Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №331/7220/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026 Справа № 331/7220/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/7220/25 Головуючий у 1-й інстанції: Бредіхін Ю. Ю.

Провадження № 22-ц/807/1610/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.12.2018 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_1 у строкове користування грошові кошти у розмірі 40 800 доларів США, а ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов`язався повернути суму позики у строк не пізніше 01.04.2019 року, під 2% на місяць. Факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою.

З посиланням на вказане ОСОБА_2 просив стягнути ОСОБА_1 на його користь суму боргу 40 800 доларів США, та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 40 600 доларів США.

Компенсовано ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі. Судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що розписка не є договором позики, оскільки згідно із положеннями ст. 1047 ЦК України, договір позики на суму, що перевищує десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян має укладатись у письмовій формі. Матеріали справи не містять жодного письмового договору позики, що свідчить про те, що між сторонами відсутній договір позики, укладений у письмовому виді. ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження факту отримання відповідачем позики в розмірі 40 600 доларів США, таких доказів не містять і матеріали справи.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Безух А.М. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки позивач належними та допустимими доказами довів факт укладення між сторонами договору позики, оформленого розпискою, отримання коштів в позику в сумі 40600 доларів США, а також факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 03.12.2018 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 40 600 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути суму позики у строк до 01.04.2019 року, під 2% на місяць, що підтверджується відповідною ксерокопією розписки (а.с.5).

Доказів виконання грошового зобов`язання відповідачем не надано.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями частини першої, третьої статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Встановивши, що на підтвердження отримання у позику грошових коштів у сумі 40600 доларів США, з визначеним строком її повернення - до 01 квітня 2019 року, ОСОБА_1 власноручно написав розписку, оригінал якої зберігається у позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення між сторонами справи позикових правовідносин, зобов`язання у яких відповідач не виконав, що є підставою для стягнення суми неповернутої позики.

Посилання апеляційної скарги на відсутність доказів отримання позичальником суми позики саме від позивача, відсутність укладеного між сторонами письмового договору, що, на думку заявника, свідчить про помилковість висновків суду про наявність між сторонами боргових зобов`язань, є необґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом отримання грошових коштів.

Якщо існує розписка, у якій позичальник чітко зазначив про отримання коштів, скріпив її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18, від 21 червня 2023 року у справі № 161/20763/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 450/2311/21).

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції належним чином дослідили зміст написаної відповідачем 03 грудня 2018 року розписки, факт написання та підпису якої сторонами не заперечується, урахував власноручне підтвердження отримання позичальником грошових коштів саме в позику з визначенням строку її повернення, а також перевірив наявність у позивача оригіналу такої розписки, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами саме позикових правовідносин.

Суд додатково слушно підкреслив ненадання відповідачем належних і допустимих доказів існування між сторонами інших, крім позикових правовідносин, зокрема договору про спільну діяльність, установчого договору про створення господарського товариства, трудового контракту тощо.

Зміст розписки є однозначним, ознак подвійного тлумачення немає, містить усі необхідні умови, що вказують на правовідносини позики.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким дана належна правова оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 26 серпня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.