Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №908/327/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Дніпро Справа № 908/327/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Сергеєва Г.О.;

від відповідача (апелянта): не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ-БУД" на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 (суддя Давиденко І.В.)

у справі № 908/327/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД», м. Запоріжжя,

про стягнення 343 187,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» про стягнення 343 187,83 грн штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт за договором підряду № 168/4Д на будівництво фортифікаційних споруд від 24.03.2025, з яких: 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу за прострочення завершення будівництва понад тридцять днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.03.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 як замовником та ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» як підрядником укладено договір підряду № 168/4Д, за умовами якого підрядник зобов`язався на свій ризик, власними силами виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації та будівельні роботи по об`єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 376», а замовник прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх вартість.

Строки виконання робіт сторони погодили у Календарному графіку виконання робіт, відповідно до якого завершення будівельних робіт мало відбутися до 26.05.2025 включно. Водночас фактично роботи за договором були завершені 09.07.2025, у зв`язку з чим, за розрахунком позивача, прострочення виконання зобов`язання становило 44 календарні дні з 27.05.2025 по 09.07.2025.

Позивач посилався на пункт 13.5 договору, відповідно до якого за порушення строків завершення будівництва підрядник сплачує замовникові пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % договірної ціни.

Виходячи з договірної ціни, яка на період прострочення з урахуванням внесених сторонами змін становила 3 010 419,62 грн, Військова частина НОМЕР_1 нарахувала ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» пеню в сумі 132 458,46 грн за 44 дні прострочення та штраф у сумі 210 729,37 грн у розмірі 7 % договірної ціни, що загалом становить 343 187,83 грн.

На думку позивача, невиконання відповідачем робіт у погоджений сторонами строк є порушенням господарського зобов`язання та відповідно до умов договору і положень статей 509, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 837 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до підрядника передбаченої договором відповідальності у вигляді пені та штрафу.

У зв`язку із зазначеним Військова частина НОМЕР_1 просила суд стягнути з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» 343 187,83 грн штрафних санкцій, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 132 458,46 грн пені, 210 729,37 грн штрафу та 4 118,25 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач порушив погоджений сторонами строк завершення будівельних робіт за договором підряду № 168/4Д від 24.03.2025. Суд установив, що кінцевим строком завершення будівельних робіт було 26.05.2025, натомість роботи фактично виконані та здані замовнику 09.07.2025, тобто із простроченням на 44 дні.

Врахувавши положення пункту 13.5 договору, яким передбачено сплату пені у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад тридцять днів додатково штрафу у розмірі 7 % договірної ціни, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача обох передбачених договором видів відповідальності. Перевіривши розрахунки позивача, суд визнав їх арифметично правильними, а вимоги про стягнення 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу законними й обґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що порушення строку виконання робіт було спричинене обставинами непереборної сили, місцевий господарський суд відхилив. Суд урахував, що умовами розділу 14 договору встановлено спеціальний порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин: сторона повинна у встановлений строк письмово повідомити контрагента про їх настання та надати відповідні підтвердні документи. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення відповідно до пункту 14.6 договору позбавляє сторону права посилатися на такі обставини та вимагати перенесення строків виконання зобов`язання.

Суд установив, що матеріали справи не містять доказів своєчасного повідомлення відповідачем Військової частини НОМЕР_1 про виникнення форс-мажорних обставин, звернення з пропозицією про внесення змін до договору в частині продовження строку виконання робіт або іншого належного повідомлення замовника про неможливість завершення будівництва у встановлений договором строк. Крім того, відповідно до пункту 4.4.16 договору підрядник мав завчасно письмово інформувати замовника про можливе сповільнення або призупинення робіт, однак таких повідомлень матеріали справи також не містять.

Надаючи оцінку висновку Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86, суд зазначив, що відповідач звернувся за його отриманням лише 26.02.2026 уже після звернення Військової частини НОМЕР_1 до суду з цим позовом. При цьому у вказаному висновку ТПП, керуючись, зокрема, статтею 652 ЦК України, підтвердила істотну зміну обставин у контексті можливості зміни строків виконання договору або його розірвання. Місцевий суд визнав такий висновок юридично неспроможним підтвердити підстави для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки його було отримано вже після фактичного виконання та здачі робіт замовнику.

Суд першої інстанції також критично оцінив посилання відповідача на відмови контрагентів від перевезення та постачання матеріалів, дефіцит працівників, тривалі повітряні тривоги, погіршення безпекової ситуації та несприятливі погодні умови. Зокрема, суд зазначив, що надане листування з перевізниками не дозволяє встановити його зв`язок саме з виконанням договору № 168/4Д; втрати робочого часу через повітряні тривоги належними доказами не підтверджені; забезпечення підрядником належної кількості кваліфікованих працівників та матеріалів належало до його договірних обов`язків; а на підтвердження несприятливих погодних умов не надано належних даних, зокрема відповідної інформації гідрометеорологічних органів.

За сукупністю встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності підстав для звільнення його від відповідальності за порушення строків виконання робіт за договором підряду № 168/4Д від 24.03.2025.

Крім того, під час судових дебатів представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки у разі відсутності підстав для повної відмови в позові, мотивоване тим, що роботи за договором у кінцевому результаті виконані, а позивачу матеріальних збитків не завдано.

У задоволенні цього клопотання суд першої інстанції відмовив. Суд виходив із того, що відповідач не навів та не довів виняткових обставин, які давали б підстави для застосування частини третьої статті 551 ЦК України, не надав доказів незадовільного фінансового стану товариства або того, що стягнення неустойки становитиме для нього непомірний тягар, а також не зазначив конкретного розміру, до якого просить зменшити штрафні санкції. При цьому місцевий суд вказав, що сама по собі відсутність у позивача матеріальних збитків не є достатньою підставою для зменшення неустойки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту прострочення відповідачем виконання договірних зобов`язань, відсутність підстав для звільнення його від відповідальності та відсутність підстав для зменшення передбачених договором штрафних санкцій, у зв`язку з чим позов задовольнив у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного дослідження та оцінки наявних у справі доказів, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

У зв`язку з наведеним ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.

Водночас, як альтернативну вимогу на випадок невстановлення підстав для повної відмови у позові, апелянт просить зменшити на 99 % розмір заявленої до стягнення неустойки на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, посилаючись на її явну неспівмірність наслідкам порушення зобов`язання, відсутність негативних майнових наслідків для позивача та необхідність дотримання принципів розумності, справедливості й добросовісності.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, не надав належної оцінки обставинам, які, за твердженням скаржника, об`єктивно вплинули на строки виконання робіт, неповно дослідив наявні у справі докази та застосував формальний підхід при вирішенні спору. На переконання апелянта, оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що за договором підряду № 168/4Д від 24.03.2025 ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» прийняло на себе обов`язок власними силами та на власний ризик виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації та будівельні роботи по об`єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 376». Строк завершення будівельних робіт відповідно до календарного графіка був визначений до 26.05.2025, водночас у підписаному сторонами Акті готовності об`єкта до експлуатації від 17.11.2025 зазначено, що фактично будівельні роботи завершено 09.07.2025.

Разом із тим скаржник наголошує, що прострочення виконання робіт саме по собі не може оцінюватися ізольовано від інших умов договору та фактичної поведінки сторін під час його виконання.

Так, апелянт звертає увагу на положення пунктів 4.1, 4.1.1 договору, відповідно до яких замовник у разі порушення підрядником господарських зобов`язань мав право застосувати оперативно-господарські санкції, зокрема достроково розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення строків виконання основних робіт більше ніж на п`ять днів. При цьому, незважаючи на допущене прострочення, Військова частина НОМЕР_1 таким правом не скористалася.

Також, посилаючись на пункти 4.1.2, 4.1.3, 4.2.5 договору та встановлений законодавством порядок здійснення технічного й авторського нагляду за будівництвом, апелянт стверджує, що замовник протягом усього періоду виконання робіт мав можливість контролювати їх хід, обсяги та строки виконання, а тому не міг не бути обізнаним про уповільнення будівництва та обставини, що впливали на його темпи. Незважаючи на це, позивач не направляв відповідачу претензій або повідомлень, на які посилається скаржник у контексті пункту 18.9 договору, не визнав допущене прострочення таким порушенням, яке потребує припинення договірних відносин, та не застосував передбачених договором оперативно-господарських санкцій.

На думку скаржника, відповідна поведінка замовника повинна оцінюватися також з огляду на правові підходи до визначення істотності порушення договору. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 і зазначає, що при встановленні істотності порушення необхідно оцінювати не лише сам факт порушення, а й завдану ним шкоду, її співвідношення з тим результатом, на який могла розраховувати сторона при укладенні договору, втрату кредитором інтересу у виконанні договору та інші обставини відповідних правовідносин.

У цьому зв`язку апелянт наголошує, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» у кінцевому результаті виконало будівельні роботи, замовник прийняв їх без зауважень та здійснив оплату. На думку скаржника, прийняття робіт без зауважень відповідно до умов договору свідчить про їх належну якість, а також про відсутність у замовника реальних майнових збитків унаслідок прострочення. Зазначене, за твердженням відповідача, судом першої інстанції належним чином не враховано.

Скаржник посилається на пункт 14.1 договору, яким передбачено звільнення сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, якщо таке невиконання стало наслідком їх дії. До таких обставин договором віднесено, зокрема, війни та військові дії, стихійні лиха і природні явища, терористичні акти та інші обставини, які не можуть бути усунені діями сторін.

Крім того, відповідно до пункту 14.3 договору сторона звільняється від відповідальності, якщо обставини виникли після укладення договору, спричинені подіями, що не залежать від її волі, та такою стороною вжито всіх необхідних заходів для уникнення або усунення негативних наслідків. Пунктом 14.4 передбачено перенесення строку виконання зобов`язання відповідно до часу дії таких обставин або їх наслідків, а пунктом 14.8 сторони передбачили, що сам факт воєнного стану не є форс-мажором, однак конкретні події та обставини, які виникають у період його дії та підтверджуються відповідними документами, можуть мати таке значення.

Апелянт також посилається на пункти 13.2 та 13.13 договору, за якими підрядник несе відповідальність за порушення строків виконання робіт, якщо не доведе, що відповідне порушення сталося не з його вини, а також на частину першу статті 883 ЦК України, відповідно до якої підрядник відповідає за прострочення передання об`єкта замовнику, якщо не доведе, що порушення сталося не з його вини.

ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» стверджує, що хоча на момент укладення договору йому було відомо про воєнний стан та збройну агресію Російської Федерації проти України, після укладення договору відбулася істотна зміна конкретної оперативної та безпекової ситуації, яку підрядник не міг обґрунтовано передбачити під час погодження строків виконання робіт.

До таких обставин апелянт відносить загострення воєнної ситуації на Слов`янському напрямку Дніпропетровської області та Покровському напрямку Донецької області; пришвидшення руху фронту в напрямку населених пунктів, у яких здійснювалися будівельні роботи; розширення можливостей застосування противником FPV-дронів на оптоволокні, радіокерованих FPV-дронів із підсиленими антенами та ретрансляторами, а також БПЛА типу «Ланцет»; збільшення кількості й тривалості повітряних тривог через постійну загрозу ракетних та авіаційних ударів; тривалі опади, надмірне зволоження ґрунту, сильні пориви вітру, грози та туман; дефіцит специфічних будівельних матеріалів, які виробляються обмеженою кількістю виробників, а також дефіцит кваліфікованої робочої сили в умовах мобілізації.

На переконання апелянта, саме сукупний, а не ізольований вплив наведених факторів спричинив порушення погоджених строків. Скаржник стверджує, що вказані обставини об`єктивно ускладнювали та в окремі періоди унеможливлювали організацію будівельного процесу, безпечний доступ працівників і техніки до об`єкта, постачання необхідних матеріалів та безперервне виконання робіт без створення загрози для життя і здоров`я працівників. При цьому, незважаючи на зазначені обставини, будівництво було завершено, а об`єкт передано замовнику.

Щодо впливу повітряних тривог скаржник додатково посилається на пункт 4.3.7 договору та затверджену на підприємстві Інструкцію дій на будівельному майданчику під час оголошення сигналу «Повітряна тривога». Відповідно до такої Інструкції працівники повинні негайно припинити роботи, знеструмити та зафіксувати обладнання, відключити електроприлади і механізми, повідомити інших працівників та організовано прямувати до визначеного укриття або іншого безпечного місця. Апелянт вважає, що виконання цих обов`язкових заходів безпеки об`єктивно позначалося на тривалості робочого процесу.

На підтвердження наведених обставин скаржник посилається на долучені до матеріалів справи зображення з аналітичної мапи бойових дій DeepStateMap, листи ТОВ «Харків транс групп», ФОП Мехедюк Г.В., ФОП Синєбок А.С., ТОВ «Темп авто групп» щодо відсутності технічної можливості здійснювати перевезення у зв`язку з наближенням точки розвантаження до зони бойових дій, відповіді Донецької та Дніпропетровської обласних військових адміністрацій щодо тривалості повітряних тривог та проведення евакуаційних заходів, фотоматеріали з місця будівництва, внутрішні документи підрядника щодо дій працівників під час повітряної тривоги, а також інші матеріали, подані разом із відзивом на позов.

Апелянт вважає необґрунтованими висловлені судом першої інстанції сумніви щодо достовірності та доказового значення листів контрагентів, які залучалися підрядником до забезпечення виконання робіт. На думку скаржника, якщо зміст таких доказів викликав у суду сумніви, суд мав дослідити їх відповідно до вимог процесуального законодавства, а не відхиляти з формальних підстав. У цьому контексті скаржник посилається на статті 89 та 210 ГПК України щодо безпосереднього дослідження письмових, електронних та інших доказів.

Особливе значення скаржник надає висновку Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86 про істотну зміну обставин. За твердженням апелянта, у цьому висновку не лише зафіксовано існування відповідних обставин, а й досліджено взаємозв`язок між ними та порушенням строків завершення будівництва, а також заходи, яких підрядник вживав з метою належного виконання договору.

Посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема постанови від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 та від 05.12.2023 у справі № 917/1593/22, скаржник зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати не є єдиним або обов`язковим доказом наявності форс-мажорних обставин, а такі обставини можуть доводитися й іншими належними доказами, якщо інше не встановлено законом або договором. Апелянт наголошує, що вирішальним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між відповідною надзвичайною обставиною та неможливістю виконання конкретного зобов`язання у визначений строк.

Також скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 910/1779/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 та постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 щодо ознак непереборної сили незалежності від волі сторін, надзвичайності, невідворотності та об`єктивної неможливості виконання конкретного зобов`язання. Апелянт вважає, що встановлені у цій справі обставини за своєю природою відповідають наведеним критеріям.

Окремо скаржник заперечує висновок місцевого суду щодо визначального значення ненаправлення відповідачем окремого повідомлення замовнику про форс-мажорні обставини. На його думку, саме по собі недотримання форми такого повідомлення не спростовує фактичного існування обставин, які об`єктивно впливали на можливість виконання робіт. Крім того, позивач як замовник, який здійснював технічний нагляд і контроль за будівництвом, був безпосередньо обізнаний із фактичними умовами виконання робіт. Продовження договірних відносин, неприйняття рішення про розірвання договору та подальше прийняття результату робіт скаржник розцінює як підтвердження того, що замовник фактично усвідомлював об`єктивні труднощі виконання договору.

У зв`язку із цим ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» вважає висновки суду першої інстанції формальними та такими, що не спростовують фактичного впливу зазначених обставин на можливість своєчасного виконання робіт. На переконання скаржника, місцевий господарський суд не здійснив оцінки доказів у їх сукупності, не дослідив реальний вплив кожної із встановлених обставин та їх сукупного впливу на будівельний процес і не встановив причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами і простроченням, чим порушив вимоги статті 86 ГПК України.

Скаржник також посилається на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду щодо обов`язку суду надати належну оцінку доводам і доказам, які можуть мати вирішальне значення для результату розгляду справи. На думку скаржника, суд першої інстанції, формально відхиливши наведені відповідачем обставини та подані на їх підтвердження докази без належної оцінки їх сукупного впливу на можливість своєчасного виконання договору, цього обов`язку не дотримався.

Апелянт також наголошує на добросовісності своєї поведінки. Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, скаржник зазначає, що добросовісність характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони. За твердженням відповідача, незважаючи на складні умови виконання договору, об`єкт оборонного значення був повністю завершений, відповідач не припинив виконання договору, здійснював роботи в умовах підвищеного ризику та вживав заходів для якнайшвидшого завершення будівництва. Вказане, на думку апелянта, свідчить про відсутність умислу на порушення зобов`язання та про його належне ставлення до виконання договору.

Крім доводів про наявність підстав для звільнення від відповідальності, апелянт як самостійну та альтернативну підставу для зміни результату розгляду справи наводить наявність підстав для істотного зменшення розміру неустойки.

ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» зазначає, що позивач не зазнав збитків унаслідок прострочення; договір у кінцевому результаті виконано; роботи прийнято без зауважень; порушення мало обмежений у часі характер; виконання здійснювалося в об`єктивно ускладнених умовах, пов`язаних із веденням бойових дій та іншими наведеними у скарзі факторами. За таких обставин стягнення з відповідача 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу в повному розмірі скаржник вважає неспівмірним наслідкам порушення, надмірним майновим тягарем та таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності й розумності.

Посилаючись на частину третю статті 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, апелянт зазначає, що визначення наявності підстав для зменшення неустойки та конкретного розміру такого зменшення належить до дискреційних повноважень суду та має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи.

У цьому контексті скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до наведеної ним правової позиції конкретний відсоток, на який може бути зменшена неустойка 90 %, 70 %, 50 % або інший має індивідуально-оціночний характер та визначається судом залежно від встановлених обставин конкретних правовідносин.

Апелянт також наводить постанову Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, посилаючись на висновок про те, що можливість зменшення неустойки, у тому числі на 99 %, залежить від оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін. При цьому суд, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження, повинен забезпечити баланс інтересів сторін, врахувати ступінь вини боржника, його поведінку, дії, спрямовані на виконання зобов`язання, ступінь його виконання, майновий стан та інші інтереси сторін, не допускаючи перетворення неустойки з компенсаційного механізму на каральний захід.

Окремо скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, за змістом якої законодавством не встановлено конкретного відсоткового співвідношення, до якого суд може зменшити штрафні санкції, тому це питання вирішується судом на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів. У зазначеній постанові, як наголошує апелянт, Верховний Суд врахував повне виконання договору, прийняття виконаного без зауважень, вплив воєнного стану на можливість виконання зобов`язань, відсутність доведених збитків кредитора та інші обставини, визнавши правомірним їх врахування при зменшенні пені та штрафу.

Апелянт додатково посилається на постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо компенсаційного, а не карального характеру неустойки. За твердженням скаржника, можливість кредитора стягувати надмірні суми неустойки не повинна призводити до перетворення її на джерело невиправданого додаткового доходу, а частина третя статті 551 ЦК України покликана не допустити застосування санкції, явно непропорційної наслідкам порушення.

Підсумовуючи наведене, скаржник вважає, що повне виконання будівельних робіт, їх прийняття замовником без зауважень, відсутність доведених збитків, тривалість прострочення, об`єктивно складні умови виконання робіт, поведінка підрядника, спрямована на завершення об`єкта оборонного призначення, та загальні засади справедливості, добросовісності й розумності в будь-якому разі утворюють достатню сукупність обставин для застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

З огляду на це, у разі якщо суд апеляційної інстанції не встановить підстав для повного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності, скаржник просить зменшити заявлені до стягнення пеню та штраф на 99%, вважаючи саме такий ступінь зменшення відповідним принципам пропорційності, справедливості, добросовісності та розумності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення.

Позивач зазначає, що ознайомився з доводами апеляційної скарги ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 та вважає наведені скаржником доводи безпідставними, а оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Військова частина НОМЕР_1 , таким чином, підтримує висновки місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення строків виконання робіт за договором підряду № 168/4Д від 24.03.2025 та не погоджується з вимогами апелянта про скасування рішення і відмову в задоволенні позову.

Водночас окремих розгорнутих заперечень щодо кожного з наведених в апеляційній скарзі доводів, у тому числі щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили та альтернативної вимоги про зменшення неустойки на 99 %, у поданому відзиві Військова частина НОМЕР_1 не навела. Зміст відзиву фактично зводиться до позиції про безпідставність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 для розгляду справи № 908/327/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 залишено без руху у зв`язку з неповною сплатою судового збору.

23.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 та витребувано матеріали справи з Господарського суду Запорізької області.

31.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

11.08.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 з Господарського суду Запорізької області надійшли матеріали справи № 908/327/26.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 26.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як убачається з матеріалів справи, 24.03.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» (Підрядник) укладено договір підряду № 168/4Д.

Відповідно до пункту 1.1 договору Підрядник зобов`язався на свій ризик, власними силами виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації та будівельні роботи по об`єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 376», а Замовник прийняти виконані на умовах договору роботи та оплатити їх вартість.

Пунктом 1.4 договору виконання робіт розподілено на два етапи: І етап проектування, що включає виконання вишукувальних робіт, розроблення проектної документації стадії «Робочий проект», проходження експертизи з отриманням позитивного експертного звіту та передачу документації Замовнику; ІІ етап безпосереднє виконання будівельних робіт відповідно до Календарного графіка виконання робіт.

Первісно пунктом 2.1 договору вартість робіт визначено у розмірі 3 010 462 грн, у тому числі ПДВ 501 743,67 грн.

Строки виконання робіт визначені Календарним графіком виконання робіт, який є додатком № 4 до договору. Пунктом 3.2 договору передбачено, що Підрядник розпочинає виконання робіт згідно з Календарним графіком, але не пізніше п`яти календарних днів після підписання договору. Календарним графіком встановлено кінцевий строк завершення будівельних робіт 26.05.2025.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що строки виконання робіт можуть змінюватися з внесенням відповідних змін до договору у разі виникнення обставин непереборної сили, які засвідчуються відповідно до розділу 14 договору.

За умовами пункту 3.4 договору після закінчення виконання робіт Підрядник письмово повідомляє про це Замовника, а датою закінчення робіт за договором вважається дата підписання Акта готовності об`єкта до експлуатації, складеного уповноваженими представниками Замовника та Підрядника.

Пунктом 10.1 договору передбачено поступове приймання та передачу виконаних робіт у міру завершення окремих видів робіт, їх частин та конструктивних елементів шляхом підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт і витрат за формою КБ-3. Розрахунки за виконані будівельні роботи відповідно до пункту 11.1 договору здійснюються на підставі зазначених документів.

На виконання пункту 8.1 договору 26.03.2025 Замовник передав Підряднику будівельний майданчик об`єкт «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 376», про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі.

Роботи І етапу договору Підрядником виконано. Розроблено проектно-кошторисну документацію, отримано позитивний експертний звіт від 21.05.2025 № 08-0142/01-25, після чого документацію передано Замовнику за актом виконаних робіт від 01.06.2025 № 1ПКД.

05.06.2025 сторони уклали додаткову угоду № 1, якою зменшили вартість робіт за договором на 42,38 грн та виклали пункт 2.1 договору в новій редакції. Після внесення змін договірна ціна становила 3 010 419,62 грн, у тому числі ПДВ 501 736,60 грн.

Платіжною інструкцією від 27.06.2025 № 793 Замовник сплатив Підряднику 57 274,36 грн за виконані роботи з розроблення проектно-кошторисної документації.

Водночас станом на визначений Календарним графіком строк 26.05.2025 будівельні роботи по об`єкту завершені не були.

09.07.2025 сторонами підписано Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року на суму 2 864 892,95 грн. Матеріалами справи підтверджується, що саме 09.07.2025 будівельні роботи по об`єкту фактично завершено та передано Замовнику.

На підставі зазначеного акта платіжною інструкцією від 15.07.2025 № 1272 Військова частина НОМЕР_1 сплатила ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» 2 864 892,95 грнза виконані будівельні роботи.

23.07.2025 сторонами підписано Акт № 1А здачі-приймання виконаних робіт зі здійснення авторського нагляду за будівництвом об`єкта на суму 12 000 грн, яку Замовник оплатив платіжною інструкцією від 24.07.2025 № 1429.

Додатковою угодою від 11.11.2025 № 2, у зв`язку із завершенням робіт та визначенням їх фактичної вартості, сторонами зменшено бюджетні зобов`язання за договором на 76 252,31 грн та остаточно визначено його вартість у розмірі 2 934 167,31 грн.

Таким чином, фактично сплачені Замовником суми за проектні роботи 57 274,36 грн, будівельні роботи 2 864 892,95 грн та авторський нагляд 12 000 грн у сукупності відповідають остаточно визначеній сторонами вартості договору 2 934 167,31 грн.

Актом готовності об`єкта до експлуатації від 17.11.2025, підписаним представниками сторін, визначено, що будівельні роботи по об`єкту розпочато 07.05.2025, закінчено 09.07.2025, роботи виконано у повному обсязі.

У такий спосіб, при встановленому договором кінцевому строку завершення будівництва 26.05.2025 фактично будівельні роботи завершено 09.07.2025. Період прострочення з 27.05.2025 по 09.07.2025 становить 44 календарні дні. Обставини щодо встановленого договором кінцевого строку виконання ІІ етапу робіт 26.05.2025 та фактичного завершення і здачі таких робіт 09.07.2025 сторонами не заперечуються.

Пунктом 13.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

За умовами договору Підрядник зобов`язався власними ресурсами та у встановлені строки виконати передбачені договором роботи, своєчасно забезпечувати об`єкт будівельними матеріалами з дотриманням Календарного графіка, залучати до виконання робіт інженерно-технічний персонал та працівників у необхідній кількості і відповідної кваліфікації, а також забезпечувати безпечні умови праці. Пунктом 6.4 договору обов`язок із забезпечення будівництва необхідними матеріально-технічними та енергетичними ресурсами покладено на Підрядника. Відповідно до пункту 8.7 договору відповідальність за дотримання техніки безпеки та безпеку праці під час виконання робіт покладено на Підрядника.

Відповідно до пункту 13.5 договору за порушення строків завершення будівництва Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з Підрядника додатково стягується штраф у розмірі 7 % договірної ціни.

За умовами пункту 13.2 договору Підрядник несе відповідальність за строки виконання робіт по об`єкту, якщо не доведе, що відповідні порушення сталися не з його вини

Крім того, пунктом 13.13 договору передбачено, що Підрядник не несе відповідальності за порушення строків виконання робіт, якщо таке порушення сталося не з його вини.

Розділом 14 договору сторони врегулювали наслідки виникнення обставин непереборної сили. Зокрема, пунктом 14.1 передбачено звільнення сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили.

Відповідно до пункту 18.2 договору всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі та направляються адресату рекомендованим або цінним листом чи вручаються під розписку. Згідно з пунктом 18.4 договору зміни та доповнення до договору є дійсними за умови їх вчинення у письмовій формі та підписання уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 14.2 договору визначено порядок повідомлення про такі обставини. Сторона, виконанню обов`язків якої перешкоджають форс-мажорні обставини, зобов`язана не пізніше п`яти робочих днів з моменту їх настання письмово повідомити іншу сторону, а протягом п`яти календарних днів надати належні підтвердні документи, видані компетентними органами. Повідомлення має містити відомості про час настання та характер відповідних обставин. Договором також передбачено підтвердження таких обставин сертифікатом Торгово-промислової палати України або регіональної торгово-промислової палати.

Пунктом 14.8 договору сторони окремо погодили, що, оскільки договір укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, сам по собі факт дії воєнного стану не вважається обставиною непереборної сили, крім випадків настання конкретних подій або обставин у період його дії, підтверджених документами уповноваженого органу.

Матеріали справи не містять письмового повідомлення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД», направленого Військовій частині НОМЕР_1 у передбачені договором строки, про настання конкретних форс-мажорних обставин та неможливість у зв`язку з ними завершити будівельні роботи до 26.05.2025, а також звернення про перенесення чи продовження встановленого строку виконання робіт на підставі відповідного сертифіката ТПП.

Разом із тим на обґрунтування відсутності своєї вини у простроченні виконання робіт відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції надав комплекс доказів щодо умов, у яких здійснювалося будівництво.

Зокрема, до матеріалів справи долучено зображення з онлайн-аналітичної мапи бойових дій DeepStateMap станом на окремі дати березня липня 2025 року; листи суб`єктів господарювання щодо постачання будівельних матеріалів та здійснення перевезень до району виконання робіт; відповіді Донецької та Дніпропетровської обласних військових адміністрацій щодо повітряних тривог та евакуаційних заходів; інформацію щодо погодних умов; фотоматеріали підтоплення будівельних майданчиків; внутрішню Інструкцію Підрядника щодо дій працівників під час повітряної тривоги та інші документи.

Матеріали, надані відповідачем, містять, зокрема, відомості про те, що розпорядженням начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 25.04.2025 № 793/0/527-25 запроваджено обов`язкову евакуацію дітей разом із батьками або іншими законними представниками з окремих населених пунктів Межівської та Новопавлівської територіальних громад Синельниківського району, а розпорядженням від 30.05.2025 № 907/0/527-25 обов`язкову евакуацію населення з окремих населених пунктів Великомихайлівської, Маломихайлівської та Межівської територіальних громад Синельниківського району.

Також у матеріалах зазначено, що Добропільську міську територіальну громаду Покровського району Донецької області віднесено до території активних бойових дій з 26.06.2025.

Наказом ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від 31.03.2025 № 21/3-5/1 затверджено Інструкцію дій на будівельному майданчику під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» та у разі виникнення надзвичайної ситуації. Матеріали справи також містять надані відповідачем відомості щодо кількості та тривалості повітряних тривог на території Донецької області у квітні липні 2025 року.

Крім того, відповідачем надано листи постачальників і перевізників щодо труднощів із поставкою окремих матеріалів та здійсненням перевезень до району виконання робіт, фотоматеріали щодо стану будівельних майданчиків після опадів, а також документи, якими, за позицією відповідача, підтверджуються дефіцит кваліфікованих працівників та ускладнення виконання робіт у зв`язку зі зміною безпекової ситуації.

Після подання відзиву на позов ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» звернулося з клопотанням про долучення до матеріалів справи висновку Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86 про істотну зміну обставин. Заяву до торгово-промислової палати щодо отримання такого висновку відповідач направив 26.02.2026, тобто після завершення виконання договору та після звернення Військової частини НОМЕР_1 до суду з цим позовом.

За поясненнями відповідача, висновок Рівненської ТПП № 56.01/86 від 10.03.2026 фактично отримано ним 16.03.2026, після чого 17.03.2026 подано до суду клопотання про його долучення до матеріалів справи.

У зазначеному висновку предметом дослідження визначено питання істотної зміни обставин виконання договору; серед обставин, на які посилався заявник, зазначалися зміна воєнної та безпекової ситуації у районі виконання робіт, загроза застосування безпілотних літальних апаратів, тривалі повітряні тривоги, несприятливі погодні умови, проблеми з постачанням матеріалів та дефіцит кваліфікованої робочої сили.

За порушення строку завершення будівництва Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування штрафних санкцій виходячи з договірної ціни, що діяла у період прострочення відповідно до додаткової угоди № 1, 3 010 419,62 грн.

За період прострочення з 27.05.2025 по 09.07.2025, який становить 44 дні, позивачем нараховано: 132 458,46 грн пені — 3 010 419,62 грн Ч 0,1 % Ч 44 дні; 210 729,37 грн штрафу 3 010 419,62 грн Ч 7 % у зв`язку з простроченням завершення будівництва понад тридцять днів. Загальна сума нарахованої неустойки становить 343 187,83 грн.

Несплата відповідачем зазначених штрафних санкцій у добровільному порядку стала підставою для звернення Військової частини НОМЕР_1 до Господарського суду Запорізької області з цим позовом.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 916/1457/19 також наголошено, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду повинна містити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

З огляду на зміст апеляційної скарги предметом перевірки у цій справі є, зокрема, правильність висновків місцевого господарського суду щодо наявності порушення відповідачем строку виконання робіт та виникнення у зв`язку із цим передбачених договором підстав для застосування відповідальності. Водночас основні заперечення апелянта спрямовані не на спростування самого факту завершення робіт після погодженого строку чи арифметичного розрахунку санкцій, а на доведення відсутності його вини в простроченні, наявності обставин, які, на його думку, звільняють від відповідальності, а альтернативно — на необхідність зменшення неустойки на 99 %.

За змістом статей 509, 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання воно має бути виконане саме у цей строк. Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а стаття 611 цього Кодексу пов`язує з таким порушенням настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у тому числі сплату неустойки. Цивільний кодекс України залишається чинним та містить відповідне регулювання наслідків порушення зобов`язань і відповідальності підрядника.

Правовідносини сторін за своєю правовою природою є відносинами будівельного підряду. Відповідно до частини першої статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник надати підрядникові будівельний майданчик, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Частиною першою статті 883 ЦК України прямо передбачено відповідальність підрядника, зокрема, за прострочення передання об`єкта замовникові, якщо підрядник не доведе, що порушення сталося не з його вини.

Таким чином, для первинного встановлення факту порушення вирішальним є співставлення погодженого сторонами строку виконання відповідного зобов`язання з фактичною датою його виконання. Питання ж вини підрядника, дії непереборної сили та причинного зв`язку між відповідними обставинами і простроченням належать до наступного етапу правової оцінки та самі по собі не змінюють фактичної дати виконання зобов`язання.

Як встановлено матеріалами справи, Календарним графіком виконання робіт, який є додатком № 4 до договору № 168/4Д від 24.03.2025, кінцевим строком завершення будівельних робіт визначено 26.05.2025. При цьому фактичне завершення будівельних робіт 09.07.2025 підтверджується Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 09.07.2025 та Актом готовності об`єкта до експлуатації від 17.11.2025. Останнім також зафіксовано виконання робіт у повному обсязі та їх закінчення 09.07.2025.

Зазначені обставини щодо кінцевого строку виконання ІІ етапу робіт та дати їх фактичного завершення сторонами по суті не заперечуються. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» допустило прострочення завершення будівельних робіт у період з 27.05.2025 по 09.07.2025 тривалістю 44 календарні дні, відповідає встановленим обставинам справи.

При цьому подальше виконання відповідачем робіт у повному обсязі та прийняття їх замовником без зауважень не усувають самого факту допущеного раніше прострочення. Належне виконання зобов`язання включає не лише відповідність результату робіт вимогам щодо їх обсягу та якості, а й дотримання погодженого сторонами строку виконання. Тому повне завершення об`єкта після спливу встановленого договором строку не перетворює прострочене виконання на своєчасне та саме по собі не припиняє вже виниклих правових наслідків порушення.

Водночас колегія суддів враховує принципову різницю між наявністю самого порушення та визначенням остаточного обсягу відповідальності за це порушення. Повне виконання договору, прийняття результату робіт, відсутність зауважень щодо їх якості, поведінка боржника після настання прострочення та відсутність доведених збитків кредитора не спростовують факту прострочення, проте можуть мати самостійне правове значення при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки. Оцінка цих обставин у такому аспекті буде наведена колегією суддів окремо, оскільки змішування питання про виникнення відповідальності з питанням про пропорційність її розміру призвело б до неправильної правової кваліфікації спірних відносин.

На час виникнення спірного порушення у травні-липні 2025 року Господарський кодекс України був чинним; він втратив чинність лише 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX. Тому при оцінці правової природи господарських санкцій, які виникли внаслідок порушення, що мало місце до цієї дати, підлягають урахуванню положення Господарського кодексу України, чинні у відповідний період.

Так, статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнавалися господарські санкції у вигляді грошової суми неустойки, штрафу, пені, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частина друга статті 231 ГК України передбачала, зокрема, за порушення строків виконання певних господарських зобов`язань пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, робіт чи послуг, з яких допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів — додатковий штраф у розмірі 7 % відповідної вартості. Частина четверта цієї статті дозволяла визначати розмір штрафних санкцій договором.

У пункті 13.5 договору № 168/4Д сторони безпосередньо погодили відповідальність Підрядника за порушення строків завершення будівництва: пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад тридцять днів — додатковий штраф у розмірі 7 % договірної ціни. Таким чином, відповідні наслідки порушення не були визначені позивачем односторонньо після виникнення спору, а становили погоджену сторонами умову договору, обов`язковість якої для сторін випливає також із засад свободи договору, закріплених статтею 627 ЦК України.

При здійсненні розрахунку позивач виходив із договірної ціни 3 010 419,62 грн, встановленої додатковою угодою № 1 від 05.06.2025 та чинної у період прострочення. Додаткову угоду № 2, якою остаточну вартість договору зменшено до 2 934 167,31 грн, сторони уклали лише 11.11.2025, тобто вже після завершення робіт та закінчення спірного періоду прострочення.

Виходячи з договірної ціни 3 010 419,62 грн та 44 календарних днів прострочення, пеня становить: 3 010 419,62 грн Ч 0,1 % Ч 44 дні = 132 458,46 грн.

Оскільки прострочення перевищило тридцять днів, відповідно до пункту 13.5 договору виникла також передбачена сторонами підстава для нарахування семивідсоткового штрафу: 3 010 419,62 грн Ч 7 % = 210 729,37 грн.

Загальна сума нарахованих відповідно до умов договору штрафних санкцій становить 343 187,83 грн. Розрахунок відповідає механізму, прямо передбаченому пунктом 13.5 договору.

Колегія суддів окремо звертає увагу, що передбачення договором одночасно пені за кожний день прострочення та одноразового штрафу у разі перевищення простроченням тридцятиденного строку саме по собі не свідчить про подвійне притягнення боржника до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ще Верховний Суд України у постанові від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12 сформував правовий висновок, відповідно до якого чинне господарське законодавство не встановлює обмежень для сторін передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується з принципом свободи договору.

Такий підхід надалі підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19. Велика Палата зазначила, що пеня та штраф є формами неустойки і не становлять окремих самостійних видів юридичної відповідальності, а тому в межах одного виду відповідальності можливе застосування різного набору санкцій. Одночасне стягнення пені та штрафу, якщо вони належним чином передбачені договором або законом, саме по собі не суперечить статті 61 Конституції України. Аналогічний правовий підхід викладено, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 23.03.2023 у справі № 910/21409/21.

У цій справі йдеться саме про два різні способи обчислення неустойки, передбачені одним пунктом договору за прострочення виконання зобов`язання: пеня має триваючий характер і нараховується за кожний день прострочення, тоді як штраф у розмірі 7 % застосовується одноразово після досягнення простроченням понад тридцяти днів. Таким чином, підстав для висновку про неправомірність одночасного нарахування позивачем 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу немає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції у тій частині його висновків, що відповідач порушив встановлений договором № 168/4Д строк завершення будівельних робіт, а передбачені пунктом 13.5 договору пеня та штраф були нараховані позивачем за наявності формальних правових підстав та арифметично правильно.

Водночас встановлення правильності самого механізму нарахування штрафних санкцій ще не означає, що заявлена позивачем сума 343 187,83 грн у повному обсязі підлягає остаточному стягненню. Для вирішення цього питання необхідно послідовно надати оцінку доводам апелянта про відсутність вини та обставини непереборної сили, доказам, якими такі доводи обґрунтовуються, а після цього окремо перевірити висновок місцевого суду про відсутність підстав для зменшення неустойки.

Саме таким розмежуванням ми не створимо суперечності в постанові: суд першої інстанції правильно встановив порушення та первісний розмір санкцій, але це ще не вирішує питання про їх остаточний, пропорційний розмір.

Щодо доводів апелянта про відсутність вини, настання обставин непереборної сили та правового значення висновку Рівненської торгово-промислової палати

Однією з основних підстав апеляційного оскарження ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» визначає відсутність його вини у порушенні строку завершення будівельних робіт. На переконання скаржника, прострочення виникло внаслідок сукупності надзвичайних та невідворотних обставин, що настали або істотно загострилися вже після укладення договору та перебували поза межами контролю підрядника, у зв`язку з чим останній на підставі статті 617 ЦК України, частини першої статті 883 ЦК України, пунктів 13.13 та 14.1– 14.8 договору має бути звільнений від відповідальності.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить з такого.

За загальним правилом, закріпленим статтею 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому саме особа, яка порушила зобов`язання, доводить відсутність своєї вини.

Спеціально щодо договору будівельного підряду частиною першою статті 883 ЦК України передбачено, що підрядник відповідає, зокрема, за прострочення передання об`єкта замовникові, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Аналогічний розподіл ризику доказування сторони погодили і безпосередньо в договорі № 168/4Д: відповідно до пункту 13.2 Підрядник несе відповідальність за строки виконання робіт по об`єкту, якщо не доведе, що відповідне порушення сталося не з його вини; пунктом 13.13 договору також передбачено незастосування відповідальності за порушення строків виконання робіт, якщо таке порушення сталося не з вини Підрядника.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас закон прямо встановлює, що не вважаються випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, та відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання конкретного зобов`язання. Закон до можливих форс-мажорних обставин відносить, серед іншого, військові дії, ворожі атаки, мобілізацію, терористичні акти, тривалі перерви в роботі транспорту та виняткові погодні явища. Разом із тим саме віднесення певної події до переліку обставин, які за своєю природою можуть бути форс-мажорними, не означає автоматичного існування непереборної сили в кожному конкретному договірному зобов`язанні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що ознаками форс-мажорних обставин є їх незалежність від волі сторін, надзвичайність, невідворотність та об`єктивна неможливість виконання зобов`язання за конкретних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 сформульовано принципово важливий для цієї справи підхід: непереборна сила повинна робити виконання зобов`язання неможливим у принципі, а не лише ускладнювати його виконання чи робити його більш витратним або економічно невигідним. Цей правовий висновок послідовно застосовується Верховним Судом і в подальшій практиці.

Найновіший підхід Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24, також полягає в тому, що саме по собі запровадження воєнного стану не свідчить про наявність форс-мажору у конкретному договірному правовідношенні. Сторона має довести, що конкретна подія або обмеження, які виникли в умовах воєнного стану, об`єктивно унеможливили виконання саме того зобов`язання і саме у той строк, щодо якого допущено порушення.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з таким розумінням позиції апелянта, за яким достатнім для звільнення від відповідальності є встановлення самого факту існування в районі виконання робіт небезпечної воєнної ситуації, повітряних тривог, труднощів із постачанням або інших об`єктивно складних умов здійснення господарської діяльності. Для застосування статті 617 ЦК України необхідно встановити в сукупності щонайменше надзвичайність і невідворотність конкретних обставин, їх виникнення або істотну зміну після укладення договору, вжиття боржником усіх розумних заходів для належного виконання зобов`язання та, головне, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами і неможливістю виконати конкретне зобов`язання у встановлений строк.

Саме причинно-наслідковий зв`язок є визначальним і за усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 та в подальшій практиці зазначено, що воєнний стан або збройна агресія самі по собі не звільняють суб`єкта господарювання від відповідальності; необхідно довести, що відповідна подія фактично унеможливила виконання конкретного обов`язку.

У цій справі порядок застосування форс-мажорного застереження детально врегульований самими сторонами у розділі 14 договору.

Згідно з пунктом 14.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору в разі виникнення обставин непереборної сили, якщо невиконання стало саме наслідком їх дії. До таких обставин сторони віднесли, зокрема, війни та військові дії, стихійні лиха, природні явища, повінь, терористичні акти та інші події, які офіційно визнані компетентними органами і наслідки яких неможливо було усунути діями сторін.

При цьому пунктом 14.2 договору Підрядник, виконанню обов`язків якого перешкоджають форс-мажорні обставини, зобов`язаний не пізніше п`яти робочих днів з моменту їх настання письмово повідомити про це іншу сторону та протягом п`яти календарних днів надати належні підтвердні документи. Повідомлення повинно містити дані про час виникнення та характер обставин. Договором також визначено спосіб підтвердження непереборної сили відповідний документ компетентного органу та сертифікат ТПП України або регіональної ТПП.

За змістом пункту 14.3 договору сторона може бути звільнена від відповідальності лише за умови, що обставини, на які вона посилається, виникли після укладення договору, не залежали від її волі та нею було вжито всіх необхідних заходів для уникнення або усунення їх негативних наслідків.

Особливо важливим у спірних правовідносинах є пункт 14.6 договору, яким сторони прямо визначили юридичний наслідок порушення процедури повідомлення: неповідомлення або несвоєчасне повідомлення другої сторони про обставини непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на ці обставини та вимагати зміни (перенесення) строку виконання своїх зобов`язань.

Крім того, пунктом 3.3 договору сторони передбачили можливість зміни строків виконання робіт у разі виникнення обставин непереборної сили шляхом внесення відповідних змін до договору, а підпунктом 4.4.16 пункту 4.4 на Підрядника покладено обов`язок завчасно, не менш як за десять днів, у письмовій формі інформувати Замовника про можливе сповільнення або призупинення виконання робіт з незалежних від Підрядника обставин.

Нарешті, пунктом 14.8 договору сторони, укладаючи його 24.03.2025, тобто вже під час тривалого існування правового режиму воєнного стану, спеціально погодили, що сам факт дії воєнного стану в Україні не вважається форс-мажорною обставиною. Виключення становлять конкретні події, що виникають у період воєнного стану зокрема окупація території, де повинне виконуватися зобов`язання, знищення відповідних об`єктів тощо, за умови їх підтвердження документами уповноваженого органу.

Таким чином, сторони не лише усвідомлювали загальні воєнні ризики при укладенні договору, а й заздалегідь врегулювали, яким чином конкретна подія, що виникла в умовах війни після укладення договору, може трансформуватися у юридично значиму для їх правовідносин обставину непереборної сили.

Матеріали справи при цьому не містять доказів направлення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» Військовій частині НОМЕР_1 у визначений договором строк письмового повідомлення про настання конкретної обставини непереборної сили, її характер, дату виникнення та вплив на можливість завершення саме об`єкта № 376 до 26.05.2025.

Не містять матеріали справи й письмового звернення Підрядника в період виконання договору з пропозицією змінити погоджений Календарним графіком строк завершення робіт у порядку пункту 3.3 договору. Відповідно, строк завершення будівництва 26.05.2025 сторонами змінений не був. Саме ці обставини встановлені і судом першої інстанції.

Довід апелянта про те, що він регулярно повідомляв представників Замовника про складність ситуації під час робочих нарад, а Військова частина як замовник, який здійснював технічний нагляд, фактично знала про умови будівництва, наведеного висновку не спростовує.

Знання Замовника про загальну воєнну обстановку, наявність повітряних тривог, перебіг виконання робіт або навіть їх уповільнення не є тотожним отриманню повідомлення сторони про те, що конкретно визначена обставина визнається нею форс-мажорною, унеможливлює виконання договору до 26.05.2025 та є підставою для застосування наслідків розділу 14 договору.

Таке розмежування має істотне значення, оскільки функціональним призначенням повідомлення про форс-мажор є надання контрагенту можливості своєчасно оцінити вплив події на виконання договору, перевірити відповідні обставини, вжити заходів для мінімізації наслідків та визначитися щодо зміни строків чи інших умов договору.

Цей висновок узгоджується з найновішою практикою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У постанові від 01.05.2026 у справі № 905/541/16 ОП КГС ВС розмежувала обов`язок своєчасно повідомити контрагента про форс-мажор та обов`язок надати сертифікат ТПП. Верховний Суд зазначив, що сертифікат може бути отриманий пізніше, однак визначальним є своєчасне повідомлення іншої сторони; сторони при цьому вправі договором самостійно встановити юридичні наслідки порушення процедури повідомлення.

Обставини цієї справи відрізняються від справи № 905/541/16 принципово: пункт 14.6 договору № 168/4Д прямо встановлює наслідок неповідомлення або несвоєчасного повідомлення втрату права посилатися на відповідні обставини та вимагати перенесення строку виконання. Тому погоджений сторонами порядок не може бути нівельований посиланням скаржника на фактичну обізнаність Замовника із загальною ситуацією в районі виконання робіт.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити довід апелянта про висновок Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86.

Матеріалами справи підтверджується, що за отриманням відповідного висновку ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» звернулося до Рівненської ТПП лише 26.02.2026, тобто після фактичного завершення робіт 09.07.2025, після закінчення строку дії договору в 2025 році та вже після звернення Військової частини НОМЕР_1 з цим позовом. Сам висновок отримано відповідачем 16.03.2026 та наступного дня подано суду.

При цьому документ Рівненської ТПП № 56.01/86 має назву «Висновок про істотну зміну обставин», а його предметом є оцінка істотної зміни обставин за договором № 168/4Д у контексті можливості зміни строків виконання зобов`язань або розірвання договору із застосуванням, зокрема, статті 652 ЦК України. Саме такий зміст висновку встановив суд першої інстанції.

Водночас поняття «обставини непереборної сили» та «істотна зміна обставин» не є тотожними за своїм змістом і правовими наслідками.

Стаття 617 ЦК України регулює питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку з випадком або непереборною силою.

Натомість стаття 652 ЦК України встановлює правовий механізм зміни або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. Істотна зміна обставин не передбачає автоматичного звільнення сторони від відповідальності за вже допущене порушення зобов`язання.

Різницю між цими правовими конструкціями неодноразово підкреслював Верховний Суд: форс-мажор характеризується об`єктивною неможливістю виконання, тоді як істотна зміна обставин може полягати у суттєвому ускладненні виконання, зміні економічної рівноваги договору або таких умов його виконання, за яких сторона не уклала б договір чи уклала б його на інших умовах.

Тому висновок Рівненської ТПП про істотну зміну обставин не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, передбаченим статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пунктом 14.2 договору.

Разом з тим колегія суддів не вважає правильним підхід, за якого такий висновок взагалі позбавляється будь-якого доказового значення лише через його назву чи дату видачі.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 сформульовано висновок, що сертифікат ТПП не є єдиним можливим доказом існування форс-мажору: відповідні обставини можуть доводитися й іншими належними доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічний підхід викладено у постанові КГС ВС від 05.12.2023 у справі № 917/1593/22: суд повинен оцінити не формальну наявність певного документа, а всю сукупність доказів і встановити, чи були відповідні події дійсно надзвичайними, невідворотними та такими, що об`єктивно унеможливили виконання зобов`язання.

Проте наведені апелянтом правові висновки не свідчать про наявність у цій справі безумовних підстав для звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності.

По-перше, навіть сертифікат ТПП не має для суду наперед встановленої сили. Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 прямо зазначила, що сертифікат ТПП повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами, оскільки надання йому беззаперечного характеру суперечило б принципу змагальності.

По-друге, у справі № 917/1593/22, на яку посилається апелянт, судами було встановлено, що сторона все ж повідомила контрагента про форс-мажор у доступний їй на той момент спосіб, а також у подальшому зверталася з пропозиціями щодо врегулювання виконання договору. Саме фактичні обставини та сукупність доказів стали підставою для висновку про доведеність форс-мажору. У справі № 908/327/26 належного повідомлення про застосування форс-мажорного застереження та пропозиції змінити строк виконання робіт матеріали справи не містять.

По-третє, висновок № 56.01/86 отримано не в період виконання спірного зобов`язання для підтвердження існуючої на той час неможливості виконання, а у 2026 році для оцінки істотної зміни обставин уже після того, як договір фактично виконано.

По-четверте, сам по собі такий висновок не встановлює для суду автоматично необхідного за статтею 617 ЦК України причинного зв`язку між кожною із зазначених у ньому обставин та неможливістю завершити саме опорний пункт № 376 у строк до 26.05.2025.

Таким чином, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком місцевого господарського суду про те, що висновок Рівненської ТПП № 56.01/86 не є достатнім доказом для повного звільнення відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України.

Водночас висновок суду першої інстанції про «юридичну неспроможність» цього документа потребує уточнення: відповідний висновок може бути оцінений разом з іншими матеріалами справи як доказ фактичних умов, у яких здійснювалося виконання договору, однак не замінює сертифікат про форс-мажор, не змінює заднім числом строк виконання договору та самостійно не доводить відсутність вини відповідача.

Таке розмежування має значення і для подальшої оцінки доводів апеляційної скарги: обставини, які не досягли необхідного рівня доказовості для повного звільнення Підрядника від відповідальності за статтею 617 ЦК України, водночас не повинні автоматично ігноруватися при вирішенні іншого питання про справедливий та пропорційний розмір неустойки. Це питання підлягає самостійній оцінці після дослідження конкретних доказів щодо воєнно-безпекової ситуації, повітряних тривог, евакуаційних заходів, постачання матеріалів, забезпечення трудовими ресурсами та погодних умов.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апелянта про наявність підстав для повного звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами не спростовують правильності відповідного висновку суду першої інстанції.

Щодо оцінки конкретних обставин, якими апелянт обґрунтовує неможливість своєчасного виконання робіт

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що прострочення виконання робіт було спричинене не однією окремою подією, а сукупним впливом погіршення воєнно-безпекової ситуації, використання противником безпілотних літальних апаратів, повітряних тривог, евакуаційних заходів, труднощів із перевезенням і постачанням матеріалів, дефіциту трудових ресурсів та несприятливих погодних умов, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку кожній із зазначених груп обставин у взаємозв`язку з конкретним зобов`язанням за договором № 168/4Д.

Як уже зазначено вище, для звільнення від відповідальності недостатньо встановити, що відповідні події об`єктивно існували та ускладнювали господарську діяльність Підрядника. Вирішальним є доведення того, яким саме чином, у який період та протягом якого часу конкретна обставина унеможливлювала виконання робіт саме по опорному пункту № 376, а також що тривалість такого впливу перебуває у причинному зв`язку з допущеним 44-денним простроченням.

Аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 910/6519/24 підтверджено, що навіть сертифікат торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом форс-мажору: суд повинен на підставі всієї сукупності доказів установити, чи були відповідні обставини надзвичайними і невідворотними та чи об`єктивно унеможливили виконання конкретного обов`язку. У цій постанові Верховний Суд послався, зокрема, на аналогічні висновки у справах № 912/750/22, № 906/540/22, № 910/8580/22, № 922/999/22 та № 922/193/23.

Щодо погіршення воєнно-безпекової ситуації та евакуаційних заходів

Апелянт посилається на те, що після укладення договору відбулося істотне погіршення оперативної ситуації на Покровському напрямку, фронт наблизився до району виконання робіт, а органами державної влади розпочато евакуаційні заходи з окремих населених пунктів.

Матеріалами справи дійсно підтверджується, що розпорядженням начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 25.04.2025 № 793/0/527-25 розпочато обов`язкову евакуацію дітей з батьками або іншими законними представниками з окремих населених пунктів Межівської та Новопавлівської територіальних громад Синельниківського району, а розпорядженням від 30.05.2025 № 907/0/527-25 обов`язкову евакуацію населення з окремих населених пунктів Великомихайлівської, Маломихайлівської та Межівської територіальних громад.

Матеріали, на які посилається відповідач, також містять інформацію про віднесення Добропільської міської територіальної громади Покровського району Донецької області до території активних бойових дій з 26.06.2025.

Наведені документи, безумовно, підтверджують об`єктивне погіршення безпекової ситуації у відповідному регіоні та не можуть бути залишені судом поза увагою.

Водночас їх доказове значення для повного звільнення від відповідальності є обмеженим.

По-перше, сам факт проведення евакуації населення з окремих територіальних громад не встановлює автоматично неможливості здійснення будівельних робіт на конкретному об`єкті. Матеріали справи повинні дозволяти встановити безпосередній територіальний та часовий зв`язок відповідного заходу з місцем виконання робіт, а також конкретний вплив такого заходу на діяльність працівників, рух техніки, постачання матеріалів чи доступ до будівельного майданчика.

По-друге, частина наведених апелянтом подій настала вже після встановленої договором дати завершення робіт 26.05.2025. Зокрема, розпорядження від 30.05.2025 та віднесення Добропільської громади до території активних бойових дій з 26.06.2025 можуть характеризувати умови, в яких Підрядник виконував роботи вже після настання прострочення, однак самі по собі не пояснюють, чому станом саме на 26.05.2025 будівництво не було завершене.

По-третє, матеріали справи не дають можливості визначити конкретну кількість робочих днів або годин, протягом яких унаслідок евакуаційних заходів або зміни статусу відповідних територій виконання робіт по об`єкту № 376 було фактично неможливим.

Таким чином, зазначені докази підтверджують суттєво ускладнений та небезпечний характер виконання робіт, однак не доводять самі по собі об`єктивної неможливості завершити їх у договірний строк.

Щодо посилань на застосування FPV-дронів та інших БПЛА

Апелянт також стверджує, що після укладення договору відбулося розширення можливостей противника щодо застосування FPV-дронів на оптоволокні, FPV-дронів з підсиленими антенами та ретрансляторами, а також БПЛА типу «Ланцет», що істотно підвищило небезпеку перебування людей і техніки в районі будівництва. У своїх процесуальних документах відповідач пов`язував зазначені обставини з погіршенням ситуації на будівельному майданчику.

Колегія суддів не ставить під сумнів саму реальність та підвищену небезпеку застосування безпілотних літальних апаратів у районі наближеному до ведення бойових дій.

Проте при вирішенні питання про звільнення конкретного суб`єкта господарювання від відповідальності необхідно розмежовувати загальну небезпеку здійснення робіт в умовах війни та конкретну надзвичайну подію, яка унеможливила виконання визначеного договором обов`язку.

Надані відповідачем зображення з онлайн-мапи DeepStateMap станом на окремі дати можуть характеризувати загальну динаміку лінії бойового зіткнення, однак самі по собі не встановлюють ані факту припинення робіт на об`єкті № 376 у конкретні дні, ані тривалості такого припинення, ані неможливості доступу працівників чи техніки до будівельного майданчика. Відповідач долучав до матеріалів справи зображення мапи, зокрема станом на 24.03.2025, 30.06.2025 та інші дати.

У матеріалах справи відсутній достатній комплекс об`єктно-прив`язаних документів, який дозволяв би визначити, у які саме дні та протягом якого часу роботи на опорному пункті № 376 припинялися саме внаслідок безпосередньої загрози застосування БПЛА.

За таких обставин цей фактор враховується колегією суддів як об`єктивна характеристика складності та небезпечності виконання договору, але не доводить у необхідному для статті 617 ЦК України стандарті причинного зв`язку з усім 44-денним періодом прострочення.

Щодо повітряних тривог

Більш конкретним є посилання відповідача на тривалі та численні повітряні тривоги.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від 31.03.2025 № 21/3-5/1 затверджено Інструкцію дій працівників на будівельному майданчику під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» та у разі виникнення надзвичайної ситуації.

Відповідач також надав відомості, відповідно до яких на території Донецької області кількість сигналів «Повітряна тривога» становила у квітні 2025 року 133, у травні 114, у червні 123, у липні 127, із наведенням їх загальної тривалості.

Тому сам довід апелянта про те, що повітряні тривоги об`єктивно впливали на організацію будівельного процесу, не може бути відхилений як такий, що взагалі не підтверджений матеріалами справи.

Водночас колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом у тій частині, що відповідач не довів кількісного зв`язку між наведеними загальнорегіональними даними та конкретним 44-денним простроченням.

Зокрема, твердження Підрядника про втрату після кожної повітряної тривоги додатково 1– 1,5 години продуктивного часу у зв`язку з поверненням працівників, повторним запуском обладнання, налагодженням технологічних процесів та перевіркою конструкцій наведено самим відповідачем, однак належними об`єктними документами не підтверджено. Суд першої інстанції також прямо вказав на відсутність належних доказів саме такої тривалості втрати робочого часу.

Матеріали справи не містять належного розрахунку фактичного часу простою саме на об`єкті № 376, складеного на підставі журналів виконання робіт, табелів робочого часу, актів про призупинення робіт або інших первинних документів, який дозволив би співвіднести конкретні сигнали повітряної тривоги з неможливістю виконання відповідних технологічних операцій.

Для порівняння, у справі № 910/1509/24, яку переглядав Верховний Суд 10.10.2024, при оцінці впливу повітряних тривог судами враховувалися не лише загальні дані про їх кількість і тривалість, а й внутрішні розпорядження підприємства про фактичне призупинення робіт, сертифікати ТПП та інші документи, що пов`язували відповідні перерви з конкретним виробничим процесом.

Саме такого ступеня індивідуалізації впливу повітряних тривог у цій справі не досягнуто.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з надто категоричним формулюванням суду першої інстанції про те, що забезпечення безпеки працівників «не може служити підставою невиконання договору у строк». Забезпечення життя та безпеки працівників є обов`язковим і не може бути поставлено в залежність від необхідності дотримання господарського строку. Правильним є інший висновок: дотримання заходів безпеки саме по собі не звільняє від відповідальності без доведення конкретного впливу цих заходів на можливість виконання договору у визначений строк.

Таким чином, фактор повітряних тривог є реальною та істотною обставиною виконання договору, однак у цій справі його доказування є недостатнім для повного звільнення відповідача від відповідальності.

Щодо труднощів із перевезенням та постачанням матеріалів

Апелянт посилається на листи ФОП Мехедюк Г.В., ФОП Синєбок А.С., ТОВ «Харків транс групп», ТОВ «Темп авто групп» та інших суб`єктів господарювання щодо неможливості або ускладнення здійснення перевезень у напрямку місця виконання робіт через наближення точки розвантаження до зони бойових дій. В апеляційній скарзі ці документи наведено серед доказів комплексного впливу безпекової ситуації на виконання договору.

Суд першої інстанції встановив, що в листі ФОП Мехедюк Г.В. від 21.05.2025 зазначено про неможливість здійснення перевезення за маршрутом до с. Зелене Донецької області у певний строк через наближення точки розвантаження до зони бойових дій, однак конкретні строки у самому листі не визначені. Щодо листів інших перевізників місцевий суд установив, що вони не містять посилання на конкретний договір підряду, для виконання якого замовлялося перевезення, а відповідач одночасно виконував значну кількість договорів.

Колегія суддів погоджується, що ці обставини послаблюють доказовий зв`язок відповідних листів саме з договором № 168/4Д.

Водночас самі листи не є юридично нікчемними доказами лише через відсутність у кожному з них номера договору. Їх необхідно оцінювати разом із маршрутами перевезень, датами листування, номенклатурою матеріалів та іншими доказами.

Однак навіть у сукупності вони підтверджують насамперед ускладнення логістики, а не те, що забезпечення об`єкта матеріалами стало об`єктивно неможливим протягом усього періоду, необхідного для своєчасного виконання робіт.

Крім того, частина перша статті 617 ЦК України прямо передбачає, що недодержання обов`язків контрагентом боржника та відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, не вважаються випадком, який звільняє боржника від відповідальності.

Ця норма має принципове значення для посилань відповідача на порушення строків поставки його постачальниками. Ризик належної організації постачання матеріалів у загальному випадку є ризиком господарської діяльності підрядника, тим більше що пунктом 6.4 договору саме на Підрядника покладено забезпечення будівництва необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Таким чином, відмова окремого перевізника або затримка окремого постачальника може враховуватися як фактична складність виконання договору, але без доказів того, що причиною такої відмови була конкретна надзвичайна та невідворотна подія, яка виключала будь-яку розумну альтернативу виконання, така обставина не є достатньою для застосування статті 617 ЦК України.

Щодо дефіциту кваліфікованих працівників

Не є достатньою підставою для повного звільнення від відповідальності й посилання апелянта на дефіцит кваліфікованих працівників у зв`язку з мобілізаційними процесами.

За умовами договору саме Підрядник зобов`язався виконувати роботи власними ресурсами, залучати інженерно-технічний персонал і працівників у необхідній кількості та належної кваліфікації. Суд першої інстанції також установив, що відповідач мав можливість залучати субпідрядників за письмовою згодою Замовника, однак доказів звернення за такою згодою не надано.

Колегія суддів враховує, що мобілізація та загальний дефіцит робочої сили у воєнний період є об`єктивними факторами, які можуть істотно ускладнювати діяльність будівельної організації.

Проте для звільнення від відповідальності недостатньо загального твердження про нестачу фахівців. Необхідним було б установити конкретні обставини вибуття персоналу, критичного саме для виконання договору № 168/4Д, час такого вибуття, неможливість його заміни та безпосередній вплив на виконання відповідних етапів робіт.

Такої міри конкретизації матеріали справи не містять.

Щодо несприятливих погодних умов і підтоплення будівельного майданчика

Апелянт також посилається на тривалі опади, надмірне зволоження ґрунту, сильний вітер, грози, туман та підтоплення будівельних майданчиків.

На підтвердження цих доводів відповідач надавав інформаційну довідку щодо погодних умов та фотоматеріали підтоплень. Відповідні документи прямо зазначені серед доказів, поданих відповідачем.

Суд першої інстанції встановив, що з долучених фотографій неможливо визначити дату їх створення, геолокацію зйомки та те, до якого саме будівельного майданчика вони належать. Місцевий суд також виходив із відсутності належних метеорологічних даних, які б підтверджували винятковий характер погодних явищ саме у період виконання робіт.

Колегія суддів у цій частині погоджується з висновком місцевого суду.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорний характер можуть мати не будь-які несприятливі погодні умови, а саме виняткові погодні умови і стихійні лиха, тобто події, що за своїми характеристиками виходять за межі звичайних сезонних коливань та об`єктивно унеможливлюють виконання відповідного зобов`язання.

Наявні у справі матеріали не дозволяють установити ані конкретні дати фактичного припинення робіт унаслідок опадів чи підтоплення, ані тривалість такого припинення, ані винятковість відповідних метеорологічних явищ для цієї місцевості й сезону.

Таким чином, погодний фактор також не доводить підстав для повного звільнення від відповідальності.

Колегія суддів окремо враховує аргумент апелянта про те, що наведені ним фактори не повинні оцінюватися ізольовано, оскільки саме їх сукупний вплив призвів до уповільнення будівництва.

Такий підхід до оцінки доказів сам по собі є правильним і відповідає статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак оцінка доказів у сукупності не означає, що декілька доказів, кожен з яких підтверджує переважно ускладнення виконання, автоматично утворюють доказ об`єктивної неможливості виконання.

У цій справі сукупність доказів переконливо підтверджує, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» виконувало роботи в об`єктивно складних, небезпечних та мінливих умовах, пов`язаних із веденням війни, зміною безпекової ситуації, повітряними тривогами, ускладненням логістики та іншими факторами.

Разом із тим ці докази не дозволяють визначити конкретний період, протягом якого виконання робіт було повністю неможливим, і не встановлюють такого причинно-наслідкового зв`язку, який давав би підстави віднести весь 44-денний період прострочення до наслідків непереборної сили.

Саме такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду про те, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між відповідною обставиною та неможливістю виконати конкретне зобов`язання, а саме по собі існування надзвичайної події такого зв`язку не встановлює.

Тому колегія суддів доходить висновку, що зазначена група доводів апеляційної скарги не дає підстав для повної відмови у позові та не спростовує факту виникнення відповідальності Підрядника.

Водночас відхилення цих обставин як підстави для застосування статті 617 ЦК України не означає, що вони юридично байдужі для спору взагалі. Реальна складність і небезпечність виконання робіт, фактичне погіршення безпекової ситуації, численні повітряні тривоги, евакуаційні заходи та логістичні труднощі підлягають урахуванню при вирішенні іншого, самостійного питання про співмірність та остаточний розмір неустойки.

Щодо доводів апелянта про поведінку Замовника, здійснення технічного нагляду, незастосування оперативно-господарських санкцій, прийняття та оплату виконаних робіт

ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» пов`язує з поведінкою Військової частини НОМЕР_1 під час виконання договору. На думку скаржника, Замовник протягом усього періоду будівництва здійснював контроль та технічний нагляд за роботами, а тому був обізнаний про уповільнення будівництва і фактичні умови його виконання; водночас не направляв Підряднику претензій, не скористався передбаченим договором правом достроково розірвати його через прострочення понад п`ять днів, продовжив договірні відносини, а після завершення будівництва прийняв роботи без зауважень та повністю їх оплатив. З наведеного апелянт робить висновок, що Замовник фактично не вважав порушення строків істотним та визнавав об`єктивний характер труднощів, які впливали на виконання договору.

Колегія суддів вважає ці доводи такими, що не спростовують факту порушення відповідачем строку виконання зобов`язання та не є підставою для повного звільнення його від відповідальності, хоча окремі з наведених обставин мають значення при подальшому вирішенні питання про розмір неустойки.

Насамперед, не можна погодитися з тим, що здійснення Замовником технічного нагляду та його обізнаність про хід будівництва змінювали розподіл договірних обов`язків між сторонами.

За умовами пунктів 4.1.2, 4.1.3 договору Замовник мав право контролювати хід, обсяги та якість виконання робіт, а відповідно до пункту 4.2.5 забезпечувати технічний нагляд протягом усього періоду будівництва.

Водночас відповідно до пункту 2 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 903, технічний нагляд забезпечується замовником протягом усього періоду будівництва з метою контролю за дотриманням проектних рішень, державних стандартів, будівельних норм і правил, а також за якістю та обсягами виконаних робіт.

Таким чином, технічний нагляд є механізмом контролю Замовника за належним здійсненням будівництва, але не підміняє виконання обов`язків Підрядника, не переносить на Замовника ризик організації робіт та не змінює автоматично погодженого сторонами Календарного графіка.

Те, що представники Замовника могли фактично бачити уповільнення робіт, не означає, що Замовник погодив продовження строку їх виконання.

Як уже встановлено, пунктом 3.3 договору сторони прямо передбачили можливість зміни строків виконання робіт у разі настання відповідних обставин із внесенням змін до договору, а матеріали справи не містять додаткової угоди, якою кінцевий строк 26.05.2025 було б перенесено. Не містять вони і належного письмового звернення Підрядника в період виконання робіт з пропозицією змінити цей строк.

Відтак слід розмежовувати фактичну обізнаність кредитора про прострочення і волевиявлення сторони на зміну строку виконання зобов`язання. Перше не замінює другого.

Не переконує колегію суддів і посилання скаржника на те, що Замовник не направляв йому претензій відповідно до пункту 18.9 договору.

З матеріалів справи не вбачається, що попереднє направлення претензії було встановлено договором як відкладальна умова виникнення права Замовника на передбачену пунктом 13.5 договору пеню та штраф. Навпаки, підставою відповідальності за цією умовою сторони визначили саме порушення встановленого строку завершення будівництва.

За змістом частини першої статті 611 ЦК України сплата неустойки є одним із самостійних правових наслідків порушення зобов`язання поряд із його припиненням, зміною умов зобов`язання та відшкодуванням збитків. Таким чином, реалізація одного способу реагування кредитора на порушення не ставиться законом у залежність від попередньої реалізації іншого, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Щодо незастосування Замовником права на дострокове розірвання договору

Апелянт особливо наголошує, що пунктами 4.1, 4.1.1 договору передбачено право Замовника у разі прострочення виконання основних робіт більш як на п`ять днів достроково розірвати договір в односторонньому порядку як оперативно-господарську санкцію. Оскільки Військова частина НОМЕР_1 цим правом не скористалася, скаржник вважає, що Замовник не розцінював прострочення як істотне порушення.

Цей довід ґрунтується на змішуванні різних за своєю правовою природою наслідків порушення господарського зобов`язання.

Пункт 4.1.1 договору надавав Замовнику право, а не встановлював його обов`язок достроково припинити договірні відносини. Саме по собі невикористання кредитором наданого йому договором способу оперативного впливу не свідчить про відсутність порушення і не є відмовою від інших передбачених договором способів захисту.

На момент виникнення спірних правовідносин статті 235– 237 ГК України розрізняли оперативно-господарські та штрафні санкції. Оперативно-господарські санкції були заходами оперативного впливу, які управнена сторона могла застосувати для припинення або попередження повторення порушення. При цьому частина третя статті 237 ГК України прямо передбачала, що оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Таким чином, законодавче регулювання, чинне на час прострочення, не встановлювало альтернативи за принципом: або розірвання договору, або стягнення пені та штрафу.

Навпаки, це різні правові інструменти, кожен з яких має самостійне призначення.

Тому рішення Замовника не розривати договір і дати Підряднику можливість завершити об`єкт не позбавляло Військову частину НОМЕР_1 права після завершення робіт вимагати застосування передбаченої пунктом 13.5 договору відповідальності за вже допущене прострочення.

Більше того, з урахуванням предмета договору така поведінка Замовника сама по собі є цілком пояснюваною. Предметом договору було будівництво фортифікаційної споруди оборонного призначення. Припинення відносин із Підрядником, який уже виконував роботи, могло потребувати пошуку іншого виконавця, вирішення питань щодо матеріалів, техніки, персоналу та фактичного продовження будівництва, що не обов`язково сприяло б якнайшвидшому завершенню об`єкта. Саме на це звернув увагу і суд першої інстанції.

Таким чином, продовження Замовником виконання договору свідчить насамперед про збереження інтересу в одержанні результату будівництва, а не про відсутність порушення або відмову від відповідальності за нього.

Щодо посилань апелянта на критерії істотності порушення договору

У цьому контексті апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, щодо необхідності при визначенні істотності порушення враховувати шкоду, заподіяну іншій стороні, та співвідношення між очікуваним результатом договору і тим, що фактично отримав кредитор.

Наведена апелянтом практика дійсно існує.

Так, Верховний Суд України у справі № 6-75цс13 сформулював підхід, за яким при вирішенні питання про розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України необхідно встановити, наскільки внаслідок порушення потерпіла сторона позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом України у справі № 3-143гс14, предметом якої було, зокрема, розірвання договору підряду у зв`язку з істотним порушенням його умов. Існування та зміст цієї правової позиції надалі підтверджував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Однак колегія суддів звертає увагу на правову нерелевантність прямого перенесення критерію частини другої статті 651 ЦК України на питання про виникнення права на договірну неустойку.

У справі, що переглядається, Військова частина НОМЕР_1 не вимагає розірвання договору з підстав істотності порушення. Спір стосується відповідальності за прострочення, прямо передбаченої пунктом 13.5 договору.

Для виникнення такої відповідальності договір не встановлює додаткової умови у вигляді визнання порушення «істотним» у розумінні статті 651 ЦК України. Підставою є встановлений факт прострочення, а для додаткового семивідсоткового штрафу перевищення тривалості прострочення понад тридцять днів.

Тому наведені постанови Верховного Суду України не спростовують права Замовника на застосування неустойки.

Водночас закладена у них ідея співвідношення наслідків порушення з реальною поведінкою сторін не є байдужою для цього спору: відповідні обставини можуть враховуватися вже не при вирішенні питання, чи виникла відповідальність, а при визначенні співмірності її остаточного розміру відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Щодо прийняття Замовником робіт без зауважень та їх повної оплати

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» у кінцевому результаті завершило будівельні роботи; Замовник прийняв їх за відповідним актом та здійснив оплату. Зокрема, платіжною інструкцією від 15.07.2025 № 1272 Військова частина НОМЕР_1 оплатила виконані будівельні роботи в сумі 2 864 892,95 грн.

Скаржник, посилаючись на пункт 4.2.5 договору, вважає, що підписання актів без зауважень означає належне виконання договору загалом, а тому суперечить подальшій вимозі про стягнення штрафних санкцій. Апелянт також пов`язує прийняття робіт без зауважень із відсутністю збитків у Замовника.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням.

Підписання актів приймання виконаних робіт без зауважень насамперед підтверджує відсутність спору щодо обсягу, якості та вартості фактично виконаних робіт. Воно не змінює факту, що такі роботи були виконані після погодженого договором кінцевого строку.

Якість, обсяг та строк є самостійними характеристиками належного виконання зобов`язання. Робота може відповідати проектній документації та вимогам до якості, бути прийнята і оплачена, але при цьому залишатися виконаною несвоєчасно.

Більше того, у цьому випадку саме документи про приймання робіт підтверджують фактичну дату їх завершення 09.07.2025 і, відповідно, разом із Календарним графіком є доказами прострочення.

Цивільне законодавство також виходить із того, що подальше виконання основного обов`язку не нівелює автоматично відповідальність, яка виникла внаслідок попереднього порушення. Стаття 611 ЦК України передбачає сплату неустойки як окремий наслідок порушення, а стаття 552 ЦК України, навпаки, підкреслює самостійність основного зобов`язання та неустойки.

Таким чином, обставина повного завершення робіт і їх прийняття Замовником не є підставою для відмови у позові.

Водночас ця обставина матиме істотне значення при вирішенні питання про зменшення неустойки, оскільки характеризує ступінь виконання зобов`язання та поведінку боржника після допущення прострочення.

Щодо відсутності доведених збитків Замовника

Так само необхідно розмежувати питання виникнення права на неустойку та значення відсутності збитків для визначення її розміру.

За частиною першою статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Цей підхід прямо підтверджено, зокрема, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Таким чином, відсутність доказів майнової шкоди Військовій частині НОМЕР_1 не усуває самого права на пеню та штраф, якщо встановлено порушення, за яке Підрядник не звільнений від відповідальності.

Тому в цій частині висновок місцевого господарського суду про те, що сама лише відсутність матеріальних збитків не є підставою для повної відмови від застосування договірної відповідальності, є правильним.

Однак суд першої інстанції пішов далі та фактично не надав відсутності збитків належного значення і при розгляді питання про зменшення неустойки.

З таким підходом колегія суддів погодитися не може.

Відсутність збитків не припиняє права на неустойку, проте частина третя статті 551 ЦК України прямо пов`язує можливість її зменшення, серед іншого, зі співвідношенням розміру неустойки та наслідків порушення, а також дозволяє враховувати інші обставини, які мають істотне значення. Сам Верховний Суд у справі № 911/2269/22 підкреслив, що відсутність або незначність збитків може бути одним із факторів, які суд оцінює при реалізації дискреції щодо зменшення санкції.

Таким чином, у цій частині необхідно провести чітке розмежування: відсутність збитків не є підставою для повного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності, але є юридично значимою обставиною при визначенні справедливого та пропорційного розміру цієї відповідальності.

Підсумовуючи оцінку цієї групи доводів, колегія суддів доходить висновку, що здійснення Замовником технічного нагляду, його обізнаність про фактичний перебіг будівництва, ненаправлення претензії, незастосування права на дострокове розірвання договору, подальше прийняття та оплата робіт не означають погодження Замовником нового строку виконання робіт, не свідчать про відмову від передбаченої договором неустойки та не усувають факту 44-денного прострочення.

Водночас поведінка обох сторін після виникнення прострочення продовження Підрядником виконання робіт до їх повного завершення, збереження Замовником інтересу у результаті договору, прийняття належно виконаних робіт без зауважень щодо їх якості та відсутність доведених майнових збитків формують сукупність обставин, які мають бути враховані не при вирішенні питання про наявність відповідальності, а при визначенні її пропорційного розміру.

Саме таке розмежування дозволяє, з одного боку, не нівелювати обов`язковість погодженого сторонами строку будівництва фортифікаційного об`єкта, а з іншого не перетворювати договірну неустойку на санкцію, відірвану від фактичних наслідків порушення.

Щодо наявності правових підстав для зменшення неустойки та помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність таких підстав

Оскільки наведені апелянтом обставини не дають підстав для повного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності за допущене прострочення, колегія суддів переходить до оцінки його альтернативного доводу про необхідність зменшення розміру пені та штрафу.

В апеляційній скарзі відповідач просить у разі відсутності підстав для повної відмови в позові зменшити заявлену до стягнення неустойку на 99 %, посилаючись на повне виконання договору, прийняття робіт Замовником без зауважень, відсутність доведених збитків, складні умови здійснення будівництва, обмежену тривалість прострочення, добросовісну поведінку Підрядника та неспівмірність стягнення 343 187,83 грн фактичним наслідкам порушення.

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить з такого.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин та безпосередньо в період допущеного прострочення травень-липень 2025 року був чинним Господарський кодекс України. Він втратив чинність лише 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX.

Відповідно до статті 233 ГК України у редакції, чинній на час виникнення спірного порушення, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити їх розмір. При цьому підлягали врахуванню ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частина друга цієї статті прямо передбачала, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд з урахуванням інтересів боржника може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, стаття 551 ЦК України та чинна на час спірних правовідносин стаття 233 ГК України не обмежують можливість зменшення неустойки виключно випадком доведення тяжкого фінансового становища боржника. Закон передбачає необхідність оцінки всієї сукупності обставин, що характеризують порушення, його причини, наслідки, ступінь виконання зобов`язання та баланс інтересів сторін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 докладно роз`яснила механізм застосування цих норм. Верховний Суд зазначив, що категорії «значно» та «надмірно» є оціночними; підстави для зменшення неустойки та конкретний розмір такого зменшення мають індивідуальний характер; універсального мінімального чи максимального відсотка зменшення не існує, а відповідне питання вирішується судом у межах його дискреційних повноважень з урахуванням усіх встановлених у конкретній справі обставин.

ОП КГС ВС також наголосила, що під час вирішення питання про зменшення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання, поведінку боржника та вжиті ним заходи для виконання договору, співвідношення неустойки з наслідками порушення та розміром збитків, а також інші індивідуальні для конкретних правовідносин обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виходила з того, що цивільно-правова відповідальність має передусім компенсаторний характер. Для того щоб неустойка не перетворилася на каральну санкцію, закон надає суду можливість скоригувати її розмір з урахуванням розумного співвідношення між санкцією та наслідками порушення. Цей правовий підхід відтворений і застосований ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22.

У постанові від 31.03.2023 у справі № 910/20525/21 КГС ВС зазначив, що, виходячи з частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, суд, у тому числі з власної ініціативи, може зменшити неустойку до розумного розміру, якщо встановлені відповідні обставини. При реалізації такого повноваження суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін і врахувати ступінь вини боржника, його дії, спрямовані на виконання зобов`язання, ступінь фактичного виконання, поведінку сторін та інші істотні обставини.

Тому колегія суддів не погоджується з підходом суду першої інстанції, який, відмовляючи у зменшенні неустойки, надав визначального значення тому, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» не довело незадовільного фінансового стану, не зазначило, що стягнення санкцій стане для нього непомірним тягарем, та під час усного клопотання не визначило конкретної суми, до якої необхідно зменшити неустойку. Саме такими мотивами, серед іншого, місцевий господарський суд обґрунтував відмову у відповідному клопотанні.

Майновий стан боржника дійсно може бути врахований судом, однак не є єдиною або обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 551 ЦК України. Відсутність доказів скрутного фінансового становища не звільняла суд першої інстанції від обов`язку оцінити інші прямо встановлені законом та підтверджені матеріалами справи обставини.

Так само незазначення відповідачем у заявленому в судових дебатах клопотанні конкретної грошової суми, до якої слід було зменшити санкції, не могло бути самостійною підставою для відмови в реалізації судом повноваження, передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України. Визначення того, чи підлягає неустойка зменшенню і до якого саме розумного розміру, законом віднесено до дискреції суду.

Більше того, під час апеляційного перегляду відповідна невизначеність у будь-якому разі відсутня, оскільки в апеляційній скарзі ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» прямо сформулювало вимогу про зменшення неустойки на 99 %.

Колегія суддів також не погоджується з фактично категоричним висновком суду першої інстанції про те, що відсутність матеріальних збитків у цьому спорі не може бути підставою для зменшення неустойки.

Правильним є висновок лише в тій частині, що сама по собі відсутність збитків не зумовлює автоматичного зменшення санкції і тим більше не є підставою для повної відмови в її стягненні.

Водночас закон прямо надає цій обставині юридичного значення при визначенні розміру відповідальності. Частина третя статті 551 ЦК України використовує співвідношення неустойки із збитками як один із критеріїв її можливого коригування, а частина друга статті 233 ГК України прямо передбачала можливість зменшення штрафних санкцій у разі, якщо порушення не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Цей підхід підтверджений і новітньою практикою Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, предметом якої також було стягнення значного розміру пені та штрафу за порушення строків виконання державного контракту для потреб оборони, Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для істотного зменшення штрафних санкцій. Судами було враховано повне виконання відповідачем договірного зобов`язання, відсутність зауважень до якості поставленого товару, відсутність доведених збитків та інших негативних наслідків для замовника, вплив умов воєнного стану на виконання зобов`язання, поведінку боржника та необхідність забезпечення розумного балансу інтересів сторін. Верховний Суд залишив відповідні висновки без змін.

Особливо показовим для цієї справи є висновок КГС ВС у справі № 910/6807/25 про те, що обставина, яка не є достатньою для повного звільнення боржника від відповідальності як форс-мажор, усе одно може враховуватися разом з іншими доказами при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій. Саме це розмежування відповідає висновкам, до яких колегія суддів дійшла у попередніх блоках цієї постанови.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин справи № 908/327/26, колегія суддів враховує їх у сукупності, а не ізольовано.

Насамперед, ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» не ухилилося від виконання основного зобов`язання та не залишило об`єкт незавершеним. Незважаючи на допущене прострочення, будівельні роботи по опорному пункту № 376 були завершені в повному обсязі 09.07.2025, прийняті Замовником та оплачені. Це істотно відрізняє відповідні правовідносини від випадків тривалого або остаточного невиконання договору.

Матеріали справи не містять зауважень Замовника щодо якості та обсягу фактично виконаних будівельних робіт. Прийняття робіт без таких зауважень не усуває відповідальності за прострочення, що вже було встановлено вище, однак характеризує ступінь фактичного виконання основного зобов`язання та результат, отриманий кредитором.

Військова частина НОМЕР_1 не довела понесення внаслідок 44-денного прострочення конкретних майнових збитків. При цьому навіть представник позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції, заперечуючи проти зменшення неустойки, зазначив про ненастання для позивача негативних матеріальних наслідків, пов`язаних із порушенням відповідачем строків договору. Саме це зафіксовано у рішенні місцевого суду.

Причини прострочення не є тотожними звичайній господарській недбалості Підрядника. Як встановлено у попередньому блоці, наявні докази не досягають стандарту, необхідного для повного звільнення за статтею 617 ЦК України, однак вони об`єктивно підтверджують виконання робіт в умовах реального погіршення безпекової ситуації, численних повітряних тривог, евакуаційних заходів, ускладненої логістики та підвищеного ризику для працівників.

Поведінка відповідача після виникнення прострочення свідчить не про втрату інтересу до договору, а про продовження виконання до досягнення передбаченого ним результату. Підрядник не припинив будівництво та зрештою передав Замовнику завершений об`єкт.

Замовник, зі свого боку, також зберігав інтерес у завершенні саме цього договору: не скористався правом дострокового розірвання, продовжував приймати виконання та після завершення робіт здійснив їх оплату. Як уже зазначено, ця поведінка не є відмовою від права на неустойку, але характеризує фактичне співвідношення інтересів сторін та наслідки порушення.

При оцінці пропорційності неустойки не можна залишити поза увагою особливий предмет договору будівництво фортифікаційної споруди оборонного призначення. Ця обставина діє в обох напрямах: з одного боку, підвищує значення дотримання строків і виключає можливість фактичного нівелювання відповідальності Підрядника; з іншого вимагає реалістично враховувати надзвичайно складні умови, за яких відповідні роботи фактично виконувалися.

Саме баланс цих обставин, а не механічне надання переваги інтересам лише однієї сторони, має визначати остаточний розмір санкції.

Подібний підхід уже застосований Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 01.07.2026 у справі № 904/7245/25 за позовом тієї ж Військової частини НОМЕР_1 у спорі, що також виник із договору на будівництво фортифікаційних споруд. Колегія суддів у тій справі врахувала характер порушення, ступінь виконання зобов`язання, складність умов виконання договору, стислі строки, відсутність доказів збитків та необхідність збереження балансу інтересів сторін і визнала справедливим та пропорційним зменшення штрафних санкцій на 90 %.

Причому у справі № 904/7245/25 суд апеляційної інстанції враховував ці фактори за обставин, коли відповідач виконав лише частину договірного зобов`язання, тоді як у справі, що переглядається, основний результат договору в кінцевому підсумку досягнутий повністю. У тій постанові Центральний апеляційний господарський суд окремо наголосив, що складні воєнні умови не звільняють підрядника від відповідальності, однак мають істотне значення для оцінки співмірності заявлених санкцій.

Таким чином, на відміну від суду першої інстанції, колегія суддів убачає у справі сукупність передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України та чинною на момент порушення статтею 233 ГК України обставин, які об`єктивно обґрунтовують необхідність зменшення пені та штрафу.

Висновок місцевого господарського суду про повну відсутність підстав для зменшення неустойки тому не відповідає належному застосуванню зазначених норм матеріального права та зроблений без достатнього врахування ступеня виконання договору, реальних наслідків порушення, поведінки сторін і встановлених умов виконання робіт.

Водночас встановлення підстав для зменшення санкцій ще не означає обґрунтованості саме заявленого апелянтом зменшення на 99 %. ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22 прямо застерегла, що зменшення неустойки на 99 % за певних обставин може фактично нівелювати її призначення як міри відповідальності та порушити баланс інтересів сторін; можливість такого зменшення залежить виключно від конкретних обставин відповідного спору.

Щодо конкретного розміру зменшення неустойки, відхилення вимоги про зменшення на 99 % та визначення суми штрафних санкцій, яка підлягає стягненню

Встановивши наявність у цій справі передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підстав для зменшення штрафних санкцій, колегія суддів має визначити конкретний ступінь такого зменшення.

Апелянт просить зменшити заявлену до стягнення неустойку на 99 %, тобто фактично залишити до стягнення лише один відсоток від нарахованих позивачем пені та штрафу.

Водночас сам факт установлення обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України дають суду право зменшити неустойку, не означає обов`язку суду зменшити її саме у тому розмірі, про який просить боржник.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформулювала принциповий для вирішення цього питання висновок: підстави для зменшення неустойки та розмір, до якого вона зменшується, мають індивідуально-оціночний характер у кожних конкретних правовідносинах. Універсального алгоритму чи наперед визначеного відсотка 90 %, 70 %, 50 % або іншого не існує; відповідний розмір визначається судом у межах дискреційних повноважень після оцінки всієї сукупності обставин конкретної справи.

При цьому Об`єднана палата не відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, про те, що за відповідної сукупності обставин не виключається і зменшення неустойки на 99 %. Однак Верховний Суд прямо пов`язав можливість саме такого значного зменшення не з існуванням загального правила, а виключно з особливостями конкретного спору, доведеністю відповідних обставин та необхідністю забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Таким чином, посилання апелянта на справи № 911/2269/22 та № 920/437/22 не дає підстав автоматично переносити 99-відсотковий рівень зменшення у справу № 908/327/26. Навпаки, зміст відповідних правових позицій зобов`язує суд самостійно визначити пропорційний розмір відповідальності з урахуванням саме встановлених у цій справі обставин.

Колегія суддів також враховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, відповідно до якого законодавством не встановлено граничного відсотка зменшення штрафних санкцій, а суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною свободою розсуду, оцінюючи ступінь виконання зобов`язання, розмір і наявність збитків, причини порушення, поведінку сторін та інші істотні обставини. Верховний Суд у цій справі окремо підтвердив, що вплив обставин воєнного стану, навіть якщо вони не звільняють боржника від відповідальності як форс-мажор, може враховуватися при визначенні співмірного розміру неустойки.

Водночас судове зменшення неустойки не повинно призводити до фактичного нівелювання її функції як міри майнової відповідальності.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 наголосила, що закон надає суду право зменшувати неустойку, а не безумовно звільняти боржника від її сплати; визначений судом розмір має відповідати принципам верховенства права, справедливості, розумності та пропорційності. Цей підхід надалі підтверджено ОП КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

З огляду на це колегія суддів не вважає обґрунтованою вимогу ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» про зменшення санкцій на 99 %.

У цій справі встановлено не формальне або суто технічне порушення. Строк завершення будівельних робіт був погоджений сторонами до 26.05.2025, тоді як фактично роботи завершено 09.07.2025, тобто прострочення становило 44 календарні дні. Саме тривалість прострочення понад тридцять днів зумовила відповідно до пункту 13.5 договору виникнення, крім пені, ще й додаткової договірної відповідальності у вигляді семивідсоткового штрафу.

Крім того, предметом договору було не звичайне комерційне будівництво, а нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 376, тобто об`єкта, призначення якого безпосередньо пов`язане із забезпеченням обороноздатності держави. За таких обставин своєчасність завершення робіт має самостійне істотне значення, а тому зведення відповідальності за 44-денне прострочення практично до символічної величини не забезпечувало б належного балансу між інтересами Підрядника та інтересом Замовника у своєчасному отриманні фортифікаційного об`єкта.

Водночас, як уже встановлено колегією суддів, протилежний підхід стягнення 100 % нарахованих санкцій у сумі 343 187,83 грн так само не відповідав би всій сукупності обставин справи.

ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» зрештою повністю виконало основне зобов`язання; об`єкт завершений та переданий Замовнику; роботи прийняті без зауважень щодо їх обсягу та якості й оплачені; конкретних майнових збитків унаслідок прострочення позивачем не доведено; порушення відбулося в умовах об`єктивно складної воєнно-безпекової ситуації, численних повітряних тривог, логістичних ускладнень і небезпеки для персоналу. Встановлені обставини не усувають відповідальності Підрядника, але істотно характеризують ступінь його вини, причини прострочення, ступінь виконання основного зобов`язання та наслідки порушення для кредитора.

При визначенні конкретного ступеня зменшення колегія суддів також бере до уваги практику Центрального апеляційного господарського суду у співставних правовідносинах.

Так, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/7245/25, предметом якої також був спір за позовом Військової частини НОМЕР_1 про стягнення штрафних санкцій за договором будівництва фортифікаційних споруд, колегія суддів, оцінивши характер порушення, ступінь виконання зобов`язання, складність умов виконання договору, стислі строки, відсутність доказів збитків і необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, дійшла висновку про справедливість і пропорційність зменшення штрафних санкцій на 90 % із залишенням до стягнення 10 % їх належного розміру.

При цьому у справі № 904/7245/25 відповідальність боржника була збережена як реальна та відчутна саме тому, що залишення до сплати 10 % санкцій, з одного боку, не нівелює наслідків установленого порушення, а з іншого не перетворює неустойку на каральний або непропорційний майновий тягар.

Колегія суддів встановила, що висновок щодо відсотка зменшення в іншій справі не створює математичного правила, яке автоматично підлягає застосуванню в кожному наступному спорі. Саме це прямо випливає із постанови ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22. Однак практика у справі № 904/7245/25 є релевантною для оцінки узгодженості судового розсуду, оскільки стосується того самого позивача, будівництва фортифікаційних споруд, порушення строків виконання робіт у воєнний період та аналогічного питання про співмірність договірної відповідальності.

Більше того, у справі № 904/7245/25 колегія суддів застосувала 90-відсоткове зменшення за обставин, коли договірне зобов`язання було виконано лише частково. У справі № 908/327/26 Підрядник, хоча й із простроченням, досяг передбаченого договором кінцевого результату в повному обсязі, що додатково підтверджує наявність достатніх підстав для істотного зменшення санкцій, але водночас не виправдовує зведення відповідальності лише до 1 %.

Таким чином, зваживши, з одного боку, повне фактичне виконання зобов`язання, прийняття та оплату робіт, відсутність доведених збитків, об`єктивну складність умов будівництва і поведінку Підрядника, спрямовану на завершення об`єкта, а з іншого 44-денну тривалість прострочення, перевищення ним тридцятиденного строку, оборонне значення об`єкта та необхідність збереження реального превентивного і компенсаційного значення неустойки, колегія суддів вважає справедливим, розумним та пропорційним зменшення пені та штрафу на 90 %.

Зменшення на 90 %, на відміну від запропонованих апелянтом 99 %, не означає фактичного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності. Відповідальність зберігається у відчутному грошовому розмірі, але приводиться у співвідношення із фактичними обставинами та наслідками порушення.

З огляду на те, що належний до нарахування до застосування судового зменшення розмір пені становить 132 458,46 грн, після його зменшення на 90 % до стягнення підлягає: 13 245,85 грн пені.

Розмір штрафу, належного до нарахування відповідно до пункту 13.5 договору, становить 210 729,37 грн, а після зменшення на 90 % до стягнення підлягає: 21 072,94 грн штрафу.

Таким чином, загальний розмір штрафних санкцій, який після зменшення на 90 % підлягає стягненню з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 , становить: 13 245,85 грн + 21 072,94 грн = 34 318,79 грн.

У стягненні решти нарахованих штрафних санкцій у загальному розмірі 308 869,04 грн належить відмовити внаслідок застосування судом положень частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

При цьому така відмова не означає визнання відповідної частини нарахування неправомірною. Пеня та штраф первісно нараховані відповідно до умов договору та за правильним розрахунком, однак їх остаточний розмір, який підлягає примусовому стягненню, скориговано судом на підставі спеціально передбаченого законом повноваження щодо зменшення неустойки. Це розмежування є принциповим і має бути відображене у резолютивній частині постанови.

У такий спосіб, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення неустойки є частково обґрунтованими, тоді як вимога про її зменшення саме на 99 % задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 підлягає зміні в частині розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо доводів апелянта про неповне дослідження доказів, порушення правил їх оцінки та недостатню вмотивованість рішення суду першої інстанції. Узагальнюючі висновки колегії суддів

Апелянт окремо стверджує, що суд першої інстанції не забезпечив всебічного та повного дослідження наданих відповідачем доказів, оцінив їх формально та ізольовано, не врахував їх взаємного зв`язку і сукупного впливу на можливість своєчасного виконання договору, чим, на думку скаржника, порушив вимоги статей 86, 210 ГПК України. Відповідач також указує на недостатню мотивованість оскаржуваного рішення та посилається у цьому контексті на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку національного суду надати відповідь на істотні для вирішення спору аргументи сторони. В апеляційній скарзі наведено, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Проніна проти України» та «Трофимчук проти України».

Відповідно до частин першої третьої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що має ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має заздалегідь установленої сили; суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та мотивує їх врахування або відхилення.

Стаття 210 ГПК України, своєю чергою, встановлює обов`язок суду безпосередньо дослідити письмові й електронні докази, висновки експертів, пояснення учасників справи та інші передбачені Кодексом засоби доказування; доказ, який не був предметом дослідження, не може бути покладений в основу судового рішення.

За приписами частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Крім того, пунктом 5 частини четвертої статті 238 ГПК України передбачено необхідність наведення у мотивувальній частині рішення мотивованої оцінки кожного аргументу учасників щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім очевидно нерелевантних, явно необґрунтованих або неприйнятних аргументів.

Разом із тим наведені процесуальні приписи не означають, що сама лише незгода учасника справи з результатом оцінки доказу є свідченням того, що такий доказ судом не досліджувався.

Із мотивувальної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 убачається, що місцевий господарський суд не залишив поза увагою весь доказовий масив відповідача. Суд досліджував та надавав оцінку висновку Рівненської ТПП, листам перевізників і постачальників, інформації щодо безпекової ситуації та евакуаційних заходів, даним про повітряні тривоги, доводам щодо погодних умов, забезпечення працівниками та іншим обставинам, якими відповідач пояснював несвоєчасне завершення будівництва.

Тому твердження апелянта в тій частині, що зазначені докази взагалі не були досліджені судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє.

Відповідно, підстав констатувати порушення статті 210 ГПК України саме в розумінні покладення рішення на недосліджені докази або повного недослідження наданого стороною доказового матеріалу колегія суддів не встановила.

Однак іншим є питання про повноту юридичної оцінки цих доказів і правильність визначення їх правового значення.

Як убачається з оскаржуваного рішення, значну частину доказів відповідача місцевий господарський суд оцінював передусім через призму питання про те, чи підтверджують вони існування обставин непереборної сили та чи можуть повністю звільнити Підрядника від відповідальності за статтею 617 ЦК України.

За таким критерієм суд обґрунтовано дійшов висновку про недостатність доказів для повного звільнення відповідача від відповідальності.

Водночас із того, що певна обставина не відповідає всім ознакам форс-мажору, не випливає, що вона автоматично втрачає будь-яке правове значення для вирішення спору.

Саме в цьому аспекті оцінка суду першої інстанції виявилася неповною.

Зокрема, місцевий суд, відхиливши воєнно-безпекові, логістичні та інші обставини як недостатні для застосування статті 617 ЦК України, надалі фактично не надав належної сукупної оцінки тим самим обставинам у контексті частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, хоча ці норми передбачають інший предмет судової оцінки та інший правовий наслідок.

Для застосування статті 617 ЦК України необхідно встановити обставину, яка перебуває у причинному зв`язку з неможливістю виконання зобов`язання та звільняє від відповідальності.

Натомість при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суд має оцінити значно ширше коло факторів, у тому числі ступінь виконання основного зобов`язання, наслідки порушення, його причини, поведінку боржника, співвідношення неустойки із збитками кредитора та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому той самий доказ може бути недостатнім для повного звільнення від відповідальності, однак мати суттєве доказове значення при визначенні її співмірного розміру. Такий підхід відповідає і правовій позиції Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, на яку посилається апелянт: обставини воєнного характеру та відповідні підтвердні документи, навіть якщо вони не дають підстав для звільнення від відповідальності, можуть бути враховані разом з іншими доказами при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій.

Саме такої диференційованої оцінки суд першої інстанції повною мірою не здійснив.

Місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення неустойки, надав надмірного значення відсутності доказів тяжкого фінансового стану відповідача, відсутності конкретно визначеного ним відсотка або суми зменшення у суді першої інстанції, а також тому, що сама відсутність збитків позивача не є достатньою підставою для зменшення неустойки.

Такий підхід фактично звузив установлені частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України критерії до декількох окремих обставин і не забезпечив оцінки всіх юридично значимих факторів у їх взаємозв`язку.

Зокрема, поза належним співвідношенням між собою залишилися повне виконання відповідачем основного зобов`язання, прийняття та оплата Замовником результату робіт, відсутність доведених майнових збитків, фактична складність умов виконання договору, дії Підрядника щодо продовження робіт після виникнення прострочення, відсутність відмови від виконання договору та остаточне досягнення його мети.

Таким чином, апеляційний суд не погоджується з твердженням відповідача про повне ігнорування судом першої інстанції доказів, однак погоджується з доводами скаржника в тій частині, що їх сукупне правове значення для вирішення питання про зменшення неустойки було визначено неповно.

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, наведеною в апеляційній скарзі.

Так, у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає від судів обґрунтовувати свої рішення, однак не може тлумачитися як обов`язок детально відповідати на кожний аргумент сторони; обсяг цього обов`язку визначається з огляду на конкретні обставини справи. Водночас у тій справі ЄСПЛ установив порушення саме тому, що національні суди повністю залишили без аналізу аргумент заявниці, який був специфічним, доречним та важливим для вирішення спору.

У рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ, навпаки, не встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди дослідили документи й інші докази та навели обґрунтування, яке ЄСПЛ визнав належним і достатнім з огляду на предмет спору. Суд повторив, що вимога мотивування не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожний довід учасника.

З наведеного випливає, що визначальним є не формальна кількість абзаців, присвячених певному аргументу, а те, чи отримали юридично значимі доводи, здатні вплинути на результат спору, належну відповідь у судовому рішенні.

У справі № 908/327/26 місцевий господарський суд надав достатнє мотивування для висновку про існування самого порушення та відсутність підстав для повного звільнення Підрядника від відповідальності. Тому доводи апеляційної скарги не свідчать про необхідність скасування рішення з ухваленням нового рішення про повну відмову в позові.

Разом із тим питання про наявність підстав для зменшення санкцій було вирішене без належного врахування всієї сукупності обставин, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України мають істотне значення.

Саме ця помилка вплинула на кінцевий висновок суду першої інстанції щодо розміру відповідальності, який підлягає покладенню на ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД».

Колегія суддів, здійснивши апеляційний перегляд та самостійну оцінку доказів у їх сукупності, у попередніх частинах цієї постанови надала відповідь усім самостійним групам доводів апеляційної скарги.

Зокрема, встановлено, що кінцевий строк виконання будівельних робіт 26.05.2025 відповідачем порушено; фактичне завершення робіт 09.07.2025 зумовило прострочення тривалістю 44 календарні дні; пеня у розмірі 132 458,46 грн та штраф у розмірі 210 729,37 грн первісно нараховані відповідно до пункту 13.5 договору та арифметично правильно.

Доводи апелянта про повне звільнення від відповідальності через відсутність вини та дію обставин непереборної сили відхилені, оскільки надані докази не підтверджують у необхідному ступені безпосереднього причинного зв`язку між конкретними надзвичайними обставинами та неможливістю своєчасного виконання всього зобов`язання, а Підрядник не дотримався погодженого договором порядку повідомлення про форс-мажор та зміни строків виконання.

Висновок Рівненської торгово-промислової палати № 56.01/86 від 10.03.2026 не є сертифікатом про форс-мажорні обставини та сам по собі не створює підстав для звільнення відповідача від відповідальності, однак разом з іншими доказами може враховуватися при оцінці фактичних умов виконання договору.

Посилання на технічний нагляд Замовника, його обізнаність про хід будівництва, незастосування права дострокового розірвання договору та подальше прийняття робіт не свідчать про погодження нового строку виконання, відмову від передбаченої договором відповідальності чи припинення права на неустойку.

Водночас повне фактичне виконання договору, прийняття та оплата робіт без зауважень щодо їх обсягу і якості, відсутність доведених збитків, характер та причини прострочення, складні воєнно-безпекові умови виконання робіт та поведінка Підрядника після настання прострочення в сукупності є достатніми підставами для застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

При цьому вимога апелянта про зменшення неустойки саме на 99 % не відповідає необхідності зберегти реальний характер відповідальності за 44-денне порушення строку будівництва фортифікаційного об`єкта оборонного призначення.

З огляду на баланс інтересів сторін, компенсаційний, а не каральний характер неустойки та релевантну практику Верховного Суду і Центрального апеляційного господарського суду, колегія суддів визнала справедливим та пропорційним зменшення пені та штрафу на 90 %, із залишенням до стягнення 10 % їх належно нарахованого розміру.

У такий спосіб, до стягнення з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 підлягають 13 245,85 грн пені та 21 072,94 грн штрафу, всього 34 318,79 грн штрафних санкцій.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є обґрунтованими лише частково: вони не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо факту порушення зобов`язання та виникнення відповідальності, однак спростовують його висновок про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки.

Таким чином, рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 підлягає зміні в частині розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню, а апеляційна скарга ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Запорізької області правильно встановив факт порушення ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» строку завершення будівельних робіт за договором підряду № 168/4Д від 24.03.2025.

Встановлений договором строк завершення робіт 26.05.2025 відповідачем не дотримано, фактично роботи завершено 09.07.2025, у зв`язку з чим прострочення становило 44 календарні дні. Розраховані позивачем відповідно до пункту 13.5 договору 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу відповідають погодженому сторонами механізму відповідальності та арифметично визначені правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для повного звільнення відповідача від відповідальності колегія суддів визнала необґрунтованими.

Надані відповідачем докази щодо зміни воєнно-безпекової ситуації, повітряних тривог, евакуаційних заходів, ускладнень логістики, забезпечення матеріалами і трудовими ресурсами та погодних умов підтверджують складність фактичних умов виконання договору, однак у своїй сукупності не доводять такого причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання, який був би достатнім для звільнення відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України.

Також відповідачем не дотримано встановленого договором порядку повідомлення Замовника про настання форс-мажорних обставин та не вчинено передбачених договором дій для погодження перенесення кінцевого строку виконання робіт.

Висновок Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86 про істотну зміну обставин не є сертифікатом про форс-мажорні обставини та самостійно не підтверджує підстав для звільнення Підрядника від відповідальності. Разом з тим відповідний документ та наведені у ньому фактичні обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи при вирішенні питання про співмірність штрафних санкцій.

Не спростовують факту порушення і доводи апелянта щодо здійснення Замовником технічного нагляду, його обізнаності про хід будівництва, незастосування права на дострокове розірвання договору, а також подальшого прийняття й оплати виконаних робіт. Зазначені обставини не свідчать ані про погодження сторонами нового строку виконання робіт, ані про відмову Замовника від передбаченого договором права на застосування відповідальності за прострочення.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про повну відмову в задоволенні позову, як того просить апелянт у своїй основній вимозі, колегія суддів не встановила.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення неустойки.

Суд першої інстанції, правильно відхиливши наведені відповідачем обставини як такі, що не забезпечують повного звільнення від відповідальності, не надав належного юридичного значення сукупності цих обставин при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, місцевим судом не було достатньою мірою враховано те, що основне зобов`язання відповідачем у кінцевому підсумку виконано повністю, роботи прийняті Замовником без зауважень щодо їх обсягу та якості і оплачені, доказів понесення позивачем реальних збитків унаслідок прострочення матеріали справи не містять, а виконання договору здійснювалося в об`єктивно складних воєнно-безпекових умовах.

Зазначені обставини у своїй сукупності є достатніми для застосування судом наданого законом повноваження щодо зменшення розміру неустойки.

Разом з тим заявлена апелянтом вимога про зменшення штрафних санкцій на 99 % є надмірною, оскільки фактично зводила б відповідальність за 44-денне порушення строку будівництва фортифікаційного об`єкта оборонного призначення до символічної величини та не забезпечувала б належного балансу інтересів сторін.

З урахуванням характеру та тривалості порушення, ступеня виконання зобов`язання, причин прострочення, поведінки сторін, відсутності доведених збитків, особливих умов виконання договору та необхідності збереження реального, але не карального характеру відповідальності колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення пені та штрафу на 90 %.

Таким чином, із первісно належних до нарахування: 132 458,46 грн пені до стягнення підлягає 13 245,85 грн; 210 729,37 грн штрафу до стягнення підлягає 21 072,94 грн.

Загальний розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 , становить 34 318,79 грн.

У стягненні решти штрафних санкцій у розмірі 308 869,04 грн належить відмовити внаслідок їх зменшення судом на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у редакції, чинній на момент виникнення спірного порушення.

За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 зміні в частині розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача.

В іншій частині висновки суду першої інстанції щодо наявності порушення договірного зобов`язання та правових підстав для застосування до відповідача відповідальності є правильними та за результатами апеляційного перегляду не спростовані.

Судові витрати.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим при вирішенні питання про розподіл судового збору у спорах про стягнення неустойки необхідно враховувати правову природу судового зменшення її розміру.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заявлені Військовою частиною НОМЕР_1 до стягнення 132 458,46 грн пені та 210 729,37 грн штрафу, всього 343 187,83 грн штрафних санкцій, нараховані за наявності передбачених договором правових підстав та арифметично правильно.

Зменшення зазначених штрафних санкцій на 90 % здійснюється судом не внаслідок необґрунтованості відповідної частини позовних вимог, а внаслідок реалізації передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дискреційного повноваження суду щодо визначення справедливого та співмірного розміру неустойки.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі № 916/2300/24 зазначив, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування такого зменшення, оскільки воно не є наслідком необґрунтованості позовних вимог у відповідній частині, а є результатом застосування судом наданого законом права на зменшення неустойки. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 та від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23.

Зокрема, у постанові від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також виходив із того, що при зменшенні штрафних санкцій судовий збір покладається на відповідача повністю, оскільки правомірність вимоги щодо неустойки при цьому не спростовується.

Таким чином, зменшення колегією суддів належних до стягнення з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» пені та штрафу на 90 % не є підставою для пропорційного зменшення судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу.

За таких обставин сплачений Військовою частиною НОМЕР_1 при зверненні з позовом судовий збір у розмірі 4 118,25 грн підлягає стягненню з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.

Щодо судових витрат за перегляд справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує, що за подання апеляційної скарги ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» підлягав сплаті судовий збір у розмірі 6 177,38 грн.

Апеляційна скарга задовольняється частково виключно внаслідок зменшення судом розміру належно нарахованої неустойки. Основна вимога апелянта про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову в повному обсязі відхилена, а факт порушення зобов`язання та правомірність нарахування пені і штрафу підтверджені за результатами апеляційного перегляду.

Враховуючи наведене та правову позицію Верховного Суду щодо розподілу судових витрат у випадку судового зменшення неустойки, витрати ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 177,38 грн покладаються на апелянта та відшкодуванню за рахунок Військової частини НОМЕР_1 не підлягають.

Керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, статтями 73, 74, 76– 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281– 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 змінити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 викласти в такій редакції:

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» (69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 27/29, кабінет 49; ідентифікаційний код 41400018) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 13 245,85 грн пені, 21 072,94 грн штрафу та 4 118,25 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції».

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/327/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Видачу наказу, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 27.08.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков