Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №588/445/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/445/26

Номер провадження 22-ц/816/2452/26

Категорія - 80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності: представника позивача – адвоката Сумцова Євгена Станіславовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого звернулась адвокат Панченко Поліна Едуардівна, на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12 травня 2026 року ухваленого під головуванням судді Огієнко О.О., у цивільній справі № 588/445/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

17.03.2026 ОСОБА_1 через свого представника Сумцова Є.С. звернулась до місцевого суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця», в якому просила стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 49507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, що становить 82512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 25902 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99829,20 грн, а всього 257750,56 грн, а також понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору та на отримання професійної правничої допомоги у орієнтованому розмірі 10000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді чергового станційного поста централізації цеху формування поїздів станції Тростянець-Смородине регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 02.06.2025 позивачка звільнилася з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.

У день звільнення роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 166 КЗпП України, не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплачена одноразова матеріальна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем ст. 116 КЗпП України, оскільки відповідачем не було проведено повний розрахунок з позивачкою у день звільнення – 02.06.2025, відповідно до статті 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку. Максимальний період відповідальності роботодавця відповідно до статті 117 КЗпП становить 6 місяців, що у даному випадку складає 184 календарні дні (з 03.06.2025 по 03.12.2025).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 12.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків в розмірі 49507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 82512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в розмірі 13178,80 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99829,20 грн, а всього разом 245027,36 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат згідно задоволених вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні одноразову матеріальну допомогу, додаткову матеріальну допомогу, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, що передбачені умовами Колективного договору, та зазначені в наказі відповідача від 02.06.2025. Здійснив перерахунок загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним. В задоволенні позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 суд першої інстанції відмовив за необґрунтованістю, посилаючись на те, що позивачкою не доведено її звернення до відповідача із заявою про виплату вказаної допомоги.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та не врахував норми трудового законодавства і особливості правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану.

Зазначає, що судом невірно трактовано норму ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки правовідносини, що стали предметом спору у цій справі виникли до 13.09.2025, а тому на них розповсюджується дія частини першої ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, що діяла до 13.09.2025. Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця, тобто активна дія. Отже у зв`язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, трудові відносини регулюються з урахуванням установлених цим законом особливостей. На підставі вказаного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинило здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році та недоплати матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 році та не враховував вимоги частини другої ст. 233 КЗпП України, оскільки тримісячний строк для звернення до суду для позивачки давно сплинув, а подання позовної заяви більш ніж через вісім місяців є порушенням строку та підставою для відмови у задоволенні позову.

Наголошує, що відповідач довів відсутність своєї вини, факт дотримання ним гарантій оплати праці, встановлених колективним договором та трудовим законодавством, та виконав у повному обсязі вимоги статей 116, 117 КЗпП України, тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 19.06.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Короткий зміст відзиву

Від представника позивачки, адвоката Сумцова Є.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Посилання апелянта на те, що в умовах воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена, не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 лютого 2022 року було прийнято до набрання чинності Законом № 2136-ІХ, а отже, його застосування в цьому контексті суперечить принципу незворотності дії законів у часі.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду щодо незаконності призупинення відповідних виплат, передбачених колективним договором, внутрішніми рішеннями роботодавця. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував редакцію статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», чинну після 13.09.2025. Однак навіть якщо виходити з редакції статті 11 Закону № 2136-IX, чинної на дату звільнення позивачки, апеляційна скарга не доводить правомірності невиплати спірних сум.

Висновок суду першої інстанції про стягнення 13 178,80 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим доказам.

Зазначив, що доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду є безпідставними. Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень ст. 117 КЗпП України є обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи позивачка та представник відповідача не з`явились.

Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які беруть участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також приймаючи до уваги, що правова позиція позивача викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності позивачки та представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивачки – адвоката Сумцова Є.С., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника відповідача – адвоката Панченко П.Е. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з 27.07.1988 по 02.06.2025 перебувала у трудових відносинах з відповідачем (а.с. 29-33).

На підставі наказу начальника Сумського регіонального відділу управління персоналом № 621/ОС від 02.06.2025 про припинення трудового договору ОСОБА_1 була звільнена з посади чергової станційного поста централізації Служби роботи станцій Штат виробничо-технологічних підрозділів Станції Сумського регіону Станції Тростянець-Смородине Цех формування поїздів, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. В наказі зазначено: компенсувати за невикористані 33 дні відпустки, у тому числі 27 днів за період 27.07.2021-31.12.2023; 4 дні за період із 01.01.2024-26.07.2024; 2 дні за період із 27.07.2024-02.06.2025; виплатити матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (стаж 39 р. 8 м. 12 д.) з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.) (а.с. 11).

Згідно наказу (розпорядження) №633 від 25.07.2022 виданого Виробничим підрозділом «Сумська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 02.08.2022 по 15.08.2022, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 22).

Відповідно до наказу (розпорядження) №29 від 13.01.2023 виданого Виробничим підрозділом «Сумська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 10 календарних днів з 27.01.2023 по 05.02.2023, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 23).

Згідно наказу (розпорядження) №354 від 20.07.2023 виданого Сумським регіональним відділом управління персоналом Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 02.08.2023 по 15.08.2023, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 24).

Відповідно до наказу (розпорядження) №547 від 25.07.2024 виданого Сумським регіональним відділом управління персоналом Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалість 14 календарних днів з 10.08.2024 по 23.08.2024, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 25).

Згідно інформації про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 02.06.2025 була нарахована та виплачена зарплата за травень 2025 року у розмірі 5993,07 грн, а також проведено розрахунок за червень 2025 року при звільненні в розмірі 13092,08 грн, в тому числі виплачена компенсація за невикористану відпустку за 33 календарних дні в розмірі 11178 грн (а.с. 14, 19).

Відповідно до інформації про розмір та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику у 2022-2025 роках, наданої Виробничим підрозділом «Служба роти станцій» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 24.03.2026 за № Д-З-03-36/146, а також розрахунку заробітної плати за серпень 2024 року ОСОБА_1 у 2022 та 2023 роках виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не здійснювалася у зв`язку з відсутністю заяви на виплату. У 2024 році матеріальна допомога була нарахована у розмірі 2590,20 грн (30% від окладу) та виплачена разом із відпускними 06.08.2024 з вирахуванням податків. У 2025 році матеріальна допомога була нарахована у розмірі 2590,20 грн (30% від окладу) та виплачена 11.04.2025 з вирахуванням податків (а.с. 70, 98).

Підставами для нарахування вказаної матеріальної допомоги на оздоровлення у 2024 - 2025 роках були заяви ОСОБА_1 від 25.07.2024 та від 21.03.2025 (а.с. 71).

Між адміністрацією Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та Дорожнім комітетом профспілки Південної залізниці був укладений колективний договір на 2002-2006 роки, до якого неодноразово вносились зміни та доповнення, а також дію якого неодноразово було продовжено, зокрема спільною постановою адміністрації Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та президії Дорпрофсожу Південної залізниці від 01.12.2025 дію колективного договору продовжено до 31.12.2026 (а.с. 15-16, 72-83).

Відповідно до абзацу першого пункту 3.18 Колективного договору, при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, адміністрація зобов`язується виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років – 3 середньомісячні заробітки.

Другим абзацом пункту 3.18 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі для жінок: з 15 до 20 років – 1 середньомісячний заробіток; з 20 до 25 років – 2 середньомісячні заробітки; з 25 до 30 років – 3 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 років – 4 середньомісячні заробітки; більше 35 років – 5 середньомісячних заробітків.

Листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195, на виконання рішення правління від 14.03.2022 № Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану (а.с. 94).

Спільним листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/з-91/1459/ЦПроф/30-22 було повідомлено керівникам структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», раді Профспілки залізничників і транспортних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій про те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 93).

Листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.04.2025 за № Ц-5-1.5-25/122-25 було повідомлено керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» про те, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 94).

Згідно витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 було ухвалено зокрема таке: п. 1 На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024: п. 1.1 Зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; п. 1.2 Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснити згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника в щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки; п. 4 Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 по 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначити окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 (а.с. 96-97).

Згідно довідки наданої Виробничим підрозділом «Служба роти станцій» Регіональною філії «Південна залізниця» від 13.02.2026 за № Д-З-03-36/81 середньоденна заробітна плата позивачки складає 542,55 грн (а.с. 21).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом № 621/ОС від 02.06.2025 ОСОБА_1 була звільнена з посади чергової станційного поста централізації Служби роботи станцій Штат виробничо-технологічних підрозділів Станції Сумського регіону Станції Тростянець-Смородине Цех формування поїздів, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. В наказі зазначено: компенсувати за невикористані 33 дні відпустки, у тому числі 27 днів за період 27.07.2021-31.12.2023; 4 дні за період із 01.01.2024-26.07.2024; 2 дні за період із 27.07.2024-02.06.2025; виплатити матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (стаж 39 р. 8 м. 12 д.) з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.). Вказані виплати в повній мірі не були виплачені позивачці, що не заперечується відповідачем.

Дійсно, як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Проте, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

В даній справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані 33 дні відпустки, у тому числі 27 днів за період 27.07.2021-31.12.2023; 4 дні за період із 01.01.2024-26.07.2024; 2 дні за період із 27.07.2024-02.06.2025; виплату матеріальної допомоги відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (стаж 39 р. 8 м. 12 д.) з урахуванням рішення правління від 24.10.2022.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак товариство вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Протокольним рішенням засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.96-97).

Зі змісту цього рішення убачається, що ним з 01 липня 2024 року зупинено дію положень колективних договорів лише в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і не стосується таких виплат за попередній 2023 рік, не містить положень про зупинення виплати іншої матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором, зокрема у зв`язку з виходом на пенсію та/або за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Колегія суддів також не бере до уваги лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 щодо призупинення з 01 квітня 2025 року виплати відповідних матеріальних допомог, оскільки такий лист не є належним доказам зупинення дії положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.94).

Лист, на відміну від рішень правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, не є рішеннями правління товариства та лише містять посилання на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Водночас відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, яке має бути оформлене рішенням виконавчого органу АТ «Укрзалізниця». Згідно з пунктом 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) таким органом є правління товариства, а не штаб з ефективності.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що АТ «Укрзалізниця» безпідставно призупинило виплату матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором, оскільки рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т було ухвалене до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року. Тому на момент прийняття цього рішення законодавство не передбачало права роботодавця в односторонньому порядку зупиняти дію положень колективного договору. Застосування до такого рішення положень статті 11 зазначеного Закону суперечить статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що роботодавець, всупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціював внесення змін до чинного колективного договору щодо призупинення чи зміни строків виплати матеріальної допомоги. Такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, тоді як відповідач фактично змінив умови колективного договору в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Отже, саме по собі посилання відповідача на підпункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не створює правових наслідків для працівників, оскільки це рішення було ухвалене за відсутності належного нормативного регулювання, а також із порушенням порядку внесення змін до колективного договору. Із огляду на це зазначене рішення не може вважатися належною та достатньою правовою підставою для зупинення чи невиплати матеріальної допомоги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач безпідставно відтермінував виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права позивачки.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці зазначена норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Місцевим судом встановлено, що умовами колективного договору регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» передбачено, що працівникам підприємства при наданні щорічної основної відпустки за письмовою заявою виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною позивача не надано доказів про те, що позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022 році а тому визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, місцевим судом встановлено, що при наданні позивачці відпустки у 2023 та 2024 роках роботодавцем у відповідних наказах було зазначено, що відпустка надається з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення і останній була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 - 2024 роки не в повному обсязі, а тому суд першої інстанції визнав неправомірними дії відповідача і обґрунтованими в цій частині заявлені позовні вимоги, які задовільнив в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду.

Із викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення, не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення і є нарахованою безпідставно.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідач, заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, посилається на відсутність вини та виконання в повному обсязі вимог законодавства про працю, зазначив, дії відповідача в даній справі цілком правомірні і не порушують права позивачки.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки наданої Виробничим підрозділом «Служба роти станцій» Регіональною філії «Південна залізниця» від 13.02.2026 за № Д-З-03-36/81 середньоденна заробітна плата позивачки складає 542,55 грн (а.с. 21).

Максимальний період відповідальності роботодавця, відповідно до ст. 117 КЗпП України становить 6 місяців, що у даному випадку складає 184 календарні дні (з 03.06.2025 по 03.12.2025).

Загальна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 542,55 грн, складає суму 99829,20 грн (542,55 грн х 184 дні).

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають.

Щодо пропуску строку звернення до суду

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, є трудовим спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, коли працівник за загальним правилом дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Однак матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач взагалі отримував письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення.

Посилання в апеляційній скарзі про направлення позивачці інформації про всі нараховані та виплачені їй суми при звільненні, на електронну адресу останньої, колегія суддів не приймає до уваги, дане твердження не підтверджено документально.Апелянт не довів належного змісту такого повідомлення, факту його отримання позивачкою, дотримання вимог щодо окремого зазначення кожного виду виплати, а також того, що це повідомлення було саме повідомленням, передбаченим статтею 116 КЗпП України.

Отже, відповідач не довів, що у день звільнення або інший конкретний день позивачка отримала саме таке письмове повідомлення у розумінні статті 116 КЗпП України.

Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, не містить інформації про дату його отримання ОСОБА_1 (а.с. 14).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із вказаним позовом не пропущено, і колегія суддів погоджується із таким висновком.

Щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції – відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12.05.2026 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик