Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №755/1763/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/1763/26 Головуючий у суді І інстанції: Катющенко В.П.

провадження № 22-ц/824/10070/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Верланова С.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Максимук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Штеренберг Олесі Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінотел» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування з моменту його вчинення,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2026 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінотел» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування з моменту його вчинення.

Разом із позовною заявою, представником позивача ТОВ «Бінотел» - Карнаух-Голодняк О.В. подано заяву про забезпечення позову, у якій остання просила суд забезпечити позов ТОВ «Бінотел», а саме накласти арешт на квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтовується тим, що підставою та обставинами звернення до суду з відповідним позовом для ТОВ «Бінотел» стало невиконання ОСОБА_2 свого зобов`язання з повернення товариству безпідставно отриманих нею коштів, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 року у справі № 910/15527/24, яке набрало законної сили. З метою невиконання як свого зобов`язання, так і ухилення від виконання вказаного судового рішення, ОСОБА_2 уклала два договори дарування, згідно яких належні їй частки квартири в розмірах та були подаровані її матері - ОСОБА_1 , а саме договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 28.08.2023 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000; договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 09.09.2023 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000. Такі дії ОСОБА_2 спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника, що свідчить про вчинення їх не на підставі загальних засад цивільного законодавства та є зловживанням правом. Таким чином, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину (3/4 частини) квартири унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог позивача, оскільки невжиття вищевказаного заходу забезпечення позову надасть можливість ОСОБА_1 вчинити дії, спрямовані на відчуження вказаної квартири, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав ТОВ «Бінотел».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінотел» - Карнаух-Голодняк О.В. про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходів забезпечення позову, до вирішення справи по суті, шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_2 .

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Штеренберг О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Бінотел» про забезпечення позову.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник відповідача зазначала щодо недослідження судом першої інстанції співмірності заходу забезпечення позову, про застосування якого просив позивач тим обмеженням, які просив накласти позивач, позовним вимогам.

Так, в тексті позовної заяви позивачем вказана ціна позову у розмірі 1 438 900 грн. Вказану вартість позивач вирахував, виходячи з вартості майна, вказаній у договорах дарування, укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 28 серпня і 09 вересня 2023 року. Тобто під час подання позовної заяви у 2026 році для визначення ціни позову позивач керувався вартістю майна, яку відповідач визначив під час укладення угод у 2023 році. Ця вартість не відповідає ринковій вартості майна станом на момент подання позову і визначена позивачем ціна позову не відповідає дійсності.

Більше того, подаючи цю заяву по забезпечення позову позивач керувався хибною логікою, як і суд першої інстанції, який задовольнив його заяву. Необхідність накладення арешту на частину квартири позивач обґрунтовує необхідність в подальшому стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , тоді як дана справа не про стягнення коштів, а про визнання недійсними договорів дарування. Тобто по суті позивач обґрунтовував необхідність накладення арешту на майно позовними вимогами, які він заявив в іншій справі № 910/15527/24, яка була розглянута Господарським судом міста Києва і під час розгляду тієї справи позивач не подавав заяву про забезпечення позову.

Водночас, ані в тексті заяви про забезпечення позову ані в тексті ухвали про забезпечення позову судом першої інстанції не було проаналізовано чи співмірно накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 тим вимогам, які заявив позивач, тобто по суті тій ціні позову, яку він визначив (визначив невірно).

В даному випадку коли позивач просив суд накласти арешт на частину квартири він фактично керувався тим, що ця квартира може бути використана для стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів у сумі 853 252 грн безпідставно набутих коштів, 33 384 грн 90 коп. трьох процентів річних, 112 804 грн 96 коп. інфляційних втрат, 34 227 грн 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 14 991 грн 62 коп. витрат зі сплати судового збору, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2025 року у справі № 910/15527/24. Однак співмірність вартості майна до цієї грошової суми судом не оцінювалася, як і не було піддано належній оцінці тій ціні позову, яку позивач визначив, керуючись вартістю майна станом на 2023 рік, визначеній у правочинах.

ОСОБА_1 переконана, що за таких умов суд першої інстанції не повинен був задовольняти заяву позивача про забезпечення позову, оскільки вона фактично обґрунтована наявністю рішення суду в іншій справі і необхідністю виконання судового рішення в іншій справі, а не складнощами у виконанні судового рішення в цій справі про визнання недійсними договорів дарування.

Представник відповідача вважає твердження позивача про те, що ОСОБА_2 нібито вчинила правочини дарування майна спеціально щоб уникнути виконання судового рішення, хибним, оскільки відповідач не знала і не могла знати про існування зобов`язань і про те, що в майбутньому її майно нібито може або повинно бути використане для погашення заборгованостей.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції не обґрунтовано, яким саме чином відсутність арешту на 3/4 частини квартири може зробити неможливим виконання рішення про визнання договору недійсним.

Таким чином, враховуючи, що майно не відчужувалося протягом декількох років активних спорів між сторонами, а сама природа позову (визнання недійсним правочину) дозволяє захистити права позивача без радикального обмеження прав власника, накладення арешту є передчасним, неспівмірним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях позивача, а не на реальних доказах загрози.

Також зазначала, що ні позовна заява, ні заява про забезпечення позову не містить жодних доказів того що існують хоча б якісь ознаки того, що існує ймовірність відчуження майна ОСОБА_1 на користь третьої особи.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляцінйим судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву представника позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки наявністю зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просив вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Стаття 150 ЦПК України визначає перелік видів забезпечення позову. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У пунктах 2,4 частини першої цієї статті 150 ЦПК України вказано, що позов може забезпечуватись забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 у справі №754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.12.2023 року у справі №522/21977/21 зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 03.11.2020 року у справі №910/7716/20 при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Встановлено, що предметом даного спору є визнання недійсним договоів дарування часток квартири АДРЕСА_1 , а саме 1/2 та 1/4 , які в сумі складають 3/4 частини вказаної квартири.

Підставою та обставинами звернення до суду першої інстанції з даним позовом для ТОВ «Бінотел» стало невиконання ОСОБА_2 свого зобов`язання з повернення товариству безпідставно отриманих нею коштів, що встановлено рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2025 року у справі № 910/15527/24, яке набрало законної сили.

Позивач вважає, що дії відповідача (шляхом укладення двох договорів дарування часток квартири) спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд:

1) визнати недійсним з моменту його вчинення договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 28.08.2023 ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000; договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 09.09.2023 ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000;

2) відновити становище, яке існувало до порушення, а саме: припинити право власності ОСОБА_1 на частини квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000), скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. від 28.09.2023 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 69043604 та від 09.09.2023 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 69223165, повернути частки квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000) ОСОБА_2 ;

3) відшкодувати за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати ТОВ «Бінотел» в частині сплаченого збору та правничої допомоги адвоката.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір стосовно дійсності договорів дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 28.08.2023 ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000; договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 , який укладено 09.09.2023 ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2728153180000, які, на думку позивача, є фраудаторними, тобто такими, які вчинені на шкоду кредитору з метою ухилення від виконання судового рішення та сплати позивачеві безпідставно отриманих коштів.

В подальшому такі зобов`язання підтверджені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 року у справі № 910/15527/24.

З огляду на викладене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо дійсності договорів дарування часток нерухомого майна, укладених між відповідачами, з підстав наявності ознак фраудаторності, на підставі яких з власності ОСОБА_2 вибуло майно, інтерес у поверненні якого до його власності має позивач ТОВ «Бінотел», а новий власник - відповідач ОСОБА_1 не обмежена у відчуженні спірного майна, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке на даний час йому належить, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду в разі ухвалення судом рішення на користь позивача. Захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на дане майно відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову в даній справі.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву ТОВ «Бінотел», дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на частини квартири АДРЕСА_2 , які є предметом оспорюваних договорів дарування.

Такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки визнання недійсними правочинів, які є безпосередньою підставою для зміни власника об`єктів нерухомого майна, вплине на подальший правовий режим цього майна. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушує право володіння та користування майном.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Доводи апеляційної скарги про те, що не вжиття заходів забезпечення позову не може утруднити виконання рішення суду про визнання договорів недійсними не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачем спірних квартир та нежитлового приміщення об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорювані у цій справі правочини не будуть підставою для наступної зміни власника об`єктів нерухомого майна, а тому визнання договорів недійсними не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме його до ініціювання нових судових спорів.

Доводи апеляційної скарги про те, що вчинені правочини дарування, не мали на меті уникнення зобов`язання від виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову розглядається лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги по суті справи та заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими немайновими вимогами позивача, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, тому вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції із врахуванням доказів, наданих позивачем обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, так як позивачем не доведено, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а заявлені ним вимоги забезпечення є спірвмірними з сумою позову та предметом спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Штеренберг Олесі Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «26» серпня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.М. Верланов

С.Г. Музичко