Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №945/731/26 — Миколаївський апеляційний суд

24.08.26

22-ц/812/1982/26

Провадження №22-ц/812/1982/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 945/731/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Лівінського І.В., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_3 ,

на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Павленко І.В., 17 липня 2026 року в приміщенні цього ж суду, повний текст ухвали складено 17 липня 2026 року,

у с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 . За життя вона мала у власності житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Після її смерті відкрилась спадщина на вказаний житловий будинок. Спадкоємцями ОСОБА_4 є він як чоловік, донька ОСОБА_2 , донька ОСОБА_5 та онука ОСОБА_6 за правом представлення. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся він. Донька ОСОБА_5 та онука ОСОБА_6 мають намір відмовитись від прийняття спадщини на його користь.

ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_4 була зареєстрована разом з померлою за адресою спадкового майна, проте фактично разом з нею не проживала.

Оскільки нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину на майно через реєстрацію місця проживання відповідачки разом зі спадкодавцем на момент смерті, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що не проживала разом з померлою на час відкриття спадщини.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду за його клопотанням.

06 липня 2026 року представник відповідача адвокат Горохівська С.І. подала до суду заяву, в якій просила компенсувати відповідачу ОСОБА_2 судові витрати, здійснені внаслідок необґрунтованих дій позивача у розмірі 4 500 гривень.

В обґрунтування вимог зазначала, що в даному випадку підставою для ухвалення судового рішення стала заява позивача про залишення позову без розгляду без наведення жодних мотивів та підстав для її подання.

На переконання відповідача у даному конкретному випадку під час розгляду справи позивач діяв необґрунтовано, що виражено, зокрема, в наступних діях: позивач недобросовісно пред`явив необґрунтований позов та мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; дії позивача мають умисний характер. Метою позову є не захист прав і законних інтересів позивача, а позбавлення відповідача її законного права на спадщину своєї матері. Хоча позивач у своєму позові просить встановити факт не проживання відповідача за адресою державної реєстрації, зі змісту позову вбачається, що позивач посилається на правові норми що регулюють підстави втрати права користування жилим приміщенням.

Відповідач захистила своє право на спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини, про що позивач міг дізнатися лише після відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, результат розгляду судом цієї справи більше не впливає на право відповідача щодо отримання спадщини. Враховуючи, що позивач отримує правову допомогу, витрати на яку мав на меті стягнути з відповідача, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій. Подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не могла передбачити, і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати.

Посилаючись на викладене зазначала, що відповідач має право на отримання компенсації понесених нею судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору.

В ході розгляду справи відповідачем понесені витрати, пов`язані з розглядом справи № 945/731/26 у сумі 4500 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги № 06-05/2026 від 06 травня 2026 року, актами приймання-передачі № 1 від 06 травня 2026 року, № 2 від 02 липня 2026 року та відповідними квитанціями про оплату.

Зазначену суму представник відповідачки просила компенсувати відповідачу ОСОБА_2 як витрати, здійснені внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача в цивільній справі № 945/731/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити її заяву.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у компенсації витрат, суд зазначив, що з наданих квитанцій від 06 травня 2026 року та від 02 липня 2026 року неможливо встановити їх зв`язок із справою № 945/731/26, оскільки у призначенні платежу вказано «Переказ особистих коштів».

Зазначала, що такий висновок суду є наслідком грубого порушення ст. 89 ЦПК України (всебічне та системне дослідження доказів) та суперечить стабільній практиці Верховного Суду. Місцевий суд оцінив квитанції відірвано від інших матеріалів справи.

Однак, до заяви про розподіл витрат було додано цілісний пакет документів: Договір № 06-05/2026 про надання правової допомоги від 06 травня 2026 року; Акт приймання-передачі № 1 наданої правової допомоги від 06 травня 2026 року на суму 2 000 грн; квитанцію від 06 травня 2026 року про перерахування на рахунок адвоката саме 2 000 грн; акт приймання-передачі №2 наданої правової допомоги від 02 липня 2026 року на суму 2 500 грн; квитанцію від 02 липня 2026 року про перерахування на рахунок адвоката саме 2 500 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 , посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року без змін.

У відзиві ОСОБА_7 зазначала, що звернення позивача до суду з даним позовом було обумовлено реальною юридичною невизначеністю щодо прийняття відповідачкою спадщини. Позивач звернувся з позовом маючи усі правові підстави вживати заходів для захисту своїх спадкових прав до спливу шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.

Подання заяви про залишення позову без розгляду є реалізацією диспозитивного права позивача. При цьому реалізація такого права сама по собі не свідчить про необґрунтованість позову чи недобросовісність позивача.

Необхідною умовою є те, щоб відповідні витрати були понесені внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, для задоволення відповідної заяви відповідачка повинна була довести: 1. які саме дії позивача були необґрунтованими; 2. у чому саме полягає їх необґрунтованість; 3. що позивач діяв недобросовісно або зловживав процесуальними правами; 4. причинний зв`язок між такими діями та понесеними відповідачкою витратами.

Жодна із зазначених обставин відповідачкою належними та допустимими доказами не доведена. Натомість матеріалами справи підтверджується, що: відповідачка була зареєстрована разом зі спадкодавцем; фактично відповідачка проживала за кордоном; сама відповідачка зазначала про відсутність спільного проживання зі спадкодавцем; нотаріальне оформлення спадкових прав позивача було ускладнене у зв`язку з наявністю відповідних відомостей про реєстрацію відповідачки; позов було подано до закінчення шестимісячного строку прийняття спадщини; лише під час розгляду справи відповідачка подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини; після цього позивач скористався передбаченим законом правом на залишення позову без розгляду. Наведені обставини не свідчать про недобросовісність позивача.

Сам факт понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу не є достатньою підставою для їх компенсації позивачем. Необхідно встановити, що саме необґрунтовані дії позивача спричинили відповідні витрати. У цій справі відповідачка скористалася своїм правом на професійну правничу допомогу для участі у судовій справі, яка була порушена за наявності реального спору та юридичної невизначеності щодо прийняття нею спадщини. При цьому позивач не створював штучного спору, не приховував обставин справи, не подавав завідомо безпідставних заяв та не здійснював дій, спрямованих на затягування процесу. Тому витрати відповідачки на правничу допомогу не можуть бути кваліфіковані як витрати, понесені саме «внаслідок необґрунтованих дій позивача» у розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 не з`явились, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача – ОСОБА_7 , перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яке само по собі не підтверджує наявність необґрунтованих дій позивача.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 29 березня 2026 року пред`явив позов до ОСОБА_2 про визнання відповідача такою, що не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У позові вказано, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 і вона є спадкоємцем разом з іншими особами.

30 червня 2026 року позивачем через представника адвоката Істоміну К.В. було подано до суду заяву про залишення позову без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи заява про залишення позовної заяви без розгляду була подана у зв`язку з тим, що позивачу стало відомо, після звернення до суду, що відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви у встановлений строк.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду за його клопотанням.

Як зазначено представником відповідача адвокатом Горохівською С.І. у заяві про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача від 06 липня 2026 року, «відповідач захистила своє право на спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини, про що позивач міг дізнатися лише після відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

До заяви про компенсацію судових витрат представником відповідача адвокатом Горохівською С.І. долучено заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка 17.02.2026 була засвідчена консулом Генерального консульства України у Вроцлаві та зареєстрована в реєстрі за № 442.

Отже, з огляду на викладене вбачається, що заява про залишення позовної заяви без розгляду була подана позивачем відразу, як йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви у встановлений строк

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно чи його дії були необґрунтовані.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).

Позивач скористався своїм правом на відмову від позову одразу після з`ясування обставин, які безпосередньо впливали на доцільність пред`явлення ним позову.

Таким чином, суд першої інстанції суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України компенсації здійснених відповідачем витрат у розмірі 4500,00 грн, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд оцінив квитанції про оплату відповідачем судових витрат відірвано від інших матеріалів справи, не мають правового значення, оскільки відсутні підстави для стягнення судових витрат в порядку ст. 142 ЦПК України, оскільки позивач не створював штучного спору, не приховував обставин справи, не подавав завідомо безпідставних заяв та не здійснював дій, спрямованих на затягування процесу.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником Горохівською Світланою Ігорівною, залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: І.В.Лівінський

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.