Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №908/3266/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Дніпро Справа № 908/3266/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А. М., Левшиної Г. В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Сінявська Г.В.;

від відповідача (апелянта): Вачарія Є.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 (суддя Науменко О. А.)

у справі № 908/3266/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО” м. Київ

до відповідача: Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” м. Запоріжжя,

про стягнення 64 236 511,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення 64 236 511,52 грн, з яких 64 143 062,57 грн основного боргу та 93 448,95 грн 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, укладеним між сторонами шляхом приєднання, дата акцептування 01.01.2024. За умовами цього договору ПрАТ «НЕК «Укренерго» як оператор системи передачі зобов`язалося безперервно надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а АТ «Запоріжжяобленерго» як користувач оплачувати надані послуги у строки та порядку, визначені договором.

Позивач зазначав, що протягом липня та серпня 2025 року ним надано відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що оформлені актом надання послуги від 31.07.2025 № ДУА-0017895 за липень 2025 року на суму 33 185 299,73 грн та актом надання послуги від 31.08.2025 № ДУА-0018703 за серпень 2025 року на суму 30 957 203,28 грн. Зазначені акти підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання процедури врегулювання розбіжностей.

Крім того, у липні–серпні 2025 року сторонами, відповідно до умов договору та оновлених даних комерційного обліку, оформлено акти коригування за попередні розрахункові періоди: акт коригування від 01.08.2025 № ДУА_К-0003820 до акта надання послуги від 31.12.2024 № ДУА-0012412, за яким вартість послуг за грудень 2024 року збільшено на 0,05 грн, та акт коригування від 04.08.2025 № ДУА_К-0004141 до акта надання послуги від 31.05.2025 № ДУА-0016324, за яким вартість послуг за травень 2025 року збільшено на 559,51 грн. Вказані акти коригування також підписані відповідачем без зауважень.

Посилаючись на те, що АТ «Запоріжжяобленерго» у встановлені договором строки не здійснило оплату наданих послуг, ПрАТ «НЕК «Укренерго» просило стягнути з відповідача 64 143 062,57 грн заборгованості, а також, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, 93 448,95 грн 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 19.07.2025 по 16.09.2025.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у справі № 908/3266/25 позов Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 64 143 062,57 грн заборгованості, 93 448, 95 грн 3 % річних та 770 838, 14 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини на підставі договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024, відповідно до якого АТ «Запоріжжяобленерго» як користувач зобов`язане здійснювати оплату наданих ПрАТ «НЕК «Укренерго» послуг у порядку та строки, визначені договором.

Суд першої інстанції установив, що договором передбачено поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому у разі виникнення розбіжностей щодо вартості або фактичного обсягу послуги користувач має право оскаржити відповідні показники у визначений договором строк, однак така процедура не звільняє його від обов`язку здійснити оплату у встановлений договором термін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, місцевий господарський суд установив, що акти надання послуг за липень та серпень 2025 року, а також акти коригування за попередні розрахункові періоди підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання процедури врегулювання розбіжностей. Усього відповідно до підписаних сторонами актів та актів коригування позивачем надано відповідачу послуг на суму 64 143 062,57 грн.

Заперечення відповідача щодо недостовірності обсягів наданих послуг у зв`язку з відсутністю доступу до засобів комерційного обліку на тимчасово окупованій території суд відхилив. Місцевий господарський суд зазначив, що акти приймання-передачі послуг та акти коригування були підписані самим відповідачем без зауважень, а дані комерційного обліку щодо електроустановок, стосовно яких відсутня перевірена інформація про синхронну роботу з ОЕС України, з 14.06.2023 до системи MMS не приймаються та в розрахунках між учасниками ринку не використовуються.

Відхиляючи посилання АТ «Запоріжжяобленерго» на дію форс-мажорних обставин як підставу для звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив із положень статті 617 Цивільного кодексу України та частини другої статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до яких саме сторона, яка порушила зобов`язання, повинна довести, що його належне виконання стало неможливим унаслідок дії конкретних надзвичайних та невідворотних обставин.

Суд також врахував, що договір № 0503-03041-ПД був акцептований сторонами 01.01.2024, тобто під час дії в Україні воєнного стану, та дійшов висновку, що сам по собі факт його існування не свідчить про неможливість виконання конкретного грошового зобов`язання відповідачем без встановлення відповідного причинного зв`язку між такими обставинами та невиконанням зобов`язання.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних суд першої інстанції виходив із положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та зазначив, що невиконання або неналежне виконання передбаченого договором обов`язку щодо своєчасної оплати планового та фактичного обсягу послуги є порушенням грошового зобов`язання та тягне настання передбачених законом правових наслідків.

При цьому місцевий господарський суд врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування умов договорів, якими передбачено одночасне використання планового і фактичного обсягів послуги та поетапну оплату планової вартості послуг, зокрема висновки, наведені у постановах Верховного Суду у відповідних спорах у сфері електроенергетики.

Установивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції визнав обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок 93 448,95 грн 3 % річних за період з 19.07.2025 по 16.09.2025 та дійшов висновку про наявність правових підстав для їх стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у справі № 908/3266/25 в частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних, Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі АТ «Запоріжжяобленерго» просить рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у справі № 908/3266/25 скасувати в частині стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 93 448,95 грн 3 % річних; ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026, зокрема щодо стягнення 64 143 062,57 грн основного боргу, апелянт вимог про його скасування або зміну не заявляє, а тому предметом апеляційного перегляду є саме правомірність стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 93 448,95 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, АТ «Запоріжжяобленерго» вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у справі № 908/3266/25 у частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних незаконним та таким, що ухвалене з порушенням вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України. На думку апелянта, обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, не підтверджуються належними та допустимими доказами, місцевим господарським судом не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення.

Насамперед скаржник стверджує про неправильне встановлення судом першої інстанції системи правових, економічних та організаційних відносин між сторонами під час виконання договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. За доводами апеляційної скарги, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували остаточні дані комерційного обліку у вигляді перевірених фактичних обсягів відпуску або споживання, імпорту чи експорту електричної енергії, обсягів розподіленої електричної енергії об`єктам/площадкам комерційного обліку споживачів, а також обсягів відбору технологічних витрат електричної енергії на її розподіл територією здійснення ліцензованої діяльності АТ «Запоріжжяобленерго». На переконання скаржника, саме такі дані мали б бути підставою для виникнення, збільшення або коригування відповідних грошових зобов`язань.

Апелянт наголошує, що розрахунки між учасниками ринку електричної енергії мають здійснюватися виключно на підставі достовірних і підтверджених даних щодо фактичних обсягів виробництва та споживання електричної енергії. У зв`язку із цим АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на статті 52, 53 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідно до яких функції адміністратора розрахунків та адміністратора комерційного обліку покладаються на оператора системи передачі, тобто ПрАТ «НЕК «Укренерго», яке, серед іншого, забезпечує створення та ведення відповідних баз даних комерційного обліку та надання цих даних учасникам ринку.

Посилаючись на положення глав 9.13, 9.14 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, скаржник зазначає, що для розрахунків на ринку електричної енергії мають використовуватися саме сертифіковані дані комерційного обліку, тобто набір даних за відповідний період для точки або групи точок комерційного обліку після їх перевірки адміністратором комерційного обліку. За твердженням апелянта, учасники ринку та адміністратор розрахунків можуть використовувати для розрахунків та інших комерційних цілей виключно сертифіковані дані щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, відібраної, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії.

АТ «Запоріжжяобленерго» також посилається на пункт 6.6 глави XI Кодексу системи передачі, за яким обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для оператора системи розподілу визначається, зокрема, як обсяг розподіленої електричної енергії об`єктам/площадкам комерційного обліку споживачів, обсяг відбору технологічних витрат електричної енергії на її розподіл територією здійснення ліцензованої діяльності та обсяг відбору електричної енергії площадкам комерційного обліку господарчих потреб оператора системи розподілу. На цій підставі скаржник наполягає, що достовірне встановлення таких обсягів є необхідною передумовою визначення вартості послуг і, відповідно, розміру грошового зобов`язання.

На підтвердження доводів щодо проблематики формування даних комерційного обліку в умовах тимчасової окупації частини території Запорізької області апелянт посилається також на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування енергетичних ринків, конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та посилення енергетичної стійкості», який набрав чинності 11.03.2026. Скаржник зазначає, що згідно з частиною четвертою його Прикінцевих положень оператор системи передачі протягом 90 календарних днів повинен надати учасникам ринку уточнені сертифіковані дані комерційного обліку за об`єктами електроенергетики, розташованими на територіях ведення бойових дій або тимчасово окупованих територіях, які не здійснюють синхронну роботу з об`єднаною енергетичною системою України, за період з початку введення воєнного стану.

Крім того, скаржник звертає увагу на ухвалу Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1218/23, у якій, за твердженням апелянта, констатовано наявність виключної правової проблеми щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема щодо моменту набуття територією статусу тимчасово окупованої, початку застосування відповідних правових обмежень, а також специфіки взаємовідносин учасників ринку електричної енергії та споживачів, які знаходяться поблизу районів активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях.

За твердженням АТ «Запоріжжяобленерго», зазначена виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності єдиного порядку та механізму формування, використання і підтвердження даних комерційного обліку у випадку, коли учасник ринку здійснює ліцензовану діяльність на території, частина якої перебуває у тимчасовій окупації, а інша частина є підконтрольною Україні або деокупованою. Апелянт вважає, що майбутній правовий висновок у справі № 916/1218/23 повинен сформувати єдиний алгоритм визначення обсягів виробітку, видачі в мережу, передачі та розподілу електричної енергії між підконтрольною та тимчасово окупованою територіями. На час подання апеляційної скарги, як зазначає скаржник, остаточне судове рішення у справі № 916/1218/23 було відсутнє.

Підсумовуючи цю групу доводів, АТ «Запоріжжяобленерго» вказує, що судом першої інстанції не враховано відсутності єдиного порядку (алгоритму) визначення обсягів виробітку, видачі в мережу, передачі та розподілу електричної енергії для оператора системи розподілу, частина території ліцензованої діяльності якого перебуває у тимчасовій окупації. На переконання апелянта, ця обставина є істотною для вирішення спору та безпосередньо впливає на можливість визначення розміру основного грошового зобов`язання і похідних від нього нарахувань.

Окремою підставою для скасування рішення у спірній частині апелянт визначає неправильність висновків місцевого господарського суду щодо настання правових наслідків порушення зобов`язання. АТ «Запоріжжяобленерго» стверджує, що ним виконано всі передбачені договором та законодавством дії, пов`язані з настанням обставин непереборної сили, які, на його думку, виключають настання відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань.

При цьому апелянт звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 3, пункту 10 частини першої статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» та глави 1.3 Правил ринку укладення договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління є обов`язковою умовою участі суб`єкта у ринку електричної енергії, а сам такий договір є договором приєднання. Наведене, на переконання скаржника, має враховуватися при оцінці висновку суду першої інстанції про те, що договір № 0503-03041-ПД було укладено у період дії воєнного стану, оскільки участь АТ «Запоріжжяобленерго» у відповідних договірних відносинах обумовлена нормативно встановленою моделлю функціонування ринку електричної енергії.

Посилаючись на статтю 614 Цивільного кодексу України, розділ 8 договору, статтю 617 Цивільного кодексу України та пункт 1.15.3 Правил ринку, скаржник зазначає, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання є результатом дії форс-мажорних обставин. При цьому, за позицією апелянта, строк виконання зобов`язання учасника ринку, який зазнав впливу форс-мажорних обставин, переноситься на весь період їх дії, включаючи час, необхідний для ліквідації наслідків, а відповідний учасник ринку не повинен нести відповідальність за прострочення виконання зобов`язань.

На підтвердження наявності обставин непереборної сили АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено як форс-мажорні обставини військову агресію Російської Федерації проти України та введення у зв`язку із цим воєнного стану. Апелянт зазначає, що 09.03.2022 листами № 007-007/1535 та № 007-007/1533 повідомив ПрАТ «НЕК «Укренерго» про настання форс-мажорних обставин та про звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань на час їх дії.

Також скаржник посилається на отриманий 21.07.2023 Сертифікат Запорізької торгово-промислової палати № 2300-23-3315, який, як зазначено в апеляційній скарзі, підтверджує наявність обставин, за яких виконання зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з 01.08.2022 є неможливим. Вказане, на думку АТ «Запоріжжяобленерго», підтверджує відсутність його вини у неналежному виконанні зобов`язань та виключає можливість покладення на нього відповідальності.

Крім наведеного, АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на частину третю статті 7 Закону України «Про особливості нарахування плати за житлово-комунальні послуги та інших платежів, передбачених законодавством, у зв`язку з пошкодженням або знищенням об`єктів нерухомого майна», який набрав чинності 15.04.2026. Апелянт зазначає, що відповідно до цієї норми заборгованість підприємств житлово-комунальної сфери, яка утворилася після 24.02.2022 за товари, роботи та послуги, використані для надання житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованій території за період її окупації, не підлягає примусовому стягненню та продовжує обліковуватися на підприємствах до врегулювання на законодавчому рівні. На думку скаржника, суд першої інстанції залишив ці законодавчі приписи поза увагою.

АТ «Запоріжжяобленерго» вважає, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» не довело належними та допустимими доказами підстав і розміру заборгованості за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за грудень 2024 року, травень, липень та серпень 2025 року, а тому відсутня й правова підстава для нарахування та стягнення 3 % річних як наслідку неналежного виконання відповідного грошового зобов`язання.

Посилаючись на статті 11, 525, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України наслідки можуть наставати лише у випадку, коли у боржника існує належним чином встановлений обов`язок сплатити певну суму грошових коштів, проте він неправомірно такого обов`язку не виконує. За відсутності належного підтвердження самого основного грошового зобов`язання, на переконання скаржника, відсутні й підстави для застосування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків.

При цьому АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, та зазначає, що 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання, мають компенсаторний характер та є способом захисту майнового права кредитора у разі прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Водночас, на думку апелянта, передумовою їх нарахування є встановлення факту неправомірного утримання боржником грошових коштів, які належали до сплати кредиторові.

Скаржник також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, відповідно до висновків якої зобов`язання зі сплати процентів річних є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його долю. Виходячи з цього, АТ «Запоріжжяобленерго» стверджує, що недоведеність підстав та розміру основного боргу унеможливлює стягнення 3 % річних.

Окремо апелянт наголошує на необхідності застосування принципів верховенства права, справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. За твердженням АТ «Запоріжжяобленерго», суд першої інстанції при вирішенні спору не забезпечив справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами. Скаржник зазначає, що внаслідок бойових дій та атак держави-агресора об`єкти його електроенергетичної інфраструктури постійно зазнають пошкоджень, що зумовлює необхідність значних щоденних витрат на аварійно-відновлювальні та ремонтні роботи, підтримання функціонування об`єднаної енергетичної системи України та забезпечення безперебійного електропостачання об`єктів критичної інфраструктури, підприємств і населення.

У цьому контексті апелянт звертає увагу, що АТ «Запоріжжяобленерго» є оператором системи розподілу на території Запорізької області, а 60,247548 % його статутного капіталу перебуває в опосередкованому володінні або контролюється державою через АТ «Українські розподільні мережі». Одним із головних завдань товариства в умовах воєнного стану є забезпечення безперебійного електроживлення об`єктів критичної інфраструктури, підприємств та населення.

На обґрунтування необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 щодо справедливості як складової права та на постанову Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 280/988/19, у якій зазначено про необхідність дотримання принципу пропорційності та справедливого балансу між суспільними і приватними інтересами як складової принципу верховенства права.

Посилаючись також на закріплені статтею 3 Цивільного кодексу України засади справедливості, добросовісності та розумності, АТ «Запоріжжяобленерго» вважає, що при вирішенні спору мають бути враховані специфіка функціонування ринку електричної енергії в умовах воєнного стану, фінансовий стан товариства, необхідність спрямування значних коштів на відновлення пошкодженої енергетичної інфраструктури, а також добросовісність поведінки відповідача.

За твердженням апелянта, у його діях відсутні умисні винні дії, спрямовані на порушення прав та законних інтересів ПрАТ «НЕК «Укренерго», а наведені в апеляційній скарзі обставини є виключними. Виходячи з принципу справедливості та необхідності підтримання розумного балансу інтересів сторін, скаржник вважає обґрунтованою відмову у стягненні 3 % річних, оскільки, на його думку, саме такий результат забезпечить співмірність наслідків для боржника і майнових інтересів кредитора та відповідатиме завданню господарського судочинства.

На завершення скаржник посилається на приписи статей 2, 13, 73, 74, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України щодо завдання господарського судочинства, засад змагальності, розподілу обов`язку доказування, належності, допустимості та вірогідності доказів та вважає, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» не виконало покладеного на нього процесуального обов`язку щодо доведення всієї сукупності обставин, необхідних для стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго» 93 448,95 грн 3 % річних.

З урахуванням наведеного АТ «Запоріжжяобленерго» вважає наявними передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог ПрАТ «НЕК «Укренерго» про стягнення 93 448,95 грн 3 % річних.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів АТ «Запоріжжяобленерго», вважає оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних законним та обґрунтованим і просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач насамперед посилається на існування між сторонами чинних договірних правовідносин. НЕК «Укренерго» зазначає, що відповідно до заяви-приєднання, підписаної АТ «Запоріжжяобленерго» 12.12.2023, між сторонами укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування якого 01.01.2024. Посилаючись на статті 626, 629 Цивільного кодексу України, позивач наголошує на обов`язковості договору для його сторін, а також на положенні частини другої статті 615 Цивільного кодексу України, відповідно до якого одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за його порушення.

НЕК «Укренерго» звертає увагу на погоджений сторонами порядок здійснення розрахунків. Зокрема, пунктом 3.5 договору передбачено здійснення користувачем поетапної оплати планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а відповідно до пункту 3.7 договору користувач повинен здійснити розрахунок з оператором системи передачі за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків та актів надання послуг, у тому числі отриманих через сервіс електронного документообігу.

Позивач також посилається на статтю 5 Цивільного кодексу України щодо дії актів цивільного законодавства в часі та зазначає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, а у разі виникнення цивільних відносин раніше новий акт застосовується до тих прав та обов`язків, які виникли після набрання ним чинності.

За твердженням ПрАТ «НЕК «Укренерго», на виконання договору послуги надавалися відповідачу безперервно, а їх загальна вартість за спірними розрахунковими періодами становила 64 143 062,57 грн. Факт надання послуг, на думку позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання послуг та актами коригування, які підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень. При цьому відповідач не ініціював передбаченої договором процедури врегулювання розбіжностей щодо визначених у таких документах обсягів або вартості послуг.

НЕК «Укренерго» наголошує, що АТ «Запоріжжяобленерго» не здійснювало ані поетапної оплати відповідно до рахунків, виставлених згідно з пунктом 3.5 договору, ані оплати на підставі отриманих актів надання послуг та актів коригування, що, на переконання позивача, свідчить про порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором.

Окремо позивач зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач не спростовує чинності договору, факту приєднання до його умов, факту безперервного надання послуги, отримання виставлених рахунків, актів надання послуг та актів коригування, а також самого факту несплати спірних сум у встановлені договором строки. За позицією НЕК «Укренерго», суд першої інстанції належним чином дослідив докази та встановив як наявність заборгованості відповідача у розмірі 64 143 062,57 грн, так і факт прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Щодо правомірності стягнення 3 % річних ПрАТ «НЕК «Укренерго» посилається на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач при цьому розмежовує передбачені договором санкції за порушення строків оплати та передбачені законом нарахування за статтею 625 Цивільного кодексу України. Так, НЕК «Укренерго» зазначає, що пунктом 7.1 договору передбачено право оператора системи передачі нарахувати пеню у разі порушення користувачем строків розрахунку, а у випадку прострочення розрахунку фактичної вартості послуги понад тридцять календарних днів — додатково стягнути штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. Водночас 3 % річних нараховуються безпосередньо на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За доводами позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів і отримання плати за користування боржником коштами, належними кредиторові.

НЕК «Укренерго» також заперечує доводи апелянта, пов`язані з необхідністю врахування його особливого становища як підприємства енергетичної галузі в умовах воєнного стану. Позивач зазначає, що сам також належить до державного сектору економіки, забезпечує функціонування об`єктів критичної інфраструктури та включений до переліку об`єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

За твердженням НЕК «Укренерго», внаслідок ракетних атак на об`єкти магістральних електричних мереж підприємство також зазнало значних пошкоджень та потребує значних фінансових ресурсів для відновлення енергетичної інфраструктури. Позивач вважає, що перебуває у не менш складному становищі, ніж інші суб`єкти господарювання, які постраждали та продовжують зазнавати негативних наслідків військової агресії Російської Федерації.

Позивач наголошує, що відновлення пошкоджених об`єктів електроенергетики є першочерговим завданням та потребує значного фінансування, тоді як зменшення обсягу надходжень стратегічного підприємства створює додаткові фінансові ризики і позбавляє його коштів, які могли б спрямовуватися на відновлення критичної інфраструктури. Тому, на думку НЕК «Укренерго», саме по собі посилання АТ «Запоріжжяобленерго» на складні умови функціонування енергетичної галузі в умовах воєнного стану не може слугувати достатньою підставою для позбавлення позивача права на передбачені законом нарахування.

НЕК «Укренерго» додатково вказує, що порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором мало тривалий характер, а тому обставини такого порушення, на думку позивача, не можуть розглядатися як виняткові та самі по собі виправдовувати звільнення відповідача від майнових наслідків прострочення.

У цьому контексті позивач посилається на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20 та зазначає, що обов`язок доведення тієї обставини, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується відповідна санкція; кредитор, своєю чергою, не зобов`язаний доводити наявність збитків від неналежного виконання боржником договірного зобов`язання.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» наголошує, що положення статті 625 Цивільного кодексу України щодо 3 % річних мають диспозитивний характер у частині визначення їх розміру: якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, застосовується встановлений законом розмір 3 % річних. Позивач вказує, що сторони договором іншого розміру процентів річних за прострочення грошового зобов`язання не встановили, а тому НЕК «Укренерго» реалізувало передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право на їх стягнення.

На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, а також постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, у яких, як зазначає НЕК «Укренерго», сформульовано підхід щодо природи інфляційних втрат та 3 % річних як складових грошового зобов`язання та способу захисту майнового права кредитора.

Крім того, НЕК «Укренерго» посилається на постанову Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та зазначає, що право вимагати сплати суми боргу з урахуванням інфляційних втрат і 3 % річних безпосередньо передбачене законом. На думку позивача, таке право є мінімальною гарантією захисту кредитора, а позбавлення його можливості реалізувати цей спосіб захисту порушуватиме баланс інтересів сторін та створюватиме ситуацію, за якої боржник фактично користуватиметься належними кредиторові коштами без передбаченої законом компенсації.

Заперечуючи доводи АТ «Запоріжжяобленерго» про порушення принципів справедливості та пропорційності, позивач додатково зазначає, що присуджена судом першої інстанції сума 3 % річних 93 448,95 грн є незначною порівняно із сумою основного боргу 64 143 062,57 грн. При цьому у відзиві НЕК «Укренерго» зазначено, що ця сума становить 0,7 % від основного боргу, у зв`язку з чим позивач вважає відсутнім порушення принципів справедливості та пропорційності.

Таким чином, на переконання ПрАТ «НЕК «Укренерго», встановлені судом першої інстанції обставини підтверджують наявність у АТ «Запоріжжяобленерго» грошового зобов`язання, порушення строків його виконання та, відповідно, виникнення у позивача передбаченого частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України права на стягнення 3 % річних. У зв`язку із цим позивач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими і просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 для розгляду справи № 908/3266/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л. В. (доповідач), суддів Висоцького А. М., Левшиної Г. В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 у справі № 908/3266/25; витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали справи; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 26.08.2026.

04.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ПрАТ «НЕК «Укренерго» Сінявської Г.В. надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у справі № 908/3266/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та відповідного програмного забезпечення.

05.08.2026 ПрАТ «НЕК «Укренерго» через підсистему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило проти наведених АТ «Запоріжжяобленерго» доводів та просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

06.08.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 з Господарського суду Запорізької області надійшли матеріали справи № 908/3266/25.

19.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника АТ «Запоріжжяобленерго» Вачарії Є.Р. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.08.2026, а також у наступних судових засіданнях у справі № 908/3266/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 26.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції встановив, що Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі (ОСП), відповідального за експлуатацію, диспетчеризацію, технічне обслуговування та розвиток системи передачі і міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі задовольняти обґрунтований попит на передачу електричної енергії.

12.12.2023 АТ «Запоріжжяобленерго» як Користувач шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису підписало заяву-приєднання та повідомило НЕК «Укренерго» про приєднання до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Унаслідок цього між сторонами укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору останній є публічним договором приєднання, який визначає порядок та умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Приєднання Користувача здійснюється на підставі заяви-приєднання. Судом також установлено, що умови публічного договору затверджувалися наказами НЕК «Укренерго» від 07.06.2024 № 344 та від 06.08.2025 № 627 і були оприлюднені на офіційному вебсайті НЕК «Укренерго».

За умовами договору НЕК «Укренерго» як ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, тобто здійснює управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії міждержавними лініями, розподілу та споживання електричної енергії, а АТ «Запоріжжяобленерго» як Користувач зобов`язане здійснювати оплату отриманої послуги відповідно до умов договору.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що ціна договору складається із суми нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік, а розрахунковим періодом є один календарний місяць.

Згідно з пунктом 3.2 договору оплата послуг здійснюється за тарифом, установленим НКРЕКП відповідно до затвердженої нею методики. Обсяг наданої послуги відповідно до пункту 3.3 договору визначається згідно з розділом XI Кодексу системи передачі.

Відповідно до пункту 3.4 договору планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, чинного у відповідному періоді, та планового та/або фактичного обсягу послуги у розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість.

Пунктом 3.5 договору встановлено поетапну оплату Користувачем планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду: перший платіж до 18 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у першій декаді; другий платіж до 28 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у другій декаді; третій платіж до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим, у розмірі планової вартості послуги, наданої у третій декаді.

Відповідно до пункту 3.6 договору плановий обсяг послуги, який використовується для визначення її планової вартості, встановлюється на підставі даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, включно, на підставі рахунків та актів надання послуги, наданих ОСП або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу. Вартість фактично наданої послуги визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а акти надання послуги направляються Користувачу до 12 числа такого місяця.

Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, яка надається АКО після проведення процесу врегулювання у Системі управління ринком. Оплату вартості послуги після такого коригування Користувач повинен здійснити до 15 числа місяця, наступного за місяцем отримання акта коригування або акта щодо проведення донарахувань за минулі періоди.

Пунктом 3.8 договору визначено, що Користувач підписує акти надання послуги та акти коригування протягом трьох робочих днів з дня їх отримання.

У разі виникнення розбіжностей щодо зазначених в акті вартості та/або фактичного обсягу послуги Користувач має право протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта направити ОСП (АКО) та відповідному ППКО повідомлення про такі розбіжності. При цьому передбачена договором процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором строк.

Якщо протягом п`яти робочих днів такого повідомлення не надано, акт вважається прийнятим без розбіжностей.

Відповідно до пункту 3.9 договору за наявності заборгованості отримані від Користувача кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів із найдавнішим строком її виникнення за цим договором.

Сторони також погодили можливість електронного документообігу. За пунктами 11.3, 11.5, 11.6 договору акти надання послуги, акти коригування, акти звірки, рахунки та повідомлення можуть направлятися за допомогою відповідного Сервісу. Електронний документ вважається отриманим іншою стороною з моменту набуття ним у Сервісі статусу «Доставлено». Сформований, підписаний та переданий через Сервіс електронний документ визнається сторонами оригіналом, має повну юридичну силу та породжує для них права й обов`язки.

На виконання договору НЕК «Укренерго» протягом липня та серпня 2025 року надавало АТ «Запоріжжяобленерго» послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Зокрема, за липень 2025 року сторонами оформлено акт надання послуги від 31.07.2025 № ДУА-0017895 на суму 33 185 299,73 грн з ПДВ. Акт підписаний АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання передбаченої договором процедури врегулювання розбіжностей. Строк оплати за цим актом до 15.08.2025.

За серпень 2025 року оформлено акт надання послуги від 31.08.2025 № ДУА-0018703 на суму 30 957 203,28 грн з ПДВ. Цей акт також підписаний АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання суперечки. Строк виконання грошового зобов`язання за цим актом визначено до 15.09.2025.

Крім того, протягом липня–серпня 2025 року відповідно до умов договору та оновлених даних комерційного обліку сторонами оформлено акти коригування за попередні розрахункові періоди.

Так, актом коригування від 01.08.2025 № ДУА_К-0003820 до акта надання послуги № ДУА-0012412 від 31.12.2024 вартість послуг за грудень 2024 року збільшено на 0,05 грн. Акт коригування підписаний відповідачем без зауважень та без ініціювання суперечки. Строк його оплати до 15.09.2025.

Актом коригування від 04.08.2025 № ДУА_К-0004141 до акта надання послуги № ДУА-0016324 від 31.05.2025 вартість послуг за травень 2025 року збільшено на 559,51 грн. Цей акт також підписаний АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання суперечки; строк оплати до 15.09.2025.

Таким чином, за встановленими місцевим господарським судом обставинами, загальна вартість послуг відповідно до зазначених актів надання послуг та актів коригування становила 64 143 062,57 грн з ПДВ.

Водночас у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції також зазначив, що вказана сума за відповідними актами була відкоригована до 64 142 503,01 грн заборгованості. Разом із тим у подальшій частині рішення суд установив, що саме 64 142 503,01 грн становила загальна сума платежів, здійснених АТ «Запоріжжяобленерго» 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025, які відповідно до пункту 3.9 договору були зараховані позивачем у погашення найдавнішої заборгованості за попередні розрахункові періоди.

При цьому акти надання послуг за липень і серпень 2025 року та акти коригування підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень. Передбаченого пунктом 3.8 договору повідомлення про розбіжності щодо зазначених в актах обсягів або вартості послуг відповідач не направляв.

Щодо формування даних комерційного обліку судом установлено, що АТ «Запоріжжяобленерго» як постачальник послуг комерційного обліку забезпечує завантаження даних комерційного обліку електричної енергії до системи MMS.

Дані Версії 1 останнього релізу використовуються, зокрема, для щомісячних розрахунків з ОСП за послуги передачі та диспетчеризації, а дані Версії 2 останнього релізу для коригувальних розрахунків з ОСП за відповідні послуги. Суд зазначив, що обсяг послуги формується та коригується відповідно до даних, які надаються, зокрема, самим АТ «Запоріжжяобленерго» як учасником ринку у статусі ППКО.

Судом також досліджено обставини формування комерційного обліку щодо електроустановок на тимчасово окупованих територіях.

Листом від 29.11.2022 № 01/52942 Адміністратор комерційного обліку звернувся до операторів систем із вимогою здійснювати завантаження даних комерційного обліку до системи MMS та ПК «Датахаб» виключно щодо об`єктів електроенергетики, які здійснюють синхронну роботу з ОЕС України, а також інформувати АКО у разі завантаження даних щодо електроустановок, які такої синхронної роботи не здійснюють.

Питання сертифікації даних комерційного обліку щодо електроустановок, приєднаних до елементів системи передачі або розподілу, які працюють чи працювали несинхронно з ОЕС України, розглядалося на засіданні НКРЕКП 03.07.2023, що відображено у протоколі № 48-п.

Місцевим господарським судом установлено, що до 14.06.2023 АКО формував баланс електричної енергії на підставі даних комерційного обліку, валідованих ППКО, зокрема переданих відповідачем. Після 14.06.2023 дані комерційного обліку, щодо яких відсутня перевірена інформація про синхронну роботу відповідних електроустановок з ОЕС України, до системи MMS не приймаються та у розрахунках між учасниками ринку не використовуються, що відображено у листі від 19.06.2023 № 01/29765.

У ході розгляду справи судом також досліджено здійснені АТ «Запоріжжяобленерго» після звернення позивача до суду платежі.

Зокрема, відповідач посилався на те, що 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025 здійснив на користь НЕК «Укренерго» платежі за договором, зазначаючи у призначенні платежів оплату послуг за липень та серпень 2025 року. Загальна сума цих платежів становила 64 142 503,01 грн.

Водночас судом установлено, що на момент здійснення зазначених платежів у АТ «Запоріжжяобленерго» існувала заборгованість за договором за попередні розрахункові періоди.

За наданими НЕК «Укренерго» відомостями про взаємні розрахунки за період з 01.01.2024 по 14.05.2026 загальна сума заборгованості АТ «Запоріжжяобленерго» за договором станом на 14.05.2026 становила 425 626 495,09 грн, з урахуванням усіх актів, актів коригування та здійснених відповідачем платежів. Найдавніша непогашена заборгованість обліковувалася починаючи з березня 2025 року.

З огляду на передбачений пунктом 3.9 договору порядок зарахування коштів платежі АТ «Запоріжжяобленерго» на загальну суму 64 142 503,01 грн були зараховані НЕК «Укренерго» в погашення заборгованості попередніх періодів із найдавнішим строком її виникнення.

За встановленими судом обставинами, на момент розгляду спору заявлена до стягнення заборгованість за спірними актами у сумі 64 143 062,57 грн не була погашена шляхом зарахування зазначених відповідачем платежів у рахунок саме цих розрахункових періодів.

Судом також установлено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань щодо оплати послуг НЕК «Укренерго» нарахувало АТ «Запоріжжяобленерго» 93 448,95 грн 3 % річних за період з 19.07.2025 по 16.09.2025, з урахуванням установленої договором декадної системи платежів та строків розрахунків.

Таким чином, предметом установлених судом фактичних правовідносин є виконання сторонами договору № 0503-03041-ПД, надання НЕК «Укренерго» послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, визначення їх планового та фактичного обсягу, оформлення та підписання сторонами відповідних актів і актів коригування, дотримання встановлених договором строків оплати, а також наслідки прострочення АТ «Запоріжжяобленерго» виконання відповідного грошового зобов`язання.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. Водночас згідно з частиною четвертою статті 269 ГПК України апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або такого порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення.

У цій справі АТ «Запоріжжяобленерго» оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026 виключно в частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних та просить відмовити у задоволенні позову в цій частині. Рішення щодо стягнення 64 143 062,57 грн основного боргу в прохальній частині апеляційної скарги відповідач не просить скасувати або змінити.

Разом із тим значна частина доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується вимога про скасування рішення щодо 3 % річних, спрямована на заперечення існування та належного визначення самого основного грошового зобов`язання, зокрема на недоведеність, на думку скаржника, обсягів наданих послуг, достовірності даних комерційного обліку, строку виникнення обов`язку з оплати та правомірності формування заборгованості за грудень 2024 року, травень, липень і серпень 2025 року.

Тому, хоча правильність вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення самої суми основного боргу не є самостійним предметом апеляційного оскарження, перевірка наявності грошового зобов`язання, його розміру, строку виконання та факту прострочення є необхідною в тому обсязі, в якому ці обставини становлять юридичні передумови для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Така перевірка не означає виходу суду апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги та повторного вирішення питання про стягнення основного боргу, а здійснюється саме для встановлення того, чи існували передбачені законом умови для нарахування 3 % річних, стягнення яких оскаржується відповідачем.

За змістом статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від нього або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Чинна редакція Цивільного кодексу України на час апеляційного перегляду зберігає наведені засади договірного та зобов`язального права.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом. Боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Спеціальні правові наслідки порушення саме грошового зобов`язання встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України. Частиною другою цієї статті передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 зазначила, що наслідки прострочення грошового зобов`язання врегульовані безпосередньо частиною другою статті 625 ЦК України та виникають у разі, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але своєчасно їх не сплачує.

Усталеною є також позиція Великої Палати Верховного Суду про те, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний характер і виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, а не договірною неустойкою. Зокрема, відповідний підхід відображений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Таким чином, для вирішення питання про правомірність стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго» 93 448,95 грн 3 % річних суду апеляційної інстанції необхідно встановити в сукупності: чи існувало у відповідача грошове зобов`язання перед НЕК «Укренерго»; яким договором та нормативним регулюванням визначалися його зміст і порядок виконання; чи був визначений строк виконання цього грошового зобов`язання та коли він настав; чи допустив відповідач прострочення його виконання; чи правильно визначено суму, на яку та за період, протягом якого нараховано 3 % річних; чи впливають наведені апелянтом обставини щодо комерційного обліку на тимчасово окупованих територіях, форс-мажору, спеціального законодавчого регулювання та принципу справедливого балансу інтересів на саме виникнення або існування передбаченого статтею 625 ЦК України обов`язку.

Саме в такій послідовності колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги, оскільки це дозволяє спочатку визначити існування та строк виконання основного грошового зобов`язання, а вже після цього оцінити кожну із заявлених апелянтом підстав, якими він обґрунтовує неможливість стягнення похідних нарахувань.

При цьому колегія суддів враховує вимоги частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, за якими судове рішення має бути законним та обґрунтованим, ґрунтуватися на повному і всебічному з`ясуванні обставин справи та містити оцінку аргументів учасників справи. Аналогічно Верховний Суд у постанові від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 наголосив на необхідності повного встановлення обставин та надання оцінки всім суттєвим аргументам сторін.

У зв`язку з цим колегія суддів не обмежується самим фактом підписання відповідачем актів або самим фактом існування судового рішення про стягнення основної заборгованості, а перевіряє в межах доводів апеляційної скарги конкретні умови договору № 0503-03041-ПД, порядок визначення планового та фактичного обсягів послуги, строки відповідних платежів, документи, якими оформлені спірні послуги, та обставини їх прийняття АТ «Запоріжжяобленерго».

Водночас колегія суддів виходить із того, що саме умови фактично укладеного сторонами договору, а не абстрактний зміст типового договору чи загальний порядок розрахунків на ринку електричної енергії, мають першочергове значення для встановлення строків та порядку виконання спірного грошового зобов`язання. Такий підхід відповідає актуальній постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23, в якій ОП КГС ВС наголосила на необхідності виходити з конкретно погодженого сторонами договору та неможливості підміняти його умови положеннями типового договору, якщо вони відрізняються.

Таким чином, правомірність висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 3 % річних залежить насамперед від правильного встановлення саме передбаченого договором № 0503-03041-ПД механізму формування та строків виконання платіжних зобов`язань.

Щодо змісту грошового зобов`язання за договором № 0503-03041-ПД, порядок його виконання, значення підписаних актів та застосовність актуальної практики Верховного Суду

Переходячи до доводів апеляційної скарги про недоведеність підстав виникнення грошового зобов`язання, а відтак і відсутність підстав для нарахування 3 % річних, колегія суддів виходить насамперед із конкретного змісту укладеного між сторонами договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, АТ «Запоріжжяобленерго» 12.12.2023 шляхом підписання кваліфікованим електронним підписом заяви-приєднання приєдналося до умов зазначеного договору. Договір є публічним договором приєднання та визначає порядок і умови надання НЕК «Укренерго» послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та здійснення Користувачем розрахунків за отримані послуги.

Відповідно до статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведене узгоджується і зі спеціальним регулюванням відносин на ринку електричної енергії. Статтею 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператору системи передачі надано право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги, а послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються учасникам ринку на підставі відповідних договорів.

Таким чином, визначальним для встановлення моменту виникнення прострочення у спірних правовідносинах є не абстрактний порядок розрахунків на ринку електричної енергії, а конкретно погоджений сторонами механізм розрахунків за договором № 0503-03041-ПД.

Так, пунктом 3.1 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, пунктом 3.2, що оплата здійснюється за встановленим НКРЕКП тарифом, а згідно з пунктами 3.3, 3.4 планова та/або фактична вартість послуги визначається з урахуванням відповідного планового та/або фактичного обсягу послуги.

Водночас пункт 3.5 договору прямо та недвозначно встановлює обов`язок Користувача здійснювати поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду: перший платіж до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді; другий платіж до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді; третій платіж до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді.

При цьому пунктом 3.6 договору сторони окремо визначили джерело даних для обчислення такої планової вартості: плановий обсяг послуги встановлюється на підставі даних Адміністратора комерційного обліку за кожну відповідну декаду розрахункового періоду.

Таким чином, на відміну від договорів, умови яких лише передбачають певний відсоток попередньої оплати від вартості послуги без визначення планового обсягу як самостійної розрахункової величини, договір № 0503-03041-ПД безпосередньо передбачає: по-перше, існування планового обсягу послуги; по-друге, порядок його визначення; по-третє, визначення на його основі планової вартості; по-четверте, конкретні календарні строки поетапної оплати такої планової вартості.

Водночас плановим складником розрахунки сторін не вичерпуються.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків та актів надання послуги. Вартість фактично наданої послуги визначається до 10 числа наступного місяця, а відповідні акти направляються Користувачу до 12 числа. Цим же пунктом передбачено подальше коригування обсягів і вартості за наступною версією даних комерційного обліку та встановлено окремий строк оплати результатів такого коригування до 15 числа місяця, наступного за місяцем отримання акта коригування.

Таким чином, структура договору передбачає два взаємопов`язані етапи виконання грошового зобов`язання: поетапні платежі планової вартості протягом відповідного розрахункового періоду та подальший остаточний розрахунок за фактично надану послугу із можливістю її коригування відповідно до уточнених даних комерційного обліку.

Саме цей зміст договору має принципове значення для оцінки доводів АТ «Запоріжжяобленерго» про те, що правові наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не могли настати до остаточного визначення фактичного обсягу послуги.

Актуальний підхід Верховного Суду до такого питання викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2026 у справі № 918/604/25.

У зазначеній справі Верховний Суд досліджував договір, яким, як і в цій справі, було передбачено використання для розрахунків планового та фактичного обсягів послуги, визначення планового обсягу на підставі даних АКО за кожну декаду та поетапну оплату планової вартості до 18, 28 числа розрахункового місяця і до 08 числа наступного місяця.

Верховний Суд у пунктах 4.8, 4.9 цієї постанови дійшов висновку, що плановий та фактичний обсяги послуги використовуються одночасно, є взаємопов`язаними та не замінюють один одного, тому у Користувача немає права обирати, оплачувати лише плановий чи лише фактичний обсяг. Невиконання як обов`язку з поетапної оплати планового обсягу, так і обов`язку з оплати фактичного обсягу є порушенням грошового зобов`язання, яке тягне передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України правові наслідки.

За наслідками касаційного перегляду у справі № 918/604/25 Верховний Суд скасував судові рішення в частині відмови у стягненні 119 649,59 грн 3 % річних та направив справу в цій частині на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій, виходячи лише з фактичного обсягу послуги, не надали належної оцінки погодженому сторонами механізму поетапної оплати планового обсягу.

Колегія суддів враховує, що справа № 918/604/25 стосувалася договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а не договору про диспетчерське управління, тому тотожність правовідносин лише за видом послуги відсутня. Водночас наведений висновок є релевантним не через назву договору, а через тотожність юридично значимого механізму розрахунків: використання планового та фактичного обсягів, визначення планового обсягу за декадами на підставі даних АКО та встановлення конкретних строків його поетапної оплати.

Водночас колегія суддів окремо враховує постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23, щоб не допустити механічного застосування наведеної практики без зіставлення конкретних умов договорів.

У справі № 914/2625/23 ОП КГС ВС встановила, що укладений між НЕК «Укренерго» та ПрАТ «Львівобленерго» договір хоча й передбачав часткову попередню оплату, однак конкретні його умови визначали таку оплату у відсотковому співвідношенні від вартості наданої послуги, тоді як оплати саме планових обсягів цим договором передбачено не було. Саме тому Об`єднана палата зазначила, що в тій справі необхідно виходити з вартості фактично наданої послуги, а не планових обсягів.

При цьому ОП КГС ВС сформулювала принципово важливий загальний висновок: при вирішенні такого спору суд повинен керуватися умовами фактично укладеного сторонами договору, а не замінювати їх положеннями типового договору, якщо конкретний укладений договір містить інший порядок розрахунків.

Таким чином, постанова ОП КГС ВС від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23 не спростовує можливості виникнення прострочення щодо планових платежів у цій справі. Навпаки, застосування сформульованого Об`єднаною палатою підходу до конкретних обставин справи № 908/3266/25 потребує виходити саме з пунктів 3.5 та 3.6 договору № 0503-03041-ПД, які прямо передбачають оплату планової вартості послуги за кожну декаду та встановлюють спосіб визначення планового обсягу на підставі даних АКО.

Тобто фактичні обставини справи № 914/2625/23 і цієї справи у відповідній частині є різними: у першій оплата планових обсягів конкретним договором не була передбачена; у цій справі вона передбачена прямо.

Ця відмінність є істотною й у світлі постанови Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 908/2528/23, яка стосувалася саме спору між НЕК «Укренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго» за договором про диспетчерське (оперативно-технологічне) управління іншої редакції.

У справі № 908/2528/23 Верховний Суд скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду в частині вирішення вимог про 3 % річних та інфляційні втрати й передав справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, оскільки апеляційний суд не врахував конкретних умов укладеного сторонами договору, висновків ОП КГС ВС у справі № 914/2625/23 та не дослідив належним чином докази, на яких ґрунтувалися розрахунок і контррозрахунок відповідних нарахувань.

Тому з постанови у справі № 908/2528/23 не випливає висновок про те, що стягнення 3 % річних з АТ «Запоріжжяобленерго» за плановими платежами є в принципі неможливим. Її правове значення для цієї справи полягає в іншому: суд повинен встановити зміст конкретної редакції договору та перевірити розрахунок відповідно саме до його умов, а не виходити лише із загальної моделі ринку чи типового договору.

Колегія суддів саме такий підхід і застосовує у справі № 908/3266/25.

Щодо фактичного виконання сторонами договору встановлено, що за липень 2025 року НЕК «Укренерго» оформило акт надання послуги від 31.07.2025 № ДУА-0017895 на суму 33 185 299,73 грн, а за серпень 2025 року акт від 31.08.2025 № ДУА-0018703 на суму 30 957 203,28 грн. Обидва акти підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та без ініціювання процедури врегулювання розбіжностей.

Крім того, сторонами оформлено акт коригування від 01.08.2025 № ДУА_К-0003820 до акта за грудень 2024 року, яким вартість послуг збільшено на 0,05 грн, та акт коригування від 04.08.2025 № ДУА_К-0004141 до акта за травень 2025 року, яким вартість послуг збільшено на 559,51 грн. Обидва акти коригування також підписані відповідачем без зауважень та без ініціювання процедури розбіжностей.

Наведене має оцінюватися з урахуванням пункту 3.8 договору.

Відповідно до цього пункту Користувач протягом трьох робочих днів підписує отриманий акт, а у разі незгоди з указаними у ньому вартістю та/або фактичним обсягом послуги вправі протягом п`яти робочих днів направити ОСП (АКО) та ППКО повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей. Якщо такого повідомлення не надано, акт вважається прийнятим без розбіжностей. Більше того, сама процедура оскарження відповідно до договору не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений строк.

Таким чином, у межах фактичних договірних відносин сторін АТ «Запоріжжяобленерго» не лише отримало документи, якими оформлено спірні обсяги та вартість послуг, а й підписало їх без зауважень, не скориставшись передбаченим самим договором механізмом оперативного заявлення розбіжностей.

Колегія суддів при цьому не надає факту підписання актів значення безумовної та неспростовної презумпції правильності будь-яких даних комерційного обліку. Доводи апелянта про специфіку формування сертифікованих даних на території Запорізької області, частина якої є тимчасово окупованою, потребують самостійної оцінки та будуть розглянуті окремо.

Однак для оцінки договірної поведінки сторін факт підписання актів без зауважень є юридично значимим: відповідач прийняв оформлені за договором документи та не ініціював у визначений строк передбачену пунктом 3.8 процедуру врегулювання розбіжностей.

Так само матеріалами справи не встановлено, що спірні акти або акти коригування були анульовані, визнані недійсними, замінені іншими документами в установленому договором порядку або що відповідач до закінчення строків оплати заявив передбачені пунктом 3.8 договору заперечення щодо їх вартості чи обсягу.

За таких обставин довід апелянта про те, що НЕК «Укренерго» взагалі не довело підстав виникнення грошового зобов`язання за грудень 2024 року, травень, липень та серпень 2025 року, не узгоджується з установленими обставинами справи та змістом погодженого сторонами договору.

Зокрема, щодо липня 2025 року строк остаточного розрахунку за актом від 31.07.2025 № ДУА-0017895 настав 15.08.2025, а щодо серпня 2025 року за актом від 31.08.2025 № ДУА-0018703 15.09.2025. За актами коригування від 01.08.2025 та 04.08.2025 строк оплати також визначено до 15.09.2025.

Водночас для планових платежів строки виникали раніше відповідно до декадного механізму пункту 3.5 договору, тобто до 18 та 28 числа відповідного розрахункового періоду і до 08 числа наступного місяця. Саме тому сам по собі аргумент, що остаточний фактичний обсяг установлюється після закінчення розрахункового місяця, не усуває прострочення тих поетапних планових платежів, строк яких уже настав, оскільки такий обов`язок прямо встановлений договором.

При цьому колегія суддів звертає увагу на наявне у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції формулювання, відповідно до якого загальна сума за відповідними актами «була відкоригована до 64 142 503,01 грн».

Це формулювання саме по собі не є достатньо чітким, оскільки в іншій частині рішення сума 64 142 503,01 грн установлена як загальна сума платежів, здійснених відповідачем 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025, тоді як загальна вартість послуг за спірними актами та актами коригування визначена судом у розмірі 64 143 062,57 грн.

Разом із тим зазначена неточність формулювання мотивувальної частини рішення сама по собі не спростовує встановлених судом фактів існування спірних актів, їх сум, строків оплати та підписання відповідачем без зауважень. Питання про здійснені відповідачем після виникнення спору платежі та їх зарахування відповідно до пункту 3.9 договору стосується стану погашення зобов`язання і не змінює факту його первісного виникнення та настання встановлених договором строків виконання.

Таким чином, на цьому етапі перевірки колегія суддів доходить висновку, що погоджені сторонами умови договору № 0503-03041-ПД містять достатньо визначений механізм виникнення та виконання грошових зобов`язань, у тому числі конкретні строки поетапної оплати планової вартості та остаточного розрахунку за фактично надану послугу, а матеріалами справи підтверджено оформлення спірних послуг актами та актами коригування, підписаними відповідачем без зауважень.

Тому загальний довід апеляційної скарги про відсутність самого грошового зобов`язання та неможливість визначення моменту його прострочення не знаходить підтвердження.

Щодо достовірності та сертифікації даних комерційного обліку, тимчасово окупованих територій, законодавчих змін 2026 року та актуальної практики Верховного Суду

Оцінюючи доводи АТ «Запоріжжяобленерго» про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів остаточних, перевірених і сертифікованих даних комерційного обліку, на підставі яких могли бути визначені обсяги послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, колегія суддів виходить із такого.

Зазначені аргументи апелянта не можуть бути відхилені лише з тієї підстави, що акти надання послуг та акти коригування були підписані відповідачем без зауважень. Після ухвалення рішення судом першої інстанції Верховний Суд у постанові від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 сформулював актуальний висновок про те, що наявність або відсутність окремого провадження щодо врегулювання суперечки стосовно даних комерційного обліку не позбавляє особу права заперечувати достовірність цих даних безпосередньо у судовому спорі, в якому на їх підставі до неї заявлено грошові вимоги. Верховний Суд наголосив, що така можливість є проявом принципу змагальності сторін.

У такий спосіб, встановлений факт підписання АТ «Запоріжжяобленерго» актів без зауважень та незастосування ним передбаченої пунктом 3.8 договору процедури врегулювання розбіжностей має значення для оцінки поведінки сторін і доказової сили відповідних документів, однак сам по собі не створює процесуальної заборони для відповідача ставити під сумнів достовірність вихідних даних комерційного обліку у цій справі.

Тому колегія суддів перевіряє відповідні доводи апелянта по суті.

Як убачається зі змісту статей 52, 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» та положень Кодексу комерційного обліку електричної енергії, функції адміністратора комерційного обліку виконує оператор системи передачі, а метою комерційного обліку є забезпечення учасників ринку повною та достовірною інформацією щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, імпортованої, експортованої та спожитої електричної енергії для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

У постанові від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 Верховний Суд окремо систематизував відповідні положення Кодексу комерційного обліку та зазначив, що ППКО після отримання результатів вимірювання має здійснити їх обробку, перевірку та валідацію; дані, які не пройшли валідацію, не вносяться до бази даних і не передаються АКО; натомість за результатами перевірки формуються валідовані дані, які передаються АКО. Учасники ринку та адміністратор розрахунків використовують для комерційних розрахунків сертифіковані дані, отримані від АКО.

Таким чином, апелянт правильно виходить із загального положення про те, що розрахунки на ринку електричної енергії повинні ґрунтуватися на належних даних комерційного обліку, а сам факт існування рахунка чи акта не усуває необхідності встановити, чи були вихідні дані сформовані відповідно до нормативно визначеної процедури.

Водночас із цього загального положення не випливає автоматичний висновок про недостовірність даних, використаних НЕК «Укренерго» саме у справі № 908/3266/25.

У цьому аспекті принципове значення мають конкретний період виникнення спірної заборгованості та встановлені судом першої інстанції обставини щодо поводження з даними стосовно електроустановок, які працюють несинхронно з ОЕС України.

Суд першої інстанції встановив, що листом від 29.11.2022 № 01/52942 АКО повідомив операторів систем про необхідність завантаження до MMS та «Датахаб» даних комерційного обліку виключно щодо об`єктів електроенергетики, які здійснюють синхронну роботу з ОЕС України, а також про необхідність інформування АКО щодо завантаження даних по електроустановках, які такої синхронної роботи не здійснюють.

Крім того, судом установлено, що питання сертифікації даних комерційного обліку щодо електроустановок, приєднаних до елементів системи передачі або розподілу, які працюють чи працювали несинхронно з ОЕС України, було предметом розгляду НКРЕКП 03.07.2023 та відображене у протоколі № 48-п.

За встановленими місцевим господарським судом обставинами, після 14.06.2023 дані комерційного обліку щодо електроустановок, стосовно яких відсутня перевірена інформація про їх синхронну роботу з ОЕС України, до системи MMS не приймаються та у розрахунках між учасниками ринку не використовуються, що також відображено у листі від 19.06.2023 № 01/29765.

Зазначені висновки місцевого господарського суду узгоджуються з правовою позицією, яку згодом сформулювала Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2026 у справі № 916/5633/23.

У цій постанові Об`єднана палата прямо визнала, що протокол НКРЕКП від 03.07.2023 № 48-П підлягає врахуванню як акт рекомендаційного характеру, відповідно до якого АКО має сертифікувати та передавати дані для розрахунків за умови наявності перевіреної інформації, яка підтверджує синхронну роботу відповідних електроустановок з ОЕС України. Щодо електроустановок, які працюють або працювали несинхронно з ОЕС України, відповідні дані мають зберігатися в «Датахаб» для можливості подальших розрахунків після отримання перевіреної інформації.

Цей висновок має особливе значення для цієї справи, оскільки він підтверджує правильність самого підходу, застосованого судом першої інстанції: відсутність фізичного доступу АТ «Запоріжжяобленерго» до окремих засобів обліку на тимчасово окупованих територіях не означає, що такі неперевірені дані автоматично включалися до розрахунків НЕК «Укренерго» у 2025 році.

Навпаки, нормативний та організаційний механізм після червня 2023 року був спрямований на те, щоб інформація щодо електроустановок, стосовно яких не підтверджено синхронну роботу з ОЕС України, не використовувалася для поточних ринкових розрахунків до отримання належним чином перевірених даних.

Водночас Об`єднана палата КГС ВС у справі № 916/5633/23 наголосила ще на одному важливому аспекті: дані комерційного обліку не є незмінними назавжди. У разі отримання нової або уточненої інформації вони можуть бути скориговані, а уточнені сертифіковані дані мають бути враховані при визначенні остаточних обсягів та можуть зумовити необхідність коригування вже проведених між учасниками ринку розрахунків.

Таким чином, правильний підхід полягає не в тому, що первинно сформовані дані або підписані акти є абсолютно незмінними, а в тому, що до моменту їх належного коригування діють дані, сформовані та сертифіковані у встановленому порядку, а доведене подальше уточнення таких даних підлягає врахуванню при остаточному визначенні взаємних розрахунків.

Саме з цих позицій колегія суддів оцінює посилання апелянта на Закон України від 10.02.2026 № 4777-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування енергетичних ринків, конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та посилення енергетичної стійкості», який набрав чинності 11.03.2026.

Пунктом 4 Прикінцевих положень цього Закону оператору системи передачі доручено протягом 90 календарних днів з дня набрання ним чинності надати учасникам ринку уточнені сертифіковані дані комерційного обліку за об`єктами, включеними до реєстру об`єктів електроенергетики, які здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел енергії, розташовані на територіях бойових дій або тимчасово окупованих територіях та не здійснюють синхронну роботу з ОЕС України, за період з початку введення воєнного стану.

Таким чином, апелянт небезпідставно звертає увагу на те, що законодавець у 2026 році передбачив спеціальне уточнення певної категорії історичних даних комерційного обліку.

Разом із тим зміст Закону № 4777-IX не підтверджує висновок апелянта про недостовірність усіх даних комерційного обліку АТ «Запоріжжяобленерго» або про неможливість здійснення будь-яких розрахунків за послуги диспетчерського управління на всій території його ліцензованої діяльності.

По-перше, наведена норма Закону № 4777-IX має конкретно визначений предмет регулювання: вона стосується об`єктів електроенергетики, включених до відповідного реєстру, які здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел та при цьому розташовані на відповідних територіях і не працюють синхронно з ОЕС України.

Таким чином, сама по собі наявність у АТ «Запоріжжяобленерго» частини ліцензованої території, яка перебуває в тимчасовій окупації, ще не доводить, що весь обсяг послуги з диспетчерського управління за липень та серпень 2025 року сформований із використанням даних саме таких об`єктів.

По-друге, апеляційна скарга не містить конкретизації того, які саме точки комерційного обліку, які саме генеруючі об`єкти, за які часові інтервали та в якому обсязі були, на думку відповідача, неправомірно включені до розрахунку вартості послуги у цій справі.

Апелянт формулює заперечення переважно на загальному рівні через відсутність, на його думку, єдиного алгоритму для ОСР, частина території діяльності якого окупована, проте не наводить конкретного альтернативного розрахунку вартості послуги та не визначає, яка саме частина з 64 143 062,57 грн є наслідком використання недостовірних або таких, що підлягали уточненню, даних.

По-третє, встановлені судом першої інстанції обставини свідчать, що спірні акти за липень та серпень 2025 року й акти коригування були сформовані вже значно пізніше запровадження механізму невикористання неперевірених даних щодо несинхронних електроустановок, який застосовується з червня 2023 року.

При цьому матеріали справи, у тому вигляді, в якому вони досліджені судом першої інстанції та наведені в апеляційній скарзі, не містять доказу того, що після набрання чинності Законом № 4777-IX НЕК «Укренерго» надало щодо саме тих даних, які використані при визначенні спірної вартості послуги, уточнені сертифіковані дані, які відрізняються від даних, покладених в основу спірних актів, та тягнуть зменшення вартості послуги.

Саме по собі законодавче запровадження процедури уточнення певних даних не є доказом того, що кожний раніше сформований показник був неправильним.

Такий висновок узгоджується і з постановою ОП КГС ВС у справі № 916/5633/23: можливість подальшого уточнення даних означає необхідність врахування фактично отриманих уточнених даних, якщо вони змінюють відповідні показники, а не презумпцію недостовірності всіх попередніх розрахунків.

Окремої оцінки потребує посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1218/23 як на підтвердження існування виключної правової проблеми та відсутності єдиного алгоритму визначення обсягів електричної енергії для територій, частина яких перебуває в окупації.

На час подання апеляційної скарги 28.07.2026 ця справа вже була розглянута Верховним Судом по суті касаційної скарги: 08.07.2026 ухвалено постанову, якою касаційну скаргу НЕК «Укренерго» задоволено частково, рішення Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

При цьому Велика Палата Верховного Суду ще ухвалою від 27.05.2026 повернула справу № 916/1218/23 відповідній колегії КГС ВС для розгляду, а Касаційний господарський суд 08.07.2026 також відмовив у передачі справи на розгляд Об`єднаної палати.

Тому посилання апелянта на те, що остаточне рішення у справі № 916/1218/23 відсутнє, не відповідає процесуальному стану цієї справи вже на дату подання апеляційної скарги.

Водночас зміст постанови від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 підлягає врахуванню, оскільки вона містить низку висновків, безпосередньо пов`язаних із аргументами АТ «Запоріжжяобленерго».

Зокрема, Верховний Суд підтвердив, що особа вправі оспорювати достовірність даних комерційного обліку безпосередньо у спорі про стягнення коштів, навіть якщо до цього не була завершена чи ініційована окрема процедура врегулювання спору щодо таких даних.

Також Верховний Суд, посилаючись на постанову ОП КГС ВС від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, виходив із того, що правові наслідки тимчасової окупації відповідної території виникають із факту такої окупації, а рішення компетентного органу про дату окупації має для відповідних територій інформаційне, а не конститутивне значення.

Разом із тим наведені висновки не можуть бути механічно перенесені на спір у справі № 908/3266/25 без урахування відмінностей у фактичних та договірних правовідносинах.

Справа № 916/1218/23 стосувалася стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії за періоди, частина яких припадала безпосередньо на 2022– 2023 роки, а судами було встановлено включення до розрахунків електроенергії на територіях, які фактично перебували в окупації та не мали електричного зв`язку з деокупованою частиною енергосистеми. Верховний Суд окремо зазначив про необхідність розмежування періодів та територій і перевірки того, які саме дані пройшли валідацію та сертифікацію.

Натомість предметом цього спору є плата за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, переважно за липень та серпень 2025 року, а суд першої інстанції встановив, що ще з 14.06.2023 неперевірені дані щодо електроустановок, які не мають підтвердженої синхронної роботи з ОЕС України, у MMS для розрахунків не використовуються.

Так само правовий висновок ОП КГС ВС від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 щодо заборони передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію за статтею 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сформульований у правовідносинах щодо поставки/передачі електричної енергії, тоді як у справі, що переглядається, стягується плата за окрему послугу з диспетчерського управління, обсяг якої визначається відповідно до Кодексу системи передачі.

Тому саме по собі знаходження частини території ліцензованої діяльності ОСР в окупації не означає, що послуги з диспетчерського управління щодо частини системи, яка функціонує синхронно з ОЕС України, не надавалися або не підлягають оплаті.

Колегія суддів також враховує пункт 6.6 глави XI Кодексу системи передачі, відповідно до якого обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для ОСР пов`язується з обсягами розподіленої електричної енергії та іншими визначеними цим Кодексом показниками діяльності ОСР. Нормативне регулювання при цьому передбачає використання даних комерційного обліку для визначення відповідних обсягів.

Саме тому для задоволення заперечень апелянта недостатньо встановити загальновідомий факт окупації частини Запорізької області. Необхідно було б установити зв`язок між цією обставиною та конкретними показниками, які фактично увійшли до розрахунку спірної послуги.

Такого зв`язку апелянтом у належний спосіб не доведено.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач подав розрахунок, у якому виділив конкретні ТКО чи об`єкти на ТОТ, дані яких нібито були включені до спірних обсягів; визначив відповідні величини; навів правильні, на його думку, сертифіковані показники; та показав, яким саме чином їх застосування змінює суму грошового зобов`язання і, як наслідок, базу для нарахування 3 % річних.

Натомість установлено, що акти за липень та серпень 2025 року, а також акти коригування були підписані відповідачем без зауважень, а доказів їх подальшого коригування на підставі нових сертифікованих даних у бік зменшення вартості спірної послуги матеріали справи не містять.

При цьому, як уже зазначалося, після постанови Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 факт відсутності первісного заперечення не можна розглядати як процесуальну перешкоду для оспорювання даних. Однак можливість заперечувати не тотожна доведеності самого заперечення.

За правилами статей 73, 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України сторона, яка стверджує про недостовірність конкретних даних та неправильність заснованого на них розрахунку, повинна подати докази, які дають суду можливість установити відповідну обставину та оцінити її вплив на заявлену до стягнення суму.

Саме загальне твердження про відсутність доступу до засобів обліку на частині окупованої території, за наявності встановленого з червня 2023 року механізму невикористання даних щодо несинхронних електроустановок, не є достатнім для висновку про недостовірність усієї сукупності даних, використаних для визначення обсягів послуг у липні–серпні 2025 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з кінцевим висновком місцевого господарського суду про те, що доводи АТ «Запоріжжяобленерго» щодо неможливості отримання інформації від споживачів на тимчасово окупованих територіях самі по собі не спростовують обсягу послуг, визначеного за спірними актами, оскільки судом установлено спеціальний порядок поводження з даними електроустановок, стосовно яких відсутня перевірена інформація про синхронну роботу з ОЕС України.

Разом із тим мотивування суду першої інстанції у цій частині потребує уточнення з урахуванням новішої практики Верховного Суду: відсутність заперечень щодо актів не позбавляла АТ «Запоріжжяобленерго» права оспорювати дані комерційного обліку в судовому процесі. Проте після перевірки таких доводів по суті апеляційний суд не встановлює доказів, які б підтверджували включення до вартості спірної послуги за липень–серпень 2025 року неперевірених обсягів з несинхронних з ОЕС України електроустановок або наявність уточнених сертифікованих даних, що зменшують спірне грошове зобов`язання.

Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність даних комерційного обліку, відсутність єдиного алгоритму для ОСР із частково окупованою територією, необхідність уточнення сертифікованих даних відповідно до Закону № 4777-IX та посилання на справу № 916/1218/23 не є достатньою підставою для висновку про відсутність у АТ «Запоріжжяобленерго» простроченого грошового зобов`язання, на яке НЕК «Укренерго» здійснило нарахування 3 % річних.

Щодо форс-мажорних обставин, повідомлень від 09.03.2022, сертифіката Запорізької ТПП № 2300-23-3315 та їх впливу на обов`язок зі сплати 3 % річних

АТ «Запоріжжяобленерго» обґрунтовує відсутність підстав для стягнення 3 % річних дією форс-мажорних обставин, посилаючись на статті 614, 617 Цивільного кодексу України, розділ 8 договору № 0503-03041-ПД, пункт 1.15.3 Правил ринку, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, власні листи від 09.03.2022 № 007-007/1535 та № 007-007/1533, а також сертифікат Запорізької торгово-промислової палати від 21.07.2023 № 2300-23-3315.

За позицією апелянта, у разі впливу форс-мажору строк виконання зобов`язання переноситься на весь період його дії, включаючи період ліквідації наслідків, а учасник ринку не несе відповідальності за прострочене зобов`язання. Саме з цієї тези відповідач робить висновок, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки до нього застосовуватися не можуть.

Колегія суддів не заперечує того, що повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, бойові дії, окупація територій, захоплення підприємств та інші безпосередньо пов`язані із війною обставини за своєю природою можуть становити обставини непереборної сили.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас відсутність у боржника необхідних коштів сама по собі випадком або непереборною силою не визнається.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання конкретного зобов`язання. До переліку таких обставин, зокрема, віднесено збройний конфлікт, військові дії, вторгнення, блокаду, захоплення підприємств тощо. Водночас саме поняття форс-мажору закон пов`язує не просто з існуванням надзвичайної події, а з її об`єктивним впливом на можливість виконання відповідного зобов`язання.

Таким чином, для застосування статті 617 ЦК України недостатньо встановити лише факт війни або окупації частини території діяльності боржника. Необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок між конкретною форс-мажорною обставиною та неможливістю виконання саме того зобов`язання, прострочення якого є предметом спору, у конкретний період його виконання.

Саме такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 Верховний Суд, розглядаючи доводи суб`єкта критичної інфраструктури про неможливість своєчасних розрахунків унаслідок воєнної агресії, зазначив, що загальне існування форс-мажорних обставин не є достатнім: боржник повинен довести, що саме ці обставини об`єктивно спричинили неможливість виконання конкретного грошового зобов`язання.

Аналогічний підхід підтверджено і в найновішій релевантній постанові КГС ВС від 10.03.2026 у справі № 908/1965/24. Верховний Суд наголосив, що сертифікат ТПП не має наперед установленої сили, а наявність форс-мажору визначається судом на підставі всієї сукупності доказів, зокрема з перевіркою безпосереднього причинного зв`язку між надзвичайною обставиною та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Щодо листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1

Апелянт правильно зазначає, що листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України та введення воєнного стану як надзвичайні, невідворотні й об`єктивні обставини.

Існування такого листа та його зміст підтверджуються оприлюдненими даними ТПП України: документ адресований невизначеному колу осіб «всім, кого це стосується» і засвідчує загальний факт військової агресії та воєнного стану як форс-мажорних обставин.

Разом із тим цей загальний лист не засвідчує неможливість виконання саме АТ «Запоріжжяобленерго» конкретного грошового обов`язку з оплати послуг за договором № 0503-03041-ПД у липні–вересні 2025 року.

Він не встановлює ані конкретного договору, ані конкретного грошового зобов`язання відповідача, ані його суми, ані конкретного періоду прострочення, ані причинного зв`язку між військовою агресією та неможливістю перерахувати кошти НЕК «Укренерго».

Тому цей лист підтверджує загальний надзвичайний характер подій, але сам по собі не доводить юридично необхідної для статті 617 ЦК України умови неможливості виконання саме спірного зобов`язання.

Щодо листів АТ «Запоріжжяобленерго» від 09.03.2022 № 007-007/1535 та № 007-007/1533

АТ «Запоріжжяобленерго» стверджує, що 09.03.2022 зазначеними листами повідомило НЕК «Укренерго» про настання форс-мажорних обставин та звільнення від відповідальності на час їх дії.

Однак колегія суддів звертає увагу на очевидну хронологічну обставину.

Договір, з якого виникли спірні грошові зобов`язання у цій справі, № 0503-03041-ПД акцептований 01.01.2024, тоді як листи, на які посилається апелянт, датовані 09.03.2022, тобто майже за два роки до виникнення договірних правовідносин за договором, що є предметом цієї справи. Факт укладення договору № 0503-03041-ПД саме з датою акцептування 01.01.2024 встановлений судом першої інстанції.

Таким чином, такі повідомлення об`єктивно не могли бути повідомленнями про неможливість виконання конкретних грошових зобов`язань за договором № 0503-03041-ПД, оскільки на момент їх направлення цей договір ще не був укладений, а зобов`язання з оплати послуг за липень і серпень 2025 року взагалі не існували.

Саме тому посилання апелянта на листи від 09.03.2022 не доводить дотримання ним порядку повідомлення про форс-мажор щодо конкретного зобов`язання, спірного в цій справі.

Матеріали, на які посилається апелянт, не містять відомостей про те, що після приєднання до договору № 0503-03041-ПД або після виникнення спірних платіжних зобов`язань у 2025 році АТ «Запоріжжяобленерго» направило НЕК «Укренерго» окреме повідомлення із зазначенням конкретної обставини, яка об`єктивно унеможливлює здійснення відповідних платежів, періоду такого впливу та зв`язку цієї обставини зі спірними зобов`язаннями.

Щодо сертифіката Запорізької ТПП від 21.07.2023 № 2300-23-3315

Ще більш істотне значення має зміст самого сертифіката, на який посилається апелянт.

В апеляційній скарзі АТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що сертифікатом Запорізької ТПП № 2300-23-3315 підтверджено неможливість виконання зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського управління починаючи з 01.08.2022.

Однак із судових рішень, у яких досліджувався саме цей сертифікат, убачається значно конкретніший його зміст.

Так, Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 17.01.2024 у справі № 908/374/23 установив, що сертифікат Запорізької ТПП від 21.07.2023 № 2300-23-3315 був виданий щодо виконання АТ «Запоріжжяобленерго» зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.05.2019 № 0503-03041, а не за договором № 0503-03041-ПД, акцептованим 01.01.2024, який є предметом цієї справи.

Більше того, з тієї ж постанови вбачається, що зазначеним сертифікатом було засвідчено форс-мажорні обставини щодо виконання певних конкретних обов`язків за старим договором, зокрема обов`язку надавати ОСП прогнози споживання та виробництва електричної енергії на територіях ведення бойових дій або тимчасово окупованих територіях.

Таким чином, сертифікат № 2300-23-3315: виданий 21.07.2023, тобто до укладення договору № 0503-03041-ПД; стосується іншого договору від 27.05.2019 № 0503-03041; підтверджує вплив форс-мажору на певні визначені функціональні обов`язки АТ «Запоріжжяобленерго» на окупованих територіях; не засвідчує об`єктивної неможливості здійснення грошових платежів у липні–вересні 2025 року за договором № 0503-03041-ПД.

Зазначений зміст цього сертифіката підтверджувався й іншими судовими рішеннями щодо АТ «Запоріжжяобленерго». Зокрема, у справі № 908/2476/25 суд зазначав, що сертифікат № 2300-23-3315 стосується договору від 27.05.2019 № 0503-03041 та певних визначених зобов`язань відповідача за цим договором.

Тому колегія суддів не може погодитися з фактичним ототожненням апелянтом дії сертифіката, виданого щодо попереднього договору та конкретних негрошових обов`язків, із повним звільненням від наслідків несвоєчасної оплати послуг за новим договором 2024 року.

Щодо пункту 1.15.3 Правил ринку

Апелянт також посилається на пункт 1.15.3 Правил ринку, згідно з яким строк виконання зобов`язання учасника ринку, який зазнав впливу форс-мажору, переноситься на період його дії, включаючи період ліквідації наслідків, а такий учасник не несе відповідальності за прострочення.

Проте наведене положення необхідно застосовувати у системному зв`язку з усією главою 1.15 Правил ринку, а не ізольовано.

Пункт 1.15.1 Правил визначає форс-мажор як надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань учасника ринку, передбачених умовами цих Правил.

Пункт 1.15.4 встановлює обов`язок учасника ринку, який зазнав впливу форс-мажору, повідомити ОСП та Регулятора про його настання не пізніше ніж через два робочі дні та надати письмове офіційне підтвердження. Пункт 1.15.6 прямо передбачає, що учасник ринку не звільняється від виконання зобов`язань, які виникли до настання відповідного форс-мажору.

Таким чином, саме по собі цитування пункту 1.15.3 не означає автоматичного перенесення строку будь-якого грошового зобов`язання учасника ринку на невизначений строк до припинення воєнного стану.

Для застосування цієї норми необхідно встановити щонайменше: конкретне зобов`язання, на яке поширюється дія Правил ринку; конкретну форс-мажорну обставину; її фактичний вплив на можливість виконання цього зобов`язання; період такого впливу; дотримання визначеного Правилами механізму повідомлення та підтвердження.

У цій справі АТ «Запоріжжяобленерго» не довело, яким саме чином окупація окремих територій та неможливість виконання окремих функцій із комерційного обліку об`єктивно унеможливлювали здійснення банківського платежу на користь НЕК «Укренерго» у строки, що настали в липні, серпні та вересні 2025 року.

Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що АТ «Запоріжжяобленерго» продовжувало функціонувати як оператор системи розподілу, брало участь у ринку електричної енергії, отримувало від НЕК «Укренерго» документи через електронний сервіс, підписувало акти та акти коригування, а пізніше здійснювало платежі за договором.

Факт здійснення відповідачем у жовтні–листопаді 2025 року платежів на загальну суму 64 142 503,01 грн, хоча сам по собі й не доводить можливість сплати в будь-який попередній день, додатково свідчить про те, що існування воєнного стану та окупації частини території не створювало абсолютної і безперервної об`єктивної неможливості виконання грошових зобов`язань відповідача протягом усього періоду дії таких обставин.

Щодо статті 614 ЦК України та посилання апелянта на відсутність вини

Не приймається і довід апелянта про те, що відсутність його вини у простроченні відповідно до статті 614 ЦК України сама по собі виключає стягнення 3 % річних.

Частина друга статті 625 ЦК України встановлює спеціальні наслідки прострочення грошового зобов`язання. За своєю правовою природою 3 % річних не є неустойкою, штрафом або пенею, розмір яких залежить від застосування загальних правил про вину як умову цивільно-правової відповідальності.

Особливо чітко це питання вирішене Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22. КГС ВС зазначив, що інститут форс-мажору спрямований на звільнення сторони від негативних наслідків у вигляді відповідальності за невиконання або прострочення зобов`язання, однак нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, мають компенсаційну природу. Тому правила статті 617 ЦК України про звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили не підлягають застосуванню до зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і процентів річних за статтею 625 ЦК України.

Цей же висновок підтверджений Верховним Судом уже у 2026 році.

У постанові КГС ВС від 10.03.2026 у справі № 908/1965/24 прямо зазначено, що форс-мажор може за наявності необхідних умов звільнити боржника від таких форм відповідальності, як пеня, проте не усуває акцесорного грошового зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України. Верховний Суд окремо підтвердив, що правила статті 617 ЦК України не застосовуються як підстава звільнення від інфляційних втрат та процентів річних.

Таким чином, навіть за умови доведення відповідачем певних форс-мажорних обставин, які впливали на виконання окремих його договірних обов`язків, це не означало б автоматичного звільнення від передбаченої статтею 625 ЦК України компенсації за користування несвоєчасно сплаченими грошовими коштами.

При цьому вирішальним залишається момент виникнення прострочення. Як установлено у попередніх блоках, договір № 0503-03041-ПД містить конкретні строки поетапних та остаточних розрахунків; доказів їх зміни сторонами або належного перенесення саме щодо спірних грошових зобов`язань матеріали справи не містять.

Щодо мотивування суду першої інстанції про укладення договору під час воєнного стану

Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити мотивування місцевого господарського суду в тій частині, де він послався на те, що договір № 0503-03041-ПД акцептований 01.01.2024, тобто вже після початку повномасштабної військової агресії, а тому відповідач мав усвідомлювати ризики укладення договору в умовах воєнного стану.

Сам по собі факт укладення договору в період воєнного стану не є достатньою та універсальною підставою для відхилення посилання на форс-мажор.

По-перше, договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління є договором приєднання, укладення якого обумовлене нормативною моделлю функціонування ринку електричної енергії, на що обґрунтовано звертає увагу апелянт.

По-друге, і після укладення договору під час воєнного стану можуть виникнути нові конкретні надзвичайні та невідворотні події, які об`єктивно унеможливлять виконання певного зобов`язання.

Тому правильним критерієм є не те, чи була війна загалом відома стороні на момент приєднання до договору, а те, чи доведено вплив конкретної надзвичайної обставини на можливість виконання конкретного зобов`язання у відповідний строк.

Однак наведена неточність окремого мотиву суду першої інстанції не впливає на правильність його кінцевого висновку про відсутність підстав для звільнення АТ «Запоріжжяобленерго» від наслідків прострочення.

У цій справі: загальний лист ТПП України від 28.02.2022 підтверджує факт надзвичайних обставин, але не неможливість конкретних платежів у 2025 році; листи АТ «Запоріжжяобленерго» від 09.03.2022 складені до укладення договору № 0503-03041-ПД і не стосуються конкретних зобов`язань за ним; сертифікат Запорізької ТПП № 2300-23-3315 стосується договору від 27.05.2019 № 0503-03041 та окремих обов`язків за ним, а не спірного договору 2024 року та не конкретного грошового зобов`язання зі сплати послуг у липні–вересні 2025 року; доказів безпосереднього причинного зв`язку між захопленням окремих об`єктів/структурних підрозділів відповідача та об`єктивною неможливістю здійснити спірні грошові платежі у визначені договором строки матеріали справи не містять; відсутність коштів або складний фінансовий стан за змістом статті 617 ЦК України самі по собі не є обставинами непереборної сили; відповідно до актуальних висновків КГС ВС у справах № 910/8741/22 та № 908/1965/24 правила про звільнення від відповідальності внаслідок форс-мажору не є підставою для усунення компенсаційних нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наявність військової агресії, листа ТПП України, повідомлень 2022 року та сертифіката Запорізької ТПП № 2300-23-3315 виключає можливість стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго» 3 % річних за прострочення грошових зобов`язань, що виникли у 2025 році за договором № 0503-03041-ПД.

При цьому колегія суддів виходить не з формальної тези про «прийняття відповідачем усіх ризиків війни», а з відсутності доведеного причинного зв`язку із конкретним грошовим зобов`язанням, невідповідності сертифіката ТПП спірному договору та спеціальної компенсаційної природи нарахувань за статтею 625 ЦК України.

Щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 7 Закону України № 4825-IX та доводів про заборону примусового стягнення заборгованості підприємств житлово-комунальної сфери

Окремо АТ «Запоріжжяобленерго» посилається на частину третю статті 7 Закону України від 25.03.2026 № 4825-IX «Про особливості нарахування плати за житлово-комунальні послуги та інших платежів, передбачених законодавством, у зв`язку з пошкодженням або знищенням об`єктів нерухомого майна», який набрав чинності 15.04.2026.

Апелянт зазначає, що відповідно до цієї норми заборгованість підприємств житлово-комунальної сфери, яка утворилася після 24.02.2022 за товари, роботи та послуги, використані для надання такими підприємствами житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованій території за період її тимчасової окупації, не підлягає примусовому стягненню та продовжує обліковуватися на підприємствах до її врегулювання на законодавчому рівні. На цій підставі АТ «Запоріжжяобленерго» вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для покладення на нього майнових наслідків прострочення відповідного грошового зобов`язання.

Колегія суддів враховує цей довід, оскільки Закон № 4825-IX набрав чинності 15.04.2026, тобто до ухвалення оскаржуваного рішення від 01.07.2026, а частина третя статті 7 цього Закону безпосередньо стосується заборгованості, що сформувалася після 24.02.2022. Отже, саме по собі виникнення спірних грошових зобов`язань у 2025 році не виключає можливості застосування цієї норми в часі: законодавець прямо визначив часову категорію заборгованості, на яку спрямовано відповідне спеціальне регулювання.

Водночас зі змісту частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX убачається, що передбачена нею заборона не стосується будь-якої заборгованості будь-якого підприємства, яке здійснює діяльність у житлово-комунальній сфері.

Норма встановлює спеціальний режим лише для чітко визначеної категорії заборгованості, яка повинна одночасно відповідати сукупності передбачених законом ознак, а саме: заборгованість має належати підприємству житлово-комунальної сфери; вона повинна бути сформована після 24.02.2022; вона повинна виникнути за товари, роботи або послуги; відповідні товари, роботи або послуги повинні бути використані саме для надання житлово-комунальних послуг; ці житлово-комунальні послуги повинні надаватися саме на тимчасово окупованій території; заборгованість повинна стосуватися періоду тимчасової окупації відповідної території, включеної до офіційного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Таким чином, для застосування цієї спеціальної норми недостатньо довести лише те, що підприємство-боржник здійснює діяльність у сфері електроенергетики та частина території його ліцензованої діяльності перебуває в тимчасовій окупації. Необхідно встановити також функціональний і територіальний зв`язок конкретної заборгованості з наданням житлово-комунальних послуг саме на тимчасово окупованій території.

Колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу електричної енергії. Таким чином, сама по собі діяльність АТ «Запоріжжяобленерго» як оператора системи розподілу може бути пов`язана з наданням комунальної послуги у розумінні цього Закону.

Проте з цього ще не випливає, що вся без винятку кредиторська заборгованість АТ «Запоріжжяобленерго» перед усіма контрагентами автоматично набуває статусу заборгованості, передбаченої частиною третьою статті 7 Закону № 4825-IX.

Законодавець пов`язав відповідну пільгу не лише зі статусом підприємства, а насамперед із призначенням конкретних товарів, робіт або послуг, за які виникла заборгованість: вони повинні бути використані для надання житлово-комунальних послуг саме на ТОТ.

У цій справі предметом первісного грошового зобов`язання є не розрахунки АТ «Запоріжжяобленерго» безпосередньо зі споживачами за розподіл електричної енергії, а розрахунки з НЕК «Укренерго» за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які надаються ОСП відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу системи передачі та договору № 0503-03041-ПД.

Сама по собі інша правова природа послуги з диспетчерського управління, на переконання колегії суддів, ще не дає підстав категорично стверджувати про неможливість застосування частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX. Закон використовує достатньо широке формулювання «товари, роботи та послуги, що використані для надання ... житлово-комунальних послуг», а отже, теоретично охоплення певної супутньої або необхідної для надання комунальної послуги послуги не може бути виключене лише за її найменуванням.

Однак у такому разі саме сторона, яка посилається на спеціальну законодавчу заборону, повинна довести, що конкретна послуга або конкретна її частина фактично була використана для надання житлово-комунальних послуг на відповідній тимчасово окупованій території у відповідний період.

Таких обставин АТ «Запоріжжяобленерго» у цій справі належними доказами не підтвердило.

Насамперед апелянт не визначив, яка саме частина заборгованості за договором № 0503-03041-ПД пов`язана з наданням послуг розподілу електричної енергії споживачам на тимчасово окупованій території, а яка з діяльністю на підконтрольній Україні частині території ліцензованої діяльності.

У матеріалах справи відсутній розрахунок, який би дозволяв відокремити із загальної вартості спірної послуги: обсяг послуги, що стосується підконтрольної Україні території; обсяг послуги, який апелянт вважає пов`язаним із тимчасово окупованою територією; суму вартості такого обсягу; конкретний період його формування; конкретних споживачів або групи точок комерційного обліку, щодо яких відповідні послуги розподілу нібито надавалися на ТОТ.

Натомість апелянт фактично пропонує поширити встановлену частиною третьою статті 7 Закону № 4825-IX заборону на всю суму його грошового зобов`язання перед НЕК «Укренерго», виходячи лише з того, що частина Запорізької області перебуває у тимчасовій окупації.

Такий підхід не відповідає буквальному змісту спеціальної норми.

Більше того, як уже встановлено при оцінці доводів щодо комерційного обліку, суд першої інстанції дослідив листи АКО від 29.11.2022 № 01/52942 та від 19.06.2023 № 01/29765, а також протокол НКРЕКП від 03.07.2023 № 48-п та встановив, що починаючи з 14.06.2023 дані комерційного обліку щодо електроустановок, стосовно яких відсутня перевірена інформація про їх синхронну роботу з ОЕС України, до MMS не приймаються та при розрахунках між учасниками ринку не використовуються.

Таким чином, матеріали справи не лише не містять доказів того, що спірний борг сформований за послуги, використані для надання ЖК-послуг на ТОТ, а навпаки, встановлені судом обставини свідчать про існування спеціального механізму виключення з поточних ринкових розрахунків неперевірених даних щодо електроустановок, які не мають підтвердженої синхронної роботи з ОЕС України.

Сам факт того, що ліцензована територія АТ «Запоріжжяобленерго» географічно охоплює також тимчасово окуповані райони, не є доказом того, що вартість послуги диспетчерського управління, оформлена актами за липень і серпень 2025 року, фактично включає послуги, використані для надання комунальних послуг на таких територіях.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що частина третя статті 7 Закону № 4825-IX не встановлює припинення, анулювання чи прощення відповідної заборгованості.

Навпаки, законодавець прямо передбачив, що така заборгованість продовжує обліковуватися на підприємствах до її врегулювання на законодавчому рівні. Таким чином, навіть стосовно боргу, який відповідає всім передбаченим цією нормою критеріям, закон установлює спеціальний тимчасовий режим його примусового стягнення, а не припинення самого матеріального грошового зобов`язання.

Ця обставина має значення і для оцінки доводу апелянта в контексті статті 625 ЦК України.

Предметом апеляційного перегляду є не стягнення основного боргу як таке, а 93 448,95 грн 3 % річних.

При цьому буквальний зміст частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX сформульований щодо заборгованості підприємств ЖК-сфери «за товари, роботи та послуги». Норма безпосередньо не містить окремої вказівки на інфляційні втрати, проценти річних за статтею 625 ЦК України, пеню чи штраф.

Водночас, враховуючи акцесорний зв`язок 3 % річних з основним грошовим зобов`язанням, колегія суддів не вважає необхідним у межах цієї справи формулювати абстрактний висновок про те, чи поширюється заборона примусового стягнення, передбачена Законом № 4825-IX, також на передбачені частиною другою статті 625 ЦК України нарахування у випадку, коли основна заборгованість достовірно належить до категорії, захищеної цією нормою.

Для вирішення цієї справи достатньо встановленого факту, що сама необхідна передумова для постановки такого питання належність спірної основної заборгованості до категорії, визначеної частиною третьою статті 7 Закону № 4825-IX, апелянтом не доведена.

Так само колегія суддів не вважає необхідним остаточно вирішувати у цій справі загальнотеоретичне питання, чи словосполучення «не підлягає примусовому стягненню» означає матеріально-правову заборону на задоволення судом позову про стягнення відповідного боргу чи стосується передусім стадії його примусового виконання.

За будь-якого тлумачення відповідна спеціальна заборона може бути застосована лише після встановлення того, що спірна заборгованість відповідає всім ознакам, прямо переліченим законодавцем. У цій справі цього не встановлено.

При цьому станом на дату апеляційного перегляду колегія суддів не встановила оприлюдненої усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати КГС ВС або Касаційного господарського суду щодо застосування саме останнього абзацу частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX, що є законом, який набрав чинності лише 15.04.2026. Тому наводити неіснуючий «правовий висновок Верховного Суду» щодо цієї нової норми було б неправильно; її застосовність у цій справі має визначатися безпосередньо зі змісту закону та встановлених фактичних обставин.

Показово, що і сам Закон № 4825-IX розмежовує різні категорії заборгованості. Щодо споживачів він окремо передбачає порядок верифікації та врегулювання боргів за житлово-комунальні послуги за період тимчасової окупації, а щодо підприємств ЖК-сфери встановлює спеціальне правило саме стосовно боргів за товари, роботи і послуги, використані для надання ЖК-послуг на ТОТ. Тобто законодавець не пов`язав захист лише із місцезнаходженням боржника або статусом його ліцензійної території визначальним є цільове використання конкретних придбаних товарів, робіт або послуг.

У цьому зв`язку апелянт мав довести не лише свій статус ОСР та факт окупації частини Запорізької області, а й те, що послуги з диспетчерського управління, за оплату яких виник спірний борг, у визначеному обсязі фактично були використані ним для надання житлово-комунальної послуги з розподілу електричної енергії на ТОТ у період її окупації.

Таких доказів не подано.

Не наведено також контррозрахунку, який би дозволяв визначити, яка частина із 64 143 062,57 грн основного зобов`язання, а відповідно й яка частина бази нарахування 3 % річних, може бути віднесена до заборгованості, передбаченої частиною третьою статті 7 Закону № 4825-IX.

З огляду на це поширення спеціальної законодавчої заборони на всю суму спірного зобов`язання ґрунтувалося б не на встановлених обставинах, а виключно на припущенні, що є неприпустимим з огляду на правила доказування, передбачені статтями 73, 74, 76 та 79 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що спірні акти надання послуг за липень та серпень 2025 року і акти коригування були підписані відповідачем без зауважень, а матеріали справи не містять уточнених даних чи інших документів, які б визначали певну частину вартості цих послуг як таку, що стосується виключно забезпечення розподілу електричної енергії на ТОТ.

При цьому, як уже зазначалося у попередньому блоці, колегія суддів не розглядає підписання актів як абсолютну процесуальну заборону оспорювати їх вихідні дані. Проте апелянту необхідно не лише заявити відповідне заперечення, а й підтвердити його належними доказами. Таких доказів щодо застосування саме частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що сам факт набрання чинності Законом № 4825-IX, статус АТ «Запоріжжяобленерго» як оператора системи розподілу та знаходження частини Запорізької області у тимчасовій окупації не є достатніми підставами для застосування до всієї спірної заборгованості спеціальної заборони, передбаченої частиною третьою статті 7 цього Закону.

Апелянтом не доведено сукупності юридичних фактів, з якими законодавець пов`язує відповідний правовий режим, а саме не встановлено, що конкретна заборгованість за договором № 0503-03041-ПД або визначена її частина утворилася за послуги, які фактично використані АТ «Запоріжжяобленерго» для надання житлово-комунальних послуг саме на тимчасово окупованій території за період її окупації.

Тому довід апеляційної скарги про те, що частина третя статті 7 Закону № 4825-IX сама по собі виключає можливість стягнення 93 448,95 грн 3 % річних, колегія суддів відхиляє як такий, що не підтверджений установленими у справі обставинами та ґрунтується на поширювальному тлумаченні спеціальної норми поза межами визначених законодавцем умов її застосування.

Щодо доводів апелянта про справедливість, пропорційність, особливий статус підприємства критичної інфраструктури, фінансовий стан та можливість відмови у стягненні або зменшення 3 % річних

АТ «Запоріжжяобленерго» окремо обґрунтовує необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних принципами справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. Апелянт зазначає, що внаслідок бойових дій та атак держави-агресора об`єкти його електроенергетичної інфраструктури постійно зазнають пошкоджень, товариство змушене нести значні витрати на аварійно-відновлювальні та ремонтні роботи, а його діяльність спрямована на забезпечення безперебійного електропостачання об`єктів критичної інфраструктури, підприємств та населення в умовах воєнного стану.

Крім того, апелянт звертає увагу, що з 01.01.2019 АТ «Запоріжжяобленерго» здійснює діяльність як оператор системи розподілу на території Запорізької області, 60,247548 % його статутного капіталу опосередковано перебуває у володінні або контролюється державою через АТ «Українські розподільні мережі», а пріоритетним завданням товариства є забезпечення електричного живлення критичної інфраструктури, підприємств та населення.

На переконання скаржника, суд першої інстанції мав також врахувати його фінансовий стан, особливості функціонування ринку електричної енергії в умовах війни, добросовісність поведінки відповідача та відсутність у його діях умисного наміру порушувати права НЕК «Укренерго». Саме сукупність цих обставин апелянт розцінює як виключну та таку, що повинна була зумовити відмову у стягненні 3 % річних задля забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що справедливість, добросовісність та розумність є не декларативними категоріями, а загальними засадами цивільного законодавства, прямо закріпленими пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. Ці засади підлягають врахуванню при застосуванні норм приватного права та оцінці поведінки учасників цивільних правовідносин.

Відповідний загальноправовий зміст принципу справедливості розкривався і Конституційним Судом України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, на яке посилається скаржник. Конституційний Суд України зазначив, що справедливість є однією з основних засад права та виражається, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки, недискримінаційному підході та пропорційності юридичних наслідків.

Разом із тим наведений висновок Конституційного Суду України був сформульований у справі щодо конституційності положень кримінального законодавства про призначення покарання і сам по собі не встановлює повноваження суду не застосовувати або зменшувати передбачений законом мінімальний розмір процентів річних у приватноправовому грошовому зобов`язанні. Принцип справедливості підлягає реалізації у взаємозв`язку з конкретними нормами матеріального права, а не замість таких норм.

Аналогічно колегія суддів враховує наведений апелянтом висновок Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 про те, що дотримання справедливого балансу між публічними та приватними інтересами є складовою принципу верховенства права.

Водночас обставини справи № 280/988/19 не є подібними до правовідносин, що переглядаються. Зазначена справа розглядалася Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та стосувалася оскарження припису Державного агентства рибного господарства України щодо здійснення промислового вилову водних біоресурсів, тобто питання правомірності публічно-владного втручання державного органу у господарську діяльність суб`єкта. Висновок про пропорційність у ній сформульовано саме в контексті співвідношення публічного інтересу та втручання суб`єкта владних повноважень у приватну сферу.

У цій же справі спір виник між двома суб`єктами господарювання з приводу виконання договірного грошового зобов`язання, а 3 % річних заявлено безпосередньо на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Тому загальний принцип пропорційності, сформульований у справі № 280/988/19, не може самостійно змінювати спеціальне нормативне регулювання наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Особливе значення для вирішення саме цього доводу апелянта має актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).

Велика Палата Верховного Суду прямо визначила, що три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом, є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних, на який вправі розраховувати кредитор у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання, і такий мінімальний розмір не підлягає зменшенню судом.

Показово, що у справі № 903/602/24 суди першої та апеляційної інстанцій саме з огляду на тривалий період прострочення, повне погашення основного боргу та скрутний фінансовий стан боржника зменшили суму 3 % річних. Велика Палата Верховного Суду визнала такий підхід неправильним та наголосила, що під час визначення можливого розміру зменшення процентів суд обмежений установленою законодавцем нижньою межею трьома процентами річних.

Цей висновок є безпосередньо релевантним до справи № 908/3266/25, оскільки НЕК «Укренерго» заявило до стягнення не підвищений договором розмір процентів, а саме передбачений частиною другою статті 625 ЦК України мінімальний законний розмір 3 % річних.

У цьому контексті необхідно правильно співвіднести зазначену актуальну позицію Великої Палати Верховного Суду з її більш ранньою постановою від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, яку нерідко застосовують як підставу для зменшення процентів річних виходячи із засад справедливості та пропорційності.

У справі № 902/417/18 сторони договором змінили передбачену статтею 625 ЦК України процентну ставку та встановили її у розмірі 40 % річних протягом перших 90 днів прострочення та 96 % річних у подальшому. Крім цього, кредитор одночасно заявив пеню та штраф. Унаслідок такого договірного регулювання сукупний розмір заявлених наслідків порушення майже вдвічі перевищував суму простроченого основного боргу. Саме за таких обставин Велика Палата виходила з необхідності забезпечення розумного балансу та допустила зменшення надмірного розміру процентів.

Таким чином, правовий висновок у справі № 902/417/18 не означає, що суд вправі на власний розсуд зменшити будь-які 3 % річних до нуля або відмовити у їх стягненні через скрутний фінансовий стан боржника.

Навпаки, постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 усунула можливість такого поширеного тлумачення: суд може оцінювати пропорційність підвищених процентів і за відповідних умов їх зменшувати, однак не нижче встановленої частиною другою статті 625 ЦК України мінімальної межі у 3 % річних.

У справі, що переглядається, ситуація принципово відрізняється від справи № 902/417/18.

НЕК «Укренерго» не заявило до стягнення 40 %, 96 % чи будь-якої іншої підвищеної договірної ставки. Не заявлено в межах оскаржуваної частини рішення також штрафу або пені, які у сукупності з процентами могли б створювати явно надмірний майновий тягар. Предметом апеляційного перегляду є виключно 93 448,95 грн, нарахованих за стандартною ставкою 3 % річних.

При цьому 93 448,95 грн становлять приблизно 0,146 % від основної заборгованості 64 143 062,57 грн, що зумовлено нетривалим періодом нарахування з 19.07.2025 по 16.09.2025. За таких кількісних показників немає підстав стверджувати, що законодавчо встановлена компенсація набуває у конкретних обставинах справи характеру надмірного чи карального майнового обтяження.

Колегія суддів при цьому не бере за основу наведене у відзиві НЕК «Укренерго» твердження про те, що 93 448,95 грн становлять 0,7 % суми основного боргу, оскільки таке відсоткове співвідношення є арифметично неточним. Суті правової позиції позивача ця неточність не змінює: фактичне співвідношення є ще меншим.

Не змінює наведеного висновку і посилання апелянта на свій статус підприємства критичної інфраструктури та необхідність значних витрат на підтримання й відновлення електромереж.

Такі обставини об`єктивно заслуговують на врахування при оцінці становища відповідача, однак принцип справедливого балансу вимагає враховувати інтереси обох сторін, а не лише боржника.

Як зазначило ПрАТ «НЕК «Укренерго» у відзиві на апеляційну скаргу, воно також належить до державного сектору економіки, забезпечує функціонування об`єктів критичної інфраструктури та входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Позивач також звернув увагу, що його об`єкти магістральних електричних мереж зазнавали пошкоджень унаслідок ракетних атак, а їх відновлення потребує значних фінансових ресурсів; скорочення надходжень стратегічного підприємства, на думку НЕК «Укренерго», створює додаткові ризики для фінансування відновлення критичної інфраструктури.

Тому статус АТ «Запоріжжяобленерго» як суб`єкта, діяльність якого має важливе суспільне значення, сам по собі не може бути підставою для перекладення економічних наслідків несвоєчасних розрахунків на інший суб`єкт енергетичної системи, який також виконує критично важливі для держави функції.

Інше означало б, що принцип «справедливого балансу» фактично застосовується лише на користь однієї сторони та за рахунок майнового інтересу іншої, що не відповідає самому змісту принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Щодо доводів про фінансовий стан відповідача колегія суддів зазначає, що скрутне фінансове становище підприємства може мати значення у випадках, коли закон прямо наділяє суд дискрецією щодо зменшення певної санкції або підвищеного договором розміру майнової відповідальності.

Однак у цій справі такої дискреції щодо мінімальних 3 % річних частина друга статті 625 ЦК України суду не надає, що прямо підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 903/602/24.

Так само сама відсутність умисного характеру порушення не є підставою для відмови у стягненні 3 % річних. Як уже було встановлено в попередньому блоці цього розділу, для застосування частини другої статті 625 ЦК України визначальним є факт прострочення належного до виконання грошового зобов`язання, тоді як 3 % річних мають спеціальну компенсаційну природу та не є штрафною санкцією, застосування якої залежить від доведення умислу боржника.

Саме тому довід апелянта про те, що він не мав наміру порушити права НЕК «Укренерго», не спростовує встановленого факту невиконання грошового зобов`язання у передбачені договором строки.

Колегія суддів також не встановлює ознак того, що НЕК «Укренерго», звертаючись за стягненням 3 % річних, діяло недобросовісно, зловживало своїм правом або намагалося використати прострочення відповідача як спосіб отримання явно надмірної економічної вигоди.

Позивач реалізував прямо передбачений частиною другою статті 625 ЦК України спосіб захисту та заявив мінімальну встановлену законом ставку, а не підвищений договірний розмір процентів. За таких обставин саме по собі використання кредитором наданого законом права не може кваліфікуватися як порушення засад добросовісності чи справедливості.

Також необхідно враховувати, що принцип справедливості не може застосовуватися судом таким чином, щоб фактично створити для окремого боржника не передбачене законом звільнення від виконання встановленого законом майнового обов`язку.

Законодавець вправі встановити спеціальне звільнення від нарахувань за статтею 625 ЦК України для певної категорії правовідносин або боржників. Однак за відсутності встановленої законом спеціальної підстави суд не може сформувати таке звільнення виключно з посиланням на загальні засади цивільного законодавства.

У попередньому блоці колегія суддів уже перевірила наведений апелянтом Закон № 4825-IX та не встановила доказів належності саме спірної заборгованості до спеціальної категорії боргів, які законодавець тимчасово виключив із примусового стягнення. Повторного аналізу цієї підстави у межах доводів про справедливість не потребується.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що посилання АТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, постанову Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 280/988/19, загальні засади справедливості, добросовісності та розумності, свій статус оператора системи розподілу, державну участь у статутному капіталі, пошкодження електроенергетичної інфраструктури, необхідність фінансування аварійно-відновлювальних робіт, фінансовий стан та відсутність умисних дій не є правовими підставами для відмови у стягненні передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України мінімального розміру 3 % річних.

Навпаки, актуальний та спеціально сформульований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виключає можливість зменшення законодавчо встановлених 3 % річних нижче цієї межі, тоді як обставини справи № 902/417/18, у якій суд втрутився у розмір процентів виходячи з принципу пропорційності, істотно відрізняються через встановлення сторонами 40 % та 96 % річних і сукупне застосування інших значних санкцій.

Таким чином, доводи апелянта про необхідність відмовити у стягненні 93 448,95 грн 3 % річних з мотивів справедливості та пропорційності колегія суддів визнає необґрунтованими.

У конкретних обставинах цієї справи стягнення законодавчо визначених 3 % річних не створює непропорційного втручання у майнову сферу АТ «Запоріжжяобленерго», не має карального характеру, не призводить до отримання НЕК «Укренерго» більш вигідного становища порівняно з належним виконанням зобов`язання та відповідає визначеному законодавцем балансу інтересів кредитора і боржника при простроченні грошового зобов`язання.

При цьому відмова у стягненні 3 % річних лише через складне становище боржника фактично позбавила б НЕК «Укренерго» мінімального гарантованого законом способу компенсації наслідків несвоєчасного користування його коштами, що, з огляду також на стратегічне значення та воєнні умови діяльності самого позивача, не відповідало б тому справедливому балансу, на який посилається апелянт.

Щодо акцесорного характеру 3 % річних, бази та періоду їх нарахування, здійснених відповідачем платежів і неточності у визначенні суми 64 142 503,01 грн

Апелянт, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, наголошує, що зобов`язання зі сплати процентів річних є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його юридичну долю. Виходячи із цього, АТ «Запоріжжяобленерго» вважає, що недоведеність, на його переконання, підстав та розміру основної заборгованості за грудень 2024 року, травень, липень та серпень 2025 року виключає можливість стягнення похідних 3 % річних.

Наведений апелянтом правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо акцесорного характеру вимоги за частиною другою статті 625 ЦК України є правильним.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 дійшла висновку, що інфляційні втрати та проценти річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а тому зобов`язання з їх сплати є додатковим до основного, залежить від нього та поділяє його долю. Цей підхід надалі неодноразово відтворювався Верховним Судом, зокрема Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Однак акцесорний характер 3 % річних означає не автоматичне звільнення боржника від їх сплати в разі будь-якого заперечення проти основного зобов`язання, а необхідність установити, чи існувало основне грошове зобов`язання, яким був його розмір, коли настав строк виконання та чи мало місце прострочення.

Колегія суддів встановила, що такі передумови у спірних правовідносинах наявні: договір № 0503-03041-ПД прямо передбачає механізм визначення планової та фактичної вартості послуг, декадні строки здійснення планових платежів та остаточний розрахунок за фактичний обсяг; акти за липень та серпень 2025 року й акти коригування були оформлені сторонами та підписані відповідачем; наведені апелянтом заперечення щодо ТОТ, комерційного обліку, форс-мажору та Закону № 4825-IX не спростували існування відповідного грошового зобов`язання.

Таким чином, сама по собі акцесорність вимоги про 3 % річних у цьому випадку не працює на користь апелянта, оскільки основне зобов`язання, від якого вона залежить, не визнано відсутнім або припиненим.

Колегія суддів окремо оцінює доводи та обставини, пов`язані із сумами 64 143 062,57 грн та 64 142 503,01 грн, оскільки мотивувальна частина рішення місцевого господарського суду містить формулювання, яке на перший погляд може створювати невизначеність щодо розміру основного зобов`язання.

Як установлено судом, акт надання послуги за липень 2025 року від 31.07.2025 № ДУА-0017895 складено на суму 33 185 299,73 грн, а акт за серпень 2025 року від 31.08.2025 № ДУА-0018703 на суму 30 957 203,28 грн.

Сума цих двох актів становить: 33 185 299,73 грн + 30 957 203,28 грн = 64 142 503,01 грн.

Крім цього, актом коригування від 01.08.2025 № ДУА_К-0003820 вартість послуг за грудень 2024 року збільшено на 0,05 грн, а актом коригування від 04.08.2025 № ДУА_К-0004141 вартість послуг за травень 2025 року збільшено на 559,51 грн. Сукупний розмір цих двох коригувань становить 559,56 грн.

Таким чином: 64 142 503,01 грн + 559,56 грн = 64 143 062,57 грн, тобто саме та сума основної заборгованості, яка заявлена позивачем та стягнута рішенням суду першої інстанції.

У зв`язку із цим наведене у мотивувальній частині оскаржуваного рішення формулювання про те, що сума 64 143 062,57 грн «була відкоригована до 64 142 503,01 грн заборгованості», не узгоджується з іншими встановленими самим судом обставинами.

Разом із тим зазначене є саме неточністю мотивувального викладу, а не свідченням установлення судом іншого розміру заборгованості.

По-перше, 64 142 503,01 грн математично є сумою виключно двох актів за липень і серпень 2025 року, без двох актів коригування на загальну суму 559,56 грн.

По-друге, в іншій частині того самого рішення суд прямо встановив, що 64 142 503,01 грн це також загальна сума коштів, які відповідач перерахував НЕК «Укренерго» 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025, посилаючись у призначенні платежів на оплату липня та серпня 2025 року.

По-третє, у резолютивній частині рішення стягнуто саме 64 143 062,57 грн, тобто суму двох основних актів і двох актів коригування.

Таким чином, сама по собі зазначена неточність мотивувальної частини не створює підстав для висновку про невизначеність предмета основного грошового зобов`язання та не спростовує базу для застосування статті 625 ЦК України.

Щодо платежів 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025

Як установлено судом, після звернення позивача до суду АТ «Запоріжжяобленерго» здійснило платежі на загальну суму 64 142 503,01 грн, зазначивши у платіжних документах оплату послуг за липень і серпень 2025 року.

Водночас пунктом 3.9 договору № 0503-03041-ПД сторони прямо погодили, що за наявності заборгованості отримані кошти зараховуються насамперед в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим строком її виникнення.

Суд першої інстанції встановив, що станом на 14.05.2026 загальна заборгованість АТ «Запоріжжяобленерго» за договором становила 425 626 495,09 грн, а найдавніша непогашена заборгованість існувала починаючи з березня 2025 року. Саме тому НЕК «Укренерго» зарахувало 64 142 503,01 грн у рахунок погашення більш ранньої заборгованості.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду.

Зокрема, у постанові КГС ВС від 01.04.2026 у справі № 904/426/25 Верховний Суд розмежував ситуації, коли порядок зарахування платежу договором не визначений, і випадки, коли сторони прямо погодили відповідний алгоритм.

Верховний Суд зазначив, що якщо договором установлено спеціальний порядок зарахування платежів за наявності заборгованості, саме цей договірний порядок є обов`язковим для сторін; боржник не вправі в односторонньому порядку змінити його лише шляхом зазначення іншого періоду у реквізиті «призначення платежу». У тій справі погоджена сторонами умова про першочергове погашення найдавнішої заборгованості була визнана такою, що має застосовуватися відповідно до статей 6, 627, 628, 629 ЦК України.

Зазначений висновок є релевантним у цій справі, оскільки пункт 3.9 договору № 0503-03041-ПД так само містить чітко погоджений сторонами алгоритм зарахування коштів за наявності попередньої заборгованості.

Тому сам факт зазначення відповідачем у платіжних інструкціях липня чи серпня 2025 року не змінює установленого договором порядку їх зарахування, доки існує непогашена заборгованість попередніх періодів.

Водночас для вирішення саме питання про 93 448,95 грн 3 % річних наведені платежі мають ще один, самостійний аспект.

Позивач здійснив нарахування 3 % річних лише за період з 19.07.2025 по 16.09.2025. Суд першої інстанції саме за цей період визнав нарахування обґрунтованим, зазначивши про врахування декад та умов договору.

Натомість усі платежі, на які посилається відповідач, здійснені значно пізніше 28.10.2025, 19.11.2025 та 20.11.2025.

Таким чином, навіть якби припустити інший порядок їх зарахування та віднести ці платежі саме на липень і серпень 2025 року, вони не могли б ретроспективно усунути вже допущене до моменту їх здійснення прострочення та вже нараховані за період до 16.09.2025 проценти річних.

Подальше виконання основного зобов`язання припиняє нарахування процентів на майбутнє з відповідного моменту, але не анулює правові наслідки прострочення, що вже настали до дати оплати.

У цій справі позивач узагалі не заявив 3 % річних за період жовтня–листопада 2025 року, коли були здійснені зазначені платежі, а обмежив свої вимоги 16.09.2025.

Тому спір щодо договірного зарахування пізніших платежів не спростовує саме заявлену до стягнення суму 3 % річних за попередній період.

Щодо початкової та кінцевої дат нарахування

Суд першої інстанції встановив, що позивач нарахував 3 % річних за період з 19.07.2025 по 16.09.2025.

Початкова дата 19.07.2025 узгоджується з умовами пункту 3.5 договору, відповідно до якого перший плановий платіж за першу декаду розрахункового періоду має бути здійснений до 18 числа. Відтак у разі його нездійснення прострочення починається з наступного дня 19 числа.

Аналогічно подальші строки планових платежів визначені договором до 28 числа відповідного місяця та до 08 числа наступного місяця, тоді як остаточний розрахунок за фактичний обсяг здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, сама по собі обрана позивачем дата початку нарахування 19.07.2025 відповідає передбаченому договором декадному механізму виникнення прострочення щодо першого планового платежу за липень 2025 року.

Кінцева дата 16.09.2025 також співвідноситься з тим, що остаточний строк розрахунку за серпень 2025 року та за обома актами коригування настав 15.09.2025. Отже, за невиконання такого обов`язку прострочення щодо відповідних сум виникало з 16.09.2025.

Водночас колегія суддів враховує актуальну постанову Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 908/2528/23, ухвалену у спорі між цими ж сторонами.

У тій справі КГС ВС скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду в частині додатково стягнутих 204 863,36 грн 3 % річних та 528 898,53 грн інфляційних втрат і направив справу в цій частині на новий апеляційний розгляд саме через необхідність належно дослідити конкретні умови фактично укладеного договору, докази та розрахунки сторін з урахуванням висновків ОП КГС ВС у справі № 914/2625/23.

Тобто Верховний Суд не сформулював у справі № 908/2528/23 висновку про неможливість нарахування 3 % річних за декадними платежами як таку. Він наголосив на необхідності встановлювати конкретний зміст договору та фактичні дані, на яких ґрунтується розрахунок.

У цій справі, як уже докладно встановлено у другому блоці цього розділу, редакція договору № 0503-03041-ПД прямо визначає плановий обсяг, джерело даних для його формування, планову вартість та три конкретні строки її поетапної оплати. Саме ця фактична відмінність дозволяє застосувати до спірних правовідносин підхід, викладений КГС ВС у постанові від 14.05.2026 у справі № 918/604/25, щодо необхідності враховувати одночасно плановий і фактичний механізми розрахунків.

Щодо арифметичної сторони вимоги

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить самостійного арифметичного контррозрахунку 3 % річних та не вказує на конкретну математичну помилку у сумі 93 448,95 грн.

Зміст відповідного розділу апеляційної скарги свідчить, що заперечення відповідача побудовані на іншій правовій тезі: оскільки, на його думку, НЕК «Укренерго» не довело підстав та розміру основного боргу, відсутні і юридичні підстави для застосування статті 625 ЦК України. Після цього апелянт сам цитує правову природу 3 % річних та їх акцесорність, але окремого альтернативного розрахунку не наводить.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спрямовані насамперед проти юридичної бази нарахування, а не проти математичної формули чи кількості днів.

У попередніх блоках колегія суддів послідовно перевірила саме ті юридичні передумови, які заперечує апелянт, та не встановила їх відсутності.

При цьому з наданого тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що воно не містить розгорнутої табличної деталізації кожної декадної суми, на яку здійснювалося нарахування. Суд лише зазначив, що 93 448,95 грн розраховані за період з 19.07.2025 по 16.09.2025 «з урахуванням декад та умов договору».

Тому в постанові апеляційного суду не слід штучно відтворювати або вигадувати окремі декадні бази, яких немає у наведеному тексті матеріалів.

Разом із тим сама відсутність докладної арифметичної таблиці у мотивувальній частині рішення не є безумовною підставою для його скасування, якщо стороною не наведено конкретної арифметичної помилки, а встановлені судом строки та правовий механізм нарахування відповідають умовам договору.

Крім того, висновок про акцесорний характер 3 % річних, на який посилається апелянт, підтверджує необхідність оцінити їх у зв`язку з основним зобов`язанням, але не створює підстав для їх скасування, коли існування, строк виконання та прострочення основного зобов`язання підтверджені матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що посилання АТ «Запоріжжяобленерго» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 не спростовує, а навпаки підтверджує необхідність установлення основного простроченого грошового зобов`язання, яке у цій справі встановлено.

Здійснені відповідачем у жовтні–листопаді 2025 року платежі не усувають правових наслідків прострочення за період 19.07.2025– 16.09.2025; погоджений пунктом 3.9 договору порядок зарахування платежів за наявності більш ранньої заборгованості відповідає актуальному підходу Верховного Суду; а неточне використання в одному абзаці рішення суми 64 142 503,01 грн не змінює встановленої структури основного боргу 64 143 062,57 грн та саме по собі не впливає на правомірність стягнення 3 % річних.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції статті 625 ЦК України з огляду на акцесорність 3 % річних колегія суддів відхиляє.

Щодо доводів про порушення правил доказування, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та наявність підстав, передбачених статтею 277 ГПК України. Загальний висновок за результатами оцінки доводів апеляційної скарги

На завершення оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів перевіряє твердження АТ «Запоріжжяобленерго» про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 13, 73, 74, 76, 79, 236 Господарського процесуального кодексу України, а також про наявність передбачених статтею 277 цього Кодексу підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції визнав установленими обставини, які не підтверджені належними та допустимими доказами, не з`ясував усіх обставин, що мають значення для вирішення спору, та неправильно застосував норми матеріального права. Саме із цими обставинами скаржник пов`язує наявність підстав для скасування рішення в частині стягнення 93 448,95 грн 3 % річних.

Крім того, посилаючись на принцип змагальності та правила доказування, АТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а НЕК «Укренерго», на переконання відповідача, не виконало покладеного на нього процесуального обов`язку щодо доведення належного обсягу послуги та відповідного грошового зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 73, 74, 76 ГПК України доказами є дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування.

Стаття 79 ГПК України встановлює стандарт вірогідності доказів: обставина вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання. Чинна редакція ГПК України станом на час апеляційного перегляду містить саме такий стандарт доказування.

При цьому стаття 86 ГПК України зобов`язує суд оцінити докази на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження; жодний доказ не має наперед установленої сили, а оцінці підлягають належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 наголосила, що стандарт вірогідності доказів вимагає не формальної констатації кількості поданих документів, а співставлення доказів обох сторін: висновок про існування певної обставини повинен бути більш вірогідним, ніж протилежний висновок. Одночасно суд має усунути суперечності між доказами та мотивувати прийняття одних і відхилення інших.

Застосовуючи наведені правила до цієї справи, колегія суддів не вбачає підстав погодитися з доводом апелянта про те, що суд першої інстанції поклав на відповідача обов`язок спростовувати нічим не підтверджений розрахунок позивача або звільнив НЕК «Укренерго» від доказування заявлених вимог.

На підтвердження існування основного грошового зобов`язання позивачем були надані та судом досліджені, зокрема, договір № 0503-03041-ПД і заява-приєднання до нього; умови договору щодо визначення планового і фактичного обсягів послуги та строків їх оплати; акти надання послуг за липень і серпень 2025 року; акти коригування за грудень 2024 року та травень 2025 року; відомості щодо електронного документообігу між сторонами; матеріали стосовно формування даних комерційного обліку; документи щодо платежів відповідача та відомості про взаємні розрахунки сторін.

Акти за липень і серпень 2025 року та обидва акти коригування підписані АТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень. Загальна вартість оформленого ними зобов`язання становить 64 143 062,57 грн.

У свою чергу заперечення відповідача щодо неправильності цієї суми ґрунтуються переважно на твердженнях про відсутність доступу до частини комерційного обліку на ТОТ, необхідність використання виключно сертифікованих даних, відсутність єдиного алгоритму для ОСР із частково окупованою територією, дію форс-мажору та спеціального законодавства 2026 року.

Колегія суддів не ставить під сумнів право відповідача заявляти такі заперечення. Як уже зазначено, актуальна постанова КГС ВС від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 виключає підхід, за якого сам факт незаявлення попередніх розбіжностей щодо даних комерційного обліку позбавляє учасника права оспорювати їх у суді.

Однак процесуальне право на заперечення не означає, що сам факт його заявлення автоматично переважає подані іншою стороною докази.

Відповідач не надав доказів, з яких можливо встановити, які саме точки комерційного обліку чи об`єкти на тимчасово окупованій території були неправомірно враховані у спірних обсягах за липень–серпень 2025 року; які конкретно показники комерційного обліку є неправильними; якими повинні бути правильні сертифіковані показники; яку саме суму необхідно виключити із заявленої позивачем вартості послуг та як це впливає на базу нарахування 3 % річних.

При цьому судом установлено наявність з 14.06.2023 механізму, відповідно до якого дані щодо електроустановок без перевіреної інформації про їх синхронну роботу з ОЕС України до MMS не приймаються та у розрахунках між учасниками ринку не використовуються.

Так само апелянтом не подано уточнених сертифікованих даних, отриманих відповідно до законодавчих змін 2026 року, які б стосувалися саме спірних обсягів та засвідчували їх зменшення.

Таким чином, за стандартом статті 79 ГПК України сукупність договору, актів, актів коригування, умов їх оплати, даних щодо порядку формування комерційного обліку та поведінки сторін є більш вірогідним підтвердженням існування спірного грошового зобов`язання, ніж загальне заперечення відповідача щодо потенційної недостовірності певної частини комерційних даних без визначення конкретних показників та їх впливу на заявлену суму.

Не підтверджує порушення правил доказування й посилання апелянта на форс-мажор. Наявні у справі та наведені скаржником документи підтверджують загальний факт існування надзвичайних воєнних обставин та їх впливу на діяльність підприємства, однак, як установлено в четвертому блоці цього розділу, не підтверджують причинного зв`язку між конкретною форс-мажорною обставиною і неможливістю виконання саме спірних грошових платежів у липні–вересні 2025 року.

Так само не доведено фактичної передумови для застосування частини третьої статті 7 Закону № 4825-IX зв`язку конкретного спірного боргу або визначеної його частини з товарами, роботами чи послугами, фактично використаними для надання житлово-комунальних послуг саме на тимчасово окупованій території.

Таким чином, доводи апелянта про порушення статей 73, 74, 76, 79 ГПК України фактично ґрунтуються не на порушенні судом установленого законом порядку доказування, а на незгоді скаржника з результатом оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції.

Проте незгода сторони з оцінкою доказів сама по собі не є свідченням порушення статті 86 ГПК України та підставою для скасування рішення.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/3987/19 наголошувала, що суд має оцінювати докази саме в сукупності, з урахуванням повноти встановлення обставин, необхідних для правильного вирішення спору, та мотивувати їх врахування або відхилення.

Щодо вимог статті 236 ГПК України

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки аргументам учасників справи.

Колегія суддів погоджується, що окремі формулювання мотивувальної частини оскаржуваного рішення не є бездоганними.

Зокрема, суд першої інстанції: надмірно категорично пов`язав відхилення доводу про форс-мажор із тим, що договір був укладений уже в період воєнного стану, тоді як юридично визначальним є причинний зв`язок конкретної надзвичайної обставини з конкретним порушенням; використав не цілком коректне формулювання про те, що сума 64 143 062,57 грн «була відкоригована до 64 142 503,01 грн», хоча з установлених ним же обставин убачається, що 64 142 503,01 грн є сумою двох основних актів за липень і серпень 2025 року, а різницю 559,56 грн становлять два акти коригування; через дату ухвалення рішення 01.07.2026 об`єктивно не міг урахувати постанову КГС ВС від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23, яка конкретизувала підхід до судового оспорювання даних комерційного обліку.

Однак зазначені обставини не дають підстав для скасування рішення в оскарженій частині.

Суд апеляційної інстанції відповідно до своїх повноважень перевірив відповідні питання в повному обсязі, уточнив мотиви, з яких доводи відповідача підлягають відхиленню, та застосував актуальні на час апеляційного перегляду правові висновки Верховного Суду.

Правильний по суті висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 3 % річних при цьому не змінюється.

Судова практика також виходить із того, що вимога про мотивованість судового рішення не означає обов`язку суду надавати окрему розгорнуту відповідь на абсолютно кожне твердження сторони, якщо з мотивів рішення зрозуміло, чому її позицію прийнято або відхилено. КГС ВС у постанові від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19, посилаючись на практику ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», наголосив, що обсяг необхідного мотивування визначається конкретними обставинами справи.

У цій постанові апеляційний суд, враховуючи характер доводів скарги, все ж надав окрему оцінку кожній самостійній групі аргументів відповідача, яка могла впливати на результат розгляду спору.

Щодо статті 277 ГПК України

Частина перша статті 277 ГПК України встановлює чотири групи підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення чи зміни рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Проведена апеляційним судом перевірка не підтвердила наявності жодної із зазначених підстав саме в тій частині, в якій оскаржується рішення.

По-перше, обставини, необхідні для вирішення вимоги про 3 % річних, дозволяють установити наявність основного грошового зобов`язання, його договірні строки, факт прострочення та правову підставу застосування частини другої статті 625 ЦК України.

По-друге, установлення цих обставин ґрунтується не на припущеннях, а на договорі, актах, актах коригування та інших письмових доказах, досліджених у справі.

По-третє, апелянт не надав доказів, які б переважили цю сукупність доказів та дозволяли встановити відсутність спірного грошового зобов`язання або відсутність його прострочення.

По-четверте, наведені відповідачем спеціальні правові аргументи щодо ТОТ і сертифікованих даних, законодавчих змін 2026 року, справи № 916/1218/23, форс-мажору, сертифіката ТПП № 2300-23-3315, Закону № 4825-IX, справедливості та пропорційності після їх окремої перевірки не спростовують правомірності стягнення 3 % річних.

По-п`яте, недоліки окремих мотивів суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення вимоги, яка є предметом апеляційного перегляду, та усунуті шляхом наведення апеляційним судом належної правової мотивації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів установила таке.

Між сторонами на підставі договору № 0503-03041-ПД існувало грошове зобов`язання з оплати послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Конкретна редакція укладеного сторонами договору, на відміну від договору, який був предметом оцінки ОП КГС ВС у справі № 914/2625/23, прямо передбачає плановий обсяг послуги, порядок його визначення на підставі даних АКО та поетапну оплату планової вартості за декадами. Тому висновки ОП КГС ВС у справі № 914/2625/23 не спростовують виникнення прострочення у цій справі, а вимагають застосовувати саме погоджені сторонами умови конкретного договору.

Акти за липень та серпень 2025 року і два акти коригування підтверджують оформлення зобов`язання на загальну суму 64 143 062,57 грн. Обставини, на які посилається апелянт щодо комерційного обліку на ТОТ, не підтверджені доказами включення до спірного розрахунку конкретних недостовірних даних або уточненими сертифікованими даними, які змінюють спірні обсяги.

Постанова КГС ВС від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23 підтверджує право відповідача заперечувати достовірність комерційних даних у судовому процесі, однак не звільняє його від необхідності довести фактичну неправильність конкретних даних, покладених в основу спірного розрахунку.

Форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач, не підтверджують неможливості виконання саме спірних грошових зобов`язань у 2025 році; сертифікат Запорізької ТПП № 2300-23-3315 стосується попереднього договору 2019 року та визначених зобов`язань за ним, а не грошових платежів за договором № 0503-03041-ПД.

Апелянтом також не доведено належності спірної заборгованості до категорії боргів, визначеної частиною третьою статті 7 Закону № 4825-IX.

Статус АТ «Запоріжжяобленерго» як підприємства критичної інфраструктури, державна участь у його капіталі, воєнні пошкодження та фінансовий стан не можуть бути підставою для відмови у стягненні мінімального законодавчо встановленого розміру 3 % річних, який відповідно до актуального висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24 не підлягає зменшенню нижче встановленої законом межі.