Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №334/9433/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 334/9433/21 Головуючий у 1 інстанції Філіпова І. М.

Провадження № 22-ц/807/2000/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

при секретарі Товстопятко З.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника скаржника акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» Лєлєкової Вікторії Володимирівни на ухвалу Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 09 липня 2026 року за скаргою акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на дії приватного виконавця Проценко Дмитра Юрійовича,–

В СТ А Н О В И В

У грудні 2021 року акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» в особі представника Лєлєкової В.В. звернувся до Ленінського районного суд м.Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованої електричної енергії.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 07 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

20 липня 2022 року представником акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» Козак Т.В. отримано виконавчі листи та пред`явлено до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю.

22 березня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д.Ю. відкрито виконавче провадження №71363103 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м.Запоріжжя №334/9433/21 від 13 липня 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 24 659,92 грн. та суми судового збору у розмірі 2270,00 грн.

22 червня 2026 року представник АТ «Запоріжжяобленерго» Лєлєкова В.В. подала до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. щодо виконання незаконної вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2026 року у задоволенні скарги акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на дії приватного виконавця Проценка Дмитра Юрійовича відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, за допомогою підсистеми «Електронний суд» 29 липня 2026 року представник скаржника акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» Лєлєкова Вікторія Володимирівна подала апеляційну скаргу.

Скаргу обґрунтовано тим, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. перебуває виконавче провадження ВП№71363103 з примусового виконання виконавчого листа №334/9433/21 від 13.07.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж боргу за необліковану електричну енергію. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження скаржнику стало відомо, що в ході проведення виконавчих дій були стягнуті кошти з боржника ОСОБА_1 у сумі 909,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3914 від 06.06.2026, однак стягнута сума не була перерахована на користь стягувача АТ «Запоріжжяобленерго», а в повному об`ємі була скеровані на користь Міністерства юстиції на виконання вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових №20.1/В-7/77419144/зв-4 від 27 травня 2026 року, у зв`язку з тим, що АТ «Запоріжжяобленерго» є боржником за зведеним виконавчим провадженням № 77419144, що перебуває на виконанні у ВПВР ДДВСМЮУ, чим порушено вимоги п.5 ч.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Скаржник ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09.07.2026 у справі №334/9433/21 вважає незаконною та необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ «Запоріжжяобленерго» на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича.

Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2026 року у справі відкрите апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції.

Представник скаржника АТ «Запоріжжяобленерго» – адвокат Сколибог А.Ф. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.

Представник приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. – адвокат Іваниця О.О. в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.

Заінтересована особа ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилася. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у приватного виконавця виконачого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. перебуває виконавче провадження ВП №71363103 з примусового виконання виконавчого листа №334/9433/21 від 13.07.2022, виданого на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж вартості за необліковану електричну енергію у розмірі 24 659,92 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник, як на підставу для її задоволення, посилався на те, що приватним виконавцем Проценком Д.Ю. під час розподілу коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження ВП №71363103, було порушено норми Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень в частині розподілу стягнутих з боржника коштів, а сама, сума грошових коштів, яка підлягала направленню стягувачу, неправомірно зарахована на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який не є стягувачем за виконавчим провадженням ВП №71363103, чим порушено вимоги п.5 ч.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин другої-третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визначає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник зазначає щодо неправомірних дій приватного виконавця з перерахування коштів на депозитний рахунок ВПВР ДДВС (особі, що не є стягувачем у виконавчому провадженні), що є порушенням вимоги ч.5 ст. 47, ч.4 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 41 Конституції України на володіння своїм майном стягувача - АТ «Запоріжжяобленерго». Здійснивши перерахування коштів на депозит іншого відділу ДВС, приватний виконавець фактично розпорядився чужим майном без наявних на те законних підстав, чим вчинив неправомірну дію.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про неправомірність дій приватного виконавця Проценка Д.Ю. щодо неправомірності дій з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VІІІ (далі Закон).

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень.

Згідно із вимогами пункту 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

На виконання вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових № 20.1/В-7/77419144/зв-4 від 27.05.2026 року, на виконання рішення суду, приватним виконавцем Проценком Д.Ю. на підставі частини п`ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» здійснено перерахування коштів (в рахунок погашення суми заборгованості в іншому зведеному виконавчому провадженні № 77419144, в якому АТ «Запоріжжяобленерго» є одночасно боржником).

Згідно з ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій на свій території України Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність передбачену законом.

Згідно ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно ізстаттею 51 цього Закону).

Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Постановою Верховного Суду від 04.03.2026 по справі №469/404/17 встановлено, що загальне правило встановлює заборону для виконання використовувати стягнуті суми для виплати іншим особам, винятком є випадки, коли стягувач за одним виконавчим провадженням одночасно має статус боржника в іншому провадженні.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду №910/10309/21 від 16 лютого 2024 року, що не зарахування стягнутих коштів на рахунок товариства не буде порушенням майнових прав (майнової сфери) позивача (стягувача у цій справі і боржника в іншій), адже стягнуті кошти у цій справі зараховуються в рахунок виконання рішення у іншій справі, де він є боржником, тобто відбувається погашення його боргу.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №401/1813/16-ц (провадження №61-29744св18) зазначив, що «правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені вимог заявника про визнання незаконними дій державного виконавця щодо непереведення коштів, стягнутих за судовим рішенням з ПАТ ТРК «Веселка» на його розрахунковий рахунок. Враховуючи, що КП «Житлосвіт 2012» було одночасно стягувачем в одному виконавчому провадженні і боржником в іншому, вказані дії державного виконавця відповідали вищенаведеним положенням ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду, враховуються іншими судами пр застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого скмлврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, перераховуючи кошти на користь Міністерства юстиції на виконання вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових № 20.1/В-7/77419144/зв-4 від 27.05.2026 приватний виконавець виконував рішення суду за яким АТ «Запоріжжяобленерго» є боржником у зведеному виконавчому провадженні ВП №77419144.

Таким чином, дії приватного виконаця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. щодо перерахування коштів на користь Міністерства юстиції на виконання вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових № 20.1/В-7/77419144/зв-4 від 27.05.2026 є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги (відхиливши зазначені доводи АТ «Запоріжжяобленерго»).

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно достатті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Ухвалу Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 09 липня 2026 року за скаргою акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на дії приватного виконавця Проценко Дмитра Юрійовича залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» – без задоволення.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови виготовлено 27 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г.Салтан