Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №127/27190/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/27190/25

Провадження 2/127/5927/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Горбатюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Соушко Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів.

Позивачка обґрунтувала позов тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 лютого 2022 року уклали договір позики грошових коштів, який приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О.С. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 173. Від імені позикодавця договір підписав ОСОБА_5 на підставі довіреності.

За пунктом 1 договору позикодавець передала у власність позичальникові 1 938 506,70 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору 28,0943 грн за один долар США еквівалентно 69 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві зазначену суму грошових коштів на умовах договору. Пункт 2 договору містить підтвердження, що позикодавець передала, а позичальник отримав гроші до підписання договору. Сторони погодили кінцевий строк повернення позики до 17 травня 2022 року.

Позивачка також зазначила, що виконання зобов`язань забезпечує договір іпотеки від 17 лютого 2022 року, посвідчений нотаріусом та зареєстрований за № 174, із забороною відчуження за № 175. Предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,21 га, кадастровий номер 0520682203:02:001:0065, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування порушення свого права позивачка послалася на те, що відповідач не повернув позику ні повністю, ні частково, а вона не звертала стягнення на предмет іпотеки. Первісно позивачка просила стягнути борг у розмірі, еквівалентному 69 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи первісний спосіб визначення суми стягнення, позивачка послалася на статті 16, 524, 526, 533, 626, 627, 1046, 1047 ЦК України та на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16. Позивачка вважала, що зазначення у договорі гривневої суми та її доларового еквівалента дає право визначити гривневу суму платежу за офіційним курсом на день виконання рішення.

У позовній заяві позивачка навела доводи про дотримання позовної давності, повідомила, що попередні переговори сторін не привели до повернення коштів.

Ухвалою від 17 жовтня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача ОСОБА_2 16 грудня 2025 року подала відзив, у якому просила повністю відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач визнав укладення договору позики, отримання від позивачки 1 938 506,70 грн та неповернення цієї суми у погоджений строк. Заперечення стосувалися способу визначення розміру боргу у первісній позовній вимозі.

Відповідач наполягав, що сторони визначили предмет позики та суму, яка підлягає поверненню, у національній валюті - 1 938 506,70 грн, а згадка про еквівалент 69 000 доларів США лише фіксувала курс на день укладення договору. На його думку, договір не містить обов`язку повернути позику в іноземній валюті або перерахувати гривневу суму за курсом на день платежу чи виконання рішення.

На підтвердження цієї позиції відповідач послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5922/15, від 30 вересня 2019 року у справі № 755/9348/15-ц та від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19. Висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16 відповідач вважав незастосовним через інший зміст договору та інші фактичні обставини тієї справи.

Представник позивача ОСОБА_1 22 грудня 2025 року подала відповідь на відзив. Вона наголосила, що відзив підтверджує укладення договору, отримання відповідачем коштів і наявність неповернутого боргу. Водночас представник позивача не погодилася з валютними запереченнями та підтримала застосування частини другої статті 533 ЦК України і висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16, просила відхилити доводи відзиву та задовольнити первісну вимогу.

Позивачка 12 січня 2026 року подала до суду заяву про зміну предмета позову. У заяві вона врахувала, що відповідач визнав гривневу суму боргу, та остаточно просила стягнути з ОСОБА_4 1 938 506,70 грн - суму, прямо зазначену в договорі позики. Позивачка пояснила зміну вимоги відсутністю у відповідача достатнього майна і доходів та наявністю інших боргів.

До суду 12 січня 2026 року надійшла заява позивачки про приєднання доказів. Позивачка просила долучити довіреність від 14 листопада 2019 року на ім`я ОСОБА_5 , витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та витяг про реєстрацію обтяження.

Суд ухвалою від 15 січня 2026 року задовольнив клопотання, прийняв до розгляду змінені позовні вимоги та постановив надалі розглядати справу за вимогою про стягнення 1 938 506,70 грн. Цією ж ухвалою суд установив відповідачеві п`ятиденний строк для відзиву на змінені вимоги, а сторонам - п`ятиденні строки для відповіді на відзив і заперечень.

Окремого відзиву на змінені позовні вимоги відповідач не подав.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала остаточну вимогу та просила задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи відзиву.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив письмові докази, перевірив доводи заяв по суті справи та встановив такі обставини.

Договір позики грошових коштів від 17 лютого 2022 року підтверджує, що ОСОБА_3 як позикодавець, від імені якої діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 як позичальник уклали договір, який приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О.С. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 173.

Пункт 1 договору передбачає, що позикодавець передала у власність позичальникові 1938506,70 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення договору 28,0943 грн за один долар США еквівалентно 69000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві вищезазначену суму грошових коштів. У пункті 2 сторони підтвердили передачу та отримання грошей до підписання договору.

Згідно з пунктом 3 договору позичальник мав повернути позику не пізніше 17 травня 2022 року та міг здійснити дострокове або часткове повернення. Пункт 4 визначає місцем повернення позики місто Вінницю, а способом - передачу готівки позикодавцеві, якщо сторони не погодять інше місце в Україні. Відповідні заяви позикодавця мали підтверджувати повне або часткове повернення. Відповідно до пункту 5 договору позика вважається повернутою в момент передання всієї готівкової суми, що підтверджує заява позикодавця.

Довіреність від 14 листопада 2019 року, посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. та зареєстрована за № 2685, підтверджує повноваження ОСОБА_5 представляти ОСОБА_3 , укладати від її імені договори позики й іпотеки, передавати та отримувати кошти, підписувати необхідні документи та представляти її інтереси в установах і судах. Відповідач не оспорив обсяг цих повноважень.

Договір іпотеки від 17 лютого 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Загороднюк О.С. та зареєстрований за № 174, підтверджує забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики. Сторони передали в іпотеку земельну ділянку площею 0,21 га, кадастровий номер 0520682203:02:001:0065, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . Нотаріус зареєструвала заборону відчуження за № 175.

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер 300081341, сформований 17 лютого 2022 року, містить запис про іпотеку №46756592 щодо цієї земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 198505605206. У записі зазначено основне зобов`язання у розмірі 1 938 506,70 грн зі строком виконання до 17 травня 2022 року, іпотекодавця ОСОБА_4 та іпотекодержателя ОСОБА_3 .

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, індексний номер 300069182, сформований 17 лютого 2022 року, підтверджує запис про заборону відчуження № 46755379 щодо тієї самої земельної ділянки на підставі договору іпотеки та рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав і обтяжень.

Роздруківки з офіційного інтернет-представництва Національного банку України підтверджують офіційний курс гривні до долара США, використаний сторонами при укладенні договору, та курс, який позивачка застосувала лише для визначення ціни первісного позову. Після зміни позову ці відомості не впливають на розмір остаточно заявленої гривневої вимоги.

Відповідач не надав заяв позикодавця про повне чи часткове повернення позики, платіжних документів або інших доказів виконання. Натомість у відзиві він прямо підтвердив отримання 1938506,70 грн, укладення договору та неповернення цієї суми. Зміст такого визнання узгоджується з договором позики, договором іпотеки та реєстраційними записами.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України надає позивачеві право збільшити або зменшити розмір позовних вимог. За частиною третьою цієї статті до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Після прийняття судом заяви про зміну предмета позову межі розгляду визначає остаточна вимога про стягнення 1 938 506,70 грн.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 610 ЦК України визначає порушенням зобов`язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина перша статті 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої та другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц звернула увагу, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Загальна позовна давність відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки. За частиною п`ятою статті 261 ЦК України щодо зобов`язань із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Частина третя статті 267 ЦК України дозволяє суду застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

На час звернення позивачки до суду пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачав: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX виключив пункт 19 із розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та набрав чинності 04 вересня 2025 року - через три місяці з дня, наступного за днем його офіційного опублікування. Позивачка звернулася до суду до цієї дати.

Оцінюючи докази у сукупності, суд враховує, що сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики, чинність якого жодна сторона не оспорила. Договір чітко називає сторони, суму переданих коштів, строк, місце і порядок повернення. Довіреність підтверджує повноваження представника позикодавця на укладення правочину, а відповідач не висловив заперечень щодо представництва.

Умови пунктів 1 і 2 договору одночасно підтверджують домовленість сторін та фактичну передачу ОСОБА_4 1 938 506,70 грн. З огляду на реальний характер договору позики ці умови доводять його укладення. Той самий розмір основного зобов`язання сторони відобразили в договорі іпотеки та в записі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Визнання відповідачем у відзиві укладення договору, отримання 1 938 506,70 грн і неповернення коштів є чітким, добровільним та узгоджується з письмовими доказами. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цього визнання, тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України зазначені обставини не потребують додаткового доказування.

Строк повернення позики сплив 17 травня 2022 року. Відповідач не надав жодного документа, передбаченого пунктами 4 і 5 договору, або іншого належного доказу повного чи часткового розрахунку. Отже, він прострочив виконання грошового зобов`язання та порушив право позивачки на повернення переданих коштів.

Остаточна позовна вимога становить 1 938 506,70 грн. Вона відповідає гривневій сумі, яку пункт 1 договору називає переданою у власність позичальникові, яку запис про іпотеку визначає як основне зобов`язання та яку відповідач визнав неповернутою. Тому ця вимога не виходить за межі договору та підлягає задоволенню незалежно від спору сторін щодо способу перерахунку валютного еквівалента у первісній редакції позову.

Доводи відповідача про відсутність у договорі обов`язку повернути позику в іноземній валюті або перерахувати гривневу суму за поточним курсом не спростовують остаточної вимоги. Після ухвали від 15 січня 2026 року суд не розглядає вимогу про стягнення суми, еквівалентної 69000 доларів США на день виконання рішення. Суд вирішує вимогу про повернення фіксованої гривневої суми, одержання і неповернення якої визнав сам відповідач.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 Верховний Суд наголосив на необхідності встановлювати зміст конкретного договору та погоджений сторонами порядок виконання. У тій справі сторони зафіксували гривневу суму та курс для визначених договором періодичних платежів, тому подальший перерахунок суперечив умовам договору. У цій справі застосування такого підходу приводить до висновку, що щонайменше прямо зазначена й фактично передана сума 1 938 506,70 грн становить належний до повернення борг. Саме її позивачка просить стягнути після зміни позову.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 стосується визначення гривневої суми на день платежу, коли предметом стягнення залишається заборгованість, виражена через еквівалент в іноземній валюті. Остаточна вимога ОСОБА_3 такого способу визначення стягнення не містить. Тому цей висновок, на який сторони посилалися щодо первісної вимоги, не змінює результат розгляду вимоги про фіксовану гривневу суму.

Наявність іпотеки не припиняє основного зобов`язання та не доводить його виконання. Договори позики й іпотеки, а також реєстраційні записи підтверджують одне й те саме непогашене зобов`язання. Відсутність звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє позивачку права вимагати повернення боргу за договором позики.

Строк виконання зобов`язання сплив у період дії норми, яка зупиняла перебіг позовної давності на час воєнного стану. Позивачка подала позов до набрання чинності Законом № 4434-IX, який поновив перебіг позовної давності з 04 вересня 2025 року. Крім того, відповідач не заявив про застосування позовної давності. Підстав для висновку про пропуск позивачкою строку звернення за судовим захистом немає.

Досліджені докази є належними, допустимими та взаємно узгодженими. Відповідач не подав доказів, які спростували б факт отримання грошей, розмір остаточно заявленого боргу або факт прострочення. Його правові заперечення спрямовані проти первісного способу визначення суми та не усувають обов`язку повернути безспірну гривневу суму позики.

З урахуванням установлених обставин, змісту договору, визнання відповідача та наведених норм права суд доходить висновку, що позов ОСОБА_3 про стягнення 1 938 506,70 грн є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачка сплатила 15 140 грн судового збору, тому цю суму належить стягнути з відповідача на її користь.

Керуючись статтями 12, 13, 49, 81, 82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 204, 509, 524-526, 530, 533, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики грошових коштів від 17 лютого 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Загороднюк О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 173, у розмірі 1 938 506 (один мільйон дев`ятсот тридцять вісім тисяч п`ятсот шість) гривень 70 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 27 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя В. В. Горбатюк