Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №912/963/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Дніпро Справа № 912/963/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.;

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача (апелянта): Підлипенський Д.В.;

від відповідача: Щербина С.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 (суддя М.С. Глушков)

у справі № 912/963/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України”, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОКОР ПЛЮС”, м. Світловодськ, Кіровоградська обл.

про стягнення 2 263 243,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКОР ПЛЮС» про стягнення 2 263 243,42 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 12.08.2025 № 4600012024 у частині дотримання погоджених сторонами строків поставки товару.

Позивач зазначав, що відповідно до умов укладеного договору ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» зобов`язалося поставити ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» конструкційні матеріали в`язко-еластичну систему холодного нанесення у кількості, строки та до місць поставки, визначених договором і специфікацією до нього.

За умовами підпункту 7.3.2 пункту 7.3 договору за порушення строків поставки товару або його недопоставку постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення.

Як зазначав позивач, відповідач допустив прострочення поставки передбаченого договором товару, у зв`язку із чим на вартість товару, поставленого з порушенням установлених строків, нараховано пеню у загальному розмірі 2 263 243,42 грн.

Посилаючись на обов`язковість договору для сторін, необхідність належного та своєчасного виконання господарських зобов`язань, а також передбачену договором відповідальність постачальника за порушення строків поставки, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просило суд стягнути з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» 2 263 243,42 грн пені.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКОР ПЛЮС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» пеню у розмірі 1 131 621,71 грн та 16 974,33 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення решти пені у розмірі 1 131 621,71 грн відмовлено.

Крім того, суд першої інстанції вирішив повернути ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» зі спеціального фонду Державного бюджету України 16 974,32 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 472871 від 20.04.2026.

Місцевий господарський суд установив, що між сторонами 12.08.2025 укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600012024, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити позивачу визначений договором товар у погоджені строки.

Дослідивши умови договору та специфікації до нього, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням передбаченого специфікацією правила про 120 календарних днів від дати укладення договору кінцевим строком поставки товару було 10.12.2025.

Водночас фактична поставка окремих партій товару відбулася 24.12.2025, 29.12.2025, 01.01.2026 та 02.01.2026, тобто з простроченням відповідно на 13, 18, 21 та 22 календарні дні. Суд установив відсутність доказів поставки товару у визначений договором строк та визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки товару.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 2 263 243,42 грн, господарський суд визнав його правильним, таким, що проведений у межах установленого періоду прострочення та не спростований відповідачем.

Разом із тим суд першої інстанції врахував заявлене ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» клопотання про зменшення розміру неустойки.

Пославшись на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та виходячи із дискреційних повноважень суду щодо визначення конкретного розміру неустойки, місцевий господарський суд урахував відсутність доказів заподіяння позивачу матеріальних збитків унаслідок допущеного прострочення, незначну тривалість прострочення виконання зобов`язання та фактичне визнання відповідачем обставин порушення зобов`язання.

За сукупністю зазначених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50 %, у зв`язку із чим стягнув з відповідача 1 131 621,71 грн пені.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що до початку розгляду справи по суті відповідачем було визнано позов, у зв`язку з чим застосував положення частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» і повернув позивачу 50 % сплаченого при поданні позову судового збору, а іншу його частину поклав на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 в частині зменшення заявленої до стягнення пені на 50 % та, відповідно, відмови у стягненні 1 131 621,71 грн пені, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» пені у розмірі 1 131 621,71 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені у повному обсязі.

Крім того, апелянт просить судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи, покласти на відповідача.

Таким чином, рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині реалізації судом права на зменшення розміру пені на 50 %; висновки місцевого господарського суду щодо самого факту порушення відповідачем строків поставки товару, правильності розрахунку пені у первісно заявленому розмірі 2 263 243,42 грн та наявності підстав для застосування до відповідача договірної відповідальності апелянтом не оспорюються.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» зазначає, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 в оскаржуваній частині ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення на 50 % нарахованої відповідно до умов договору пені та стверджує, що суд першої інстанції при вирішенні цього питання фактично врахував лише доводи відповідача та подане ним клопотання про зменшення штрафних санкцій, не надавши належної оцінки запереченням позивача та іншим істотним обставинам справи.

Насамперед скаржник не погоджується з покладенням в основу зменшення пені обставини відсутності доведених матеріальних збитків позивача.

Посилаючись на частину першу статті 624 Цивільного кодексу України, ТОВ «Оператор ГТС України» зазначає, що встановлена за порушення зобов`язання неустойка підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. Апелянт наголошує, що предметом спору у цій справі є стягнення договірної пені за порушення строків поставки товару, а не відшкодування збитків, у зв`язку з чим відсутність доказів збитків сама по собі, на його переконання, не є достатньою підставою для зменшення договірної відповідальності відповідача.

Скаржник також висловлює позицію, що положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України пов`язані з оцінкою співвідношення неустойки та збитків, тоді як у цій справі питання про стягнення збитків не вирішується. Водночас апелянт, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що навіть у разі вирішення питання про зменшення пені суд повинен установити наявність виняткових обставин та оцінити інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини його неналежного виконання, тривалість прострочення, наслідки порушення, співвідношення розміру неустойки з такими наслідками та поведінку боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» стверджує, що сукупність обставин цієї справи не свідчить про винятковість випадку та не обґрунтовує зменшення відповідальності відповідача.

Зокрема, ТОВ «Оператор ГТС України» наголошує, що умова про пеню була прямо погоджена сторонами у договорі, який відповідач уклав добровільно. Умови закупівлі, у тому числі строки поставки товару та передбачені за їх порушення штрафні санкції, були завчасно оприлюднені на вебпорталі Prozorro, тому відповідач мав можливість до укладення договору ознайомитися з ними, оцінити можливі ризики та визначити реальну можливість виконання своїх зобов`язань у погоджений строк.

За твердженням скаржника, розмір нарахованої пені не є надмірним порівняно з вартістю договірних зобов`язань. В апеляційній скарзі зазначено, що ціна договору без ПДВ становить 125 591 188,78 грн, тоді як розмір нарахованої пені є незначним у співвідношенні з ціною договору та становить менше ніж 1,5 % його вартості. У зв`язку із цим апелянт вважає відсутньою очевидну диспропорцію між розміром відповідальності та вартістю зобов`язання, яка могла б обґрунтовувати її зменшення.

ТОВ «Оператор ГТС України» також заперечує проти висновку про винятковість становища відповідача, звертаючи увагу на те, що між тими самими сторонами існують й інші господарські правовідносини, а у судах розглядаються спори щодо стягнення з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань за іншими договорами. На думку апелянта, це також не свідчить про винятковий характер обставин саме цієї справи.

Окремо апелянт заперечує проти врахування судом першої інстанції наведених відповідачем причин несвоєчасної поставки товару.

Як убачається з апеляційної скарги, відповідач пов`язував прострочення з тим, що товар є продукцією китайського виробництва, а внаслідок блокування українських чорноморських портів його доставка здійснювалася більш тривалим маршрутом через порт м. Гданськ у Республіці Польща.

ТОВ «Оператор ГТС України» вважає ці обставини нерелевантними для вирішення питання про зменшення пені, оскільки Договір № 4600012024 укладено 12.08.2025, тобто вже під час повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, дії воєнного стану та за умов, коли відповідачу було достеменно відомо про неможливість використання звичайного маршруту доставки через порт м. Одеса.

На переконання апелянта, укладаючи договір за таких умов, відповідач як професійний учасник господарських відносин мав належним чином спланувати логістичний маршрут та врахувати час, необхідний для доставки товару альтернативними шляхами, зокрема через територію Республіки Польща. Тому відомі відповідачу ще до укладення договору обставини не можуть виправдовувати неналежне виконання ним узятого на себе зобов`язання.

Апелянт також зазначає, що відповідач не надав разом із відзивом на позов належних доказів існування об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасну поставку товару, а також доказів ужиття ним достатніх заходів для запобігання простроченню або мінімізації його тривалості. На думку скаржника, поведінка боржника та вжиті ним заходи для своєчасного виконання зобов`язання є одними з обставин, які відповідно до практики Верховного Суду повинні оцінюватися при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Крім того, ТОВ «Оператор ГТС України» вказує на порушення судом першої інстанції процесуального порядку подання та прийняття доказів.

Скаржник зазначає, що відзив на позов ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» було подано 26.05.2026, тоді як клопотання про долучення додаткових доказів лише у червні 2026 року. При цьому відповідач, за твердженням апелянта, не навів об`єктивних причин, які перешкоджали поданню таких документів разом із відзивом, та не надав доказів неможливості їх своєчасного подання.

У зв`язку із цим апелянт посилається на статтю 80 Господарського процесуального кодексу України та стверджує, що зазначені докази були подані з порушенням установленого процесуального строку, а тому не повинні були прийматися судом першої інстанції.

Додатково скаржник зауважує, що частина поданих відповідачем документів складена іноземною мовою та не містила належного перекладу українською мовою, у зв`язку з чим ставить під сумнів можливість використання цих документів як належних та допустимих доказів при вирішенні спору.

ТОВ «Оператор ГТС України» також заперечує проти висновку суду першої інстанції щодо фактичного визнання відповідачем позову. Апелянт наголошує, що ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» позовні вимоги не визнавало, а лише не заперечувало самих обставин прострочення поставки товару та одночасно просило суд зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки. Відтак, на переконання скаржника, зазначена судом обставина не могла бути використана як аргумент на користь зменшення пені.

На підтвердження відсутності підстав для зменшення пені скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19 та від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, зазначаючи, що за сформованими у них підходами вирішення питання про зменшення неустойки потребує оцінки всієї сукупності конкретних обставин, а не лише відсутності збитків чи нетривалого прострочення.

Особливу увагу апелянт звертає на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/1266/23, залишену без змін постановою Верховного Суду від 15.11.2023.

За викладеними в апеляційній скарзі доводами, у зазначеній справі суд апеляційної інстанції не погодився зі зменшенням судом першої інстанції штрафних санкцій на 90 %, зокрема врахувавши, що розмір санкцій був незначним порівняно з ціною договору, договір було укладено вже під час воєнного стану, а тому відповідач мав розумно оцінити можливість виконання зобов`язання у погоджений строк. Також у тій справі було зазначено, що негативний вплив воєнного стану поширюється на обидві сторони договірних правовідносин і сам по собі не може бути підставою для надання переваги інтересам боржника. Верховний Суд постановою від 15.11.2023 залишив відповідну постанову апеляційного суду без змін.

ТОВ «Оператор ГТС України» зазначає, що є оператором газотранспортної системи, здійснює ліцензовану діяльність із транспортування природного газу, а передане йому на праві господарського відання майно газотранспортної системи належить державі Україна. До предмета діяльності товариства належать, зокрема, транспортування природного газу, експлуатація, підтримання у належному стані, реконструкція та обслуговування магістральних газопроводів і пов`язаного обладнання. У зв`язку із цим скаржник наголошує на суспільному та державному значенні належного функціонування газотранспортної системи.

Апелянт зазначає, що строки поставки товару за спірним договором визначалися не формально, а з урахуванням необхідності своєчасного планування та виконання робіт із ремонту і модернізації об`єктів газотранспортної системи.

ТОВ «Оператор ГТС України» посилається на реалізацію програми модернізації та розвитку газотранспортної системи на 2021– 2030 роки, затвердженої постановою НКРЕКП від 19.05.2021 № 806, та зазначає, що для виконання покладених на нього функцій має своєчасно отримувати необхідні матеріали для ремонту трубопроводів, газорозподільчих станцій та інших об`єктів ГТС.

Скаржник також звертає увагу на те, що після початку повномасштабної збройної агресії значна кількість об`єктів газотранспортної системи зазнала пошкоджень, у зв`язку з чим позивач за власні кошти здійснює ремонтні роботи для забезпечення безперервності транспортування природного газу та належного функціонування критичної інфраструктури.

Крім того, апелянт посилається на бухгалтерську довідку від 10.09.2025, відповідно до якої заборгованість замовників послуг за договорами транспортування природного газу перед ТОВ «Оператор ГТС України» за період з 01.01.2020 по 31.08.2025 становила 38 611 317 126,09 грн.

На думку скаржника, така значна дебіторська заборгованість, необхідність фінансування ремонтів пошкодженої газотранспортної системи та забезпечення її безперебійної роботи свідчать про те, що майнові й інші інтереси позивача також заслуговували на врахування при вирішенні питання про зменшення пені.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» наголошує, що можливе порушення нормального функціонування газотранспортної системи має значення не лише для господарської діяльності товариства, а й для енергетичної безпеки України, особливо в умовах воєнного стану. Тому, на його переконання, зменшуючи пеню на 50 %, суд першої інстанції безпідставно надав перевагу інтересам відповідача та не забезпечив належного балансу інтересів обох сторін.

У підсумку ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» вважає, що обставини справи не підтверджують виняткового характеру допущеного відповідачем порушення, нарахована пеня не є надмірною чи неспівмірною, відповідач добровільно погодив відповідні умови відповідальності та не довів наявності об`єктивних непередбачуваних причин прострочення або вжиття всіх залежних від нього заходів для своєчасного виконання зобов`язання, тоді як суд першої інстанції не врахував у повному обсязі інтереси позивача та значення своєчасного виконання договору для функціонування газотранспортної системи.

Апелянт також звертає увагу на те, що у період виконання спірного Договору ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» одночасно брало участь в інших закупівлях, оголошених ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». На переконання скаржника, така поведінка відповідача свідчить про продовження ним активної господарської діяльності та отримання доходу, а тому не підтверджує наявності виняткового майнового становища, яке могло б бути самостійною підставою для зменшення розміру відповідальності.

З огляду на наведене скаржник вважає зменшення пені на 50 % безпідставним та просить скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині і стягнути з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» решту пені у розмірі 1 131 621,71 грн, тобто пеню в повному заявленому позивачем розмірі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКОР ПЛЮС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважає доводи ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» необґрунтованими та просить залишити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 без змін, а судові витрати за апеляційний розгляд покласти на скаржника.

Відповідач зазначає, що положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому законодавством не встановлено вичерпного переліку обставин, які можуть визнаватися істотними або винятковими для цілей зменшення неустойки, а тому це питання вирішується судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи у їх сукупності.

На підтвердження такого підходу ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, в якій, за доводами відповідача, зазначено, що відсутність у законі переліку виняткових випадків обумовлює необхідність оцінки судом усіх конкретних обставин справи.

Відповідач наголошує, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд має оцінювати не лише співвідношення її розміру із завданими кредитору збитками, а й ступінь виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання, тривалість прострочення, наслідки порушення, майновий стан сторін, їхні інтереси, поведінку боржника та вжиті ним заходи для виконання зобов`язання.

За твердженням ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС», визначення конкретного розміру, на який може бути зменшена неустойка, належить до дискреційних повноважень суду, а законодавством не встановлено будь-якого фіксованого відсотка такого зменшення. Суд при цьому повинен забезпечити справедливий баланс інтересів сторін, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідач посилається також на постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19 та іншу судову практику, відповідно до якої питання зменшення неустойки вирішується судами першої та апеляційної інстанцій у межах судового розсуду з урахуванням установлених фактичних обставин конкретної справи.

На обґрунтування правомірності застосованого судом першої інстанції зменшення неустойки ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» окремо посилається на постанову Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, в якій, за твердженням відповідача, наголошено на необхідності оцінки ступеня виконання зобов`язання, причин і тривалості прострочення, наслідків порушення, поведінки боржника, майнового стану та інших інтересів сторін, а також на тому, що визначення конкретного розміру зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» також зазначає, що неустойка повинна виконувати компенсаційну та стимулюючу функції і не може перетворюватися на джерело отримання кредитором невиправданого додаткового прибутку чи бути непомірним тягарем для боржника. При цьому надмірне зменшення санкцій також є неприпустимим, оскільки може фактично нівелювати відповідальність за порушення зобов`язання.

Щодо фактичних обставин виконання договору відповідач зазначає, що не заперечував наявності прострочення поставки товару та обставин виконання сторонами Договору про закупівлю товарів від 12.08.2025 № 4600012024.

Водночас ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» наполягає, що несвоєчасне виконання зобов`язань було зумовлено обставинами, які об`єктивно ускладнили своєчасну поставку товару.

Так, відповідач зазначає, що предметом договору є специфічний товар іноземного виробництва, виробником якого є підприємство Китайської Народної Республіки. ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» закуповує цей товар безпосередньо у виробника, без посередників, у зв`язку з чим його транспортування з Китаю є складним та тривалим логістичним процесом.

За доводами відповідача, після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації та блокування українських чорноморських портів логістичний маршрут доставки товару був суттєво ускладнений, оскільки товар доводилося транспортувати через морські порти Республіки Польща, зокрема порт м. Гданськ, замість раніше доступного маршруту через порт м. Одеса.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» прямо зазначає, що такі обставини не заявляються ним як форс-мажорні у розумінні умов договору, однак, на його думку, вони є істотними фактичними обставинами, які суттєво ускладнили логістику та збільшили строк доставки продукції.

Крім того, відповідач посилається на складність свого фінансового становища та необхідність залучення кредитних коштів для здійснення господарської діяльності. На думку ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС», стягнення всієї заявленої позивачем суми пені створювало б для підприємства додаткове фінансове навантаження та могло б негативно вплинути на можливість подальшого виконання укладених договорів.

Відповідач зазначає, що є одним із небагатьох підприємств в Україні, яке здійснює поставку специфічних ізоляційних матеріалів, необхідних для антикорозійного захисту обладнання підземних магістральних трубопроводів газотранспортної системи України.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» наголошує, що має з позивачем тривалі господарські відносини та інші договори поставки, для виконання яких також необхідні обігові кошти. За твердженням відповідача, сам ТОВ «Оператор ГТС України» зацікавлений у продовженні співпраці та отриманні відповідної спеціалізованої продукції.

Однією з основних обставин, на яких відповідач наполягає в апеляційній інстанції, є те, що зобов`язання за спірним договором фактично виконано повністю, а порушення полягало виключно у нетривалому простроченні поставки товару.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» вважає, що повне виконання основного зобов`язання, відсутність відмови від виконання договору та порівняно незначна тривалість прострочення свідчать про відсутність підстав розцінювати поведінку відповідача як ухилення від виконання зобов`язань та є обставинами, які могли бути враховані судом при зменшенні неустойки.

Відповідач також наголошує на відсутності доказів того, що прострочення поставки товару завдало позивачу конкретних матеріальних збитків.

На його переконання, скаржник не довів причинно-наслідкового зв`язку між простроченням поставки товару на строк до 22 календарних днів та будь-якими конкретними майновими втратами, пошкодженнями газотранспортної системи, необхідністю придбання природного газу для балансування або іншими несприятливими наслідками, на які ТОВ «Оператор ГТС України» посилається в апеляційній скарзі.

У цьому контексті відповідач заперечує доказове значення бухгалтерської довідки від 10.09.2025 про значну дебіторську заборгованість контрагентів перед ТОВ «Оператор ГТС України».

На думку ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС», зазначена довідка відображає загальний стан розрахунків позивача з іншими контрагентами за договорами транспортування природного газу та не доводить виникнення у позивача збитків саме внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за спірним договором.

Відповідач також зазначає, що прострочення поставки тривало максимум 22 календарні дні, тому не вбачає об`єктивного зв`язку між таким порушенням та багатомільярдною заборгованістю інших замовників послуг транспортування природного газу перед позивачем.

Окремо ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» заперечує доводи апелянта про складне майнове становище ТОВ «Оператор ГТС України».

Відповідач посилається на фінансову звітність позивача за 2025 рік, відповідно до якої, як зазначено у відзиві, при зменшенні чистого доходу від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг із 38 526 852 тис. грн до 28 013 799 тис. грн чистий фінансовий результат позивача у вигляді прибутку збільшився з 2 781 320 тис. грн до 8 435 966 тис. грн.

На думку відповідача, наведені показники не підтверджують тверджень апелянта про критичний фінансовий стан товариства та не узгоджуються з аргументами щодо необхідності стягнення всієї пені саме для забезпечення фінансової стабільності позивача.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» також заперечує проти використання скаржником значення газотранспортної системи для енергетичної безпеки України як самостійного аргументу на користь стягнення пені у повному розмірі.

На думку відповідача, суспільна значущість діяльності ТОВ «Оператор ГТС України» не спростовує права суду зменшити розмір неустойки з урахуванням конкретних обставин порушення, тим більше за відсутності доказів того, що допущене саме ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» нетривале прострочення фактично спричинило загрозу безперебійному функціонуванню газотранспортної системи.

Відповідач також звертає увагу на статус позивача, зазначаючи, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством-монополістом та суб`єктом господарювання державного сектору економіки, єдиним учасником якого відповідно до статуту є держава в особі уповноваженого органу управління. На думку відповідача, ця обставина також має враховуватися при оцінці майнового стану та балансу інтересів сторін.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для зменшення пені, відповідач підкреслює, що вирішення такого питання не може здійснюватися виключно шляхом математичного співвідношення суми пені з ціною договору. Те, що розмір пені становить відносно невелику частку від вартості поставленого товару або ціни договору, на думку відповідача, саме по собі не позбавляє суд права оцінити інші істотні обставини та застосувати частину третю статті 551 Цивільного кодексу України.

ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» вважає, що суд першої інстанції, встановивши факт повного виконання договору, нетривалість прострочення, відсутність доведених збитків позивача та інші обставини справи, правомірно реалізував надане йому законом право та зменшив неустойку на 50 %.

Відповідач зазначає, що таке зменшення не призвело до звільнення його від відповідальності, оскільки з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» стягнуто 1 131 621,71 грн пені, а тому, на його переконання, визначений судом розмір санкції є достатнім для збереження стимулюючої та компенсаційної функцій неустойки і водночас забезпечує баланс інтересів сторін.

Щодо посилань апелянта на судову практику ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» зауважує, що питання про наявність підстав для зменшення неустойки має індивідуальний характер і залежить від конкретної сукупності встановлених у кожній справі обставин.

У зв`язку із цим відповідач вважає, що наведені скаржником судові рішення не можуть автоматично визначати результат розгляду цієї справи, оскільки суд повинен оцінювати саме фактичні обставини виконання Договору № 4600012024.

За твердженням відповідача, сформована Верховним Судом практика підтверджує, що конкретний відсоток зменшення неустойки визначається судами першої та апеляційної інстанцій у межах їх дискреційних повноважень, а тому саме по собі незадоволення кредитора визначеним судом відсотком зменшення не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права.

За сукупністю наведених обставин ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» вважає висновок місцевого господарського суду про зменшення заявленої до стягнення пені на 50 % законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильності оскаржуваного рішення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 для розгляду справи № 912/963/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26, витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи № 912/963/26 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 26.08.2026.

11.08.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 з Господарського суду Кіровоградської області надійшли матеріали справи № 912/963/26.

17.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти її задоволення та просив залишити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.07.2026 у справі № 912/963/26 без змін, а судові витрати за апеляційний розгляд справи покласти на скаржника.

17.08.2026 представник ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» адвокат Щербина С.В. подав через підсистему «Електронний суд» заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.08.2026, а також у подальших судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу ЄСІТС.

21.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» адвоката Підлипенського Д.В. надійшла заява про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, в якій заявник просив проводити всі судові засідання у справі № 912/963/26 за участю уповноваженого представника позивача в режимі відеоконференції, а також допустити адвоката Підлипенського Д.В. до участі у судовому засіданні, призначеному на 26.08.2026 о 12:30, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

21.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» адвоката Горбача Андрія Миколайовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій останній просив забезпечити його участь у судовому засіданні у справі № 912/963/26, призначеному на 26.08.2026 о 12:30, а також у подальших судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 26.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як установлено судом, 12.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКОР ПЛЮС» як постачальником укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600012024.

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався у визначений Договором строк передати у власність покупця конструкційні матеріали в`язко-еластичну систему холодного нанесення, зазначені у специфікації, що є Додатком 1 до Договору, а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк та місце поставки, а також інші умови визначаються Специфікацією.

Пунктом 1.3 Договору передбачено гарантію постачальника про те, що товари належать йому на праві власності, не перебувають під забороною відчуження чи арештом, не є предметом застави або іншого забезпечення виконання зобов`язань.

Відповідно до пункту 3.1 Договору його ціна становить 150 709 426,54 грн з ПДВ.

Згідно з пунктом 5.1 Договору постачальник зобов`язався передати покупцю товари належної якості, у кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації.

Сторони погодили, що датою поставки товару є дата, яка настала останньою: дата підписання покупцем без зауважень Акта приймання товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю або дата підписання покупцем видаткової накладної. Видаткова накладна підписується покупцем на підставі підписаного без зауважень та затвердженого Акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю і за умови надання постачальником усіх документів, передбачених пунктом 5.9 Договору.

Датою передачі (доставки) постачальником товару для його прийняття покупцем визначено дату прибуття товару до місця поставки, зазначену у відповідному товарно-транспортному документі. При цьому підписані покупцем товарно-транспортні документи самі по собі не підтверджують прийняття товару покупцем.

Відповідно до пункту 5.2 Договору до моменту передачі товару покупець уточнює конкретне місце поставки в межах населених пунктів, визначених у Додатку 1 до Договору, шляхом направлення відповідного повідомлення постачальнику. Постачальник, своєю чергою, зобов`язаний повідомити покупця про дату та час передачі товару не пізніше ніж за три робочі дні до його передачі в місці поставки.

Одночасно з товаром постачальник зобов`язаний передати покупцю передбачені Договором документи, що стосуються товару. Приймання товарів покупцем підтверджується видатковою накладною, підписаною на підставі Акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю, підписаного покупцем без зауважень.

За умовами пункту 5.11 Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до погодженого сторонами порядку приймання товарно-матеріальних цінностей. Покупець протягом десяти робочих днів від дати прибуття товару до місця поставки та передачі передбачених пунктом 5.9 Договору документів підписує Акт приймання ТМЦ за кількістю та якістю в порядку, визначеному Договором та відповідним Порядком.

Пунктом 5.12 Договору передбачено, що неналежне оформлення постачальником документів, визначених пунктом 5.9 Договору, відсутність хоча б одного з них, а також невиконання чи неналежне виконання інших вимог Договору є простроченням постачальника до усунення відповідного порушення.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Договору на постачальника покладено обов`язок забезпечити поставку товарів у строки, встановлені Договором.

Відповідальність постачальника за порушення строків поставки сторони визначили у підпункті 7.3.2 пункту 7.3 Договору.

Згідно із зазначеною умовою за порушення строків поставки товарів або їх недопоставку постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день прострочення.

У разі прострочення поставки понад 30 календарних днів Договором додатково передбачено штраф у розмірі 7 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Відповідно до Специфікації строки поставки окремих видів товару визначено до 30.09.2025 та до 31.10.2025.

Разом із тим у примітках до Специфікації сторони передбачили, що зазначені дати застосовуються за умови, якщо період від дати укладення Договору до відповідної визначеної дати поставки становить не менше 120 календарних днів. В іншому випадку строк поставки відповідної кількості товару становить не пізніше 120 календарних днів від дати укладення Договору.

Оскільки Договір укладено 12.08.2025, а до визначених у Специфікації дат 30.09.2025 та 31.10.2025 залишалося менше 120 календарних днів, суд першої інстанції встановив, що відповідно до приміток до Специфікації кінцевим строком поставки товару за Договором було 10.12.2025.

У подальшому між сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 22.12.2025, № 2 від 29.12.2025 та № 3 від 30.12.2025, якими змінювалася вартість товарів.

Водночас пунктом 5 зазначених додаткових угод сторони передбачили, що всі інші умови Договору, у тому числі умови щодо строків поставки товару, залишаються без змін.

10.09.2025 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» листом № ТОВВИХ-25-14136 звернулося до ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» із проханням повідомити актуальний строк поставки товару.

У відповідь листом № ТОВВХ-25-19680 від 12.09.2025 ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» повідомило, що перша партія конструкційних матеріалів в`язко-еластичної системи холодного нанесення за Договором № 4600012024 виготовлена та прямує морським фрахтом із м. Циндао, Китай, до м. Гданськ, Польща.

Відповідач повідомив про очікувану дату прибуття товару до м. Гданськ 24.10.2025, а орієнтовну дату прибуття до м. Боярка після автомобільного перевезення та митного оформлення 31.10.2025– 05.11.2025.

Фактично поставка товару за Договором здійснювалася окремими партіями вже після спливу встановленого сторонами строку.

Так, відповідно до Акта приймання товарів за кількістю та якістю № 25-780 від 24.12.2025 відповідачем за видатковою накладною № ЕВ0-000163 від 17.12.2025 поставлено: антикорозійну стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 5 616,00 мІ; обгорткову стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 15 444,00 мІ; герметик (мастику) у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 500 кг.

Датою поставки цієї партії є 24.12.2025, а прострочення становило 13 календарних днів.

Відповідно до Акта приймання товарів за кількістю та якістю № 25-803 від 29.12.2025 за видатковою накладною № 168 від 22.12.2025 поставлено: антикорозійну стрічку XUDA VT у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 3 240,00 мІ; обгорткову стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 7 920,00 мІ.

Датою поставки цієї партії є 29.12.2025, прострочення становило 18 календарних днів.

За Актом приймання товарів за кількістю та якістю № 25-828 від 01.01.2026 та видатковою накладною № 169 від 29.12.2025 відповідачем поставлено: антикорозійну стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 5 245,501 мІ; обгорткову стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 6 386,107 мІ.

Датою поставки цієї партії є 01.01.2026, прострочення становило 21 календарний день.

Відповідно до Акта приймання товарів за кількістю та якістю № 25-832 від 02.01.2026 та видаткової накладної № 169 від 29.12.2025 відповідачем поставлено: антикорозійну стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 7 122,00 мІ; обгорткову стрічку у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 17 532,00 мІ; антикорозійну мастику (герметик) у складі в`язко-еластичної системи холодного нанесення 138,23 кг.

Датою поставки цієї партії є 02.01.2026, прострочення становило 22 календарні дні.

Таким чином, установлене судом першої інстанції прострочення поставки окремих партій товару становило від 13 до 22 календарних днів.

Загальна вартість товару, поставленого відповідачем із порушенням визначених Договором строків, становить 121 696 167,32 грн.

Доказів поставки відповідного товару у встановлений Договором строк матеріали справи не містять.

Оскільки максимальний строк прострочення поставки товару становив 22 календарні дні, передбачена підпунктом 7.3.2 пункту 7.3 Договору умова щодо додаткового стягнення штрафу у розмірі 7 % у разі прострочення понад 30 календарних днів у спірних правовідносинах не настала.

У зв`язку з допущеним простроченням ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» здійснило нарахування пені та заявило до стягнення з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» 2 263 243,42 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд першої інстанції встановив, що він є правильним, нарахування проведено в межах відповідних періодів прострочення, а сам розрахунок відповідачем не спростований.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено факт укладення та виконання сторонами Договору № 4600012024, визначення кінцевого строку поставки товару 10.12.2025, поставку товару після спливу цього строку окремими партіями з простроченням 13, 18, 21 та 22 календарні дні, загальну вартість несвоєчасно поставленого товару 121 696 167,32 грн, а також правильність здійсненого позивачем розрахунку пені в сумі 2 263 243,42 грн.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що предметом апеляційного перегляду у цій справі фактично є не питання наявності порушення відповідачем договірного зобов`язання та не правильність здійсненого позивачем розрахунку пені, а виключно правомірність реалізації судом першої інстанції повноваження щодо зменшення заявленої до стягнення неустойки на 50 %.

Факт порушення ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» установленого Договором № 4600012024 строку поставки товару до 10.12.2025, тривалість прострочення окремих партій товару на 13, 18, 21 та 22 календарні дні, загальна вартість несвоєчасно поставленого товару 121 696 167,32 грн, а також правильність розрахованої позивачем пені у сумі 2 263 243,42 грн судом першої інстанції встановлені та в апеляційній скарзі по суті не спростовуються.

Таким чином, під час апеляційного перегляду належить установити, чи існували у конкретних правовідносинах сторін обставини, які надавали суду правові підстави для зменшення неустойки, чи були такі обставини належним чином доведені та оцінені, а також чи забезпечує визначений судом остаточний розмір пені справедливий баланс інтересів кредитора та боржника.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Принцип обов`язковості договору означає, що сторона, яка добровільно прийняла на себе певні договірні обов`язки, повинна їх виконувати, а передбачені договором наслідки їх порушення у загальному випадку підлягають застосуванню.

У спірному Договорі сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або їх недопоставку постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково штраф у розмірі 7 % відповідної вартості товару.

Тому колегія суддів погоджується з апелянтом у тій частині його аргументації, що добровільне укладення договору та погодження сторонами конкретного розміру відповідальності не можуть ігноруватися судом при вирішенні спору.

Водночас із наведеного не випливає, що погодження сторонами договірної неустойки виключає передбачене законом право суду зменшити її розмір.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказана норма Цивільного кодексу України є чинною та безпосередньо регулює питання можливості судового коригування розміру неустойки.

При цьому загальними засадами цивільного законодавства відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України поряд зі свободою договору є справедливість, добросовісність та розумність. Отже, свобода договору та обов`язковість погоджених сторонами умов не існують ізольовано від інших засад цивільного законодавства, а мають застосовуватися у системному взаємозв`язку з ними.

Саме тому довід апеляційної скарги про те, що добровільне погодження відповідачем розміру пені саме по собі унеможливлює її подальше зменшення судом, колегія суддів відхиляє. Таке тлумачення фактично позбавляло б частину третю статті 551 Цивільного кодексу України практичного змісту, оскільки договірна неустойка за своєю природою в переважній кількості випадків і є наслідком попереднього погодження сторонами відповідної умови.

Не заслуговує на підтримку й категоричний довід апелянта про те, що частина третя статті 551 Цивільного кодексу України не може застосовуватися у цій справі через те, що предметом позову є стягнення неустойки, а не відшкодування збитків.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Проте статті 551 та 624 Цивільного кодексу України регулюють різні аспекти правового інституту неустойки і підлягають системному, а не взаємовиключному застосуванню.

Стаття 624 Цивільного кодексу України визначає співвідношення неустойки та збитків і встановлює загальне правило про можливість стягнення неустойки незалежно від того, чи заявляється одночасно вимога про відшкодування збитків.

Натомість частина третя статті 551 Цивільного кодексу України регулює безпосередньо право суду на зменшення розміру самої неустойки за наявності передбачених цією нормою підстав.

Таким чином, із положень статті 624 Цивільного кодексу України не випливає заборона застосування частини третьої статті 551 цього Кодексу.

Інше тлумачення призводило б до внутрішньої суперечності нормативного регулювання, за якої законодавець, з одного боку, прямо надав би суду право зменшувати неустойку, а з іншого фактично унеможливив би реалізацію цього права у спорах саме про її стягнення.

Правильність такого підходу підтверджується правовими висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

У зазначеній постанові об`єднана палата КГС ВС безпосередньо досліджувала питання застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України при вирішенні спору про стягнення неустойки. При цьому Верховний Суд виходив із того, що вирішення питання про зменшення неустойки та визначення розміру, до якого вона може бути зменшена, віднесено законом до судового розсуду, а при вирішенні такого питання підлягають оцінці як прямо передбачені законом обставини, так і інші обставини, на які посилається сторона та які мають індивідуальне значення для конкретних правовідносин.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 також наголосила, що категорії, пов`язані з надмірністю неустойки та істотністю обставин, є оціночними, а чинники, які можуть обумовлювати її зменшення, мають індивідуальний характер у кожних конкретних правовідносинах. Верховний Суд прямо зазначив, що неможливо сформувати універсальний алгоритм, за яким неустойка в усіх справах повинна зменшуватися чи не зменшуватися на певний відсоток; відповідне рішення має бути результатом оцінки конкретної сукупності обставин.

Важливим для цієї справи є й те, що у справі № 911/2269/22 позивач так само посилався на те, що не заявляв збитків у зв`язку з порушенням договору, однак сама ця обставина не була сприйнята Верховним Судом як така, що виключає можливість застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Навпаки, об`єднана палата розглянула питання зменшення неустойки саме через призму цієї норми.

Таким чином, твердження ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про те, що відсутність у цій справі вимоги про відшкодування збитків автоматично виключає можливість застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, ґрунтується на помилковому ототожненні двох різних правових питань: права кредитора стягнути неустойку незалежно від відшкодування збитків та права суду за передбачених законом обставин зменшити її розмір.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне уточнити мотивування суду першої інстанції в частині твердження про те, що «позивач не зазнав жодних матеріальних збитків».

Матеріали справи дозволяють констатувати передусім відсутність поданих позивачем доказів конкретних матеріальних збитків, спричинених саме простроченням поставки за спірним Договором, а не встановлений у позитивному значенні факт повної відсутності будь-яких негативних майнових наслідків.

Такий підхід відповідає і загальним правилам доказування: відсутність у матеріалах справи доказів певних збитків не є тотожною доказу того, що вони об`єктивно не могли існувати.

Водночас для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України відсутність доведених збитків не повинна розглядатися ізольовано та не є автоматичною підставою для зменшення неустойки. Вона має оцінюватися лише у сукупності з іншими обставинами конкретного порушення: ступенем виконання основного зобов`язання, тривалістю прострочення, причинами порушення, його фактичними наслідками, поведінкою боржника, значенням своєчасного виконання для кредитора та тим, чи зберігає неустойка після її можливого зменшення достатній стимулюючий і відповідальний характер.

Саме на необхідності такої сукупної, індивідуальної оцінки наголосила об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Окремо колегія суддів ураховує зміну нормативного регулювання, яка відбулася після укладення сторонами спірного Договору.

Договір № 4600012024 укладено 12.08.2025, тоді як Господарський кодекс України відповідно до Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX втратив чинність 28.08.2025. Закон № 4196-IX прямо передбачив втрату чинності Господарським кодексом України з дня введення цього Закону в дію.

У спірних правовідносинах установлений сторонами кінцевий строк поставки настав 10.12.2025, а порушення зобов`язання та, відповідно, право позивача на нарахування пені виникли вже після втрати Господарським кодексом України чинності.

Відповідно до частини третьої статті 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, нове нормативне регулювання застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тому при вирішенні саме питання про судове зменшення неустойки у цій справі колегія суддів виходить насамперед із положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а не розглядає статтю 233 Господарського кодексу України як чинну самостійну матеріально-правову підставу для зменшення санкцій.

При цьому правові висновки Верховного Суду, сформульовані до 28.08.2025 у справах, де одночасно застосовувалися стаття 233 Господарського кодексу України та частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, можуть враховуватися в тій частині, в якій вони розкривають зміст судового розсуду, принципи справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та критерії оцінки обставин при застосуванні чинної частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на цьому етапі апеляційного перегляду колегія суддів доходить висновку, що: по-перше, факт добровільного погодження сторонами пені та обов`язковість договору не позбавляють суд передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права на її зменшення; по-друге, положення частини першої статті 624 Цивільного кодексу України не виключають застосування частини третьої статті 551 цього Кодексу, оскільки зазначені норми регулюють різні аспекти застосування неустойки; по-третє, відсутність вимоги про стягнення збитків у цій справі сама по собі не усуває можливості вирішення питання про зменшення пені; по-четверте, відсутність доказів конкретних збитків так само не є самодостатньою підставою для зменшення пені, а повинна оцінюватися разом з усіма іншими істотними обставинами; по-п`яте, остаточна відповідь на питання про правомірність зменшення пені саме до 1 131 621,71 грн залежить не від абстрактного застосування наведених норм, а від оцінки сукупності фактичних обставин порушення зобов`язання у цій конкретній справі.

Щодо ступеня виконання зобов`язання, тривалості прострочення, наслідків порушення та наявності істотних обставин для зменшення пені

Вирішивши питання щодо самої можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, колегія суддів переходить до оцінки того, чи підтверджує сукупність установлених у цій справі обставин наявність достатніх підстав для реалізації судом права на зменшення пені.

Апелянт наполягає, що таких обставин у справі немає, а суд першої інстанції, зменшуючи пеню на 50 %, фактично обмежився посиланням на відсутність матеріальних збитків, незначний строк прострочення та фактичне визнання позову, не здійснивши належної комплексної оцінки всіх критеріїв, вироблених судовою практикою.

Колегія суддів частково погоджується із зауваженням скаржника щодо недостатньої повноти мотивування рішення суду першої інстанції, однак така неповнота мотивів сама по собі не означає відсутності матеріально-правових підстав для зменшення неустойки та не зумовлює необхідності стягнення її у повному розмірі.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому завданням апеляційного суду є не лише перевірка формулювань, використаних місцевим господарським судом, а й самостійна оцінка установлених обставин у межах предмета апеляційного перегляду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголосила, що обставини, які можуть бути підставою для зменшення неустойки, мають індивідуальний характер, а вирішення цього питання та визначення конкретного розміру зменшення належить до дискреційних повноважень суду. Універсального набору обставин, за наявності яких неустойка обов`язково має бути зменшена або, навпаки, не може бути зменшена, так само як і універсального максимального чи мінімального відсотка такого зменшення, законодавство та практика Верховного Суду не встановлюють.

З наведеного випливає, що довід апелянта про відсутність у цій справі будь-якого «виняткового випадку» не може оцінюватися шляхом пошуку однієї надзвичайної обставини, яка сама по собі повинна виправдовувати порушення відповідачем договірного зобов`язання.

Йдеться про оцінку сукупності конкретних обставин: ступеня виконання основного зобов`язання; фактичної тривалості прострочення; характеру порушення; його наслідків для кредитора; поведінки боржника; співвідношення договірної санкції з установленими наслідками порушення; а також інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

При цьому право суду зменшити неустойку не означає виправдання самого порушення. Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання у цій справі встановлений, а правові підстави для притягнення ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» до відповідальності наявні. Питання полягає виключно у визначенні справедливого та пропорційного розміру такої відповідальності.

Насамперед колегія суддів ураховує ступінь виконання основного зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний товар фактично поставлений покупцю. Поставка здійснювалася окремими партіями 24.12.2025, 29.12.2025, 01.01.2026 та 02.01.2026. Спір виник не у зв`язку з відмовою постачальника від виконання договору, непоставкою товару чи поставкою товару лише частково, а внаслідок порушення строку його поставки.

Загальна вартість товару, поставленого із простроченням, становила 121 696 167,32 грн. При цьому позовні вимоги у цій справі стосуються виключно договірної відповідальності за несвоєчасність поставки, а не примусового виконання основного зобов`язання чи відшкодування вартості непоставленого товару.

Повне фактичне виконання основного зобов`язання не усуває відповідальності за прострочення, однак є обставиною, яка характеризує ступінь порушення та поведінку боржника і відповідно до підходу об`єднаної палати КГС ВС може враховуватися судом у сукупності з іншими факторами при вирішенні питання про розмір неустойки.

Істотне значення має також тривалість прострочення.

Установлений Договором кінцевий строк поставки настав 10.12.2025. Фактичне прострочення чотирьох партій товару становило відповідно 13, 18, 21 та 22 календарні дні. Отже, найбільша тривалість порушення не перевищила 22 календарних днів.

При цьому самі сторони у підпункті 7.3.2 пункту 7.3 Договору диференціювали відповідальність постачальника залежно від тривалості прострочення: за кожний день прострочення передбачили пеню у розмірі 0,1 % вартості відповідного товару, а у разі прострочення понад 30 календарних днів додатковий штраф у розмірі 7 %.

У цій справі жодна з поставок не була прострочена більше ніж на 30 календарних днів, а тому передбачена сторонами більш сувора додаткова відповідальність у вигляді 7 % штрафу не настала.

Колегія суддів не розглядає зазначену обставину як підставу для звільнення відповідача від пені. Водночас погоджена сторонами конструкція відповідальності об`єктивно засвідчує, що при формуванні умов Договору сторони самі пов`язували більш тривале понад 30 днів прострочення з необхідністю застосування додаткової санкції.

Тому строк прострочення від 13 до 22 днів підлягає врахуванню при оцінці ступеня порушення поряд з іншими обставинами справи.

При цьому колегія суддів наголошує: сама по собі нетривалість прострочення також не є автоматичною підставою для зменшення неустойки. Значення цієї обставини залежить від того, які конкретні наслідки мало відповідне прострочення для кредитора.

У цьому аспекті апелянт обґрунтовано звертає увагу на особливий характер своєї діяльності, необхідність забезпечення належного функціонування газотранспортної системи та важливість своєчасного отримання матеріально-технічних ресурсів.

Разом із тим у матеріалах справи відсутні докази того, що саме прострочення поставки спірного товару на 13– 22 календарні дні спричинило зрив конкретних ремонтних робіт, зупинення чи обмеження транспортування природного газу, неможливість проведення конкретного заходу з ремонту або модернізації газотранспортної системи, необхідність придбання аналогічного товару в іншого постачальника за вищою ціною, застосування до позивача санкцій третіми особами або виникнення інших конкретно визначених негативних майнових наслідків.

У рішенні суду першої інстанції також зафіксовано, що доказів конкретних матеріальних збитків унаслідок порушення відповідачем строку поставки позивачем не подано.

Як уже зазначено в попередньому блоці, ця обставина не означає, що діяльність позивача не зазнала або в принципі не могла зазнати будь-яких негативних наслідків. Вона означає лише, що в межах цієї конкретної справи не доведено конкретного негативного наслідку, причинно пов`язаного саме з простроченням ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» на 13– 22 дні.

Таким чином, значущість діяльності ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та важливість договірної дисципліни у відносинах з ним колегія суддів враховує, однак ці обставини не можуть підміняти доказування конкретних наслідків конкретного порушення.

Не переконує колегію суддів і довід апелянта про те, що наявність інших судових спорів між тими самими сторонами щодо стягнення штрафних санкцій унеможливлює визнання обставин цієї справи такими, що мають істотне значення.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 наголосила саме на індивідуальному характері обставин, які обумовлюють можливість зменшення неустойки. Відповідно, навіть у правовідносинах за участю тих самих суб`єктів висновок щодо зменшення або незменшення неустойки залежить від умов конкретного договору, виду порушення, його тривалості, ступеня виконання зобов`язання та інших обставин конкретної справи.

Сам факт існування інших спорів між ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» не доводить ані наявності, ані відсутності підстав для зменшення пені саме за Договором № 4600012024.

Так само колегія суддів враховує довід скаржника про те, що заявлена до стягнення пеня становить відносно невелику частину ціни Договору.

Однак співвідношення пені із загальною ціною договору не є єдиним передбаченим законом критерієм вирішення питання про її зменшення.

За висновками об`єднаної палати КГС ВС, визначення справедливого розміру неустойки не може бути зведене до універсальної математичної формули або встановленого відсоткового співвідношення. Суд повинен оцінювати конкретну сукупність обставин справи, а розмір зменшення має індивідуально-оціночний характер.

Таким чином, сам по собі аргумент про те, що сума пені є невеликою у процентному співвідношенні із загальною ціною договору, не спростовує можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Водночас ця обставина повинна бути врахована при визначенні того, наскільки саме допустимим є зменшення пені, оскільки судове коригування розміру відповідальності не повинно призводити до її фактичного нівелювання.

У справі № 911/2269/22 об`єднана палата КГС ВС окремо підкреслила, що, хоча конкретний відсоток зменшення належить до судового розсуду, він повинен відповідати принципам верховенства права і забезпечувати належний баланс інтересів сторін. Верховний Суд водночас не встановив універсальної заборони на зменшення неустойки на 50 %, 70 %, 90 % або інший відсоток, а пов`язав допустимість конкретного розміру із сукупністю встановлених у певній справі обставин.

У цій справі суд першої інстанції не звільнив відповідача від відповідальності та не зменшив її до символічного розміру.

Після зменшення на 50 % з ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» стягнуто 1 131 621,71 грн пені, тобто значну грошову суму, яка зберігає для боржника реальний негативний майновий наслідок порушення договірного строку.

За таких обставин не можна стверджувати, що саме по собі зменшення пені на 50 % фактично звільнило відповідача від відповідальності або повністю нівелювало забезпечувальну та стимулюючу функції неустойки.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що в цій справі сукупно встановлено: основне зобов`язання з поставки товару фактично виконано; порушення полягало саме у несвоєчасності виконання, а не у відмові від поставки чи її невиконанні; прострочення окремих партій становило від 13 до 22 календарних днів; жодна поставка не була прострочена понад 30 календарних днів, тобто передбачена Договором додаткова 7 % санкція не застосовувалася; конкретних майнових або інших негативних наслідків, причинно пов`язаних саме з цим простроченням, позивач у межах справи не довів; після зменшення пені відповідач не був звільнений від відповідальності, а з нього стягнуто 1 131 621,71 грн.

Наведені обставини у своїй сукупності, а не кожна з них окремо, є такими, що можуть бути враховані судом відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України при визначенні справедливого розміру неустойки.

Водночас остаточна оцінка правомірності саме 50-відсоткового зменшення потребує перевірки й інших доводів апеляційної скарги, зокрема щодо причин прострочення, посилань відповідача на воєнний стан та логістичні труднощі, належності й своєчасності поданих на їх підтвердження доказів, що підлягає оцінці далі.

Щодо причин прострочення поставки, посилань відповідача на воєнний стан і зміну логістичного маршруту та доводів апелянта про передбачуваність відповідних обставин

Окремої оцінки потребують доводи апеляційної скарги щодо причин порушення ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» установленого договором строку поставки товару.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач, обґрунтовуючи клопотання про зменшення пені, посилався на те, що предметом договору є товар іноземного виробництва, виробником якого є підприємство Китайської Народної Республіки, а ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» придбаває таку продукцію безпосередньо у виробника. За твердженням відповідача, організація доставки товару з Китаю є складною та тривалою, а в умовах воєнного стану і блокування українських чорноморських портів товар доводилося транспортувати через морські порти Республіки Польща замість раніше використовуваного маршруту через порт м. Одеса.

При цьому сам відповідач прямо зазначав, що наведені ним обставини не є форс-мажорними обставинами у розумінні умов договору, а наводяться лише як фактори, що ускладнили логістичний ланцюг і збільшили тривалість доставки товару.

Таким чином, у цій справі ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» не стверджує про наявність обставин непереборної сили, які б звільняли його від відповідальності за порушення зобов`язання, а питання полягає лише в тому, чи можуть зазначені логістичні труднощі бути враховані як одна з обставин при визначенні остаточного розміру неустойки.

Апелянт заперечує проти такого врахування, посилаючись на те, що Договір № 4600012024 було укладено 12.08.2025, тобто вже під час тривалої дії воєнного стану та за умов, коли обмеження морської логістики через українські чорноморські порти не були для відповідача новими або непередбачуваними.

У цій частині доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими.

Здійснюючи підприємницьку діяльність та приймаючи на себе договірне зобов`язання щодо поставки товару іноземного виробництва у конкретно визначений строк, постачальник повинен був оцінити реальний час, необхідний для його виробництва, міжнародного перевезення, митного оформлення та подальшої доставки покупцю.

Особливо це стосується обставин, які існували вже на момент укладення договору та були відомі або за характером господарської діяльності повинні були бути відомими професійному постачальнику.

Тому самі по собі воєнний стан, блокування традиційного морського маршруту через українські порти та необхідність доставки товару через Республіку Польща не можуть розглядатися як непередбачувані обставини, що виникли після укладення Договору № 4600012024 та об`єктивно позбавили відповідача можливості належним чином спланувати виконання прийнятого на себе зобов`язання.

Більше того, матеріали справи містять обставину, яка є істотною саме для оцінки цього аргументу.

Листом від 12.09.2025 № ТОВВХ-25-19680 ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» повідомило позивача, що перша партія товару вже виготовлена та прямує морським фрахтом із м. Циндао (Китай) до м. Гданськ (Польща). Відповідач зазначив очікувану дату прибуття вантажу до м. Гданськ — 24.10.2025, а орієнтовну дату його прибуття до м. Боярка після автомобільного транспортування та митного очищення 31.10.2025– 05.11.2025.

Водночас, як уже встановлено, фактичний кінцевий строк поставки відповідно до приміток Специфікації становив 10.12.2025.

Таким чином, навіть за власним прогнозом відповідача станом на 12.09.2025 доставка товару до України мала завершитися більш ніж за місяць до спливу договірного строку поставки.

За таких обставин сам факт використання маршруту через м. Гданськ не пояснює, чому фактична поставка відбулася лише 24.12.2025, 29.12.2025, 01.01.2026 та 02.01.2026.

Матеріали справи, відображені у рішенні суду першої інстанції, не містять установлених обставин щодо того, яка саме конкретна подія після листа відповідача від 12.09.2025 спричинила відхилення від зазначеного ним самим графіка доставки та призвела до прострочення кінцевого строку 10.12.2025.

Тому колегія суддів не вбачає підстав надавати обставинам транспортування товару через Республіку Польща вирішального значення для зменшення пені.

З тих самих причин заслуговує на увагу довід апелянта, що відповідач, погоджуючись взяти участь у закупівлі та укладаючи договір, мав можливість оцінити логістичні ризики, адже строки поставки та умови відповідальності за їх порушення були визначені до прийняття ним відповідного господарського зобов`язання.

При цьому наведене не означає, що підприємницька діяльність в умовах воєнного стану не супроводжується істотними труднощами. Однак загальна складність здійснення господарської діяльності в таких умовах не є тотожною доказуванню конкретної причини невиконання конкретного договірного зобов`язання у визначений строк.

Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23, на яку прямо посилається апелянт, погодився з висновком Північного апеляційного господарського суду про те, що укладення договору вже під час воєнного стану має значення при оцінці посилань боржника на пов`язані з війною труднощі: суб`єкт господарювання, який укладає договір у таких умовах, повинен планувати можливість виконання зобов`язання з урахуванням виду своєї діяльності та відповідних ризиків. Верховний Суд також погодився, що загальний негативний вплив воєнних дій може стосуватися обох сторін договору.

Тому наведений апелянтом правовий підхід у цій частині є релевантним і підлягає врахуванню.

Разом із тим посилання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на справу № 910/1266/23 не дає підстав автоматично переносити результат її розгляду на спір у справі № 912/963/26.

Фактичні обставини зазначених справ істотно відрізняються.

У справі № 910/1266/23 предметом позову було стягнення 1 442 206,64 грн пені та 1 008 214,20 грн штрафу, а суд першої інстанції зменшив обидві санкції на 90 %. Північний апеляційний господарський суд скасував відповідне рішення у частині зменшення санкцій та стягнув їх у повному обсязі, а Верховний Суд постановою від 15.11.2023 залишив постанову апеляційного суду без змін.

При цьому у справі № 910/1266/23 було встановлено, що частина товару взагалі залишилася непоставленою: відповідач не поставив 130 950 одиниць товару вартістю 12 830 481 грн, що в подальшому стало підставою для розірвання договору замовником.

Крім того, умовами договору у справі № 910/1266/23 за прострочення понад 30 календарних днів передбачалося стягнення додаткового штрафу у розмірі 7 %, і фактичні порушення стали підставою для стягнення не лише пені, а й зазначеного штрафу. Загальна сума санкцій становила близько 10 % ціни договору.

Натомість у справі, що переглядається: основне зобов`язання врешті виконано; непоставленого товару не залишилося; максимальне прострочення становило 22 календарні дні; передбачений договором 7 % штраф за прострочення понад 30 календарних днів не виник; предметом стягнення є лише пеня; суд першої інстанції зменшив її не на 90 %, а на 50 %, залишивши до стягнення 1 131 621,71 грн.

За таких істотних фактичних відмінностей висновок Верховного Суду у справі № 910/1266/23 про правомірність відмови в зменшенні санкцій не може розглядатися як правовий висновок про те, що у будь-якому договорі, укладеному під час воєнного стану, неустойка за порушення строку поставки за жодних інших обставин не може бути зменшена.

Сам Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 наголосив, що застосування правових висновків Верховного Суду залежить від фактичних обставин, установлених у кожній конкретній справі, які можуть бути різними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що: воєнний стан та існуючі на момент укладення договору логістичні обмеження самі по собі не є достатньою підставою для зменшення пені; необхідність транспортування товару з Китаю через польський порт була обставиною, яку відповідач як професійний учасник господарських відносин мав ураховувати при укладенні договору; лист ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» від 12.09.2025 свідчить, що відповідач сам прогнозував прибуття товару до України до 05.11.2025, тобто істотно раніше кінцевого строку 10.12.2025; матеріали справи не дозволяють пов`язати подальше прострочення до 13– 22 днів саме з необхідністю використання маршруту через м. Гданськ.

Водночас наведене не спростовує висновку про можливість зменшення пені за сукупністю інших установлених обставин, оцінених у попередньому блоці: повного виконання основного зобов`язання, порівняно нетривалого прострочення, відсутності прострочення понад 30 днів та відсутності доказів конкретних негативних наслідків саме цього порушення.

Таким чином, колегія суддів не покладає воєнний стан, блокування українських портів або маршрут доставки через Республіку Польща в основу висновку про правомірність зменшення пені на 50 %. Ці аргументи відповідача самі по собі не є достатніми для відповідного зменшення.

Такий підхід водночас усуває один із основних аргументів апеляційної скарги, не змінюючи результату вирішення питання про розмір неустойки, оскільки правомірність її зменшення у цій справі має оцінюватися за сукупністю інших самостійних обставин, а не через виправдання прострочення загальними складнощами здійснення господарської діяльності під час воєнного стану.

Щодо висновку суду першої інстанції про «фактичне визнання позову», відмежування визнання позовних вимог від визнання фактичних обставин, а також доводів апелянта щодо порушення порядку подання та оформлення доказів

Наступним доводом апеляційної скарги, який потребує окремої оцінки, є заперечення ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» проти посилання суду першої інстанції на «фактичне визнання позову» як на одну з обставин, що обґрунтовують зменшення пені на 50 %.

Як убачається з оскаржуваного рішення, мотивуючи відповідне зменшення, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не подано доказів матеріальних збитків, урахував «фактичне визнання позову» та незначне прострочення виконання зобов`язання, після чого зменшив заявлену пеню з 2 263 243,42 грн до 1 131 621,71 грн.

Водночас із викладеної самим судом першої інстанції процесуальної позиції відповідача вбачається, що ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» не заперечувало існування обставин, викладених позивачем щодо виконання договору, та водночас просило у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог зменшити розмір неустойки до 50 %. Господарський процесуальний кодекс України чітко розмежовує визнання позовних вимог та визнання окремих фактичних обставин.

Так, відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 165 ГПК України відзив повинен містити, зокрема, у разі повного або часткового визнання позовних вимог конкретні вимоги, які визнаються відповідачем, а окремо обставини, які визнаються відповідачем, та правову оцінку обставин, з якою відповідач погоджується. Саме таке законодавче розмежування свідчить, що незаперечення певного факту не є тотожним процесуальному визнанню самого позову.

Відповідно до частини першої статті 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Визнання позову є самостійною процесуальною дією сторони, з якою закон пов`язує визначені процесуальні наслідки.

Таким чином, визнання позову повинно бути достатньо чітким та однозначним і стосуватися саме заявленої позивачем матеріально-правової вимоги, а не лише фактів, на яких така вимога ґрунтується.

У цій справі зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не заперечував факту несвоєчасного виконання зобов`язання, однак одночасно ставив перед судом питання про зменшення розміру відповідальності.

Така процесуальна позиція за своїм змістом не є безумовною згодою з вимогою про стягнення 2 263 243,42 грн у повному обсязі.

Більше того, прохання зменшити суму неустойки за умови, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість її нарахування, об`єктивно свідчить про наявність спору саме щодо обсягу майнової відповідальності відповідача.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що саме по собі незаперечення ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» факту прострочення не дає підстав кваліфікувати таку поведінку як «фактичне визнання позову» у процесуальному значенні цього поняття.

Відповідно, посилання суду першої інстанції на «фактичне визнання позову» як на самостійну обставину, що обґрунтовує зменшення пені, є недостатньо коректним.

При цьому зазначений недолік мотивування не тягне автоматично висновку про необхідність стягнення всієї заявленої пені, оскільки, як уже встановлено колегією суддів, питання про її зменшення вирішується за сукупністю інших істотних обставин, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України.

Тому колегія суддів не покладає обставину «визнання позову» в основу власного висновку щодо допустимості зменшення неустойки.

Водночас сам факт того, що відповідач не оспорював прострочення поставки, може характеризувати його процесуальну поведінку та відсутність спору щодо самого факту порушення, однак не є самостійною підставою для зменшення пені.

Колегія суддів також звертає увагу, що питання повернення позивачу 50 % судового збору, яке суд першої інстанції пов`язав із визнанням позову, не охоплюється вимогами цієї апеляційної скарги, оскільки ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» оскаржує рішення саме в частині відмови у стягненні 1 131 621,71 грн пені. Тому оцінка наведеного процесуального висновку здійснюється апеляційним судом лише в тій мірі, в якій місцевий суд використав його як мотив зменшення неустойки.

Окремо апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України під час прийняття додаткових доказів, наданих ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» після подання відзиву.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відзив на позов було подано відповідачем 26.05.2026, а 16.06.2026 ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» подало клопотання про долучення доказів.

В апеляційній скарзі зазначено дату такого клопотання 15.06.2026. Однак наведена розбіжність в один день не має визначального значення для оцінки процесуального доводу, оскільки в обох випадках йдеться про подання доказів уже після подання відзиву. Апелянт стверджує, що відповідач не обґрунтував неможливість надати їх одночасно з відзивом та не зазначив причин, які об`єктивно від нього не залежали.

Відповідно до частини третьої статті 80 ГПК України відповідач повинен подати докази разом із поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи відповідно до частини четвертої цієї статті повинен письмово повідомити суд, зазначивши, який саме доказ не може бути подано, причини його неподання у встановлений строк та докази того, що особа здійснила всі залежні від неї дії для його отримання.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено імперативне правило: докази, не подані у встановлений законом або судом строк, судом не приймаються, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість їх своєчасного подання з причин, що від неї не залежали.

Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом.

Зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 31.07.2025 у справі № 910/9763/24 вказав, що прийняття судами доказів, поданих поза межами встановленого процесуального строку без вирішення питання щодо причин їх несвоєчасного подання та без належного обґрунтування відповідної неможливості, є порушенням вимог статті 80 ГПК України.

Аналогічно у постанові від 11.02.2026 у справі № 906/1296/24 Верховний Суд наголосив, що стаття 80 ГПК України чітко регламентує строк подання доказів, а єдиним передбаченим законом винятком для прийняття доказів із пропуском такого строку є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії та які має довести сам учасник справи.

У справі, що переглядається, з тексту рішення суду першої інстанції вбачається факт подання відповідачем додаткових доказів 16.06.2026, однак оскаржуване рішення не містить окремої оцінки причин їх неподання разом із відзивом, не зазначає, які саме причини суд визнав об`єктивними та незалежними від відповідача, і не пояснює, на якій процесуальній підставі такі докази були прийняті після спливу відповідного строку.

У цій частині зауваження апелянта щодо неналежного мотивування судом прийняття додаткових доказів є обґрунтованими.

Водночас цей процесуальний недолік необхідно оцінювати з огляду на те, чи вплинув він на правильність вирішення спору в оскаржуваній частині.

Як уже зазначалося колегією суддів, власний висновок апеляційного суду щодо можливості зменшення пені ґрунтується не на додаткових документах, поданих відповідачем 16.06.2026 на підтвердження маршруту поставки чи інших логістичних обставин, а на самостійно встановлених і безпосередньо підтверджених матеріалами справи фактах: повному виконанні основного зобов`язання; тривалості прострочення від 13 до 22 календарних днів; відсутності прострочення понад 30 календарних днів; відсутності доведених конкретних негативних наслідків саме цього порушення; збереженні після зменшення значного розміру відповідальності у сумі 1 131 621,71 грн.

Таким чином, навіть якщо не враховувати документи, додані відповідачем після подання відзиву, установленої сукупності інших обставин достатньо для самостійної оцінки апеляційним судом питання про застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Більше того, у попередньому блоці колегія суддів уже дійшла висновку, що посилання відповідача на доставку товару через м. Гданськ та загальні логістичні труднощі в умовах воєнного стану не покладаються апеляційним судом в основу висновку про зменшення пені.

Тому можливе процесуальне порушення, пов`язане з долученням документів на підтвердження саме цих обставин, не впливає на результат апеляційного перегляду.

Апелянт також зазначає, що документи, додані відповідачем у червні 2026 року, складені іноземною мовою та не містять належного перекладу українською мовою.

Відповідно до статті 10 ГПК України господарське судочинство здійснюється державною мовою.

У практиці Касаційного господарського суду сформований підхід, відповідно до якого до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинен додаватися належним чином засвідчений переклад українською мовою; документи юридичного характеру, які не мають такого перекладу, не можуть використовуватися як належно оформлені докази. Такий підхід, зокрема, відображений у практиці КГС ВС щодо застосування статті 79 Закону України «Про нотаріат» та узагальнений Верховним Судом у матеріалах щодо використання іноземної мови в господарському судочинстві.

Таким чином, якщо документи, на які посилався відповідач, були подані лише іноземною мовою без належним чином засвідченого перекладу українською мовою, вони не могли бути покладені судом в основу встановлення обставин, які потребували доказування.

У цьому аспекті довід апелянта також заслуговує на увагу.

Разом із тим і ця обставина не змінює результату апеляційної перевірки з тих самих причин: апеляційний суд не використовує зазначені іноземні документи як доказ підстав для зменшення неустойки та не покладає підтверджувані ними логістичні обставини в основу свого висновку.

Таким чином, колегія суддів доходить таких висновків щодо наведеної групи доводів апеляційної скарги.

По-перше, незаперечення відповідачем факту прострочення поставки не є тотожним процесуальному визнанню позову про стягнення 2 263 243,42 грн пені, тому посилання місцевого господарського суду на «фактичне визнання позову» як на самостійну підставу зменшення пені колегія суддів не підтримує.

По-друге, оскаржуване рішення не містить належного мотивування щодо дотримання вимог статті 80 ГПК України під час прийняття доказів, поданих відповідачем після відзиву, тому відповідний процесуальний аргумент апелянта є обґрунтованим у цій частині.

По-третє, документи іноземною мовою без належного перекладу українською мовою не можуть використовуватися як належно оформлені письмові докази для підтвердження спірних обставин.

Водночас зазначені недоліки мотивування та доказування не призвели до неправильного вирішення питання про остаточний розмір пені, оскільки апеляційний суд не враховує «визнання позову», спірні пізніше подані документи та підтверджувані ними логістичні обставини як підстави зменшення неустойки, а виходить з іншої самостійної сукупності встановлених і належно підтверджених обставин справи.

Щодо балансу інтересів сторін, значення діяльності ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», його фінансового стану, майнового становища відповідача та нових доказів, поданих у суді апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, зменшуючи пеню на 50 %, на переконання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», фактично врахував лише інтереси відповідача та не надав належної оцінки майновим та іншим інтересам самого кредитора.

Апелянт наголошує на особливому значенні своєї діяльності для належного функціонування газотранспортної системи України, необхідності своєчасного проведення ремонтів та модернізації її об`єктів, значній дебіторській заборгованості замовників послуг транспортування природного газу та необхідності залучення значних фінансових ресурсів для забезпечення безперебійної роботи ГТС в умовах воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що при вирішенні питання про зменшення неустойки інтереси кредитора не можуть бути поставлені у підпорядковане становище порівняно з інтересами боржника.

Застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України не спрямоване на односторонній захист особи, яка порушила зобов`язання. Метою судового коригування неустойки є досягнення розумного та справедливого співвідношення між наслідками порушення, інтересами кредитора, майновим тягарем для боржника та збереженням реального характеру відповідальності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, спираючись, зокрема, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що при застосуванні механізму зменшення неустойки має бути дотримано розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, а суд повинен оцінювати всі істотні обставини конкретних правовідносин. Верховний Суд водночас наголосив, що неустойка не є каральною санкцією, проте повинна зберігати функцію майнової відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, довід апеляційної скарги про необхідність урахування інтересів самого Оператора ГТС є правильним за своєю правовою спрямованістю та підлягає перевірці судом апеляційної інстанції.

Насамперед колегія суддів ураховує характер діяльності позивача.

Відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи є суб`єктом ринку природного газу, на якого покладено виконання спеціальних функцій у сфері транспортування природного газу; належний технічний стан газотранспортної системи безпосередньо пов`язаний із забезпеченням надійного та безперебійного постачання природного газу. Законодавство також установлює особливі вимоги до оператора газотранспортної системи, що перебуває у державній власності.

Тому колегія суддів не ставить під сумнів суспільну, економічну та стратегічну значущість належного функціонування газотранспортної системи України.

Підлягає врахуванню і посилання апелянта на постанову НКРЕКП від 19.05.2021 № 806.

При цьому колегія суддів уточнює, що офіційною назвою затвердженого цим нормативним актом документа є «План розвитку газотранспортної системи на 2021– 2030 роки Оператора газотранспортної системи ТОВ “ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ”», а не «Програма модернізації та розвитку», як її називає апелянт.

Постановою НКРЕКП від 19.05.2021 № 806 відповідний План розвитку дійсно було затверджено; його реалізація спрямована, зокрема, на забезпечення виконання оператором виробничих завдань із транспортування природного газу та надійної і безаварійної роботи газотранспортної системи.

У такий спосіб, колегія суддів приймає як обґрунтований загальний аргумент апелянта про те, що своєчасне отримання матеріально-технічних ресурсів для Оператора ГТС має важливе значення та строки поставки за договорами закупівлі не можуть розглядатися як формальна умова, позбавлена практичного значення.

Водночас ця обставина сама по собі не є достатньою для висновку про обов`язкове стягнення будь-якої договірної неустойки у повному розмірі.

Для оцінки пропорційності відповідальності у конкретній справі необхідно встановити не лише загальну важливість діяльності кредитора, а й характер і фактичні наслідки конкретного порушення для такого кредитора.

Як уже встановлено колегією суддів, матеріали цієї справи не містять доказів того, що прострочення поставки саме спірних матеріалів на 13– 22 календарні дні призвело до невиконання певного заходу Плану розвитку газотранспортної системи, зупинки конкретних ремонтних робіт, перенесення строків ремонту чи модернізації певного об`єкта ГТС, обмеження транспортування природного газу або інших конкретно визначених наслідків.

Тому наявність затвердженого державним регулятором Плану розвитку ГТС підтверджує важливість діяльності позивача та значення договірної дисципліни, але не доводить сама по собі ступеня негативних наслідків саме спірного прострочення.

Колегія суддів також оцінює довід апелянта щодо значної дебіторської заборгованості перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».

На підтвердження цього аргументу позивач посилається на бухгалтерську довідку від 10.09.2025, відповідно до якої заборгованість замовників послуг транспортування природного газу перед Оператором ГТС становить 38 611 317 126,09 грн. Апелянт вважає, що такий обсяг дебіторської заборгованості суттєво впливає на його фінансове становище, створює додаткове навантаження при забезпеченні функціонування ГТС та повинен був бути врахований судом першої інстанції.

Колегія суддів враховує зазначену обставину як таку, що характеризує загальне фінансове середовище, у якому здійснює діяльність позивач.

Разом із тим наявність значної заборгованості інших контрагентів перед ТОВ «Оператор ГТС України» не перебуває у причинному зв`язку з порушенням ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» строків поставки за Договором № 4600012024.

Із бухгалтерської довідки не випливає, що зазначена дебіторська заборгованість виникла внаслідок дій відповідача у цій справі чи що прострочення поставки на 13– 22 дні збільшило таку заборгованість або спричинило неможливість виконання позивачем будь-яких конкретних фінансових зобов`язань.

Таким чимном, така довідка спростовує можливий спрощений підхід, за яким кредитор апріорі не потребує захисту своїх майнових інтересів, однак вона не є доказом збитків чи інших негативних наслідків, спричинених саме спірним порушенням.

Так само твердження апелянта про потенційну загрозу енергетичній безпеці України у разі неможливості забезпечення належного функціонування газотранспортної системи є правильним у загальному аспекті значення цієї системи для держави, однак не підтверджує того, що саме допущене відповідачем прострочення у цій справі створило реальну загрозу припинення або обмеження транспортування природного газу.

Судове рішення не може ґрунтуватися лише на припущенні про можливі наслідки порушення, якщо матеріали конкретної справи не підтверджують їх фактичного настання або достатньо конкретної загрози їх настання.

Не може бути залишений без оцінки й протилежний аспект посилання ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» на власне складне фінансове становище, брак обігових коштів, необхідність залучення кредитного фінансування та ризик негативного впливу повного стягнення пені на подальшу господарську діяльність.

Відповідач зазначав, що змушений залучати кредитні кошти за підвищеними ставками, має інші договори поставки з позивачем та потребує обігових коштів для закупівлі спеціалізованих ізоляційних матеріалів.

Водночас колегія суддів не вбачає достатніх підстав покладати саме складне майнове становище відповідача в основу висновку про зменшення пені.

Наведені відповідачем загальні твердження про кредитне навантаження та потребу в обігових коштах самі по собі не доводять, що стягнення 2 263 243,42 грн пені створило б для нього критичний або непосильний фінансовий тягар.

Не встановлено матеріалами справи й обставин неплатоспроможності ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС», припинення ним господарської діяльності чи іншого виняткового фінансового стану.

У цьому контексті колегія суддів враховує і довід апелянта про те, що у період виконання спірного Договору відповідач продовжував брати участь в інших закупівлях ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».

Така обставина свідчить щонайменше про продовження відповідачем активної господарської діяльності та не узгоджується з твердженням про фактичну неможливість функціонування підприємства.

Водночас сама участь у процедурах закупівель також не дає достатніх підстав для висновку про конкретний розмір прибутку, фінансову стійкість або відсутність кредитного навантаження відповідача.

Тому колегія суддів не надає вирішального значення ані загальним посиланням ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» на складне фінансове становище, ані самому факту його участі в інших закупівлях.

Власний висновок апеляційного суду щодо зменшення пені не ґрунтується на скрутному майновому стані відповідача.

Такий підхід відповідає правовій позиції об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22: майновий стан сторін є лише одним із можливих чинників оцінки і не замінює необхідності дослідження всієї сукупності обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» додатково посилається на фінансову звітність ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за 2025 рік.

Відповідач зазначає, що відповідно до Звіту про фінансові результати за 2025 рік чистий прибуток позивача збільшився з 2 781 320 тис. грн до 8 435 966 тис. грн, та на цій підставі заперечує твердження апелянта про складне фінансове становище. Відповідний фінансовий звіт додано до відзиву на апеляційну скаргу як окремий документ. Проте зазначений документ не був предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті апеляційним судом лише у виняткових випадках за умови, що учасник справи довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно від нього не залежали.

Саме на це учасникам справи було окремо звернуто увагу в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 про відкриття апеляційного провадження.

Послідовна практика Касаційного господарського суду виходить із того, що єдиним винятком для прийняття апеляційним судом доказів, не поданих у першій інстанції, є доведення об`єктивної неможливості їх своєчасного подання; тягар доведення таких обставин покладається на учасника, який подає новий доказ. Такий підхід, зокрема, підтверджено Верховним Судом у постановах від 26.03.2026 у справі № 906/865/25 та від 21.05.2026 у справі № 910/4243/25.

У поданому відзиві ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» не наведено обставин, які свідчили б про об`єктивну неможливість подання зазначеної фінансової звітності до суду першої інстанції.

Більше того, сам відповідач указує, що відповідна звітність міститься у відкритих джерелах.

За таких обставин колегія суддів не приймає зазначену фінансову звітність як новий доказ для встановлення обставин, які не досліджувалися судом першої інстанції, та не покладає її в основу висновків у цій справі.

Відповідно, аргументація ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» про зростання чистого прибутку позивача за 2025 рік не є самостійною підставою для підтвердження правомірності зменшення пені.

Оцінюючи баланс інтересів сторін у цілому, колегія суддів виходить із такого.

Інтерес ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у своєчасному отриманні товару є законним, суттєвим та таким, що заслуговує на посилений захист з огляду на функції товариства у сфері експлуатації та розвитку газотранспортної системи.

Тому зменшення пені не повинно створювати у постачальника уявлення про економічну безкарність порушення строків поставки товарів, призначених для потреб критичної інфраструктури.

Разом із тим у конкретній справі не доведено, що прострочення на 13– 22 календарні дні призвело до зриву певного заходу Плану розвитку ГТС, пошкодження майна, припинення транспортування природного газу, необхідності здійснення додаткових витрат або виникнення іншого конкретного негативного наслідку.

Зі свого боку відповідач також не довів такого фінансового стану, який сам по собі вимагав би зменшення неустойки.

Таким чином, майновий стан жодної зі сторін не є визначальною підставою результату цієї справи.

Баланс інтересів забезпечується сукупною оцінкою характеру зобов`язання, ступеня його виконання, тривалості прострочення, конкретних наслідків порушення та остаточного розміру відповідальності.

Стягнення після зменшення 1 131 621,71 грн пені не є символічним чи незначним наслідком для постачальника, а тому зберігає реальний характер майнової відповідальності.

Водночас з урахуванням повного виконання договору, прострочення не більше 22 календарних днів та відсутності доведених конкретних негативних наслідків такого порушення для позивача колегія суддів не вбачає, що залишення до стягнення половини розрахованої пені порушує справедливий баланс на користь боржника.

Таким чином, довід апелянта про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний врахувати інтереси ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», є обґрунтованим. Однак після здійснення апеляційним судом відповідної самостійної оцінки цей аргумент не спростовує правомірності кінцевого результату стягнення 1 131 621,71 грн пені, хоча мотиви місцевого господарського суду в цій частині потребують наведеного вище уточнення та доповнення.

Щодо посилань апелянта на практику Верховного Суду, співвідношення розміру пені з ціною договору та остаточної оцінки пропорційності її зменшення на 50 %

Апелянт, обґрунтовуючи відсутність підстав для зменшення пені, посилається на низку постанов Верховного Суду, зокрема від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19 та від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19.

За твердженням скаржника, із зазначеної практики випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки господарський суд повинен оцінити винятковість випадку, інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини неналежного виконання, тривалість прострочення, наслідки порушення, співвідношення неустойки з такими наслідками, а також поведінку особи, яка допустила порушення. На думку апелянта, у цій справі відповідна сукупність критеріїв відсутня.

Колегія суддів перевірила наведені скаржником посилання на судову практику.

Постанови Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19 та від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19 дійсно існують та входять до послідовно сформованої практики Касаційного господарського суду щодо критеріїв, які належить оцінювати при вирішенні питання про зменшення неустойки. Їх наявність і правовий підхід прямо підтверджені, зокрема, у пізніших постановах Верховного Суду.

Водночас зміст наведених правових висновків не підтверджує твердження апелянта про те, що за встановлених у цій справі обставин суд зобов`язаний відмовити у зменшенні пені.

Навпаки, зазначені постанови послідовно виходять із того, що вирішення питання про зменшення неустойки потребує індивідуальної оцінки конкретних обставин справи, а сама можливість такого зменшення є правом суду.

Цей підхід у подальшому був систематизований та розвинений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Таким чином, наведені апелянтом постанови підтверджують методику оцінки обставин, але не встановлюють імперативного правила, за яким наявність договірного порушення або відсутність однієї окремої «виняткової» обставини виключає можливість зменшення пені.

Особливо показовою для оцінки цього доводу є постанова Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 924/866/21, у якій позивачем також було ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».

У зазначеній справі Оператор ГТС, оскаржуючи зменшення пені, прямо посилався на постанови Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, а також на постанову від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 — тобто фактично на ту саму групу правових позицій, яка покладена в основу апеляційної скарги у справі, що переглядається.

Верховний Суд у справі № 924/866/21 узагальнив правовий зміст зазначених постанов і підтвердив, що суд має право зменшити неустойку, а за відсутності у законі вичерпного переліку істотних обставин питання про наявність підстав для такого зменшення вирішується з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності. При цьому суд має враховувати інтереси обох сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини порушення, тривалість прострочення, його наслідки, поведінку боржника, майновий стан сторін та співвідношення неустойки з наслідками порушення.

Більше того, у справі № 924/866/21 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просило Верховний Суд фактично конкретизувати попередню практику шляхом установлення більш жорстких кількісних меж судової дискреції, зокрема пов`язати можливість зменшення пені із певним процентним співвідношенням її розміру до основного зобов`язання.

Верховний Суд не підтримав такий підхід.

Касаційний господарський суд, пославшись на постанову об`єднаної палати від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначив, що індивідуальний характер підстав для зменшення неустойки та дискреційний характер визначення конкретного розміру такого зменшення виключають можливість формування єдиного алгоритму або універсальних кількісних критеріїв, за якими неустойка повинна чи не повинна зменшуватися.

Верховний Суд також прямо підтвердив, що розмір, до якого зменшується неустойка на 90 %, 70 %, 50 % чи інший відсоток, має індивідуально-оціночний характер і визначається з урахуванням установлених у конкретній справі обставин.

При цьому у справі № 924/866/21 Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу саме ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та не знайшов підстав для відступу від сформованої практики щодо судової дискреції при зменшенні пені.

Колегія суддів звертає увагу, що наведене не означає автоматичного перенесення результату справи № 924/866/21 на цей спір.

Фактичні обставини, правова природа зобов`язань, розмір санкцій та причини їх зменшення у цих справах є різними.

Крім того, відповідна постанова Верховного Суду була ухвалена за нормативного регулювання, яке передбачало одночасне застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тоді як у справі № 912/963/26 колегія суддів, з огляду на втрату Господарським кодексом України чинності до моменту виникнення спірного порушення, виходить саме з положень частини третьої статті 551 ЦК України.

Однак висновки Верховного Суду щодо відсутності універсального відсоткового критерію, необхідності індивідуальної оцінки обставин та дискреційного характеру визначення справедливого розміру неустойки безпосередньо стосуються застосування частини третьої статті 551 ЦК України та залишаються релевантними для цього спору.

У цьому контексті колегія суддів окремо оцінює довід апелянта про те, що розмір заявленої пені становить менше 1,5 % ціни договору, а тому не може вважатися надмірним.

Насамперед слід зазначити, що в самій апеляційній скарзі у цій частині міститься арифметична та фактична неузгодженість.

На сторінці 9 апеляційної скарги зазначено ціну договору 125 591 188,78 грн та суму пені 2 228 603,06 грн, після чого зроблено висновок, що санкція становить менше 1,5 % ціни договору.

Однак судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 3.1 Договору його ціна становить 150 709 426,54 грн з ПДВ, тоді як предметом позову є стягнення саме 2 263 243,42 грн пені.

Таким чином, наведені апелянтом у цьому фрагменті цифри не відповідають установленим судом фактичним даним справи.

За правильних вихідних показників заявлена пеня 2 263 243,42 грн становить приблизно 1,50 % загальної ціни Договору та близько 1,86 % вартості товару, поставленого з простроченням, яка становить 121 696 167,32 грн.

Разом із тим наведена арифметична неточність сама по собі не має вирішального значення для результату спору.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що пеня в сумі 2 263 243,42 грн не може бути охарактеризована як така, що є надмірною лише внаслідок її співвідношення із загальною ціною договору.

Проте з цього не випливає протилежний висновок, що відносно невелике процентне співвідношення неустойки до ціни договору автоматично забороняє суду її зменшити.

Частина третя статті 551 ЦК України передбачає дві альтернативні групи підстав: значне перевищення неустойки над збитками та інші обставини, які мають істотне значення. Тому закон не зводить можливість зменшення неустойки виключно до її математичного співвідношення з ціною договору.

Саме такий підхід підтверджено об`єднаною палатою КГС ВС у справі № 911/2269/22 та Верховним Судом у справі № 924/866/21: універсального процентного порогу, нижче якого зменшення пені заборонено, законодавство не містить.

Тому довід апелянта про незначне співвідношення пені до ціни Договору враховується колегією суддів при оцінці міри допустимого зменшення, однак не виключає самого права на таке зменшення.

Колегія суддів також звертає увагу на функціональне призначення неустойки.

Неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання та одночасно мірою майнової відповідальності за його порушення. Її застосування повинно, з одного боку, створювати для боржника реальний негативний майновий наслідок порушення, а з іншого не набувати карального характеру, відірваного від обставин конкретного порушення.

Саме тому суд, реалізуючи повноваження, передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України, не вправі довільно зменшувати неустойку лише з мотивів співчуття до боржника або загального посилання на принципи справедливості.

Зменшення має бути результатом оцінки конкретних обставин і не повинно фактично звільняти боржника від відповідальності.

У цій справі такого фактичного звільнення не відбулося.

Із нарахованих 2 263 243,42 грн пені судом залишено до стягнення 1 131 621,71 грн, тобто рівно половину договірної санкції.

У грошовому вираженні сума 1 131 621,71 грн є істотною.

Вона становить приблизно 0,75 % загальної ціни Договору та близько 0,93 % вартості товару, поставленого із простроченням.

Така відповідальність не може розглядатися як номінальна чи символічна.

Вона створює для відповідача реальний майновий наслідок недотримання погодженого строку поставки та зберігає превентивну і стимулюючу функції неустойки.

Одночасно з цим колегія суддів ураховує встановлені у попередніх блоках обставини, які не потребують повторного детального викладення: договірне зобов`язання з поставки товару виконано повністю; предметом порушення була саме несвоєчасність поставки; прострочення окремих партій становило 13, 18, 21 та 22 календарні дні; прострочення понад 30 днів не допущено; додатковий 7-відсотковий штраф не виник; конкретних матеріальних чи інших негативних наслідків саме такого прострочення позивачем не доведено; майновий стан відповідача не використовується апеляційним судом як самостійна підстава для зменшення; воєнний стан і доставка через м. Гданськ також не покладаються колегією суддів в основу відповідного висновку; посилання місцевого суду на «фактичне визнання позову» не підтримується апеляційним судом.

Таким чином, колегія суддів не залишає рішення без змін через механічне погодження з усіма мотивами місцевого господарського суду.

Навпаки, частину мотивів суду першої інстанції апеляційний суд визнає недостатньо переконливими або юридично неточними, однак після самостійної оцінки всіх доводів сторін та матеріалів справи доходить висновку, що кінцевий результат щодо зменшення пені на 50 % відповідає частині третій статті 551 ЦК України та засадам справедливості, добросовісності і розумності.

При цьому колегія суддів враховує положення частини першої статті 269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги на підставі наявних у справі і належно прийнятих додаткових доказів. Чинна редакція Господарського процесуального кодексу України станом на час апеляційного розгляду передбачає відповідні повноваження апеляційного суду.

Саме тому недостатня повнота окремих мотивів рішення першої інстанції не вимагає його скасування, якщо під час апеляційної перевірки встановлено, що прийнятий судом результат відповідає нормам матеріального права та підтвердженим обставинам справи.

У цьому зв`язку колегія суддів враховує і те, що апелянт, посилаючись на статтю 277 ГПК України, правильно зазначає: підставами для скасування або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування істотних обставин, недоведеність установлених судом обставин, невідповідність висновків фактичним обставинам, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Однак не кожне зауваження до мотивувальної частини рішення автоматично тягне його скасування.

Для скасування рішення в оскаржуваній частині необхідно встановити, що внаслідок відповідного порушення суд першої інстанції дійшов неправильного результату щодо прав та обов`язків сторін.

У цій справі такого не встановлено.

Оцінені колегією суддів недоліки надмірне значення, надане місцевим судом «фактичному визнанню позову», недостатня деталізація оцінки інтересів позивача, відсутність належного мотивування щодо окремих пізніше поданих доказів та посилання на логістичні труднощі усуваються апеляційним судом шляхом власної повної оцінки обставин у межах його повноважень і не спростовують правильності кінцевого висновку про стягнення 1 131 621,71 грн пені.

Натомість задоволення апеляційної скарги та додаткове стягнення ще 1 131 621,71 грн означало б фактичну відмову від застосування передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України механізму судового коригування неустойки, хоча у цій справі встановлено сукупність обставин, яка об`єктивно дає підстави для його застосування.

Тому наведені ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» постанови Верховного Суду не спростовують висновку про можливість зменшення пені, а, навпаки, підтверджують необхідність індивідуальної оцінки кожної конкретної справи.

Особливо це підтверджується більш пізніми правовими висновками об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та КГС ВС від 28.11.2024 у справі № 924/866/21, які виключають формування універсальної математичної межі судової дискреції та вимагають визначати справедливий розмір неустойки саме за результатами оцінки сукупності фактичних обставин.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що збереження до стягнення 50 % нарахованої пені 1 131 621,71 грн у конкретних правовідносинах сторін не нівелює відповідальності ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС», не створює для нього економічної безкарності, не позбавляє договірну умову про неустойку практичного змісту та водночас відповідає встановленому частиною третьою статті 551 ЦК України механізму забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що практика Верховного Суду, незначне процентне співвідношення пені з ціною Договору та принцип обов`язковості договірних умов у своїй сукупності виключають можливість зменшення пені, є необґрунтованими та не становлять підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Щодо поведінки відповідача під час виконання договору, доводів про невжиття заходів для недопущення прострочення, попередню обізнаність із умовами закупівлі та інших аргументів сторін, які не отримали окремої оцінки

Колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити доводи апелянта щодо поведінки ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» під час виконання спірного Договору, оскільки скаржник наголошує не лише на відсутності, на його думку, об`єктивних причин прострочення, а й на тому, що відповідач не довів вжиття всіх залежних від нього заходів для своєчасної поставки товару.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» зазначає, що умови закупівлі, у тому числі строки поставки та відповідальність за їх порушення, були завчасно оприлюднені на вебпорталі Prozorro, а тому відповідач ще до укладення Договору мав можливість ознайомитися з ними, оцінити власні виробничі, фінансові та логістичні можливості і лише після цього прийняти рішення про участь у закупівлі та укладення Договору. Апелянт також прямо наголошує, що відповідач не надав доказів вчинення конкретних дій, спрямованих на уникнення прострочення поставки.

За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, при цьому жоден доказ не має наперед установленої сили, а суд повинен оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу та їх взаємний зв`язок у сукупності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 також вказала, що при вирішенні питання про зменшення неустойки підлягають оцінці, серед іншого, зменшуючи пеню на 50 %, са також ступінь виконання основного зобов`язання, причини порушення і його наслідки.

Таким чином, відповідний довід апелянта є юридично релевантним і не може бути залишений без оцінки.

Водночас колегія суддів розмежовує два питання: доведення відповідачем об`єктивної неможливості своєчасного виконання договору та оцінку його фактичної поведінки, спрямованої на виконання основного зобов`язання.

Як уже встановлено судом, ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» не довело існування такої конкретної непереборної чи непередбачуваної події, яка після укладення Договору об`єктивно унеможливила поставку товару до 10.12.2025.

Сам відповідач не кваліфікував наведені ним логістичні труднощі як форс-мажорні обставини, а необхідність транспортування товару з Китаю через порт м. Гданськ існувала та була йому відома ще задовго до спливу договірного строку.

Тому в частині твердження про відсутність належного доказування об`єктивної неможливості своєчасного виконання зобов`язання доводи апелянта є обґрунтованими.

Однак відсутність доказів об`єктивної неможливості виконання не є тотожною відсутності будь-яких дій відповідача, спрямованих на виконання Договору.

Із матеріалів справи вбачається, що вже 12.09.2025, тобто майже за три місяці до кінцевого строку поставки, ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» повідомило покупця, що перша партія товару виготовлена та перебуває в морському перевезенні з м. Циндао до м. Гданськ. У цьому ж листі постачальник прогнозував прибуття вантажу до Польщі 24.10.2025 та подальше прибуття до м. Боярка в період 31.10– 05.11.2025.

Таким чином, матеріали справи підтверджують, що відповідач не залишав виконання договору без руху до настання кінцевого строку, а ще у вересні 2025 року товар був виготовлений та перебував у процесі транспортування.

Крім того, після спливу строку 10.12.2025 відповідач не відмовився від виконання договору, а здійснив поставки 24.12.2025, 29.12.2025, 01.01.2026 та 02.01.2026, унаслідок чого основне зобов`язання було виконано повністю.

Таким чином, твердження апелянта про повну відсутність дій відповідача щодо виконання зобов`язання не відповідає встановленим обставинам.

Водночас колегія суддів погоджується, що відповідач не надав достатніх доказів, які дозволяли б установити, які саме додаткові заходи він вжив після виникнення відхилення від прогнозованого ним самим графіка поставки, чи намагався прискорити транспортування, змінити перевізника, маршрут, спосіб доставки або вчинити інші конкретні дії для уникнення прострочення після того, як стало зрозуміло, що прогнозований строк 31.10– 05.11.2025 дотриманий не буде.

Саме тому колегія суддів не кваліфікує поведінку відповідача як таку, що демонструє вжиття всіх можливих заходів для запобігання порушенню.

Проте із цього також не випливає протилежний висновок про недобросовісне ухилення постачальника від виконання договору.

Установлені факти свідчать про проміжну ситуацію: відповідач здійснював виконання договору, товар був виготовлений і транспортувався, зобов`язання в подальшому виконано повністю, однак достатніх доказів максимально можливих заходів саме для недопущення прострочення матеріали справи не містять.

За таких обставин поведінка відповідача не може бути самостійною вагомою підставою для зменшення неустойки, але водночас не дає підстав характеризувати порушення як свідоме ухилення від виконання основного зобов`язання.

Такий підхід узгоджується з постановою об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, у якій поведінка боржника визначена лише одним із елементів комплексної оцінки, а не самостійною абсолютною умовою, без наявності якої зменшення неустойки в усіх випадках виключається.

Щодо доводу апелянта про завчасне оприлюднення умов закупівлі в електронній системі Prozorro колегія суддів зазначає таке.

Незалежно від способу попереднього ознайомлення з проєктом договору, безспірним є те, що ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» добровільно уклало Договір № 4600012024 від 12.08.2025, погодивши як строк поставки, так і визначену підпунктом 7.3.2 відповідальність за його порушення.

Тому колегія суддів погоджується зі скаржником у тому, що відповідач не може після виникнення прострочення посилатися на самі умови договору як на несподівані чи такі, наслідки яких він не міг передбачити.

Так само, приймаючи участь у закупівлі товару китайського виробництва, відповідач повинен був заздалегідь врахувати характер міжнародної логістики та обмеження, які існували на час укладення договору.

Однак це питання вже відмежоване від іншого передбаченого законом права суду на зменшення неустойки.

Добровільне погодження розміру пені є обставиною, яка враховується при оцінці інтересу кредитора та недопустимості нівелювання договірної відповідальності, але не усуває дію частини третьої статті 551 ЦК України.

Тому попередня обізнаність ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» із відповідними умовами є аргументом проти надмірного зменшення відповідальності, але сама по собі не виключає можливості її коригування судом за наявності сукупності інших істотних обставин.

Колегія суддів також оцінює довід апелянта про те, що під час виконання спірного договору ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» одночасно брало участь в інших закупівлях, оголошених позивачем, що, на думку скаржника, свідчить про продовження господарської діяльності та отримання доходу і спростовує твердження відповідача про його скрутний фінансовий стан.

Як уже зазначено, сам факт участі підприємства в інших закупівлях не дає можливості встановити його чистий дохід, розмір вільних обігових коштів, кредитне навантаження або загальний фінансовий результат.

Разом із тим ця обставина дійсно не узгоджується з твердженням про настільки критичний майновий стан, за якого стягнення повної суми пені саме по собі могло б зумовити припинення господарської діяльності.

Тому колегія суддів не приймає посилання відповідача на його фінансовий стан як самостійну підставу для зменшення пені.

Водночас цей висновок уже не впливає на кінцевий результат, оскільки у попередньому блоці апеляційний суд прямо відмежував майнове становище відповідача від тих обставин, на яких ґрунтує власний висновок про допустимість зменшення неустойки.

Не має самостійного вирішального значення і аргументація ТОВ «ЄВРОКОР ПЛЮС» про те, що воно є одним із небагатьох постачальників специфічних ізоляційних матеріалів, має тривалу співпрацю з позивачем та інші чинні договори поставки, а сам позивач зацікавлений у продовженні відповідних господарських відносин. Такі доводи відповідач наводив на обґрунтування необхідності збереження обігових коштів та зменшення фінансового навантаження.

Тривалість господарських відносин сторін, наявність інших договорів та спеціалізація постачальника можуть характеризувати фактичний контекст їх співпраці, однак не створюють для постачальника особливого режиму відповідальності та не надають йому права порушувати строки поставки без застосування погоджених наслідків.

За відсутності доказів того, що стягнення повної пені об`єктивно унеможливило б забезпечення критичних потреб газотранспортної системи або призвело б до припинення поставок у межах інших договорів, відповідні твердження залишаються припущеннями.

Тому зазначені обставини колегія суддів не покладає в основу висновку щодо 50-відсоткового зменшення пені.

Так само не може бути самостійною підставою для зменшення неустойки наведене у відзиві твердження відповідача про те, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством-монополістом та суб`єктом господарювання державного сектору економіки.

Незалежно від організаційно-майнового статусу кредитора, його право на належне виконання договору та застосування встановленої договором відповідальності підлягає судовому захисту на загальних засадах.

Належність кредитора до державного сектору економіки не зменшує цінності його майнового інтересу та не може використовуватися як аргумент на користь послаблення договірної дисципліни.

Навпаки, з огляду на функції ТОВ «Оператор ГТС України» та державну власність на об`єкти газотранспортної системи, інтерес позивача у належному та своєчасному виконанні договорів закупівлі заслуговує на належне врахування.

Тому зазначена характеристика позивача не створює самостійної підстави для зменшення пені та не впливає на кінцевий висновок колегії суддів.

У результаті оцінки цієї групи доводів колегія суддів доходить висновку про необхідність чітко відмежувати обставини, які не покладаються в основу зменшення пені, від тих, які мають визначальне значення.

Не є самостійними підставами для зменшення неустойки у цій справі: загальний факт дії воєнного стану; існуючі ще до укладення договору логістичні складнощі; маршрут поставки через м. Гданськ; твердження відповідача про скрутне фінансове становище; необхідність збереження обігових коштів для виконання інших договорів; статус і тривалість господарської співпраці сторін; твердження про особливий статус позивача; посилання на «фактичне визнання позову».

Не встановлено також, що відповідач довів ужиття всіх можливих заходів для недопущення прострочення.

Водночас належно встановленими та такими, що у сукупності мають істотне значення відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, залишаються: фактичне повне виконання основного зобов`язання; характер порушення виключно як прострочення, а не непоставки; його тривалість від 13 до 22 календарних днів; відсутність прострочення понад 30 днів; відсутність доведених конкретних негативних наслідків саме цього прострочення; а також збереження після зменшення значної майнової відповідальності у сумі 1 131 621,71 грн.

Саме таке відмежування, на переконання колегії суддів, забезпечує індивідуальну оцінку спірних правовідносин, якої вимагає об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, та виключає як безпідставне звільнення відповідача від договірної відповідальності, так і формальний підхід, за якого будь-яка погоджена договором неустойка повинна стягуватися у повному розмірі незалежно від конкретних обставин її застосування.

Щодо доводів апелянта про неповне з`ясування обставин справи, однобічну оцінку позицій сторін, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та наявність процесуальних підстав для скасування рішення

Підсумовуючи перевірку доводів апеляційної скарги, колегія суддів окремо оцінює твердження ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про те, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення пені врахував виключно позицію відповідача, не дослідив усіх обставин, які мають істотне значення для справи, не надав належної оцінки доказам позивача, а тому оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 1 131 621,71 грн пені ухвалено за неповного з`ясування обставин, недоведеності обставин, визнаних установленими, невідповідності висновків фактичним обставинам справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Саме на ці підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, посилається скаржник.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд повинен оцінювати докази за внутрішнім переконанням, сформованим у результаті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, оцінювати кожний доказ окремо та їх взаємний зв`язок у сукупності, а також мотивувати врахування або відхилення доказів.

Наведені приписи означають, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд не може обмежитися формальним відтворенням аргументів боржника або посиланням лише на одну обставину, а повинен співвіднести інтереси обох сторін та надати оцінку всім факторам, які здатні вплинути на реалізацію передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України судового розсуду.

У цій частині колегія суддів погоджується з апелянтом, що мотивування рішення суду першої інстанції щодо зменшення пені є надмірно стислим.

Фактично місцевий господарський суд, визначивши правильність розрахунку пені у сумі 2 263 243,42 грн, обґрунтував її зменшення на 50 % посиланням на три обставини: неподання позивачем доказів матеріальних збитків, «фактичне визнання позову» та незначне прострочення виконання зобов`язання.

Водночас безпосередньо у цій частині мотивувальної частини рішення місцевий суд не навів детальної оцінки: значення повного виконання відповідачем основного зобов`язання; співвідношення тривалості кожного періоду прострочення з характером порушення; відсутності прострочення понад 30 календарних днів; конкретних наслідків порушення для позивача; значення діяльності ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» для функціонування газотранспортної системи; доводів позивача щодо його дебіторської заборгованості; доводів про завчасну обізнаність відповідача з умовами закупівлі; доводів щодо передбачуваності логістичних ризиків; поведінки відповідача під час виконання договору; співвідношення повного та зменшеного розміру пені з обставинами конкретного порушення.

Колегія суддів також уже встановила, що окремі мотиви місцевого господарського суду не можуть бути підтримані у тому вигляді, в якому вони сформульовані в оскаржуваному рішенні.

Зокрема, незаперечення відповідачем факту прострочення не є тотожним процесуальному визнанню позову в повному обсязі.

Так само загальні посилання на воєнний стан, блокування українських портів та маршрут через м. Гданськ не доводять об`єктивної неможливості своєчасної поставки, оскільки відповідні обставини існували та були відомі відповідачу на момент укладення договору.

Не покладає колегія суддів в основу зменшення пені і твердження відповідача про його скрутний майновий стан, яке не підтверджене доказами такого ступеня фінансової неспроможності, що саме по собі могло б виправдовувати зменшення відповідальності.

Разом із тим з установлених недоліків мотивування не випливає, що висновок про можливість застосування частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення пені на 50 % є неправильним по суті.

Необхідно розмежовувати недостатність окремих мотивів суду першої інстанції та відсутність матеріально-правових підстав для прийнятого ним результату.

Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 269 ГПК України здійснює повторну перевірку законності й обґрунтованості рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не обмежений самим лише формальним контролем за кількістю аргументів, наведених місцевим судом.

У межах такого перегляду колегія суддів самостійно перевірила всі фактичні й правові обставини, на які посилаються сторони щодо спірного зменшення неустойки.

Відтак аргумент скаржника про те, що суд першої інстанції недостатньо докладно мотивував окремі аспекти оцінки, не може ототожнюватися з доведенням того, що за правильної та повної оцінки всіх обставин єдиним можливим результатом мало бути стягнення пені у повному розмірі.

Саме такого висновку матеріали справи не підтверджують.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення або його зміни є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому процесуальне порушення може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, сам факт наявності певного процесуального недоліку ще не означає автоматичної необхідності скасування судового рішення. Необхідним є встановлення його впливу на правильність результату вирішення спору.

На необхідності такого причинного зв`язку між процесуальним порушенням та неправильністю судового результату наголошував і Верховний Суд, зазначаючи, що порушення процесуальних норм є підставою для скасування або зміни рішення тоді, коли воно призвело до ухвалення незаконного рішення.

У цій справі таких наслідків колегією суддів не встановлено.

Як детально з`ясовано в попередніх блоках цього розділу, навіть без урахування тих аргументів і доказів відповідача, які апеляційний суд визнав неналежними або недостатніми для обґрунтування зменшення пені, залишається самостійна сукупність установлених обставин, що має істотне значення для застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Йдеться про характер фактично допущеного порушення як прострочення, а не невиконання зобов`язання; повне виконання зобов`язання з поставки; тривалість прострочення від 13 до 22 календарних днів; відсутність прострочення понад 30 днів і, відповідно, ненастання передбаченої договором додаткової відповідальності у вигляді 7 % штрафу; відсутність доказів конкретних негативних майнових чи виробничих наслідків саме такого прострочення; а також збереження після зменшення реальної майнової відповідальності відповідача у значному розмірі — 1 131 621,71 грн.

Саме ця сукупність, а не «фактичне визнання позову», не загальний воєнний стан, не маршрут через Гданськ і не твердження про фінансові труднощі відповідача є визначальною для висновку апеляційного суду.

За такого підходу зауваження скаржника до окремих мотивів місцевого суду не доводять неправильності самого результату.