Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №910/2721/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. Справа№ 910/2721/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026

у справі №910/2721/26 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська медична група»

про стягнення 147 730, 59 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська медична група» про стягнення заборгованості в розмірі 77 663, 91 грн, інфляційні втрати в розмірі 53 355, 11 грн, 3% річних 16 711, 57 грн, у зв`язку з невиконанням умов договору на постачання теплової енергії №331077-01 щодо розрахунку за спожиту теплову енергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту постачання відповідачу теплової енергії і наявності заборгованості.

Апелянт зазначає, що право вимоги спірної заборгованості набуте ним на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018, а факт постачання теплової енергії підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення будинку, відомостями споживання теплової енергії, обліковими картками, розрахунком заборгованості та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Крім того, апелянт вважає, що відсутність укладеного між сторонами договору не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично спожиту теплову енергію, а здійснення ним часткових оплат підтверджує факт споживання відповідної послуги. Також апелянт посилається на відсутність доказів відключення нежитлових приміщень відповідача від мереж централізованого теплопостачання та вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду щодо обов`язку споживача оплачувати фактично отриману теплову енергію навіть за відсутності письмового договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Розгляд справи вирішено здійснюва у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

10.07.2026 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надівйшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту постачання теплової енергії саме відповідачу, її обсягу та вартості. Подані позивачем документи (облікові картки, довідки про нарахування, корінці нарядів, відомості про споживання теплової енергії, акти тощо) стосуються будинку в цілому, не містять відомостей про споживання теплової енергії саме спірним нежитловим приміщенням та не дають можливості встановити обсяг теплової енергії, спожитої відповідачем.

Крім того, відповідач наголошує, що матеріали справи не містять доказів укладення між ним та ПАТ «Київенерго» договору про постачання теплової енергії, а також доказів виставлення та направлення відповідачу рахунків на оплату послуг. Посилання апелянта на здійснення відповідачем часткових оплат є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних доказів здійснення таких платежів, а тому зазначені доводи не можуть підтверджувати факт визнання боргу чи обсяг спожитої теплової енергії.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені апелянтом доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (первісний кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (надалі - договір цесії), в порядку та на умовах якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п. 1.1. договору цесії).

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 дговору цесії).

Відповідно до п. 1.3 договору з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пп. 3.4.2 п. 3.4. договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги яких відступлене за цим договором.

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору цесії, первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська медична група» на суму 77 663, 91 грн за договором (особовим рахунком 331077-01).

Так, на виконання умов договору цесії первісний кредитор передав, а новий кредитор в свою чергу прийняв фізичні носії/пристрої зберігання інформації, на яких записана резервна копія бази даних ПК «БіТеК» та ПК «Уніван-Термал» станом на 01.10.2018, що підтверджується актом №23 приймання передавання від 11.10.2018.

Як зазначає позивач, до нього перейшло право вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлену теплову енергію згідно особового рахунку №331077-01 у сумі 77 663,91 грн.

Позивачем було надано в матеріали справи лист від 08.04.2019 №1/5-331077-01, яким останній повідомляв відповідача про відступлення права вимоги за договором цесії та просив сплатити наявну заборгованість у розмірі 77 663,91 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за період листопад 2015 - квітень 2018, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська медична група» обліковується заборгованість у розмірі 77 663, 91 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 53 355,11 грн та 3% річних у розмірі 16 711, 57 грн.

Відповідно до статей 319, 322 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 515 ЦК України).

Частиною 1 ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Тобто відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Таким чином, позивач на підставі договору цесії прийняв право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 103 804,87 грн, а також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Позивач зазначає, що відповідач в порушення норм законодавства, не здійснював оплату за отриману теплову енергію за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 77 663,91 грн.

На підтвердження вимог позивачем надані: облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії; відомості про споживання теплової енергії; акти про готовність вузла комерційного обліку до роботи; акт комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень.

Крім того, позивачем надано суду рахунки-фактури від 30.11.2022 №331077-01/2022-11 та від 28.02.2025 №331077-01/2025-2, акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2025 (обліковий запис №331077-01), які підписані лише зі сторони позивача, проте матеріали справи не містять доказів надіслання вказаних документів відповідачу, у тому числі і з листом від 08.04.2019 №1/5-331077-01, яким відповідач повідомляв про заміну кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про теплопостачання» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

Пунктом 4 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Серед основних обов`язків споживача, визначених у ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Послуга з теплопостачання в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є комунальною послугою, надання якої повинно здійснюватися виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (п. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання»).

З огляду на викладене, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17.

Так, наявними в матеріалах справи доказами (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) підтверджується та відповідачем не заперечено, що останньому на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 264,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 8/5, приміщення 23-25.

Водночас, у ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Питання ж відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів безпосередньо врегульовано п.п. 24-28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (надалі - Правила №630).

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (п. 26 Правил №630).

Водночас, положеннями п. 28 Правил №630 споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Отже, з системного аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що чинним законодавством України фактично передбачено право споживачів, у тому числі індивідуальних, відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення.

При цьому, враховуючи зазначені вище норми, обов`язковою для встановлення є обставина наявності в приміщенні відповідача системи теплопостачання.

Як зазначалося вище, підставою звернення позивача до суду є вимога про стягнення з ТОВ «Українська медична група» 77 663, 91 грн заборгованості за теплову енергію, спожиту у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, право вимоги щодо якої перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018.

При цьому сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги та набуття позивачем статусу нового кредитора не звільняє його від обов`язку довести існування самого права вимоги, його розмір та підстави виникнення відповідного грошового зобов`язання.

Відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України саме позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними доказами факту постачання теплової енергії саме відповідачу у заявленому обсязі та відповідно виникнення у нього заборгованості у заявленому розмірі.

Посилання апелянта на те, що відсутність письмового договору не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично отриману теплову енергію, саме по собі є правильним та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Разом з тим наведена правова позиція застосовується за умови доведення факту надання відповідної послуги конкретному споживачу, а також доведення обсягу та вартості фактично спожитої ним теплової енергії.

У даній справі саме ці обставини належними доказами не підтверджені.

Надані позивачем корінці нарядів на включення та відключення опалення свідчать виключно про початок та закінчення опалювального сезону щодо житлового будинку за адресою вул. Олеся Гончара, 8/5 у цілому.

При цьому у зазначених документах споживачем визначено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району», а не ТОВ «Українська медична група».

Вказані документи не містять будь-яких відомостей про обсяг теплової енергії, яка була поставлена саме до належного відповідачу нежитлового приміщення, його площу, технічні характеристики, спосіб визначення теплового навантаження чи інші дані, які дозволяли б встановити індивідуальне споживання відповідача.

Так само відомості споживання теплової енергії (зведені відомості) стосуються будинку в цілому та не містять розрахунку обсягів теплової енергії, які були віднесені саме на відповідача.

Облікові картки, надані позивачем, також не містять ідентифікації конкретного об`єкта нерухомості відповідача, його місцезнаходження, опалювальної площі, способу визначення нарахувань та інших необхідних реквізитів, що не дає можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» підставою для здійснення оплати є рахунок, сформований виконавцем послуг із зазначенням обсягу споживання, тарифу та інших обов`язкових реквізитів.

Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів того, що у спірний період ПАТ «Київенерго» виставляло відповідачу відповідні рахунки, які містили б визначений законом розрахунок обсягів споживання та вартості теплової енергії.

Надані позивачем рахунки-фактури від 2022 та 2025 років складені вже після переходу права вимоги, підписані лише позивачем та не містять доказів їх направлення чи отримання відповідачем, а тому самі по собі не підтверджують факту виникнення заборгованості за період 2015- 2018 років.

Акт звіряння розрахунків також підписаний виключно позивачем, не містить підпису відповідача, а відтак не може розглядатися як документ, що підтверджує визнання відповідачем заявленої суми боргу.

Доводи апеляційної скарги про те, що здійснення відповідачем окремих платежів підтверджує факт споживання теплової енергії та розмір заборгованості, колегія суддів відхиляє.

Сам факт проведення окремих оплат не дає можливості встановити, за який саме період вони здійснювалися, який обсяг теплової енергії оплачувався, які суми залишилися несплаченими та яким чином вони співвідносяться із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно такі платежі не можуть замінити належних первинних документів бухгалтерського та комерційного обліку, які повинні підтверджувати обсяг поставленої теплової енергії та порядок визначення її вартості.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо відсутності доказів відключення відповідача від системи централізованого опалення.

Відсутність документів про відключення сама по собі не доводить обсяг фактично поставленої теплової енергії конкретному споживачу та не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести саме ті обставини, на які він посилається як на підставу позову.

Предметом доказування у цій справі є не лише наявність технічної можливості отримання теплової енергії, а насамперед факт її постачання відповідачу, визначення її обсягу та вартості, що позивачем належними доказами не підтверджено.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах щодо обов`язку споживача оплачувати фактично спожиту теплову енергію навіть за відсутності укладеного договору, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наведені правові позиції стосуються випадків, коли факт споживання та його обсяг підтверджені належними доказами.

Натомість у даній справі суд першої інстанції встановив відсутність достатніх та належних доказів, які б дозволяли достовірно визначити обсяг теплової енергії, поставленої саме відповідачу, та правильність здійснених позивачем нарахувань.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування.

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надані позивачем документи не дозволяють встановити факт виникнення у відповідача саме заявленої до стягнення заборгованості, а тому не відповідають стандарту доказування «вірогідності доказів».

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позовна давність в межах даної справи не застосовується.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, однак не містять посилань на нові докази чи обставини, які б спростовували правильність висновків місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку усім наявним у справі доказам відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 року у справі № 910/2721/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста від 02.06.2026 року у справі № 910/2721/26 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/2721/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун