Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №215/3126/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9128/26 Справа № 215/3126/26 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 215/3126/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю.

Позовна заява мотивована тим, що позивач у період з 03 листопада 2004 року по 14 серпня 2024 року пропрацював на підприємстві у відповідача на різних посадах та внаслідок погіршення стану здоров`я його було направлено на обстеження.

За результатом обстеження, відповідно до медичного висновку від 06 серпня 2025 року позивачу було встановлено 2 професійні захворювання, а саме: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, C7, C8 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на фоні остеохондрозу шийного та попереково-крижового відділів хребта, спондилоартрозу шийного відділу хребта, випинання дисків C4-C5, C5-С6, С6-С7, протрузій дисків на рівнях L2-L3, L5-S1, зі стійким больовим та м?язово-тонічними синдромами, часто рецидивуючий перебіг, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ першого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових RІ ст. (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ першого ступеня); хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової.

Позивача було направлено до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання мого повсякденного функціонування. Згідно пунктів 16, 17.1.1. — 17.1.11., 17.2.1. - 17.2.6. Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи йому первинно з 23 жовтня 2025 року була встановлена 3 група інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності.

Позивач вказує, що за свою тривалу роботу у відповідача на теперішній час має дуже хворобливий стан, який змушує його постійно лікуватись, проходити обстеження у лікарів. Позивач постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в обидві ноги по задньо-бокових поверхнях стегон до рівня колінного суглоба, біль та обмеження об`єму рухів в колінних суглобах, труднощі при ходьбі, оніміння стоп та кистей, зниження слуху та шум у вухах. Ці відчуття додають позивачу ще більше морального пригнічення, призводять душевний стан до постійних переживань та глибоких моральних страждань. Також позивач зазначає, що після отримання захворювання, він постійно відчуває свою обмеженість як у спілкуванні з оточуючими людьми, так і обмеженість у можливості продовжувати активний спосіб життя.

Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» 747 100,80 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 425 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» судовий збір у розмірі 4 250 грн на користь держави.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних позивача про стягнення моральної шкоди.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених вимог тому відповідач вважає, що вони не підтверджують наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та не доводять наявність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача з проханням змінити йому умови праці. Суд залишив поза увагою обставини, які свідчать про відсутність підстав вважати, що відповідач був обізнаний про неможливість подальшого виконання позивачем роботи в умовах, у яких він перебував. Фактично позивач не звертався до відповідача із заявами про переведення в інші умови праці, не повідомляв про небажання працювати у відповідних умовах що свідчить про те, що позивач усвідомлював характер умов праці, регулярно проходив обов`язкові медичні огляди та допускався до роботи за їх результатами. Отже, відповідач не був обізнаний про наявність у позивача протипоказань до виконання трудових обов`язків, а відтак об`єктивно не мав підстав для зміни умов праці чи відсторонення його від роботи. Зауважує, що позивач звільнився з підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, а не за станом здоров`я.

Також зазначає, що у рішенні суд першої інстанції фактично не надано оцінки істотним доводам відповідача, зокрема щодо відсутності деталізації встановлених 50 % втрати професійної працездатності за кожним професійним захворюванням та розбіжностей між актом розслідування професійного захворювання та витягом із рішення експертної команди.

Крім того апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що суд першої інстанції, без належного мотивування, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, незважаючи на те, що відповідач обґрунтовував необхідність безпосереднього дослідження доказів та з`ясування фактичних обставин справи через суперечності у наданих медичних документах щодо професійних захворювань, відмовив у витребуванні медичних документів, які могли підтвердити або спростувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо діагнозів професійного захворювання та розподілу відсотка втрати професійної працездатності.

Крім того, апелянт, з посиланням на судову практику Верховного Суду та Дніпровського апеляційного суду, зазначає, що позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, сума не відповідає розумності та справедливості.

Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

Всупереч ст. 19 ЦПК України, цивільний суд вирішив податковий спір, що не відноситься до його юрисдикції.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Враховуючи зазначене, є підстави для зміни судового рішення та виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 в період з 03 листопада 2004 року по 14 серпня 2024 року працював на різних посадах ПрАТ «ПівнГЗК», загальний стаж роботи позивача 29 років 09 місяців, з них: 18 років 05 місяців за професією, та 18 років 05 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року (а.с.32-34,22-26).

Згідно п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, C7, C8 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на фоні остеохондрозу шийного та попереково-крижового відділів хребта, спондилоартрозу шийного відділу хребта, випинання дисків C4-C5, C5-С6, С6-С7, протрузій дисків на рівнях L2-L3, L5-S1, зі стійким больовим та м?язово-тонічними синдромами, часто рецидивуючий перебіг, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ першого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових R 1 ст. (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів R 1 ст. (ПФ першого ступеня). М54.1; 2) хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) - за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.3, що також підтверджується випискою-епікризом із медичної карти амбулаторного хворого №1720/487, та медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 06.08.2025 №31/441 (а.с.24,17-18,15-16).

Відповідно до п.п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року, ОСОБА_1 працюючи в Першотравневому кар?єрі помічником машиніста екскаватора в кар`єрі, стежив за показниками засобів вимірювання, міцністю канатів, кріпленням двигунів під час виконання видобувних робіт. Здійснював профілактичний огляд та брав участь у ремонтах екскаватора. Під час обслуговування технологічного обладнання виконував роботи, що пов`язані з вимушеними нахилами тулуба. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів шуму.

Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30°) в кількості 305 за зміну (при нормі 51-100 разів)

Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 7 дБА перевищував гранично-допустимий рівень (87 ДБА при ГДР 80 дБА) згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного захворювання (отруєння) пропонується ОСОБА_3 , генеральному директору ПРАТ «ПІВНГЗК» при виконанні капітальних ремонтів забезпечувати постійний контроль за своєчасним проведенням центрівок, налагоджуванням муфт з?єднань електродвигунів з редукторами приводів механізмів, ремонтами екскаваторів. Забезпечити постійний контроль за використанням засобів індивідуального захисту органів слуху помічниками машиніста екскаватора в кар?єрі. При запровадженні заходів щодо запобігання виникненню професійних захворювань для контролю їх ефективності обов?язково організовувати проведення лабораторних та інструментальних досліджень умов праці на робочих місцях помічника машиніста екскаватора в кар?єрі. Продовжувати виконувати вимоги стосовно організації проведення попередніх, періодичних та позачергових медичних оглядів відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом МОЗ України від 21.05.2007 № 246. Інформувати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про вжиття запропонованих заходів (а.с.24-26).

Відповідно до п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року, умови праці ОСОБА_1 відносяться: по вмісту пилу фіброгенної дії в повітрі робочої зоні - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по рівню шуму - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по рівню вібрації - до 2 класу «Допустимі»; по важкості праці - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по напруженості праці - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі», загальна оцінка - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (а.с.24).

З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №124/25/701/В від 12 листопада 2025 року позивачу встановлено з 23 жовтня 2025 року до 01 листопада 2026 року третю групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності (а.с.27-28).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, C7, C8 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на фоні остеохондрозу шийного та попереково-крижового відділів хребта, спондилоартрозу шийного відділу хребта, випинання дисків C4-C5, C5-С6, С6-С7, протрузій дисків на рівнях L2-L3, L5-S1, зі стійким больовим та м?язово-тонічними синдромами, часто рецидивуючий перебіг, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ першого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових R 1 ст. (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів R 1 ст. (ПФ першого ступеня). М54.1; 2) хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) - за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.3, що також підтверджується випискою-епікризом із медичної карти амбулаторного хворого №1720/487, та медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 06.08.2025 №31/441 (а.с.24,17-18,15-16).

Відповідно до п.п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року, ОСОБА_1 працюючи в Першотравневому кар?єрі помічником машиніста екскаватора в кар`єрі, стежив за показниками засобів вимірювання, міцністю канатів, кріпленням двигунів під час виконання видобувних робіт. Здійснював профілактичний огляд та брав участь у ремонтах екскаватора. Під час обслуговування технологічного обладнання виконував роботи, що пов`язані з вимушеними нахилами тулуба. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів шуму.

Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30°) в кількості 305 за зміну (при нормі 51-100 разів)

Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 7 дБА перевищував гранично-допустимий рівень (87 ДБА при ГДР 80 дБА) згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

Загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача 29 років 09 місяців, з них: 18 років 05 місяців за професією, та 18 років 05 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема, з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

Так, у зв`язку з захворюванням змінився образ і якість його життя, через погіршення стану здоров`я він позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої звички та бажання, вести звичний спосіб життя. Він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 50 % та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманням ним професійних захворювань правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманих позивачем професійних захворювань, що спричинили повну втрату ним професійної працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 470 000 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50 % та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що є наслідком праці позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 18 років 5 місяців, із загального стажу роботи позивача на підприємстві відповідача 29 років 09 місяців, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, враховуючи період праці позивача на підприємстві відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (470 000 грн) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 вересня 2025 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.

Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував добровільність праці позивача на підприємстві відповідача, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки це знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманою ним виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач пропрацював у шкідливих умовах праці 18 років 5 місяців, отримав два хронічних професійних захворювання, вимушений проходити курси лікування, потребує реабілітації, переносить як фізичні так і моральні страждання та переживання, вимушений докладати додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі порушення не призвели до ухвалення неправильного рішення по суті.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: