Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №910/16155/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа№ 910/16155/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Спаських Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)

матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 (повний текст складено 08.05.2026)

у справі № 910/16155/25 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича

про стягнення 40 485,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича про стягнення 40 485,35 грн., з яких: основний борг - 32 844,39 грн., штраф 15% - 4 515,00 грн., пеня - 2 444,32 грн., 3% річних - 239,25 грн., інфляційне збільшення - 442,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу № 1091/19 від 27.11.2019.

Як вказує позивач у позові:

- у 2025 році Управлінням з питань реклами під час здійснення розрахунку за користування місцями реклами у процесі аналізу функціонування програмного забезпечення було встановлено наявність технічних особливостей реалізації формули розрахунку, яка застосовується відповідно до пункту 2.3 Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341, зокрема, під час автоматизованого розрахунку плати не враховується коригуючий коефіцієнт (Кк), що застосовується до рекламних засобів типу «спеціальна рекламна конструкція розміщена під кутом до фасаду будівлі (співвідношення довжини до ширини рекламного засобу)»;

- враховуючи вищевикладене, 21.07.2025 направлено на адресу відповідача лист за вих. № 076-2003, в якому детально роз`яснено необхідність укладення додаткової угоди № 1091/19-3 до договору № 1091/19, а також додано примірники угоди від 22.08.2025 для підписання. Направлення вказаного листа підтверджується списком згрупованих поштових відправлень та описом вкладання від 21.07.2025.

Заперечуючи проти задоволення позову у даній справі, відповідач вказав, що своєчасно сплачував встановлену договором плату згідно з актами і рахунками, які виставляв позивач, у тому числі й за період з 01.08.2024 по 30.11.2025. У 2025 році позивач, за твердженням відповідача, вирішив неправомірно заволодіти грошовими коштами останнього. У своїй позовній заяві позивач стверджує, що нібито надіслав на адресу відповідача додаткову угоду від 22.08.2025 № 1091/19-3, якою «заднім числом (з 01.07.2019)» вносяться зміни до договору від 27.11.2019 № 1091/19, а сама додаткова угода складена таким чином, що на переконання позивача, вона вважається автоматично погодженою і укладеною. При цьому у спірному договорі від 27.11.2019 № 1091/19 відсутні умови, якими встановлюється автоматичне погодження додаткових угод у подібний спосіб.

Крім того, відповідач вказує, що згідно з виставленим позивачем рахунком від 15.08.2025 № 22159 у відповідача, станом на 15.08.2025 виникла переплата за договором від 27.11.2019 № 1091/19, на загальну суму 48 183,07 грн., яка (переплата) покриває ту суму грошових зобов`язань (заборгованості), яку позивач намагається неправомірно нарахувати відповідачу як заборгованість у даній справі.

Відхиляючи вказані доводи відповідача, позивач вказує, що:

- додаткова угода запропонована позивачем у межах виконання спірного договору, має похідний характер і спрямована виключно на документальне відображення розміру плати за тимчасове користування місцем, визначеного відповідно до вимог Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341. Її підготовка зумовлена необхідністю приведення розрахунків у відповідність до чинного нормативного регулювання, а не наміром сторін змінити правову природу чи істотні умови договірних зобов`язань;

- за своїм змістом і функціональним призначенням така додаткова угода не змінювала предмета спірного договору, який полягав у наданні рекламорозповсюджувачу права тимчасового платного користування місцем, не впливала на строк дії договору, обсяг прав та обов`язків сторін;

- за умовами спірного договору розмір плати за тимчасове користування місцем не є величиною, яка залежить виключно від волевиявлення сторін, а формується на підставі спеціального нормативного регулювання. Таким чином, грошове зобов`язання відповідача виникає безпосередньо з спірного договору та актів органу місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих законом повноважень;

- оскільки Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341 є нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання законів України та таким, що має загальнообов`язковий характер, його приписи автоматично інтегруються у договірне зобов`язання незалежно від того, чи були вони відображені у тексті основного договору або в окремих додаткових угодах. За таких умов відсутність підпису відповідача під додатковою угодою не може розглядатися як правова підстава для ухилення від виконання грошового зобов`язання у розмірі, визначеному законом та умовами спірного договору, оскільки це призвело б до фактичного ігнорування імперативних приписів нормативного регулювання;

- відповідач, обґрунтовуючи заперечення, зазначає, що станом на 15.08.2025 за платою за користування місцем для розміщення рекламного засобу обліковувалася переплата в сумі 48 183,07 грн., на підтвердження чого надає рахунок від 15.08.2015 за № 22159. Позивач не заперечує факту існування зазначеного розрахунку, так само як і факту наявності на відповідну дату переплати коштів на особовому рахунку відповідача. Разом з тим, сам по собі факт формування рахунку та наявності на відповідну дату переплати не може свідчити про припинення грошового зобов`язання відповідача, а також не підтверджує відсутність заборгованості за всіма періодами користування місцем для розміщення рекламного засобу, оскільки перерахунок плати був здійснений за всіма періодами, коли формула розрахунку не відповідала вимогам Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25 позов задоволено частково: стягнуто з фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 32 844,39 грн. основного боргу, штраф у розмірі 4 515,00 грн., пеню у розмірі 2 444,32 грн., втрати від інфляції у розмірі 442,39 грн., 3% річних у розмірі 237,23 грн., 3 027,85 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем обставин допущення відповідачем порушення умов договору в частині оплати за надане позивачем місце для розміщення та експлуатації рекламного засобу. При цьому, судом першої інстанції встановлено часткову обґрунтованість розрахунку 3% річних оскільки позивачем не було враховано, що останній день виконання зобов`язання не входить до періоду прострочення. Розрахунки пені, штрафу та інфляційних втрат судом першої інстанції визнано обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо того, що позивач неправомірно має намір заволодіти коштами відповідача, а також на наявність у відповідача переплати у серпні 2025 року на більшу суму, ніж позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу, вказавши, що:

- сторонами у спірному договорі не встановлено конкретного розміру плати за користування рекламними конструкціями, а визначено, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст.. 632 ЦК України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п. 6.1 договору);

- позивачем здійснено перерахунок плати відповідно до вимог пункту 2.3 Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341, при цьому наявність у відповідача переплати, без урахування здійсненого перерахунку не вказує на відсутність у відповідача заборгованості за послуги з розміщення реклами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець Філімонов Олексій Миколайович звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:

- здійснити розгляд справи за участі сторін (представників сторін) у справі;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25;

- ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог;

- стягнути з Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Філімонова Олексія Миколайовича 3 633,60 грн. судового збору.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- позивачем не доведено факт отримання відповідачем поштового відправлення із додатковою угодою. Також на описі вкладення, що доданий позивачем до позовної заяви, не проставлений номер поштового відправлення, що не дає можливості ідентифікувати номер поштового відправлення. На сайті https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, за результатом перевірки інформації про поштове відправлення видається наступне повідомлення: «дані про відправлення за номером 0505341373705 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі»;

- додаткова угода від 22.08.2025 №1091/19-3, є не погодженою і неукладеною, оскільки не була підписана і не була погоджена відповідачем, а у спірному договорі відсутні умови, якими встановлюється автоматичне погодження додаткових угод. Таким чином позивач не мав права «заднім числом» донараховувати відповідачу боргові зобов`язання за спірним договором;

- у позовній заяві позивач фактично визнає, що протягом більш ніж п`яти років допускав порушення п.4.2.1. та п.4.2.3. спірного договору та неналежним чином виконував свої обов`язки встановлені у п.5.17. Положення про управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 №6013/6054. У вказаних обставинах позивач не має права здійснювати перерахунок грошових зобов`язань відповідача за попередні періоди, а також вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій;

- на підтвердження своєї позиції щодо наявності та розміру заборгованості позивач надає довідку про стан розрахунків (додаток 11 до позову), яку склав самостійно, а також копії 16 рахунків та 16 рахунків - коригування (додаток 12 до позову) за період з 01.08.2024 по 30.11.2025. При цьому позивач стверджує, що згідно додаткової угоди від 22.08.2025 №1091/19-3 перерахунок має бути здійснений за період з 01.07.2019, однак так і не представив документи щодо розрахунків за період з 01.07.2019 по 01.08.2024, а також не спростував позицію відповідача щодо наявності переплати за спірним, яка виключає виникнення заборгованості. Таким чином позивач не довів належними і допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості в розмірі 32 844,39 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 справа № 910/16155/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

29.05.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 110 від 29.05.2026 про сплату судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 клопотання фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи залишено без задоволення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16155/25, іншим учасникам справи роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення (обізнаності) ухвали про відкриття провадження у справі.

11.06.2026 матеріли цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

15.06.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- у спірних правовідносинах розмір плати за тимчасове користування місцем комунальної власності визначається не за домовленістю сторін, а безпосередньо відповідно до нормативно встановленого механізму, що виключає можливість його довільної зміни або погодження сторонами. За таких обставин додаткова угода від 22.08.2025 №1091/19-3 не була самостійною підставою виникнення у відповідача обов`язку зі сплати за тимчасове користування місцем та не створювала нового грошового зобов`язання. За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування спірної суми у зв`язку з не укладенням або не підписанням відповідної додаткової угоди ґрунтуються на помилковому ототожненні документального оформлення розміру плати із виникненням грошового зобов`язання;

- при розрахунку суми заборгованості позивачем були враховані всі здійснені відповідачем за спірним договором платежі, а суми наявної переплати були зараховані в рахунок оплати донарахованих сум за період з 01.09.2019 по 01.08.2024, з огляду на що предметом спору є виключно період з 01.08.2024 по 30.11.2025. В свою чергу відповідачем не надано контррозрахунку, який би свідчив про неврахування позивачем окремих платежів або містив би інший розрахунок заборгованості;

- при цьому після звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 12 081,11 грн., що стало підставою для подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог (вказана заява надійшла до суду після ухвалення та підписання рішення та залишена без розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 - примітка суду)

21.07.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

У період з 18.07.2026 по 17.08.2026 головуючий суддя Яценко О.В. перебувала у щорічній відпустці.

Окрім цього, у період з 03.08.2026 по 16.08.2026 суддя Спаських Н.М. перебувала у щорічній відпустці.

Окрім цього, у період з 10.08.2026 по 17.08.2026, у період з 19.08.2026 по 23.08.2026 суддя Горбасенко П.В. перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

18.08.2026 від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив прийняту до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, подану позивачем до суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду.

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Твердження відповідача про те, що заява Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.05.2026 про зменшення розміру позовних вимог не була враховано під час прийняття рішення судом першої інстанції є помилковим, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 заяву Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.05.2026 про зменшення розміру позовних вимог залишено без розгляду, враховуючи, що станом на дату надходження до суду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог розгляд даної справи був закінчений.

Колегія суддів зауважує, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

У розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.

Водночас, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23.

Так, враховуючи, що:

- станом на дату надходження до суду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог розгляд даної справи був закінчений;

- докази того, що предмет позову припинив своє існування були подані після ухвалення рішення суду, відтак, суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення був позбавлений можливості перевірити вказані обставини;

- під час апеляційного перегляду на встановлено підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції,

колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача.

Водночас, колегія суддів звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, враховуючи, що заява про зменшення розміру позовних вимог мотивована позивачем частковим виконання відповідачем грошового зобов`язання, учасники справи мають право подати до суду заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, на суму виконаних грошових вимог (після набрання рішенням суду законної сили та видачі виконавчого документу).

Станом на дату ухвалення постанови пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, те, що на даний час такий стан продовжений, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.

27.11.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір № 1091/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу (далі - договір) (а.с. 13-14).

За цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору рекламорозповсюджувач зобов`язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно і розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 № 207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019 за № 34/2211, своєчасно та у повному обсязі відповідно до договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов`язки за цим договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу, порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 3.2. договору робочий орган та/або КП «Київреклама» здійснюють облік місць для розміщення РЗ, на які поширюється пріоритет рекламорозповсюджувача, та на які рекламорозповсюджувачу надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами, здійснюють контроль за строками дії пріоритету та дозволу шляхом формування адресних переліків та внесення до них змін.

У п. 6.1. договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.

Підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем плати є рішення робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (п. 6.3. договору).

Згідно з п. 6.4. договору плата щомісячно перераховується рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору.

У разі прострочення термінів сплати, визначених договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу (п. 6.6. договору).

Відповідно до п. 6.8. договору плата за тимчасове користування місцем нараховується: до дати закінчення строку дії дозволу; до прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про анулювання дозволу - у разі звернення рекламорозповсюджувача із заявою про анулювання дозволу: до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про відмову у продовженні строку дії дозволу (у випадку коли таке розпорядження прийняте після закінчення строку дії дозволу) - у разі звернення рекламорозповсюджувача із заявою про продовження дозволу.

У разі нездійснення рекламорозповсюджувачем демонтажу РЗ відповідно до п. 5.2.7 договору після закінчення строку дії дозволу плата нараховується за весь час фактичного користування рекламорозповсюджувачем місцем до моменту здійснення демонтажу та складання відповідного акту обстеження місця розташування органом або КП "Київреклама".

Відповідно до п. 6.13. договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.14. договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та переказуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця на зазначений казначейський рахунок. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

У п. 6.16 договору визначено, що у разі недостатності суми проведення платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу - основна сума боргу; у другу чергу - пеня та штрафи.

Згідно з п. 7.2. договору робочий орган застосовує до рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

У п. 7.3. договору сторони погодили, що робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. договору).

Згідно з п. 8.4 договору відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладання або настання змін правовідносини під час його дії.

Також між позивачем та відповідачем підписано додаток № 1 до договору № 1091/19 (а.с. 15), а саме Адресний перелік (невід`ємна частина Договору), відповідно до якого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 20/22 (Печерський район) на підставі дозволу № 63627-17 розміщено спеціальну рекламну конструкцію, що розміщується під кутом до фасаду будинку (будівлі) та на підставі дозволу № 63618-17 спеціальну рекламну конструкцію на фасаді будинку (будівлі). Видача відповідачу вказаних дозволів на розміщення рекламних конструкцій підтверджується розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 145 від 05.02.2018.

Крім того, у вказаному Адресному переліку сторонами передбачено, що розмір плати визначається та розраховується на підставі Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 20.12.2018 за № 294/2142.

Як вказує позивач у позові:

- у 2025 році Управлінням з питань реклами під час здійснення розрахунку за користування місцями реклами у процесі аналізу функціонування програмного забезпечення було встановлено наявність технічних особливостей реалізації формули розрахунку, яка застосовується відповідно до пункту 2.3 Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341, зокрема, під час автоматизованого розрахунку плати не враховується коригуючий коефіцієнт (Кк), що застосовується до рекламних засобів типу «спеціальна рекламна конструкція розміщена під кутом до фасаду будівлі (співвідношення довжини до ширини рекламного засобу)»;

- враховуючи вищевикладене, 21.07.2025 направлено на адресу відповідача лист за вих. № 076-2003 (а.с. 18-19), в якому детально роз`яснено необхідність укладення додаткової угоди № 1091/19-3 до договору № 1091/19, а також додано примірники угоди від 22.08.2025 (а.с. 17) для підписання. Направлення вказаного листа підтверджується списком згрупованих поштових відправлень та описом вкладання від 21.07.2025 (а.с. 20, 20зворот)..

У позові позивач просить стягнути з відповідача 40 485,35 грн., з яких: основний борг - 32 844,39 грн., штраф 15% - 4 515,00 грн., пеня - 2 444,32 грн., 3% річних - 239,25 грн., інфляційне збільшення - 442,39 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини, пов`язані із розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві, регулюються Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Правила № 2067), рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №223/2445 «Про затвердження Правил розміщення рекламних засобів у місті Києві» (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 18.05.2017 №291/2513), Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2341 та іншими нормативними актами України.

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про рекламу», зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламо носіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, сторони передбачили у договорі, що їхні правовідносини регулюються не лише положеннями самого договору, а й імперативними нормами ст. 632 ЦК України, якою визначено правове регулювання ціни договору та встановлено, що у випадках, передбачених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

У місті Києві нормативно-правовим документом, який визначає основоположні засади та методологію здійснення розрахунку плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, є Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 грудня 2018 року № 2341 (далі - Порядок № 2341).

Порядком № 2341 встановлено базову плату, що відповідає видам рекламних засобів зовнішньої реклами та використовується під час визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів.

Згідно з пунктом 2.3 Порядку № 2341 розмір плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення РЗ визначається за формулою, із застосуванням коригуючого коефіцієнту, що застосовується до РЗ, типу: спеціальна рекламна конструкція, що розміщується під кутом до фасаду будинку (будівлі), а саме - частка довжини до ширини РЗ.

Коригуючий коефіцієнт застосовується до всіх без виключення РЗ у місті Києві типу «Спеціальна рекламна конструкція, що розміщується під кутом до фасаду будинку (будівлі)» із врахуванням частки довжини до ширини РЗ у обов`язковому порядку.

Розмір плати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу визначається за формулою: Рп = S х Бт х Кз х Кк, де: S - площа місця розташування РЗ (кв. м) розрахована згідно з пунктом 2.1 або пунктом 2.2 цього Порядку, при площі РЗ до одного квадратного метра плата справляється як за повний квадратний метр; (п.2.2. - площа місця розташування неназемного та недахового РЗ дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину); Бт - базовий тариф за 1 кв. м площі місця розташування РЗ, що відповідає видам РЗ, визначених згідно з додатком 1 до Порядку; Кз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку РЗ, визначений згідно з додатком 2 до Порядку; Кк - коригуючий коефіцієнт, що застосовується до РЗ, типу: спеціальна рекламна конструкція, що розміщується під кутом до фасаду будинку (будівлі), - частка довжини до ширини РЗ.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, відповідно до п. 6.14. договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та переказуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця на зазначений казначейський рахунок. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Відповідно до п. 6.13. договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Водночас, відповідно до п. 6.8. договору плата за тимчасове користування місцем нараховується: до дати закінчення строку дії дозволу; до прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про анулювання дозволу - у разі звернення рекламорозповсюджувача із заявою про анулювання дозволу: до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про відмову у продовженні строку дії дозволу ( у випадку коли таке розпорядження прийняте після закінчення строку дії дозволу) - у разі звернення рекламорозповсюджувача із заявою про продовження дозволу. У разі нездійснення рекламорозповсюджувачем демонтажу РЗ відповідно до п. 5.2.7 договору після закінчення строку дії дозволу плата нараховується за весь час фактичного користування рекламорозповсюджувачем місцем до моменту здійснення демонтажу та складання відповідного акту обстеження місця розташування органом або КП «Київреклама».

Крім того, згідно з п. 8.4 договору відповідно до ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладання або настання змін правовідносини під час його дії.

Суд першої інстанції цілком вірно не взяв до уваги заперечення відповідача щодо того, що позивач неправомірно має намір заволодіти коштами відповідача, а також на наявність у відповідача переплати у серпні 2025 року на більшу суму, ніж позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу, з огляду на наступне.

Так, сторонами у договорі не встановлено конкретного розміру плати за користування рекламними контрукціями, а визначено, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст. 632 ЦК України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п. 6.1 договору).

При цьому, як вказано позивачем у позові, у процесі аналізу функціонування програмного забезпечення було встановлено наявність технічних особливостей реалізації формули розрахунку, яка застосовується відповідно до пункту 2.3 Порядку № 2341, зокрема, під час автоматизованого розрахунку плати не враховується коригуючий коефіцієнт (Кк), що застосовується до рекламних засобів типу «спеціальна рекламна конструкція розміщена під кутом до фасаду будівлі (співвідношення довжини до ширини рекламного засобу)».

Таким чином, позивачем здійснено перерахунок плати відповідно до вимог пункту 2.3 Порядку № 2341, при цьому наявність у відповідача переплати, без урахування здійсненого перерахунку не вказує на відсутність у відповідача заборгованості за послуги з розміщення реклами.

Під час розгляду справи не надано доказів сплати заборгованості в розмірі 32 844,39 грн., у зв`язку з чим суд першої інстанції цілком вірно визнав вимоги позивача про стягнення вказаної суми заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає додатково зауважити на наступному.

Так, сторонами у договорі не встановлено конкретного розміру плати за користування рекламними контрукціями, а визначено, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст. 632 ЦК України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п. 6.1 договору).

Додаткова угода запропонована позивачем у межах виконання договору, має похідний характер і спрямована виключно на документальне відображення розміру плати за тимчасове користування місцем, визначеного відповідно до вимог Порядку № 2341. Її підготовка зумовлена необхідністю приведення розрахунків у відповідність до чинного нормативного регулювання, а не наміром сторін змінити правову природу чи істотні умови договірних зобов`язань.

За своїм змістом і функціональним призначенням така додаткова угода не змінювала предмета договору, який полягав у наданні рекламорозповсюджувачу права тимчасового платного користування місцем, не впливала на строк дії договору, обсяг прав та обов`язків сторін.

За умовами договору розмір плати за тимчасове користування місцем не є величиною, яка залежить виключно від волевиявлення сторін, а формується на підставі спеціального нормативного регулювання. Таким чином, грошове зобов`язання відповідача виникає безпосередньо з договору та актів органу місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих законом повноважень.

Оскільки Порядок № 2341 є нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання законів України та таким, що має загальнообов`язковий характер, його приписи автоматично інтегруються у договірне зобов`язання незалежно від того, чи були вони відображені у тексті основного договору або в окремих додаткових угодах. За таких умов відсутність підпису відповідача під додатковою угодою не може розглядатися як правова підстава для ухилення від виконання грошового зобов`язання у розмірі, визначеному законом та умовами договору, оскільки це призвело б до фактичного ігнорування імперативних приписів нормативного регулювання.

Крім цього, згідно з пунктами 3 та 5 Додаткової угоди, укладання цієї угоди здійснюється шляхом її викладення як єдиного документа та надсилання засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення рекламорозповсюджувачу у двох примірниках для підписання. Рекламорозповсюджувач підписує угоду та повертає Робочому органу один примірник протягом тридцяти днів з моменту її отримання. У разі ненадходження до Робочого органу належним чином підписаного примірника угоди вона вважається укладеною наступним робочим днем після закінчення вказаного строку та такою, що підлягає виконанню сторонами. Ця угода укладена у двох автентичних примірниках, по одному для кожної із сторін, та є невід`ємною частиною договору.

Дану додаткову угоду було направлено відповідачу на адресу: 01054, м.Київ, Чеховський пров.,буд.6 кв.15, яка вказаним ним як власна у відзиві на позов та у апеляційній скарзі, за вих.№076- 2003 від 21.07.2025, що підтверджується копіями списку згрупованих відправлень № 21.07.2025-25 (поштове відправлення №0505341373705) та описом вкладення (а.с. 20, 20зворот).

При цьому відсутність на описі вкладення номеру поштового відправлення з огляду на відмітку відділення зв`язку про прийняття відправленні до пересилання не може свідчити про не направлення такого листа позивачем відповідачу.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з таким суб`єктом у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок суб`єктів господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до суб`єкта господарювання письмово в розумний строк.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Настання наслідків у вигляді розірвання договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

За таких підстав негативні наслідки неодержання суб`єктом господарювання звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на останнього.

Схожий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.05.20 у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

З матеріалів справи слідує, що додаткову угоду було направлено відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 , яка вказаним ним як власна у відзиві на позов та у апеляційній скарзі, за вих.№076- 2003 від 21.07.2025, а відтак, позивачем вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про необхідність укладення такої додаткової угоди.

Також колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано контррозрахунку, який би свідчив про неврахування позивачем окремих платежів або містив би інший розрахунок заборгованості.

При цьому доводи позивача про те, що ним при розрахунку суми заборгованості були враховані всі здійснені відповідачем за спірним договором платежі, а суми наявної переплати були зараховані в рахунок оплати донарахованих сум за період з 01.09.2019 по 01.08.2024, з огляду на що предметом спору є виключно період з 01.08.2024 по 30.11.2025 визнаються колегією суддів цілком обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу в розмірі 4 515,00 грн., пені в розмірі 2 444,32 грн., 3% річних у розмірі 239,25 грн., втрати від інфляції у розмірі 442,39 грн. за період з серпня 2025 року (конкретизовані періоди нарахувань - у розрахунку).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Так, згідно з п. 7.2. договору робочий орган застосовує до рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Крім того, у п. 7.3. договору сторони погодили, що робочий орган має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, штрафу, та інфляційних втрат, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що такі розрахунки виконані арифметично вірно, а тому вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 4 515,00 грн., пені в розмірі 2 444,32 грн., втрат від інфляції у розмірі 442,39 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нарахування здійснені позивачем з 20.08.2025, проте згідно з умовами договору прострочення виникло фактично з 21.08.2025, з огляду на що, встановивши, що за перерахунком суду розмір 3% річних становить 237,23 грн., цілком вірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 2,02 грн. 3% річних.

Доводи апеляційної скарги вказаних вище висновків не спростовують, а відтак рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Філімонова Олексія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2026 у справі № 910/16155/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 26.08.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

Н.М. Спаських