утримання спільних з відповідачем дітей з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання останніх.

Вважаючи рішення суду незаконним, представник ОСОБА_2 – адвокат Федорчук І. Ю. оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що станом на момент подання апеляційної скарги, у ОСОБА_2 відсутня заборгованість по сплаті аліментів, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників. Зазначає, що ОСОБА_1 , відповідно до ст. 141 СК України має такі ж обов`язки перед своїми дітьми, як і відповідач, в тому числі обов`язок щодо їх фінансового утримування. Позивачка не повідомила суд про те, що також має стабільний дохід та отримує заробітну плату, яка дозволяє їй, з врахуванням доходу від отриманих аліментів та додаткових щомісячних грошових переказів від відповідача, забезпечити гідний рівень життя їх спільних дітей. Судом не враховано, що він додатково перераховує кошти своїм неповнолітнім дітям на банківську картку, яка знаходиться у його доньки, про що свідчить виписка від 02.09.2025 року та відповідні чеки з даної картки на оплату товарів. Вказує, що відповідач у повній мірі матеріально забезпечує життєві потреби дітей (купує одяг, взуття, продукти харчування, мобільні телефони, ноутбуки, велосипеди). Зазначає, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, який призваний під час мобілізації на особливий період, з 03.05.2022 року і по теперішній час перебуває на військовій службі. Під час виконання бойових завдань ОСОБА_2 неодноразово отримував численні фізичні травми, що підтверджується медичною документацією, висновками лікарів, що містяться у матеріалах справи. 17.06.2024 року ОСОБА_2 отримав посвідчення УБД. Внаслідок отриманих травм, стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився, він потребує відповідного лікування та реабілітації, на що витрачає значні фінансові витрати. Просить суд апеляційної інстанції врахувати ці аргументи, оскільки місцевим судом їх не було враховано. Крім того, з 2024 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з іншою жінкою ОСОБА_5 , і у нього на утриманні також перебуває її син. Відповідач дбає про матеріальне забезпечення своєї сім`ї. Також ОСОБА_2 не може сплачувати аліменти у більшому розмірі, оскільки він навчається на заочній (платній) формі навчання у Луцькому інституті розвитку людини, що підтверджується довідкою №212 від 22.09.2025 року. У зв`язку з вказаними обставинами, у відповідача не покращилось матеріальне становище, а навпаки погіршилося, що виключає можливість для задоволення позовних вимог про збільшення суми аліментів. Також суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги докази щодо спрямування грошового забезпечення відповідача на потреби ЗСУ. Відповідач, перебуваючи у зоні бойових дій, захищаючи державу, усіма силами допомагає закрити військові потреби свого підрозділу, спрямовуючи власні грошові кошти, що підтверджується відповідними доказами. Також суд безпідставно, в порушення вимог ст. 251 ЦПК України, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до припинення ОСОБА_2 перебування у складі ЗСУ. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Ляшук М.В. вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони з 17.09.2009 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 12.02.2021 розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

Після розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін залишилися проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується Актом обстеження побутових умов сім`ї № 22 від 13.05.2025 та Витягами з реєстру територіальної громади.

Судовим наказом, виданим Млинівським районним судом Рівненської області 28.08.2020року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 14.08.2020 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Положення вказаної статті містять перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення розміру аліментів. Ними є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала про те, що стягнутий судовим наказом розмір аліментів на утримання спільних з відповідачем дітей не може бути достатнім для утримання дітей та забезпечити їхні потреби, які з віком зростають, тоді як відповідач має достатній дохід і у нього відсутні інші утриманці.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, Сімейний кодекс України встановлює підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.

Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення про стягнення аліментів з відповідача (судовий наказ) було ухвалено 28.08.2020 року, після чого майновий стан відповідача ОСОБА_2 змінився: він почав отримувати грошове забезпечення військовослужбовця у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації з 03.05.2023 року.

Зважаючи на наведені обставини, враховуючи необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дітей, які мають право на достатній рівень матеріального забезпечення, законодавчо встановлений прожитковим мінімумом для дітей, з урахуванням їх потреб, які з віком зростають, та беручи до уваги, що матеріальний стан платника аліментів покращився, позаяк розмір його доходів значно зріс, керуючись принципом розумності і справедливості, зміна способу стягнення аліментів з твердої грошової суми у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму до 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є обґрунтованою та відповідає реальним потребам дітей і не порушує прав ні платника, ні одержувача аліментів.

Покликання апеляційної скарги на те, що відповідачем у добровільному порядку сплачуються певні кошти на утримання дітей, в тому числі для придбання мобільних телефонів, одягу й взуття, з огляду на наступне.

Так, згідно ч.1 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції встановлено, що домовленості між позивачем та відповідачем про розмір сплати аліментів не досягнуто, а тому періодичні грошові перекази на утримання дітей не можуть вважатися належним їх забезпеченням.

Покликання апелянта на те, що на його утриманні перебуває ще одна неповнолітня дитина – син його дружини від першого шлюбу, не можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів на утримання спільних із позивачкою дітей., стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В Декларації прав людини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений соціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.

Як вбачається із висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №565/2071/19, зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Адже, позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу.

Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Аналогічні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20.

Варто також наголосити, що судова практика містить висновки і щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів.

Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Викладені у апеляційній скарзі доводи про те, що відповідач несе витрати на підтримку свого підрозділу у ЗСУ, де проходить військову службу, також в даному випадку не можуть покладатися в основу задоволення апеляційної скарги у зв`язку з їх недоведеністю належними і достовірними доказами, адже копії скріншотів екрану телефону про купівлю обладнання і спорядження не містять відомостей про П.І.Б. покупця або ж споживача таких товарів і не є тими розрахунково-платіжними документами, які підтверджують купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує передбачене законом право на стягнення з того з батьків, хто проживає окремо, додаткових витрат на дитину, до яких, в тому числі, відносяться витрати, пов`язані із особливими здібностями дитини, які та може проявляти шляхом відвідування відповідних гуртків чи секцій, про які зазначає апелянт, а також витрати на лікування.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності з нормами закону, що їх регулюють, беручи до уваги, що за судовими рішеннями з відповідача стягнуто аліменти на утримання двох дітей, ту обставину, що він працездатний, офіційно працевлаштований, має дохід, а також беручи до уваги, що стягувач бажає змінити спосіб стягнення аліментів, визначивши його у частці від доходу відповідача, відповідно суд доходить висновку про необхідність зміни аліментів, що стягуються з відповідача у твердій грошовій сумі та враховуючи положення законодавства щодо права того з батьків, з яким проживає дитина, вирішувати питання щодо способу стягнення аліментів, принцип рівності прав та обов`язків батьків, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтоване стягнення місцевим з відповідача на користь позивача аліменти на утримання їхніх спільних дітей у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Федорчук Іванни Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 06 січня 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.