Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №472/698/25 — Миколаївський апеляційний суд

27.08.26

22-ц/812/1743/26

Справа №472/698/25

Провадження № 22-ц/812/1743/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

прокурора - Хмельова А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником Губською Юлією Олександрівною

на заочне рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Позов мотивовано тим, що позивачка є бабусею малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Їх матір`ю є її донька позивачки - відповідачка ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 зазначає, що з дня народження дітей, відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків. Після народження кожної дитини, відповідачка деякий час проживала разом з дітьми, проте згодом залишала їх на виховання позивачки, а сама зникає у невідомому напрямку. Фактично з 2017 року позивачка самостійно виховує та утримує дітей.

Відповідачка дітей не відвідує, не цікавиться їх життям, не надає їм матеріальної допомоги, не турбується про їх стан здоров`я та розвиток, не виявляє до них материнської турботи, моральної та психологічної підтримки. За той час, коли вона проживала з дітьми, остання вживала наркотичні речовини, через що мала неадекватну поведінку і викликала негативні психологічні емоції у дітей.

Між дітьми та відповідачкою відсутній психоемоційний зв`язок, як між матір`ю та дітьми, відновлення цього контакту є неможливим, оскільки відповідачка заходів щодо його встановлення не вживає, про своє місце проживання нікого не повідомляє.

Вказане свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_6 від виконання своїх батьківських обов`язків та неможливості змінити її поведінку.

Наразі позивачка повністю займається вихованням та утриманням дітей, здійснює догляд за ними, займається їх розвитком та навчанням, забезпечує їм належне харчування, одяг, лікування. Створює їм необхідні умови для проживання, зокрема діти мають окрему кімнату, яка облаштована всіма необхідними меблями, діти забезпечені іграшками та іншими необхідними речами.

Посилаючись на викладене, позивачка просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі частки від всіх її заробітків (доходів) щомісяця, починаючи з дня подання заяви та до досягнення дітьми повноліття.

Заочним рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання її неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Контроль за виконанням обов`язків матері покладено на Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Роз`яснено ОСОБА_3 , що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок органу опіки та піклування від 03 липня 2025 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з тих підстав, що ОСОБА_3 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме не цікавиться станом здоров`я дітей, їх навчанням, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не піклується про стан їх здоров`я та духовний розвиток, не проявляє материнської турботи, проживає окремо від дітей, суд дійшов висновку, що він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими орган опіки та піклування керувався під час прийняття рішення.

Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту їх прав. А тому, суд не погодився з даним висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дітей.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач ні до пред`явлення позову, ні після, жодного разу не зверталася до поліції з заявами про те, що відповідач ОСОБА_3 не виконує батьківські обов`язки щодо своїх дітей. Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_3 притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Суд дійшов висновку, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх підставах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ та вважав необхідним судовим рішенням попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , посилаючись на та ті ж самі обставини, які зазначала у позовній заяві, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Так вказує, що позивачка є бабусею неповнолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю яких є її дочка – ОСОБА_3 . Місцезнаходження матері онуків їй невідоме, оскільки у грудні 2024 року ОСОБА_3 залишила сім`ю і змінила своє місце проживання, а малолітні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишилися постійно проживати разом з нею.

19 лютого 2025 року Службою у справах дітей Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області було винесено Наказ № 11 «Про постановку на первинний облік та тимчасове влаштування малолітніх/ неповнолітніх дітей», відповідно до якого було вирішено: «1. Взяти на первинний облік, малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які залишилися без батьківського піклування, без надання статусу. 2. Тимчасово влаштувати, терміном на 2 місяці з 19 лютого 2025 року по 19 квітня 2025 року, (на період позбавлення батьківських прав матері, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сім`ю біологічної бабусі ОСОБА_1 , жительки с. Зелене Вознесенського району Миколаївської області, щодо яких встановлено факт відсутності батьківського піклування», дія якого й до цього часу продовжується

З матеріалів справи, досліджених судом першої інстанції вбачається, що відповідачка не піклувалася та не піклується про своїх дітей, не проявляє заінтересованості, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, їх навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний та духовний розвиток.

Зокрема, вказане підтверджується Актом обстеження умов проживання, довідкою старости Зеленівського старостинського округу Веселинівської селищної ради Миколаївської області, Характеристиками на дітей, документами наданими до суду Органом опіки та піклування. А також підтверджується цілком свідомим ухиленням відповідачкою до явки в судові засідання. Зокрема, остання була належим чином повідомлена про дату, час та місце розгляду питання щодо позбавлення її батьківських прав, проте остання жодного разу, усвідомлюючи наслідки своїх дій, не з`явилася ані до суду за для участі у вирішенні питання, що стосуються її дітей, ані до служби у справах дітей, яка неодноразово спілкувалася з Відповідачкою у телефонному режимі.

Матеріалами справи підтверджується, що неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була допитана судом першої інстанції в присутності представника служби у справах дітей та органу опіки та піклування, та пояснила, що на її переконання мама не виконує свої батьківські обов`язки відносно неї та її сестер. Також вказала, що ображена на маму за те, що вона постійно тікає та залишила їх. Одночасно дитина підтвердила ту обставину, що вона та її сестри проживають біля бабусі, яка займається їх вихованням, натомість мати участі в їх житті не приймає.

Вважає, що у цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, діти відповідачки, проживають разом з бабусею - ОСОБА_1 , практично з самого народження, а в подальшому їх вихованням займалася виключно бабуся, яка дітей доглядала, матеріально утримувала, турбувалися про них, про їх фізичний та духовний розвиток.

В той же час, матір дітей залишила дітей з бабусею, яка, як безспірно встановлено судом, з дитинства забезпечувала інтереси дітей, турбувалися про них, виховували їх, займалися їх духовним та фізичним розвитком, цікавилася їх навчанням, створювала їм належні умови для проживання, навчання та відпочинку, утримувала їх матеріально, що свідчить про те, що відповідачка не турбувалася та не турбується про своїх трьох доньок, самоусунулася від участі у їх вихованні, від забезпечення інтересів дітей, тобто, ухилилася від виконання батьківських обов`язків щодо їх виховання.

На думку позивачки періодичне з`явлення матері в житті дітей не свідчить про бажання відповідачки виховувати своїх дітей, за відсутності безпосереднього спілкування з дітьми, за відсутності безпосередньої участі у їх вихованні та розвитку, за відсутності участі у їх навчанні, фізичному та духовному розвитку, не є достатнім вважати, що нею належно виконувалися батьківські обов`язки щодо виховання дітей.

Залишивши дітей з раннього віку на проживання та виховання бабусі, матір дитини зі своєї власної волі самоусунулася від здійснення нею батьківських обов`язків щодо виховання дітей, ухилилася від їх виконання.

На думку позивачки те, що до відповідачки не застосовувались заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки застосування згаданих заходів не обов`язково має передувати вирішенню питання про позбавлення батьківських прав.

Позивачка вважає, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її дітей відповідає їх інтересам, так як відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, а саме: тривалий час не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає їм доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показує поганий приклад і створює небезпеку для їх життя і здоров`я, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.

Правом на подачу відзиву відповідачка та третя особа не скористалися.

Про дату, час та місце розгляд справи відповідачка та представника третьої особи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися.

Справу розглянуто за відсутності відповідача та представника третьої особи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали, просили про її задоволення.

Прокурор вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивачку та її представника, прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_3 є матір`ю трьох малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00045079592, 00045079558,00043111953, сформованих 18 травня 2024 року, відомості про батьків дітей зазначено відповідно до частини 1 статті 135 СК України ( а.с. 10,11,13,1416,17).

ОСОБА_3 є дочкою позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 27).

Згідно витягів з реєстру територіальної громади діти, відповідачка ОСОБА_3 зареєстровані разом з позивачкою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 12, 15, 18, 19, 91).

Відповідно до наказів Служби у справах дітей Веселинівської селищної ради від 19 лютого 2025 року та 18 квітня 2025 року взято на первинний облік малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які залишилися без батьківського піклування, без надання статусу. Тимчасово влаштовано дітей (на період проведення процедури позбавлення батьківських прав) в сім`ю біологічної бабусі ОСОБА_1 ( а.с.20,21).

Згідно до актів-обстеження умов проживання без дати та від 17 листопада 2025 року діти проживають з бабусею та дідусем, ними створено умови для нормального фізичного та розумового розвитку дітей відповідно до віку дітей( а.с.19,91).

Відповідно до довідки від 17 березня 2025 року та характеристики на ОСОБА_3 , видані старостою Зеленівського старостинського округу Веселинівської селищної ради остання з 19 грудня 2024 року по теперішній час не перебуває на території Зеленівського старостинського округу, а її діти знаходяться на утриманні та вихованні бабусі ОСОБА_1 . ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, разом з дітьми не проживає( а.с.22).

Відповідно до характеристик на ОСОБА_1 , яка є ученицею Михайлівської гімназії Веселинівської селищної ради, ОСОБА_4 , вихованки ЗДО «Бджілка», діти проживають у родині бабусі ОСОБА_1 , а їх матір ОСОБА_3 не займається в їх вихованням, участі у житті дітей з грудня 2024 року не бере ( а.с.24,25).

У висновку, затвердженому рішенням Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 113 від 03 липня 2025 року, орган опіки та піклування рекомендував позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що вона свідомо ухиляється від виконання а нехтує ними, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавить їх життям, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей ( а.с.86-88).

Ураховуючи принцип забезпечення найкращих інтересів дітей, а також практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності збереження сімейних зв`язків, суд дійшов висновку про передчасність застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Водночас, суд визнав за необхідне попередити її про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства).

У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За частиною 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, забезпечення безпечних умов життя та/або забезпечення нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 (провадження № 61-1450св24), від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23 (провадження № 61-10109св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11 (провадження № 61-9746св24).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24).

Відповідно до частин 1-3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суд першої інстанцій надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення її батьківських прав щодо її дітей ОСОБА_1 , 2017 року народження, ОСОБА_4 , 2020 року народження та ОСОБА_5 , 2023 року народження.

Позивачка не надала будь-яких доказів необхідності розірвання сімейних зв`язків матері з дітьми, які дозволили б виснувати про недотримання судом критерію пропорційності під час ухвалення рішень про відмову у позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Розірвання сімейних зв`язківка означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

За такого надані стороною позивача докази, не містять достатньої доказової інформації щодо ухилення ОСОБА_3 від участі у вихованні дітей.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував думку дитини, яка була опитана у судовому засіданні суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки така думка дитини викликана впливом бабусі, з якою дитина проживає все своє життя, та яка наполягає на позбавленні матері батьківських прав.

З урахуванням наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не свідчать про необхідність застосування до відповідачки такого виключного заходу саме в інтересах дітей. Апеляційний суд звертає увагу на відсутність належних доказів неблагонадійності матері дітей, а також доказів і обставин того, що спілкування матері і дітей суперечить інтересам дітей.

Відповідно до частини 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно з частиною 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

У висновку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 113 від 03 липня 2025 року, орган опіки та піклування рекомендував позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що вона свідомо ухиляється від виконання та нехтує ними, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їх життям, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей.

Суд першої інстанції відповідно до частини 6 статті 19 СК України обґрунтовано не погодився з висновками органів опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим та суперечить інтересам дітей, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими орган опіки та піклування керувався під час прийняття рішення; не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку; не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту їх прав.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків, надання родичами допомоги у цьому) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо тривалого самоусунення відповідачки від участі у житті дітей частково знаходять підтвердження матеріалами справи, однак не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про передчасність застосування до ОСОБА_3 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

З огляду на винятковий характер такого заходу, відсутність відомостей про застосування до відповідачки раніше заходів впливу та попереджень щодо необхідності зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків, колегія суддів вважає обраний судом першої інстанції захід у вигляді попередження відповідачки та встановлення контролю органу опіки та піклування таким, що на цьому етапі відповідає принципу пропорційності та найкращим інтересам дітей.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, виходить з того, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду, зводяться в загальному до переоцінки доказів.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Губською Юлією Олександрівною залишити без задоволення, заочне рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.