Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №750/1837/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1837/26

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1759/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Мамонової О.Є.,

секретар: Шапко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Слісаря А.В. від 10.06.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В :

13.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ТОВ «НПО СВАРОГ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, яка підлягає виплаті після оподаткування в сумі 136 700,82 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 202 493,84 грн за вирахуванням податків/зборів та судовий збір у сумі 2 024,94 грн.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах із ТОВ «НПО СВАРОГ» та був звільнений за угодою сторін. У день звільнення відповідач не провів із ним остаточного розрахунку та не виплатив належну заробітну плату, чим порушив вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Посилаючись на відповіді Державної служби України з питань праці, позивач указував на наявність заборгованості із заробітної плати, яка після часткового її погашення становила 136 700,82 грн, а також зазначав про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 202 493,84 грн.

18.03.2026 ТОВ «НПО СВАРОГ» у поданій до суду через систему «Електронний суд» заяві повідомило про виплату від 11.03.2026 позивачу в добровільному порядку 4 000,00 грн заборгованості зі плати заробітної плати.

12.05.2026 позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з виплатою відповідачем грошових коштів на погашення заборгованості та просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, яка підлягає виплаті після оподаткування в сумі 132 700,82 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 69 793,02 грн за вирахуванням податків/зборів та судовий збір у сумі 2 024,94 грн.

08.06.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що ним у повному обсязі погашено заборгованість із заробітної плати перед позивачем. Крім того, відповідач заперечував проти розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, уважаючи його таким, що здійснений із порушенням вимог законодавства, та просив закрити провадження у справі.

Деснянський районний суд м. Чернігова своїм рішенням від 10.06.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з ТОВ «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 69 793,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 331,20 грн, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, усупереч вимогам статей 47, 116 КЗпП України, не провів із позивачем повного розрахунку в день його звільнення, а заборгованість із заробітної плати була погашена лише після звернення останнього до суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для її повторного стягнення. Разом із тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки затримка остаточного розрахунку при звільненні відбулася з його вини. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходив із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та врахував, що розрахунок відповідача не підтверджений належними доказами. Суд установив, що розмір середнього заробітку за шість місяців затримки становить 142 358,04 грн, однак, зважаючи на заяву позивача про зменшення позовних вимог та принцип диспозитивності цивільного судочинства, стягнув заявлену до стягнення суму – 69 793,02 грн, відмовивши в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати як такої, що була добровільно погашена відповідачем після звернення до суду.

01.07.2026 ОСОБА_1 подав до Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду від 10.06.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки дійшов такого висновку лише на підставі додаткових пояснень відповідача без належного документального підтвердження факту виплати цієї заборгованості. Апелянт зазначає, що платежі, здійснені відповідачем, за своїм призначенням стосувалися заробітної плати за окремі місяці після його звільнення, тоді як фактично були виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На його думку, суд неправильно оцінив надані докази, не врахував зміст банківських документів та реквізиту «Призначення платежу», безпідставно прийняв до уваги додаткові пояснення відповідача, які не були належним чином підтверджені та не надсилалися позивачу, чим порушив принципи змагальності й рівності сторін. Крім того, апелянт уважає помилковим вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки суд стягнув судовий збір на користь особи, яка не є учасником справи, та не врахував наявність підстав для повернення частини судового збору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач несвоєчасно провів із позивачем остаточний розрахунок при звільненні, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, але в межах заявленого в заяві про зменшення позовних вимог розміру. Разом із тим, суд дійшов висновку, що заборгованість із заробітної плати була добровільно погашена відповідачем після звернення позивача до суду, а тому відсутні підстави для її стягнення.

Суд установив, що наказом ТОВ «НПО СВАРОГ» від 23.10.2019 № 58-ос ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду головного механіка. У трудових відносинах із ТОВ «НПО СВАРОГ» ОСОБА_1 перебував із 24.10.2019 по 27.05.2025, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 14).

Наказом ТОВ «НПО СВАРОГ» від 27.05.2025 № 28-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, що підтверджується копією зазначеного наказу (а.с. 13).

Із листа Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 30.07.2025 № Ц/1/1944-ЗВ-25, отриманого позивачем у відповідь на його звернення від 29.07.2025, убачається, що станом на 17.07.2025 ТОВ «НПО СВАРОГ» не провело з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, а сума заборгованості становила 159 200,82 грн (а.с. 22).

Зазначене також підтверджується відповіддю Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 17.10.2025 № Ц/1/2772-ЗВ-25 та від 23.10.2025 № Ц/1/2817-ЗВ-25 на запити ОСОБА_1 від 08.10.2025 та від 20.10.2025 (а.с. 23-24, 25-27).

Крім того, 24.10.2025 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою щодо невиплати заробітної плати, притягнення винних осіб до відповідальності та бездіяльності Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, адресованою Генеральному прокурору України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Державної служби України з питань праці та керівнику Чернігівської окружної прокуратури (а.с. 31-34).

Листом Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 20.11.2025 № 2472/3.2/1-ЗВ-25а ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його скарги від 24.10.2025 на дії посадових осіб Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. У листі зазначено, що під час позапланового заходу державного нагляду (контролю), проведеного 17.07.2025, установлено наявність заборгованості ТОВ «НПО СВАРОГ» із виплати заробітної плати перед позивачем у сумі 159 200,82 грн, за результатами перевірки внесено припис про усунення порушень, складено протокол про адміністративне правопорушення, а матеріали щодо наявності ознак кримінального правопорушення направлено до правоохоронних органів. Крім того, за результатами повторного заходу контролю від 10.11.2025 установлено, що вимоги припису не виконано, а заборгованість перед позивачем становила 146 700,82 грн, у зв`язку з чим посадових осіб товариства притягнуто до адміністративної відповідальності та матеріали передано для вирішення питання про застосування фінансових санкцій (а.с. 28-30).

Із наданого позивачем Звіту-розрахунку за період з 17.07.2025 по 12.02.2026 убачається, що після звільнення ОСОБА_1 відповідач здійснив виплату грошових коштів у розмірі 2 500,00 грн (25.07.2025), 10 000,00 грн (11.08.2025) та 10 000,00 грн (06.01.2026) із зазначенням призначення платежу «заробітна плата та аванси» (а. с. 39).

Відповідно до довідки АТ «ОТП БАНК» від 11.05.2026 № 00-5/57 ТОВ «НПО СВАРОГ» 11.03.2026 перерахувало позивачу 4 000,00 грн із призначенням платежу «заробітна плата та аванси за повний місяць травень 2025 року», 13.04.2026 – 5 000,00 грн із призначенням платежу «заробітна плата та аванси з липня 2025 року по вересень 2025 року», а 20.04.2026 – 127 700,82 грн із призначенням платежу «заробітна плата та аванси з липня 2025 року по вересень 2025 року» (а. с. 67).

За змістом положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу першого статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно положень статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу тощо.

Як убачається з матеріалів справи, станом на 17.07.2025 заборгованість ТОВ «НПО СВАРОГ» перед позивачем із виплати заробітної плати становила 159 200,82 грн, що підтверджується листом Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 30.07.2025 № Ц/1/1944-ЗВ-25. Після цього відповідач здійснив низку платежів на користь позивача, зокрема 11.03.2026 – 4 000,00 грн, 13.04.2026 – 5 000,00 грн та 20.04.2026 – 127 700,82 грн, а також раніше перерахував 2 500,00 грн, 10 000,00 грн та 10 000,00 грн. Загальна сума здійснених після виникнення заборгованості виплат становила 159 200,82 грн, а після звернення позивача до суду – 136 700,82 грн, що повністю відповідає сумі заборгованості із заробітної плати, заявленій ним у позові.

При цьому з довідки АТ «ОТП БАНК» від 11.05.2026 № 00-5/57 та наданого позивачем звіту-розрахунку вбачається, що в призначенні кожного із зазначених платежів відповідач визначив їх як «заробітна плата та аванси» із зазначенням відповідних періодів. Будь-яких відомостей про те, що ці кошти виплачувалися як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні чи інша компенсаційна виплата, зазначені документи не містять.

Крім того, у додаткових поясненнях, поданих 08.06.2026 до суду першої інстанції, відповідач наполягав на тому, що виплатив саме заборгованість із заробітної плати перед позивачем та просив закрити провадження у справі.

Посилання апелянта на те, що здійснені відповідачем платежі фактично були виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не погашенням заборгованості із заробітної плати, є безпідставними. Саме по собі зазначення в призначенні платежів періодів, у які позивач уже не перебував у трудових відносинах із відповідачем, не змінює правової природи таких виплат, оскільки в усіх платіжних документах вони прямо визначені як «заробітна плата та аванси». Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені кошти були виплачені саме як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що після звернення позивача до суду відповідач добровільно погасив заборгованість із заробітної плати, у зв`язку із чим не знайшов підстав для її стягнення.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Із системного аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України вбачається, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми. Невиконання цього обов`язку з вини роботодавця є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Подальше добровільне погашення заборгованості не звільняє роботодавця від такої відповідальності, оскільки вона є наслідком порушення обов`язку своєчасно провести остаточний розрахунок при звільненні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100).

Зі змісту пункту 2 Порядку № 100 убачається, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, передбачених законодавством, вона обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивача звільнено 27.05.2025, однак у день звільнення відповідач не виплатив йому всі належні суми. Станом на 17.07.2025 заборгованість із заробітної плати становила 159 200,82 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Надалі зазначена заборгованість була погашена відповідачем частинами вже після звернення позивача до суду.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач порушив вимоги статей 47, 116 КЗпП України щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим виникли підстави для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте помилився у визначенні його розміру.

Як убачається з наданої відповідачем на запит апеляційного суду довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 № 74 від 25.08.2026, із якою позивач повністю погодився в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, його середньоденна заробітна плата за березень та квітень 2025 року становила 935,96 грн.

Оскільки період затримки остаточного розрахунку в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 117 КЗпП України, тривав з 28.05.2025 по 27.11.2025 та охоплював 132 робочі дні, розмір середнього заробітку за цей період становить 123 546,72 грн (935,96 грн х 132 робочі дні).

Зважаючи на подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій він просив стягнути середній заробіток у сумі 69 793,02 грн, суд першої інстанції, посилаючись на диспозитивність цивільного судочинства, стягнув саме цю заявлену позивачем суму, із чим колегія суддів змушена частково не погодитись із огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, у заяві від 12.05.2026 про зменшення розміру позовних вимог позивач, повідомивши про здійснення відповідачем виплат на погашення заборгованості, визначив до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 69 793,02 грн. Водночас наведена сума не відповідає розміру відшкодування, визначеному судом на підставі встановленого середньоденного заробітку та тривалості періоду затримки.

При цьому колегія суддів ураховує, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Разом із тим визначення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, належить до повноважень суду, який вирішує спір по суті, виходячи з установлених обставин справи та приписів закону.

Оскільки розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах шестимісячного строку, визначений апеляційним судом відповідно до статті 117 КЗпП України та Порядку № 100, становить 123 546,72 грн та є меншим за заявлену позивачем в заяві про зменшення розміру позовних вимог від 12.05.2026 ціну позову (202 493,84 грн), колегія суддів уважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку в розмірі 69 793,02 грн.

Зменшення розміру позовних вимог зумовлено здійсненням відповідачем після звернення до суду виплат, які позивач помилково врахував при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Водночас, як установлено судом, зазначені платежі здійснювалися відповідачем саме в рахунок погашення заборгованості із заробітної плати, що прямо зазначено в призначенні платежів, а не як виплата середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Тому врахування таких сум як виплат у рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним.

Здійснення відповідачем виплат після звернення позивача до суду не має наслідком зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку до суми, яка не відповідає встановленому судом розміру такого відшкодування. Навпаки, подальше погашення заборгованості із заробітної плати підтверджує факт порушення відповідачем встановленого статтею 116 КЗпП України строку проведення остаточного розрахунку та не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу.

Отже, із урахуванням установленого судом середньоденного заробітку та тривалості періоду затримки розрахунку належний позивачу розмір відшкодування становить 123 546,72 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо повернення частини сплаченого судового збору у зв`язку зі зменшенням позовних вимог є безпідставними, оскільки за змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, зокрема у разі зменшення розміру позовних вимог.

Отже, повернення судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог здійснюється за ухвалою суду за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила, а не автоматично під час ухвалення рішення у справі. Матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до суду першої інстанції з відповідним клопотанням, а тому відсутність у рішенні суду висновків щодо повернення частини судового збору не свідчить про неправильне вирішення питання про розподіл судових витрат та не є підставою для скасування чи зміни рішення в цій частині.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Із огляду на викладене, рішення суду першої інстанції належить скасувати, а позов задовольнити частково, стягнувши з ТОВ «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 123 546,72 грн, із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги позивач мав сплатити 3 037,41 грн судового збору, проте сплатив 1 996,80 грн, у зв`язку з чим з нього належить стягнути в дохід держави пропорційно до розміру задоволених вимог 405,84 грн недоплаченого судового збору.

Також пропорційно до розміру задоволених позовних вимог належить компенсувати за рахунок ТОВ «НПО СВАРОГ» витрати ОСОБА_1 на оплату судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 617,41 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.06.2026.

Позов задовольнити частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 123 546,72 грн, із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Відмовити в іншій частині позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 617,41 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 405,84 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.08.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

О.Є. Мамонова