Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №522/10910/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10910/26-Е

Провадження № 2/522/9229/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

розглянувши на підставі наявних матеріалів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих залиттям квартири,-

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський», у якій позивачка просить стягнути з Комунального підприємства «Житлово-Комунальний сервіс «Порто Франківський» матеріальну шкоду в розмірі відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи та моральну шкоду в розмірі 140 000 грн та здійснити розподіл судових витрат.

Також в позовній заяві містилось клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, у якому позивачка просила призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу, на розгляд якої поставити наступні питання:

- Які причини (визначити в результаті чого) сталось залиття 25 березня 2026 року, що спричинила залиття квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що зафіксовані Актами про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 02.10.2025 року, від 25.03.2026, від 28.10.2025 року, складеними комісією КП «ЖКС «Порто-Франківський»?

- Чи існує причинно-наслідковий зв`язок між діями чи бездіяльністю балансоутримувача багатоквартиного будинку за адресою: АДРЕСА_2 Комунального підприємства «Житлово-Комунальний сервіс «Порто-Франківський» (ЄДРПОУ 35303262) та залиттям квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що як наслідок, завдало їй шкоди.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору. Надано позивачеві строк на усунення недоліків в позовній заяві, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали.

25 червня 2026 року на виконання ухвали від 18 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява про усунення недоліків, у додатках якої міститься квитанція про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в змішаній формі (паперовій та електронній). Надано відповідачеві 15-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву.

Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання позивачки про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 (позивачка), відповідно до Витягу № 482065144 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, є власницею квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до відомостей, розміщених у відкритому доступі в мережі Інтернет, Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» (відповідач) є управителем будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з актом про залиття, аварію, що трапилася на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 02 жовтня 2025 року, затвердженим начальником виробничої дільниці № 4 КП «ЖКС «Порто-Франківський», за результатами візуального обстеження квартири АДРЕСА_3 , було встановлено наявність у ванній кімнаті на стелі слідів залиття площею приблизно 3 кв. м.

Відповідно до зазначеного акта, причиною залиття квартири АДРЕСА_4 стали такі обставини: 30 вересня в 2025 року в Одесі сталося стихійне лило сильна повінь. За кілька годин випала майже двомісячна норма дощу, що призвело до масштабних підтоплень. Покрівля над квартирою заявниці постраждала через зливу та сильний вітер.

Згідно з актом про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 28 жовтня 2025 року, за результатами візуального обстеження квартири АДРЕСА_3 , було встановлено, що в кухонній кімнаті стіна під вікном (1 кв. м), де росте з зовнішньої сторони дикий виноград була злегка волога. Підлога на момент обстеження була суха. На стіні під вікном також спостерігаються старі сліди чорної плісняви.

Відповідно до зазначеного акта, встановити причини появи плісняви, що трапилась в квартирі АДРЕСА_4 на стіні під вікном, не надається можливим через сплив часу.

Згідно з актом про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 25 березня 2026 року, затвердженим головним інженером КП «ЖКС «Порто-Франківський» за результатами візуального обстеження квартири АДРЕСА_3 , було встановлено що в коридорі площею приблизно 8 кв. м. на стелі спостерігаються ледве помітні старі сліди залиття площею приблизно 2,25 кв. м.

Відповідно до зазначеного акта, причиною залиття квартири АДРЕСА_4 стали такі обставини: 30 вересня 2025 року в Одесі сталось стихійне лихо сильна повінь. Покрівля над квартирою заявниці постраждала через зливу та сильний вітер, який пошкодив шифер.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи, а обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ст. 319 ЦК України що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17, від 15 липня 2021 року у справі № 520/4080/16, від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з положеннями частини другої статті 22ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

З аналізу наведеної статті ЦК України та роз`яснень, наданих в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року, вбачається, що відсутність своєї вини відповідно до вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України має доводити саме заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Аналогічні висновки зазначені в постанові Донецького апеляційного суду № 263/2667/19 (провадження 22-ц/804/231/21) від 20 січня 2021 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що сам по собі факт залиття квартири позивачки та наявність у ній пошкоджень не є достатньою підставою для покладення обов`язку з відшкодування завданої шкоди саме на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування майнової шкоди позивачка повинна довести не лише факт пошкодження належного їй майна, а й те, що саме відповідач є особою, відповідальною за виникнення таких пошкоджень, а також наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Як убачається з матеріалів справи, позивачкою на підтвердження причин виникнення пошкоджень квартири надано, зокрема, акти про залиття від 02 жовтня 2025 року, 28 жовтня 2025 року та 25 березня 2026 року.

Разом з тим, зі змісту зазначених актів не вбачається, що залиття квартири стало наслідком неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо утримання будинку або його інженерних систем.

Так, в акті від 02 жовтня 2025 року зазначено, що причиною залиття квартири стали несприятливі погодні умови, а саме сильна злива та сильний вітер, внаслідок яких було пошкоджено покрівлю над квартирою позивачки.

Аналогічні обставини зазначені і в акті від 25 березня 2026 року, відповідно до якого причиною залиття квартири визначено стихійне лихо, що сталося 30 вересня 2025 року, а також пошкодження шиферу покрівлі внаслідок зливи та сильного вітру.

При цьому акт від 28 жовтня 2025 року не містить висновку про те, що виявлена вологість стіни або сліди плісняви виникли внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача. Навпаки, в зазначеному акті прямо вказано, що встановити причини появи плісняви через сплив часу не видається можливим.

Отже, надані позивачкою акти не підтверджують наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю КП «ЖКС «Порто-Франківський» та пошкодженням квартири.

Суд також враховує, що відповідач відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей є управителем багатоквартирного будинку.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Водночас сам факт наявності у відповідача статусу управителя будинку не свідчить про автоматичне покладення на нього відповідальності за будь-яке пошкодження майна співвласників.

Саме по собі посилання позивачки на те, що відповідач є управителем будинку, за відсутності інших належних та допустимих доказів не може бути достатнім для висновку про наявність вини відповідача та причинного зв`язку між його поведінкою і завданою шкодою.

Таким чином, хоча факт пошкодження квартири позивачки внаслідок залиття знайшов своє підтвердження матеріалами справи, доказів того, що таке залиття стало наслідком протиправної поведінки, неналежного виконання або невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо утримання будинку, суду не надано.

Більше того, безпосередньою причиною залиття, зазначеною у складених працівниками самого відповідача актах, визначено несприятливі погодні умови, а саме сильну зливу та вітер, внаслідок яких було пошкоджено покрівлю будинку.

Суд також враховує, що позивачка зверталася з клопотанням про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої, зокрема, просила поставити питання щодо причин залиття квартири та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та завданою їй шкодою.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено. Підставою для відмови, зокрема, стало те, що, звертаючись із клопотанням про призначення експертизи, позивачка не надала доказів вжиття нею заходів для самостійного отримання відповідного висновку експерта.

Крім того, судом було враховано, що об`єкт нерухомого майна, якому, за твердженнями позивачки, завдано шкоди, перебуває у її власності. Відтак відсутні підстави вважати, що проведенню експертного дослідження можуть чинитися перешкоди з боку інших осіб. Доказів протилежного позивачкою суду також не надано.

Таким чином, позивачка мала можливість самостійно звернутися до відповідної експертної установи для проведення будівельно-технічного дослідження та отримання висновку експерта, який у подальшому могла подати суду як доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Водночас після постановлення зазначеної ухвали минуло майже два місяці, проте позивачка не зверталася до суду з повторним клопотанням про призначення судової експертизи, не подавала висновку експерта, отриманого самостійно, а також не надавала будь-яких пояснень чи заяв щодо вжиття нею заходів для проведення відповідного експертного дослідження.

Отже, станом на час розгляду справи в її матеріалах відсутні належні докази, які б підтверджували причину виникнення залиття, характер та механізм утворення пошкоджень, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та завданою позивачці шкодою. Також в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження розміру матеріальної шкоди.

У зв`язку з чим, суд вважає, що позивачкою не доведено наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, а також не доведено розмір завданої шкоди, у зв`язку з чим, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 140 000 грн суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як роз`яснено у п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди`під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 3,5 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;завдання моральної шкоди явище завжди негативне.

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.

Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19) зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позивач при розгляді даної справи не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди відповідачем, а також доказів того, що їх діяння були протиправними. Виходячи з приписів статей 23, 1167 ЦК України підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з таких елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Оскільки, як зазначено вище, позивачкою не доведено наявності протиправної поведінки відповідача, яка стала причиною залиття квартири, а також причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 27 серпня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.