Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №904/1617/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1617/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" – Мартиненко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026, суддя суду першої інстанції Ліпинський О.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 16.06.2026

по справі № 904/1617/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" (м. Житомир)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня Таргет" (м. Підгородне, Дніпропетровської області)

про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня Таргет" про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.02.2026 року на сайті публічних закупівель "Prozorro" було оголошено про проведення закупівлі № UA-2026-02-05-002127-а.

У закупівлі взяли участь: Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстерня Таргет".

У вказаній тендерній закупівлі позивач розмістив скаргу із зауваженнями до документів відповідача, у свою чергу відповідач у тендерній закупівлі розмістив скаргу №1/01 з висловами, які на думку позивача порушують ділову репутацію останнього.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що викладені у скарзі відповідача висловлювання мають переважно характер оціночних суджень, а не фактичних тверджень, які можуть бути перевірені на предмет їх дійсності. При цьому, як зазначив суд, з посиланням на подібні висновки Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц та від 01.10.2019 року у справі № 910/13556/18, оціночні судження не підлягають спростуванню, натомість позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.

Місцевий господарський суд, аналізуючи зміст спірної скарги відповідача, виснував про те, що її автор не повідомляє про конкретні встановлені факти протиправної поведінки ТОВ "Партнер-ВС", не стверджує про вчинення останнім шахрайства, підроблення документів, змови із замовником, порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи інших конкретних дій, які могли б бути перевірені на предмет їх істинності. Натомість у тексті скарги використано вислови: "хитра маніпуляція фактами", "підміна понять", "псевдоаргументи", "це абсурд", "висмоктується з пальця ідея", "подібні витівки", "хитрожопа позиція Партнер-БС", які за своїм змістом є емоційно-забарвленою критикою аргументації та процесуальної позиції іншого учасника закупівлі.

Такі висловлювання, на переконання суду, не містять об`єктивних фактів, які можуть бути доведені або спростовані. Навпаки, вони відображають суб`єктивне сприйняття автором доводів конкурента та оцінку ним правомірності й переконливості відповідних аргументів.

З огляду на викладене, господарський суд прийшов до висновку, що опублікована відповідачем інформація, хоча й має емоційне та подекуди провокативне забарвлення, проте її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС", у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Оскаржуючи рішення суду, апелянт наполягає на тому, що оспорювана інформація не є оціночним судженням, оскільки містить конкретні твердження про нібито системну недобросовісну поведінку позивача.

За доводами скаржника, дії відповідача щодо розміщення скарги в рамках публічних закупівель направленні на дискредитацію позивача та його професійну діяльність, крім того, такі дії спрямовані на порушення його ділової репутації, недоторканість якої підлягає судовому захисту.

Апелянт наполягає на тому, що грубі висловлювання відповідача, розміщені на офіційному, загальновідомому вебсайті "Prozorro" висвітлюють події прийняття рішень у тендерних пропозиціях, як таких, що були прийняті унаслідок неправомірних дій скаржника при реалізації ним законного права на подання скарг та участь у тендерних закупівлях, що має негативний вплив на ділову репутацію останнього.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд здійснює перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26 за наявними у справі матеріалами та в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

07.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС".

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/1617/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.08.2026 об 11 год. 00 хв.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1617/26.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/1617/26.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, ухвала суду про відкриття апеляційного провадження, яка направлялась на адресу останнього, повернулась до суду з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Порядок вручення судових рішень встановлений статтею 242 ГПК, відповідно до пунктів 4, 5 частини шостої якої, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20).

З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо належного повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження у справі.

У судовому засіданні 18.08.2026 взяв участь представник позивача – Мартиненко Ю.М.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 17.08.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26, незважаючи на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинна заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом

05.02.2026 року на сайті публічних закупівель "Prozorro" було оголошено про проведення закупівлі № UA-2026-02-05-002127-а. (за посиланням: https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2026-02-05-002127-а.).

Закупівля здійснювалася Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.

У закупівлі взяли участь: Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстерня Таргет".

23.02.2026 року у вказаній тендерній закупівлі позивач розмістив скаргу із зауваженнями до документів відповідача.

В свою чергу, 25.02.2026 року відповідач у тендерній закупівлі розмістив скаргу №1/01 (в мережі Інтернет за адресою: hltps://prozorro.gov.ua/iik7tender/UA-2026-02-05-002127-a/questions.) з висловами, які на думку позивача порушують ділову репутацію останнього, а саме:

Абз. 16-19 "Але, з хитрожопої позиції Партнер-ВС, відбувається підміна понять і сертифікати чудесним чином стають уже "єдиним документом", що підтверджує якість. І висмоктується з пальця ідея про те що вони нібито не дійсні та відсутність якогось коду в них не підтверджує якість запропонованого предмета закупівлі.

Доводимо до Вашого відома, що подібні витівки з боку Партнер-ВС не новина. Ось аналогічний випадок, що стався цього тижня. Все аналогічно. Аналогічно конкуруємо з ними. Товар аналогічний. Наша тендерна документація є аналогічною. Доводи та аргументація Партнер-ВС теж: аналогічні. Ідентифікатор закупівлі -UA-2026-02-10-016100-а. Відповідь Замовника з в\ч НОМЕР_2 ми додаємо нижче. Можете ознайомитесь. Як правильно їх відправили туди, звідки вони родом".

Позивач наголошує, що в вищенаведених висловлюваннях відповідача, викладених у скарзі, розміщеній на вебсайті "Prozorro", останній викладає фактичні твердження щодо недобросовісності поведінки позивача, який також є учасником закупівель UA-2026-07-05-002127-а та UА-2026-02-10-016100-а.

За доводами позивача, наведені вислови виражають опис фактичних обставин проведення процедури публічних закупівель, інформацію щодо наданих на виконання тендерного замовлення документів та обрання серед учасників тендерної закупівлі позивача. Також, у скарзі відповідач використовує словосполучення "з хитрожопої позиції", що є не тільки вульгарним, а й використовується як недоброзичливий термін, що описує дуже хитру, підлу, безпринципну та пронирливу компанію, яка завжди шукає власну вигоду, часто за рахунок інших або за допомогою неблаговидних, підступних методів.

Позивач стверджує, що оспорювана інформація не є оціночними судженнями, оскільки містить конкретні твердження про нібито системну недобросовісну поведінку останнього, маніпулювання умовами тендерної документації та безпідставність правової позиції ТОВ "Партнер-ВС" щодо наданих на виконання умов прийняття участі у тендерній закупівлі, що і стало підставою звернення до суду.

Також позивач стверджує, що розмістивши скаргу на веб-сайті "Prozorro", відповідач поширив недостовірну інформацію щодо позивача, а отже інформація вказана у скарзі порочить ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про захист ділової репутації, шляхом визнання поширеної інформації недостовірною та такою що принижує його ділову репутацію та спростування такої інформації.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).

За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та інш.), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК).

У частині першій статті 94 ЦК визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Згідно зі статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У статті 5 зазначеного Закону визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, друга статті 7 Закону України "Про інформацію").

За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша).

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).

При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з`ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц та від 01.10.2019 року у справі № 910/13556/18.

Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 Господарського процесуального кодексу України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК України передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позову у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Разом із тим, у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

Як вбачається в матеріалів справи, та зазначено вище, 25.02.2026 року відповідач у тендерній закупівлі розмістив скаргу № 1/01 (в мережі Інтернет за адресою: hltps://prozorro.gov.ua/iik7tender/UA-2026-02-05-002127-a/questions.) з висловами, які на думку позивача порушують ділову репутацію останнього, а саме:

"Абз. 16-19 Але, з хитрожопої позиції Партнер-ВС, відбувається підміна понять і сертифікати чудесним чином стають уже "єдиним документом", що підтверджує якість. І висмоктується з пальця ідея про тещо вони нібито не дійсні та відсутність якогось коду в них не підтверджує якість запропонованого предмета закупівлі.

Доводимо до Вашого відома, що подібні витівки з боку Партнер-ВС не новина. Ось аналогічний випадок, що стався нього тижня. Все аналогічно. Аналогічно конкуруємо з ними. Товар аналогічний. Наша тендерна документація є аналогічною. Доводи та аргументація Партнер-ВС теж: аналогічні. Ідентифікатор закупівлі -UA-2026-02-10-016100-а. Відповідь Замовника з в\ч НОМЕР_2 ми додаємо нижче. Можете ознайомитесь. Як правильно їх відправили туди, звідки вони родом."

Так, суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені вислови відповідача у корелятивному взаємозв`язку зі змістом скарги в цілому, врахувавши загальний тон висловлювань, при цьому зазначивши, що останній має експресивно емоційний характер, та контекст, в якому вони були викладені, доходить висновку, що такі вислови за своїм характером є оціночними судженнями, оскільки вони виражають суб`єктивну оцінку автором змісту, логіки та обґрунтованості позиції іншого учасника закупівлі. Формулювання на кшталт "підміна понять", "псевдоаргументи", "це абсурд", "висмоктується з пальця ідея" не містять конкретних фактичних даних, які можна перевірити на істинність чи хибність, а передають ставлення автора до наведених аргументів. Навіть різкі та емоційно забарвлені формулювання залишаються формою критичної оцінки, якщо з контексту очевидно, що вони стосуються саме аргументації та процесуальної позиції, а не повідомляють про конкретні факти щодо особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірні висловлювання у своїй сукупності становлять критичну оцінку, суб`єктивні висновки та припущення автора щодо аргументації і поведінки конкурента в межах процедури публічної закупівлі, а тому мають ознаки оціночних суджень та не можуть розглядатися як поширення фактичних даних, що підлягають спростуванню в порядку статті 277 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що оціночні судження в силу частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, відсутні й підстави для задоволення позову про захист ділової репутації юридичної особи з вимогами про визнання недостовірною, такою, що порушує особисте немайнове право, і спростування інформації, яка містить такі судження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 по справі № 904/1617/26, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 по справі № 904/1617/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1617/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.08.2026

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Суддя Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.