Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №908/920/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 25 серпня 2026 р.

Справа: №908/920/26

Суддя: Вінніков Сергій Валерійович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Дніпро Справа № 908/920/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Віннікова С.В. доповідач,

суддів: Андрейчука Л.В., Висоцького А.М.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Сергійчик А.О.;

від відповідача: Капуста А.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2026 (суддя Науменко А.О., повний текст якого підписаний 12.06.2026) у справі № 908/920/26,

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК”

про стягнення 1 357 993,73 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” про стягнення 1 357 993,73 грн пені за Державним контрактом (договором) про закупівлю № 328/07-24-РМ від 07.07.2024.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 11, 204, 509, 530, 549, 610, 612, 626, 628, 655, 663, 712 Цивільного кодексу України та умов Державного контракту (договору) про закупівлю № 328/07-24-РМ від 07.07.2024. У позові позивач зазначав, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, та порушив строки виконання поставки, що підтверджується Актами приймання Товару. Оскільки ТОВ “МІК” не виконано своїх зобов`язань по сплаті штрафних санкцій у встановлений строк, ДП “Агенція оборонних закупівель” вважає за необхідне стягнути штрафні санкції у розмірі 1 357 993,73 грн в судовому порядку.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.06.2026 у справі №908/920/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” 881 897,10 грн пені та 15 118,23 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2026 у справі № 908/920/26 в частині відмови у задоволенні суми штрафних санкцій у розмірі 1 357 993,73 грн і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати у справі № 908/920/26 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “МІК.

Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно зменшив розмір штрафних санкцій за відсутності доведених виняткових обставин та причинно-наслідкового зв`язку між умовами воєнного стану й допущеним порушенням. На думку апелянта, сам по собі факт здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану або перебування території громади у зоні можливих бойових дій не є автоматичною підставою для пом`якшення відповідальності.

Апелянт наголошує на особливому характері спірних правовідносин, оскільки державний контракт укладено для забезпечення нагальних потреб оборони України та Збройних Сил України. Порушення строкiв поставки майна речового забезпечення безпосередньо впливає на обороноздатність держави, у зв`язку з чим негативні наслідки такого прострочення є очевидними й не потребують окремого доведення.

При цьому під час укладення контракту 17.07.2024 (в умовах триваючого воєнного стану) відповідач усвідомлював усі ризики та за умовами п.п. 10.1, 10.2 договору добровільно взяв на себе відповідальність за їх настання, погодившись, що такі обставини не розглядаються як форс-мажорні.

За твердженням позивача, суд першої інстанції не врахував поведінку відповідача, який систематично припускається прострочення виконання аналогічних державних контрактів, що підтверджується судовою практикою у інших справах, що свідчить про системний характер неналежного виконання зобов`язань та відсутність договірної дисципліни.

Скаржник вважає невичерпним та юридично необґрунтованим висновок суду про недопущення отримання кредитором «невиправданих додаткових прибутків», оскільки отримані кошти підлягають зарахуванню до загального фонду Державного бюджету України та подальшому спрямуванню на фінансування потреб сектору безпеки й оборони.

Крім того, апелянт вказує на безпідставну зміну судом порядку розрахунку пені шляхом виключення дня поставки товару, що суперечить п. 8.2 договору та принципу обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України).

Також скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України в частині неврахування сталих правових висновків Верховного Суду щодо обов`язковості доведення виняткових обставин для зменшення неустойки та врахування суспільної значимості оборонних закупівель (зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, від 19.03.2024 у справі № 910/4390/23 та від 30.07.2024 у справі № 910/17079/23).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені, виключивши дні фактичної поставки товару з періоду прострочення. Спираючись на приписи ст.ст. 253, 255 ЦК України та сталу практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17 та від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18), ТОВ «МІК» наголошує, що день виконання зобов`язання не є днем прострочення, а тому обґрунтований розмір пені становить 1 259 853 грн, а не заявлені позивачем 1 357 993,73 грн.

Обґрунтовуючи правомірність зменшення судом розрахованої пені на 30% (до 881 897,10 грн) на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відповідач вказує на наявність низки істотних та виняткових обставин. Зокрема, поставка товару («Куртка вітровологозахисна зимова») була виконана на 100% у повному обсязі, без претензій щодо якості та до настання зимового періоду, а саме прострочення було незначним (10 та 14 днів).

ТОВ «МІК» підкреслює, що прострочення не завдало позивачу збитків чи шкоди обороноздатності держави, а заявлений до стягнення розмір неустойки є очевидно надмірним, набуває ознак каральної функції та становить непомірний тягар для підприємства. При цьому зменшення пені є протидією необґрунтованому збагаченню кредитора за рахунок боржника.

Заперечуючи проти доводів скарги, відповідач звертає увагу на складні умови провадження господарської діяльності: виробництво розташоване у м. Запоріжжі, яке належить до території можливих бойових дій. У період виконання контракту в місті було зафіксовано 522 повітряні тривоги загальною тривалістю понад 482 години (що становило 20% від усього наданого на поставку часу), під час яких працівники змушені були припиняти роботу та слідувати в укриття. Крім того, Відповідач зазнав істотних майнових втрат внаслідок збройної агресії РФ, зокрема захоплення виробничих цехів у Мелітополі та Токмаку, а також руйнування орендованого майнового комплексу в м. Оріхів та пошкодження будівлі в м. Охтирка.

Посилаючись на постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Відповідач зазначає, що вирішення питання про зменшення неустойки та визначення її конкретного розміру належить до дискреційних повноважень суду, який у кожному випадку виходить із конкретних обставин справи та дотримання балансу інтересів сторін.

Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції дотримався засад справедливості, добросовісності й розумності та ухвалив мотивоване рішення, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Висоцький А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2026 по справі № 908/920/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.08.2026.

У судове засідання 26.08.2026 з`явився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач також був присутнім у судовому засіданні, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 26.08.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між Державним підприємством Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” (далі – ДП “ДОТ”, Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” (далі – ТОВ “МІК”, Постачальник, Відповідач) укладено державний контракт (Договір) про закупівлю № 328/07-24-РМ від 17.07.2024 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику “Куртка вітровологозахисна зимова (тип 2), вид 1 (35810000-5: Індивідуальне обмундирування)” (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (ЛОТ № 1, номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель – ID: UA-2024-06-03-011061-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Наказом Міністерства оборони України № 281 від 02.05.2025 реорганізовано юридичну особу – державне підприємство Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” (ідентифікаційний код юридичної особи – 44830311) шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” (ідентифікаційний код юридичної особи – 44725823). У зазначеному наказі прямо визначено, що державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” є правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу”.

Наказом Міністерства оборони України № 647 від 30.09.2025 внесено зміни до наказу Міністерства оборони України № 281 від 02.05.2025, якими продовжено строк завершення заходів з реорганізації державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” до 31 грудня 2025 року.

Наказом Міністерства оборони України № 7/нм від 06.01.2026 затверджено передавальний акт приймання-передачі справ, документів та майна державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” його правонаступнику – державному підприємству Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”.

З моменту затвердження передавального акта усі права та обов`язки державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” перейшли до державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” (далі – ДП “АОЗ”).

Таким чином, з урахуванням наказів Міністерства оборони України про реорганізацію, затвердженого передавального акта та положень чинного законодавства, ДП “Агенція оборонних закупівель” є належним правонаступником усіх прав та обов`язків ДП “Державний оператор тилу”, у тому числі прав та обов`язків за договорами, укладеними останнім.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Отримувачами Товару за Договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.1.1 Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару). Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника, але у будь-якому випадку – за погодженням Сторін.

Згідно із п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) Постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку Товару у кількості 10 320 штук з ціною за одиницю з ПДВ 3169.92 грн у строк: до 10.10.2024 року.

Заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору (пункт 4.3 Договору).

Пунктом 4.3.1. сторони погодили, що строк між подачею заявки на поставку Товару та датою поставки може бути зменшено за погодженням Сторін.

Відповідно до п. 4.3 Договору, 17.07.2024 Замовником на адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000449, де зазначено Отримувачів Товару і відповідну кількість Товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору).

Згідно із заявкою № R000449 від 17.07.2024, Постачальник зобов`язався поставити у строк до 10.10.2024 включно, а саме: 1. Куртка вітровологозахисна зимова (тип 2), вид 1, до Отримувача – військової частини НОМЕР_1 , у кількості 10 320 штук.

Згідно із п. 6.7 Договору після здійснення перевірки Товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує перехід права власності на Товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає підписаний Акт приймання Товару на підпис Замовнику разом з оригіналом товарно-транспортної накладної, після чого Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання Товару Постачальнику та Отримувачу.

Як зазначає Позивач, Постачальник не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, та порушив строки виконання поставки, що підтверджується наступними Актами приймання Товару, а саме:

1) товар у кількості 7320 штук до військової частини НОМЕР_1 поставлено 25.10.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 87.

2) товар у кількості 3000 штук до військової частини НОМЕР_1 поставлено 21.10.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 84.

Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно із п 8.2 Договору, у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

У зв`язку з неналежним виконанням Постачальником покладених на нього зобов`язань, Позивачем було нараховано штрафні санкції відповідно до умов пункту 8.2 Договору та 17.02.2025 направлено повідомлення-вимогу про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 357 993,73 грн за вих. № 2165/987/06-2025 від 17.02.2025.

Відповідно до п. 8.4 Договору у разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 7 (семи) банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику.

Відповідачем в добровільному порядку штрафні санкції не сплачено.

Оскільки ТОВ “МІК” не виконано своїх зобов`язань по сплаті штрафних санкцій у встановлений строк, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” 1 357 993 грн 73 коп. пені за Державним контрактом (договором) про закупівлю № 328/07-24-РМ від 07.07.2024 було предметом судового розгляду у даній справі.

Також судом встановлено, що згідно із умовами Договору та п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) Відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку Товару у кількості 10 320 штук з ціною за одиницю з ПДВ 3169,92 грн у строк: до 10.10.2024.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено Заявку на поставку № R000449, де зазначено Отримувачів Товару і відповідну кількість Товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору).

Відповідач не своєчасно виконав взяті на себе зобов`язання, порушив строки виконання поставки, що підтверджується наступними Актами приймання Товару, а саме:

Відповідач не заперечив, що прострочив виконання зобов`язання, але зауважує, що поставка виконана 100%, із незначною затримкою.

Враховуючи те, що Товар був поставлений з порушенням строку, то у відповідності до п. 8.2 Договору Постачальник зобов`язаний сплатити пеню:

1. За Актом Приймання Товару № 87 від 25.10.2024 прийнято Товар на суму 23 203 814,40 грн. Пеня розраховується з 11.10.2024 по 24.10.2024 (день поставки – 25.10.2025 не є днем прострочення). Таким чином, термін прострочення за даним Актом складає 14 календарних днів. Розрахунок пені: 23 203 814,40 Х 0,3% Х 14 днів = 974 560 грн 20 коп.

2. За Актом Приймання Товару № 84 від 21.10.2024 прийнято Товар на суму 9 509 760,00 грн. Пеня розраховується з 11.10.2024 по 20.10.2024 (день поставки – 21.10.2025 не є днем прострочення). Таким чином, термін прострочення за даним Актом складає 10 календарних днів. Розрахунок пені: 9 509 760,00 Х 0,3% Х 10 днів = 285292 грн 80 коп.

Таким чином, загальний розмір пені складає 1 259 853 грн

Відповідач також просив зменшити неустойку на 90%.

В обґрунтування клопотання Відповідач посилався на те, що поставка здійснена на 100%. Однак Позивачем на підставі п 8.2 Договору було нараховано штрафні санкції у розмірі пені – 1 357 993,73 грн. Разом з цим, звертає увагу суду на те, що незначне прострочення строків поставки Товарів по Договору зумовлено виключними обставинами, а розмір штрафних санкцій не є справедливий, Позивачу не завдано збитків що у сукупності дає підстави Відповідачу заявити перед судом клопотання про зменшення заявленої до стягнення неустойки згідно ст. 551 ЦК України, враховуючи незначне прострочення строку за умови відсутності порушень і претензій по якості поставленого товару. Зазначає, що умови договору містять необґрунтовано завищені штрафні санкції без дотримання балансу сторін.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд вважає за необхідне задовольнити його частково, враховуючи виконання повного обсягу поставки товару, незначний період прострочення, але більше тижня, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, суд вважає, що у цьому випадку наявні обставини, які є підставою для застосування положень статті 551 ЦК України та для зменшення пені на 30% від розміру пені, яку суд визнав обґрунтованою (1 259 853 грн), а саме: до суми 881 897 грн 10 коп. Суд вважав таке зменшення розміру пені оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, зокрема для відповідача.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його скасувати в частині відмови у задоволенні суми штрафних санкцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України (чинний на дату виникнення спірних відносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Правовстановлення розміру та порядку нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідачем не спростовано факт неналежного виконання останнім прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору щодо своєчасної поставки товару, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Позивач розрахував пеню із включенням днів фактичної поставки товару (21.10.2024 та 25.10.2024), визначивши загальну суму пені у розмірі 1 357 993,73 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно змінив порядок розрахунку пені та виключив день поставки, чим порушив пряму умову п. 8.2 Договору та приписи ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами скаржника з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум пені в частині включення днів поставки є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252, ст. 253, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України). Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Згідно з ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми закону свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже день поставки товару вважається днем припинення зобов`язання постачальника за приписами ст.ст. 599, 664 ЦК України. Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17 та від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18.

У даному випадку колегія суддів також вважає за необхідне звернутися до правової доктрини contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав; постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі № 925/1205/22).

Зважаючи на те, що день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов`язання при здійсненні розрахунку розміру пені, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось зобов`язання з поставки товару, нарахування за весь день (24 години) прострочення у день здійснення фактичної поставки виключає правомірність нарахування пені за ці 24 години, позаяк згідно з п. 8.2 Договору такі нарахування можуть здійснюватися лише за кожен повний день прострочення.

Відтак, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування пені на дату поставки товару та вважає такі нарахування позивача безпідставними.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо періодів прострочення за наданими актами: за актом приймання Товару № 84 від 21.10.2024 прострочення становить 10 днів (з 11.10.2024 по 20.10.2024), сума пені складає 285 292,80 грн (день виконання 21.10.2024 виключено); за актом приймання Товару № 87 від 25.10.2024 прострочення становить 14 днів (з 11.10.2024 по 24.10.2024), сума пені складає 974 560,20 грн (день виконання 25.10.2024 виключено).

Таким чином, обґрунтована загальна сума пені за прострочення поставки за договором № 328/07-24-РМ складає 1 259 853,00 грн, а розрахунок позивача у сумі 1 357 993,73 грн є частково помилковим.

Щодо зменшення розміру пені на 30%, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 233 ГК України також передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, майнового стану сторін та інших інтересів, що заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції, обґрунтовано реалізуючи свої дискреційні повноваження відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вірно визначив прифронтовий статус міста Запоріжжя (згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376) та тривалість повітряних тривог, як обставини, що мають істотне значення.

При цьому судом, зокрема, враховано, що відповідач повністю та в натурі виконав свої зобов`язання щодо поставки товару у загальній кількості 10 320 штук, що відповідає пунктам 1 та 5 специфікації (додаток № 1 до договору). Позивач прийняв вказаний товар без зауважень та підписав відповідні акти приймання товару № 84 від 21.10.2024 та № 87 від 25.10.2024 згідно з процедурою пункту 6.7 договору. Будь-які претензії щодо якості чи комплектності поставленого товару з боку замовника або отримувача (військової частини НОМЕР_1 ), вказаного у пункті 1.2 договору, відсутні. Важливо підкреслити, що предмет поставки «Куртка вітровологозахисна зимова» був фактично поставлений у жовтні 2024 року, тобто до настання зимового (температурного) періоду, що забезпечило досягнення основної мети контракту.

Матеріалами справи підтверджено, що причиною незначного порушення строків поставки (на 10 та 14 днів), визначених у специфікації (додаток № 1) до 10.10.2024 включно, став комплекс об`єктивних та виняткових обставин безпекового характеру.

Виробничі потужності ТОВ «МІК» розташовані у Запорізькій міській територіальній громаді, яка відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 віднесена до територій можливих бойових дій.

За період з дати укладення Договору (17.07.2024) по дату фактичної поставки (25.10.2024) у м. Запоріжжі (за місцем знаходження виробничих потужностей відповідача) тривалість повітряних тривог становила 482,6 години (20 днів), а їх кількість сягала 522 оголошень. Це складало 20% від усього наданого постачальнику часу для виконання договору. Відповідно до Наказу ТОВ «МІК» № 031422-01/О від 14.03.2022 працівники підприємства під час оголошення тривоги зобов`язані зупиняти виробничі процеси та слідувати в укриття, що об`єктивно змушувало підприємство призупиняти технологічний цикл.

Крім того, за наданими матеріалами (листи ГУ НП в Запорізькій області, Акт обстеження від 14.03.2023, Акт від 29.11.2022) відповідач зазнав суттєвих руйнувань та втрат виробничих потужностей внаслідок збройної агресії РФ (зокрема, захоплення швейних цехів у м. Мелітополь та м. Токмак, зруйнування ракетними обстрілами орендованого комплексу в м. Оріхів та пошкодження будівлі в м. Охтирка). Хоча вказані обставини зафіксовані поза процедурою повідомлення про форс-мажор, вони об`єктивно підтверджують складність умов господарювання та відсутність умислу боржника на порушення договірної дисципліни.

В матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце майнові збитки у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання з поставки товару. Позивач не заявляв і документально не підтверджував понесених майнових збитків чи завданої безпосередньої шкоди обороноздатності.

Отже, враховуючи специфіку відносин, які існують між сторонами, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також відомості про те, що підприємство відповідача продовжує працювати на оборонний сектор, сплачувати податки та забезпечувати громадян робочими місцями під час воєнного стану, господарський суд вбачав наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру пені.

Відтак господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, вважав обґрунтованим, розумним та справедливим зменшення розміру пені за прострочення поставки товару на 30%.

Зменшення суми пені на 30% від її обґрунтованого розміру (до суми 881 897,10 грн), з урахуванням обставин справи, не звільняє відповідача від господарської відповідальності, однак є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань. На підставі викладеного, позов було задоволено частково.

Колегія суддів наголошує, що за своєю правовою природою неустойка (пеня) є засобом стимулювання боржника до виконання зобов`язання. Хоча закон надає суду право зменшувати розмір штрафних санкцій, таке зменшення є актом дискреції (правом суду) і має застосовуватися лише для досягнення балансу між інтересами сторін.

Суд першої інстанції вже врахував сукупність обставин, що мають істотне значення для справедливого вирішення питання про розмір цивільно-правової відповідальності, а саме :100% виконання договірних зобов`язань відповідачем згідно зі специфікацією (Додаток № 1) до настання зимового періоду; відсутність збитків та претензій щодо якості товару з боку замовника; обставини здійснення господарської діяльності у прифронтовому регіоні в умовах частих повітряних тривог та знищення частини виробничих потужностей в інших населених пунктах; неспівмірність та каральний характер визначеної позивачем неустойки, стягнення якої у повному обсязі призвело б до надмірного фінансового тягаря для виконавця державних оборонних замовлень.

Окрему увагу колегія суддів приділяє аргументам позивача щодо того, що договір укладався під час дії воєнного стану. Суд зауважує, що факт підписання контракту в умовах війни не нівелює обов`язок суду враховувати реальні безпекові умови в регіоні діяльності виробника. Місто Запоріжжя, де розташовані потужності відповідача, є прифронтовим і перебуває під постійним ризиком обстрілів. Статистичні дані про тривалість повітряних тривог, які займали 20% від загального часу поставки, є об`єктивним фактором, що безпосередньо впливає на графік роботи персоналу та технологічні процеси. Відповідач діяв в умовах підвищеного ризику, що виключає наявність умислу на свідоме ігнорування строкiв поставки.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі №280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.

У справі № 902/417/18 (постанова від 18.03.2020) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки, оскільки вона спрямована на відновлення майнової сфери кредитора, а не на його необґрунтоване збагачення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В рішенні Конституційного Суду України у справі № 15-рп/2004 вказано, що зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Щодо доводів апелянта щодо системного характеру порушень з боку ТОВ «МІК» з посиланням на судові рішення у справах №№ 908/1252/24, 908/2296/25, 908/3316/25, 908/3309/25 колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, правовідносини у кожному спорі про стягнення неустойки є відмінними, а чинники, якими обґрунтовується її зменшення, мають суто індивідуальний характер у межах судового розсуду. Наявність інших судових спорів жодним чином не спростовує встановлених судом фактів щодо умов виконання зобов`язань за цим конкретним договором № 328/07-24-РМ.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення пені на 30% від її обґрунтованого розрахунку є оптимальним балансом інтересів сторін, який є достатнім та пропорційним заходом відповідальності, що забезпечує реалізацію превентивної та стимулюючої функцій штрафних санкцій.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що рішення суду першої інстанції забезпечує справедливий баланс між правом позивача на компенсацію за прострочення та необхідністю збереження життєздатності вітчизняного виробника в умовах війни. Будь-яке інше співвідношення санкцій могло б призвести до невиправданої фінансової дестабілізації відповідача, що було б очевидно неспівмірним із наслідками допущеного порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності та справедливості. Підстав для переоцінки встановлених обставин немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі статтями 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування інших обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування статей 509, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, а також статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2026 по справі № 908/920/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 27.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua