Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №527/1159/26 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/1159/26

провадження 2/527/1032/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області

в складі суду: головуючого – судді Павлійчук А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Козинко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине цивільну справу 527/1159/26 за позовом представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей Кутської селищної ради про встановлення факту самостійного виховання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернулась із позовом до відповідача ОСОБА_3 , треті особи: Служби у справах дітей Кутської селищної ради про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, в якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 ,неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 .

Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24.02.2025 року, від якого мають двоє дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після початку повномасштабного вторгнення рф відповідачка, разом із ОСОБА_5 виїхали проживати за кордон. ОСОБА_4 залишився проживати з батьком в Україні. Фактично мати не приймає жодної участі в утриманні та вихованні сина ОСОБА_4 , ніякої допомоги не надає. Нараді дитина ОСОБА_6 постійно проживає з батьком і перебуває на його утриманні. Мати – відповідачка – постійно проживає за кордоном, а ОСОБА_7 навчається у школі в місті Львові, не знає іноземної мови. З 24.07.2022 року Позивач та неповнолітній на підставі договору оренди постійно проживають у с. Львів, де позивач має стабільне місце роботи та дитина відвідує навчальний заклад.

Таким чином, рішенням суду, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини є підставною для надання йому – Позивачу як військовозобов`язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому йому потрібний цей статус.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, заявою до суду прохали розглянути справу без їх участі, вказали, що позов підтримують, згодні на ухвалення заочного рішення у справі в разі неявки відповідача.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, через систему «Електронний суд» 25.05.2026 року надійшла заява складена в м. Гамбург 08.05.2026 року з перекладом та апостилем, відповідно до якої ОСОБА_3 повідомляє, що є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2024 року проживає окремо від дитини за іншою адресою, не бере участі у вихованні дитини, не займається її навчанням, фізичним та духовним розвитком, не забезпечує дитину матеріально та не надає коштів на її утримання, підтверджує, що дитини перебуває на повному утриманні та вихованні батька ОСОБА_1 . Окремої заяви про розгляд справи за її відсутності або відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не відомі, заперечень стосовно задоволення позовних вимог не надходили.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (далі Позивач) та ОСОБА_3 (далі Відповідач) є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії свідоцтва про народженння виданого Крюківськми відділом ДРАЦ Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області 18.10.2019 року серія НОМЕР_1 , актовий запис № 649.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24.02.2025 року, яке набрало законної сили 27.03.2025 року шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 – розірвано.

Згідно витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії Акту складеного майстрами ЛКП «Львівській ліхтар» від 17.04.2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 , на підставі договору оренди від 24.07.2022 року ( а.с. 24, 26-28).

Згідно копії довідки № 87 від 16.04.2026 року ОСОБА_4 дійсно навчається в 9-А класі Ліцею № 17 Львівської міської ради 2025 – 2026 р. ( а.с.23)

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Постановою ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), визначено, що факт самостійного виховання та утримання дитини може бути встановлено лише в позовному провадженні, розгляд даних справ в окремому провадженні не допускається.

Пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги також постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Наведеними у цьому позові обставинами підтверджують, що факт, який просить встановити позивач є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав позивача та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді позивача потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача, як батька.

Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач не вимагав відшкодування судових витрат понесених ним по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не вирішувалося.

Керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 76-78, 81, 83 ,89, 141, 200, 206, 247, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354-356 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей Кутської селищної ради про встановлення факту самостійного виховання дитини - задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп: НОМЕР_2 , неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_3 .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Суддя А. В. Павлійчук