Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №216/8372/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8905/26 Справа № 216/8372/25 Суддя у 1-й інстанції - СКИБА М. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/8372/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Скибою М. М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (надалі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 17 серпня 2023 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1012591373, на підставі якого відповідачці надано кредит в розмірі 73 801,04 грн.

26 січня 2024 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1014244617, на підставі якого відповідачці надано кредит в розмірі 86 515,80 грн.

Внаслідок неналежного виконання умов укладеного договору утворилась заборгованість, у зв`язку з чим позивач направив письмову вимогу відповідачці про повернення боргу, яку позичальниця не виконала, внаслідок чого має заборгованість, що, станом на 03 липня 2025 року складає 184 690,80 гривень, з яких: по кредитному договору від 17 серпня 2023 року № 1012591373 сума заборгованості 80 625,70 грн, з яких: 61 410,75 грн - заборгованість за кредитом; 6,95 грн - заборгованість за процентами; 19 208 грн - заборгованість за комісією та по кредитному договору від 26 січня 2024 року № 1014244617 сума заборгованості 104 065,10 грн, з яких: 81 952,14 грн - заборгованість за кредитом; 9,71 грн - заборгованість процентами; 22 103,25 грн - заборгованість за комісією.

Посилаючись на вище викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму заборгованості 184 690,80 грн та витрати з оплати судового збору.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитними договорами № 1012591373 від 17 серпня 2023 року, № 1014244617 від 26 січня 2024 року, яка станом на 03 липня 2025 року складає 39 319,80 грн та судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 508,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач АТ «ПУМБ» просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у повному обсязі та заборгованості за відсотками, ухвалити нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, звертаючись до суду з позовом на підтвердження позовних вимог та розміру заборгованості відповідачки надав вищевказані письмові докази. Розрахунок має табличну форму та містить детальну інформацію відносно: графіку повернення тіла кредиту та процентів з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; відомості щодо фактичної суми погашення відповідачкою кредиту з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; залишок непогашеної суми за кожним платежем. Виписка по рахунках/картах банка є належним та допустим доказом.

Наполягає на тому, що направлення відповідно до частини десятої статті 11 Закону N 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.

Суд першої інстанції посилається на те, що відсутні докази одержання відповідачем вимоги про погашення заборгованості. Разом з тим, якщо відповідач вважає, що не отримувала вимогу за вказаною у ній адресою, остання зобов`язана подати суду належні та допустимі докази, зокрема, відповідний офіційний документ з Укрпошти, що на адресу відповідача не надходило листів від АТ «ПУМБ». Позивач в свою чергу надала суду належні допустимі докази - реєстр направленої кореспонденції, який був опрацьований Укрпоштою в електронному варіанті. Крім того, вимога позивачем була направлена за зареєстрованою адресою відповідача, те, що відповідач проігнорувала повідомлення Укрпошти про необхідність отримання листа та не захотіла взагалі його отримувати, не є підставою вважати, що позивач не виконав свій обов`язок з її направлення. Відповідачі зазвичай навмисно не отримують листи від банку з метою використання такої ситуації в суді та намагаються таким чином уникнути відповідальності за порушення зобов`язань.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення комісії учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 рок у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за Кредитним договором № 1012591373 від 17 серпня 2023 року та № 1014244617 від 26 січня 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 17 серпня 2023 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1012591373, відповідно до умов договору відповідачем отримано споживчий кредит «Рефінансування» у сумі 73 801,04 грн, строк кредиту 48 місяців розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1,6% розмір процентної ставки 0,01% річних.

Крім того, підписанням Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідач підтвердив, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua.

Вказаний договір містить графік погашення заборгованості.

Також, 26 січня 2024 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1014244617, відповідно до умов договору відповідачем отримано споживчий кредит “Рефінансування” у сумі 73 801,04 грн, строк кредиту 48 місяців розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1,6% розмір процентної ставки 0,01% річних.

Підписанням Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідач підтвердив, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua.

Вказаний договір містить графік погашення заборгованості.

Переказ грошових коштів за зазначеними кредитними договорами підтверджується платіжними інструкціями від 17 серпня 2023 року на суму 73 801, 04 грн та від 26 січня 2024 року на суму 86 515,80 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не дотримавши передбачений порядок, то у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України під час апеляційного перегляду справи, підлягає застосуванню релевантна практика Великої Палати Верховного Суду, яка не була застосована судом першої інстанції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

В даному випадку, надані ОСОБА_1 кредити є споживчими.

В матеріалах справи наявна письмова вимога (повідомлення) за вих. № KHO-44.2.2/2560 03 вересня 2025 року, в якій зазначено про необхідність погашення заборгованості за кредитними договорами № 1012591373 від 17 серпня 2023 року та № 1014244617 від 26 січня 2024 року, яка станом на 04 липня 2025 року складає 184 690,80 грн, протягом тридцяти днів з моменту отримання цього листа, та попереджено, що у разі невиконання зазначеної вище вимоги, банк застосовує заходи примусового стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до списку згрупованих відправлень 20250910 ПУМБ_позов СТ_742_3 вказана вимога мала бути направлена відповідачу за номером ШКІ 0505368135598.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19 викладено правовий висновок про те, що повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження одержання відповідачкою ОСОБА_1 повідомлення-вимоги від 03 вересня 2025 року, як і доказів на підтвердження не одержання відповідачкою даного повідомлення з власної вини.

Крім того, судом першої інстанції було досліджено інформацію з офіційного вебсайту «Укрпошта» з якої слідує, що дані про відправлення вимоги до відповідача про погашення заборгованості за кредитними договорами за штриховим кодовим ідентифікатором 0505368135598 відсутні, тому що не зареєстровані у системі.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що у відповідачки не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитними договорами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачкою дійсно було отримано вимогу про дострокове повернення кредиту саме у 30-ти денний строк, що передував зверненню Банку до суду з даним позовом, як того вимагає Закон України «Про споживче кредитування», й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: