Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №569/15793/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15793/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» діючи через свого представника адвоката Усенко М.І., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 46628638 від 28 березня 2025 року у розмірі 18 619 грн. 88 коп., а також витрати пов`язані зі сплатою збору та на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46628638, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 700 грн. Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором, після чого кредитні кошти перераховано на платіжну картку позичальника. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, тоді як відповідач належним чином умов договору не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. За розрахунком позивача, станом на момент звернення до суду загальний розмір заборгованості становить 18 619 грн 88 коп., з яких 3 700 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 12 514 грн 88 коп. - заборгованість за процентами, 555 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту та 1 850 грн - заборгованість за штрафами. З метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію про погашення заборгованості, однак вимоги залишилися без виконання. У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань позивач просить суд стягнути з нього зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач у своїх запереченнях проти позову та додаткових поясненнях зазначає, що факт отримання ним кредитних коштів за кредитним договором № 46628638 від 28 березня 2025 року не заперечує. Водночас із заявленим позивачем розміром заборгованості не погоджується, вважаючи його завищеним та необґрунтованим. Зокрема, відповідач ставить під сумнів правильність і законність нарахування процентів, пені та штрафних санкцій, зазначаючи, що позивачем не наведено належного та обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми. Крім того, відповідач вказує на недоведеність правомірності переходу права вимоги до ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ФІНАНС» у порядку та на умовах, передбачених законом. У зв`язку з цим просить суд критично оцінити наданий позивачем розрахунок заборгованості, врахувати наведені ним обставини та зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій або відмовити у їх стягненні.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30 червня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 35-36)

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронних документів. В позовній заяві представник позивача просив розгляд справи провести без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, на адресу суду повернувся конверт з відміткою пошти «Адресат відсутній за вказаною адресою». У відповідності до ст. 128 ЦПК України відповідач являється таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки поштова кореспонденція направлялася відповідачу за місцем його реєстрації.

Від відповідача надійшли додаткові пояснення та заперечення, у якій він визнав факт отримання кредитних коштів, водночас не погоджується із нарахуванням відсотків, комісії, штрафів.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

28 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46628638 в електронній формі. За умовами вказаного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит), а позичальник - повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та виконати інші передбачені договором зобов`язання.

Із матеріалів справи вбачається, що сума кредиту за договором становила 3 700 грн. Кредитний договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. На виконання умов договору кредитодавцем здійснено перерахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника, що підтверджується наданими до суду документами. Факт отримання кредитних коштів відповідачем у поданих до суду запереченнях та додаткових поясненнях не заперечується.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник взяв на себе обов`язок повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі у встановлені строки. Разом із тим, як встановлено судом, відповідач належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів не виконав, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 46628638 станом на визначену позивачем дату становить 18 619 грн 88 коп., у тому числі: 3 700 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 12 514 грн 88 коп. – заборгованість за процентами, 555 грн – заборгованість за комісією за видачу кредиту та 1 850 грн – штрафні санкції.

Водночас відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, проте заперечує проти заявленого розміру заборгованості, посилаючись на необґрунтованість та завищеність нарахованих процентів, комісії та штрафних санкцій. Також відповідач ставить під сумнів правомірність переходу права вимоги до позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема відповідачу направлялася письмова претензія про погашення кредитної заборгованості вих. № 2221/24322503 від 22 травня 2026 року. Доказів погашення відповідачем заборгованості у повному обсязі або належного виконання ним інших передбачених кредитним договором зобов`язань матеріали справи не містять.

Суд також встановив, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості саме за кредитним договором № 46628638 від 28 березня 2025 року, а заявлений до стягнення розмір заборгованості обґрунтовує умовами цього договору та відповідним розрахунком. Водночас питання належності та допустимості наданих доказів, правильності розрахунку заборгованості, правомірності нарахування процентів, комісії та штрафних санкцій, а також наявності у позивача права вимоги до відповідача підлягають оцінці судом при вирішенні спору по суті.

Отже, судом встановлено факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання ним зобов`язань щодо їх повернення. Спір між сторонами фактично виник щодо розміру заборгованості, складових заявленої до стягнення суми та правомірності їх нарахування, що і є предметом судової оцінки у цій справі.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статі 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 28.03.2025 року між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46628638 шляхом підписання договору електронним підписом Сторонами договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору від 28 березня 2025 року позивачем були виконані, а саме відповідачу надано кредит .

Вказаний договір було укладено в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані відповідачу.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір № 46628638 від 28.03.2025 на суму кредиту 3 700 грн. 00 коп., отримано кредитні кошти за договором у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок. При цьому, вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором № 46628638 від 28.03.2025 у сумі 18 619 грн. 88 коп., з яких 3 700 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 514 грн. 88 коп. - заборгованість за процентами, 555 грн. заборгованість за комісією, 1 850 грн. заборгованість за штрафами, однак суд не погоджується із таким розрахунком з огляду на наведені нижче мотиви.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 700 грн.

Щодо заборгованості за процентами, суд враховує, що відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становила 3 700 грн, строк кредитування - 360 календарних днів. При цьому умовами договору передбачено пільговий період кредитування тривалістю 28 календарних днів, протягом якого процентна ставка становить 0,8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, а після його закінчення – стандартний період кредитування тривалістю 332 календарних дні із процентною ставкою 0,96 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за процентами, суд встановив, що нарахування здійснено відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору та з урахуванням визначених ним періодів і процентних ставок. Відповідачем не надано доказів помилковості такого розрахунку, його невідповідності умовам договору чи доказів здійснення платежів у рахунок погашення нарахованих процентів. За таких обставин суд погоджується з розрахунком позивача в частині заборгованості за процентами та вважає доведеним її розмір у сумі 12 514 грн 88 коп., яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 1 850 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Так, згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору від 15.05.2020 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Отже, суд вважає, що нарахування штрафу в сумі 1 850 грн. 00 коп. є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.

Окрім того, згідно розрахунку, до заборгованості включено прострочену заборгованість за комісією за видачу кредиту у сумі 555 грн.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати вказані відсотки, від сплати яких відповідач звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення таких.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) ВП ВС зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору від 28.03.2025 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за кредитним договором № 46628638 від 28.03.2025 з відповідача підлягає стягненню 16 214 грн. 88 коп., що складається з суми платежів по тілу кредиту – 3 700 грн. 00 коп. та суми прострочених платежів по процентах – 12 514 грн. 88 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн. 40 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 318 грн. 51 коп. (16 214 грн. 88 коп. х 2 662 грн. 40 коп. /18 619 грн. 88 коп.).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 8 000 грн. 00 коп.

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа № 905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа № 922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 4 000 грн. 00 коп., яка є доведеною, документально обґрунтованою та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг юриста із складністю справи та виконаних юридичних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт, за умови часткового задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. що співмірно із часткою задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 610, 611, 625, 634, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 46628638 від 28 березня 2025 року у розмірі 16 214 (шістнадцять тисяч двісті чотирнадцять) гривень 88 копійок., з якої 3 700 (три тисячі сімсот) гривень 00 копійок за сумою кредиту, 12 514 (дванадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять) гривень 88 копійок прострочена заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 318 (дві тисячі триста вісімнадцять) гривень 51 копійка.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс» понесені витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 26 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер-Фінанс», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 43561909, р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА