Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №922/1076/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/1076/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" та представника Харківської торгово - промислової палати

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" (вх. №1459 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 (повний текст складено 29.06.2026) у справі № 922/1076/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А", м. Харків,

до Харківської торгово - промислової палати, м. Харків,

про зобов`язання виконати умови договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвол А" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача – Харківської торгово-промислової палати, в якій просить зобов`язати Харківську регіональну торгово-промислову палату виконати умови договору, а саме вчинити дії з видачі сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин Товариству з обмеженою відповідальністю “Інвол А” за заявою від 16.12.2025 б/н за договором оренди комунального майна 367Н від 04.03.2019. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 у справі №922/1076/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність передбачених ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин підстав для видачі сертифіката про форс-мажорні обставини. Суд встановив, що Харківська торгово-промислова палата діяла в межах наданих їй законом повноважень, оскільки подані заявником документи не підтверджували наявності причинно-наслідкового зв`язку між заявленими обставинами та неможливістю виконання договірних зобов`язань, а також не містили достатніх доказів існування форс-мажорних обставин.

Крім того, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем не виникло договірних правовідносин, а тому вимога про зобов`язання відповідача «виконати умови договору» є безпідставною. На думку суду, лист про відмову у видачі сертифіката не є правочином та не породжує цивільних прав і обов`язків сторін, а сплачені позивачем кошти за розгляд заяви були повернуті відповідачем.

Також суд зазначив, що питання оцінки наявності чи відсутності форс-мажорних обставин законом віднесено до виключної компетенції торгово-промислових палат. Зобов`язання судом торгово-промислової палати видати сертифікат або фактичне вирішення питання про наявність форс-мажору означало б підміну судом дискреційних повноважень цього органу, що суперечить положенням Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17.

З огляду на наведене суд визнав, що обраний позивачем спосіб судового захисту не є належним та ефективним, не призведе до відновлення порушеного права, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвол А" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суд з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 повністю та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати Харківську торгово-промислову палату повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвол А» від 16.12.2025 щодо видачи сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019; стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Також апелянт просить призначити у цій справі судову будівельно-технічну експертизу згідно клопотання, що додається до апеляційної скарги.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- суд першої інстанції неправильно визначив предмет позову. У прохальній частині позовної заяви містилася вимога про зобов`язання Харківської торгово-промислової палати вчинити дії щодо видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, із змісту позовної заяви та поданих додаткових пояснень вбачається, що позивач просив не зобов`язати відповідача безпосередньо видати сертифікат, а зобов`язати його повторно та об`єктивно розглянути заяву із прийняттям мотивованого рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката. Водночас суд, на думку скаржника, фактично розглянув інший спір, виходячи з того, що позивач просив суд підмінити дискреційні повноваження ТПП, чим порушив принципи диспозитивності та змагальності і вийшов за межі заявлених позовних вимог;

- суд неповно з`ясував фактичні обставини справи та неправильно оцінив наявні докази. На переконання скаржника, суд обмежився формальною перевіркою комплектності документів, не дослідивши реальний вплив воєнних дій на можливість виконання договору оренди. Позивач зазначає, що суд проігнорував обставини ракетного обстрілу будівлі 01.03.2022, її пошкодження як об`єкта культурної спадщини, аварійний демонтаж рекламних конструкцій без участі орендаря та неможливість встановлення нового обладнання без проведення відновлювальних робіт власником будівлі. Також, на думку скаржника, суд не врахував критерії форс-мажору, визначені міжнародною практикою, безпідставно погодився з доводами відповідача про незначний характер пошкоджень будівлі, не надав належної оцінки фотографіям, актам обстеження та іншим доказам демонтажу рекламних конструкцій;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні судової будівельно-технічної експертизи. Експертне дослідження могло встановити технічний стан пошкодженої будівлі та можливість її експлуатації після ракетного обстрілу, тоді як ані суд, ані відповідач не володіють спеціальними знаннями для надання такої оцінки. Крім того, позивач наголошує, що він не мав можливостей самостійно отримати відповідний технічний висновок, оскільки будівля є об`єктом культурної спадщини, а тому просить суд апеляційної інстанції призначити відповідну експертизу;

- рішення суду не містить оцінки низки істотних доводів. Зокрема, суд не висловився щодо правової природи Регламенту Торгово-промислової палати як внутрішнього організаційного акта, не дослідив співвідношення положень ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 617 ЦК України та міжнародного визначення форс-мажорних обставин, не розмежував повідомлення контрагента про форс-мажор та звернення до ТПП за отриманням сертифіката;

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних відносин. На його думку, відносини щодо видачі сертифіката про форс-мажор виникають із публічного договору та публічного зобов`язання, оскільки Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» покладає на ТПП обов`язок надавати таку послугу кожному заявнику, який звернувся у встановленому порядку. Позивач вважає, що подання заяви, її прийняття до розгляду та оплата вартості послуг свідчать про виникнення договірних відносин шляхом оферти та акцепту, тоді як суд безпідставно ототожнив договір виключно з письмовим документом;

- є помилковим застосування судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17. Позивач наголошує, що не просив суд самостійно встановити наявність форс-мажорних обставин або видати сертифікат замість ТПП, а лише просив перевірити законність дій відповідача при розгляді заяви та зобов`язати його належним чином виконати покладений законом обов`язок;

- суд неправильно застосував статтю 16 ЦК України, оскільки він безпідставно виходив із відсутності передбаченого законом способу захисту, хоча фактично позивач просив застосувати такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі шляхом належного розгляду його заяви.

24.07.2026 від Харківської торгово - промислової палати надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Обґрунтовує відзив так:

- щодо доводів скаржника про неправильне визначення предмета позову відповідач зазначає, що заявлена у суді першої інстанції позовна вимога полягала саме у зобов`язанні Харківської ТПП виконати умови договору та вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин. Відповідач посилається на ст. 14 та 46 ГПК України та наголошує, що суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог і не вправі самостійно змінювати предмет позову. При цьому ТОВ «Інвол А» до закінчення підготовчого провадження не подавало заяви про зміну предмета позову. Тому твердження апелянта про те, що фактично він просив зобов`язати ТПП лише повторно розглянути заяву, відповідач вважає спробою змінити зміст позовних вимог уже на стадії апеляційного перегляду. Такі вимоги, відповідно до ст. 269 ГПК України, не можуть бути прийняті та розглянуті апеляційним судом, якщо вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, відповідач вказує на внутрішню суперечність самої апеляційної скарги, оскільки в одному її положенні скаржник стверджує, що вимагав повторного розгляду заяви, а в іншому характеризує свою вимогу як зобов`язання вчинити дії з видачі сертифіката;

- суд першої інстанції всебічно та в сукупності дослідив докази, які були підставою для прийняття рішення про відмову у засвідченні форс-мажорних обставин. Відповідач наголошує, що відповідно до пункту 6.5 Регламенту тягар доказування настання форс-мажорних обставин покладається саме на заявника. ТОВ «Інвол А», звертаючись до ТПП, не надало достатніх належних та допустимих доказів існування і дії форс-мажорних обставин та їх причинно-наслідкового зв`язку з неможливістю виконання конкретного зобов`язання. На підтвердження такого підходу відповідач посилається на постанови Верховного Суду у справах № 915/531/17, № 918/289/19 та № 913/785/17;

- щодо відмови у призначенні будівельно-технічної експертизи відповідач вважає відповідну ухвалу суду першої інстанції правомірною. На його думку, законність відмови Харківської ТПП від 22.01.2026 повинна перевірятися виключно виходячи з тих документів і доказів, які існували та були подані заявником ТПП на момент розгляду заяви. Висновок судової експертизи, проведеної вже після прийняття рішення ТПП, буде новим доказом, якого не існувало на момент розгляду заяви і який відповідач об`єктивно не міг оцінити. Тому такий доказ, за позицією відповідача, не може використовуватися для ретроспективної оцінки правомірності відмови у видачі сертифіката. Врахування такого висновку фактично означало б підміну судом процедури засвідчення форс-мажорних обставин та розгляд нової заяви про форс-мажор. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається, зокрема, на висновки КГС ВС у справах № 910/13114/23, № 910/5217/20, № 34/16 та № 910/24550/13;

- відповідач додатково зазначає, що позивач заявляв аналогічне клопотання в суді першої інстанції та отримав відмову; відповідна ухвала від 04.06.2026 не була оскаржена у встановлений законом строк; скаржник не довів, що непризначення експертизи призвело до неправильного вирішення спору по суті. На переконання відповідача, повторне заявлення такого клопотання в апеляційному суді фактично спрямоване на створення нового доказу після виникнення спору;

- щодо правового статусу Регламенту засвідчення форс-мажорних обставин відповідач заперечує доводи апелянта про те, що цей документ не може застосовуватися до заявників. Харківська ТПП зазначає, що ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає компетенцію ТПП щодо засвідчення форс-мажорних обставин, однак сам Закон детально не регламентує процедуру розгляду заяв, перелік необхідних документів, порядок оцінки доказів та підстави прийняття відповідного рішення. Саме для реалізації передбачених законом повноважень ТПП України прийняла Регламент, який, за позицією відповідача, не встановлює нових прав чи обов`язків, а лише деталізує механізм реалізації повноважень, передбачених законом. Відповідач також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 805/2078/15-а та зазначає, що засвідчення форс-мажорних обставин належить до статутної діяльності ТПП. Відтак застосування єдиної процедури до всіх заявників забезпечує правову визначеність, рівність заявників та єдність практики;

- правовідносини із засвідчення форс-мажорних обставин не відповідають ознакам публічного договору, визначеним ст. 633 ЦК України. Звернення заявника та сплата коштів не створюють безумовного обов`язку ТПП видати сертифікат. Вони створюють лише обов`язок розглянути подані документи та залежно від результатів їх оцінки видати сертифікат або відмовити у його видачі. Відповідач наголошує, що кожна заява потребує індивідуального дослідження конкретного договору, конкретних обставин та доказів, а законодавство не відносить такі відносини до публічних договорів. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність договірних відносин між сторонами відповідач вважає правильним;

- щодо застосування постанови Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17 відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно врахував відповідний правовий висновок. Вирішення питання про те, чи є зазначені заявником обставини форс-мажорними, законом віднесено до компетенції ТПП, а суд не вправі підміняти її та самостійно вирішувати питання про засвідчення форс-мажору. Крім того, навіть зобов`язання ТПП повторно розглянути заяву саме по собі не забезпечить позивачу отримання сертифіката, оскільки результат такого повторного розгляду все одно залежатиме від оцінки ТПП. Тому, за позицією відповідача, обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує реального відновлення його права;

- стосовно доводів про неправильне застосування ст.16 ЦК України Харківська ТПП відповідач зазначає, що закон не встановлює безумовного обов`язку палати видати сертифікат кожному заявнику. Видача сертифіката можлива лише за умови надання достатніх доказів наявності форс-мажорних обставин та причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами і неможливістю виконання конкретного зобов`язання. Відтак, на переконання відповідача, положення ст. 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі не можуть бути використані для покладення на ТПП обов`язку видати сертифікат, оскільки такого безумовного матеріально-правового обов`язку у відповідача не існує.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 17.08.2026 з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" та представник Харківської торгово - промислової палати

На початку судового засідання колегією суддів встановлено, що разом з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, в якому позивач просить:

1. проведення експертизи доручити експерту (експертам) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Контракт-Проект»;

2. на вирішення питання експерта (експертів) поставити такі питання:

- які саме пошкодження були спричинені конструктивним елементам будівлі Комунального закладу «Харківський обласний Палац дитячої та юнацької творчості», розташованої за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 37, внаслідок ракетного обстрілу 01.03.2022 та чи вони мали (мають) вплив на технічну можливість і безпеку розміщення та експлуатації рекламних конструкцій ТОВ «Інвол А» відповідно до договору оренди комунального майна від 04.03.2019 №367Н?

- чи є технічно можливим та безпечним розміщення та експлуатація рекламних конструкцій ТОВ «Інвол А» відповідно до договору оренд комунального майна від 04.03.2019 №367Н на конструктивних елементах будівлі Комунального закладу «Харківський обласний Палац дитячої та юнацької творчості», розташованої за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 37, без проведення відновлювальних робіт (поточного та/або капітального ремонту) щодо отриманих будівлею пошкоджень внаслідок ракетного обстрілу 01.03.2022?

3. попередити експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого експертного висновку;

4. витрати за проведення експертизи покласти на позивача.

Обґрунтовує своє клопотання тим, що відповідачем заперечується виникнення форс-мажорних обставин та неможливість використання частини покрівлі площею 22,5 кв.м, будівлі літ. «А-2», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 37 за договором оренди комунального майна №367Н від 04.03.2019, наявності причинно-наслідкового зв`язку між руйнуванням будівлі (через обстріли) та неможливістю виконання зобов`язань за договором оренди для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Позивач зазначає, що метою експертного дослідження є визначення технічного стану будівлі після отриманих в результаті обстрілу пошкоджень та можливості використання її конструктивних елементів для розміщення та експлуатації рекламного носія позивача згідно договору оренди комунального майна №367Н від 04.03.2019.

Крім того, позивач наголошує, що він не мав можливостей самостійно отримати відповідний технічний висновок, оскільки будівля є об`єктом культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом із призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналіз наведених норм визначає, що саме по собі заперечення стороною певних фактичних обставин або посилання на суперечливість доказів не зумовлює автоматичної необхідності призначення експертизи. Суд, вирішуючи питання про її призначення, зобов`язаний попередньо оцінити предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, зміст та взаємну узгодженість наявних у справі доказів, а також з`ясувати, чи можуть відповідні обставини бути встановлені без залучення спеціальних знань.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 26.10.2022 у справі №904/5077/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22 тощо).

Колегія суддів зазначає, що питання про необхідність призначення у цій справі судової будівельно-технічної експертизи вже було предметом розгляду суду першої інстанції.

Так, ухвалою Господарського суду від 04.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвол А» про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на наявні у матеріалах справи докази судова будівельно-технічна експертиза, на проведенні якої наполягав позивач, сама по собі не може підтвердити факт наявності форс-мажорних обставин за заявою ТОВ «Інвол А» від 16.12.2025 щодо виконання договору оренди комунального майна №367Н від 04.03.2019. Суд першої інстанції також зазначив, що результати такого експертного дослідження могли б лише бути використані як підстава для нового звернення до відповідної торгово-промислової палати із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин, тоді як обставини, які безпосередньо входять до предмета доказування у цій справі, можуть бути встановлені та оцінені судом на підставі сукупності наявних у матеріалах справи доказів без застосування спеціальних знань.

При цьому ухвала суду першої інстанції від 04.06.2026, якою вирішено відповідне процесуальне питання, в апеляційному порядку не оскаржувалася, а доводи поданого разом з апеляційною скаргою клопотання фактично зводяться до повторного порушення перед судом апеляційної інстанції питання про необхідність проведення тієї самої за видом експертизи з метою встановлення обставин, необхідність експертного дослідження яких позивач обґрунтовував і під час розгляду справи судом першої інстанції.

Водночас відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведене нормативне регулювання зумовлене самою природою апеляційного перегляду, завданням якого є перевірка законності та обґрунтованості судового рішення першої інстанції на підставі тих доказів, які були або за належного здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав могли бути предметом дослідження місцевого господарського суду.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що висновок судової експертизи відповідно до положень ГПК України є одним із засобів доказування. Отже, призначення на стадії апеляційного перегляду запропонованої позивачем судової будівельно-технічної експертизи та отримання за її результатами висновку експерта фактично матиме наслідком одержання нового доказу, якого не існувало та який, відповідно, не досліджувався судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

При цьому позивач не навів обставин, які б свідчили про виникнення потреби у проведенні такої експертизи саме на стадії апеляційного перегляду, не зазначив причин, що об`єктивно не залежали від нього та перешкоджали отриманню відповідного експертного висновку під час розгляду справи судом першої інстанції. Навпаки, матеріали справи свідчать, що позивач усвідомлював необхідність, на його переконання, застосування спеціальних знань ще під час розгляду справи місцевим господарським судом та реалізував своє процесуальне право шляхом подання відповідного клопотання, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Саме по собі те, що суд першої інстанції не погодився з позицією позивача щодо необхідності призначення експертизи, не утворює передбачених процесуальним законом виняткових обставин для формування нового доказу на стадії апеляційного перегляду та не може бути підставою для повторного вирішення аналогічного клопотання судом апеляційної інстанції без наведення заявником інших обставин, які б об`єктивно обумовлювали необхідність такого процесуального заходу.

Таким чином, зважаючи на те, що питання про призначення судової будівельно-технічної експертизи вже порушувалося позивачем та було вирішено судом першої інстанції ухвалою від 04.06.2026, яка в апеляційному порядку не оскаржувалася; заявником не наведено нових обставин, які б свідчили про об`єктивну необхідність призначення такої експертизи саме на стадії апеляційного перегляду; отриманий за результатами її проведення висновок становив би новий доказ, який не був предметом дослідження суду першої інстанції; а наявні у матеріалах справи докази дозволяють встановити та надати правову оцінку обставинам, що входять до предмета доказування, колегія суддів не вбачає передбачених ст. 99, 269 ГПК України підстав для призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, у зв`язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвол А» задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

16.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвол А" (позивач) звернулося до Харківської регіональної ТПП (відповідач) із заявою (вх. №743 від 31.12.2025) про засвідчення форс - мажорних обставин за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019.

09.01.2026 та 19.01.2026 позивачем додатково були направлені до відповідача письмові Пояснення до Заяви від 16.12.2025 на 4-х аркушах з Додатками.

Харківська ТПП дійшла висновку про відсутність достатніх доказів та підстав для засвідчення форс-мажорних обставин за договором оренди комунального майна №367Н від 04.03.2019, про що письмово було повідомлено заявника (лист Харківської ТПП вих. №15/1/63.01-6 від 22.01.2026).

Позивач вказує, що не погоджуючись з зазначеним рішенням він направив до Торгово-промислової палати України скаргу. Листом від 24.02.2026 за вих. №475/05-5 було відмовлено у задоволенні скарги з підстав відсутності процедури адміністративного оскарження рішень про відмову у видачі сертифікату. Відмовляючи у видачі Сертифікату про засвідчення форс - мажорних обставин відповідач безпідставно зазначив, що до заяви нібито не було надано доказів знищення та повного демонтажу рекламного обладнання та конструкцій. За розгляд заяви про засвідчення форс-мажорних за договором оренди комунального майна №367Н від 04.03.2019 позивачем було сплачено рахунок Ю-216/25 від 31.12.2025 на загальну суму 5625,00 грн, до якого були включені юридичні послуги у розмірі 1800,00 грн, що не обумовлено Регламентом (платіжна інструкція № HK78-7347-PKE5-8MAE від 09.01.2026).

Позивач зазначає, що відмова відповідача у видачі сертифікату про засвідчення форс-мажорної обставини є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства. При цьому позивач вказує що причиною виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії - виконати умови Договору. Відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за Договором про надання послуг, що стало підставою для звернення Позивача з позовом про зобов`язання вчинити дії (примусове виконання обов`язку в натурі).

Заперечуючи проти даного позову відповідач зазначає, що 19.12.2025 Харківська ТПП отримала через Укрпошту від ТОВ «Інвол А»: заяву про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за договірними зобов`язаннями від 16.12.2025 №б/н про неможливість користування орендованим майном з 24.02.2022; копії чотирьох договорів оренди комунального майна: №376Н від 12.04.2019, №377Н від 12.04.2019, №366Н від 04.03.2019, №367Н від 04.03.2019, укладених між ТОВ «Інвол А» (Орендар) та Харківською обласною радою (Орендодавець), щодо оренди частини площі будівлі за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 37, для розміщення рекламного обладнання. Позивачем був порушений Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), оскільки заявнику необхідно було надати чотири заяви за кожним договором окремо. Заявник був проінформований в усному порядку про вказані недоліки. 31.12.2025 на електронну адресу відповідача від заявника надійшли чотири заяви за чотирма вищевказаними договорами, які були датовані 16.12.2025 за вих. №б/н, проте у них зазначалось інше зобов`язання щодо невиконання договорів, а саме, неможливість користування орендованим майном з 01.03.2025, а не з 24.02.2022, як це зазначалось у попередній Заяві. Документи, що були надіслані 31.12.2025 електронною поштою, у паперовому вигляді Харківській ТПП не надані.

Також, у відзиві відповідач вказує, що неодноразово письмово та усно повідомляв заявника (05.01.2026 та 08.01.2026) про необхідність надання додаткових доказів, які б свідчили про причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання позивачем своїх конкретних зобов`язань за договором. Однак, в достатньому обсязі докази так і не були надані, що стало підставою для відмови у засвідченні форс-мажорних обставин.

Відповідач вказав, що позивач сплатив 09.01.2026 за послуги Харківської ТПП за розгляд документів на предмет засвідчення форс-мажорних обставин за Договором №367, тому Харківська ТПП розглянула заяву та документи позивача та відмовила позивачу у засвідченні форс-мажорних обставин. Сплачені кошти були повернуті відповідачем згідно платіжних інструкцій: №6, №7, №8, №9 від 30.01.2026. Обставини щодо направлення заявником скарги до Торгово-промислової палати України на відмову Харківської ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин за договорами відповідачу не відомі. Будь-яких правочинів з позивачем Харківська ТПП не укладала. Лист-відмова Харківської ТПП не може бути правочином в розумінні законодавства України, оскільки лист Харківської ТПП №15/1/63.01-6 від 22.01.2026 не створює будь-яких зобов`язань ані для позивача, ані для відповідача. Заявником до заяви не надано документів, що даний договір діє до теперішнього часу. Також, відповідач вказав про те, що позов не обґрунтований належними та допустимими доказами, оскільки до позову були надані лише: лист Харківської ТПП від 22.01.2026 №15/1/63.01-6 та документ про оплату послуг Харківської ТПП.

Означене стало підставою для звернення ТОВ "Інвол А" до суду із позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, що слугувало зверненню позивача до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Предметом розгляду у справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвол А» до Харківської торгово-промислової палати про зобов`язання вчинити дії, пов`язані із засвідченням форс-мажорних обставин за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019. Звертаючись із позовом, ТОВ «Інвол А» просило зобов`язати Харківську регіональну торгово-промислову палату виконати умови договору, а саме вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин за заявою позивача від 16.12.2025.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, зокрема правильності встановлення судом першої інстанції предмета позову, повноти з`ясування обставин справи та оцінки доказів, правильності відмови у призначенні судової будівельно-технічної експертизи, правильності визначення правової природи відносин між ТОВ «Інвол А» та Харківською ТПП, застосування статті 16 ЦК України, статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і положень Регламенту засвідчення форс-мажорних обставин, а також правильності врахування судом правових висновків Верховного Суду щодо меж судового втручання у компетенцію торгово-промислових палат.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі – Закон), торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі - Регламент), який було затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), зі змінами і доповненнями.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Відповідно до п.3.3 Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п. 6.3.1 Регламенту, у заяві, зокрема, зазначається, які саме зобов`язання за договором, контрактом, угодою та/або законом, нормативним актом не можуть бути виконані у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) з посиланням і наданням доказів таких обставин, початок їх виникнення і термін дії, які на думку Заявника унеможливили виконання цих зобов`язань у встановлений договором, контрактом, угодою та/або законом, нормативним актом термін та інші відповідні відомості. У заяві зазначаються також телефонні номери для зв`язку, електронна адреса, спосіб отримання Сертифіката (особисто, через уповноважену особу, кур`єрською чи звичайною поштою тощо).

Згідно п. 6.5 Регламенту тягар доказування настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) покладений на Заявника. Заявник несе відповідальність за повне та належне оформлення встановленої форми заяви для відповідної категорії Заявників, достовірність викладених фактів, наданих документів, доказів, даних, вірність завірених ним копій згідно з чинним законодавством України. Неналежне та неповне оформлення встановленої форми заяви для відповідної категорії Заявників та\або ненадання документів, передбачених у цій заяві, є підставою для відкладення розгляду заяви для можливості надання додаткових пояснень, документів, доказів тощо, з повідомленням про це Заявника письмово.

У пункті 6.6 Регламенту встановлено, що уповноважена особа приймає до розгляду заяви з доданим до неї повним відповідним комплектом документів, що пройшли вхідну реєстрацію з присвоєнням реєстраційного номера в ТПП України/регіональній ТПП.

Згідно з п.п. 6.8, 6.9, 6.10 Регламенту, уповноважена особа ТПП України/ регіональної ТПП має право: вимагати від заявника подання оригіналів документів для огляду, додаткових даних, документів, пояснень, доказів настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і т.ін.; відкласти розгляд заяви, максимально на двадцять один робочий день для можливості надання заявником додаткових пояснень, документів, доказів тощо, повідомивши заявника про це письмово за встановленою формою; прийняти рішення щодо оформлення відмови, у разі ненадання заявником після встановленого терміну додаткових пояснень, документів, доказів тощо, повідомивши заявника про це письмово за встановленою формою; повернути заявнику документи без розгляду на підставі відповідного звернення протягом семи робочих днів з дня надходження заяви про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

За результатами розгляду заяви і наданих документів та дійшовши висновку уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), торгово-промислова палата, за наявністю підстав, видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвол А» звернулося до Харківської регіональної торгово-промислової палати із заявою від 16.12.2025, зареєстрованою відповідачем 31.12.2025 за вх. № 743, про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019.

На доповнення до поданої заяви позивач 09.01.2026 та 19.01.2026 направив відповідачу письмові пояснення до заяви від 16.12.2025 на 4-х аркушах із відповідними додатками.

За результатами розгляду заяви, письмових пояснень та доданих до них документів Харківська ТПП листом від 22.01.2026 № 15/1/63.01-6 повідомила ТОВ «Інвол А» про відсутність достатніх правових та документальних підстав для засвідчення форс-мажорних обставин за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019.

Мотивуючи прийняте рішення, відповідач виходив із того, що подані заявником документи не відповідають вимогам пункту 6.9 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), оскільки не підтверджують наявності сукупності передбачених цим пунктом ознак форс-мажорних обставин. Зокрема, за висновком Харківської ТПП, наданими матеріалами не було належним чином підтверджено критерій непередбачуваності відповідних обставин, тобто неможливість передбачити їх настання або наслідки, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед настанням строку виконання зобов`язання або до виникнення відповідного обов`язку.

Доведення наявності форс-мажорних обставин покладається на особу, яка порушила зобов`язання, тобто на позивача. Саме він має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі за № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі за № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі за №913/785/17 щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»».

Водночас заявник (позивач по справі), звертаючись до Харківської ТПП, не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію щодо наявності та дії форс-мажорних обставин та не надав достатні необхідні належні докази.

Таким чином, встановивши за результатами розгляду поданих позивачем матеріалів відсутність достатніх доказів, необхідних для засвідчення заявлених обставин як форс-мажорних, Харківська ТПП відмовила у видачі відповідного сертифіката, що відповідає передбаченій пунктом 6.14 Регламенту процедурі прийняття рішення у разі відсутності підстав для засвідчення форс-мажорних обставин.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є кредитор і боржник (ч.1 ст. 510 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Стаття 627 ЦК України визначає свободу договору, що полягає у свободі сторони обирати контрагента та визначати умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із правочинів, договорів. Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач в особі ОСОБА_1 сплатив 09.01.2026 за послуги Харківської ТПП за розгляд документів на предмет засвідчення форс-мажорних обставин за Договором №367, про що свідчить інформаційне повідомлення про зарахування коштів №878761831.1 від 09.01.2026 на суму 5625,00 грн.

Листом - відповіддю Харківської ТПП від 22.01.2026 №15/1/63.01-6 відповідачем було відмовлено у засвідченні форс-мажорних обставин за договором оренди №367 від 04.03.2019. Будь - яких договірних відносин між позивачем та відповідачем не існує, доказів протилежного позивачем у справі не доведено.

Відповідачем були повернуті позивачу сплачені ним кошти в розмірі 5625,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 7 від 30.01.2026.

Лист-відмова Харківської ТПП не може бути правочином в розумінні наведеного вище законодавства України, оскільки лист Харківської ТПП №15/1/63.01-6 від 22.01.2026 не створює будь-яких зобов`язань ані для позивача, ані для відповідача.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17 погодився із висновками господарських судів, що Законом України «Про торгово-промислові палати України» до компетенції відповідача віднесено вирішення питання чи є вказані у поданій позивачем заяві №01-34/2/1844 від 04.11.2016 обставини форс-мажорними (обставини непереборної сили) і в цьому випадку суд не вправі замість Торгово-промислової палати України надавати оцінку чи є викладені позивачем в заяві № 01-34/2/1844 від 04.11.2016 обставини форс-мажорними (обставинами непереборної сили). Заявляючи вимогу про зобов`язання відповідача розглянути заяву про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) позивач вимагає від суду фактично підмінити Торгово-промислово палату України, що є неприпустимим, оскільки саме до повноважень зазначеного органу в силу положень ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" віднесено засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Наслідком прийняття судового рішення про захист порушеного права має відбутися відновлення такого права у обраний позивачем спосіб, а також необхідність встановити зміст самого порушеного права, яке підлягає захисту. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди правильно виходили з того що, зважаючи на зміст позовних вимог у даній справі, навіть у разі прийняття судом рішення про захист прав позивача в обраний ним спосіб, фактично його права не будуть відновлені, оскільки рішення суду про зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не тягне за собою виникнення у Торгово-промислової палати України обов`язку видати позивачу сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки вирішення цього питання так і залишиться на розсуд відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Водночас свобода здійснення цивільних прав не є абсолютною, оскільки згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України такі права здійснюються особою у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, та з дотриманням установлених законом обмежень.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу. Разом із тим реалізація права на судовий захист передбачає необхідність обрання такого способу захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та здатний забезпечити реальне й ефективне поновлення відповідного права чи інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд має встановити не лише наявність у позивача права або законного інтересу та факт його порушення, невизнання чи оспорювання, але й з`ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту характеру спірних правовідносин та чи призведе його застосування до фактичного відновлення права, за захистом якого особа звернулася до суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, заявляючи вимогу про зобов`язання Харківської регіональної торгово-промислової палати виконати умови договору, існування якого між сторонами не встановлено, та вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, позивач фактично просить суд перебрати на себе повноваження відповідної торгово-промислової палати та вирішити питання, яке законом віднесено до її компетенції. Задоволення такої вимоги передбачало б необхідність надання судом самостійної оцінки наявності підстав для засвідчення заявлених обставин як форс-мажорних та, як наслідок, покладення на відповідача обов`язку вчинити дії з видачі відповідного сертифіката. Таке втручання фактично призвело б до підміни судом уповноваженого законом суб`єкта, що є неприпустимим, оскільки вирішення питання про засвідчення форс-мажорних обставин не належить до компетенції господарського суду.

Отже, місцевим судом обґрунтовано зазначено, що захист прав позивача в обраний ним спосіб, фактично його права не відновить, оскільки засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є виключною компетенцією відповідача в силу приписів Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з тим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет позову. У прохальній частині позовної заяви містилася вимога про зобов`язання Харківської торгово-промислової палати вчинити дії щодо видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, із змісту позовної заяви та поданих додаткових пояснень вбачається, що позивач просив не зобов`язати відповідача безпосередньо видати сертифікат, а зобов`язати його повторно та об`єктивно розглянути заяву із прийняттям мотивованого рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката. Водночас суд, на думку скаржника, фактично розглянув інший спір, виходячи з того, що позивач просив суд підмінити дискреційні повноваження ТПП, чим порушив принципи диспозитивності та змагальності і вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги, оскільки вони не узгоджуються зі змістом позовної заяви та фактично спрямовані на надання заявленій у суді першої інстанції позовній вимозі іншого змісту.

Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства саме позивач визначає предмет та підстави позову, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог. При цьому предмет позову становить матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить суд ухвалити відповідне рішення. З`ясування змісту такої вимоги здійснюється з урахуванням позовної заяви в цілому, однак її мотиви та наведені позивачем пояснення не можуть тлумачитися всупереч чітко сформульованій прохальній частині позову та підміняти визначений самим позивачем результат судового захисту.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, ТОВ «Інвол А» просило зобов`язати Харківську регіональну торгово-промислову палату виконати умови договору, а саме вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин за заявою від 16.12.2025. Отже, позивач сам конкретизував, які саме дії відповідача є предметом заявленої вимоги та якого правового результату він прагне досягти внаслідок її задоволення.

При цьому вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 16.12.2025, здійснити повторну оцінку поданих документів та прийняти за результатами такого розгляду мотивоване рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката прохальна частина позовної заяви не містить.

Крім того, обґрунтовуючи позов, ТОВ «Інвол А» посилалося на достатність поданих ним документів для засвідчення форс-мажорних обставин, доведеність причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю виконання відповідного зобов`язання, а також на безпідставність відмови Харківської ТПП у видачі сертифіката. Обраний спосіб захисту сам позивач обґрунтовував положеннями ст. 16 ЦК України щодо примусового виконання обов`язку в натурі. Отже, зміст позову не свідчить про те, що єдиною його метою було спонукання відповідача до повторного розгляду заяви без наперед визначеного результату.

Водночас поняття «вчинити дії з видачі сертифіката» та «повторно розглянути заяву із прийняттям рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката» не є тотожними. У першому випадку вимога спрямована на досягнення визначеного результату - вчинення відповідачем дій щодо видачі сертифіката. У другому випадку йдеться про повторне здійснення процедури розгляду заяви, результат якої наперед не визначений та може полягати як у видачі сертифіката, так і у відмові в його видачі.

Таким чином, запропоноване апелянтом тлумачення первісної позовної вимоги фактично змінює її безпосередній зміст та очікуваний правовий результат. Посилання скаржника на додаткові пояснення не спростовують цього висновку, оскільки пояснення сторони можуть конкретизувати її правову позицію та аргументацію, однак не можуть підміняти встановлений процесуальним законом порядок зміни предмета позову.

При цьому матеріали справи не свідчать про те, що у встановленому ГПК України порядку позивач змінював предмет позову та замість вимоги про вчинення дій з видачі сертифіката заявляв вимогу про повторний розгляд його заяви з прийняттям нового мотивованого рішення.

Колегія суддів також звертає увагу, що твердження апелянта про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності фактично суперечить його власній позиції. Дотримання цього принципу якраз вимагало від місцевого господарського суду вирішити спір у межах тієї матеріально-правової вимоги, яку сформулював сам позивач, не змінюючи її за власною ініціативою на вимогу про повторний розгляд заяви.

Відтак суд першої інстанції, розглянувши питання про наявність правових підстав для зобов`язання Харківської ТПП вчинити дії з видачі сертифіката, не вийшов за межі позовних вимог та не змінив предмет спору, а, навпаки, вирішив його відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви.

Більше того, сформульована скаржником на стадії апеляційного перегляду позиція про необхідність зобов`язання відповідача повторно та об`єктивно розглянути заяву із прийняттям мотивованого рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката за своїм змістом передбачає інший безпосередній результат судового захисту, ніж той, що був визначений у первісному позові. Тому така позиція не може розглядатися лише як уточнення правового обґрунтування вже заявленої вимоги.

За таких обставин доводи апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції предмета позову, порушення принципів диспозитивності та змагальності й вихід за межі заявлених вимог є необґрунтованими. Навпаки, прийняття судом запропонованого апелянтом тлумачення означало б фактичну заміну первісно заявленої вимоги про вчинення дій з видачі сертифіката іншою вимогою, яка не була належним чином заявлена та не становила предмета розгляду суду першої інстанції.

Апелянт вказує, що суд неповно з`ясував фактичні обставини справи та неправильно оцінив наявні докази. На переконання скаржника, суд обмежився формальною перевіркою комплектності документів, не дослідивши реальний вплив воєнних дій на можливість виконання договору оренди. Позивач зазначає, що суд проігнорував обставини ракетного обстрілу будівлі 01.03.2022, її пошкодження як об`єкта культурної спадщини, аварійний демонтаж рекламних конструкцій без участі орендаря та неможливість встановлення нового обладнання без проведення відновлювальних робіт власником будівлі. Також, на думку скаржника, суд не врахував критерії форс-мажору, визначені міжнародною практикою, безпідставно погодився з доводами відповідача про незначний характер пошкоджень будівлі, не надав належної оцінки фотографіям, актам обстеження та іншим доказам демонтажу рекламних конструкцій.

Колегія суддів зазначає, що предметом цього спору не є безпосереднє встановлення судом факту існування форс-мажорних обставин за договором оренди комунального майна № 367Н від 04.03.2019, а також не є встановлення технічного стану будівлі після ракетного обстрілу чи вирішення питання про можливість виконання позивачем зобов`язань за вказаним договором внаслідок воєнних дій.

Предметом є наявність правових підстав для задоволення заявленої позивачем вимоги про зобов`язання Харківської регіональної торгово-промислової палати вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлення наявності у конкретному випадку форс-мажорних обставин та їх засвідчення відповідним сертифікатом належить до компетенції Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат. Саме заявник при зверненні до відповідної палати повинен надати документи, достатні для встановлення сукупності ознак форс-мажорних обставин та їх причинно-наслідкового зв`язку з неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заява ТОВ «Інвол А» була прийнята Харківською ТПП до розгляду. Крім первісно поданих документів, відповідачем були отримані додаткові письмові пояснення позивача від 09.01.2026 та 19.01.2026 із відповідними додатками. За результатами оцінки сукупності поданих заявником матеріалів Харківська ТПП листом від 22.01.2026 № 15/1/63.01-6 повідомила про відсутність достатніх доказів та правових підстав для засвідчення заявлених обставин як форс-мажорних.

Отже, відповідач не заперечував самого факту ракетного обстрілу 01.03.2022, існування воєнних дій чи пошкодження відповідної будівлі. Відмова у видачі сертифіката була зумовлена оцінкою достатності поданих заявником доказів для підтвердження саме тих юридично значимих ознак, з якими законодавство пов`язує можливість засвідчення конкретної обставини як форс-мажорної щодо конкретного зобов`язання.

Факт збройної агресії, ракетного обстрілу, пошкодження будівлі або демонтажу рекламних конструкцій не зумовлює автоматичного висновку про наявність форс-мажорних обставин щодо виконання будь-якого договірного зобов`язання. Вирішальним є встановлення того, що відповідна надзвичайна та невідворотна обставина об`єктивно унеможливила виконання саме того зобов`язання, щодо якого заявник просить засвідчити форс-мажор, та що між такою обставиною і неможливістю виконання зобов`язання існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок.

У зв`язку із цим посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав самостійно дослідити реальний вплив воєнних дій на можливість виконання договору оренди, фактично зводиться до необхідності повторної оцінки господарським судом тих обставин, оцінювання яких з метою видачі сертифіката законом віднесено до компетенції відповідної торгово-промислової палати. Однак суд не вправі підміняти Харківську ТПП та самостійно встановлювати наявність форс-мажорних обставин із подальшим покладенням на відповідача обов`язку вчинити дії з видачі сертифіката.

З цих же підстав посилання скаржника на ненадання судом належної оцінки фотографіям, актам обстеження, матеріалам щодо демонтажу рекламних конструкцій та статусу будівлі як об`єкта культурної спадщини не свідчать про неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Наведені докази можуть мати значення для вирішення питання про фактичний стан будівлі, характер та обсяг її пошкоджень, однак самі по собі не наділяють господарський суд повноваженнями засвідчувати форс-мажорні обставини або зобов`язувати компетентний орган видати відповідний сертифікат.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, або що наведені апелянтом докази та аргументи могли б, за умови їх іншої оцінки, призвести до іншого результату розгляду заявлених позовних вимог.

На переконання скаржника, рішення суду не містить оцінки низки істотних доводів. Зокрема, суд не висловився щодо правової природи Регламенту Торгово-промислової палати як внутрішнього організаційного акта, не дослідив співвідношення положень ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 617 ЦК України та міжнародного визначення форс-мажорних обставин, не розмежував повідомлення контрагента про форс-мажор та звернення до ТПП за отриманням сертифіката.

Щодо посилань скаржника на правову природу Регламенту засвідчення форс-мажорних обставин як внутрішнього організаційного акта ТПП, апеляційний суд зазначає, що сам по собі такий статус Регламенту не виключає можливості його застосування при розгляді заяв про засвідчення форс-мажорних обставин. Стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає повноваження Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних палат щодо засвідчення форс-мажорних обставин і видачі відповідних сертифікатів, тоді як Регламент конкретизує процедуру реалізації таких повноважень, порядок подання та розгляду заяв, вимоги до документів і оцінки поданих матеріалів. Тому посилання суду першої інстанції на положення Регламенту як на процедурну основу діяльності відповідача не може розцінюватися як покладення на позивача обов`язків, не передбачених законом.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи скаржника щодо необхідності співвідношення положень ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 617 ЦК України та міжнародних підходів до визначення форс-мажорних обставин. Стаття 617 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання внаслідок непереборної сили, тоді як ст. 14-1 Закону визначає спеціальну компетенцію ТПП щодо засвідчення відповідних обставин. Міжнародні підходи до форс-мажору можуть мати допоміжне значення для тлумачення його ознак, однак не змінюють установленого національним законодавством порядку засвідчення таких обставин та не наділяють суд повноваженнями підміняти ТПП при вирішенні питання про видачу сертифіката.

Щодо тверджень апелянта про необхідність розмежування повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин та звернення до ТПП за отриманням сертифіката, колегія суддів погоджується, що за своєю правовою природою це різні юридичні дії. Повідомлення контрагента здійснюється у межах конкретного договірного зобов`язання та спрямоване на інформування іншої сторони про обставини, які можуть впливати на виконання договору. Звернення ж до ТПП має іншу мету - отримання документа, який засвідчує наявність форс-мажорних обставин. Водночас це розмежування не впливає на правильність вирішення спору, оскільки предметом даної справи є не дотримання обовёязку повідомлення контрагента, а наявність підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії з видачі сертифіката.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що відсутність у рішенні окремого детального аналізу кожного з наведених позивачем аргументів призвела до неправильного вирішення спору по суті. Суд першої інстанції навів достатні мотиви, які дають можливість зрозуміти, з яких правових та фактичних підстав у задоволенні позову було відмовлено.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних відносин. На його думку, відносини щодо видачі сертифіката про форс-мажор виникають із публічного договору та публічного зобов`язання, оскільки Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» покладає на ТПП обов`язок надавати таку послугу кожному заявнику, який звернувся у встановленому порядку. Позивач вважає, що подання заяви, її прийняття до розгляду та оплата вартості послуг свідчать про виникнення договірних відносин, тоді як суд безпідставно ототожнив договір виключно з письмовим документом.

Як зазначалось раніше, відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів із дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, повноваження відповідача щодо розгляду відповідних заяв та засвідчення форс-мажорних обставин виникають безпосередньо із закону та реалізуються у спеціально встановленому порядку.

Разом з тим, обов`язок торгово-промислової палати прийняти та розглянути звернення заявника не є тотожним безумовному договірному обов`язку видати за результатами такого звернення сертифікат. Видача сертифіката залежить від результатів оцінки поданих заявником документів та встановлення наявності передбачених законом ознак форс-мажорних обставин щодо конкретного зобов`язання. Відтак сплата позивачем вартості розгляду заяви свідчить про оплатність відповідної процедури, однак ця обставина не зумовлює виникнення у заявника права вимагати видачі сертифіката незалежно від результатів оцінки поданих ним матеріалів.

Для встановлення факту укладення договору необхідно з`ясувати не лише вчинення сторонами певних конклюдентних дій, але й досягнення ними згоди щодо його істотних умов та спрямованість їх волевиявлення на виникнення відповідних договірних прав та обов`язків. Подання заяви про засвідчення форс-мажорних обставин та її прийняття відповідачем свідчать насамперед про ініціювання передбаченої законом процедури розгляду питання щодо засвідчення таких обставин, а не про прийняття Харківською ТПП на себе договірного обов`язку видати заявнику сертифікат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що подання заяви, її прийняття до розгляду та сплата вартості послуг свідчать про укладення між сторонами публічного договору, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Скаржник вказує, що є помилковим застосування судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17. Позивач наголошує, що не просив суд самостійно встановити наявність форс-мажорних обставин або видати сертифікат замість ТПП, а лише просив перевірити законність дій відповідача при розгляді заяви та зобов`язати його належним чином виконати покладений законом обов`язок.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що ТОВ «Інвол А» просило суд зобов`язати Харківську регіональну торгово-промислову палату виконати умови договору, а саме вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин за заявою позивача від 16.12.2025. Отже, заявлена позовна вимога була спрямована на досягнення конкретного правового результату - вчинення відповідачем дій з видачі відповідного сертифіката.

Водночас вимоги про зобов`язання Харківської ТПП повторно розглянути заяву від 16.12.2025, здійснити повторну оцінку поданих документів або прийняти за результатами такого повторного розгляду нове рішення позивач у суді першої інстанції не заявляв.

Тому твердження апелянта про те, що предметом його звернення до суду була виключно перевірка законності дій відповідача під час розгляду заяви та спонукання останнього до її належного повторного розгляду, не відповідає змісту первісно заявленої позовної вимоги.

При цьому вимога про вчинення дій з видачі сертифіката та вимога про повторний розгляд заяви не є тотожними ані за змістом, ані за правовими наслідками. Зобов`язання повторно розглянути заяву передбачає здійснення відповідачем повторної оцінки поданих матеріалів без наперед визначеного результату такого розгляду, тоді як зобов`язання вчинити дії з видачі сертифіката спрямоване на досягнення конкретного результату, тобто його видачу.

Крім того, відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і не вправі за власною ініціативою змінювати предмет позову або застосовувати замість обраного позивачем інший спосіб захисту. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано вирішував спір виходячи саме зі змісту тієї вимоги, яка була сформульована ТОВ «Інвол А» у позовній заяві.

Формулювання ж скаржником на стадії апеляційного перегляду своєї позиції таким чином, що метою звернення до суду нібито було зобов`язання відповідача належним чином повторно розглянути заяву, фактично надає первісно заявленій вимозі іншого змісту.

Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17, був обґрунтовано врахований судами. Зазначений висновок стосується розмежування компетенції господарського суду та торгово-промислової палати при вирішенні питання про засвідчення форс-мажорних обставин, а також недопустимості застосування такого способу судового захисту, який фактично потребує від суду перебрання на себе повноважень, наданих законом відповідній палаті.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.03.2018 у справі № 910/7036/17, є необґрунтованими та не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявленої позовної вимоги.

На думку скаржника, суд неправильно застосував ст. 16 ЦК України, оскільки він безпідставно виходив із відсутності передбаченого законом способу захисту, хоча фактично позивач просив застосувати такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі шляхом належного розгляду його заяви.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із передбачених цією нормою способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Колегія суддів виходить із того, що передбачений п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб захисту у вигляді примусового виконання обов`язку в натурі за своєю правовою природою передбачає наявність у відповідача конкретного обов`язку, який останній не виконав добровільно. Отже, застосування такого способу захисту можливе за умови встановлення судом як самого існування відповідного обов`язку, так і факту його невиконання.

У спірних правовідносинах на Харківську регіональну торгово-промислову палату покладено обов`язок прийняти та розглянути подану у встановленому порядку заяву про засвідчення форс-мажорних обставин, оцінити надані заявником документи та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

Матеріалами справи підтверджується, що зазначений обов`язок відповідачем виконано: заяву ТОВ «Інвол А» прийнято до розгляду, додатково подані позивачем пояснення та документи отримано, а за результатами їх розгляду листом від 22.01.2026 № 15/1/63.01-6 заявнику повідомлено про відсутність достатніх доказів та підстав для засвідчення форс-мажорних обставин.

Натомість безумовного обов`язку видати сертифікат унаслідок самого факту звернення особи із відповідною заявою законодавство не встановлює. Видача такого сертифіката є результатом розгляду заяви за умови встановлення уповноваженою торгово-промисловою палатою достатніх підстав для засвідчення заявлених обставин як форс-мажорних.

Отже, незгода позивача з результатом розгляду його заяви не може бути ототожнена з невиконанням відповідачем обов`язку, який підлягає примусовому виконанню в натурі.

Водночас наведене не означає, що дії Торгово-промислової палати при розгляді відповідної заяви взагалі не можуть бути предметом судової перевірки. Однак межі такої перевірки визначаються змістом заявленого позову та не можуть призводити до перебрання судом на себе повноважень відповідної палати щодо вирішення питання про наявність підстав для засвідчення форс-мажорних обставин. Суд вправі перевірити наявність порушення права позивача у межах заявленого способу захисту, проте не вправі під виглядом примусового виконання обов`язку в натурі покладати на відповідача обов`язок досягти конкретного результату (видати сертифікат, як в даному випадку).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, предмет і підстави заявленого позову, повно та всебічно з`ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого судом першої інстанції факту розгляду Харківською ТПП заяви ТОВ «Інвол А» та поданих на її підтвердження матеріалів, а незгода позивача з результатом такого розгляду сама по собі не свідчить про невиконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків. Водночас заявлена позивачем вимога спрямована не на повторний чи належний розгляд його заяви без наперед визначеного результату, а на зобов`язання відповідача вчинити дії з видачі сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин. Саме така вимога була сформульована позивачем у позовній заяві.

Задоволення такої вимоги потребувало б від суду самостійного встановлення достатності поданих заявником доказів, відповідності заявлених ним обставин ознакам форс-мажору, наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю виконання конкретних договірних зобов`язань і, як наслідок, вирішення питання про наявність підстав для видачі сертифіката. Водночас засвідчення форс-мажорних обставин та прийняття рішення про видачу відповідного сертифіката законом віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.

Отже, наведені апелянтом доводи щодо характеру пошкодження будівлі та рекламних конструкцій, оцінки поданих ним доказів, правової природи Регламенту, наявності між сторонами договірних правовідносин, застосування статті 16 ЦК України, міжнародних підходів до визначення форс-мажорних обставин не впливають на правильність кінцевого висновку місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб.

Колегія суддів зауважує, що фактична незгода апелянта з оцінкою Харківською ТПП поданих ним документів не може бути підставою для покладення судом на відповідача безумовного обов`язку видати сертифікат, оскільки такий підхід фактично означав би підміну судом компетентного суб`єкта при вирішенні питання про засвідчення форс-мажорних обставин.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 у справі № 922/1076/26 має бути залишене без змін.

Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1 ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвол А" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 у справі № 922/1076/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 27.08.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян