Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №450/4906/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/4906/25 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/392/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоканал Зимна Вода» про визнання недійсним та скасування акту про порушення,

ВСТАНОВИЛА:

21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Водоканал Зимна Вода» про визнання недійсним та скасування акта про порушення.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано акт про порушення № 000091, складений 15 січня 2025 року ТОВ «Водоканал Зимна Вода» щодо ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з ТОВ «Водоканал Зимна Вода» на користь держави судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп.

22 грудня 2025 року позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 — Булат Нелі Олегівни — про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Водоканал Зимна Вода» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що додаткове рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд без належних підстав зменшив заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 грн до 4 000 грн, незважаючи на їх документальне підтвердження договором про надання правничої допомоги та актом наданих послуг. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у договірні відносини між позивачем та адвокатським об`єднанням щодо визначення розміру гонорару, не встановивши належними доказами нереальності чи нерозумності понесених витрат. При цьому суд не врахував обсяг наданої правничої допомоги, яка включала не лише участь представника у судових засіданнях, а й підготовку процесуальних документів, надання консультацій, підготовку до розгляду справи та інші дії, необхідні для захисту прав позивача.

Просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у повному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Судом установлено, що відповідно до долучених до матеріалів справи договору № 76/24 про надання правничої допомоги від 01.02.2025 та акта № 1 про надання послуг від 18.12.2025, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Водоканал Зимна Вода» про визнання недійсним та скасування акта про порушення становить 20 000 грн.

Зазначена сума складається з витрат на: підготовку та подання позовної заяви — 7 000 грн; підготовку та подання клопотання про перехід від спрощеного позовного провадження без виклику сторін до загального позовного провадження — 2 000 грн; підготовку та подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін — 2 000 грн; підготовку та подання клопотання про виклик свідка — 2 000 грн; підготовку та подання відповіді на відзив — 5 000 грн; підготовку та подання додаткових пояснень щодо повторного неналежного виконання відповідачем ухвали суду від 19.11.2025 — 2 000 грн.

Разом із тим, оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат, слід врахувати, що не кожна окрема процесуальна дія представника сторони сама по собі може бути підставою для стягнення окремої, визначеної договором суми з іншого учасника справи. Відшкодуванню підлягають не всі витрати, передбачені домовленістю між адвокатом та клієнтом, а лише ті, які відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності їх розміру.

При цьому частина зазначених у акті послуг полягала у підготовці процесуальних клопотань, які не вимагали значного обсягу правового аналізу, а їх зміст був безпосередньо пов`язаний із реалізацією процесуальних прав позивача у межах уже розпочатого провадження. Самостійне визначення сторонами договору вартості таких послуг не позбавляє суд права перевірити співмірність заявленої до відшкодування суми фактичному обсягу виконаної роботи та предмету спору.

Колегія суддів також враховує характер і складність цієї справи, яка стосувалася оскарження одного акта про порушення, обсяг зібраних та досліджених доказів, характер виконаної представником позивача роботи, а також те, що заявлений розмір витрат у сумі 20 000 грн не перебуває у належному співвідношенні зі складністю спору та обсягом фактично наданої правничої допомоги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн є завищеними та не відповідають критеріям розумності й співмірності.

Врахувавши складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг та зміст виконаної адвокатом роботи, кількість і характер підготовлених процесуальних документів, значення справи для сторін, а також необхідність дотримання балансу між правом сторони на відшкодування понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, апеляційний суд доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн є обґрунтованим, розумним, співмірним та пропорційним предмету спору й обсягу наданої правничої допомоги.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, втрутився у договірні відносини між позивачем та особою, яка надавала йому правничу допомогу, є безпідставними.

Суд не вирішував питання про дійсність договору про надання правничої допомоги, не змінював погоджений сторонами розмір гонорару та не звільняв позивача від обов`язку оплатити послуги відповідно до умов укладеного договору.

Предметом вирішення суду було виключно питання розподілу судових витрат між сторонами спору, що відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України передбачає перевірку реальності, необхідності та розумності заявлених до відшкодування витрат.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 26.08.2026.

Головуючий

Судді