Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №127/2-2089/09 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2-2089/09

Провадження № 22-ц/801/1867/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокуСправа № 127/2-2089/09м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю стягувача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Мустанг», про визнання протиправною бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, зняття арешту з нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту,

Ухвалу постановила суддя Венгрин О. О.

Ухвалу постановлено за відсутності сторін в м. Вінниця

Дата складення повного тексту ухвали – 09 червня 2026 року,

встановив:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю стягувача – ТОВ «Інвестиційна компанія «Мустанг», про визнання протиправною бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, зняття арешту з нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

Скарга мотивована тим, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці у справі № 2-2089/09 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитом у розмірі 19 662,49 грн. ПАТ «Мегабанк» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», яке перейменоване в ТОВ «Інвестиційна компанія «Мустанг».

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08 квітня 2010 року державного виконавця Стука А.С. було відкрито виконавче провадження №18506571 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2089/09 та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Цубера М. М. від 26 грудня 2013 року (ВП №18506571) виконачий документ повернуто стягувачу АТ «Мегабанк».

АТ «Мегабанк» повторно подав виконавчий документ для виконання, який був повернутий постановою державного виконавця від 01 червня 2017 року стягувачу АТ «Мегабанк», згідно ст. 37 ч. 1 п. 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Після цього ТОВ «Інвестиційна компанія «Мустанг» не зверталося із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-2089/09 від 30 березня 2010 року в межах встановленого законодавством строку, а матеріали виконавчого провадження № 18506571 знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до листа начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 15186/18.3-24/03 від 15 квітня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у скасуванні арешту майна.

ОСОБА_1 просив визнати протиправною бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зняти арешт з нерухомого майна, належного йому, що був накладений за постановою про відкриття виконавчого провадження №18506571 від 08 квітня 2010 року державного виконавця Стука А. С., і зобов`язати начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна, належного йому, що був накладений за постановою про відкриття виконавчого провадження № 18506571 від 08 квітня 2010 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю стягувача – ТОВ «Інвестиційна компанія «Мустанг», про визнання протиправною бездіяльність начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, зняття арешту з нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу у повному обсязі.

Зазначив, що ухвала суду першої інстанції є незаконною з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, а саме ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження у взаємозв`язку із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції належним чином не досліджено тих обставин, що обтяження у вигляді арешту щодо належного ОСОБА_1 майна продовжують діяти протягом майже 9 років з моменту повернення виконавчого документа стягувачу, а саме з 01 червня 2017 року. Протягом вказаного часу стягувач повторно не звертався до виконавчої служби з приводу примусового виконання вказаного виконавчого документа. На теперішній час закінчились строки такого звернення, виконавче провадження на цей час закінчено, а його матеріали знищені. Не скасування арешту за таких обставин є порушенням прав та свобод ОСОБА_1 на вільне розпорядження належним йому майно, що гарантується Конвенцією про захист прав та основоположних свобод та законодавством України.

Відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк від інших учасників справи не надходили.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Гурба М. В. апеляційну скаргу підтримав, просить її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник стягувача ТОВ «Інвестиційна компанія «Мустанг», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань не надіслав.

Інші учасники справи у судове засідання, не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (дата формування 14 січня 2026 року), заявник ОСОБА_1 є власником гаража, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 15 кв. м., розташований з адресою: АДРЕСА_1 , гараж . Дата реєстрації: 30 січня 2022 року (а. с. 7). В розділі Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень: зареєстровано 19 квітня 2010 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, ВП№18506571, виданої 08 квітня 2010 року Відділом державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції, головний державний виконавець Стук А.С., обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вид обтяження: арешт нерухомого майна, предмет обтяження: все майно (а. с. 7).

Згідно відповіді начальника Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Голубєва С. В. від 12 лютого 2026 року, адресованої адвокату Гурбі М.В., про те, що надати копію виконавчого документа та інших матеріалів виконавчого провадження №18506571 не є можливим, оскільки виконавче провадження знищено (а. с. 8).

Згідно інформації Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 14130 від 03 квітня 2026 року на запит АО «АК «Якименко та партнери», згідно якої відділ ДВС повідомив, що у відділі перебувало виконавче провадження № 18506571 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2089, виданого 30 березня 2010 року Староміським районним судом м. Вінниці, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» 19 662,49 грн. 26 грудня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (відсутність у боржника майна). 13 січня 2015 року виконавчий документ повторно надійшов до відділу. 15 січня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 01 червня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (відсутність у боржника майна). Станом на 03 квітня 2026 року виконавчий документ № 2-2089, виданий 30 березня 2010 року Староміським районним судом м. Вінниці, на виконанні у відділі не перебуває (а. с. 9).

Згідно ВП-спецрозділ (станом на 10 лютого 2026 року) виконавче провадження № 18506571 перебуває у стані: завершено. Відповідно до інформаційної довідки з Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 20 квітня 2026 відкритих виконавчих проваджень із стягувачем ПАТ «Мегабанк» чи правонаступником ТОВ «ФК «Мустанг» та боржником ОСОБА_1 немає (а. с. 10-14)

Згідно відповіді на адвокатський запит АТ «Мегабанк» № 175 від 20 лютого 2026 року, неможливе надання інформації стосовно актуальної заборгованості за кредитним договором, укладеним між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 (а. с. 19).

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що будь-яких доказів, які вказували б на порушення державним виконавцем норм законодавства, прав заявника ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, не встановлено.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 2-3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення: поновити порушене право заявника.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Положеннями розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачено право сторони виконавчого провадження оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця, вчинені під час виконання судового рішення.

Визначальним для вирішення питання про задоволення такої скарги є встановлення того, чи відповідають оскаржувані рішення, дії або бездіяльність вимогам закону, чи вчинені вони в межах повноважень відповідного виконавця, а також чи призвели вони до порушення прав або законних інтересів заявника.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 30 березня 2010 року № 2-2089, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Так ч. 6 ст. 24 Закону № 606-XIV було врегульовано, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис та арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках та вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника та накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, у статті 47 Закону № 606-XIV(в редакції чинній на момент повернення виконавчого листа 26 грудня 2013 року) визначались так: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Подібні за змістом положення містить і стаття 37 Закону № 1404-VIII (в редакції чинній на момент повернення виконавчого документу стягувачу 01 червня 2017 року).

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється ним у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то він може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження станом на 26 грудня 2013 року були визначені статтею 50 Закону № 606-XIV та станом на 01 червня 2017 року статтею 40 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до положень частини першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV (у редакції станом на 26 грудня 2013 року) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Подібні за своїм змістом положення містить і ст. 40 Закону № 1404-VIII (в редакції чинній на момент повернення виконавчого документа стягувачу 01 червня 2017 року).

Отже, на момент вчинення державним виконавцем відповідних виконавчих дій закон не передбачав обов`язку знімати арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Відтак відсутність постанови про зняття арешту внаслідок повернення виконавчих листів не може свідчити про протиправність дій чи бездіяльності державного виконавця, оскільки останній діяв відповідно до вимог законодавства, чинного на час вчинення відповідних виконавчих дій, та в межах наданих йому законом повноважень.

При цьому на момент звернення ОСОБА_1 до виконавця із заявою про зняття арешту 31 березня 2026 року, та одержання ним відмови від 15 квітня 2026 року частини 4 статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини передбачала: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (1); надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника (2); отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах (3); наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням (4); відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно (5); отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову (6); погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника (7); отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову (8); підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (9); отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (10).

Перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним.

Частина 5 статті 59 Закону № 1404-VIII дійсно передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Проте боржник ОСОБА_1 помилково вважає, що така норма закону свідчить про наявність підстав вважати дії виконавця неправомірними, такими що не відповідають закону та порушують права боржника.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №641/7824/18, вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

В пункті 37.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 зазначено, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (постанова від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15).

Аналогічні за змістом висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/386/18 від 26 листопада 2019 року.

Положення частини п`ятої статті 59 Закону України № 1404-VIII можуть бути застосовані, зокрема, у випадках, коли виконавче провадження відсутнє, стягувач не має до боржника майнових претензій, а арешт майна боржника, накладений у межах виконавчого провадження, безпідставно продовжує існувати протягом тривалого часу. За таких обставин особа не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про зняття арешту з майна.

Водночас у цій справі ОСОБА_1 такої вимоги не заявляв. Предметом його звернення є вимоги зобов`язального характеру до посадових осіб органу державної виконавчої служби, які обґрунтовуються посиланням на їхню бездіяльність. Відтак суд у межах розгляду поданої скарги мав встановити саме наявність або відсутність протиправної бездіяльності відповідних посадових осіб, а не вирішувати питання про зняття арешту з майна в порядку частини п`ятої статті 59 Закону України № 1404-VIII.

З урахуванням положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин суд першої інстанції, встановивши відсутність доказів порушення державним виконавцем або іншими посадовими особами органу державної виконавчої служби вимог законодавства, а відтак прав ОСОБА_1 як сторони виконавчого провадження, з урахуванням предмета і підстав поданої скарги, а також обраного заявником способу захисту, дійшов правильного висновку про відмову в її задоволенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положенням ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою та підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 26 серпня 2026 року