Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №712/4014/25 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Суд: Соснівський районний суд м. Черкаси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 16 серпня 2026 р.

Справа: №712/4014/25

Суддя: Борєйко О. М.

712/4014/25

2/712/210/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

судді Борєйко О.М.

за участю секретаря судового засідання Чорнуцької І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначають, що згідно договору дарування частки в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд та на земельну ділянку від 29 лютого 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №230, ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 61/200 частку в праві власності на житловий будинок з надвірними спорудами та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:04:054:0032, площею 0,0276 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування частки земельної ділянки з розташованою на ній часткою житлового будинку від 20 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О.,зареєстрованого в реєстрі за №2843, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 61/200 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:04:054:0032 площею 0,0276 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 419367000 від 24 березня 2025 року, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за:

- ОСОБА_2 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Фіщук С.О. 20 травня 2024року, р. №2843, розмір частки – 61/200;

- ОСОБА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Веліковою Н.А. 29 лютого 2024 року, р. №230, розмір частки – 61/200;

- ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії та номера: 1-2122, виданого 10 липня 2018 року Першою черкаською державною нотаріальною конторою, розмір частки – 39/100.

Таким чином, позивачам та відповідачу на праві спільної часткової власності належить вказаний вище спірний будинок з надвірними спорудами.

Згідно технічного паспорта та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна,домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складається з житлового будинку «А-І», з прибудовами А-І, А`-І, А{2}-І, а, а{1}, а{2}, загальною площею (кв.м): 111,7, житловою площею (кв.м): 83,2, який складається з наступних приміщень: 1-1 – коридору, площею 2,2 кв.м; 1-2 – вбиральні, площею 1,2 кв.м; 1-3 – кухні, площею 7,1 кв.м; 1-4 – коридору, площею 4,2 кв.м; 1-5 – житлової кімнати, площею 18,1 кв.м; 1-6 – житлової кімнати, площею 5,5 кв.м; 1-7 – житлової кімнати, площею 21,3 кв.м; 2-1 – коридору, площею 3,1 кв.м; 2-2 – кухні, площею 7,4 кв.м; 2-3 – вітальні, площею 7,8 кв.м; 2-4 – коридору, площею 3,3 кв.м; 2-5 – житлової кімнати, площею 5,4 кв.м; 2-6 – житлової кімнати, площею 15,5 кв.м; 2-7 – житлової кімнати, площею 9,6 кв.м., а всього загальною площею 117,7кв.м., погрібу літ. «Б»; сараю літ. «В»; сараю літ. «в»; погрібу літ. «Д»; вбиральні літ. «Ж»; вбиральні літ. «Е»; огорожі №1-5; водоколонки №6,7; замощення І.

Позивачі фактично користуються житловим будинком А-І, а саме: коридором 1-1, площею 2,2 кв.м; вбиральнею 1-2, площею 1,2 кв.м; кухнею 1-3, площею 7,1 кв.м; коридором 1-4, площею 4,2 кв.м; житловою кімнатою 1-5, площею 18,1 кв.м; житловою кімнатою 1-6, площею 5,5 кв.м; житловою кімнатою 1-7, площею 21,3 кв.м; житловою прибудовою А`-І, а, сараєм літ. «в»; погребом літ. «Д»; вбиральнею літ. «Ж»; огорожею №1, 2, 4, водоколонкою №6; замощенням І.

Відповідач фактично користується житловим будинком А-І, а саме: коридором 2-1, площею 3,1 кв.м; кухнею 2-2, площею 7,4 кв.м; вітальнею 2-3, площею 7,8 кв.м; коридором 2-4, площею 3,3 кв.м; житловою кімнатою 2-5, площею 5,4 кв.м; житловою кімнатою 2-6, площею 15,5 кв.м;житловою кімнатою 2-7, площею 9,6 кв.м., з прибудовами а{1}, а{2},погребом літ. «Б»; сараєм літ. «В»; вбиральнею літ. «Е»; огорожею №3, 5; водоколонкою №7.

Фактично домоволодіння поділено на дві окремі частини, кожна з яких має окремий вхід. Поділ часток є технічно можливим та не потребує проведення будь-яких змін у технічній конструкції нежитлових приміщень.

Враховуючи викладене, позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій просили:

- здійснити поділ домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши позивачам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі, як окрему одиницю, частку спільного майна, яка становить 61/100 частини домоволодіння, з припиненням ідеальних часток;

- визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виділену в натурі 61/100 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення житлового будинку літ. «А-І» з прибудовою А`-І, «а», а саме: 1-1 – коридор, площею 2,2 кв.м; 1-2 – вбиральню, площею 1,2 кв.м; 1-3 – кухню, площею 7,1 кв.м; 1-4 – коридор, площею 4,2 кв.м; 1-5 – житлову кімнату, площею 18,1 кв.м; 1-6 – житлову кімнату, площею 5,5 кв.м; 1-7 – житлову кімнату, площею 21,3 кв.м; сарай літ. «в»; погріб літ. «Д»; вбиральню літ. «Ж»; огорожі №1, 2, 4, водоколонку №6; замощення І.

- право спільної часткової власності позивача та відповідача припинити.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2026 року підготовче провадження у справі позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачі не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Представник позивачів – адвокат Кучер Ю.В. звернулась до суду з заявою про проведення судового засідання без участі позивачів та їх представника, заявлені позовні вимоги підтримують, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток на останню відому адресу його реєстрації, а також відповідно до вимог ч.10 ст.187 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб - порталі «Судова влада України».

Згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України, в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів (ухвалює заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, в судове засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав.

Враховуючи, що позиваі не заперечують проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів та ухвалити, за результатами її розгляду, заочне рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, дослідивши їх всебічно, повно, об`єктивно, безпосередньо в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

згідно договору дарування частки в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд та на земельну ділянку від 29 лютого 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №230, ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 61/200 частку в праві власності на житловий будинок з надвірними спорудами та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:04:054:0032, площею 0,0276 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою про поділ нерухомого майна, в якій просили:

- право спільної часткової власності позивача та відповідача припинити.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.1, п.2) ч.2 ст. 76 ЦПК Цукраїни, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема,висновками експертів.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивачі у своїй позовній заяві зазначають, що позивачам та відповідачу на праві спільної часткової власності належить будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорта та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складається з житлового будинку «А-І», з прибудовами А-І, А`-І, А{2}-І, а, а{1}, а{2}, загальною площею (кв.м): 111,7, житловою площею (кв.м): 83,2, який складається з наступних приміщень: 1-1 – коридору, площею 2,2 кв.м; 1-2 – вбиральні, площею 1,2 кв.м; 1-3 – кухні, площею 7,1 кв.м; 1-4 – коридору, площею 4,2 кв.м; 1-5 – житлової кімнати, площею 18,1 кв.м; 1-6 – житлової кімнати, площею 5,5 кв.м; 1-7 – житлової кімнати, площею 21,3 кв.м; 2-1 – коридору, площею 3,1 кв.м; 2-2 – кухні, площею 7,4 кв.м; 2-3 – вітальні, площею 7,8 кв.м; 2-4 - коридору, площею 3,3 кв.м; 2-5 – житлової кімнати, площею 5,4 кв.м; 2-6 – житлової кімнати, площею 15,5 кв.м; 2-7 – житлової кімнати, площею 9,6 кв.м., а всього загальною площею 117,7 кв.м., погрібу літ. «Б»; сараю літ. «В»; сараю літ. «в»; погрібу літ. «Д»; вбиральні літ. «Ж»; вбиральні літ. «Е»; огорожі №1-5; водоколонки №6,7; замощення І.

Відповідач фактично користується житловим будинком А-І, а саме: коридором 2-1, площею 3,1 кв.м; кухнею 2-2, площею 7,4 кв.м; вітальнею 2-3, площею 7,8 кв.м; коридором 2-4, площею 3,3 кв.м; житловою кімнатою 2-5, площею 5,4 кв.м; житловою кімнатою 2-6, площею 15,5 кв.м; житловою кімнатою 2-7, площею 9,6 кв.м., з прибудовами а{1}, а{2}, погребом літ. «Б»; сараєм літ. «В»; вбиральнею літ. «Е»; огорожею №3, 5; водоколонкою №7.

Згідно висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року, складеного за результатами будівельно – технічної експертизи, призначеної за клопотанням позивачів, експертом запропоновано єдиний варіант поділу домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до часток співвласників ів праві власності 61/100 до 39/100 (фактичний порядок користування між співвласниками), а саме:

Запропоновано виділити:

співвласникам ОСОБА_1 ОСОБА_2 в окремий об`єкт 61/100 частини житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», «А1-І», «А2-І», «а», «а1», «а2», які розташовані по АДРЕСА_1 , що складають відокремлену групу приміщень:

- прибудова літ. «а»: приміщення 1-1, коридор, плщею 2,2 кв.м; приміщення 1-2, вбиральня, площею 1,2 кв.м; приміщення 1-3, кухня, площею 7,1 кв.м;

- житловий будинок літ «А-І»: приміщення 1-4, коридор, площею 4,2 кв.м; приміщення 1-5, жила кімната, площею 18,1 кв.м; приміщення 1-6, жила кімната, площею 5,5 кв.м;

- житлова прибудова літ. «А1-І»: приміщення 1-7, жила кімната, площею 21,3 кв.м;

(всього 59,6 кв.м, з них 44,9 кв.м – житлові кімнати; 14,7 кв.м – допоміжні приміщення);

- надвірні будівлі і споруди: сарай літ «Г», вбиральню літ «Ж», погріб літ. «Д», що збудований окремо, водоколонку №6, огорожу №4 (ворота з хвірткою), огорожу №2, що межує з сусіднім домоволодінням АДРЕСА_2 , частково огорожу №1 ( з металевої сітки «рабиці» по металевих стовпах).

Співвласнику ОСОБА_3 в окремий об`єкт 39/100 частини житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», «А1-І», «А2-І», «а», «а1», «а2», які розташовані по АДРЕСА_1 , що складають відокремлену групу приміщень:

- прибудова літ. «а1»: приміщення 2-1, коридор, площею 3,1 кв.м;

- прибудова літ. «а2»: приміщення 2-2, кухня, площею 7,4 кв.м;

- житлова прибудова літ. «А2-І»: приміщення 2-3, вітальня , площею 7,8 кв.м; приміщення 2-7, жила кімната, площею 9,6 кв.м

- житловий будинок літ «А-І»: приміщення 2-4, коридор, площею 3,3 кв.м; приміщення 2-5, жила кімната, площею 5,4 кв.м; приміщення 2-6, жила кімната, площею 15,5 кв.м;

(всього 52,1 кв.м, з них 38,3 кв.м - житлові кімнати; 13,8 кв.м - допоміжні приміщення);

- надвірні будівлі і споруди: сарай літ «В», сарай літ «в», вбиральню літ «Е», погріб літ. «Б» під частиною будівлі, водоколонку №7, огорожу №4 (хвіртку), огорожу №1(дерев`яний штахет), огорожу №5 довжиною 15,48 м (між суміжними співвласниками).

Статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

За наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

ВП ВС у справі № 357/3145/20 від 23 квітня 2025 рокузазначає, що, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив конкретизувати викладені у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц висновки щодо застосування у подібних правовідносинах приписів статей 364 і 367 ЦК України, а саме висновки про те, що оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласника (співвласників), мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Згідно висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року, експертом проводилось дослідження лише частини житлового будинку літ. «А-І» (приміщення 1-4, 1-5, 1-6), житлової прибудови літ. «А1-І», прибудова літ. «а».

У висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року зазначено, що експертом не проводилось дослідження частини житлового будинку літ «А-І» (приміщень 2-4,1-6), житлової прибудови літ. «А1-І», прибудови літ. «а1», «а2» у зв`язку з відсутністю доступу.

Експертом не з`ясовувалось і не досліджувалось, чи мають окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто чи складають окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, приміщення вжитловому будинку з прибудовами та надвірні споруди, запропоновані згідно висновку експерта відповідачу – ОСОБА_3 , а також не досліджувалось і не з`ясовувалось питання, чи дійсно такий розподіл приміщень та надвірних споруж домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає фактичному порядку користування ними та розміру ідеальних часток співвласників.

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 419367000 від 24 березня 2025 року, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за:

Разом з тим, у висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року, складеного за результатами будівельно – технічної експертизи, призначеної за клопотанням позивачів, експертом запропоновано єдиний варіант поділу домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до часток співвласників в праві власності 61/100 до 39/100.

Таким чином, судовим експертом при проведенні будівельно – технічної експертизи з незрозумілих частин варіанти поділу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до розміру часток всіх співвласників, а саме:

- частки в розмірі 61/200 ОСОБА_2 ;

- частки в розмірі 61/200 ОСОБА_1 ;

- частки в розмірі 39/100 ОСОБА_3 ,

взагалі не запропоновані.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145, поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок – один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок – два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.

Так, статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 сформулювала такі висновки:

«6.19.1.У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень – також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

6.19.2. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

6.19.3. Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

6.19.4. Натомість за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому, за бажанням, можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку.

6.19.5. Винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

6.20. Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

6.21. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

6.22. У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

6.23. При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

6.24. Крім того, слід пам`ятати, що згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

6.25. Отже, добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив один із його співвласників без згоди іншого (інших), не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, а відтак і їх вартість, проте, якщо це технічно можливо, залишаються у володінні того, хто їх збудував».

Крім того, у розділі 7 постанови від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, виснувала наступне:

«7.1. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив конкретизувати викладені у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц висновки щодо застосування у подібних правовідносинах приписів статей 364 і 367 ЦК України, а саме висновки про те, що оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласника (співвласників), мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

7.2. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, ці висновки не узгоджуються з приписами ЦК України та висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 3 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, внаслідок чого у Касаційному цивільному та Касаційному господарському судах у складі Верховного Суду сформувалася неузгоджена судова практика.

7.3. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

7.4. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

7.5. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43–45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].

7.6. Велика Палата Верховного Суду у розділі 6 цієї постанови виснувала, що поділ майна та виділ частки зі спільної власності мають різну процедуру та наслідки для колишніх співвласників цього майна, зокрема й щодо підстав припинення права спільної власності, а також щодо випадків виділення колишнім співвласникам окремих приміщень.

7.7. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, з урахуванням правового висновку, викладеного в розділі 6 цієї постанови, який полягає у тому, що:

– у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень – також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;

– поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;

– за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;

– за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;

– винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать КОЖНОМУ з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється».

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріали справи не містять конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворюються у результаті його поділу та належать КОЖНОМУ з колишніх співвласників.

В позовній заяві позивачі взагалі не зазначають переліку конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворюються у результаті його поділу та належать КОЖНОМУ з позивачів, як колишнім співвласникам і якими фактично користується кожен з усіх трьох співвласників і які необхідно виділити як окремий об`єкт нерухомості кожному з трьох співвласників, а саме: кожному позивачу та відповідачу.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В позовній заяві позивачами в позовних вимогах не міститься переліку конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворюються у результаті його поділу, які необхідно виділити відповідачу - ОСОБА_3 в результаті поділу нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.3,4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.7 ст. 81 ЦПК украни, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1,2 ст.89 ЦПК Украни, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З матеріалів висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року незрозуміло, з яких підстав експерт дійшов висновку, що співвласник ОСОБА_3 користується фактично саме приміщеннями та надвірними спорудами, які зазначені у висновку експерта.

- частки в розмірі 61/200 ОСОБА_2 ;

- частки в розмірі 61/200 ОСОБА_1 ;

- частки в розмірі 39/100 ОСОБА_3 ,

взагалі не запропоновані.

Також, експертом у висновку експерта № 13/25-БТ від 15 грудня 2025 року запропоновано виділити у власність позивача сарай літ «Г».

Разом з тим, згідно матеріалів справи, досліджених судом безпосередньо в судовому засіданні, зокрема, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 419367000 від 24 березня 2025 року; договору дарування частки в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд та на земельну ділянку від 29 лютого 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №230; договору дарування частки земельної ділянки з розташованою на ній часткою житлового будинку від 20 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О., зареєстрованого в реєстрі за №2843, у складі приміщень та надвірних споруд домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 - сарай літ «Г» взагалі відсутній.

Таким чином, судовим експертом при розподілі часток та визначенні їх відповідності розміру ідеальних часток, експертом безпідставно враховано та запропоновано виділити у власність позивачам самочинно побудований сарай літ. «Г».

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 15, 16, 179, 181, 183, 316, 317, 319, 321,355, 356, 357, 368, 367, 379 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 83 89, 95, 133, 141, 189, 197 - 200, 263, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 26 серпня 2026 року.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_1 ;

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя О.М. Борєйко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua