Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №910/16027/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. Справа№ 910/16027/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026, повний текст складено 06.05.2026

у справі № 910/16027/25 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро"

про стягнення 88 148 грн 40 коп

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" про стягнення заборгованості у розмірі 88 148 грн. 40 коп. з яких: 41 412 грн 00 коп. штрафу та 46 736 грн 40 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору поставки № 111 від 19.09.2025 в частині строків поставки товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Агро» на користь Військової частини НОМЕР_1 41 412 грн 00 коп штрафу, 46 736 грн 40 коп пені та 2 422 грн 40 коп судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Агро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу ТОВ "М-Агро" на рішення господарського суду Київської області від 25 березня 2026 року у справі №910/16027/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАгро" про стягнення штрафу 7% у сумі 41 412,00 грн та пені у сумі 46 736,40 грн задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25 березня 2026 року у справі №910/16027/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" про стягнення штрафу 7% у сумі 41 412,00 грн та пені у сумі 46 736,40 грн й ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні пені у розмірі 30 155,39 грн та штрафу у розмірі 28 988,40 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з позивача на користь апелянта судові витрати за подання апеляційної скарги.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі порядок проведення закупівлі через електронну систему Prozorro, тендерну документацію, зміст тендерної пропозиції переможця та документи, оприлюднені на сторінці закупівлі, хоча саме ці документи визначають зміст договірних відносин у сфері публічних закупівель, водночас, без дослідження тендерної документації та Prozorroкартки висновок про належний зміст прав та обов`язків сторін є передчасним.

Скаржник зазначає про те, що навіть у разі наявності підстав для відповідальності постачальника за період до припинення договору, нарахування пені за прострочення поставки після 06.11.2025 є неправомірним, оскільки з цієї дати обов`язок поставити товар у натурі припинився, однак, суд першої інстанції цього не врахував, не встановив дату припинення договору, не відокремив період до припинення договору від періоду після нього і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення всієї заявленої суми пені.

Скаржник звертає увагу суду на те, що навіть у разі визнання наявності договірного зобов`язання та принципової можливості нарахування пені, її розмір не може бути необмеженим та має відповідати вимогам спеціального законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань. Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» (далі - Закон про відповідальність), а також до правової позиції Верховного Суду, при простроченні виконання грошового зобов`язання: розмір пені (штрафних санкцій у формі пені) обмежується максимальною межею - не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який здійснюється нарахування; нарахування пені понад цю межу розглядається як таке, що суперечить закону та не підлягає судовому захисту.

Скаржник вважає, що заявлення позовних вимог про застосування пені у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу замість подвійної облікової ставки також є порушенням, й задовольняючи позовні вимоги, суд допустив порушення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», тому, нарахована пеня за період з 05.10.2025 по 06.11.2025 становить 16 581,01 грн, а не 46 736,40 грн, яку заявлено у позові та задоволено судом.

Скаржник зазначає про те, що зі змісту пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України у редакції Закону № 3019-IX вбачається, що пільга щодо постачання на митній території України поширюється на чітко визначені групи товарів оборонного призначення та окремі товари для визначених кінцевих отримувачів. Код товару 8507 у цих переліках відсутній. Закони № 3853-IX та № 3854-IX розширили пільговий режим щодо 8507 60 00 00, але лише для операцій ввезення таких компонентів суб`єктами, які використовують їх у власній виробничій діяльності з виробництва та/або ремонту безпілотних систем, а не для будь-якої внутрішньої поставки військовій частині. За таких обставин існувала щонайменше об`єктивна правова невизначеність щодо того, чи допускається виконання цього договору без ПДВ. З огляду на імперативність правил публічної закупівлі (договір не може відрізнятися від пропозиції) та імперативність податкового режиму (він не може встановлюватися домовленістю сторін), позивач не повідомив відповідачу місце поставки, незважаючи на готовність відповідача поставити товар у межах строку, визначеного договором, а запропонував відстрочити поставку до отримання податкової консультації або роз`яснення Державної податкової служби України щодо оподаткування ПДВ об`єкту поставки. На виконання вказаних домовленостей відповідач 30.09.2026 звернувся до ДПС з відповідною заявою про отримання податкової консультації, й звернення постачальника до ДПС за роз`ясненням не було зловживанням, а було необхідною дією для правомірного виконання договору та домовленостей сторін. Отже, без дослідження звернення відповідача до ДПС від 30.09.2025, відповіді ДПС від 07.11.2025, а також перемовин сторін щодо необхідності такого роз`яснення, суд не мав правових підстав констатувати виключну вину постачальника у простроченні.

Також скаржник зазначає про те, що саме позивач, зловживаючи правом на стягнення неустойки та збагачення не повідомив суду, не повідомив відповідачу місце поставки, хоча відповідач повідомив про готовність поставки. Саме позивач наполягав на отриманні податкової консультації або роз`яснення Державної податкової служби щодо оподаткування ПДВ об`єкту поставки, не вчинив усіх необхідних дій для прийняття належного виконання, не забезпечив своєчасне створення умов для приймання товару та не надав належної взаємодії щодо виконання договору. Отже, якщо позивач сам наполягав на очікуванні податкового роз`яснення, відтермінував приймання або не створив умов для належної поставки, то відсутні підстави покладати на відповідача відповідальність за весь спірний період.

Скаржник наголошує на тому, що навіть якщо апеляційний суд дійде висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача за певний період, розмір заявлених санкцій підлягає корекції на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Скаржник зазначає про те, що у даній справі для зменшення санкцій мають істотне значення такі обставини: конфігурація закупівлі як такої, що здійснювалася без ПДВ; відсутність належної оцінки судом податкового режиму товару; дії позивача, які сприяли затримці виконання; припинення договору з 06.11.2025; відсутність установлених судом реальних збитків позивача, співмірних із повним розміром заявленої неустойки. За таких умов скаржник просить суд, як альтернативний спосіб захисту, зменшити штраф до 30% від заявленого.

Також скаржник зазначив, що докази понесених судових витрат відповідач подасть не пізніше п`яти днів від дня проголошення рішення, оскільки станом на день подання апеляційної скарги сторони не підписали акт наданих послуг, й не здійснено оплату понесених витрат.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду, вказав на те, що Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення. Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Позивач вважає не припустимою поведінку Відповідача в умовах дії воєнного стану, оскільки непостачання вищевказаного товару ставить під загрозу виконання бойових завдань військовою частиною НОМЕР_1 під час здійснення заходів забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/16027/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 витребувно з Господарського суду Київської області матеріали справи № 910/16027/25. Відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

13.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/16027/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн;

21.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію № 397 від 20.05.2026 на суму 3 633,60 грн, що свідчить про сплату судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/16027/25 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 19.09.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Агро» (постачальник) укладено договір поставки за державні кошти № 111, відповідно до п. 1.1. умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), найменування, асортимент, одиниця виміру, кількість та ціни якої зазначаються у специфікації поставки товару (додатку № 1 до договору), що є невід`ємною частиною договору, а покупець за бюджетною програмою 2101020/25/10, КЕКВ 2260/170 зобов`язується прийняти товар та здійснити оплату відповідно до умов договору. Найменування товару: акумуляторна батарея 66000 mAh (спецпризначення) за кодом ДК 021:2015 31430000-9 Електричні акумулятори згідно специфікації поставки товару додаток № 1 до договору.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна становить 591 600,00 грн, без ПДВ. Ціна за одиницю товару - відповідно до специфікації.

Згідно п. 4.1. договору розрахунки за прийнятий товар належної якості та кількості проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення рахунку-фактури (2 примірники) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати постачання, за умови надходження бюджетних коштів на рахунок покупця за даним кодом видатків, а також дозволяється здійснювати оплату за фактично поставлені партії товару. Покупець бере на себе фінансові зобов`язання щодо оплати товару лише за умови наявності відповідних видатків державного бюджету. Ця умова є відкладальною обставиною (п. 1 ст. 212 Цивільного Кодексу України).

Постачання товару здійснюється постачальником відповідно до специфікації впродовж 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня підписання цього договору (п. 5.1.договору).

Згідно із п. 5.2 договору, місцем постачання товару є місцезнаходження покупця (м. Білгород-Дністровський, Одеська область).

Умовами договору встановлено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором (п. 6.3.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, постачання товару здійснюється постачальником відповідно до специфікації впродовж 15 календарних днів з дня підписання договору, тобто не пізніше 04.10.2025.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 7.3. договору за порушення строків постачання товару постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, що до якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Також п. 7.4. договору сторони передбачили що за прострочення поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів, за відмову від постачання, або не постачання (постачання в неповному обсязі) додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості не поставленого товару.

Оскільки відповідач вчасно не поставив товар, позивач 21.10.2025 направив на його адресу претензію, в якій повідомив відповідачу про нарахування пені за прострочення поставки на 17 діб (з 04.10.2025 по 20.10.2025) в розмірі 10 057 грн. 20 коп. та вимогою сплатити розмір пені в строк до 27.10.2025 року.

10.11.2025 позивач направив на адресу відповідача повторну претензію, в якій повідомив про нарахування пені та штрафу за прострочення поставки на 32 доби (з 05.10.2025 по 05.11.2025) в розмірі 60 343 грн. 20 коп. та вимогою сплатити штрафні санкції в строк до 17.11.2025 року.

11.11.2025 відповідач надав відповідь на вказані претензії, в якій проти нарахування штрафних санкцій заперечував та посилався на те, що в процесі узгодження умов постачання виникла необхідність уточнення порядку оподаткування, оскільки він є платником ПДВ, і такий товар як акумуляторні батареї, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставкою 20%, що підтверджується відповідною індивідуальною податковою консультацією ДПС України № 5984/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 07.11.2025. Оскільки позивач зазначив в договорі суму «без ПДВ», тим самим порушивши вимоги порядку № 822, тому відповідач вважає, що сторони не досягли згоди щодо остаточної ціни договору, що є істотною умовою відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України.

Відповідач зазначає, що оскільки ціна не була погоджена, договір у частині істотних умов не набув чинності. Оскільки обов`язок поставки не виник, тому вимоги про сплату штрафних санкцій за неузгодженими зобов`язаннями є передчасними.

У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач звернувся з даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача пеню та штраф.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на встановлений факт відсутності виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, перевіривши розрахунок позивача пені та штрафу, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачем пені та штрафу у розмірах 46 736,40 грн та 41 412,00 грн, відповідно, та вважає зазначені суми арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у праві № 910/16027/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі порядок проведення закупівлі через електронну систему Prozorro, тендерну документацію, зміст тендерної пропозиції переможця та документи, оприлюднені на сторінці закупівлі, оцінюються колегією суддів критично, оскільки предметом спору є порушення умов вже укладеного Договору, а не правомірність проведення самої закупівлі чи визначення переможця, а після підписання договору сторонами, саме його текст є першоджерелом прав та обов`язків. Тендерна документація та пропозиція трансформувалися у конкретні пункти договору, при цьому, дослідження тендерної документації не спростовує факт того, що товар не був поставлений.

Згідно зі ст. 654 ЦК України, розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено договором або законом (тобто у письмовій формі). Роздруківка з сайту відображає лише технічні дії замовника з адміністрування системи, при цьому, це не є ні двосторонньою угодою про розірвання, ні правомірним повідомленням про односторонню відмову.

Докази надсилання повідомлення позивачем відповідачу про розірвання (припинення) спірного договору, чи підписання відповідної угоди, скаржником не надано.

Оскільки факт розірвання договору 06.11.2025 не підтверджений жодним документом, договір залишався чинним протягом усього періоду прострочення.

Колегія суддів наголошує на тому, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», на який посилається скаржник, відповідно до статті 1 цього Закону регулює відповідальність виключно за невиконання грошових зобов`язань. Натомість предметом позову у даній справі є стягнення штрафних санкцій за порушення негрошового (товарного) зобов`язання, а саме - за прострочення поставки товару позивачу у строк до 04.10.2025. На негрошові зобов`язання дія вказаного Закону не поширюється.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, тобто, скаржник, беручи участь у державній закупівлі через Prozorro, був ознайомлений із проєктом договору, оцінював свої ризики, свідомо й добровільно погодився на вказаний розмір пені та штрафу та підписав контракт 19.09.2025. Після підписання договору сторона не може в односторонньому порядку заявити, що погоджені нею ж санкції є завеликими чи неправильними, якщо вони не порушують прямих імперативних заборон закону.

Колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що звернення відповідача до Державної податкової служби України від 30.09.2025 за отриманням індивідуальної податкової консультації є його законним правом як платника податків. Разом з тим, ні Податковий кодекс України, ні Цивільний кодекс України, ні умови укладеного договору не містять норм, які б зупиняли виконання господарських зобов`язань або переносили строки поставки товарів для потреб ЗСУ на період розгляду звернень державними органами. Отримання відповіді від ДПС лише 07.11.2025 року не скасовує того факту, що станом на погоджений строк поставки - 04.10.2025, товар позивачу поставлений не був.

Доводи скаржника про наявність домовленостей щодо відстрочення поставки до отримання роз`яснень ДПС, оцінюються колегією суддів критично, оскільки відповідно до статті 654 ЦК України, зміна умов договору вчиняється у такій самій формі, що й сам договір, водночас, жодних додаткових угод про зміну строків поставки чи зупинення дії договору матеріали справи не містять. При цьому, усні перемовини не можуть змінювати імперативний строк виконання зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується за наявності виняткових обставин та балансу інтересів сторін.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що даний договір укладався в умовах триваючого воєнного стану в Україні для забезпечення потреб позивача товаром за кодом 8507 (електричні акумулятори). Зрив поставки такого обладнання безпосередньо впливає на обороноздатність країни та виконання бойових завдань. Скаржник, як суб`єкт господарювання взяв на себе зобов`язання і несе повну відповідальність за свої підприємницькі та податкові ризики.

Водночас, жодних виняткових, об`єктивних та непереборних обставин, які б заважали відповідачу вчасно поставити товар до 04.10.2025, скаржником не наведено. Очікування індивідуальних консультацій від ДПС не можуть слугувати підставою для зменшення розміру неустойки.

З огляду на викладене, підстави для зменшення суми неустойки, відсутні.

Доводи скаржника про те, що позивач, зловживаючи правом на стягнення неустойки та збагачення не повідомив суду, що саме позивач не повідомив відповідачу місце поставки, хоча відповідач повідомив про готовність поставки, є безпідставним, оскільки у п. 5.2 договору сторонами погоджено умову про те, що місцем постачання товару є місцезнаходження позивача (м. Білгород-Дністровський, Одеська область).

Крім того, скаржником не надано доказів надсилання позивачу повідомлення про готовність поставки.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування своїх рішень за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2026 у справі № 910/16027/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/16027/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім