Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №524/62/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 524/62/26

Провадження № 2-п/522/179/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2026 року Приморського районного суду м. Одеси за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у розмірі 17 907,68 гривень та три відсотки річних у розмірі 6 489,34 гривень.

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою від 09 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в змішаній формі (паперовій та електронній). Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву.

Копію вказаної ухвали направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення: «закінчення встановленого терміну зберігання».

21 травня 2026 року від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

15 червня 2026 року заочним рішенням Приморського районного суду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 – залишено без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2020 по 31.10.2021. – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 16 682,06 гривень, 3% річних у розмірі 6 152,72 гривень та суму сплаченого судового збору пропорційну заявленим позовним вимогам у розмірі 944,73 гривень.

Копію заочного рішення суду від 15.06.2026 було доставлено представникам сторін до їх електронних кабінетів 16.06.2026, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.

24 червня 2026 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

29 червня 2026 року ухвалою суду заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення від 24.06.2026 прийнято до розгляду.

Копію ухвали суду від 29.06.2026 було доставлено представникам сторін до їх електронних кабінетів 01.07.2026, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.

07 липня 2026 року додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення – задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 2 925,00 гривень.

Копію додаткового рішення суду від 07.07.2026 було доставлено представникам сторін до їх електронних кабінетів 08.07.2026, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.

14 липня 2026 року від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшла заява про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2026 року у справі №524/62/26.

16 липня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заяву представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшла заява про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2026 року у справі №524/62/26 прийнято до розгляду. Призначено судове засідання на 22 липня 2026 року о 11:45.

Копію ухвали суду від 16.07.2026 та судову повістку про виклик до суду було доставлено представникам сторін до їх електронних кабінетів 17.07.2026, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.

20 липня 2026 року від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

У судове засідання призначене на 22 липня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хочу були належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду.

22 липня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси клопотання представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про відкладення (перенесення) розгляду справи – залишено без задоволення. Заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2026 року у справі №524/62/26 –задоволено частково. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику (сторін). Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву.

Копію ухвали суду від 22.07.2026 було доставлено представникам сторін до їх електронних кабінетів 23.07.2026, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2015 року визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності за кожним по 1/2:

- квартири АДРЕСА_1 ;

- приміщення вбудованого магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

- приміщення вбудованого магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- будівель та споруд продбази, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ;

- об`єкта незавершеного будівництва з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 1000 квадратних метрів з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 5310436100:06:001:0266, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 .

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів, за якими було відчужені об`єкти нерухомого майна, зокрема:

- договір дарування частини приміщення вбудованого магазину промислових товарів по АДРЕСА_6 від 23.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О.В., зареєстрований в реєстрі за №397;

- договір дарування частини будівель та споруд промбази, розташованої по АДРЕСА_4 від 23.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О.В., зареєстрований в реєстрі за №401;

- договір дарування частини незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_5 від 23.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О.В. зареєстрований в реєстрі за №395;

- договір дарування частини приміщення вбудованого магазину промислових товарів по АДРЕСА_2 від 23.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О.В., зареєстрований в реєстрі за №399.

Вказане підтверджується рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 червня 2022 року у справі №524/2035/21, яке набрало законної сили 28 травня 2024 року та яким стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 136 520,18 гривень понесених на утримання спільного майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17 (провадження №61-26396св18) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Таким чином, обставини, встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 червня 2022 року у справі №524/2035/21, мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню.

В заяві про перегляд заочного рішення представник відповідача зазаначає, що позивач обґрунтовував вимоги нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат на суму 136 520,18 гривень, яка була стягнута заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі №524/2035/21. Вказує, що зазначене судове рішення ухвалене 29.06.2022, повний текст складений 08.07.2022, а законної сили воно набрало лише після апеляційного перегляду 28.05.2024, а спірні ж нарахування у справі №524/62/26 заявлені за період з 01.05.2020 по 31.10.2021, тобто за період, який передував як ухваленню рішення у справі № 524/2035/21, так і набранню ним законної сили. Та зазначає, що якщо позивач вважає підставою грошового зобов`язання саме судове рішення у справі №524/2035/21, то прострочення виконання такого судового рішення не могло існувати у 2020-2021 роках. Окрім того вказує, що якщо позивач вважає, що грошове зобов`язання виникло не з рішення суду, а безпосередньо із правовідносин співвласників щодо утримання майна, то для застосування статті 625 ЦК України позивач мав довести момент виникнення у відповідача обов`язку сплатити конкретну суму, строк її виконання або факт пред`явлення вимоги у порядку статті 530 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 (провадження №12-45гс2356) виснувала, що Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що власність зобов`язує.

ЦК України в статті 322 встановив тягар утримання майна. Частиною 1 вказаної статті закріплено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім того, ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель та 3) виконавці комунальних послуг.

Частина 2 статті 7 ЗУ «Про житлово комунальні послуги» надає перелік обов`язків споживачів серед яких обов`язок: своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; дотримуватися правил безпеки, зокрема пожежної та газової, санітарних норм та інші.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 червня 2022 року у справі №524/2035/21 було встановлено, що ОСОБА_2 не було доведено понесені нею витрати на утримання спільного майна, у зв`язку із чим суд встановив, що у неї наявна заборгованість з витрат понесених ОСОБА_1 на утримання спільного майна в сумі 136 520,18 гривень.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд доходить висновку, що у власника (співвласника) нерухомого майна з моменту набуття ним права власності на таке майно виникає обов`язок щодо його утримання, у тому числі несення витрат, пов`язаних з його утриманням та забезпеченням належного стану.

Отже, саме з моменту набуття особою права власності на відповідне нерухоме майно виникає її обов`язок нести витрати на його утримання. Невиконання такого обов`язку за рахунок іншої особи за відсутності відповідної правової підстави свідчить про виникнення у власника (співвласника) обов`язку відшкодувати понесені іншою особою витрати як безпідставно збережене майно (кошти).

Таким чином, моментом, з якого виникають правові підстави для вирішення питання про безпідставне збереження коштів за рахунок іншої особи, є момент виникнення у власника (співвласника) обов`язку з утримання належного йому нерухомого майна та невиконання ним такого обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту збереження у себе без достатньої правової підстави грошових коштів позивача.

Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

В іншому випадку без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно збережених коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

У заяві про перегляд заочного рішення представник відповідача вказує, що судом не було досліджено матеріали виконавчого провадження №70086420 та акт приватного виконавця від 11.12.2023 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №524/2035/21. Зазначає, що вказаним актом підтверджується передача стягувачу ОСОБА_1 у власність майна, що належало боржнику ОСОБА_2 , а саме приміщення вбудованого магазину промислових товарів загальною площею 93,9 кв.м, із зазначенням передачі майна в рахунок погашення суми боргу.

Разом з тим суд зазначає, що в матеріалах справи наявний акт приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за ВП №70086420, відповідно до якого зазначене майно було передано стягувачу у рахунок погашення суми боргу в розмірі 646 800,00 гривень згідно з виконавчим листом №524/2035/21 виданим 01.09.2022.

Однак зазначений акт було складено 11 грудня 2023 року, що не виключає наявності у боржника обов`язку зі сплати відповідних платежів за період, що передував даті передачі майна стягувачу. Відтак факт передачі майна в рахунок погашення заборгованості 11 грудня 2023 року сам по собі не свідчить про відсутність у відповідача відповідного обов`язку за попередній період.

Представник відповідача також вказує, що позивач ініціює декілька спорів щодо стягнення сум, похідних від рішення у справі №524/2035/21, зокрема справи №524/166/24, №524/62/26 та №524/15177/24 та зазначає, що така процесуальна поведінка свідчить про штучне дроблення вимог та створення для відповідача додаткового процесуального навантаження.

На думку суду, сам по собі факт звернення позивача з декількома позовами, пов`язаними з рішенням у справі №524/2035/21, не свідчить про зловживання процесуальними правами, оскільки такі вимоги можуть мати різні предмет, підстави та періоди нарахування. Представником відповідача не надано доказів їх тотожності чи повторного стягнення однієї й тієї самої суми. Відтак зазначені доводи є необґрунтованими. Крім того, представником відповідача не наведено обґрунтувань щодо неможливості подання зазначених доказів до суду під час розгляду справи, а тому такі посилання не можуть бути покладені в основу висновку про необґрунтованість заочного рішення.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що існують підстави для стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних та інфляційних втрат у період з 01 травня 2020 року по 30 листопада 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У постанові КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 760/15867/16-ц суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено, що положення статті 625 ЦК України поширюється на невиконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення. А тому доводи касаційної скарги про те, що стаття 625 ЦК України поширюється лише на договірні правовідносини є помилковим.

Тому, цивільно-правова відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України може також виникати на підставі рішення суду.

Позивач застосовує санкцію, визначену ст.625 ЦК України у період з 01 травня 2020 року по 30 листопада 2021 року.

Проте, суд не погоджується із заявленим розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Так, в якості періоду для проведення розрахунку, позивач визначає період з 01 травня 2020 року по 30 листопада 2021 року.

Проте, в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа №524/166/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.11.2021 по 01.12.2023.

Тобто, у справі №524/62/26 та справі №524/166/26 ініційовано питання про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат в тому числі, в межах однакого періоду, а саме – листопад 2021 року.

Згідно п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Тому, оскільки у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувають справи, частина позовних вимог в яких характеризуються наявністю тих самих сторін, тим самим предметом та тими самими підставами, суд доходить до висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 без розгляду.

Оскільки, суд дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позову в частині позовних вимог без розгляду, розрахунок трьох відсотків рівних та інфляційних втрат повинен здійснюватися за період з 01 травня 2020 по 31 жовтня 2021 року та виглядати наступним чином:

- три відсотки річних - 6 152,72 гривень;

- інфляційні втрати - 16 682,06 гривень;

- всього -22 834,78 гривень.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних у розмірі 6 152,72 гривень та інфляційних втрат у розмірі 16 682,06 гривень.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

30 жовтня 2024 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого представник зобов`язується надати клієнту послуги з правничої допомоги.

Згідно пункту 2 вище зазначеного договору, ціна послуг представника за ведення цих справ в суді першої інстанції становить: за ведення справи 10 000,00 гривень.

22 червня 2026 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було складено акт про надані послуги до договору про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2024 року. Відповідно до змісту якого, представник надав, а клієнт прийняв наступні послуги на виконання договору про надання правничої допомоги від 30.10.2024:

- первісна консультація з клієнтом для обговорення питання щодо обсягу надання правничої допомоги;

- збір та опрацювання додаткових документів;

- складання та подання позовної заяви до суду;

- складання апеляційної скарги;

- вчинення інших процесуальних дій;

- участь в судових засіданнях.

У статті 11 ЦПК України вказано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги

Суд вважає, що чинне процесуальне законодавство не містить заборони щодо права суду на зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу за умови, що заявлений розмір таких витрат не відповідає принципу пропорційності, розумності та справедливості, а самі витрати не є фактичними та неминучими.

Тому, під час визначення розміру витрат на професійну правничої допомоги суд повинен встановити наступне:

- чи обґрунтувала особа понесення таких витрат належними та допустимими доказами;

- чи відповідає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу принципам пропорційності, розумності, та справедливості;

- чи є такі витрати фактичними та неминучими?

На думку суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості з огляду на наступне.

Щодо витрат пов`язаних із первісною консультацією з клієнтом для обговорення питання щодо обсягу надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.

На думку суду такі витрати є виключною ініціативою представника, оскільки, всі процесуальні документи складалися безпосередньо представником позивача, будь-яких заяв або клопотань позивач самостійно – не подавала. Будь-яких доводів на підтвердження того, що надання такої послуги як консультація не є невідворотною та неминучою – позивачем надано не було. Окрім того, у змісті позовної заяви та акті приймання передачі не розкрито з приводу якого саме питання (яких документів) надавалася така консультація.

Тому, суд вважає, що підстави для відшкодування витрат за зазначену послугу – відсутні.

Щодо витрат пов`язаних із збором та опрацюванням додаткових документів, суд зазначає наступне.

Суд зазаначає, що у акті про надані послуги не конкретизовано, які саме додаткові документи були зібрані та опрацьовані представником позивача, не зазначено їх змісту, значення для розгляду справи, а також не наведено відомостей про вчинення адвокатом будь-яких дій, спрямованих на їх отримання.

Крім того, матеріали справи не містять відзиву, заперечень чи інших процесуальних документів, ознайомлення з якими могло б зумовити необхідність виконання заявленої роботи з опрацювання додаткових документів. Відтак із наданих доказів неможливо встановити, які саме документи були предметом опрацювання та яким чином відповідна робота була пов`язана з наданням професійної правничої допомоги у цій справі.

За таких обставин позивачем не доведено фактичного виконання адвокатом зазначених робіт, їх обсягу та необхідності, у зв`язку з чим підстави для відшкодування витрат у цій частині відсутні.

Щодо витрат пов`язаних із складанням та поданням позовної заяви до суду, суд зазначає наступне.

Сама позовна заява є незначною за обсягом та складається з 3 аркушів.

У додатках до позовної заяви відсутні будь-якій документи, отримані представником позивача самостійно (в тому числі шляхом подання адвокатських запитів). Зазначене дає суду підстави вважати, що адвокат не витратив значного проміжку часу для отримання таких додатків.

Суд звертає увагу на те, що зазначена категорія справ – характеризується низьким рівнем складності. Визначаючи вартість такої послуги, як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини чітко врегульовані чинним законодавством. Підготовка позовної заяви не потребувала аналізу великої кількості нормативно-правових актів, оскільки боргові відносини зокрема врегульовані ЦК України. Між нормами прави відсутні будь-які колізії, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері. При цьому, судова практика у цій сфері чітко сформована та не відрізняється між собою, що не вимагало від представника позивача витрат значного проміжку часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.

На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно на відносини, що виникли між позивачем та відповідачами.

Тому, враховуючи зазначене, суд доходить до висновку, що витрати за надання такої послуги, за умови їх відповідності критеріям розумності, справедливості та співмірності повинні становити 3 000,00 гривень.

Щодо витрат пов`язаних із складанням апеляційної скарги, суд зазначає наступне.

Як вбачається з відомостей, розміщених на офіційному веб порталі «Судова влада України», представником позивача було подано апеляційну скаргу на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06.01.2026 у справі №524/62/26 про передачу справи за підсудністю.

Разом із тим, подання зазначеної апеляційної скарги було реалізацією процесуального права позивача на оскарження судового рішення та не було об`єктивно необхідним для вирішення спору по суті. Оскарження ухвали про передачу справи за підсудністю не вплинуло на встановлення обставин справи, дослідження доказів чи ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати на складання апеляційної скарги на ухвалу про передачу справи за підсудністю не є необхідними витратами, пов`язаними з розглядом цієї справи по суті, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Щодо витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, суд зазначає наступне.

У детальному описі виконаних робіт зазначено лише загальне формулювання «вчинення інших процесуальних дій» без конкретизації їх змісту, обсягу, часу виконання та мети вчинення.

При цьому не зазначено, які саме процесуальні дії були вчинені представником, у чому полягала необхідність їх виконання, а також не надано доказів, які б підтверджували фактичне надання відповідної правничої допомоги.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити реальність, необхідність та співмірність заявлених витрат, а відтак заявником не доведено фактичного виконання адвокатом зазначених робіт. У зв`язку з цим підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в цій частині відсутні.

Щодо витрат пов`язаних із участю в судових засіданнях, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку прошеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін.

Судові засідання у справі не проводилися, що унеможливлює участь представника позивача в них.

За таких обставин позивачем не доведено фактичного надання адвокатом правничої допомоги у вигляді участі в судових засіданнях, у зв`язку з чим підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в цій частині відсутні.

Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень відповідав би критерію розумності, об`єктивності та справедливості.

Проте відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову – 23 397,02 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог – 22 834,78 гривень.

Питома вага – 0,975 (22 834,78 /23 397,02).

Витрати на професійну правничу допомогу – 2 925,00 гривень (3 000,00 * 0,975).

За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 925,00 гривень.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно копії платіжної інструкції від 29.12.2025 № 2189-5065-2835-0127, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 968,96 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову – 23 397,02 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог – 22 834,78 гривень.

Питома вага – 0,975 (22 834,78 /23 397,02).

Розмір судового збору – 944,73 гривень (968,96*0,975)

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення частини позовних без розгляду та задоволення позову в іншій частині, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору, пропорційної задоволеним позовним вимогам у розмірі 944,73 гривень.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 – залишити без розгляду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2020 по 31.10.2021. – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_8 , РНОКПП – НОМЕР_2 , інфляційні втрати у розмірі 16 682 (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві) гривні 06 (шість) копійок та три відсотки річних у розмірі 6 152 (шість тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 72 (сімдесят дві) копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_8 , РНОКПП – НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 925 (дві тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_8 , РНОКПП – НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 944 (дев`ятсот сорок чотири) гривні 73 (сімдесят три) копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 27 серпня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.