Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №461/9385/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/9385/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/402/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

16 листопада 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 793,77 грн.

На обґрунтування позову банк зазначав, що 25 грудня 2024 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № M35.34606.011491848, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 70 000 грн зі сплатою 81 % річних та зобов`язанням повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів у строки, визначені графіком щомісячних платежів. Банк посилався на те, що належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак відповідач взяті на себе договірні зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 77 793,77 грн. Розмір заборгованості підтверджувався випискою за особовим рахунком та довідкою-розрахунком заборгованості.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 793,77 грн та 2 422,40 грн судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд належним чином не дослідив докази укладення кредитних договорів, не надав оцінки технічним і хронологічним розбіжностям у протоколах та даних щодо використання ОТР-кодів, а також не встановив належним чином факт накладення відповідачем електронного підпису. Крім того, на думку апелянта, надані банком платіжні документи не підтверджують фактичного отримання ним кредитних коштів та містять суперечності щодо сторін і сум операцій. Також апелянт вважає безпідставним нарахування процентів і комісій, оскільки розрахунок заборгованості не містить належної деталізації періодів та порядку їх нарахування, а суд послався на розрахунок, який, за твердженням відповідача, йому не надсилався.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Ідея Банк».

АТ «Ідея Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що між АТ «Ідея Банк» та відповідачем після проходження останнім дистанційної ідентифікації та верифікації через мобільний додаток «O.Bank 2.0» 25 квітня 2024 року укладено договір про використання електронного підпису клієнта та акцепт публічної оферти банку щодо використання аналога власноручного підпису.

25 грудня 2024 року між сторонами укладено кредитний договір № М35.34606.011491848, який відповідач підписав із використанням одноразового ідентифікатора (OTP-пароля), надісланого на його фінансовий номер телефону. Факт дистанційного підписання договору підтверджується протоколом підписання та витягом з реєстру SMS-повідомлень.

За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 70 000 грн зі сплатою 81 % річних та зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти відповідно до встановленого графіка платежів.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав. Останній платіж за кредитним договором здійснено 02 квітня 2025 року.

Станом на 24 жовтня 2025 року заборгованість відповідача становила 77 793,77 грн, з яких 58 075,23 грн — прострочений борг та 19 718,54 грн — прострочені проценти. Заборгованість підтверджується випискою по рахунку та довідкою-розрахунком.

02 вересня 2025 року банк направив відповідачу вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань, однак відповідач вимогу не виконав та заборгованість не погасив. Доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів чи розмір заборгованості, відповідач суду не надав.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач прийняв умови кредитного договору та, підписавши його, взяв на себе відповідні зобов`язання, однак належним чином їх не виконав, зокрема не повернув отримані кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 77 793,77 грн.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він не укладав договір кредиту є необгрунтованими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Доводи апелянта на те, що банк не довів реального перерахування йому кредитних коштів, є безпідставними. Матеріали справи містять платіжну інструкцію № 8741482 від 25 грудня 2024 року, відповідно до якої 70 000,00 грн були перераховані з балансового рахунку банку, відкритого для обліку кредитної операції, на рахунок, зазначений для зарахування кредитних коштів. Подальший рух коштів та їх зарахування на поточний рахунок відповідача підтверджується відповідними банківськими документами та випискою по рахунку. При цьому з виписки по рахунку убачається не лише зарахування кредитних коштів у розмірі 70 000,00 грн, а й здійснення ОСОБА_1 платежів на погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема 03 лютого 2025 року — 8 820,00 грн, 04 березня 2025 року — 182,50 грн, 26 березня 2025 року — 8 700,00 грн та 01 квітня 2025 року — 9 000,00 грн.

Таким чином, подальші дії відповідача після укладення кредитного договору, зокрема здійснення платежів на виконання його умов, свідчать про фактичне отримання ним кредитних коштів та усвідомлення наявності відповідних договірних зобов`язань.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів спростовуються наявними у справі письмовими доказами.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неправомірності нарахування процентів та комісії.

Як убачається з умов кредитного договору, комісія за обслуговування кредиту умовами договору не передбачена, банком відповідачу не нараховувалася та до складу заявленої до стягнення заборгованості не включалася. Тому твердження апелянта про стягнення з нього комісії не відповідають змісту позовних вимог та матеріалам справи.

Водночас сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 81 % річних, яка відповідно до умов договору є фіксованою. Пунктом 1.6 кредитного договору визначено порядок нарахування процентів, а пунктом 1.8 передбачено нарахування процентів на прострочену суму кредиту у разі прострочення платежу.

Таким чином, розмір процентної ставки, порядок її застосування та порядок погашення заборгованості були погоджені сторонами при укладенні договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк безпідставно нараховував проценти після виникнення прострочення, також є необґрунтованими.

Із матеріалів справи убачається, що банк скористався передбаченим пунктом 1.11.2 кредитного договору правом вимагати дострокового повернення кредиту у зв`язку з простроченням платежів та 02 вересня 2025 року направив відповідачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Саме станом на 02 вересня 2025 року банком визначено загальний розмір заборгованості у сумі 77 793,77 грн, у тому числі 58 075,23 грн заборгованості за кредитом та 19 718,54 грн процентів.

Отже, після визначення банком строку дострокового виконання зобов`язання подальше збільшення суми заявлених до стягнення договірних процентів не відбувалося. Це спростовує твердження апелянта про безпідставне нарахування банком процентів за весь період кредитування.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності суперечностей у документах, якими підтверджується укладення кредитного договору в електронній формі.

Сам по собі факт наявності у протоколах технічних розбіжностей щодо часу дії ОТР-кодів не свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору.

Більше того, після укладення кредитного договору відповідач фактично виконував його умови, здійснюючи платежі на погашення кредитної заборгованості. Отже, сукупність доказів у справі свідчить не лише про формальне створення електронного документа, а про реальне виникнення між сторонами кредитних правовідносин та їх подальше виконання.

Натомість відповідач не надав належного контррозрахунку заборгованості, доказів погашення заявленої до стягнення суми в іншому розмірі або доказів, які б спростовували факт отримання ним кредитних коштів та користування ними.

Саме лише заперечення відповідача щодо окремих технічних реквізитів електронних документів не спростовує встановлених судом обставин, підтверджених сукупністю інших доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 26.08.2026.

Головуючий

Судді