Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №755/19653/24 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 755/19653/24

Провадження №2/367/1785/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді - Горбачової Ю.В.,

за участі: секретаря с/з - Музики Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах яких діє представник Гончарук М.П., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно, в якому просить: 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (далі - Спадкодавець). Після смерті Спадкодавця відкрилася спадщина. Спадкоємцями померлого є позивачка (донька померлого), відповідачка (дружина померлого) та треті особи (діти померлого).

Позивачка прийняла спадщину після смерті Спадкодавця, до складу якої входить нерухоме майно: 1) 1/2 квартири АДРЕСА_1 ; 2) 1/2 квартири АДРЕСА_2 (разом - Квартири). Титульним власником Квартир є дружина Спадкодавця - ОСОБА_3 (відповідач).

Оскільки зазначене нерухоме майно придбалося в шлюбі, позивач вважає, що згідно ст. 60 Сімейного кодексу України Квартири належали відповідачці та Спадкодавцю на праві спільної сумісної власності. Враховуючи ст. 70 Сімейного кодексу України (рівність часток подружжя), Спадкодавцю на момент смерті належала 1/2 частка Квартир.

У зв`язку з чим, зважаючи на кількість спадкоємців (4 особи), що прийняли спадщину після смерті Спадкодавця, вважає, що позивачці належить 1/8 частина в кожній з квартир.

17.09.2024 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д.О. з заявами про видачу свідоцтв про спадщину на належні їй частки квартир. 17.09.2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. відмовив позивачці у видачі їй свідоцтв про спадщину на частки у квартирах у зв`язку з відсутністю в нього відповідних правовстановлюючих документів на зазначені квартири.

Таким чином, для позивачки існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

07 січня 2025 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області за позовом відкрито провадження та призначено підготовче засідання по справі. Витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д.О. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 2/2021, що заведена після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , копії документів, що були підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 .

12.02.2026 року від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки вказане в позовній заяві нерухоме майно є її особистою приватною власністю, яке остання дійсно набула під час шлюбу. Однак, обидва об`єкти нерухомого майна набувались відповідачем за правочинами, стороною яких виступав її чоловік ОСОБА_6 та за свої особисті кошти. Вказує, що про дані обставини набуття нею права особистої приватної власності було достовірно відомо позивачці, а тому вважає, що заявлений безпідставний позов є результатом зловживання процесуальними правами з боку позивача. Відповідач підтверджує, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 19 листопада 2011 року. Разом з тим, звертає увагу, що до шлюбу, а саме в 2005 році відповідач уклала інвестиційну угоду № 1-024-КЛ про пайову участь у будівництві житлового будинку, згідно якого нею особисто було здійснено оплату за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . В послідуючому згідно розпорядження Соломянської РДА №683 від 20.10.2014 даному новозбудованому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 . Вказана квартира була зареєстрована за відповідачем на праві приватної власності і в 2016 році була продана згідно договору купівлі-продажу від 26.04.2016 року (додається), а кошти від її продажу були використані для придбання спірної (по даній справі) квартири АДРЕСА_1 . Відповідач наголошує, що в 2017 році між нею та її чоловіком був вчинений правочин, предметом якого було набуття відповідачем, за її особисті кошти, майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 . Для укладення вказаного правочину відповідачем особисто було позичено у її друзів 100000 грн., що на той час було еквівалентно сумі майже 4 тис. дол. США. Крім того, заявлені позивачем витрати на правову допомогу вважає абсурдними. У зв`язку з наведеним, просить суд відмовити в задоволенні позову.

17.03.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Гончарука М.П., до суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача вважає за необхідне надати свої заперечення на зазначений відзив. Представник зауважує, що відповідачем не заперечуються факти щодо кола спадкоємців та наявності і правового титулу на спірне спадкове майно. В свою чергу, позивач заперечує проти доводів відповідача про те, що, що спірне майно (Квартири) є приватною власністю відповідача, оскільки відповідач проживала з померлим ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу щонайменше з 13.05.2008 року. Вважає, що бухгалтерська довідка (копія), на яку посилається відповідач, не є належним та допустимим доказом у цій справі, оскільки не стосується предмету спору, не спростовує факту набуття Квартир у власність відповідачем під час перебування в зареєстрованому шлюбі зі Спадкодавцем, не доводить наявність у відповідача особистих грошових коштів в період проживання зі Спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. а також не може свідчити про придбання об`єкту нерухомого майна, якого ще не існувало в цивільному обороті. Звертає увагу, що п. 1.5. Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 свідчить про те, що Спадкодавець надавав свою згоду на укладення такого правочину, що в силу статті 65 СК України, необхідна для розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Поряд з цим, Спадкодавець, як чоловік відповідача, надав згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , в якій чітко зазначено, що зазначена квартира придбавається в спільну сумісну власність подружжя. У зв`язку з наведеним, просить суд задовольнити позовні вимоги.

09.06.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Петровського В.В. до суду надійшла заява про виклик свідка ОСОБА_7 .

Також, 09.06.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Петровського В.В. до суду надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

У підготовчому судовому засіданні 04.08.2025 року представник відповідача подані клопотання підтримала та просила задовольнити.

Представник позивача щодо задоволення клопотань заперечував, зауваживши, що оригіналу згоди ОСОБА_6 на придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 у позивача немає, а наявна лише копія документа.

За наслідками розгляду поданих представником відповідача клопотань про виклик свідка та призначення судової почеркознавчої експертизи, суддею було відмовлено в їх задоволенні.

Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року було закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті

09.12.2025 року від третьої особи ОСОБА_4 до суду надійшла заява, в якій зазначено, що останній підтримує позовну заяву та вказує, що обставини та факти, що викладені в позовній заяві ОСОБА_1 відповідають дійсності та є правдивими. Проти аргументів відповідача заперечує, оскільки, відповідач під час перебування з ним в зареєстрованому шлюбі, стала титульним власником спірного майна, а саме квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Зауважує, що придбання зазначеного нерухомого майна забезпечувалося за рахунок коштів ОСОБА_6 , Також вказує, що зазначене нерухоме майно ОСОБА_6 мав намір передати у спадщину членам своєї сім`ї відповідно до законодавства.

11.12.2025 року від третьої особи ОСОБА_8 до суду надійшла заява, в якій зазначено, що остання підтримує позовну заяву та доводи позивача. Зауважує, що є донькою ОСОБА_6 , як і інші спадкоємці, що є учасниками справи, підтримувала з померлим тісні родинні зв`язки, тому їй відомі обставини справи. Підтверджує, що відповідач, як дружина Спадкодавця, набула спірне майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . У зв`язку з наведеним, просить суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 22.05.2026 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач та її представник щодо задоволення позову заперечували.

Третя особа ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав.

У судове засідання 21.07.2026 року сторони не з`явилися. Від представника позивача надійшли письмові пояснення, у якій він виклав свою позицію у судових дебатах, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Основними тезами зазначив, що відповідач є титульним власником спірного майна (двох квартир: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), обидві квартири набуті під час шлюбу зі спадкодавцем (батьком позивачки). Оскільки у позасудовому порядку позивачу відмовлено у видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування частини квартир, вона звернулася до суду за захистом своїх спадкових прав. Вважає, що відповідач не надала належних доказів того, що вказані спірні квартири є її особистим майном, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку наданим по справі доказам, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частинами 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що було складено відповідний актовий запис № 2388, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04 листопада 2021 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне останньому майно, що підтверджується належним чином засвідченою копією спадкової справи № 4/2021, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_6 заповіту після себе не залишив. На день відкриття спадщини спадкоємцями першої черги за законом після покійного ОСОБА_6 є дружина померлого - ОСОБА_3 (відповідач) та діти померлого, а саме: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_4 (третя особа) та ОСОБА_5 (третя особа). Позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті спадкодавця.

Шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було зареєстровано Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї 19 листопада 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 19 листопада 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що за час перебування в шлюбі з ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_3 набула у власність наступні об`єкти нерухомого майна, а саме: 1) квартиру АДРЕСА_1 ; 2) квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначене підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією Договору купівлі-продажу квартири від 28.09.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., зареєстрований в реєстрі за № 888, а також копією Договору відступлення майнових прав від 06.09.2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., зареєстрований в реєстрі за № 860, відповідно.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що сторонами Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 виступають ОСОБА_9 (продавець), від імені якого діє ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 (покупець).

Відповідно до п. 15 Договору зміст ст. 65 СК України сторонам нотаріусом роз`яснено.

Поряд з цим, серед матеріалів справи наявна копія нотаріальної згоди ОСОБА_6 на придбання його дружиною ОСОБА_3 зазначеної квартири.

Сторонами Договору відступлення майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 виступають ОСОБА_6 (цедент, первісний вигодонабувач) та ОСОБА_3 (цесіонарій, наступний вигодонабувач).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у ст. 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 , набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за час шлюбу та об`єктом спільної сумісної власності.

При цьому, суд не може погодитися з твердженням відповідача ОСОБА_3 , яка зазначає, що квартира АДРЕСА_1 була придбана останньою за власні кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_6 , оскільки сам правочин було вчинено 26.04.2016 року, тобто під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на п. 1.5 Договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_6 від 26.04.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А.В., зареєстрований в реєстрі за № 340, з якого вбачається, що ОСОБА_6 надана згода на продаж його дружиною квартири та укладення зазначеного договору купівлі-продажу, підпис на якій засвідчено нотаріусом.

Відтак, суд констатує той факт, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 не було включено: 1) 1/2 квартири АДРЕСА_1 ; 2) 1/2 квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року № 227/3750/19 вказано, що оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д.О. з заявою про видачу свідоцтв про спадщину на належній їй частки квартири АДРЕСА_1 ; та квартири АДРЕСА_2 , проте отримала відмову.

Згідно копії відповіді (відмови) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Д.О. від 17.09.2024 року на заяву позивача від 17.09.2024 року вбачається, що матеріалах спадкової справи № 4/2021, заведена після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні будь-які документи, в тому числі правовстановлюючі, щодо вказаних об`єктів нерухомого майна. У зв`язку з наведеним, позивачу рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Нормами спадкового права регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб`єктів (спадкоємців) в правах та обов`язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об`єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов`язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб (ст. 1218, 1219 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України). Місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Таким чином, судом встановлено, що заперечення відповідача проти позову є безпідставними, оскільки нею не було доведено належними та допустимими доказами, що набуте у шлюбі зі спадкодавцем майно, є її особистою власністю. За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги повністю обґрунтовані, підтверджені належними доказами, а тому є законними і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 65 СК України, ст.ст. 15, 16, 328, 392, 1216-1222, 1258, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 247, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 8768 (вісім тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України -https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Ю.В. Горбачова