Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №152/740/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 152/740/26

Провадження № 22-ц/801/2129/2026

Категорія: 83

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокуСправа № 152/740/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Голоти Л. О.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лепетухи Ярослави Валентинівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 липня 2026 року, постановлену у складі судді Роздорожної А. Г.,

встановив:

Короткий зміст вимог

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту на майно.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 липня 2026 року провадження у справі було закрито.

В ухвалі суд зазначив, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, у межах яких державним виконавцем було накладено арешт на належне йому майно. При цьому позивач не заперечує правомірності накладення арешту на момент його застосування, не ставить питання про належність арештованого майна іншій особі та не оспорює право власності на нього. Із позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що підставою звернення до суду є не зняття державним виконавцем арешту після завершення виконавчих проваджень, що, на думку позивача, порушує його право на розпорядження майном. Отже, спір фактично стосується бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо невчинення процесуальних дій зі зняття арешту, а тому позивач як сторона виконавчого провадження повинен був звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України та статтею 447 ЦПК України, а не пред`являти позов про скасування арешту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із такою ухвалою суду, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року розгляд справи призначено на 27 серпня 2026 року о 09 год 45 хв.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2026 року строк розгляду справи було продовжено на п`ятнадцять днів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2026 року суддю Берегового О. Ю. замінено на суддю Голоту Л. О.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Оскільки виконавчі провадження, в межах яких було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , завершені, а правові підстави для подальшого існування такого обтяження відсутні, позивач звернувся до суду саме з вимогою про скасування арешту як способу захисту свого порушеного права власності.

Предметом цього спору не є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, оскільки позивач не оспорює правомірність накладення арешту на момент його застосування та не вимагає визнання незаконними будь-яких процесуальних дій органу державної виконавчої служби.

Порушення права позивача полягає у тому, що після завершення виконавчих проваджень арешт продовжує існувати без жодної правової підстави, унаслідок чого позивач позбавлений можливості реалізувати свої правомочності власника, зокрема припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, який фактично знищений.

За таких обставин саме позов про скасування арешту є належним та ефективним способом судового захисту, тоді як оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено що, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 ЗУ « Про виконавче провадження»).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 447-1 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який був чинним на момент закінчення виконавчих проваджень, у межах яких було накладено арешт на належне позивачу майно, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, враховуючи, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено у рамках виконавчих проваджень із примусового виконання судових рішень, які були закінчені, проте арешт із майна позивача державним виконавцем знято не було, ОСОБА_1 вправі захистити свої права у порядку, встановленому розділом VII ЦПК України, адже саме такий спосіб захисту прав та інтересів учасників виконавчого провадження визначено законом.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про закриття провадження у цій справи є законними та обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Лепетухи Ярослави Валентинівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Понесені ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

О. С. Панасюк