Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №760/22897/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 760/22897/23

Провадження № 22-ц/801/1772/2026

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокуСправа № 760/22897/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Жмудя О. О. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, інфляційних нарахувань, 3 % річних, упущеної вигоди.

Позов обґрунтовано тим, що 29 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено три попередні договори, згідно з якими сторони зобов`язалися укласти основні договори — договори купівлі-продажу житлових приміщень - квартир в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, зокрема:

- квартири за будівельним АДРЕСА_2 загальною площею 36,6 кв.м, що знаходиться на другому проектному поверсі (ціна – 567 300 грн);

- квартири за будівельним АДРЕСА_3 загальною площею 38,4 кв.м, що знаходиться на другому проектному поверсі (ціна – 595 200 грн);

- квартири за будівельним АДРЕСА_4 загальною площею 36,6 кв.м, що знаходиться на четвертому проектному поверсі (ціна – 585 600 грн).

Сторони зобов`язалися укласти основні договори на умовах і в порядку, визначених попередніми договорами, які є ідентичними.

Умовами попередніх договорів (п.п. 4.1., 4.2.) передбачено внесення покупцем забезпечувальних платежів у розмірі визначеної попередніми договорами ціни квартири, які в майбутньому при укладенні основних договорів будуть зараховані сторонами в оплату ціни квартир.

На виконання зазначених умов попередніх договорів позивачка передала відповідачу в якості забезпечувальних платежів грошову суму в загальному розмірі 1 748 100 грн (567 300 грн – за попереднім договором щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ; 595 200 грн – за попереднім договором щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ; 585 600 грн – за попереднім договором щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 ), що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідача від 29 березня 2019 року та закріплено у п. 4.3. попередніх договорів.

Згідно з умовами вказаних попередніх договорів (п. 1.2.) продавець зобов`язався ввести будинок в експлуатацію в 1 кварталі 2020 року, а основні договори мали бути укладені сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію.

Тобто, будинок мав бути введений в експлуатацію не пізніше 31 березня 2020 року, а попередні договори мали бути укладені не пізніше 30 вересня 2020 року.

Попри це, на момент пред`явлення даного позову будинок в експлуатацію не введений, основні договори між сторонами не укладено, жодна із сторін пропозицій про їх укладення другій стороні не направила.

Згідно з пунктом 6.1. попередніх договорів строк їх дії встановлений до повного виконання зобов`язань за ними.

Однак, правове регулювання попередніх договорів здійснюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), імперативними положеннями частини третьої статті 635 встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, зобов`язання, встановлені укладеними між позивачем і відповідачем попередніми договорами, припинилися з 01 жовтня 2020 року в силу закону, оскільки основні договори не були укладені протягом встановленого попередніми договорами строку – до 30 вересня 2020 року (включно), а також жодною із сторін у цей строк не було направлено другій стороні пропозицій про їх укладення.

Отже, договірні відносини між сторонами припинилися.

Це означає, що правова підстава, на якій відповідачем були набуті грошові кошти позивача у сумі 1 748 100 грн, відпала.

З огляду на це, з моменту припинення зобов`язань за попередніми договорами у відповідача (продавця) виникло зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів позивачу в загальній сумі 1 748 100 грн, сплачених останнім за умовами попередніх договорів у якості забезпечувальних платежів.

У порушення норми ст. 1212 ЦК України відповідач станом на день подання позовної заяви сплачені позивачкою гроші не повернув, а тому звернувшись із цим позовом до суду ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3 478 891,39 грн, з яких: 1 748 100 грн – безпідставно збережені грошові кошти (основний борг), 911 747,54 – інфляційні нарахування, 183 693,79 – 3 % річних, 635 350,06 – упущена вигода, а також просила вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що як вбачається з матеріалів справи рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2025 року застосовано наслідки недійсності попередніх договорів від 29 березня 2019 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти грошові кошти в загальному розмірі 1 748 100 грн.

Задоволення вимог за ст. 1212 ЦК України одночасно із застосуванням реституції призвело б до подвійного стягнення одних і тих самих грошових коштів, що є неприпустимим, суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також порушує принцип правової визначеності та остаточності судового рішення.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягають.

Заявлені позивачкою вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди є похідними від основної вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів. Оскільки основна вимога не підлягає задоволенню, відсутні й правові підстави для задоволення похідних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2026 року строк на усунення недоліків було продовжено.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2026 року суддю Голоту Л. О. замінено на суддю Ковальчука О. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2026 року справу призначено до розгляду на 27 серпня 2026 року о 10 год 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Мотивувальна частина рішення зводиться до цитування норм ЦК та двох постанов ВСУ 2013-2014 рр. без жодного аналізу доказової бази. Суд не навів мотивів відхилення доводів позивача, не оцінив жодного з поданих доказів - нотаріально посвідченої заяви відповідача від 29.03.2019, попередніх договорів, розрахунків. Це порушує п. 2 ч. 4 ст. 265 ЦПК України.

У резолютивній частині суд посилається лише на ст. 1212 ЦК та ст. 4, 12, 19, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК, залишаючи поза увагою ст. 235, 236, 263, 264 ЦПК, що регулюють вимоги до законності й обґрунтованості рішення.

Суд не вирішив: які обставини встановлені; які не встановлені; яка норма підлягає застосуванню. Рішення ухвалено без встановлення фактичної бази спору.

Підготовче провадження закрито 26 січня 2026 року. Рішення Києво-Святошинського суду від 30 липня 2025 року з`явилось у справі вже на стадії судового розгляду – після закриття підготовчого провадження. Жодного клопотання про поновлення строку подання доказу не заявлялось.

На дату ухвалення оскаржуваного рішення (10 квітня 2026 року) рішення Києво-Святошинського суду від 30.07.2025 законної сили не набрало. Суд не мав права надавати йому доказового або преюдиційного значення.

Позов ОСОБА_1 подано 29 вересня 2023 року. Позов ОСОБА_2 прийнятий до розгляду у 2024 році, рішення ухвалено 30 липня 2025 року – через майже два роки після порушення основного провадження. Відповідач ініціював окреме провадження в умовах чинного розгляду справи використавши судовий процес як інструмент затягування.

Суд першої інстанції покликався на неактуальну практику Верховного Суду.

Справа розглядалась понад 2 роки і 6 місяців (29 вересня 2023 року – 10 квітня 2026 року). Між судовими засіданнями проходили тривалі безпідставні інтервали, двічі здійснювалось повернення до попередніх стадій, провадження необґрунтовано зупинялось.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судове засідання, призначене на 27.08.2026 року представник позивача не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, при цьому за клопотанням представника проведення судового засідання було призначено за її участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, причин неможливості прийняти участь у розгляді справи суд не повідомила, а тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні, проведеному за її участі в режимі відеоконференції, щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

29 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано три попередні договори.

За умовами першого договору:

- сторони зобов`язуються у майбутньому, на умовах і в порядку, визначених цим Договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу (надалі Основний договір) житлового приміщення квартири в житловому будинку (надалі будинок), який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180. Сторони погодились, що межі та планування Квартири позначено на викопіюванні з поверхового плану будинку, що додається до цього Договору, за №23 загальною площею 36,6 кв.м, що знаходиться на четвертому проектному поверсі (надалі квартира), площа приміщень підлягає уточненню за паспортом, виданим бюро технічної інвентаризації, але не повинна відрізнятись більш ніж на 10% від площі, зазначеної у цьому пункті. Продавець зобов`язується ввести будинок в експлуатацію в І кварталі 2020 року. Основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію (п.1 договору);

- ціна квартири становить 585 600 грн при площі квартири 36,6 кв.м (п. 2 договору);

- покупець передав продавцю до укладення цього договору забезпечувальний платіж у повному обсязі, а саме 585600 грн (п. 4.3 договору) (а. с. 7-10, том 1).

За умовами другого договору:

- сторони зобов`язуються у майбутньому, на умовах і в порядку, визначених цим Договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу (надалі Основний договір) житлового приміщення квартири в житловому будинку (надалі будинок), який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180. Сторони погодились, що межі та планування Квартири позначено на викопіюванні з поверхового плану будинку, що додається до цього Договору, за №10 загальною площею 38,4 кв.м, що знаходиться на другому проектному поверсі (надалі квартира), площа приміщень підлягає уточненню за паспортом, виданим бюро технічної інвентаризації, але не повинна відрізнятись більш ніж на 10% від площі, зазначеної у цьому пункті. Продавець зобов`язується ввести будинок в експлуатацію в І кварталі 2020 року. Основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію (п. 1 договору);

- ціна квартири становить 595 200 грн при площі квартири 38,4 кв.м (п. 2 договору);

- покупець передав продавцю до укладення цього договору забезпечувальний платіж у повному обсязі, а саме 595 200 грн (п. 4 договору) (а. с. 11-13, том 1).

За умовами третього договору:

- сторони зобов`язуються у майбутньому, на умовах і в порядку, визначених цим Договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу (надалі Основний договір) житлового приміщення квартири в житловому будинку (надалі будинок), який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180. Сторони погодились, що межі та планування Квартири позначено на викопіюванні з поверхового плану будинку, що додається до цього Договору, за №9 загальною площею 36,6 кв.м, що знаходиться на другому проектному поверсі (надалі квартира), площа приміщень підлягає уточненню за паспортом, виданим бюро технічної інвентаризації, але не повинна відрізнятись більш ніж на 10% від площі, зазначеної у цьому пункті. Продавець зобов`язується ввести будинок в експлуатацію в І кварталі 2020 року. Основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію (п. 1 договору);

- ціна квартири становить 567 300 грн при площі квартири 36,6 кв.м (п.2 договору);

- покупець передав продавцю до укладення цього договору забезпечувальний платіж у повному обсязі, а саме 567 300 грн (п. 4 договору) (а. с. 14-16, том 1).

29 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено заяву, зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 за Попередніми договорами від 29 березня 2019 року реєстровий №б/н, в загальному розмірі 1 748 100 грн у якості забезпечувальних коштів за квартири за будівельними номерами 9, 10, АДРЕСА_5 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180 (а. с. 17, том 1).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2025 року у справі №369/21476/24 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів задоволено та вирішено:

- застосувати наслідки недійсності попереднього договору, укладеного 29 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про намір укласти і нотаріально посвідчити договір купівлі продажу квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180 (за будівельним АДРЕСА_2 , загальною площею 36,6 кв. м, що знаходиться на другому проектному поверсі) шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти грошові кошти в розмірі 567 300 грн;

- застосувати наслідки недійсності попереднього договору, укладеного 29 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про намір укласти і нотаріально посвідчити договір купівлі продажу квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 (за будівельним АДРЕСА_3 , загальною площею 38,4 кв. м, що знаходиться на другому проектному поверсі) шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти грошові кошти в розмірі 595 200 грн;

- застосувати наслідки недійсності попереднього договору, укладеного 29 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про намір укласти і нотаріально посвідчити договір купівлі продажу квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 (за будівельним АДРЕСА_4 , загальною площею 36.6 кв. м, що знаходиться на четвертому проектному поверсі) шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти грошові кошти в розмірі 585 600 грн (а. с. 11-14, том 2).

Як встановлено із ЄДРСР вказане рішення набрало законної сили 17 жовтня 2025 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2026 року (справа №369/21476/24) виправлено в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2025 року описку, а саме в описовій та резолютивній частині рішення вказати правильну дату договору «29 березня 2019 року», замість неправильної «29 березня 2020 року».

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на момент вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції повністю відповідає.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) – це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Як встановлено судом, грошові кошти у розмірі 1 748 100 грн були передані позивачкою відповідачу як забезпечувальний платіж за трьома попередніми договорами від 29 березня 2019 року про намір укласти і нотаріально посвідчити договір купівлі продажу квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180 за будівельними № 9, 10, 23.

При цьому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2025 року у справі №369/21476/24, яке набрало законної сили 17 жовтня 2025 року, було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та вирішено засотувати до вказаних попередніх договорів наслідки їх недійсності шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути, а ОСОБА_1 прийняти грошові кошти в загальному розмірі 1 748 100 грн.

На переконання колегії суддів, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі з посиланням на відсутність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України, а також з урахуванням того, що їх задоволення призвело б до подвійного стягнення з відповідача, а оскільки вимоги про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди є похідними від вимог про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, тому послідовною є відмова і у їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції та переоцінки встановлених судом обставин.

Щодо посилань на допущені судом першої інстанції порушення норм ЦПК України при виготовленні судового рішення та невиконання положень ст. 264 ЦПК України, то дані посилання є необґрунтованими і не впливають на висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Покликання скаржниці на те, що судом не встановлено моменту, з якого правова підстава для утримання відповідачем грошових коштів відпала, не спростовує того факту, що заявлені до стягнення грошові кошти у цій справі уже зобов`язано відповідача повернути позивачці за результатами розгляду справи №369/21476/24.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

С. Г. Копаничук